🚨 На Київщині військові за наказом комбрига вбили двох цивільних: ОК «Північ» підтвердило розшук командира
Через побутовий конфлікт командир 155-ї ОМБр Станіслав Лучанов наказав підлеглим розправитися з двома мешканцями Київщини.
У ніч на 28 червня військові викрали двох братів із села Калинівка Білоцерківського рвйону, вивезли в іншу область України та вбили. Тіла загиблих уже ексгумували.
Правоохоронці затримали 9 військовослужбовців бригади, включно з командиром батальйону.
❗ Сам комбриг Лучанов подався в СЗЧ, його розшукують.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

Копіюйте, бо видаляють...
ЗА ЩО БАНДЕРІВЦІ ЗАКАТУВАЛИ ДРУЖИНУ ОРГАНІЗАТОРА УПА ТАРАСА БУЛЬБИ-БОРОВЦЯ?

Історія українського визвольного руху середини XX століття сповнена не лише героїчних битв, але й глибоких особистих трагедій, які породжувалися в ході протистояння різних течій національно-визвольної боротьби українського народу.

Українська нація — сильна, потужна нація з тисячолітньою історією свого розвитку.

Але що нас губило — це міжусобна боротьба.

Ми в ході братовбивчих змагань за булаву під час Руїни після Богдана Хмельницького втратили свою державу на століття.

Ми її втратили на початку ХХ століття в змаганнях між Скоропадським, Петлюрою, Винниченком — замість обʼєднання проти московської шовіністичної орди.

Поляки тоді зуміли стати всі однією стіною — і повернули свою державу, знищеною Катериною ІІ.

В ході Другої світової ми знову пішли розʼєднаними протиборчими колонами — і втратили черговий шанс на відновлення незалежності.

Однією з найдраматичніших і водночас найменш висвітлених сторінок є доля Анни Боровець (у дівоцтві — Опоченської), дружини засновника «Поліської Січі», УПА та наказного отамана Тараса Бульби-Боровця.

Її мученицька смерть восени 1943 року стала наслідком жорстокого протистояння всередині самого українського підпілля.

ОТАМАНША З ЛАГІДНОЮ УСМІШКОЮ

Анна Опоченська була чешкою за походженням, донькою заможного чеського колоніста з Луцька. У 1931 році вона вийшла заміж за Тараса Боровця.

Польська служба безпеки у 1933–1935 роках фіксувала, що саме вона допомагала чоловікові грошима у його просвітницькій та підпільній діяльності.

Охоронець отамана Микола Ширко згадував її як невисоку біляву жінку з дуже лагідним, усміхненим обличчям, вихованою та освіченою, яка «більше цікавилася політичними питаннями, ніж приватними справами».

Сама ж «отаманша» ніколи не цуралася найважчої роботи. Повстанці згадували її як сестру милосердя, що ділилася пайком із голодними гімназистами, доглядала до самої смерті хворого на туберкульоз підпільника Геннадія Янкевича, прала білизну та перев’язувала рани бійцям Поліської Січі.

КОРІНЬ КОНФЛІКТУ: ЧОМУ БАНДЕРІВЦІ ПІШЛИ ВІЙНОЮ НА БУЛЬБУ-БОРОВЦЯ?

Трагедія Анни Опоченської стала прямим наслідком жорсткого політичного розколу.

Щоб зрозуміти, чому загинула Анна Боровець, необхідно звернутися до подій літа–осені 1943 року на Волині. Саме тоді загострився конфлікт між двома течіями українського визвольного руху.

Протягом січня-квітня 1943 року Тарас Бульба-Боровець вів переговори з Проводом ОУН(б) про об’єднання зусиль. Конфлікт розгорівся навколо принципового питання: хто має керувати повстанською армією?

• Позиція Бульби-Боровця: Армія має підпорядковуватися позапартійній Революційній раді, куди увійдуть представники всіх українських політичних сил.

• Позиція ОУН(б): військові сили мали беззастережно підпорядковуватися виключно партійному Проводу ОУН(б). Така концепція передбачала повну монополію на керівництво визвольним рухом.

Згодом ОУН(б) взяла собі вже існуючу назву УПА, яку раніше використовували загони Тараса Бульби-Боровця. У відповідь отаман перейменував свої формування на УНРА — Українську Національно-Революційну Армію — та створив Українську народно-демократичну партію.

10 серпня 1943 року він звернувся до Проводу ОУН(б) з відкритим листом. У ньому Бульба-Боровець прямо звинуватив бандерівське керівництво в «партійній диктатурі», «розпалюванні міжусобиці» та «вирізуванні нацменшин (поляків)».

