Українська
English
16 травня 1895 року на Черкащині народився поет, прозаїк і перекладач Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович). Його батьки були селянами, до того ж мали багато дітей. Середню освіту змогли дати лише Тодосю, вищу ж довелося здобувати самотужки.
Талант до письма проявився ще у школі, де він пробував писати свої дитячі поеми. Після закінчення середньої школи вчителював у Білозір’ї і готувався до іспитів. Впервину його вірш був надрукований у газеті “Черкаські вісті”. Та розпочалася Перша світова війна, і Тодося мобілізували до армії. Уже на фронті, розуміючи всю безглуздість воєнних протистоянь, симулював туберкульоз, аби розпрощатися з армією. І таки домігся свого.
По поверненню розпочав навчання у Київському інституті народної освіти. Став членом літературного кола “Ланка”, з 1926-го вона буде перейменована у літугруповування МАРС (Майстерня революційного слова). Перша збірка поезій під назвою “Круча” вийшла у 1922 році, а ще через три роки були опубліковані “Скитські вогні”.
Разом із літераторами Тодось бідкається і тривожиться за долю українських сіл, закликаючи “взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером”. Цей випад був проти Павла Тичини, той зі свого боку затаїв образу на Тодося і відписав: “Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я – не в тім річ”.
Останню збірку “Клекіт” на теренах підрадянської України письменник надрукував у 1929 році. У книзі автор звертався до свого поневоленого народу. Його сучасники відмічали, що Осьмачка, після Шевченка, вище за будь-кого зумів у творах зобразити весь трагізм селянства і зміг дати словом рушійну революційну силу:
«Нехай у лапах вашої гордині
в безодню тріпає земля,
на бій із вами виступить однині
душа знеможена моя.»
У 30-х над письменником загуркотіла безжальна машина сталінських репресій. Хотів був утікати за кордон, але не зміг – його схопили та кинули до в’язниці. Розуміючи, що у майбутньому він отримає лише свинцем у потилицю, Тодось знову вдається до симуляції. Цього разу прикидається божевільним. І його із Лук’янівської тюрми відправляють на лікування до психіатричної клініки. Там, зумівши врешті-решт втекти з-під варти, переховувався у рідному селі.
Поневіряючись без легальних документів більше десяти років по чужих хатах, глухих хуторах і селах, Осьмачка лише у 1942 році вернув до Львова. На руках – ще недописаний віршований роман “Поет”. Але саме в цій духовній столиці літературного життя поет починає трохи оклигувати. Листувався із Уласом Самчуком і мав наміри переїхати до Рівного. Але в’язниця та тортури скалічили йому життя. Став дуже замкнений, недовірливий, його підозрілість перейшла до стану фобії – панічно боявся НКВС. Все це дуже ускладнювало життя і йому самому, і його оточенню.
Та що б там не було, у 1943 році за збірку віршів “Сучасникам” йому присудили премію. Книга ознаменувала новий етап творчості поета.
Уже через рік Тодось разом зі своїми товаришами по цеху змушений був емігрувати перед наступом радянських військ. Спершу була Німеччина, там разом із Уласом Самчуком розбудовував літературну організацію МУР (Мистецький український рух), там же була закінчена і видана книга “Поет”. Саме в еміграції по-новому розкрився і засяяв талант письменника. З-під його пера вийшли твори у прозі “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”. У 1954 році вийшла книга-підсумок поетичних праць Осьмачки “Із-під світу”.
Професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов написав:
“За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як “Старший боярин”. Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, – то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки”.Займається перекладацькою діяльністю і мандрує світом. Переїхавши до Сполучених штатів Америки, Тодось намагався зосередитися на своїй творчості, але гнаний постійними страхами і страждаючи від манії переслідувань, переїжджає то з одного місця, то з другого. Канада, Франція, Югославія, всюди і ніде – перекоти-поле. А ще до всього і глуха та байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника. Відчай, депресії ще більше ламали дух письменника. Тому він втікав не тільки від удаваних ворогів, а ще й передусім від самого себе.
На початку липня 1961 року у Мюнхені, прямо посеред вулиці його розбив параліч. Друзі своїм коштом доправили Осьмачку до США на лікування у психіатричну лікарню “Пілгрім Стейт Госпітал”, з якої поет вже живим не вийде. Іван Багряний останній бачив хворого митця “розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого”.
7 вересня 1962 року серце поета зупинилося назавжди. Похований Тодось у штаті Нью-Джерсі.
©️ « Український Інтерес»
Аудіокниги українською (Аудіо бібліотека Українця) https://t.me/RuslanSpeaks.
