Sanych listens to audiobooks 6/50 👂 (17.03.2025.) 4,4+ годин, 2 х швидкість. Книга Олега Кудріна «Ліна Костенко» — це щира спроба наблизити читача до постаті видатної української поетеси, розкриваючи її не лише як талановиту авторку, а й як сильну особистість, що протистояла тиску епохи. Автор зумів доступно й захопливо розповісти про ключові моменти життя Ліни Костенко, її громадянську позицію та творчі злети, а також показати, як складні часи впливали на її долю й мистецтво. Ця книга — чудовий спосіб познайомитися з життям і спадщиною поетеси, яка стала символом незламності української культури. 🎧 «АБУК» 📖 #Sanych_listens_to_audiobooks #SerSanych #AudioBooks 🎧

Друзі та мої підписники в Fankolo, знавці історії,та всі кого цікавить історія(правдива та не цензурована) України Запрошую вас у захоплюючу подорож в часі, де ви зможете глибше зануритися в історію нашої країни та дізнатися більше про одну з найяскравіших постатей Українського визвольного руху – Нестора Махно. У новому аудіозаписі (озвучено Брати Капранови; відео супровід телеграм канал UA🇺🇦«УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...) ми розглянемо не лише міфи, які оточують цю унікальну особистість, але й спробуємо витягти на світло правду про його діяльність та ідеологію. Яким був справжній Махно? Який внесок він зробив у боротьбу за Незалежність України у вкрай складні часи? Чому його постать викликає такі різні думки і оцінки? ❗ Ось, що ви дізнаєтеся з нашої аудіорозповіді: - Умови, в яких діяв Махно, та їх вплив на його революційні ідеї. - Взаємовідносини з іншими військовими та політичними лідерами того часу. - Роль, яку відіграв Нестор Махно в Громадянській війні. - Легенди, що виникли навколо його постаті, і як їх потрібно оцінювати в контексті історії. Приєднуйтеся до телеграм-каналу 🇺🇦UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ», щоб не пропустити цей унікальний матеріал, який допоможе вам краще зрозуміти не лише ким був Нестор Махно, а й широкий контекст Української історії, загалом того періоду. 🔗 [ https://t.me/RuslanSpeaks . ] Давайте разом відкривати нові сторінки історії України та відстоювати нашу пам'ять!

#Постаті ДЕНАЦІОНАЛІЗОВАНА ЛЮДИНА НЕ МАТИМЕ МІЦНОГО МОРАЛЬНОГО ХРЕБТА У доробку Уласа Самчука трилогії «Волинь», «Ост», романи «Марія», «Кулак», «Юність Василя Шеремети», «На білому коні», «Чого не гоїть вогонь», «На твердій землі», «Саботаж УВО», «На краю часу» та інші твори. У розпал війни з російським агресором хочеться згадати вельми актуальні думки письменника зі статті 1941 р. «Нарід чи чернь?» ✓ «ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ - це те саме, що коли б хтось порядну, з моральними основами жінку силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером». ✓ «... РІДНА МОВА, це... ознака чіткости, якости і свідомости людської одиниці, що є приналежною до даної нації. Всі ж, що такого не розуміють, творять не народ, а чернь, якусь масу, щось невиразне, щось позбавлене справжнього виразу свідомого і зрілого народу». ✓ «Величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні однією мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це - безлика, без'язика юрба...» Читати - не перечитати прозу Уласа Самчука. Пам'ятаймо, що нашу культуру творили такі Майстри, інтелектуали і бережімо свій культурний спадок. З відривного календаря "Український народний календар" за 20 лютого. -----------