Натомість він закликав спрямовувати боротьбу виключно проти збройних польських формувань — Армії Крайової та колоністів, які співпрацювали з радянськими партизанами.

Реакція ОУН(б) була швидкою і жорсткою — силове роззброєння «бульбашів».

ЗАХОПЛЕННЯ ТА МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ

Уночі 19 серпня 1943 року біля села Хмелівка на Рівненщині бандерівський курінь Дороша оточив штаб УНРА.

Бульба-Боровець, прагнучи уникнути великої братньої крові, дав наказ не стріляти, а розсіяно відступати.

Самому отаманові вдалося вирватися з оточення, але бандерівці захопили трьох його старших полковників та Анну Опоченську.

Її відвезли до Великого Стидня. Як свідчать пізніші дослідження Олександра Гриценка, дружину отамана співробітники Служби безпеки ОУН утримували та катували з 19 серпня до 14 листопада 1943 року.

Від неї вимагали видати плани чоловіка, місця розташування складів зі зброєю, друкарень та архівів УНРА.

Згідно зі свідченнями охорони та учасників катувань, Анна Опоченська виявила надзвичайну стійкість і не зрадила справу свого чоловіка.

У розсекречених архівах СБУ, оприлюднених уже в часи незалежної України, зберігся лист Тараса Бульби-Боровця, який він написав до Проводу ОУН-Бандери:

"Ваша "влада" поводиться не як народна революційна влада, а як звичайна банда… Замість провадити справді революційну роботу в теренах, Ваші люди бундючно бавляться у владу, а так звана безпека направо і наліво шомполить та катує людей.

… Дійшло до мого відома, що мою дружину за спробу втечі з Вашого ув’язнення покарано шомполами".

Оскільки Бульба-Боровець не пішов на компроміс і продовжив свою діяльність, оприлюднивши гострий звинувачувальний лист «Взаємопоборювання», доля Анни була вирішена.

14 листопада 1943 року її стратили співробітники СБ ОУН(б) у лісах Рівненщини.

Її смерть стала прямим наслідком внутрішньої міжусобиці, коли зброя та катування спрямовувалися не проти зовнішніх ворогів — нацистів чи більшовиків, — а проти своїх же побратимів.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ТРАГЕДІЮ

Тарас Бульба-Боровець із глибоким болем згадував смерть своєї дружини, називаючи цей вчинок страшним злочином, який назавжди ліг плямою на сумління тих, хто віддав відповідний наказ.

Він наголошував, що Анна була цивільною жінкою, яка нікому не бажала зла і щиро любила Україну.

Загибель Анни Боровець — одна з найтрагічніших ілюстрацій того, як внутрішній фанатизм і боротьба за владу можуть руйнувати визвольний рух зсередини.

Вона загинула не від рук німецького гестапо і не від рук радянського НКВД.

Вона загинула від рук українців, які так само проголошували своєю метою боротьбу за незалежну Україну.

Сьогодні ця історія служить суворим нагадуванням про те, якою страшною може бути ціна внутрішнього розбрату, коли боротьба за владу всередині визвольного руху починає переважати боротьбу проти зовнішнього ворога.

Ця публікація не є засудженням усіх учасників ОУН(б) чи УПА.

Серед бандерівців були тисячі щирих патріотів, які зі зброєю в руках боролися проти нацистської та радянської окупації, віддали життя за Україну і заслуговують на повагу та пам’ять.

Але історія визвольного руху не є чорно-білою.

У ній були героїзм, жертовність і боротьба за свободу.

Але були й внутрішні конфлікти, жорстокі помилки, злочини та трагедії.

Пам’ять про Анну Боровець-Опоченську заслуговує на те, щоб бути почутою.

Ми маємо це знати і памʼятати — щоб не повторювати помилок.

Сьогоднішні, в ході нової війни за нашу свободу ми не маємо ділити українців на «своїх» і «чужих».

Ми маємо єднатися!
@Хомо Фабер Леусенко Олег

⚠️ Ракети долітатимуть до Києва швидше: росія перекинула пускові установки ближче до кордону, — речник української добровольчої армії Братчук

Водночас Зеленський повідомив, що балістику поки що немає чим збивати.

🤼‍♀️🔥 Ще дві медалі здобули українські борчині на чемпіонаті Європи U-20 та стали другими у командному заліку

🥇 У ваговій категорії до 53 кг золото здобула Анастасія Польська. У фіналі вона здолала суперницю з країни-агресорки.

