НАновини‼️: «Дні Одеси в Ізраїлі» — Тель-Авів 15 квітня 2025: Культурна подія, що об'єднує Україну та Ізраїль. 15 квітня 2025 року в Тель-Авіві відбудеться важлива культурна подія, яка об'єднає два народи — український і ізраїльський — через відео міст. У заході візьмуть участь поети, письменники, музиканти та художники з України, Ізраїлю, Німеччини та США. Місце проведення в Ізраїлі: Український культурний центр, Тель-Авів, початок о 16:00. В Одесі подія пройде в бібліотеці імені Івана Франка. Одеса — місто з глибокою єврейською історією та однією з найбільших єврейських громад в Україні. З XIX століття Одеса була важливим культурним, торговим та духовним центром для євреїв, і ця традиція продовжується й сьогодні. Багато ізраїльтян мають корені з Одеси, що робить зв'язок між містом і Ізраїлем особливо значущим. Ця подія спрямована на зміцнення культурних зв'язків між Україною та Ізраїлем, а також на підтримку боротьби з агресією та тероризмом. Приєднуйтесь до свята мистецтва та єдності двох народів! https://nikk.ua/uk/dni-odesi-v-izraili/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #IsraelArt #Odessa #JewishCommunity

#кіно Режисер Тарас Томенко дав інтерв'ю на честь виходу англомовної версії документального фільму "Будинок "Слово" Ідея фільму виникла ще під час навчання режисера на філологічному факультеті. Він був вражений тим, що всі ключові письменники епохи жили в одному будинку. Ця драматична єдність місця та часу стала основою стрічки. Спершу проект не викликав інтересу у продюсерів через політичний контекст, проте згодом Томенко та співавторка сценарію Люба Якимчук зібрали величезний масив архівних матеріалів, що переріс у 500-сторінковий документальний сценарій. Фільм побудований за принципом колажу з архівних хронік, фотографій, листів та фрагментів допитів, без типових "говорючих голів". Стрічка передає атмосферу тогочасного оптимізму, що поступово згущується в трагедію – від створення творчої комуни до кульмінаційного моменту самогубства Миколи Хвильового і подальших репресій, які знищили ціле покоління митців. Режисер проводить очевидні паралелі між сталінським терором та сьогоденням, зазначаючи, що сучасна війна є продовженням тієї боротьби. "Ми нікуди не відійшли від цих подій – коли не знаєш, чи прокинешся завтра, починаєш шукати відповіді, які вже дали письменники перед тим, як їх знищили", – зазначає він. Саме тому, за його словами, молодь виявляє особливий інтерес до теми Розстріляного відродження.

#подорожі Бібліотека Острозької академії на Рівненщині . "Розвиватися і вчитися протягом життя- це круто". Сучасна бібліотека є яскравим прикладом того, як має виглядати місце, в якому хочеться навчатись. Туристів притягує не лише величезна колекція книг і престиж острозької бібліотеки, але й сама споруда, в якій вона розташована. XVI ст. – фундатор Острозької академії, князь Костянтин-Василь Острозький, вирішує не обмежуватись вишем і засновує при ньому бібліотеку. Слуги князя їздили по всьому світу, щоб зібрати корисну та цікаву колекцію книг. Фонди старої бібліотеки налічували 3 тис. книг. Велика частина з них – це рукописи в одному примірнику. Після закриття Острозької академії у XVIІ ст. бібліотеку спустошили. Більшість книг вивезли у Польщу чи Росію. З 1994 р., після відновлення академії, а з нею і бібліотеки, книжковий фонд довелось збирати з нуля. Книги жертвували приватні колекціонери, письменники та інші навчальні заклади. Сьогодні у бібліотеці зберігається понад 500 тис. екземплярів. Більш ніж половина з них – українською.

