• #історія #постаті
    10 лютого 1947 року: Микола Мозговий — маestro української естради з козацьким характером.
    ​Якщо хтось і втілював поняття «гонор» та «якість» в українській музиці другої половини XX століття, то це був Микола Петрович Мозговий. Це не був просто співак чи композитор — це був справжній важковаговик сцени, який терпіти не міг несмаку, «шароварщини» та дешевої популярності 🎙️.

    ​Мозговий народився на Хмельниччині, і його творчий шлях — це історія про те, як зробити українську пісню сучасною, потужною та елітарною.
    ​Чому його роль у культурі неоціненна?
    ​Автор золотих хітів: Його пісні — «Рідний край», «Минає день, минає ніч», «Зачаруй нас, любове» — стали частиною національного ДНК. Коли сам Мозговий виконували ці речі, це був рівень кращих світових зразків поп-музики, але з неповторною українською душею 🎶.
    ​Борця за якість: Микола Петрович був відомий своїм вкрай гострим язиком і непримиренністю до «фонограмщиків». Він відкрито критикував тодішній шоу-бізнес, не боячись зіпсувати стосунки з впливовими людьми. Для нього сцена була святинею, де не місце фальші 🚫.
    ​Педагог та організатор: Він керував палацом «Україна», викладав, заснував фестиваль імені Володимира Івасюка. Мозговий робив усе, щоб українське мистецтво не виглядало провінційним додатком до москви, а було самодостатнім і величним.

    ​Постать Мозгового — це про масштаб. Він був великим у всьому: у голосі, у фізичній присутності, у своїх переконаннях. Його сарказм щодо нездар став легендарним, а його лірика — вічною 🕯️.

    ​Сьогодні, коли ми чуємо його пісні, ми відчуваємо ту саму гідність, яку він проніс крізь усе життя. Мозговий довів: українська естрада може бути інтелектуальною, пристрасною і водночас неймовірно популярною без жодних загравань із «низькими жанрами».

    https://youtu.be/KMs0f7JLYm0?si=w1TUvLDxW9gvh4L3
    #історія #постаті 10 лютого 1947 року: Микола Мозговий — маestro української естради з козацьким характером. ​Якщо хтось і втілював поняття «гонор» та «якість» в українській музиці другої половини XX століття, то це був Микола Петрович Мозговий. Це не був просто співак чи композитор — це був справжній важковаговик сцени, який терпіти не міг несмаку, «шароварщини» та дешевої популярності 🎙️. ​Мозговий народився на Хмельниччині, і його творчий шлях — це історія про те, як зробити українську пісню сучасною, потужною та елітарною. ​Чому його роль у культурі неоціненна? ​Автор золотих хітів: Його пісні — «Рідний край», «Минає день, минає ніч», «Зачаруй нас, любове» — стали частиною національного ДНК. Коли сам Мозговий виконували ці речі, це був рівень кращих світових зразків поп-музики, але з неповторною українською душею 🎶. ​Борця за якість: Микола Петрович був відомий своїм вкрай гострим язиком і непримиренністю до «фонограмщиків». Він відкрито критикував тодішній шоу-бізнес, не боячись зіпсувати стосунки з впливовими людьми. Для нього сцена була святинею, де не місце фальші 🚫. ​Педагог та організатор: Він керував палацом «Україна», викладав, заснував фестиваль імені Володимира Івасюка. Мозговий робив усе, щоб українське мистецтво не виглядало провінційним додатком до москви, а було самодостатнім і величним. ​Постать Мозгового — це про масштаб. Він був великим у всьому: у голосі, у фізичній присутності, у своїх переконаннях. Його сарказм щодо нездар став легендарним, а його лірика — вічною 🕯️. ​Сьогодні, коли ми чуємо його пісні, ми відчуваємо ту саму гідність, яку він проніс крізь усе життя. Мозговий довів: українська естрада може бути інтелектуальною, пристрасною і водночас неймовірно популярною без жодних загравань із «низькими жанрами». https://youtu.be/KMs0f7JLYm0?si=w1TUvLDxW9gvh4L3
    Like
    Love
    2
    336переглядів 1 Поширень
  • ✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише".

    🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності.

    "Ну скажи — хіба не фантастично,
    Що у цьому хаосі доріг
    Під суворим небом,
    Небом вічним,
    Я тебе зустрів і не зберіг?"

    Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли.

    ✨ Люся. Вино з троянд.

    Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу...

    🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася.
    Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся...

    Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих:

    «Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів».

    🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети.

    Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон».

    Здавалося – щастя.

    ✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна"

    Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів.

    Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише».

    Віршики. Якісь віршики.

    🤍 А він писав:

    Всі образи й кривди до одної
    Я тобі забуду і прощу —
    Жду твоєї ласки хоч малої,
    Як земля у спеку жде дощу.

    Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети".

    Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна».

    Це – про них з Люсею.

    ✨ Косталіна. Таємне кохання

    А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень.

    🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно.

    Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна».

    Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».

    Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів.

    ✨ Лірика, що рятувала

    І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце:

    🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію,
    Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
    Я люблю тебе просто — отак, без надії,
    Без тужливих зітхань і без клятвених слів".

    Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить».

    Він помер у 28 років.

    Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого.

    Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет.

    ✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність.

    Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️
    ✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише". 🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності. "Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг?" Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли. ✨ Люся. Вино з троянд. Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу... 🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася. Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся... Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих: «Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів». 🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети. Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Здавалося – щастя. ✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна" Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів. Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише». Віршики. Якісь віршики. 🤍 А він писав: Всі образи й кривди до одної Я тобі забуду і прощу — Жду твоєї ласки хоч малої, Як земля у спеку жде дощу. Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети". Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна». Це – про них з Люсею. ✨ Косталіна. Таємне кохання А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень. 🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно. Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна». Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня». Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів. ✨ Лірика, що рятувала І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце: 🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію, Я не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвених слів". Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить». Він помер у 28 років. Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого. Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет. ✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність. Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️
    Love
    Like
    3
    849переглядів
  • #історія #постаті
    Микола Бажан: Поет-енциклопедист між молотом та ковадлом 📚🏛️
    1 лютого 1904 року народився Микола Бажан — постать настільки ж масштабна, наскільки й суперечлива. Інтелектуал найвищого ґатунку, він зумів вижити в роки сталінського терору, не втративши при цьому поетичного генія, хоча ціною цього виживання часто ставали компроміси з владою.

    Від футуризму до академізму

    Молодий Бажан починав як зухвалий футурист, учень Михайля Семенка. Його ранні поезії — це вибух образів, металевий ритм міста та філософська складність. Проте з початком 30-х років, коли навколо почали зникати друзі та колеги, Бажан був змушений «одягнути» маску радянського академіка. 🎭🛡️

    Чому його внесок неоціненний?

    Майстер перекладу: Бажан подарував українському читачеві «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі, твори Данте, Гете, Міцкевича та Рільке. Його переклади — це не просто копії, це повноцінне життя світових шедеврів в українському мовному просторі. 🌍📖
    Рятівник культури: Очолюючи редакцію Української Радянської Енциклопедії, він зробив усе можливе, щоб зберегти хоча б частину правдивої інформації про українських діячів, яких система намагалася викреслити з пам'яті.
    Філософська лірика: Навіть у найскладніші часи він писав цикли («Будівлі», «Гетто в Умані»), які вражали глибиною думки та багатством мови, що виходила далеко за межі соцреалізму.