👏 Це друга поспіль золота медаль Польської у категорії U-20 та 5 загалом на чемпіонатах Європи.

🥈 У вазі до 57 кг срібною призеркою стала Діана Котвицька.

🏆🇺🇦 Жіноча українська збірна на цьому ЧЄ загалом здобула 3 золоті та 2 срібні та нагороди і стала 2-ю у командному заліку.

👉 Завершують програму першості змагання борців вільного стилю. Українець Богдан Олексієнко вийшов до фіналу у вазі до 79 кг. Микола Братов (до 57 кг) та Ростислав Куриляк (до 97 кг) потрапили до втішних сутичок.
#спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

❗️ Очільники всіх країн-членів NATO, включно з Трампом, підписали декларацію про надання Україні військової допомоги та озброєння на $70 млрд у 2026 та 2027 роках

Основні положення документа:

➡️ Україна робить важливий внесок у трансатлантичну безпеку, а Альянс підтверджує незмінну підтримку її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

➡️ Росія визнана загрозою для Заходу, а підтримка України залишатиметься непохитною.

➡️ Лідери НАТО підтвердили відданість принципу колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору.

➡️ Альянс оголосив про нові оборонні закупівлі на суму понад $50 млрд.

➡️ Європейські союзники та Канада братимуть на себе більшу частину відповідальності за оборону НАТО разом зі США.

➡️ НАТО планує створити спільну трансатлантичну бойову хмарну інфраструктуру та активніше використовувати технології штучного інтелекту.

➡️ Європейські союзники та Канада забезпечуватимуть основну частину безпекової допомоги Україні.

➡️ Іран не повинен отримати ядерну зброю та має гарантувати свободу судноплавства в Ормузькій протоці.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Він навчався в одному класі зі Степаном Бандерою. Його називали «Лицарем». А вороги вважали одним із найнебезпечніших людей українського підпілля.

8 липня народився Олекса (Олександр) Гасин — людина, про яку сьогодні знають набагато менше, ніж про Бандеру чи Шухевича. І це несправедливо. Адже саме його історики нерідко називають «мозком Української повстанської армії».

Він не прагнув слави, не любив публічності й майже не залишив після себе гучних промов. Його стихією були дисципліна, стратегія й відповідальність. Саме такі люди найчастіше залишаються в тіні, хоча без них великі події просто не відбуваються.

Олекса Гасин народився 8 липня 1907 року в селі Конюхів на Львівщині, у багатодітній родині. Його дитинство минуло серед праці, книжок і патріотичного виховання. Уже в гімназії він вступив до «Пласту», а за однією партою сидів зі Степаном Бандерою. Навряд чи тоді хтось міг уявити, що ці юнаки згодом стануть одними з найвідоміших діячів українського визвольного руху.

На відміну від багатьох своїх сучасників, Гасин здобув професійну військову освіту. Він закінчив школу підхорунжих польської армії, досконало вивчив військову справу й мав репутацію блискучого організатора. Саме ці знання згодом стануть безцінними для українського підпілля.

Його боротьба за Україну почалася задовго до Другої світової війни. Польська влада неодноразово арештовувала молодого націоналіста, а згодом він опинився в сумнозвісному концтаборі Береза-Картузька — місці, де утримували політичних в’язнів. Для багатьох це стало б приводом відмовитися від боротьби. Для Гасина — навпаки.

Під час війни він став одним із ключових командирів Української повстанської армії. Але його головною зброєю була не особиста участь у боях, а вміння мислити на кілька кроків уперед. Саме він розробляв військові інструкції, навчав командирів, вибудовував структуру управління, планував операції та створював систему підготовки старшин.

Побратими називали його «Лицарем». Не лише через псевдо. Це було визнання його характеру. Він був надзвичайно вимогливим до себе, не терпів безладу, завжди дотримувався слова і вважав, що командир має першим брати на себе відповідальність, а не перекладати її на інших.

Про нього ходили легенди. Радянські спецслужби кілька разів звітували про його ліквідацію, але щоразу виявлялося, що «Лицар» знову вислизнув. Його шукали роками. Він залишався одним із найневловиміших діячів українського підпілля.

Та боротьба мала страшну ціну.

Радянська влада репресувала його родину. Батьків і брата депортували на Північ, інші рідні також зазнали переслідувань. Сам Гасин чудово розумів, що шансів дожити до старості майже немає. Але не відступив.