#кіно Мережа кінотеатрів «Планета Кіно» відновлює прокат фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман» у 5 містах України. ✍️Київ (17 квітня): - Блокбастер - River Mall - Dream Yellow ✍️Дніпро (17 квітня) - Appolo ✍️Харків (19 квітня) - Французький бульвар ✍️Одеса (19 квітня) - City Center Таірова 💭 Про що фільм: 1927 року у Харкові за наказом Сталіна збудовано особливий будинок. Тут оселилися кращі українські митці — поети, письменники, художники та режисери. Сама лише можливість жити тут вже була для тогочасних творців визнанням. Якось у будинку з'являється новенький. Він працює коректором преси та понад усе мріє влитися в когорту провідних письменників. Аби оселитися тут йому дійсно знадобився талант — талант підслуховувати та переповідати все почуте агенту НКВС.

Видавництво "Жорж" розповідає про ще один горор, який планується 🖤 Це не зовсім горор в чистому вигляді, але елементи в тексті присутні. Бо ніщо не може лякати більше, аніж реальні злочини. 🔪Збірка оповідань «Я бачу зло» Трукрайм, детектив, розслідування, серійні вбивці, на основі реальних подій, Україна, Франція, Польща, Японія, США.   Дванадцять історій, в яких сучасні українські письменники (Євген Товстоног, Ната Гриценко, Володимир Кузнєцов, Євгенія Кужавська, Аліса Гаврильченко, Ірина Пасько, Дімка Ужасний та ін.) художньо переосмислюють реальні злочини. Злочини відбувалися в різних країнах і з різних причин; одні автори використовували кримінальні хроніки, інші – власні спогади; деякі злочинці покарані, але більшість справ залишаються нерозкритими. Ця збірка – нагода безпечно поглянути в очі справжньому, безумовному злу, яке знівечило чимало невинних життів. Злу, що ховається за посмішкою сусіда, у стінах вашої квартири, зростає з байдужості суспільства і вбирається у тисячі личин, сподіваючись, що його ніколи не впізнають. Ось короткий уривок з оповідання Нати Гриценко (авторка — на фото) «Херувим»:   Була вже майже друга ночі, а Стасек так і лежав без сну, крутячи в руках світлину з Херувимом. Дивився на хвилі білявого волосся, проводив пальцем по виразному обрису профілю. Думав про гірку іронію, через яку навіть із докладними описами свідків загадковий підозрюваний лишився невловимим, а людина, що могла пролити світло на його особу, стала його ж першою жертвою. А тепер що? Може, його вже й на світі немає, а може, той Херувим тоді ж гайнув якнайдалі від цього міста, й шукати його марно.  А як і ні, то Рудий таки мав рацію. Скільки в Лодзі тих білявих Романів? Та саме ці невеселі припущення наштовхнули Стасека на, хоч і невиразну, та все ж таки думку. Якщо вбивця Стефана лишився в місті, то, можливо, є спосіб його вирахувати. Точніше, спіймати на живця.     Збірка в роботі. Укладачка — Євгенія Кужавська

31 березня 1929 року Українська Академія наук прийняла новий "скрипниківський" ("харківський") правопис української мови. У діаспорі його здебільшого називають «правописом Голоскевича», за іменем укладача та видавця «Правописного словника». Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші. У 1933 році цей правопис був визнаний «націоналістичним», був перероблений та наближений до російської мови.