©️ 13.02 2025
Талант до письма проявився ще у школі, де він пробував писати свої дитячі поеми. Після закінчення середньої школи вчителював у Білозір’ї і готувався до іспитів. Впервину його вірш був надрукований у газеті “Черкаські вісті”. Та розпочалася Перша світова війна, і Тодося мобілізували до армії. Уже на фронті, розуміючи всю безглуздість воєнних протистоянь, симулював туберкульоз, аби розпрощатися з армією. І таки домігся свого.
По поверненню розпочав навчання у Київському інституті народної освіти. Став членом літературного кола “Ланка”, з 1926-го вона буде перейменована у літугруповування МАРС (Майстерня революційного слова). Перша збірка поезій під назвою “Круча” вийшла у 1922 році, а ще через три роки були опубліковані “Скитські вогні”.
Разом із літераторами Тодось бідкається і тривожиться за долю українських сіл, закликаючи “взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером”. Цей випад був проти Павла Тичини, той зі свого боку затаїв образу на Тодося і відписав: “Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я – не в тім річ”.
Останню збірку “Клекіт” на теренах підрадянської України письменник надрукував у 1929 році. У книзі автор звертався до свого поневоленого народу. Його сучасники відмічали, що Осьмачка, після Шевченка, вище за будь-кого зумів у творах зобразити весь трагізм селянства і зміг дати словом рушійну революційну силу:
«Нехай у лапах вашої гордині
в безодню тріпає земля,
на бій із вами виступить однині
душа знеможена моя.»
У 30-х над письменником загуркотіла безжальна машина сталінських репресій. Хотів був утікати за кордон, але не зміг – його схопили та кинули до в’язниці. Розуміючи, що у майбутньому він отримає лише свинцем у потилицю, Тодось знову вдається до симуляції. Цього разу прикидається божевільним. І його із Лук’янівської тюрми відправляють на лікування до психіатричної клініки. Там, зумівши врешті-решт втекти з-під варти, переховувався у рідному селі.
Поневіряючись без легальних документів більше десяти років по чужих хатах, глухих хуторах і селах, Осьмачка лише у 1942 році вернув до Львова. На руках – ще недописаний віршований роман “Поет”. Але саме в цій духовній столиці літературного життя поет починає трохи оклигувати. Листувався із Уласом Самчуком і мав наміри переїхати до Рівного. Але в’язниця та тортури скалічили йому життя. Став дуже замкнений, недовірливий, його підозрілість перейшла до стану фобії – панічно боявся НКВС. Все це дуже ускладнювало життя і йому самому, і його оточенню.
Та що б там не було, у 1943 році за збірку віршів “Сучасникам” йому присудили премію. Книга ознаменувала новий етап творчості поета.
Уже через рік Тодось разом зі своїми товаришами по цеху змушений був емігрувати перед наступом радянських військ. Спершу була Німеччина, там разом із Уласом Самчуком розбудовував літературну організацію МУР (Мистецький український рух), там же була закінчена і видана книга “Поет”. Саме в еміграції по-новому розкрився і засяяв талант письменника. З-під його пера вийшли твори у прозі “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”. У 1954 році вийшла книга-підсумок поетичних праць Осьмачки “Із-під світу”.
Професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов написав:
“За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як “Старший боярин”. Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, – то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки”.Займається перекладацькою діяльністю і мандрує світом. Переїхавши до Сполучених штатів Америки, Тодось намагався зосередитися на своїй творчості, але гнаний постійними страхами і страждаючи від манії переслідувань, переїжджає то з одного місця, то з другого. Канада, Франція, Югославія, всюди і ніде – перекоти-поле. А ще до всього і глуха та байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника. Відчай, депресії ще більше ламали дух письменника. Тому він втікав не тільки від удаваних ворогів, а ще й передусім від самого себе.
На початку липня 1961 року у Мюнхені, прямо посеред вулиці його розбив параліч. Друзі своїм коштом доправили Осьмачку до США на лікування у психіатричну лікарню “Пілгрім Стейт Госпітал”, з якої поет вже живим не вийде. Іван Багряний останній бачив хворого митця “розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого”.
7 вересня 1962 року серце поета зупинилося назавжди. Похований Тодось у штаті Нью-Джерсі.
©️ « Український Інтерес»
Аудіокниги українською (Аудіо бібліотека Українця) https://t.me/RuslanSpeaks.
©️ 13.02 2025
16 травня 1895 року на Черкащині народився поет, прозаїк і перекладач Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович). Його батьки були селянами, до того ж мали багато дітей. Середню освіту змогли дати лише Тодосю, вищу ж довелося здобувати самотужки.
