#історія #особистості
🔮 14 грудня 1503: Мішель де Нотрдам — Загадка Нострадамуса.
Сьогодні ми згадуємо день народження людини, чиє ім'я стало синонімом передбачення та містики — Мішеля де Нотрдама (фр. Michel de Nostredame), відомого світові як Нострадамус. Він народився 14 грудня 1503 року у місті Сен-Ремі-де-Прованс, Франція.

⚕️ Лікар і Астролог

Нострадамус був освіченою людиною своєї епохи. За фахом він був лікарем. Під час епідемій чуми він прославився тим, що розробив новаторські (для того часу) методи боротьби з хворобою, засновані на гігієні, чистій воді та рожевих пігулках, що містили вітамін С, а не на традиційному кровопусканні.
Проте світову славу йому принесла не медицина, а його захоплення астрологією та пророцтвами.

📜 "Центурії" — Загадка на століття

Свою знамениту збірку пророцтв «Пророцтва» (Les Prophéties) Нострадамус видав у 1555 році. Книга складається з десяти частин, або Центурій (сотень), кожна з яких містить 100 чотиривіршів — катренів.
Катрени написані туманною, зашифрованою мовою, що поєднує французьку, латинську, грецьку та окситанську мови. Цей стиль він обрав свідомо, щоб уникнути переслідування інквізицією.

🌍 Культурний Феномен

Незважаючи на скептицизм наукової спільноти, яка вважає його катрени надто розпливчастими, щоб їх можна було перевірити, Нострадамус залишається культурним феноменом. Його часто цитують у зв’язку з великими історичними подіями, що, як стверджують його шанувальники, він нібито передбачив:
Смерть короля Генріха II.
Французьку революцію.
Прихід до влади Наполеона та Гітлера.
Атомне бомбардування Хіросіми та навіть теракти 11 вересня.

🤔 Спадщина

Сьогодні Нострадамус є об'єктом інтересу істориків, езотериків і, безумовно, масової культури. Його життя і тексти є яскравим свідченням того, як люди прагнуть знайти сенс і передбачити майбутнє у світі, повному хаосу. Незалежно від того, чи віримо ми в його здібності, його фігура залишається однією з найвпливовіших у сфері містики та пророцтв. 🌟

#історія #особистості
🇩🇪 Останній Романтик і Воїн Слова: Генріх Гейне.
Сьогодні, 13 грудня 1797 року, народився Крістіан Йоганн Генріх Гейне (нім. Christian Johann Heinrich Heine) — один із найвизначніших німецьких поетів, публіцистів та критиків XIX століття. Його творчість, що балансувала на межі романтизму та реалізму, здійснила революцію в німецькій мові та ліриці.

Між Ніжністю та Іронією 🥀

Гейне часто називають «останнім романтиком» або «похоронником романтизму», оскільки він довів до досконалості традиційні романтичні мотиви (кохання, природа, нічні мрії), але водночас почав їх гостро пародіювати та критикувати. Його поезії притаманні:
Лірична простота: Він писав мовою, близькою до розмовної, що робило його вірші надзвичайно доступними.
«Розбитий» стиль: У своїх творах Гейне часто використовував несподіваний, цинічний або іронічний фінал, руйнуючи ідеалістичну картинку романтичної любові.
Сум та краса: Його найвідоміша збірка, «Книга пісень» (Buch der Lieder, 1827), містить перлини світової лірики, зокрема вірш «Лорелея».

Музичний Феномен 🎵

Однією з головних причин світової слави Гейне є його тісний зв'язок із музикою. Простота та мелодійність його віршів ідеально підходили для вокальної музики:
Lied (Пісня): Гейне став найулюбленішим поетом композиторів-ліриків XIX століття. Його вірші були покладені на музику частіше, ніж твори будь-якого іншого німецького поета (за винятком, можливо, Ґете).
Видатні Композитори: Його вірші надихнули таких майстрів, як Франц Шуберт, Роберт Шуман, Фелікс Мендельсон та Йоганнес Брамс, на створення сотень «художніх пісень» (Lieder), які стали основою німецького музичного романтизму.

