РОЗКОЛ

Надломилась у пам'яті тінь лексикону,
Перетліли у серці чужі одкровення,
Розпадається образ, подібно іконі.
Заблукали у тілі розірвані вени,
Наче дві течії б'ються глибше і глибше…
Та не можуть зійтися в одне верховенство.
Розгубились у темряві частки колишні,
Де колись було ціле, тепер лиш каміння
І лялькар повертає обличчя застиглі.
Розділяє на частки глибоке падіння.
Я шукаю у слові опори для правди,
Щоб з'єднати уламки в нове покоління.
Все трималося без будь-якої оправи.
Тільки корінь між ребрами, ніби у ґрунті,
Не давав повернутися серцю до слави.
А колись не було цих розколів по суті,
Тільки все-таки тріщина — теж переміна,
Вона вчить не ховатись, а бути присутнім.
Возз'єднати потрібно розбиту заміну,
Переплавивши страх у новій каменюці
І тоді із рівняння пропаде цей мінус,
А порізи та шрами залишаться в плюсі.
Тоді будуть на фоні новітні ескізи,
Що малює єднання із тінню в союзі.
Я виходжу із себе, немов для репризи,
Де спліталися долі для блага людини
І знаходжу у тиші новий страх та ризик.
Так складеться роздвоєність посередині
І знов дихає серце без страху до прірви,
Де зливаються дві половини в єдине.

Мирослав Манюк
25.04.2026