• ⌚️❗️Хто стоїть за контрабандою Rolex в Україні? Депутатам вигідно купувати за готівку?

    Під час війни у центрі Києва процвітає бізнес люксових годинників і прикрас, які продають без касових чеків, податків і митного контролю. Rolex, Cartier, Audemars Piguet — усе доступне за кеш або криптовалюту.

    Хто стоїть за цим "успішним" бізнесом? Як Бюро економічної безпеки вийшло на слід контрабандистів? І чому, попри арешти, бутик LuxGroups і далі працює?

    ➡️ Дивіться у розслідуванні Хапуга.UA на ТСН https://youtu.be/LT7zhIM__4Q
    ⌚️❗️Хто стоїть за контрабандою Rolex в Україні? Депутатам вигідно купувати за готівку? Під час війни у центрі Києва процвітає бізнес люксових годинників і прикрас, які продають без касових чеків, податків і митного контролю. Rolex, Cartier, Audemars Piguet — усе доступне за кеш або криптовалюту. Хто стоїть за цим "успішним" бізнесом? Як Бюро економічної безпеки вийшло на слід контрабандистів? І чому, попри арешти, бутик LuxGroups і далі працює? ➡️ Дивіться у розслідуванні Хапуга.UA на ТСН https://youtu.be/LT7zhIM__4Q
    40переглядів
  • #свята
    30 жовтня — це дата професійної відзнаки тих, хто щодня протистоїть одній із найнебезпечніших загроз сучасності: незаконному обігу наркотиків. Встановлення цього свята пов’язане з ключовим моментом в історії української правоохоронної системи: 1993 роком, коли Указом Президента в структурі МВС було створено спеціалізований підрозділ.
    🗓️ Відповідь на виклик 90-х
    На початку незалежності України масштаби наркозлочинності зростали, перетворюючись на серйозну проблему національної безпеки. Це вимагало не просто реакції, а створення цілеспрямованої та ефективної структури. Народження підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН) стало усвідомленим кроком держави для захисту суспільства, особливо молоді, від наркотичної епідемії.
    🚔 Специфіка і ризики служби
    Робота цих фахівців — це постійна боротьба на межі ризику. Вона включає не лише патрулювання, а й складну оперативну роботу:
    * Контрольні закупівлі та впровадження в злочинні мережі.
    * Розкриття транскордонних каналів контрабанди.
    * Виявлення високотехнологічних нарколабораторій, які часто маскуються під звичайні підприємства.
    Ці підрозділи є критичною ланкою у протидії організованій злочинності, що фінансується за рахунок наркоторгівлі. Їхня діяльність часто залишається невидимою для широкого загалу, але її результати мають величезне значення для стабільності та здоров’я суспільства.
    🌟 Вшанування стійкості
    Цей день є нагодою віддати належне стійкості, високій кваліфікації та незламній відданості обов'язку працівників, які не дозволяють тіньовому бізнесу зруйнувати майбутнє країни. Вони стоять на захисті закону і здоров’я українців. 💪
    #свята 30 жовтня — це дата професійної відзнаки тих, хто щодня протистоїть одній із найнебезпечніших загроз сучасності: незаконному обігу наркотиків. Встановлення цього свята пов’язане з ключовим моментом в історії української правоохоронної системи: 1993 роком, коли Указом Президента в структурі МВС було створено спеціалізований підрозділ. 🗓️ Відповідь на виклик 90-х На початку незалежності України масштаби наркозлочинності зростали, перетворюючись на серйозну проблему національної безпеки. Це вимагало не просто реакції, а створення цілеспрямованої та ефективної структури. Народження підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН) стало усвідомленим кроком держави для захисту суспільства, особливо молоді, від наркотичної епідемії. 🚔 Специфіка і ризики служби Робота цих фахівців — це постійна боротьба на межі ризику. Вона включає не лише патрулювання, а й складну оперативну роботу: * Контрольні закупівлі та впровадження в злочинні мережі. * Розкриття транскордонних каналів контрабанди. * Виявлення високотехнологічних нарколабораторій, які часто маскуються під звичайні підприємства. Ці підрозділи є критичною ланкою у протидії організованій злочинності, що фінансується за рахунок наркоторгівлі. Їхня діяльність часто залишається невидимою для широкого загалу, але її результати мають величезне значення для стабільності та здоров’я суспільства. 🌟 Вшанування стійкості Цей день є нагодою віддати належне стійкості, високій кваліфікації та незламній відданості обов'язку працівників, які не дозволяють тіньовому бізнесу зруйнувати майбутнє країни. Вони стоять на захисті закону і здоров’я українців. 💪