Політичний Публіцист і Вигнанець 🗣️

Гейне був не лише поетом, а й завзятим публіцистом, критикуючи реакційні політичні режими Німеччини та відстоюючи ідеї демократії та свободи. Його гострі фейлетони та політичні есеї викликали гнів влади.
Вигнання: У 1831 році, через неможливість вільно публікуватися на батьківщині, Гейне емігрував до Парижа, де провів решту свого життя. Його твори в Німеччині були заборонені.
«Матрацова гробниця»: Останні вісім років життя поет був прикутий до ліжка важкою хворобою (імовірно, розсіяний склероз), яку він із трагічною іронією називав своєю «матрацовою гробницею».
Генріх Гейне залишається неперевершеним майстром, який поєднав велику ліричну чуттєвість із дотепним інтелектом та політичною сміливістю.

У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною.

Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті.

Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів.

Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним.

Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт.
На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

«Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу.

Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания».

Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета.
Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест.

Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів.

Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт».

#shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні


https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY

ЗАХИСНИКИ В ЗЕМЛИЦІ
(Відповідь на коментр Стефанії Терпеливець до вірша «СЕРЕД СТЕПУ ЗНОВ МОГИЛА»)

Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Мама гірко плаче.

У могилі син Вкраїни,
Що поліг у бо́ю,
Залиша війна руїни…
Взя́ли в ру́ки зброю.

Ліг у землю, наче сокіл,
Хоч мав жити й жити.
Вже роки́ у нас неспокій.
Що ж із цим робити?

Впав, неначе лист осінній,
У землю сирую,
Мо́лить мати в голосінні
Молитву святую.

Серед степу знов могила,
Захисник в землиці,
Й це життя війна згубила…
Вогні-блискавиці.

Війна сіє ті могили
Вже роки́ щоднини,
Світ герої залишили,
Лягли в домовини.

Серед степу знов могила.
Скільки ще їх буде?
Землю кров давно скропила,
Гинуть наші люди.

11.12.2021 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

#поезія
Відлетіла осінь з журавлями,
І прийшла до нас уже зима...
Сіє сум і сирість над полями
Та садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло.
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто сум, бо це - тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене прибило до ріллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло.
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло...
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих сумних і збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої й завтрього нема!

Ольга Соколовська

#історія #особистості
✒️ Джон Мілтон: Архітектор «Втраченого Раю» та Голос Революції.
Сьогодні, 9 грудня 1608 року, народився Джон Мілтон (John Milton) — один із найвидатніших англійських поетів, мислителів та політичних діячів епохи Ренесансу та Просвітництва. Його творчість і громадянська позиція мали колосальний вплив на розвиток не лише англійської літератури, а й західної політичної думки. 📜

«Втрачений Рай»: Епічна Спадщина

Головним шедевром, який приніс Мілтону світову славу, є його епічна поема «Втрачений рай» (Paradise Lost), завершена у 1667 році.
Масштаб: Поема, написана білим віршем (неримований п'ятистопний ямб), є грандіозним переказом біблійної історії про гріхопадіння людини: спокусу Адама і Єви сатаною та їхнє вигнання з Едемського саду.
Теологія та Філософія: Твір досліджує вічні теми свободи волі, Божого Провидіння та сутності зла. Цікаво, що багато читачів і критиків вважали постать Сатани у поемі найбільш привабливою та трагічною, трактуючи її як символ незламного бунтарства проти тиранії. 🔥
Вплив: Поема «Втрачений рай» є наріжним каменем англомовної літератури, її вплив простежується у творах романтиків (Байрон, Шеллі) та пізніших мислителів.

Політик і Захисник Свободи

Мілтон був не лише поетом, але й активним учасником політичних подій свого часу — Англійської революції. Він був рішучим прихильником республіки та прибічником Олівера Кромвеля.
Публіцистика: Він писав політичні трактати, обґрунтовуючи право народу на повалення монархії.
«Ареопагітика» (Areopagitica): Його найвідоміший прозовий твір, опублікований у 1644 році, є пристрасним і фундаментальним захистом свободи слова та друку. У ньому Мілтон виступав проти цензури та закликав до «вільного та відкритого зіткнення думок», заклавши основи сучасної концепції свободи преси. 🗣️

У зрілому віці Мілтон повністю осліп, але це не завадило йому продовжувати свою літературну та політичну роботу, диктуючи свої твори помічникам. Його життя — це втілення інтелектуальної мужності та пристрасті до ідеалів свободи.

#Постаті

ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ

7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії.

Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі.

Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го.

У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня.
-------------

#Постаті

ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ

7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна».

Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії.

Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів.

Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі.

Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го.