Талант до письма проявився ще у школі, де він пробував писати свої дитячі поеми. Після закінчення середньої школи вчителював у Білозір’ї і готувався до іспитів. Впервину його вірш був надрукований у газеті “Черкаські вісті”. Та розпочалася Перша світова війна, і Тодося мобілізували до армії. Уже на фронті, розуміючи всю безглуздість воєнних протистоянь, симулював туберкульоз, аби розпрощатися з армією. І таки домігся свого.
По поверненню розпочав навчання у Київському інституті народної освіти. Став членом літературного кола “Ланка”, з 1926-го вона буде перейменована у літугруповування МАРС (Майстерня революційного слова). Перша збірка поезій під назвою “Круча” вийшла у 1922 році, а ще через три роки були опубліковані “Скитські вогні”.
Разом із літераторами Тодось бідкається і тривожиться за долю українських сіл, закликаючи “взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером”. Цей випад був проти Павла Тичини, той зі свого боку затаїв образу на Тодося і відписав: “Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я – не в тім річ”.
Останню збірку “Клекіт” на теренах підрадянської України письменник надрукував у 1929 році. У книзі автор звертався до свого поневоленого народу. Його сучасники відмічали, що Осьмачка, після Шевченка, вище за будь-кого зумів у творах зобразити весь трагізм селянства і зміг дати словом рушійну революційну силу:
«Нехай у лапах вашої гордині
в безодню тріпає земля,
на бій із вами виступить однині
душа знеможена моя.»
У 30-х над письменником загуркотіла безжальна машина сталінських репресій. Хотів був утікати за кордон, але не зміг – його схопили та кинули до в’язниці. Розуміючи, що у майбутньому він отримає лише свинцем у потилицю, Тодось знову вдається до симуляції. Цього разу прикидається божевільним. І його із Лук’янівської тюрми відправляють на лікування до психіатричної клініки. Там, зумівши врешті-решт втекти з-під варти, переховувався у рідному селі.
Поневіряючись без легальних документів більше десяти років по чужих хатах, глухих хуторах і селах, Осьмачка лише у 1942 році вернув до Львова. На руках – ще недописаний віршований роман “Поет”. Але саме в цій духовній столиці літературного життя поет починає трохи оклигувати. Листувався із Уласом Самчуком і мав наміри переїхати до Рівного. Але в’язниця та тортури скалічили йому життя. Став дуже замкнений, недовірливий, його підозрілість перейшла до стану фобії – панічно боявся НКВС. Все це дуже ускладнювало життя і йому самому, і його оточенню.
Та що б там не було, у 1943 році за збірку віршів “Сучасникам” йому присудили премію. Книга ознаменувала новий етап творчості поета.
Уже через рік Тодось разом зі своїми товаришами по цеху змушений був емігрувати перед наступом радянських військ. Спершу була Німеччина, там разом із Уласом Самчуком розбудовував літературну організацію МУР (Мистецький український рух), там же була закінчена і видана книга “Поет”. Саме в еміграції по-новому розкрився і засяяв талант письменника. З-під його пера вийшли твори у прозі “Старший боярин”, “План до двору”, “Ротонда душогубців”. У 1954 році вийшла книга-підсумок поетичних праць Осьмачки “Із-під світу”.
Професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов написав:
“За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як “Старший боярин”. Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, – то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки”.Займається перекладацькою діяльністю і мандрує світом. Переїхавши до Сполучених штатів Америки, Тодось намагався зосередитися на своїй творчості, але гнаний постійними страхами і страждаючи від манії переслідувань, переїжджає то з одного місця, то з другого. Канада, Франція, Югославія, всюди і ніде – перекоти-поле. А ще до всього і глуха та байдужа читацька аудиторія, до якої апелював Тодось Осьмачка в надії зібрати кошти на видання своїх творів, посилювали відчай і безвихідь письменника. Відчай, депресії ще більше ламали дух письменника. Тому він втікав не тільки від удаваних ворогів, а ще й передусім від самого себе.
На початку липня 1961 року у Мюнхені, прямо посеред вулиці його розбив параліч. Друзі своїм коштом доправили Осьмачку до США на лікування у психіатричну лікарню “Пілгрім Стейт Госпітал”, з якої поет вже живим не вийде. Іван Багряний останній бачив хворого митця “розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого”.
7 вересня 1962 року серце поета зупинилося назавжди. Похований Тодось у штаті Нью-Джерсі.
©️ « Український Інтерес»
Аудіокниги українською (Аудіо бібліотека Українця) https://t.me/RuslanSpeaks.
©️ 13.02 2025
385views
34Plays