    126переглядів
  • 💥😱 Дичина🥊
    У Гамбурзі, на арені Wandsbeker Sporthalle, венесуельський надважковаговик Луїс Хосе Марін Гарсія (17-11-1, 12 КО) нокаутував у 10-му (останньому) раунді місцевого боксера Албона Первізаї у головному бою вечора. Промоутер турніру - Бурім Сулеймані.
    Однак найгірше сталося вже після завершення поєдинку. Коли Марін двічі відправив Первізаї в нокдаун і здобув перемогу нокаутом, члени німецької команди не змогли прийняти поразку як спортсмени. Вони, немов бандити, кинулися бити представників венесуельського табору.
    На рингу почалася справжня бійка: одному з членів команди Маріна дісталося добряче. Сам боксер, попри все, не втручався в сутичку - стояв осторонь із ще не знятим спорядженням. Канал DAZN вирішив не показувати кадри цього безладу, який перетворився на дикі побої від розлючених "німців" проти гостей.
    Ще до бою здавалося, що Марін довго не протримається - у першому раунді Первізаї кілька разів був близький до нокауту суперника. Але у другому раунді венесуелець неймовірно зібрався і почав бити у відповідь. З третього раунду обидва були виснажені, і бій вирівнявся.
    У фінальних раундах, попри більш атлетичний вигляд німця, саме Марін виглядав енергійнішим. У десятому, останньому раунді, притиснутий до канатів, він запустив потужний лівий гак, який відправив Первізаї на підлогу. Той якось підвівся, але отримав нову серію ударів і знову впав - цього разу без шансів. Суддя навіть не рахував, одразу зупинивши бій. Перший ще довго лежав на рингу.
    Коли Первізаї нарешті сів, спалахнула бійка між його командою та представниками Маріна. Сутичка перекинулася за межі рингу - когось навіть вдарили стільцем.
    Джерело - https://www.facebook.com/tanksport71
    🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    #World_box @brovarysport #boxing #boxers #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovary_boxing #Brovarysport
    💥😱 Дичина🥊 У Гамбурзі, на арені Wandsbeker Sporthalle, венесуельський надважковаговик Луїс Хосе Марін Гарсія (17-11-1, 12 КО) нокаутував у 10-му (останньому) раунді місцевого боксера Албона Первізаї у головному бою вечора. Промоутер турніру - Бурім Сулеймані. Однак найгірше сталося вже після завершення поєдинку. Коли Марін двічі відправив Первізаї в нокдаун і здобув перемогу нокаутом, члени німецької команди не змогли прийняти поразку як спортсмени. Вони, немов бандити, кинулися бити представників венесуельського табору. На рингу почалася справжня бійка: одному з членів команди Маріна дісталося добряче. Сам боксер, попри все, не втручався в сутичку - стояв осторонь із ще не знятим спорядженням. Канал DAZN вирішив не показувати кадри цього безладу, який перетворився на дикі побої від розлючених "німців" проти гостей. Ще до бою здавалося, що Марін довго не протримається - у першому раунді Первізаї кілька разів був близький до нокауту суперника. Але у другому раунді венесуелець неймовірно зібрався і почав бити у відповідь. З третього раунду обидва були виснажені, і бій вирівнявся. У фінальних раундах, попри більш атлетичний вигляд німця, саме Марін виглядав енергійнішим. У десятому, останньому раунді, притиснутий до канатів, він запустив потужний лівий гак, який відправив Первізаї на підлогу. Той якось підвівся, але отримав нову серію ударів і знову впав - цього разу без шансів. Суддя навіть не рахував, одразу зупинивши бій. Перший ще довго лежав на рингу. Коли Первізаї нарешті сів, спалахнула бійка між його командою та представниками Маріна. Сутичка перекинулася за межі рингу - когось навіть вдарили стільцем. Джерело - https://www.facebook.com/tanksport71 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #World_box @brovarysport #boxing #boxers #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovary_boxing #Brovarysport
    210переглядів
  • Біла риба

    Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море.
    І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів.

    Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі».

    Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу.
    — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс?
    — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією.
    Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість.
    — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад.
    — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням.

    Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою!
    Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою.

    Та що я тоді знав про рибу...
    Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона.

    Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт».
    Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге.

    Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно.
    — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько!
    Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті.
    А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна.
    Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити.

    — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент.
    Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину.

    — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї!

    А я аж посірів.
    — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш.

    — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба!

    — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло.

    І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати.
    Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу:
    — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна!

    Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей.

    Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить:
    — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався.
    І наливає мені ще кухоль.
    — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету.
    Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів:
    — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина.

    Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу:
    — Гарне місце, але трохи нуднувате.
    А вона:
    — Та нічого, зате не сперечаються.

    Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!»

    Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися!

    Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє.

    Але найсмішніше було потім. Вона каже:
    — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць.
    Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали.

    Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже:
    — Ти ж не залишиш мене?
    А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів:
    — Хіба можна залишити море?

    І з того дня я її більше не бачив.

    Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ.

    — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш?

    Бармен зітхає, витирає келих і каже:
    — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало.
    — А куди ж риба поділась? — питає бармен,
    — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні!

    І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона.
    Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки,
    У бармена келих мало з рук не випав.
    — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга?

    А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би.

    — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни!

    — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота?

    — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина!

    Бармен, заливаючись сміхом, каже:
    — Пані, це точно ваш?

    — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело.
    А потім додає:
    — І взагалі, вдома вечеря холоне.

    І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу:
    — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла!

    А вона сміється:
    — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф!

    І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю:
    «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.»
    ---

    Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе:
    — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Біла риба Ніч була така густа, що навіть зорі не пробивались крізь її темряву. Почав накрапати дощ. Я брів вздовж набережної, змучений, голодний, мокрий і без жодної монети в кишені — навіть стара мушля, яку я носив «на удачу», втекла кудись у море. І от натрапляю я на вивіску — «П’яна чайка». Таверна стоїть, хитається від вітру, як корабель на якорі, а зсередини чути сміх, музика й запах смажених анчоусів. Думаю: «Якщо вже потону, то хай у ромі, а не в дощі». Відчиняю двері. У таверні гамір, дим, свічки тремтять, а над шинквасом стоїть бармен — кремезний чолов’яга з вусами, що могли б підмести палубу. — Ну, моряк, — каже він, — звідки вітер тебе приніс? — Із безгрошів’я, — відповідаю я чесно. — Рому б мені кухоль… але замість срібла можу заплатити історією. Бармен підозріло прищурився, та в очах у нього блиснула цікавість. — Гаразд, — каже. — Якщо історія буде гідна, я навіть дам закуску. Але спробуй мене не нудити, бо я тоді заберу кухоль назад. — Домовились, — кажу я, сідаючи ближче до столу. — Тільки попереджаю: моя історія пахне сіллю, страхом і… трохи коханням. Було це… е-е-е… давним-давно, коли я ще був молодим, дурним і без грошей — тобто, як і тепер, тільки з меншою бородою! Тоді море ще не знало, що таке спокій, а я служив на судні «Грізна Мерлінка» — кораблі, який тримався на воді лише тому, що боявся потонути. Наш капітан — пан Дженкінс із оком, яке не моргало навіть у сні, — послав мене в глибоку бухту за дивиною: рибою Білою. Та що я тоді знав про рибу... Старі моряки казали, вона плавала поміж рифів, співала так, що в китів сльози котились, а хто зустріне її — тому або пощастить на все життя, або ж пропав навіки. А хто її впіймає — той знайде шлях до скарбів Посейдона. Думав: «Ех, привезу капітанові, може, дасть премію або хоч не викине за борт». Ну, ти ж знаєш мене, бармене, — якщо є шанс або розбагатіти, або померти ефектно, я завжди обираю перше, поки не починається друге. Взяв човна, змайстрував щоглу, сів сам, гребу собі… день пливу, другий... і тут, з темної глибини, виринає воно. — Боже ж ти мій… — кажу, — яке чудисько! Переді мною спливає здоровенний здоров’як — старий контрабандист, на прізвисько Крокодил Джо. Його всі боялися, навіть чайки від нього сахалися. Очі — як дві пляшки рому, зуби — як кинджали, і пахне, ніби він купався у смерті. А біля нього — Біла Риба, справжня легенда: висока, у білій сукні, сяє, як місячна доріжка. Волосся — як сонячне сяйво, очі — дві глибини без дна. Він вирішив, що Білу Рибу слід… ну, ти зрозумів, бармене. І я, звісно, не міг цього допустити. — Стривай, крокодиле! — закричав я, стрибаючи у човні і махаючи веслом, як відчайдушний диригент. Човен гойдався, дощ крапав мені в очі, а Джо відстоював своє «право» на красуню. Я вхопив Джо за хвіст (ну, майже за хвіст — крокодили великі, ти знаєш) і потягнув у сторону, а Біла Риба, скориставшись хвилею, випливла на безпечну глибину. — Ей, пірате, — каже вона, — ти ж мене шукав! Чого боїшся? Підійди ближче, подивись, у мене нема зброї! А я аж посірів. — Не наближайся, — бурмочів я. — Казали мені, що ти людські душі ковтаєш. — Ха! — засміялась вона. — Я беззуба! — Дай гляну здалеку! — кажу я, ховаючись за весло. І справді — роззявила вона рота, а там… порожньо, як у кишені матроса після зарплати. Я посмілішав, підійшов ближче, торкнувся її підборіддя, заглянув усередину — і кажу: — Е, ти ж зовсім беззуба! Тоді не страшна! Після цього ми пливли разом, розповідали один одному історії, співаючи пісні, сміючись і уникаючи дрібних морських