БРИЗ

Сіль на скронях, крок повільно тоне,
День тримає подих на фіналі,
Слід людський в піску уже солоний.

Губи знають присмаки банальні,
Хвиля змиє зайві всі розмови,
День стоїть на темнім п'єдесталі.

Вітер носить давні забобони,
Хтось ішов і не вернувся зовсім,
Хвиля закликала до розмови.

Пінний край стирав каміння зовні,
Небо низько вгнулося над морем,
Хтось ішов і не вернувся в постіль.

Тінь лягала та робила зморшки,
Сіль пекла відкриту давню сутність,
Небо стало ближчим, ніж комора.

Там, де хвилі душу не відпустять,
Кожен крок стає важким і чесним,
Сіль пече відкрито і по суті.

Мовчки йшов до марень безбережних,
Не шукав я виправдань на ризик,
Кожен крок ставав важким, належним

І лишився тільки шепіт бризу.

Мирослав Манюк
02.05.2026
БРИЗ Сіль на скронях, крок повільно тоне, День тримає подих на фіналі, Слід людський в піску уже солоний. Губи знають присмаки банальні, Хвиля змиє зайві всі розмови, День стоїть на темнім п'єдесталі. Вітер носить давні забобони, Хтось ішов і не вернувся зовсім, Хвиля закликала до розмови. Пінний край стирав каміння зовні, Небо низько вгнулося над морем, Хтось ішов і не вернувся в постіль. Тінь лягала та робила зморшки, Сіль пекла відкриту давню сутність, Небо стало ближчим, ніж комора. Там, де хвилі душу не відпустять, Кожен крок стає важким і чесним, Сіль пече відкрито і по суті. Мовчки йшов до марень безбережних, Не шукав я виправдань на ризик, Кожен крок ставав важким, належним І лишився тільки шепіт бризу. Мирослав Манюк 02.05.2026
7переглядів