#поезія
Мама фарбує волосся брунатно-рудим.
Мамині очі — волошки: насичено-сині,
Ніжно-замріяні. Неня в усьому мій спільник,
Радник, учитель і подруга номер один.

Я малолітня вдихаю її аромат —
Терпко-солодкий, квітковий: бузково-жасминний.
Тепла, як літо, матуся обожнює зими.
Каже: «Морозно... Ти з бабою вдома? Дарма!»

Вечір затúшний: пірнаю під ковдру, тоді
Мати вигадує казку чи згадує Бога...
Мамина Біблія — книжка затерта до дір:
Сотні підкреслень, пожухлий гербарій на спогад...

***

Мама граційна, гарніша від леді з реклам,
Ніжна й жіночна. У пору духмяних акацій
Носить спідниці та сукні: здебільшого максі,
Світло-блакитні й зелені... Як вітер легка.

Ольга за паспортом, Льоля — для тих, хто близькі.
Трохи журлива: пізнала колючість утрати.
Віддано любить, хоч дехто любові не вартий.
Має за цінність листівки й десяток листів.

Вічно в турботах — від них залюбки б утекла.
Певна, що щастя не можна зміря‌ти грошима,
Марить мистецтвом, віршує та іграшки шиє...
Мріє: «Частіше б ходити в кіно й у театр».

Любить просте — восени хризантемні хмарки
Вдома повсюди: улюблені мамині квіти.
Неня з таких, хто до світу всім серцем відкритий,
Хто не для себе живе, а для інших горить.

***

Мамині руки тонкі та від болю дрижать.
Мама говорить: «Лишається вже небагато...
Знаєш, урешті втухає спекотне багаття,
Люди так само... Вже час догорати, а жаль...»

«Ні, — заперечую, — викинь дурню з голови,
Ще не стара, про розлуку казати зарано».
Мама змовкає.  А в жовтні згасає на ранок:
Ніби у вирій, тікає до раю від злив.

Б'ється на друзки все звичне й щасливе: крихке.
Жовтень уперше здається холодним і довгим.
Маю надію, що там, де вона, хризантем
Цілі сади та немає ні сліз, ні тривоги.

Марія Чекарьова

28 червня–початок липня 2025 року

...зізнання витікають із страхіть, ведуть до розуміння...
#віршотерапія #віршпісня #Suno




https://www.youtube.com/watch?v=w-ddgz0OcZE&list=PLFa-rbMwcjTXJiH...
#ІринаВірна #поезія #українськасучаснапоезія

#поезія
За кроком крок,
За щастям ще одне,
За тишею якась тягуча тиша,
Усе мине,
Усе колись мине,
А що ж тоді?
А що ж тоді залишиться?
Хоч тінь від тіні, хоч маленька мить,
Яка не зникне, не впаде у вічність,
Можливо неба врашня блакить,
Чи сонця промінь, що по морю пише,
Чи просто довгий погляд крізь вікно,
В чуже нікуди із свого нізвідки,
Усе минеться, все, що нам дано,
Усе до чого звикли чи не звикли,
Коротка зустріч тіла і душі,
В одному просторі, в єдиному моменті,
Й так хочеться нікуди не спішити,
А просто бути чесно і відверто,
Наповнено, затишно, до основ,
До глибини, до переходу в вічність,
Усе минеться й станеться все знов,
І десь залишиться світанок, море й вірші...

27.07.2025
Іра Спірідонова

ОБЕРІГ ЛЮБОВІ

Моє серденько, кохана, тремтить, мов краплина весняна,
Сонце схилилось до обрію, тиша лягає на плечі.
Як тобі бути з думками моїми, прокинувшись рано?
Вірю, що ніжність твоя — це не вітер, не зрада і втеча.

Серце моє не з каміння, а з мальви, що квітне і в'ється,
В кожнім ударі — надія, молитва — у кожнім мовчанні.
Глянь, як воно у долонях твоїх вже беззахисно б'ється,
Кволе, мов спогад дитинства, і чисте, мов перше кохання.

Ти його ніжно тримаєш і світ завмирає довкола,
Тільки достатньо єдиного руху і все розлетиться.
Будь же мені милосердна, не здавлюй його, ясночола,
Не загаси його світло — воно ще тобі знадобиться.

Бачиш, пульсує це серце на пальцях, як у господині?
Це не метафора — серце живе, воно вірить в основу.
Мов на долоні Всевишнього — в твоїх руках воно нині,
Не розбивай його, мила, бо друге не виросте знову.

Вірш цей немов оберіг, як звичайна, розмінна монета,
Щоб ти згадала любов мою в мить, коли сум закрадеться.
Ніжно прошу тебе: ти бережи цей дарунок поета,
Тільки не зрадь, бо тоді серце знову моє розіб'ється.

Мирослав Манюк
29.07.2025

#поезія
Вона любила дощ, а дощ любив її…
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.

Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.

Руслана Василів

"Сузір'я", текст Ірини Вірної, музика та виконання Suno
Розсип зірок на тілі -
Це таємний знак.
Ти хочеш його розгадати?
Я мрію почути : так!

Сузір'я родимок ніжних,
Як тільки торкнешся -
Пропав!
Зникає всяка обережність,
Бо це таємний знак.
Так!
https://www.youtube.com/watch?v=O5v6pAWrvnk&list=PLFa-rbMwcjTXJiH...

Серпень, 2024 ©Ірина Вірна
#suno #віршотерапія #віршпісня #ІринаВірна #поезія

Кава... Текст Ірини Вірної 💙💛
#віршотерапія #віршпісня #Suno
Музика та виконання Suno

#особистості
30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач.

Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою.

Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968).

Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування.

Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ.

Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984).

Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року.

🕯Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі.

Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами –
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба –
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.

30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач.

Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою.

Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968).

Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування.

Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ.

Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984).

Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року.

🕯Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі.

Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами –
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба –
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.

Микола Холодний 1966 р.

#поезія
Авторка вірша: Оксана Мовчан
Декламація: Юрій Іванов