• ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи

    Россию давно уже бессмысленно объяснять через парадные речи, фальшивые «традиционные ценности» и телевизионную мишуру. Намного честнее смотреть на нее через тюремную культуру, блатной код, культ силы, унижения и стаи.

    Именно эту мысль подробно разбирает подкаст «ТЮРЯГА-RU: Бригада, Брат, Слово пацана и другие хиты RU-культуры» от авторов Центра исследования мордоRU, где тюремная культура показана не как побочный продукт, а как один из базовых кодов российской общественной жизни.

    В обсуждаемом видео звучит жесткая, но точная формула: настоящую глубинную Россию удобнее всего читать через криминальную психологию.

    Не через официоз, не через школьные учебники и не через декорации «великой культуры», а через тюремную логику, где мир делится не на граждан, а на касты, где достоинство заменено статусом, а свобода подменена подчинением.

    Суть этой модели предельно проста и потому так живуча. Или ты «пахан», или ты «шестерка». Третьей позиции система не любит. Она плохо переносит автономного человека, который не хочет ни доминировать, ни подчиняться. Именно поэтому ей так нужен постоянный ритуал включения в стаю: через страх, через насилие, через символическую или буквальную кровь, через принуждение к участию.

    Именно поэтому такие продукты, как «Бригада», «Брат» и «Слово пацана», для понимания современной России значат порой больше, чем все официальные заявления кремля вместе взятые. Потому что там не маска. Там нутро.

    Когда бандит становится «героем», убийца — «мужиком с правдой», а насилие — «характером», это уже не кино. Это политическая и общественная прошивка. Это подготовка общества, в котором война, жестокость, вербовка зеков и культ доминирования воспринимаются не как сбой, а как естественное продолжение «понятий».

    В подкасте прямо проводится связка между вербовкой заключенных, пригожинской практикой и превращением бывшего зека в допустимого, а иногда даже героизированного участника войны.

    Формула звучит предельно мрачно: убил, сел, пошел на войну, снова убил, вышел — и стал частью нормы.

    Отсюда и вся их реальность: шансон вместо культуры, зона вместо социальной модели, страх вместо уважения, сила вместо права. А потом мир видит Бучу, ракеты по городам, Z-истерику и культ смерти.

    Для Израиля, где вопрос общественной устойчивости всегда связан с безопасностью, эта тема не теоретическая.

    Русскоязычная среда в стране десятилетиями сталкивалась с импортом постсоветских культурных кодов — от телевизионной ностальгии до языка грубой мужской «правды». И если вовремя не различать, где заканчивается бытовая привычка и начинается нормализация насилия, можно пропустить момент, когда бандитская эстетика начинает казаться «сильным стилем», а не симптомом моральной деградации.

    Израильское общество построено на прямо противоположной идее: сила нужна для защиты жизни, а не для обожествления хищника. Именно поэтому для читателя здесь важно видеть разницу между воинской ответственностью и уголовной романтикой. Между армией как институтом гражданской обороны и бандой как машиной доминирования. Между защитником и «крутым пацаном». Это разные миры, даже если снаружи кому-то хочется свести их к одному слову — сила.

    Здесь слишком высока цена ошибки, слишком близко ощущение реальной угрозы и слишком хорошо известно, как легко культ силы без морали превращается в культ уничтожения. Именно поэтому разговор о «Брате», «Бригаде», шансоне и «Слове пацана» — это не разговор о чужом прошлом. Это разговор о том, как распознавать моральную заразу до того, как она начинает выдавать себя за норму.

    В этом и состоит главный вывод, который следует из подкаста. Тюрьма в российском случае — не только институт наказания. Это культурная фабрика, язык власти, способ социализации, источник поп-героев и политический учебник для масс. И пока эта фабрика работает, Россия будет снова и снова производить не гражданина, а участника стаи; не свободного человека, а носителя рангового инстинкта; не культуру жизни, а культуру доминирования и смерти.

    https://news.nikk.co.il/tjurma-kak-skrepa/

    НАновости‼️:- новости Израиля
    Важно❓ Поделитесь ❗️
    и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы.