    Казус Нобелівської премії

    У 1970 році видатний славіст Омелян Пріцак висунув Бажана на здобуття Нобелівської премії з літератури. Бажан, розуміючи, що в москві цього не пробачать, надіслав ввічливу відмову, посилаючись на свій поважний вік і стан здоров'я. Це був жест не слабкості, а тверезого розрахунку — він знав ціну радянського «визнання». 🎖️🚫

    Микола Бажан залишився в історії як людина, що збудувала інтелектуальний міст між українською культурою та світовим контекстом, попри всі барикади та цензуру.
    #історія #постаті Микола Бажан: Поет-енциклопедист між молотом та ковадлом 📚🏛️ 1 лютого 1904 року народився Микола Бажан — постать настільки ж масштабна, наскільки й суперечлива. Інтелектуал найвищого ґатунку, він зумів вижити в роки сталінського терору, не втративши при цьому поетичного генія, хоча ціною цього виживання часто ставали компроміси з владою. Від футуризму до академізму Молодий Бажан починав як зухвалий футурист, учень Михайля Семенка. Його ранні поезії — це вибух образів, металевий ритм міста та філософська складність. Проте з початком 30-х років, коли навколо почали зникати друзі та колеги, Бажан був змушений «одягнути» маску радянського академіка. 🎭🛡️ Чому його внесок неоціненний? Майстер перекладу: Бажан подарував українському читачеві «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі, твори Данте, Гете, Міцкевича та Рільке. Його переклади — це не просто копії, це повноцінне життя світових шедеврів в українському мовному просторі. 🌍📖 Рятівник культури: Очолюючи редакцію Української Радянської Енциклопедії, він зробив усе можливе, щоб зберегти хоча б частину правдивої інформації про українських діячів, яких система намагалася викреслити з пам'яті. Філософська лірика: Навіть у найскладніші часи він писав цикли («Будівлі», «Гетто в Умані»), які вражали глибиною думки та багатством мови, що виходила далеко за межі соцреалізму. Казус Нобелівської премії У 1970 році видатний славіст Омелян Пріцак висунув Бажана на здобуття Нобелівської премії з літератури. Бажан, розуміючи, що в москві цього не пробачать, надіслав ввічливу відмову, посилаючись на свій поважний вік і стан здоров'я. Це був жест не слабкості, а тверезого розрахунку — він знав ціну радянського «визнання». 🎖️🚫 Микола Бажан залишився в історії як людина, що збудувала інтелектуальний міст між українською культурою та світовим контекстом, попри всі барикади та цензуру.
    Like
    1
    376переглядів
  • #історія #постаті
    Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾
    Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨

    Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️

    Більше, ніж просто опис природи 🌿
    Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥

    Трохи іронії та «дитячого» погляду:
    Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖

    Його спадок:
    За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦
    #історія #постаті Чарівник подільського слова: Євген Гуцало ✍️🌾 Якщо ви хочете відчути, як пахне українське літо, як дихає земля і про що мовчать зорі над ставом, вам варто розгорнути книгу Євгена Гуцала. Народившись 14 січня 1937 року на Вінниччині в родині вчителів, він приніс у літературу таку акварельну ніжність і психологічну глибину, що його тексти й сьогодні здаються живими організмами. 🖋️✨ Гуцало був справжнім «шістдесятником», але не тим, хто кричав з трибун, а тим, хто тихо й майстерно виписував душу народу. Його називали майстром психологічного малюнка. У його оповіданнях немає картонних героїв — там живі люди з їхніми болями, дивацтвами та безмежною любов’ю до світу. 🖼️❤️ Більше, ніж просто опис природи 🌿 Його знаменитий цикл «Ментальність орди» — це вже не лірика, а гостра, інтелектуальна публіцистика. Гуцало одним із перших так глибоко і безжально проаналізував стосунки України та Росії, розбираючи по кісточках імперські міфи. Він мав дивовижну здатність бути водночас ніжним ліриком у новелах та безкомпромісним мислителем у статтях. 🧠🔥 Трохи іронії та «дитячого» погляду: Євген Пилипович писав для дітей так, ніби сам ніколи не переставав бачити світ очима дитини. Пам'ятаєте «Лося» чи «Оленя Августа»? Це ж не просто оповідання, а уроки людяності, від яких стискається серце. Кажуть, він міг годинами спостерігати за польотом метелика або за тим, як сонячний промінь падає на старий стіл, а потім перетворював це на сторінку тексту, від якого неможливо відірватися. 🦋📖 Його спадок: За своє життя він написав понад 100 книг! Це справжній літературний стахановець, але з душею поета. Його твори екранізували, їх перекладали десятками мов, а він залишався скромним чоловіком, який понад усе цінував тишу та щире слово. 🎬🇺🇦
    Like
    1
    635переглядів

  • РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

    Віночок сплету́ я із білих ромашок,
    Ще й в ко́си ромашки собі заплету́,
    І пісня полине з душі́… до мурашок,
    Й молитву ́змолю від душі́ я святу́.

    У полі, де жайвір співає про ниву,
    Там серце моє́ оживає в тиші́,
    І кожна ромашка шепоче щасливо:
    Любов розцвітає в душі́ й на землі.

    Та й лагідний вітер торкнеться обличчя,
    Прине́се він пахощі трав і зерна́,
    А сонце у небі, мов щира зірниця,
    У то́му промінні любові струна.

    Сріблястою хвилею річка заграє,
    Піде́ віддзеркалення мрій у воді,
    А серце ще й пісню свою́ заспіває,
    І виллється слово в рядочки прості.

    Ще й щастя розквітне, як квітка у полі,
    Зігріє коханням у серці весна,
    Вінок із ромашок – мов спогад від долі,
    Де лірика ніжно звучить крізь літа.

    У погляді милому світ розквітає,
    У слові коханому – музика мрій,
    Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає,
    І світиться щастям між кожною з вій.

    Вінок із ромашок – мов символ єднання,
    І множить бажання щоразу сповна́,
    І він зберігатиме вічно кохання,
    Й заграє про щастя душевна струна.

    І вічність кохання у серці палає,
    Як зо́рі, що світять на небі вночі,
    Надія в ромашках ніде́ не щезає,
    Бо в ній заховались від щастя ключі.

    Ромашкове сяйво душі́ розквітає,
    Як сонце у серці, як пісня жива,
    Воно крізь роки́ і віки не згасає,
    Любов і надія тримають слова.

    24.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
    ID: 1052088
    РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ Віночок сплету́ я із білих ромашок, Ще й в ко́си ромашки собі заплету́, І пісня полине з душі́… до мурашок, Й молитву ́змолю від душі́ я святу́. У полі, де жайвір співає про ниву, Там серце моє́ оживає в тиші́, І кожна ромашка шепоче щасливо: Любов розцвітає в душі́ й на землі. Та й лагідний вітер торкнеться обличчя, Прине́се він пахощі трав і зерна́, А сонце у небі, мов щира зірниця, У то́му промінні любові струна. Сріблястою хвилею річка заграє, Піде́ віддзеркалення мрій у воді, А серце ще й пісню свою́ заспіває, І виллється слово в рядочки прості. Ще й щастя розквітне, як квітка у полі, Зігріє коханням у серці весна, Вінок із ромашок – мов спогад від долі, Де лірика ніжно звучить крізь літа. У погляді милому світ розквітає, У слові коханому – музика мрій, Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає, І світиться щастям між кожною з вій. Вінок із ромашок – мов символ єднання, І множить бажання щоразу сповна́, І він зберігатиме вічно кохання, Й заграє про щастя душевна струна. І вічність кохання у серці палає, Як зо́рі, що світять на небі вночі, Надія в ромашках ніде́ не щезає, Бо в ній заховались від щастя ключі. Ромашкове сяйво душі́ розквітає, Як сонце у серці, як пісня жива, Воно крізь роки́ і віки не згасає, Любов і надія тримають слова. 24.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025 ID: 1052088
    371переглядів
  • Осінній лист.
    Осінній лист під музику кружляє.
    Танцює свій останній пірует,
    а вітер із дощем у парі грає,
    немов це скрипка плаче і кларнет.