#вистави На сцену повертається мюзикл «Ти [Романтика]» Це більше, ніж вистава. Це історія про тих, хто мріяв і творив українське — попри страх, попри темряву, попри все. Курбас, Хвильовий, Тичина, Вишня, Сосюра. Живі, сильні, закохані, трагічні. Постаті епохи, яку ми не маємо права забути. «Ти [Романтика]» — коли мистецтво стає боротьбою. Квитки: 📍5 травня - Київ https://concert.ua/uk/event/mur-romantyka-05-05 📍6 травня - Київ https://concert.ua/uk/event/mur-romantika-06-05 📍19 травня — Львів https://concert.ua/uk/event/mur-myuzikl-ti-romantika-lviv 📍20 травня — Тернопіль https://concert.ua/uk/event/mur-myuzikl-ti-romantika-ternopil 📍4 червня — Полтава https://concert.ua/uk/event/mur-myuzikl-ti-romantika-poltava 📍5 червня — Дніпро https://concert.ua/uk/event/mur-myuzikl-ti-romantika-dnipro

#історія #особистості Кого кохали НАЙВИЗНАЧНІШІ УКРАЇНСЬКІ ПОСТАТІ. На сторінках підручника з української літератури пишуть про досягнення поетів, письменників, коротку біографію і презентують твори. А от про кохання як таке мовчать. Тарас Шевченко ще з-за молоду любив жінок, хоч так і не одружився. Натомість Іван Франко пропонував руку і серце кожній жінці, що впала в око. А Леся Українка мала то спокійне закохане життя на кінці літ, то таємне кохання ... https://youtu.be/0ivAn2Qfovg

#Постаті ПРАЦЮВАВ НЕ НАД ТЕМОЮ, А НАД ПОЧУТТЯМИ За 40 років життя Григір Тютюнник був пере кладачем, педагогом, але більшість знає його як письменника шестидесятника. Літературне ім'я письменник обрав, щоб від різнятися від старшого брата Григорія Тютюн ника. У такий спосіб Григорій-молодший вирі шив торувати власний шлях. Михайла Тютюнника, батька письменника, заарештували та репресували як «ворога наро ду». Із таборів він не повернувся. Шестирічній Григір виховувався в родині свого дядька. Згодом дядько пішов на фронт, а одинадцятирічний хлопчик, рятуючись від голоду, пішки вирушив окупованою територією до рідного села на Полтавщині. У 1951-1955 роках Григір служив радистом на Тихоокеанському флоті, а потім працював токарем у залізничному депо. «А далі щасливі п'ять років навчання в університеті на філологічному факультеті - те, що я и любив», - писав письменник. У творах Тютюнник завжди працював над почуттями. У щоденнику писав: «Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені». Творча спадщина Григора Тютюнника невелика уміщується в одному томі на 600 сторінок. Це близько сорока новел, п'ять повістей, ряд нарисів, статей та спогадів. Однак цінність його літературної творчості надзвичайно висока і її ще маємо вивчати. З відривного календаря "Український народний календар" за 6 березня. -----------