    #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Россия #кремль #путин #Бригада #Брат #СловоПацана #тюремнаякультура #пропаганда
    ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи Россию давно уже бессмысленно объяснять через парадные речи, фальшивые «традиционные ценности» и телевизионную мишуру. Намного честнее смотреть на нее через тюремную культуру, блатной код, культ силы, унижения и стаи. Именно эту мысль подробно разбирает подкаст «ТЮРЯГА-RU: Бригада, Брат, Слово пацана и другие хиты RU-культуры» от авторов Центра исследования мордоRU, где тюремная культура показана не как побочный продукт, а как один из базовых кодов российской общественной жизни. В обсуждаемом видео звучит жесткая, но точная формула: настоящую глубинную Россию удобнее всего читать через криминальную психологию. Не через официоз, не через школьные учебники и не через декорации «великой культуры», а через тюремную логику, где мир делится не на граждан, а на касты, где достоинство заменено статусом, а свобода подменена подчинением. Суть этой модели предельно проста и потому так живуча. Или ты «пахан», или ты «шестерка». Третьей позиции система не любит. Она плохо переносит автономного человека, который не хочет ни доминировать, ни подчиняться. Именно поэтому ей так нужен постоянный ритуал включения в стаю: через страх, через насилие, через символическую или буквальную кровь, через принуждение к участию. Именно поэтому такие продукты, как «Бригада», «Брат» и «Слово пацана», для понимания современной России значат порой больше, чем все официальные заявления кремля вместе взятые. Потому что там не маска. Там нутро. Когда бандит становится «героем», убийца — «мужиком с правдой», а насилие — «характером», это уже не кино. Это политическая и общественная прошивка. Это подготовка общества, в котором война, жестокость, вербовка зеков и культ доминирования воспринимаются не как сбой, а как естественное продолжение «понятий». В подкасте прямо проводится связка между вербовкой заключенных, пригожинской практикой и превращением бывшего зека в допустимого, а иногда даже героизированного участника войны. Формула звучит предельно мрачно: убил, сел, пошел на войну, снова убил, вышел — и стал частью нормы. Отсюда и вся их реальность: шансон вместо культуры, зона вместо социальной модели, страх вместо уважения, сила вместо права. А потом мир видит Бучу, ракеты по городам, Z-истерику и культ смерти. Для Израиля, где вопрос общественной устойчивости всегда связан с безопасностью, эта тема не теоретическая. Русскоязычная среда в стране десятилетиями сталкивалась с импортом постсоветских культурных кодов — от телевизионной ностальгии до языка грубой мужской «правды». И если вовремя не различать, где заканчивается бытовая привычка и начинается нормализация насилия, можно пропустить момент, когда бандитская эстетика начинает казаться «сильным стилем», а не симптомом моральной деградации. Израильское общество построено на прямо противоположной идее: сила нужна для защиты жизни, а не для обожествления хищника. Именно поэтому для читателя здесь важно видеть разницу между воинской ответственностью и уголовной романтикой. Между армией как институтом гражданской обороны и бандой как машиной доминирования. Между защитником и «крутым пацаном». Это разные миры, даже если снаружи кому-то хочется свести их к одному слову — сила. Здесь слишком высока цена ошибки, слишком близко ощущение реальной угрозы и слишком хорошо известно, как легко культ силы без морали превращается в культ уничтожения. Именно поэтому разговор о «Брате», «Бригаде», шансоне и «Слове пацана» — это не разговор о чужом прошлом. Это разговор о том, как распознавать моральную заразу до того, как она начинает выдавать себя за норму. В этом и состоит главный вывод, который следует из подкаста. Тюрьма в российском случае — не только институт наказания. Это культурная фабрика, язык власти, способ социализации, источник поп-героев и политический учебник для масс. И пока эта фабрика работает, Россия будет снова и снова производить не гражданина, а участника стаи; не свободного человека, а носителя рангового инстинкта; не культуру жизни, а культуру доминирования и смерти. https://news.nikk.co.il/tjurma-kak-skrepa/ НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Россия #кремль #путин #Бригада #Брат #СловоПацана #тюремнаякультура #пропаганда
    NEWS.NIKK.CO.IL
    ТЮРЬМА КАК «СКРЕПА»: почему «Бригада», «Брат» и «Слово пацана» объясняют Россию лучше, чем официальные речи - НАновости - новости Израиля
    Понять современную Россию через парадные формулы, государственные лозунги и псевдоисторические манифесты уже давно невозможно. Намного точнее устройство - НАновости - новости Израиля - Пятница, 10 апреля, 2026, 16:47
    2Kпереглядів
  • #історія #постаті
    Тарас Гунчак: Професор, що зшивав розірвану пам'ять.
    Коли в радянській Україні історія нагадувала збірник казок про «вічну дружбу народів», на іншому боці океану, в Університеті Ратгерса (Нью-Джерсі), працювала людина, яка методично повертала нам справжнє минуле. Тарас Гунчак, народжений 13 березня 1932 року на Тернопільщині, став одним із тих інтелектуальних «атлантів», на плечах яких трималася українська історична наука в еміграції. 🎓📚

    Його шлях — це класична одіссея українця XX століття: від дитини, що пережила жахи Другої світової війни та табори для переміщених осіб у Німеччині, до професора престижного американського вишу. Гунчак не просто викладав історію; він робив її суб'єктною на світовій арені.

    Чому його праці є обов'язковими для розуміння України:
    Адвокат правди про Голодомор: У часи, коли на Заході багато хто волів не помічати трагедію 1932–1933 років, Гунчак збирав докази, публікував документи та виступав із лекціями, доводячи, що це був цілеспрямований геноцид. 🍞🥀
    Дослідник визвольних змагань: Його роботи про Симона Петлюру та УПА розбивали радянські міфи про «бандитів», показуючи складну політичну шахівницю, на якій українці виборювали власну державу.
    Міст між континентами: Після відновлення незалежності України у 1991 році, Тарас Гунчак став «голосом інтеграції». Він допомагав налагоджувати зв'язки між західною та українською академічними спільнотами, передаючи досвід вільної науки молодим колегам у Києві та Львові. 🤝🇺🇸🇺🇦

    Гунчак завжди наголошував: історія — це не попіл, а вогонь, який треба підтримувати. Його стиль — це поєднання залізної логіки західного науковця та глибокої емпатії до свого народу. Він навчив нас, що бути патріотом — означає насамперед знати правду, якою б гіркою чи складною вона не була.