катастроф. Ми знаходили затонулі скарби, уникали танучих айсбергів (ну, майже) і сміялися з усього, що траплялося — бо пригоди, кажуть, не люблять сумних людей. Я замовк, а бармен стоїть, витирає келих і мовить: — Ну, старий, історія в тебе така, що й ром здивувався. І наливає мені ще кухоль. — За рахунок закладу, — каже. — Бо така історія дорожча за будь-яку монету. Я підняв кухоль, посміхнувся й відповів: — Тоді слухай уважно, друже… бо це лише перша частина. Потім вона показала мені підводне місто — коралове, блискуче, красиве… тільки мешканці всі мовчазні. Бо мертві. Я їй кажу: — Гарне місце, але трохи нуднувате. А вона: — Та нічого, зате не сперечаються. Далі ми разом шукали скарб старого Посейдона. Знайшли сундук — здоровенний, оброслий мушлями. Відкрили, а там… його борода! І записка: «Не торкайся, бо свербітиме!» Ми ще тиждень не могли позбутись свербіння, навіть краби з нас сміялися! Потім Біла Риба вирішила, що я повинен стати «морським принцом». Вона дала мені корону з водоростей і посадила на трон із черепашок. Через п’ять хвилин мене вкусила мурена — за сідницю. Я зрозумів, що престол — то не моє. Але найсмішніше було потім. Вона каже: — Якщо ти мене справді кохаєш, доведи це. Злови мені місяць. Я, звісно, не з лякливих. Вилажу на щоглу, тягнуся… І падаю прямісінько в барило з оселедцями! Оселедці розлітається, я — теж, а місяць так і не зловив. Зате запах оселедця тримався три тижні, і навіть чайки мене поважали. Та, як завжди, з морем не все просто. Одного ранку вона каже: — Ти ж не залишиш мене? А я, ще з хмелем у голові, жартома відповів: — Хіба можна залишити море? І з того дня я її більше не бачив. Кажуть, коли я заснув, вона розчинилася у хвилях. Тільки білий туман лишився на воді й запах ромових губ. — От така от історія, бармене, — кажу я, до дна спорожнюючи кухоль. — І що скажеш? Бармен зітхає, витирає келих і каже: — Скажу, що ти або великий брехун, або той, кого море справді покохало. — А куди ж риба поділась? — питає бармен, — Ну, бармене, — старий пірат допив свій ром і втер бороду, — налий ще кухоль! Бо історія закінчилась, а спрага ні! І тут двері таверні з розмаху відчиняються — аж вітер гасить свічки, і настає тиша. У дверях стоїть вона. Уся в білому. Волосся світиться, очі, як два морські маяки, У бармена келих мало з рук не випав. — Свята хвиля... — прошепотів він. — Біла Риба! Оце так збіг. Знову твоя легендарна морська подруга? А я тільки кліпаю очима, бо вона йде просто до мене. Хода легка, як хвиля, але в погляді — така буря, що навіть шторми злякались би. — Нарешті я тебе знайшла! — каже вона. — Я обійшла всі береги, усі порти, усі таверни! — Почекай, — кажу я, — ти… ти ж не морська духова істота? — Я тобі зараз дам «істота»! — каже вона, знімаючи з голови каптур. — Це я, Марина, твоя дружина! Бармен, заливаючись сміхом, каже: — Пані, це точно ваш? — На жаль, — відповідає вона. — Але хоч розповідає весело. А потім додає: — І взагалі, вдома вечеря холоне. І от ми виходимо з «П’яної чайки». Місяць світить, хвилі блищать, а я кажу: — Марина, ну я ж думав, ти — легенда, а ти взяла й прийшла! А вона сміється: — Я й є твоя легенда. Тільки не морська, а сімейна. І якщо не поспішаєш додому — знову зроблю з тебе міф! І ми йдемо вдвох вулицею, вона тримає мене під руку, а я думаю: «От і все, моя Рибо. Виявляється, справжнє море — то не хвилі, а жінка, яка не дає тобі пропасти.» --- Коли ми зникли в тумані, бармен витер стійку, посміхнувся й сказав сам до себе: — От же ж хитрий моряк… Навіть дружину зумів видати за легенду.
    Like
    2
    814переглядів
  • Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.

    Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки срср В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів срср від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей урср членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості срср робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ урср Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

    Основними організаторами і виконавцями депортації стали мгб та мвд урср. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра мвд М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад мгб – 6 859 осіб, збройні сили – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.

    Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.

    Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів мгб довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.

    У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.

    У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.

    Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.

    Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів срср. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років.

    Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою.

    Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців. Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки срср В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів срср від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей урср членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості срср робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ урср Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству. Основними організаторами і виконавцями депортації стали мгб та мвд урср. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра мвд М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад мгб – 6 859 осіб, збройні сили – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт. Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області. Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів мгб довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року. У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова. У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години. Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено. Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів срср. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою.
    Like
    1
    327переглядів
  • 14 жовтня не випадково обране Днем Української повстанської армії. Цього дня у 1942 році, 83 роки тому відбулася важлива історична подія: "повстали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії". Національному підпіллю в умовах окупації вдалося організуватися у повноцінне військо, яке мало лише надію на власну державу.

    Тривалий час День створення УПА відзначали разом з Покровою та днем козацтва. Про це також йдеться у постанові Української Головної Визвольної ради, яка і затвердила день вшанування повстанської армії.

    Такий збіг дат бул додатковим акцентом на продовженні козацьких традицій. Після церковної календарної реформи Покрова і пов’язані з нею свята (День захисників та День козацтва) перенесли на 1 жовтня. День УПА залишився 14-го, бо приурочений більше до історичної дати, а не релігійної.

    У радянські часи влада всіляко намагалася стерти пам’ять про упівців. Їх ототожнювали з бандитами, приписували вбивства цивільних українців, репресували, їм створювали складнощі з влаштуванням на роботу, не дозволяли жити там, де вони хотіли. Навіть вже за незалежної України її найпершу державну армію визнали не одразу.

    Зокрема, останній головнокомандувач УПА Василь Кук відмовився прийняти звання Героя України від Президента Кучми — бо армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною.

    Минули десятиліття, перш ніж багато колишніх повстанців почали відкрито згадувати про свою участь у підпіллі — таким сильним був страх перед радянськими репресіями. Хтось так ніколи і не відкрився, і тепер про життя цих мужніх людей ми дізнаємося з архівів.

    Саме архіви і розповіді учасників подій є неоціненними джерелами для пам’ятування національних героїв, людей, які боролися за Україну за багато років до її незалежності.

    Ми підготували для вас кілька цікавих фактів, які ви могли не знати про діяльність Української повстанської армії та радимо книги, де ви можете прочитати більше про це.

    Консультувала щодо фактів та книг історикиня, дослідниця національно-визвольної боротьби Леся Бондарук.