У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня.
--------

Найперше, різниця в тому, що святий Миколай був реальною історичною особою, живою людиною, святителем, архієпископом Мир Лікійських, який жив в кінці ІІІ – першій половині IV століття. За своє життя він звершив дуже багато добрих справ: зцілював і допомагав людям, рятував голодуючих і несправедливо засуджених, завжди простягав руку допомоги бідним і нужденним. Завдяки своїм добрим ділам та милосердю він був прославлений і канонізований Церквою Христовою. І вже багато віків християни мають в особі святого Миколая Чудотворця небесного заступника, скорого помічника, духовного цілителя. День вшанування пам’яті святого – 6 грудня.

Водночас, відомий нам персонаж Санта Клауса як життєрадісного дідуся з мішком подарунків, який подорожує на санях з оленями, є вигаданим, казковим, і походить із західнохристиянської культури. Санта Клаус – різдвяний персонаж, а отже він «приносить подарунки» на Різдво, 25 грудня.

«Народився» персонаж Санти в XIX столітті: вперше був описаний у казці Клемента Кларка Мура у 1823 році. Відомо, що напередодні Різдва викладач східної та грецької літератури в Колумбійському університеті (пізніше – викладач у Нью-Йоркській семінарії) Клемент Кларк Мур вигадав для своїх шістьох дітей віршовану казку, головним персонажем якої був Санта Клаус. У цьому невеликому вірші усміхнений Санта з'являється в ніч перед Різдвом та спускається з мішком через димар в будинок, щоби розкласти в дитячі шкарпетки подарунки дітям. За описом, це був жвавий веселий ельф із круглим животиком, який мав білу, як сніг, бороду та тримав у зубах люльку. Дітлахи викладача впізнали у цьому образі їхнього хатнього помічника – веселого дідуся-голландця.

Дослідники вважають, що саме переселенці-голландці могли принести образ Санта Клауса до Америки, адже на батьківщині вони відзначали свято Сінтер Клаас 6 грудня, якого зображували в образі поважного літнього чоловіка з сивим волоссям та довгою бородою, одягненим у довгу червону накидку, червону митру та часто – верхи на білому коні.

До речі, перше зображення Санта Клауса побачило світ у 1860 році під авторством карикатуриста Томаса Наста. Він зобразив Санту товстим, старим, бородатим, в окулярах, червоному ковпаку і з люлькою в роті. А вже в 1931 відома нині на весь світ компанія газованого безалкогольного напою «доопрацювала» образ Санти та популяризувала його з комерційною метою. Причому, той образ був «списаний» з цілком реальної людини – друга і сусіда художника компанії. Теперішній міжнародний Санта Клаус – це веселий дідусь з білою бородою та з червоним капелюхом, який літає в повітрі на санях, запряжених оленями. Він «приносить» подарунки в ніч на Різдво, пробираючись через димар і залишаючи їх під ялинкою або в шкарпетках, розвішаних над каміном.

Тож різниця між святим Миколаєм Чудотворцем та Санта Клаусом є, і вона суттєва. Святкуйте на здоров’я, розуміючи, що саме і коли ви святкуєте, а також – від кого приносите подарунки дітям...

#поезія
Я голос твій впізнаю з-поміж всіх.
Його ніщо не здатне підмінити.
І твою тишу, сум, нестримний сміх –
Усе в тобі – то восьме чудо світу.

У тембрі – присмак теплих берегів,
Де хвиля йде, та завжди повертає.
Він стелиться під шкіру без ривків,
Як звук, що першим істину впізнає.

Щоразу тон міняє свій політ –
То наче срібло, то солодкий попіл.
І я ловлю у ньому цілий світ,
Хоч він лунає просто, без утопій.

Він може все – розтати, як свічки,
Чи ранком продзвеніти, мов дзвіниця.
І щойно звук торкається щоки –
Горить вогонь у серці і в зіницях.

Коли мовчиш – читаю між рядків
Твій подих, що лишається у вірші.
Там справжні бурі, там – материки
Тремтять під пальцями твоєї тиші.

Твій голос має колір, має смак
І гострий кут, немов в розбитій чашці.
Такий важкий, немов металів сплав,
І легший, ніж пір’їна на зап’ясті.

І кожне слово – вибух надзорі.
І світло ріже темряву всю навпіл.
Як хочеш вберегти нас – говори.
Бо голос твій – моя єдина слабкість.

Nadiia Artiukh