    #історія #постаті Тарас Гунчак: Професор, що зшивав розірвану пам'ять. Коли в радянській Україні історія нагадувала збірник казок про «вічну дружбу народів», на іншому боці океану, в Університеті Ратгерса (Нью-Джерсі), працювала людина, яка методично повертала нам справжнє минуле. Тарас Гунчак, народжений 13 березня 1932 року на Тернопільщині, став одним із тих інтелектуальних «атлантів», на плечах яких трималася українська історична наука в еміграції. 🎓📚 Його шлях — це класична одіссея українця XX століття: від дитини, що пережила жахи Другої світової війни та табори для переміщених осіб у Німеччині, до професора престижного американського вишу. Гунчак не просто викладав історію; він робив її суб'єктною на світовій арені. Чому його праці є обов'язковими для розуміння України: Адвокат правди про Голодомор: У часи, коли на Заході багато хто волів не помічати трагедію 1932–1933 років, Гунчак збирав докази, публікував документи та виступав із лекціями, доводячи, що це був цілеспрямований геноцид. 🍞🥀 Дослідник визвольних змагань: Його роботи про Симона Петлюру та УПА розбивали радянські міфи про «бандитів», показуючи складну політичну шахівницю, на якій українці виборювали власну державу. Міст між континентами: Після відновлення незалежності України у 1991 році, Тарас Гунчак став «голосом інтеграції». Він допомагав налагоджувати зв'язки між західною та українською академічними спільнотами, передаючи досвід вільної науки молодим колегам у Києві та Львові. 🤝🇺🇸🇺🇦 Гунчак завжди наголошував: історія — це не попіл, а вогонь, який треба підтримувати. Його стиль — це поєднання залізної логіки західного науковця та глибокої емпатії до свого народу. Він навчив нас, що бути патріотом — означає насамперед знати правду, якою б гіркою чи складною вона не була.
    1
    1Kпереглядів
  • • в постель ей утром нёс он кофе...
    ей оставалось лишь сварить

    • с годами красота исчезнет,
    а глупость с нами навсегда

    • ложь очень многих раздражает,
    причём, когда она - глагол

    • нельзя же быть настолько чёрствым,
    жуя заметил людоед

    • в глухом лесу глухих согласных
    у гласных шансов выжить нет

    • опять нагуглился он где-то
    и выкипедиваться стал

    • когда мечтал я о высоком,
    давленье не имел в виду

    • спросил француз, борща отведав,
    зачем вы варите салат?

    • "мне, как обычно" - раньше в баре,
    теперь в аптеке говорю

    • вот у растений всё банально...
    кто рядом вырос, тот и муж

    • застой мы как-то пережили,
    теперь отстой бы пережить

    • её на первом же свиданьи
    он поразил - пришёл с женой

    • о, как ты выглядишь шикарно,
    наверно, снова начал пить?

    • в мужчинах есть геном мальчишек,
    а в девочках - сварливых баб

    • узнал на пенсии, что тюря -вполне приличная еда

    • без макияжа муж увидел,
    как мне теперь с заикой жить?