    Детальніше — у матеріалі нижче 👇

    📖 https://life.pravda.com.ua/society/dobirka-knig-ta-cikavih-faktiv-pro...
    14 жовтня не випадково обране Днем Української повстанської армії. Цього дня у 1942 році, 83 роки тому відбулася важлива історична подія: "повстали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії". Національному підпіллю в умовах окупації вдалося організуватися у повноцінне військо, яке мало лише надію на власну державу. Тривалий час День створення УПА відзначали разом з Покровою та днем козацтва. Про це також йдеться у постанові Української Головної Визвольної ради, яка і затвердила день вшанування повстанської армії. Такий збіг дат бул додатковим акцентом на продовженні козацьких традицій. Після церковної календарної реформи Покрова і пов’язані з нею свята (День захисників та День козацтва) перенесли на 1 жовтня. День УПА залишився 14-го, бо приурочений більше до історичної дати, а не релігійної. У радянські часи влада всіляко намагалася стерти пам’ять про упівців. Їх ототожнювали з бандитами, приписували вбивства цивільних українців, репресували, їм створювали складнощі з влаштуванням на роботу, не дозволяли жити там, де вони хотіли. Навіть вже за незалежної України її найпершу державну армію визнали не одразу. Зокрема, останній головнокомандувач УПА Василь Кук відмовився прийняти звання Героя України від Президента Кучми — бо армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною. Минули десятиліття, перш ніж багато колишніх повстанців почали відкрито згадувати про свою участь у підпіллі — таким сильним був страх перед радянськими репресіями. Хтось так ніколи і не відкрився, і тепер про життя цих мужніх людей ми дізнаємося з архівів. Саме архіви і розповіді учасників подій є неоціненними джерелами для пам’ятування національних героїв, людей, які боролися за Україну за багато років до її незалежності. Ми підготували для вас кілька цікавих фактів, які ви могли не знати про діяльність Української повстанської армії та радимо книги, де ви можете прочитати більше про це. Консультувала щодо фактів та книг історикиня, дослідниця національно-визвольної боротьби Леся Бондарук. Детальніше — у матеріалі нижче 👇 📖 https://life.pravda.com.ua/society/dobirka-knig-ta-cikavih-faktiv-pro-upa-310833/
    LIFE.PRAVDA.COM.UA
    6 фактів про УПА, які ви могли не знати: як жили і боролися повстанці
    Розповідаємо, коли була створена УПА, про головнокомандувачів повстанців, як одягалися та чим воювали воїни української повстанської армії.
    327переглядів
  • Екстрадований у Молдову проросійський олігарх Плахотнюк може здати свого спільника по контрабанді – Порошенка, – ЗМІ.
     Як пише УНІАН, екстрадований до Молдови із Греції проросійський олігарх Володимир Плахотнюк дасть свідчення проти свого «старого друга» Петра Порошенка.
    Цих двох президентка Молдови Майа Санду звинуватила у співпраці: Порошенко з українського боку займався контрабандою металобрухту до проросійського Придністров’я і фінансуванням місцевих сепаратистів. Схему з боку Молдови забезпечував проросійський олігарх.
    Плахотнюк контролював бізнеси у Придністров’ї, включно з великим металургійним заводом, що перебував в тому числі під українськими санкціями. Порошенко спочатку годувався з контрабанди металобрухту до Придністров’я, а потім зовсім зняв із підприємств Плахотнюка санкції і вони продовжили накачувати грошима місцевих сепаратистів та російську армію у війні проти України. Цю інформацію також підтверджують журналісти-розслідувачі проєкту “СХЕМИ”.
     «Порошенко робив все можливе, щоб проєвропейські сили не перемогли в Молдові. За це путін допомагав йому збагачуватися: Порошенко разом з Медведчуком крали на трубі; Петро торгував з ОДЛО вугіллям; його підприємства працювали в окупованому Криму; його цукерки «Рошен» продавалися в росії; і до цього всього він барижив металобрухтом з Придністровськими сепаратистами» , – пише військовий Олексій «Сталкер».
     Примітно, що президентка Молдови Майа Санду чітко звинуватила Порошенка у торгівлі з проросійськими сепаратистами. Незважаючи на це, Порошенко, зберігаючи обличчя справжньої політичної тварини, вийшов із лицемірним вітанням Санду, чия партія днями перемогла на виборах у Молдові: «Знаково, що таку важливу для Молдови перемогу забезпечила сестринська нам партія», - написав політик, якому було все одно, коли він у сліпому збагаченні по суті нищив цю «сестринську партію», фінансуючи проросійських сепаратистів.
    Екстрадований у Молдову проросійський олігарх Плахотнюк може здати свого спільника по контрабанді – Порошенка, – ЗМІ.  Як пише УНІАН, екстрадований до Молдови із Греції проросійський олігарх Володимир Плахотнюк дасть свідчення проти свого «старого друга» Петра Порошенка. Цих двох президентка Молдови Майа Санду звинуватила у співпраці: Порошенко з українського боку займався контрабандою металобрухту до проросійського Придністров’я і фінансуванням місцевих сепаратистів. Схему з боку Молдови забезпечував проросійський олігарх. Плахотнюк контролював бізнеси у Придністров’ї, включно з великим металургійним заводом, що перебував в тому числі під українськими санкціями. Порошенко спочатку годувався з контрабанди металобрухту до Придністров’я, а потім зовсім зняв із підприємств Плахотнюка санкції і вони продовжили накачувати грошима місцевих сепаратистів та російську армію у війні проти України. Цю інформацію також підтверджують журналісти-розслідувачі проєкту “СХЕМИ”.  «Порошенко робив все можливе, щоб проєвропейські сили не перемогли в Молдові. За це путін допомагав йому збагачуватися: Порошенко разом з Медведчуком крали на трубі; Петро торгував з ОДЛО вугіллям; його підприємства працювали в окупованому Криму; його цукерки «Рошен» продавалися в росії; і до цього всього він барижив металобрухтом з Придністровськими сепаратистами» , – пише військовий Олексій «Сталкер».  Примітно, що президентка Молдови Майа Санду чітко звинуватила Порошенка у торгівлі з проросійськими сепаратистами. Незважаючи на це, Порошенко, зберігаючи обличчя справжньої політичної тварини, вийшов із лицемірним вітанням Санду, чия партія днями перемогла на виборах у Молдові: «Знаково, що таку важливу для Молдови перемогу забезпечила сестринська нам партія», - написав політик, якому було все одно, коли він у сліпому збагаченні по суті нищив цю «сестринську партію», фінансуючи проросійських сепаратистів.
    372переглядів 1Відтворень
  • 23 вересня 1919 року російські білогвардійці влаштували єврейський погром у Фастові.