#архітектура #історія Андріївський узвіз – одна з найвідоміших і найколоритніших вулиць Києва, що вже давно стала символом міста. Ця старовинна брукована дорога, яка звивисто спускається від Старокиївської гори до Подолу, приваблює туристів і місцевих жителів своєю унікальною атмосферою, багатою історією та культурним значенням. Узвозу вдалося зберегти дух старого Києва, попри бурхливі історичні події та сучасні зміни. Історія Андріївського узвозу Андріївський узвіз має давнє походження, що сягає часів Київської Русі. Вважається, що саме тут проходив один із шляхів, який з’єднував верхнє місто (де розташовувалися князівські палати) з нижнім – торговельним Подолом. Назва вулиці пов’язана з Андріївською церквою, перлина барокової архітектури, що височіє над узвозом. Церкву звів у XVIII столітті архітектор Бартоломео Растреллі на замовлення імператриці Єлизавети Петрівни. У XIX-XX століттях Андріївський узвіз став осередком творчої інтелігенції. Тут жили і працювали відомі письменники, художники, музиканти. Одним із найвідоміших мешканців був Михайло Булгаков, автор роману "Майстер і Маргарита". Його будинок, розташований за адресою Андріївський узвіз, 13, нині є музеєм, який відтворює атмосферу життя письменника та його творів. Архітектура і пам’ятки Андріївський узвіз – це справжній музей просто неба. Кожен будинок тут має свою історію та унікальний архітектурний стиль. Крім Андріївської церкви, яка вражає своєю витонченістю, на узвозі є й інші визначні місця. Наприклад, "Замок Річарда Левове Серце" – романтична споруда в неоготичному стилі, названа так через свою схожість із середньовічними замками. Хоча насправді це житловий будинок, зведений наприкінці XIX століття. Ще однією цікавинкою є Музей однієї вулиці, присвячений історії самого узвозу. У його експозиціях можна дізнатися про життя відомих особистостей, які тут мешкали, та про побут киян різних епох. Сучасне життя узвозу Сьогодні Андріївський узвіз – це не лише історична пам’ятка, а й жвавий культурний центр. Вулиця славиться численними галереями, майстернями, сувенірними крамницями та кав’ярнями. Тут часто проводяться ярмарки, де можна придбати handmade-вироби, картини місцевих художників чи традиційні українські сувеніри. Узвоз також є улюбленим місцем для вуличних музикантів і театральних перформансів, що додає йому богемного шарму. Щороку в травні на Андріївському узвозі відзначають День Києва. У цей час вулиця оживає ще більше: проходять фестивалі, концерти та народні гуляння, які приваблюють тисячі відвідувачів. Чому варто відвідати? Андріївський узвіз – це місце, де минуле гармонійно поєднується із сьогоденням. Прогулюючись його бруківкою, можна відчути подих історії, насолодитися красою архітектури та зануритися в творчу атмосферу. Це ідеальне місце для тих, хто хоче познайомитися з душею Києва, його традиціями та культурою. Незалежно від пори року, Андріївський узвіз завжди має що запропонувати: від зимових краєвидів із засніженою церквою до літньої метушні ярмарків. Він залишається вічним джерелом натхнення для художників, поетів і всіх, хто любить красу та історію.

Любі письменники і письменниці! З професійним і творчим святом вас! Завдяки вашим талантам, ви втілюєте свої думки на папері, а ми маємо змогу читати видатні твори, які завойовують серця мільйонів читачів. Ваші твори нас надихають, приносять спокій в наші душі, вселяють надію на краще майбутнє, віру в нашу перемогу. Нехай Муза ніколи вас не покидає, а рядки лягають на папір легко і невимушено. Творчого вам натхнення і позитивної оцінки читачів.

Українська література зараз — це джерело важливої інформації, натхнення та віри. Найприємніше те, що українські письменники пишуть у найрізноманітніших жанрах та торкаються найконтроверсійніших тем. У добірці Vogue.ua – українські книги, які вже стали нашою класикою. https://vogue.ua/article/culture/knigi/5-ukrajinskih-knizhok-yaki-varto-prochitati-yaknayshvidshe-58746.html

#мова #історія 31 березня 1929 року Українська Академія наук прийняла новий "скрипниківський" ("харківський") правопис української мови. У діаспорі його здебільшого називають «правописом Голоскевича», за іменем укладача та видавця «Правописного словника». Укладачами харківського правопису були відомі українські мовознавці, більшість яких згодом репресував і знищив сталінський режим, такі як: Агатангел Кримський, Леонід Булаховський, Олена Курило, Олекса Синявський, Євген Тимченко, Микола Грунський, Всеволод Ганцов, Микола Наконечний, Григорій Голоскевич, Борис Ткаченко й інші. Членами правописної комісії були такі українські письменники, як Майк Йогансен, Сергій Єфремов, Микола Хвильовий, Михайло Яловий та інші. У 1933 році цей правопис був визнаний «націоналістичним», був перероблений та наближений до російської мови.