    • на шпильках туфли с вашим весом
    украсят дырками паркет

    • когда мне выспаться удастся,
    цель в жизни потеряю я

    • ты что орёшь, как ненормальный?
    Ори нормально, как и все

    • когда Иван налил шестую,
    ганс стал под мёртвого косить

    • она красиво одевалась,
    но раздевалась красивей

    • и даже с лучшими друзьями
    не делят женщину и власть

    • я только с психами общаюсь,
    от остальных с ума сойдёшь

    • хотел обидеть вас, но вижу...
    жизнь это сделала сама

    • пойдя по батиной дорожке,
    банкиром сын бандита стал

    • чем грандиозней ваши планы,
    тем неизбежней их провал

    • коль врать всё время, то добраться
    до правды можно наконец

    • а без труда уже не вынуть
    то, что замкнуто с трудом

    © bazzlan
    • в постель ей утром нёс он кофе... ей оставалось лишь сварить • с годами красота исчезнет, а глупость с нами навсегда • ложь очень многих раздражает, причём, когда она - глагол • нельзя же быть настолько чёрствым, жуя заметил людоед • в глухом лесу глухих согласных у гласных шансов выжить нет • опять нагуглился он где-то и выкипедиваться стал • когда мечтал я о высоком, давленье не имел в виду • спросил француз, борща отведав, зачем вы варите салат? • "мне, как обычно" - раньше в баре, теперь в аптеке говорю • вот у растений всё банально... кто рядом вырос, тот и муж • застой мы как-то пережили, теперь отстой бы пережить • её на первом же свиданьи он поразил - пришёл с женой • о, как ты выглядишь шикарно, наверно, снова начал пить? • в мужчинах есть геном мальчишек, а в девочках - сварливых баб • узнал на пенсии, что тюря -вполне приличная еда • без макияжа муж увидел, как мне теперь с заикой жить? • на шпильках туфли с вашим весом украсят дырками паркет • когда мне выспаться удастся, цель в жизни потеряю я • ты что орёшь, как ненормальный? Ори нормально, как и все • когда Иван налил шестую, ганс стал под мёртвого косить • она красиво одевалась, но раздевалась красивей • и даже с лучшими друзьями не делят женщину и власть • я только с психами общаюсь, от остальных с ума сойдёшь • хотел обидеть вас, но вижу... жизнь это сделала сама • пойдя по батиной дорожке, банкиром сын бандита стал • чем грандиозней ваши планы, тем неизбежней их провал • коль врать всё время, то добраться до правды можно наконец • а без труда уже не вынуть то, что замкнуто с трудом © bazzlan
    318переглядів
  • 📜 Його зброєю були не кулі, а слова. І ці слова лякали Кремль більше, ніж кулемети.

    У середині ХХ століття радянська система вкладала величезні ресурси у пропаганду. Газети, радіо, плакати, агітатори — усе працювало на одну мету: переконати людей, що український визвольний рух — це «бандити» і «вороги народу».

    Саме тоді з’явився чоловік, який почав руйнувати цю інформаційну стіну… звичайною друкарською машинкою.

    Його звали Петро Федун. У підпіллі він мав псевдо «Полтава».

    Він народився 1919 року на Львівщині. Навчався у Львівському університеті, цікавився політикою, історією, правом. Його життя могло скластися цілком академічно — викладач, науковець або юрист.

    Але ХХ століття змінювало долі.

    Коли почалася Друга світова війна, Петра, як і тисячі українців, мобілізували до Червоної армії. Згодом він потрапив у німецький полон, але зміг утекти. Після цього його шлях привів до українського підпілля.

    Там і розкрився його головний талант.

    Федун не був польовим командиром і не очолював бойові загони. Його зброєю були ідеї, тексти та аналітика. Він очолив Інформаційне бюро Української головної визвольної ради — підпільної політичної структури, яка фактично виконувала роль уряду визвольного руху.

    Його завдання було складним: пояснити світові й самим українцям, за що насправді бореться УПА.

    У час, коли радянська пропаганда створювала міфи, Федун відповідав логікою.

    Саме він написав одну з найвідоміших брошур українського підпілля — «Хто такі бандерівці та за що вони борються?». У цьому тексті просто й чітко пояснювалося те, що намагалася спотворити радянська пропаганда: український визвольний рух бореться не проти інших народів, а проти імперського панування; метою є незалежна українська держава; у такій державі людина, її гідність і свобода мають бути найвищою цінністю.

    Цю брошуру переписували вручну, передавали з рук у руки, перевозили потягами через усю країну. Вона поширювалася серед українців і за кордоном, фактично ставши маніфестом визвольного руху.

    Петро Федун був не лише публіцистом, а й глибоким аналітиком. Ще на початку 1950-х років він писав, що Радянський Союз не зможе існувати вічно. Імперія, побудована на страху, брехні та насильстві, рано чи пізно почне руйнуватися зсередини.

    Минуть десятиліття — і саме так і станеться.

    23 грудня 1951 року радянські війська оточили криївку, де перебував Федун. Шансів вирватися майже не було. Повстанці вирішили не здаватися. Коли ситуація стала безвихідною, Петро Федун зробив останній постріл у своєму житті, щоб не потрапити живим до рук МДБ.

    Йому було лише 32 роки.

    Коли радянські офіцери увійшли до криївки, вони очікували знайти склад зброї. Натомість побачили інше: книги, рукописи, машинописні тексти.

    Це була справжня підземна редакція — місце, де народжувалися тексти, що підтримували дух спротиву по всій Україні.

    І, можливо, саме тоді вони зрозуміли одну просту річ: іноді найбільшу загрозу для імперії становлять не кулемети, а люди, які вміють мислити.
    📜 Його зброєю були не кулі, а слова. І ці слова лякали Кремль більше, ніж кулемети. У середині ХХ століття радянська система вкладала величезні ресурси у пропаганду. Газети, радіо, плакати, агітатори — усе працювало на одну мету: переконати людей, що український визвольний рух — це «бандити» і «вороги народу». Саме тоді з’явився чоловік, який почав руйнувати цю інформаційну стіну… звичайною друкарською машинкою. Його звали Петро Федун. У підпіллі він мав псевдо «Полтава». Він народився 1919 року на Львівщині. Навчався у Львівському університеті, цікавився політикою, історією, правом. Його життя могло скластися цілком академічно — викладач, науковець або юрист. Але ХХ століття змінювало долі. Коли почалася Друга світова війна, Петра, як і тисячі українців, мобілізували до Червоної армії. Згодом він потрапив у німецький полон, але зміг утекти. Після цього його шлях привів до українського підпілля. Там і розкрився його головний талант. Федун не був польовим командиром і не очолював бойові загони. Його зброєю були ідеї, тексти та аналітика. Він очолив Інформаційне бюро Української головної визвольної ради — підпільної політичної структури, яка фактично виконувала роль уряду визвольного руху. Його завдання було складним: пояснити світові й самим українцям, за що насправді бореться УПА. У час, коли радянська пропаганда створювала міфи, Федун відповідав логікою. Саме він написав одну з найвідоміших брошур українського підпілля — «Хто такі бандерівці та за що вони борються?». У цьому тексті просто й чітко пояснювалося те, що намагалася спотворити радянська пропаганда: український визвольний рух бореться не проти інших народів, а проти імперського панування; метою є незалежна українська держава; у такій державі людина, її гідність і свобода мають бути найвищою цінністю. Цю брошуру переписували вручну, передавали з рук у руки, перевозили потягами через усю країну. Вона поширювалася серед українців і за кордоном, фактично ставши маніфестом визвольного руху. Петро Федун був не лише публіцистом, а й глибоким аналітиком. Ще на початку 1950-х років він писав, що Радянський Союз не зможе існувати вічно. Імперія, побудована на страху, брехні та насильстві, рано чи пізно почне руйнуватися зсередини. Минуть десятиліття — і саме так і станеться. 23 грудня 1951 року радянські війська оточили криївку, де перебував Федун. Шансів вирватися майже не було. Повстанці вирішили не здаватися. Коли ситуація стала безвихідною, Петро Федун зробив останній постріл у своєму житті, щоб не потрапити живим до рук МДБ. Йому було лише 32 роки. Коли радянські офіцери увійшли до криївки, вони очікували знайти склад зброї. Натомість побачили інше: книги, рукописи, машинописні тексти. Це була справжня підземна редакція — місце, де народжувалися тексти, що підтримували дух спротиву по всій Україні. І, можливо, саме тоді вони зрозуміли одну просту річ: іноді найбільшу загрозу для імперії становлять не кулемети, а люди, які вміють мислити.
    931переглядів
  • Базарська трагедія. 21 листопада 1921 р.
    «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!»
    Керував розстрілом полонених армії УНР особисто червоний бандит Котовський. 359 полонених, поранених більшовики вивели за селище Базар на Житомирщині, зачитали постанову «п’ятірки» про розстріл їх як «ворогів народу» та виконали вирок, жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту.
    У ході битви під Малими Міньками в боротьбі з більшовиками зазнала поразки Волинська група Повстанської армії УНР під командуванням генерала-хорунжого Юрія Тютюника.
    Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову. Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» І залунало: «Слава Україні!». Далі хлопці заспівали «Ще не вмерла Україна!». Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму.
    359 героїв, що поховані в братській могилі поблизу Базара, Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців.
    Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині. Меморіал пам'яті Героїв Базару, зведений 2000 року на пожертви українців із Великої Британії.
    Базарська трагедія. 21 листопада 1921 р. «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» Керував розстрілом полонених армії УНР особисто червоний бандит Котовський. 359 полонених, поранених більшовики вивели за селище Базар на Житомирщині, зачитали постанову «п’ятірки» про розстріл їх як «ворогів народу» та виконали вирок, жителів Базару більшовики зігнали подивитися на страту. У ході битви під Малими Міньками в боротьбі з більшовиками зазнала поразки Волинська група Повстанської армії УНР під командуванням генерала-хорунжого Юрія Тютюника. Полонених, після дводенного перебування замкненими в голоді і холоді, вишикували біля заздалегідь викопаного рову. Котовський особисто хлопцям пропонував покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» І залунало: «Слава Україні!». Далі хлопці заспівали «Ще не вмерла Україна!». Пісня обірвалася в них на вустах. Вони падали від катівських куль у глибокий рів. Мертвих і поранених загорнули промерзлою землею. Базарівці згадують, що потім чули з могили стогін. Історики кажуть, що листопадовий рейд майже не мав шансів на успіх, скоріше це був похід відчаю і акт героїзму. 359 героїв, що поховані в братській могилі поблизу Базара, Історики свідчать, перевага живої сили в сорок разів була на боці червоноармійців. Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991-го року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в селі Базар, що на Житомирщині. Меморіал пам'яті Героїв Базару, зведений 2000 року на пожертви українців із Великої Британії.
    561переглядів
  • Від Верховної ради вимагають створити ТСК щодо смертельної стрілянини на Черкащині

    Вимогу озвучив військовослужбовець Ігор Луценко: «Як мінімум, інструмент парламентської слідчої комісії — це спосіб оголосити важливі факти, котрі будуть люто намагатися замовчувати. За інших обставин втопити цю справу у часі і паперовій тяганині буде набагато легше».

    Три питання, на які суспільству зобовʼязані дати відповіді: яку процесуальну чи оперативну дію здійснювали поліцейські перед загибеллю? Чи була підготовлена підозра загиблому ветерану за нібито підпал автівки місцевого проросійського депутата? Хто і за яких обставин вбив ветерана?