    У місті загинуло близько 700 осіб. Цього ж дня Директорія УНР і уряд ЗУНР ухвалили рішення розпочати воєнні дії проти армії Антона Денікіна.

    До 22 вересня невелике містечко Київської губернії перебувало під контролем більшовиків. Після активного наступу білогвардійським частинам вдалося вибити їх за річку Ірпінь.

    Усіх євреїв міста оголосили посіпаками червоних і розпочали жорстокі погроми. Перші дві доби донські козаки та інші збройні формування громили базарні лавки та помешкання місцевих жителів. Командування не могло зупинити їх, бо продовжувались бойові дії на околицях.

    За 2 доби ситуація вийшла з-під контролю та розпочалась різня з масовими вбивствами. Вогонь від чисельних підпалів знищив усі будівлі, що належали євреям.

    Активну участь у погромі брали селяни з навколишніх сіл. Вони скуповували награбоване у денікінців і збирали те, що залишилось цінного від вбитих людей.

    Частини, які здійснили погром, намагались приховати його перед командуванням. Доповідали, що споруди знищенні через перестрілки з більшовиками. Але офіцери помітили, що вигоріли лише єврейські квартали, при цьому всі християнські будівлі були цілими.

    Після погрому частини бандитів і вбивць розформували, але вони ввійшли до інших формувань і продовжували подібну діяльність у Києві та інших містах в Україні.
    23 вересня 1919 року російські білогвардійці влаштували єврейський погром у Фастові. У місті загинуло близько 700 осіб. Цього ж дня Директорія УНР і уряд ЗУНР ухвалили рішення розпочати воєнні дії проти армії Антона Денікіна. До 22 вересня невелике містечко Київської губернії перебувало під контролем більшовиків. Після активного наступу білогвардійським частинам вдалося вибити їх за річку Ірпінь. Усіх євреїв міста оголосили посіпаками червоних і розпочали жорстокі погроми. Перші дві доби донські козаки та інші збройні формування громили базарні лавки та помешкання місцевих жителів. Командування не могло зупинити їх, бо продовжувались бойові дії на околицях. За 2 доби ситуація вийшла з-під контролю та розпочалась різня з масовими вбивствами. Вогонь від чисельних підпалів знищив усі будівлі, що належали євреям. Активну участь у погромі брали селяни з навколишніх сіл. Вони скуповували награбоване у денікінців і збирали те, що залишилось цінного від вбитих людей. Частини, які здійснили погром, намагались приховати його перед командуванням. Доповідали, що споруди знищенні через перестрілки з більшовиками. Але офіцери помітили, що вигоріли лише єврейські квартали, при цьому всі християнські будівлі були цілими. Після погрому частини бандитів і вбивць розформували, але вони ввійшли до інших формувань і продовжували подібну діяльність у Києві та інших містах в Україні.
    293переглядів
  • Цікаво, що обговорюють голова П'ятого апеляційного адміністративного суду Джабурія та контрабандист №1 Альперін, гуляючи паркінгом Садів Перемоги?
    З’явилася інформація, що зустріч відбулася сьогодні в Одесі. Можна лише здогадуватись, про що могли мило розмовляти Голова суду, та підсанкційний контрабандист.
    Невелика довідка:
    За інформацією зі ЗМІ, Олександр Джабурія увійшов до п'ятірки найбагатших служителів Феміди України, і за час свого «служіння Феміді» заплямував себе такими численними корупційними діяннями, що про відповідність будь-якій доброчесності говорити взагалі не доводиться. Ну а Вадим Альперін, людина, яка перебуває під санкціями РНБО, і позбавлена ​​громадянства України. 2017 року він запропонував через посередника керівнику НАБУ хабар у розмірі 800 тисяч доларів США. Також Альперіна знають ще як власника судна «Фаїна», яке у 2008 році було захоплене піратами Сомалі. На борту був вантаж зброї, у тому числі 33 танки Т-72.
    Цікаво, що обговорюють голова П'ятого апеляційного адміністративного суду Джабурія та контрабандист №1 Альперін, гуляючи паркінгом Садів Перемоги? З’явилася інформація, що зустріч відбулася сьогодні в Одесі. Можна лише здогадуватись, про що могли мило розмовляти Голова суду, та підсанкційний контрабандист. Невелика довідка: За інформацією зі ЗМІ, Олександр Джабурія увійшов до п'ятірки найбагатших служителів Феміди України, і за час свого «служіння Феміді» заплямував себе такими численними корупційними діяннями, що про відповідність будь-якій доброчесності говорити взагалі не доводиться. Ну а Вадим Альперін, людина, яка перебуває під санкціями РНБО, і позбавлена ​​громадянства України. 2017 року він запропонував через посередника керівнику НАБУ хабар у розмірі 800 тисяч доларів США. Також Альперіна знають ще як власника судна «Фаїна», яке у 2008 році було захоплене піратами Сомалі. На борту був вантаж зброї, у тому числі 33 танки Т-72.
    Angry
    1
    162переглядів
  • #музика #особисті #історія
    Їх усі любили, а влада боялась їхньої популярності. Гурт з Вижниці «Смерічка» починав з каверів на The Beatles та The Rolling Stones, а згодом створив подібну музику українською.

    Через це місцеві комсомольці називали «Смерічку» «буржуазними бандитами». Але коли вони стали популярними, радянська влада сама запросила їх на «Пісню року» в Москву. Тоді на цьому концерті зал аплодував так довго, що ведучій довелось перебивати оплески.

    Про те, чому розпався гурт, як збирав повні зали у Канаді та США — дивіться у відео.
    https://www.youtube.com/watch?v=vj8ndlQ33yQ
    #музика #особисті #історія Їх усі любили, а влада боялась їхньої популярності. Гурт з Вижниці «Смерічка» починав з каверів на The Beatles та The Rolling Stones, а згодом створив подібну музику українською. Через це місцеві комсомольці називали «Смерічку» «буржуазними бандитами». Але коли вони стали популярними, радянська влада сама запросила їх на «Пісню року» в Москву. Тоді на цьому концерті зал аплодував так довго, що ведучій довелось перебивати оплески. Про те, чому розпався гурт, як збирав повні зали у Канаді та США — дивіться у відео. https://www.youtube.com/watch?v=vj8ndlQ33yQ
    Love
    5
    631переглядів 1 Поширень
Більше результатів