    Осінній лист новим відтінком сяє,
    смарагдовим, багряним, золотим.
    Востаннє у повітрі покружляє,
    підхоплений вітриськом молодим.

    Устеле землю покривалом мідним,
    букетом упаде до її ніг.
    І стане до весни їй другом рідним,
    а зверху їх укриє білий сніг.

    ID:  692975
    Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика

    автор: Лариса Василишина


    Осінній лист. Осінній лист під музику кружляє. Танцює свій останній пірует, а вітер із дощем у парі грає, немов це скрипка плаче і кларнет. Осінній лист новим відтінком сяє, смарагдовим, багряним, золотим. Востаннє у повітрі покружляє, підхоплений вітриськом молодим. Устеле землю покривалом мідним, букетом упаде до її ніг. І стане до весни їй другом рідним, а зверху їх укриє білий сніг. ID:  692975 Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика автор: Лариса Василишина
    416переглядів
  • терапія через слово...

    🕊️ "Є ті, хто не вчать тебе світити — вони просто торкаються душі, і вона загоряється 🔥
    Вони— не вчителі, не рятівники. Вони — ключ до твого джерела"

    Нам не добре з тими, хто нас вражає.
    І навіть не з тими, хто викликає захоплення чи пристрасть.
    А з тими, поруч з ким нам добре бути собою, де ми відкриті, щирі, вільні.

    Бо є такі люди, поруч із якими
    не потрібно бути кращою версією себе.
    Достатньо просто бути.
    Це ті, з ким
    – опускаються плечі,
    – дихання стає глибшим,
    а у серці на мить стихає вічна тривога.

    З точки зору нейропсихології, саме в такому стані
    активуються дзеркальні нейрони, система емпатії,
    і мозок починає реагувати на світло, яке запалює в нас інший.

    Це не просто емоції — це настрій тіла.
    Не просто слова — а невимовну тишу, в якій ми починаємо неспішно себе впізнавати.
    Це внутрішній стан щастя коли хочеться обіймати весь світ.

    📍І тоді щось змінюється.
    Ти вже не граєш роль.
    Ти не вибираєш маску.

    Ти просто живеш у власному світлі, бо тобі допомогли його побачити і відчути.

    Це більше, ніж любов.
    Це — трансформація.

    Бо найважливіший поворот стається тоді, коли ми поруч із кимось раптом усвідомлюємо:
    "Я собі подобаюсь".

    І ця людина стає дзеркалом, в якому ти бачиш не лише очі. А своє світло, своє право бути, свою живу істинність.

    Саме так зцілюються старі програми:
    🔹 ті, що змушували заслуговувати,
    🔹 ті, що вчили терпіти,
    🔹 ті, що наказували мовчати, коли боляче.

    Бо в цьому світлі, у цьому просторі безпеки, з нас ніби спадає стара шкіра.

    І тіло починає жити.
    Пам’ять — очищатись.
    А Душа — повертатись додому.
    📍Так працює інтеграція:
    через присутність, яка не вимагає, а приймає, через погляд, що не судить, а бачить.

    І тоді народжується нова якість любові:
    та, де ти вже не шукаєш, хто полюбить…
    а сама(м) стаєш простором, де починаєш себе любити, і віддавати любов.
    💫 Істинна близькість — це коли торкаються тебе не руками, а присутністю.
    І ти розквітаєш без слів.

    …Бо насправді ми шукаємо не кохання до себе в іншому,
    а ту присутність, яка пробуджує наше власне тепло і з ким стає затишно бути собою.
    Ту глибоку зустріч, після якої ми самі собі стаємо рідними.

    📍Ці зустрічі — не випадкові.
    Ті, хто запалює в тобі світло,
    відкриває твоє справжнє дихання, розблоковує ніжність
    і повертає тебе — собі ж —
    це не просто люди.