    Луценка також обурила символіка «Беркуту» на похороні поліцейських — один з присутніх одягнув на голову беркутівський берет.

    «До яких пір проросійська наволоч буде володіти величезним майном і посвідченнями депутатів різних рівнів? До яких пір беркути будуть хазяйнувати в поліції? До яких пір регіональний рівень України буде темним колодязем феодалізму, де бандити, наймані поліцейські і наймані судді будуть вічно і безроздільно панувати?».

    Блогер Сергій Наумович закликав Міністерство внутрішніх справ відреагувати. Зокрема, на символіку «Беркуту».
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    Від Верховної ради вимагають створити ТСК щодо смертельної стрілянини на Черкащині Вимогу озвучив військовослужбовець Ігор Луценко: «Як мінімум, інструмент парламентської слідчої комісії — це спосіб оголосити важливі факти, котрі будуть люто намагатися замовчувати. За інших обставин втопити цю справу у часі і паперовій тяганині буде набагато легше». Три питання, на які суспільству зобовʼязані дати відповіді: яку процесуальну чи оперативну дію здійснювали поліцейські перед загибеллю? Чи була підготовлена підозра загиблому ветерану за нібито підпал автівки місцевого проросійського депутата? Хто і за яких обставин вбив ветерана? Луценка також обурила символіка «Беркуту» на похороні поліцейських — один з присутніх одягнув на голову беркутівський берет. «До яких пір проросійська наволоч буде володіти величезним майном і посвідченнями депутатів різних рівнів? До яких пір беркути будуть хазяйнувати в поліції? До яких пір регіональний рівень України буде темним колодязем феодалізму, де бандити, наймані поліцейські і наймані судді будуть вічно і безроздільно панувати?». Блогер Сергій Наумович закликав Міністерство внутрішніх справ відреагувати. Зокрема, на символіку «Беркуту». #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    358переглядів
  • Друзі! Зважаючи на те, скільки тисяч переглядів здобув за тиждень перший тизер вестерну про кобзаря Дармограя, з радістю ділюсь з вами другим тизером і бажаю приємного перегляду.
    На вулицях Роздоріжжя панує беззаконня та свавілля. Місто загрузло у гріхах і насиллі.
    Тут закон продають за жменю срібла, а правду топчуть важкими чоботами тих, хто називає себе владою. Корумповані чиновники п’ють за здоров’я міста, яке самі ж і вбивають. Суд мовчить. Поліція відвертає погляд. Проповідники торгують надією, як дешевим товаром.
    Ночами вулиці наповнює крик - не гучний, а задушений. Це крик звичайних людей, які більше не вірять, що їх хтось почує. Вони безсилі перед бандитами у краватках і хижаками в мундирах. Тут крадуть не лише гроші - тут крадуть життя, гідність і майбутнє.
    Здавалося, місто приречене.
    Здавалося, спасителя не буде.
    Але однієї ночі темряву розітнув промінь світла. Спершу - тремкий, мов іскра. Потім - впертий, мов постріл. А згодом він розгорівся у пожежу очищення, яка не гріє - вона спалює. Спалює страх, гниль, корупцію, лицемірство, жадобу і святенницьку брехню.
    Там, де з’являється цей вогонь, більше не ховаються у тіні.
    Там, де він проходить, гріхи кричать.
    Його не обирали.
    Його не коронували.
    Він прийшов сам.
    Ім’я йому - Кобзар Дармограй.
    Голос забутих. Кара для покидьків.
    Пісня, від якої тріскається темрява.
    І якщо місто ще можна врятувати,
    то лише ціною попелу.
    #shorts #КобзарДармограй #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #Дармограй #Месник #Вестерн #sketch #comedyshorts #comedy #українськийвестерн #вебсеріал #анімаційнийсеріал #українськийсеріал #українськийютуб

    https://youtube.com/shorts/N57rTgduQMU
    Друзі! Зважаючи на те, скільки тисяч переглядів здобув за тиждень перший тизер вестерну про кобзаря Дармограя, з радістю ділюсь з вами другим тизером і бажаю приємного перегляду. На вулицях Роздоріжжя панує беззаконня та свавілля. Місто загрузло у гріхах і насиллі. Тут закон продають за жменю срібла, а правду топчуть важкими чоботами тих, хто називає себе владою. Корумповані чиновники п’ють за здоров’я міста, яке самі ж і вбивають. Суд мовчить. Поліція відвертає погляд. Проповідники торгують надією, як дешевим товаром. Ночами вулиці наповнює крик - не гучний, а задушений. Це крик звичайних людей, які більше не вірять, що їх хтось почує. Вони безсилі перед бандитами у краватках і хижаками в мундирах. Тут крадуть не лише гроші - тут крадуть життя, гідність і майбутнє. Здавалося, місто приречене. Здавалося, спасителя не буде. Але однієї ночі темряву розітнув промінь світла. Спершу - тремкий, мов іскра. Потім - впертий, мов постріл. А згодом він розгорівся у пожежу очищення, яка не гріє - вона спалює. Спалює страх, гниль, корупцію, лицемірство, жадобу і святенницьку брехню. Там, де з’являється цей вогонь, більше не ховаються у тіні. Там, де він проходить, гріхи кричать. Його не обирали. Його не коронували. Він прийшов сам. Ім’я йому - Кобзар Дармограй. Голос забутих. Кара для покидьків. Пісня, від якої тріскається темрява. І якщо місто ще можна врятувати, то лише ціною попелу. #shorts #КобзарДармограй #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #Дармограй #Месник #Вестерн #sketch #comedyshorts #comedy #українськийвестерн #вебсеріал #анімаційнийсеріал #українськийсеріал #українськийютуб https://youtube.com/shorts/N57rTgduQMU
    2
    4Kпереглядів 1 Поширень
  • На вулицях Роздоріжжя панує беззаконня та свавілля. Місто загрузло у гріхах і насиллі.
    Тут закон продають за жменю срібла, а правду топчуть важкими чоботами тих, хто називає себе владою. Корумповані чиновники п’ють за здоров’я міста, яке самі ж і вбивають. Суд мовчить. Поліція відвертає погляд. Проповідники торгують надією, як дешевим товаром.
    Ночами вулиці наповнює крик - не гучний, а задушений. Це крик звичайних людей, які більше не вірять, що їх хтось почує. Вони безсилі перед бандитами у краватках і хижаками в мундирах. Тут крадуть не лише гроші - тут крадуть життя, гідність і майбутнє.
    Здавалося, місто приречене.
    Здавалося, спасителя не буде.
    Але однієї ночі темряву розітнув промінь світла. Спершу - тремкий, мов іскра. Потім - впертий, мов постріл. А згодом він розгорівся у пожежу очищення, яка не гріє - вона спалює. Спалює страх, гниль, корупцію, лицемірство, жадобу і святенницьку брехню.
    Там, де з’являється цей вогонь, більше не ховаються у тіні.
    Там, де він проходить, гріхи кричать.
    Його не обирали.
    Його не коронували.
    Він прийшов сам.
    Ім’я йому - Кобзар Дармограй.
    Голос забутих. Кара для покидьків.
    Пісня, від якої тріскається темрява.
    І якщо місто ще можна врятувати,
    то лише ціною попелу.
    #shorts #КобзарДармограй #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #Дармограй #Месник #Вестерн #sketch #comedyshorts #comedy #українськийвестерн #вебсеріал #анімаційнийсеріал #українськийсеріал #українськийютуб

    https://www.youtube.com/shorts/n68YKzj1lXA
    На вулицях Роздоріжжя панує беззаконня та свавілля. Місто загрузло у гріхах і насиллі. Тут закон продають за жменю срібла, а правду топчуть важкими чоботами тих, хто називає себе владою. Корумповані чиновники п’ють за здоров’я міста, яке самі ж і вбивають. Суд мовчить. Поліція відвертає погляд. Проповідники торгують надією, як дешевим товаром. Ночами вулиці наповнює крик - не гучний, а задушений. Це крик звичайних людей, які більше не вірять, що їх хтось почує. Вони безсилі перед бандитами у краватках і хижаками в мундирах. Тут крадуть не лише гроші - тут крадуть життя, гідність і майбутнє. Здавалося, місто приречене. Здавалося, спасителя не буде. Але однієї ночі темряву розітнув промінь світла. Спершу - тремкий, мов іскра. Потім - впертий, мов постріл. А згодом він розгорівся у пожежу очищення, яка не гріє - вона спалює. Спалює страх, гниль, корупцію, лицемірство, жадобу і святенницьку брехню. Там, де з’являється цей вогонь, більше не ховаються у тіні. Там, де він проходить, гріхи кричать. Його не обирали. Його не коронували. Він прийшов сам. Ім’я йому - Кобзар Дармограй. Голос забутих. Кара для покидьків. Пісня, від якої тріскається темрява. І якщо місто ще можна врятувати, то лише ціною попелу. #shorts #КобзарДармограй #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #Дармограй #Месник #Вестерн #sketch #comedyshorts #comedy #українськийвестерн #вебсеріал #анімаційнийсеріал #українськийсеріал #українськийютуб https://www.youtube.com/shorts/n68YKzj1lXA
    2
    3Kпереглядів 1 Поширень
  • Чим розганяли темряву кияни 100 років тому, коли «світло» зникло на кілька років?

    Чому Київ поринув у темряву? Головною причиною став паливний колапс. Київська електростанція на Подолі працювала на вугіллі та нафті. Через війну залізниця зупинилася, підвіз палива припинився. Генераторам просто нічого було «їсти», тому турбіни зупинилися.

    У 1919–1920 роках звичний гас (керосин) зник із продажу або коштував як золото.

    У «Щоденниках» Олексія Гольденвейзера згадується, що ціна на звичайну стеаринову свічку злетіла настільки, що сім’ї збиралися вечорами в одній кімнаті, аби палити лише один вогник на всіх.

    Гаджет епохи — «Каганець». На зміну лампам прийшла «кіптява» (або каганець).