#Постаті 15 РОКІВ ЩАСТЯ Вони починалися в Києві у 1918 році. Ій 18, вона балери на. Він високий, стрункий із буйним чорним волоссям, в якого були закохані красуні Києва, Львова, Відня. Курбаса вразила тендітна красуня, її великі фіалкові очі, тому рідко видавався день, щоб вони не зустрічалися. Блукали Києвом, Лесь багато розповідав. Він навіть почав запізнюватися на репетиції, чого не міг простити Валентині Чистяковій колектив Молодого театру. Якось Лесь запросив дівчину в гості. Вони із мамою тулилися в убогій квартирі, де всюди жили книги. Боже, хіба вона зможе стільки прочитати! А Курбас перекладав із восьми мов, з норвезької та шведської включно. Наступного року вони обвінчалися в Андріївській церкві й настала сімейна ідилія. Веселу, непосидючу Валентину чоловік величав мавпочкою; вона його Олександром Степановичем. Він любив купувати книги, журнали, марочне біле вино. Курбас створив театр «Березіль», який готував акторів для всіх театрів України, ставив шедеври світової драматургії та п'єси Л. Українки, В. Винниченка, М. Куліша. Україна отримала театр європейського рівня. (Закінчення 18 квітня) З відривного календаря "Український народний календар" за 17 квітня. ----------- #Постаті 15 РОКІВ ЩАСТЯ (Закінчення. Початок 17 квітня) Валентина та Лесь їздили до Одеси, він поставив три кінофільми, вона стала прекрасною актрисою. Правда, як справжня жінка, вона вперше вийшла на кін, розгубилася і впала... на руки актора Василька. Грала повію у фільмі І. Кавалерідзе «Прометей» (1935). У жовтні 1933 р. на прем'єрі був Постишев, Косіор, Балицький. Це був останній спектакль на волі. Далі вона стояла в чергах, пересилаючи йому книжки, адже на Соловках Курбас поставив десять спектаклів. З листопада 1937 року на честь 20-ї річниці Жовтневої революції капітан Матвєєв розстріляв власноручно 1111 осіб, серед яких Лесь Курбас. А вона ждала, сподівалася. У 1942 р. отримала звістку, що Лесь помер. Була думка про самогубство, але красуня прирекла себе на життя. Вона ходила на сеанси гіпнозу, аби стерти біль. Грала, стала народною артисткою. Щоб не колупалися в душі, багато сміялася. Самотня пані жила на 80 карбованців пенсії; коли Курбаса реабілітували, через Кремль їй набавили 8 карбованців пенсії. Так і жила, згадуючи 15 років щастя. 19 травня 1984 р. у Харкові її самотність закінчилася. Валентина Чистякова похована на міському кладовищі, що на вул. Григорія Сковороди, у пантеоні родини Курбасів: тут поховані мати Олеся Курбаса - Ванда Адольфівна та знахдиться урна із землею з Соловецьких островів, де загинув Лесь Курбас. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 18 квітня. -----------

#Постаті ГРОМАДЯНИН УНР ПЕТРО ДЯЧЕНКО У 1918 р. - учасник визволення Полтави та Криму під проводом полковника Петра Болбочана. Командир полку Чорних Запорожців, Герой Першого зимового походу (1919-1920). Начальник штабу УПА «Поліська Січ» отамана Бульби-Боровця. Михайло Омелянович-Павленко називав полк Чорних запорожців Петра Дяченка найкращим полком української армії. Прапор полку був чорним і з одного боку було нашито гасло «Україна або смерть». Чорношличники полку Дяченка нагадували козацьких кіннотників - оголений лоб, з якого звисає козацький «оселедець». Це зараз для декого елемент декору, а на війні з більшовиками для власників «оселедців» застосовували особливі тортури, знаючи, що їх власники належать до «отборних частей Петлюри». Окремою сторінкою є боротьба Дяченка й чорношличників за долю Петра Болбочана. Після поразки національних сил Дяченко служив у Польщі, не зрікшись громадянства УНР. З початку Другої світової війни допомагав УПА. У подальшому співпрацював з ОУН. На війні він утратив обох синів, став мовчазним, зосередженим. Щоб не потрапити до рук радянців, здався американцям. Виїхав до Філадельфії. Там захопився квітникарством, став фотографом-аматором. Писав спогади про бойових друзів. З відривного календаря "Український народний календар" за 22 квітня. -----------

#Постаті 15 РОКІВ ЩАСТЯ Вони починалися в Києві у 1918 році. Ій 18, вона балери на. Він високий, стрункий із буйним чорним волоссям, в якого були закохані красуні Києва, Львова, Відня. Курбаса вразила тендітна красуня, її великі фіалкові очі, тому рідко видавався день, щоб вони не зустрічалися. Блукали Києвом, Лесь багато розповідав. Він навіть почав запізнюватися на репетиції, чого не міг простити Валентині Чистяковій колектив Молодого театру. Якось Лесь запросив дівчину в гості. Вони із мамою тулилися в убогій квартирі, де всюди жили книги. Боже, хіба вона зможе стільки прочитати! А Курбас перекладав із восьми мов, з норвезької та шведської включно. Наступного року вони обвінчалися в Андріївській церкві й настала сімейна ідилія. Веселу, непосидючу Валентину чоловік величав мавпочкою; вона його Олександром Степановичем. Він любив купувати книги, журнали, марочне біле вино. