СІМОХ ОТРОКІВ У ЄФЕСІ

7 ефеських отроків Максиміліан, Ямвлих, Мартиніан, Іоан, Діонисій, Ексакустодіан і Антонін - жили у 3 ст. Вони були друзями з дитинства, діти вищої знаті. Коли імп. Декій (249-251) прибув до Ефеса, він наказав усім громадянам з'явитися для жертвопринесення; непокірних же чекали муки і смертна кара. За доносом до відповіді були покликані і 7 ефеських отроків.

Хлопці пішли з міста і сховалися в печері. Наймолодший із них, св. Ямвлих, одягаючись жебраком, ходив до міста за їжею. Якось він почув, що імператор повернувся і їх розшукують. Дізнавшись, де вони ховаються, імп. звелів закласти вхід до печери камінням, щоб ті померли з голоду.

Але Господь навів на юнаків сон, що тривав бл. 200 р. На той час гоніння на християн припинилися. Господь оживив юнаків, і вони прокинулися, не підозрюючи, що минуло майже 2 сотні літ. Тіла їх і одежа були абсолютно нетлінними. Отроки доручили св. Ямвлиху ще раз купити ім хліба. Підійшовши до міста, юнак був вражений, побачивши на брамі хрест. Св. Ямвлиха привели до міського голови, в якого був ефеський єпископ. Слухаючи дивні відповіді юнака, єпископ зрозумів, що Бог відкриває через нього якусь таємницю. Увійшовши до печери, і побачивши в ній живих юнаків, всі зрозуміли, що Господь відкриває Церкві таємницю воскресіння мертвих. Сам імператор прибув в Ефес і розмовляв з юнаками в печері. Тоді ж отроки на очах у всіх схилили голови на землю і знову заснули, цього разу - до загального воскресіння.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 4 серпня.
-----------

СІМОХ ОТРОКІВ У ЄФЕСІ

7 ефеських отроків Максиміліан, Ямвлих, Мартиніан, Іоан, Діонисій, Ексакустодіан і Антонін - жили у 3 ст. Вони були друзями з дитинства, діти вищої знаті. Коли імп. Декій (249-251) прибув до Ефеса, він наказав усім громадянам з'явитися для жертвопринесення; непокірних же чекали муки і смертна кара. За доносом до відповіді були покликані і 7 ефеських отроків.

Хлопці пішли з міста і сховалися в печері. Наймолодший із них, св. Ямвлих, одягаючись жебраком, ходив до міста за їжею. Якось він почув, що імператор повернувся і їх розшукують. Дізнавшись, де вони ховаються, імп. звелів закласти вхід до печери камінням, щоб ті померли з голоду.

Але Господь навів на юнаків сон, що тривав бл. 200 р. На той час гоніння на християн припинилися. Господь оживив юнаків, і вони прокинулися, не підозрюючи, що минуло майже 2 сотні літ. Тіла їх і одежа були абсолютно нетлінними. Отроки доручили св. Ямвлиху ще раз купити ім хліба. Підійшовши до міста, юнак був вражений, побачивши на брамі хрест. Св. Ямвлиха привели до міського голови, в якого був ефеський єпископ. Слухаючи дивні відповіді юнака, єпископ зрозумів, що Бог відкриває через нього якусь таємницю. Увійшовши до печери, і побачивши в ній живих юнаків, всі зрозуміли, що Господь відкриває Церкві таємницю воскресіння мертвих. Сам імператор прибув в Ефес і розмовляв з юнаками в печері. Тоді ж отроки на очах у всіх схилили голови на землю і знову заснули, цього разу - до загального воскресіння.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 4 серпня.
-----------

Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв.
Потім узув черевики й походив по кімнаті.
Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів.
Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!».
Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші.

У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував.
– Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться.
Після цього він помінявся з Мішею взуттям.

На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили.
Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини.
Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися.
Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого!

Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли.
Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська.

Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу.
Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого.
Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу.

Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося.
У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки.

– Це хто? – спитала вона.
– Та застряг тут один, – пояснили їй недбало.

Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала:
– Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе?
– У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович.
– Вас хтось проводить? – запитала митниця.
– Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище.

Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького.
– Є! – тут же озвався той.
– Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом.
– Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник.
– А самі підете додому в трусах і майці?
– Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте?
– Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя.

– Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська.
– Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.

ОБЕРІГ ЛЮБОВІ

Моє серденько, кохана, тремтить, мов краплина весняна,
Сонце схилилось до обрію, тиша лягає на плечі.
Як тобі бути з думками моїми, прокинувшись рано?
Вірю, що ніжність твоя — це не вітер, не зрада і втеча.

Серце моє не з каміння, а з мальви, що квітне і в'ється,
В кожнім ударі — надія, молитва — у кожнім мовчанні.
Глянь, як воно у долонях твоїх вже беззахисно б'ється,
Кволе, мов спогад дитинства, і чисте, мов перше кохання.

Ти його ніжно тримаєш і світ завмирає довкола,
Тільки достатньо єдиного руху і все розлетиться.
Будь же мені милосердна, не здавлюй його, ясночола,
Не загаси його світло — воно ще тобі знадобиться.