31 січня 1949 року співробітники МДБ оточили конспіративну квартиру у Львові, де він переховувався. Живим потрапити до рук ворога він не захотів. Йому був лише 41 рік.

Його могила досі невідома.

Проте пам’ять про нього живе.

Історія часто запам’ятовує тих, хто стояв попереду. Але за кожним великим лідером були люди, які створювали систему, навчали, організовували, думали наперед і тримали все разом. Саме таким був Олекса Гасин.

Сьогодні, у день його народження, варто згадати не лише людину зі зброєю, а й людину з гострим розумом, стратегічним мисленням і незламною вірою в Україну.

Бо державу захищають не лише герої, яких знає весь світ. Її захищають і ті, чиї імена довгі роки залишалися в тіні, хоча їхній внесок був безцінним.

Світла пам’ять Олексі Гасину — «Лицарю», який усе своє життя присвятив боротьбі за вільну Україну. 🇺🇦

Монако — рай для втікачів: там знайшли Суркісів, Іванющенка та інших фігурантів розслідувань, які насолоджуються розкішним життям, — розслідування “УП”

📍Журналісти з’ясували, що брати Ігор та Григорій Суркіси роками орендують апартаменти у п’ятизірковому готелі Monte-Carlo Bay. Попри обмеження на закордонні відпустки для нардепів, представник забороненої ОПЗЖ Григорій Суркіс нібито регулярно приїжджає до Монако.
📍На Лазурному узбережжі журналісти також помітили Юрія Іванющенка, відомого як «Юра Єнакієвський», який перебуває в розшуку та живе у Монако вже понад десять років.
📍До розслідування потрапили й брати Веселі, які після обшуків оселилися на віллі та пересуваються на Ferrari.
📍Серед інших фігурантів — українські політики, бізнесмени та особи, пов’язані з гучними кримінальними справами, які продовжують жити в розкоші далеко від війни.

Естонію позбавили права проводити Чемпіонат Європи зі стрільби з пневматичної зброї 2027 року через недопуск спортсменів із Росії та Білорусі. Як повідомив Естонський стрілецький союз, змагання перенесено до іспанської Гранади. Для влади Іспанії присутність росіян на чемпіонаті не стала моральною чи політичною причиною для відмови.

За даними Європейської конфедерації стрілецького спорту, турнір є кваліфікаційним до Літніх Олімпійських ігор 2028 року та Європейських ігор 2027 року, тому в ньому повинні мати можливість брати участь усі спортсмени, які мають право на кваліфікацію. В Естонії ж громадяни Росії та Білорусі не можуть брати участь у міжнародних змаганнях, що проводяться на території країни.

У 2023 році Естонський стрілецький союз отримав право на організацію чемпіонату Європи 2027 року. Таллінн мав би приймати чемпіонат Європи зі стрільби з пневматичної зброї вже вчетверте (після 1998, 2005 та 2023 років).

«Звісно, шкода, що ми не матимемо можливості прийняти чемпіонат Європи зі стрільби з пневматичної зброї 2027 року. Ми розуміємо, що у випадку з олімпійськими кваліфікаційними змаганнями Європейська конфедерація стрілецького спорту виходить із принципу, що всі спортсмени, які мають право на участь, повинні мати можливість змагатися. Однак Естонський стрілецький союз дотримується принципів естонської держави і не може допустити в’їзд до Естонії громадян Білорусі чи Росії», — заявив президент Естонського стрілецького союзу Вахур Карус.

Естонія, я тобі дуже вдячний за те, що ти не міняєш свої моральні цінності на ціну. Навіть якщо ціна - це Чемпіонат Європи. І я люблю вас, естонці за послідовність та принциповість! І окремо дякую за системну підтримку України. Дякую!

Досить слухати чужі поради! 🛑 Час довіряти власним відчуттям і брати повну відповідальність за свої рішення.

Найчастіше ми гальмуємо через страх: «А що скажуть інші?», «А що, як моє рішення не схвалять?». Але правда в тому, що судження інших — це їхні проблеми, а не ваші.
Робіть так, як відчуваєте ви. Це ваше життя, і ви маєте повне право проживати його по-своєму!

Люди, які влаштовують марші ЛГБТ — це наркоторговці. І коли ми бачимо марш гордості наркоманів — це треба розганяти. Хай трах*ються хоч з кактусом, але коли вони влаштовують марші гріха — це зло, антинаціональна діяльність, це треба присікати, — засновник батальону «Братство» Корчинський