    Це " СВІТЛОНОСЦІ "у твоєму житті.✨

    Не вчителі. Не герої. Не ідеали.

    Вони — як портали.
    Через них ти входиш у себе.

    Така зустріч — це завжди переломний момент у житті.

    Вона не обіцяє «назавжди».
    Але вона залишається з тобою назавжди,
    бо після неї —
    ти вже не та (той), що була(в) до того.

    Бережи таких.
    І дякуй їм.
    Мовчки,
    поглядом,
    дотиком,
    серцем.

    Бо в цьому — справжнє диво.

    Тебе пробудили — щоб ти міг жити і відчувати .
    Цінуй і бережи таких людей поряд і подякуй, що вони є в твоєму житті .✨
    Не кожному випадає такий шанс зустрічі 🩷🌹

    Залиш і мені зворотній зв'язок ,якщо зустрів таку людину, чи мрієш зустріти,постав лайк,смайлик, залиш коментар🩷 це надихає мене творити більше цікавого контенту 🙌

    Вірші і музика автор:
    Olga Felis © (Felis_Auriel)

    #глибокітексти #нейропсихологія
    #selflovejourney #усвідомленість
    #бутисобою #вразливість_це_сила
    #світловсерединінас #transformwithlove
    #психотерапіясловом #любов_що_зцілює
    #тілоякхрам #дозвольсобібутирядом #психологіядуші
    #чутливість_сила
    #любовдовсередини
    #душевналірика
    #житиусвідомлено
    #жінка_світло
    #силавніжності
    #свідомийшлях
    #всерединімир
    #моватіла
    #життяякмедитація
    #дотикдуші
    #серцедлясвітла
    #глибокісенси
    #емоційнезцілення
    терапія через слово... 🕊️ "Є ті, хто не вчать тебе світити — вони просто торкаються душі, і вона загоряється 🔥 Вони— не вчителі, не рятівники. Вони — ключ до твого джерела" Нам не добре з тими, хто нас вражає. І навіть не з тими, хто викликає захоплення чи пристрасть. А з тими, поруч з ким нам добре бути собою, де ми відкриті, щирі, вільні. ⠀ Бо є такі люди, поруч із якими не потрібно бути кращою версією себе. Достатньо просто бути. Це ті, з ким – опускаються плечі, – дихання стає глибшим, а у серці на мить стихає вічна тривога. ⠀ З точки зору нейропсихології, саме в такому стані активуються дзеркальні нейрони, система емпатії, і мозок починає реагувати на світло, яке запалює в нас інший. ⠀ Це не просто емоції — це настрій тіла. Не просто слова — а невимовну тишу, в якій ми починаємо неспішно себе впізнавати. Це внутрішній стан щастя коли хочеться обіймати весь світ. ⠀ 📍І тоді щось змінюється. Ти вже не граєш роль. Ти не вибираєш маску. ⠀ Ти просто живеш у власному світлі, бо тобі допомогли його побачити і відчути. ⠀ Це більше, ніж любов. Це — трансформація. ⠀ Бо найважливіший поворот стається тоді, коли ми поруч із кимось раптом усвідомлюємо: "Я собі подобаюсь". ⠀ І ця людина стає дзеркалом, в якому ти бачиш не лише очі. А своє світло, своє право бути, свою живу істинність. ⠀ Саме так зцілюються старі програми: 🔹 ті, що змушували заслуговувати, 🔹 ті, що вчили терпіти, 🔹 ті, що наказували мовчати, коли боляче. ⠀ Бо в цьому світлі, у цьому просторі безпеки, з нас ніби спадає стара шкіра. ⠀ І тіло починає жити. Пам’ять — очищатись. А Душа — повертатись додому. 📍Так працює інтеграція: через присутність, яка не вимагає, а приймає, через погляд, що не судить, а бачить. ⠀ І тоді народжується нова якість любові: та, де ти вже не шукаєш, хто полюбить… а сама(м) стаєш простором, де починаєш себе любити, і віддавати любов. 