Бачиш, пульсує це серце на пальцях, як у господині?
Це не метафора — серце живе, воно вірить в основу.
Мов на долоні Всевишнього — в твоїх руках воно нині,
Не розбивай його, мила, бо друге не виросте знову.

Вірш цей немов оберіг, як звичайна, розмінна монета,
Щоб ти згадала любов мою в мить, коли сум закрадеться.
Ніжно прошу тебе: ти бережи цей дарунок поета,
Тільки не зрадь, бо тоді серце знову моє розіб'ється.

Мирослав Манюк
29.07.2025

#музеї
Музей історичних коштовностей України — скарбниця тисячоліть.
Серед золотих куполів Києво-Печерської лаври захована справжня перлина — Музей історичних коштовностей України. Це місце, де оживає історія у сяйві золота, срібла та коштовного каміння. Тут зібрані унікальні прикраси, ритуальні предмети та витвори ювелірного мистецтва, що охоплюють понад 4 тисячі років — від скіфських скарбів до шедеврів часів Київської Русі.

Особливу гордість музею складає Пектораль із Товстої Могили — шедевр скіфського ювелірного мистецтва, що вражає деталізацією й символізмом. Але не менш вражають і коштовності з доби трипільської культури, сарматські прикраси, вироби майстрів козацької епохи.

🖼 Це не просто музей — це машина часу, яка переносить у глибини української спадщини, де кожна прикраса розповідає свою історію.

📍 Де шукати?
м. Київ, Лаврська, 9, корпус 12 (територія Києво-Печерської лаври)

🕰 Графік роботи:
щоденно, окрім вівторка, з 10:00 до 17:00

Рідне каміння
Харків Незламний

#тварини
Якщо ви ніколи не бачили, як виглядає яйце бичачої акули (Heterodontus portusjacksoni) — готуйтеся здивуватись. Воно нагадує закручену мушлю або буровий гвинт. 🌀 Але ця форма — не просто дивина природи.

🧠 ЦІКАВО ЗНАТИ:

Спіралеподібне яйце не катається морським дном, а надійно вкручується між камінням або у щілини рифів. Це захищає його від течій 🌊 і хижаків 🐠, яким складно дістати таку «капсулу». Акула всередині розвивається кілька місяців, перш ніж вийти назовні.

А куди поділися ці беззубі алкаші – добровольці, які патрулювали Бердянськ?
А де ці малолітні рашистські організації на кшталт юнармії чи молодої гвардії?
А де ось ці всі шадурини, що говорять з камінням нікоти, братенькові, калініченки, незорі, недобиті щуки? Де ці зрадники, які верещали від радості після окупації міста?
А де поділися ці бабусі, які втілювали кульбаби, а насправді виявилися кровожерливими монстрами? Де задоволені пенсіями та рівнем життя при росії пенсіонери? Не видно і не чути...
А обіцянки про квітуче місто? Який працює порт?будови століття? Ремонт комунікацій? Нові заводи та підприємства?
А нема німеру. Усі, хто це обіцяв – обосрались та злилися. Все, що обіцяли - залишилося фантазіями та мріями. Усі, хто повірив у росію – давно на звалищі життя та історії.
Залишилися тільки річки гавна, вода і світло за графіком, 3 роки будівництва на оглядовому майданчику і сауленко, що бухає у себе в Петрівці.
Реальність при Росії - нічний кошмар будь-якої іншої людини

#поезія
Надлишками ком після кожного слова –
Обурені кола в спокійній воді.
Увись випадковостей невипадкових
Злітають на хмарі примарні сліди.

Пояснення марні лягають на краплі,
Зриваються з неба кислотним дощем.
Живильним дощем, що пронизує раптом,
Бо краплями ллє капсульований щем.

Мішає свої оболонки з асфальтом,
Пропитує щебінь занадто глевкий.
Шепоче: «Впадати в каміння не варто,
Або водоспадами – до літаків».

Літак – він зі сталі, не з гравію точно,
Та ще й у віконцях – картини з чудес,
За певним маршрутом буває, де схоче,
А потім спочатку, а потім – в кінець.

Літає навколо землі чи то кулі,
Земної, не в скроню. У рідкісних снах
Надлишками слів, що у комах заснули,
Три крапки тримає летючий жебрак.

Оксана Мовчан
9.07.2025

#поезія
Надлишками ком після кожного слова –
Обурені кола в спокійній воді.
Увись випадковостей невипадкових
Злітають на хмарі примарні сліди.

Пояснення марні лягають на краплі,
Зриваються з неба кислотним дощем.
Живильним дощем, що пронизує раптом,
Бо краплями ллє капсульований щем.

Мішає свої оболонки з асфальтом,
Пропитує щебінь занадто глевкий.
Шепоче: «Впадати в каміння не варто,
Або водоспадами – до літаків».

Літак – він зі сталі, не з гравію точно,
Та ще й у віконцях – картини з чудес,
За певним маршрутом буває, де схоче,
А потім спочатку, а потім – в кінець.

Літає навколо землі чи то кулі,
Земної, не в скроню. У рідкісних снах
Надлишками слів, що у комах заснули,
Три крапки тримає летючий жебрак.

Оксана Мовчан
9.07.2025