    Конструкція була простою: брали пляшечку з-під ліків або баночку з-під консервів. Всередину заливали будь-який жир (олію, топлене сало) або залишки пального, вставляли ґніт із мотузки чи шматка старої шинелі.

    Пристрій ледь блимів, немилосердно смердів і коптив.
    Очевидці тих подій згадували: «За вечір обличчя вкривалися сажею, і ми ставали схожими на сажотрусів».

    Більшовицька влада в той же час суворо обмежувала користування електрикою:
    • Електрика подавалася безперебійно лише в установи (ЧК, ревкоми).
    • У житлові будинки світло давали по годинах (зазвичай увечері).
    • Діяла жорстка норма: «Одна лампочка на квартиру» (потужністю не більше за 16 свічок).
    • За використання електроплиток або прасок могли відрізати світло назавжди або накласти штраф «за законами воєнного часу».

    Вулиці-пастки. Місто після заходу сонця поринало у повну темряву. Ліхтарі не працювали. Ходити було небезпечно не тільки через бандитів, а й через ризик впасти у відкритий люк чи яму, яку ніхто не огороджував.
    #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    Чим розганяли темряву кияни 100 років тому, коли «світло» зникло на кілька років? Чому Київ поринув у темряву? Головною причиною став паливний колапс. Київська електростанція на Подолі працювала на вугіллі та нафті. Через війну залізниця зупинилася, підвіз палива припинився. Генераторам просто нічого було «їсти», тому турбіни зупинилися. У 1919–1920 роках звичний гас (керосин) зник із продажу або коштував як золото. У «Щоденниках» Олексія Гольденвейзера згадується, що ціна на звичайну стеаринову свічку злетіла настільки, що сім’ї збиралися вечорами в одній кімнаті, аби палити лише один вогник на всіх. Гаджет епохи — «Каганець». На зміну лампам прийшла «кіптява» (або каганець). Конструкція була простою: брали пляшечку з-під ліків або баночку з-під консервів. Всередину заливали будь-який жир (олію, топлене сало) або залишки пального, вставляли ґніт із мотузки чи шматка старої шинелі. Пристрій ледь блимів, немилосердно смердів і коптив. Очевидці тих подій згадували: «За вечір обличчя вкривалися сажею, і ми ставали схожими на сажотрусів». Більшовицька влада в той же час суворо обмежувала користування електрикою: • Електрика подавалася безперебійно лише в установи (ЧК, ревкоми). • У житлові будинки світло давали по годинах (зазвичай увечері). • Діяла жорстка норма: «Одна лампочка на квартиру» (потужністю не більше за 16 свічок). • За використання електроплиток або прасок могли відрізати світло назавжди або накласти штраф «за законами воєнного часу». Вулиці-пастки. Місто після заходу сонця поринало у повну темряву. Ліхтарі не працювали. Ходити було небезпечно не тільки через бандитів, а й через ризик впасти у відкритий люк чи яму, яку ніхто не огороджував. #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv
    829переглядів
  • З УКРАЇНИ ЖЕНЕМО

    Жене́мо нечесть з України,
    Що ро́бить з матінки руїни.
    Госпо́дь поможе їх прогнати,
    А оркам й в пеклі не сконати.

    Жене́мо ра́зом орків клятих,
    Жене́мо паскудь з двору, з хати,
    Із сіл, із міст, та ще й з столиці,
    З святої нашої земли́ці.

    Жене́мо клятих московитів,
    Рашистів-нелюдів, бандитів.
    Вони – непроханії гості,
    Що й не збирають сво́ї кості.

    Жене́мо всіх з землі святої,
    Для них не шко́да нам набоїв.
    Це стали з радістю робити,
    Хто смів на землю цю ступити.

    Жене́мо з кожного куточка,
    Не віддамо їм ні шматочка,
    Не оркам землю цю топтати!
    На вус це мають всі мотати.

    Жене́мо всіх і бу́дем гнати,
    Земля зуміє їх приспати.
    І скоро скажем: «СЛАВА БОГУ,
    ЗА УКРАЇНУ Й ПЕРЕМОГУ!».

    22.03.2022 р.

    © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
    З УКРАЇНИ ЖЕНЕМО Жене́мо нечесть з України, Що ро́бить з матінки руїни. Госпо́дь поможе їх прогнати, А оркам й в пеклі не сконати. Жене́мо ра́зом орків клятих, Жене́мо паскудь з двору, з хати, Із сіл, із міст, та ще й з столиці, З святої нашої земли́ці. Жене́мо клятих московитів, Рашистів-нелюдів, бандитів. Вони – непроханії гості, Що й не збирають сво́ї кості. Жене́мо всіх з землі святої, Для них не шко́да нам набоїв. Це стали з радістю робити, Хто смів на землю цю ступити. Жене́мо з кожного куточка, Не віддамо їм ні шматочка, Не оркам землю цю топтати! На вус це мають всі мотати. Жене́мо всіх і бу́дем гнати, Земля зуміє їх приспати. І скоро скажем: «СЛАВА БОГУ, ЗА УКРАЇНУ Й ПЕРЕМОГУ!». 22.03.2022 р. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
    224переглядів
Більше результатів