💫 Істинна близькість — це коли торкаються тебе не руками, а присутністю. І ти розквітаєш без слів. …Бо насправді ми шукаємо не кохання до себе в іншому, а ту присутність, яка пробуджує наше власне тепло і з ким стає затишно бути собою. Ту глибоку зустріч, після якої ми самі собі стаємо рідними. 📍Ці зустрічі — не випадкові. Ті, хто запалює в тобі світло, відкриває твоє справжнє дихання, розблоковує ніжність і повертає тебе — собі ж — це не просто люди. ⠀ Це " СВІТЛОНОСЦІ "у твоєму житті.✨ ⠀ Не вчителі. Не герої. Не ідеали. ⠀ Вони — як портали. Через них ти входиш у себе. ⠀ Така зустріч — це завжди переломний момент у житті. ⠀ Вона не обіцяє «назавжди». Але вона залишається з тобою назавжди, бо після неї — ти вже не та (той), що була(в) до того. ⠀ Бережи таких. І дякуй їм. Мовчки, поглядом, дотиком, серцем. ⠀ Бо в цьому — справжнє диво. ⠀ Тебе пробудили — щоб ти міг жити і відчувати . Цінуй і бережи таких людей поряд і подякуй, що вони є в твоєму житті .✨ Не кожному випадає такий шанс зустрічі 🩷🌹 Залиш і мені зворотній зв'язок ,якщо зустрів таку людину, чи мрієш зустріти,постав лайк,смайлик, залиш коментар🩷 це надихає мене творити більше цікавого контенту 🙌 Вірші і музика автор: Olga Felis © (Felis_Auriel) #глибокітексти #нейропсихологія #selflovejourney #усвідомленість #бутисобою #вразливість_це_сила #світловсерединінас #transformwithlove #психотерапіясловом #любов_що_зцілює #тілоякхрам #дозвольсобібутирядом #психологіядуші #чутливість_сила #любовдовсередини #душевналірика #житиусвідомлено #жінка_світло #силавніжності #свідомийшлях #всерединімир #моватіла #життяякмедитація #дотикдуші #серцедлясвітла #глибокісенси #емоційнезцілення
    Like
    1
    12Kпереглядів 10Відтворень
  • GREEN TIDE OF FILTH...
    #GreenTideOfFilth #WAAAGH #Warhammer40k #MetalAnthem #ThrashMetal #BrutalityUnleashed #OrkMenace #ViolenceCondemned #HellishReckoning #SavagePlague #WarCrimes #ChaosAndCarnage #RevengeInBlood #MetalLyrics #CrimsonSun #EternalDamnation #RageAgainstTheHorde #NoPeaceForTheWicked #Obliteration #FearTheStorm #Song #ЗеленаХвиляБруду #Війна40k #МеталГімн #ТрешМетал #ОркиПекла #НасильствоНеПробачимо #Руйнація #ХворобаНенависті #ПекельнаПомста #КінецьОрків #ХевіМетал #СправедливийГнів #КриваваРозплата #ХаосТаЗнищення #СтінаСпіву #ОпірНасильству #Правосуддя #СмертьТиранам #БунтПротиЗла #ЛірикаГніву#Пісня
    GREEN TIDE OF FILTH... #GreenTideOfFilth #WAAAGH #Warhammer40k #MetalAnthem #ThrashMetal #BrutalityUnleashed #OrkMenace #ViolenceCondemned #HellishReckoning #SavagePlague #WarCrimes #ChaosAndCarnage #RevengeInBlood #MetalLyrics #CrimsonSun #EternalDamnation #RageAgainstTheHorde #NoPeaceForTheWicked #Obliteration #FearTheStorm #Song #ЗеленаХвиляБруду #Війна40k #МеталГімн #ТрешМетал #ОркиПекла #НасильствоНеПробачимо #Руйнація #ХворобаНенависті #ПекельнаПомста #КінецьОрків #ХевіМетал #СправедливийГнів #КриваваРозплата #ХаосТаЗнищення #СтінаСпіву #ОпірНасильству #Правосуддя #СмертьТиранам #БунтПротиЗла #ЛірикаГніву#Пісня
    18Kпереглядів 16Відтворень
  • #Нині_святкуємо

    40 МУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХ

    313 р. рівноап. цар Костянтин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким християни прирівнювались у правах з язичниками. Але співправитель Костянтина - Лікіній - вирішив очистити від християн своє військо. Тоді у м. Севастії (Вірменія) начальником був Агриколай, язичник. Під його керівництвом були 40 воїнів-християн. Коли ті відмовились принести жертву ідолам, Агриколай кинув їх у в'язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось вночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». За 7 днів прибув у Севастію вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Він звелів катувати їх, але ті не відрікалися від Христа. Так тривало 2 доби. Стояли морози. Воїнів розділи, повели до озера і поставили на кризі на ніч. А на березі розтопили лазню. О 1-ій годині ночі, не стерпівши, 1 із воїнів кинувся до лазні, але на порозі впав мертвим. О 3-ій годині ночі Господь послав утіху мученикам: лід розтав і вода стала теплою. Тоді не спав один сторож, Аглаїй. Він побачив, що над головами мучеників з'явилися вінці. Їх було 39, і Аглаїй зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаїй розбудив решту вартових, скинув з себе одяг, визнав себе християнином і пішов на лід.

    Уранці мученики були живі. Тоді їх вивели з води і перебили коліна. Тіла поклали на колісницю і повезли на спалення, а обвуглені кості кинули у воду. Єп. Севастійський з кількома кліриками вночі зібрав останки мучеників і поховав.

    З відривного календаря «З вірою в душі» за 9 березня.
    ----------------
    #Нині_святкуємо 40 МУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХ 313 р. рівноап. цар Костянтин Великий видав Міланський едикт, згідно з яким християни прирівнювались у правах з язичниками. Але співправитель Костянтина - Лікіній - вирішив очистити від християн своє військо. Тоді у м. Севастії (Вірменія) начальником був Агриколай, язичник. Під його керівництвом були 40 воїнів-християн. Коли ті відмовились принести жертву ідолам, Агриколай кинув їх у в'язницю. Воїни стали ревно молитися, і ось вночі почули голос: «Хто перетерпить до кінця, той спасеться». За 7 днів прибув у Севастію вельможа Лісій і влаштував суд над воїнами. Він звелів катувати їх, але ті не відрікалися від Христа. Так тривало 2 доби. Стояли морози. Воїнів розділи, повели до озера і поставили на кризі на ніч. А на березі розтопили лазню. О 1-ій годині ночі, не стерпівши, 1 із воїнів кинувся до лазні, але на порозі впав мертвим. О 3-ій годині ночі Господь послав утіху мученикам: лід розтав і вода стала теплою. Тоді не спав один сторож, Аглаїй. Він побачив, що над головами мучеників з'явилися вінці. Їх було 39, і Аглаїй зрозумів, що воїн, який не витримав мук, лишив себе вінця. Тоді Аглаїй розбудив решту вартових, скинув з себе одяг, визнав себе християнином і пішов на лід. Уранці мученики були живі. Тоді їх вивели з води і перебили коліна. Тіла поклали на колісницю і повезли на спалення, а обвуглені кості кинули у воду. Єп. Севастійський з кількома кліриками вночі зібрав останки мучеників і поховав. З відривного календаря «З вірою в душі» за 9 березня. ----------------
    Like
    1
    1Kпереглядів
  • Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.

    Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.

    Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.

    Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.

    Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.

    Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.

    В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.

    Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію.

    Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

    Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря. Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання. Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші. Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити. Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство. Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”. Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію. Дякуємо тобі, великий Кобзарю!
    Love
    4
    1Kпереглядів
Більше результатів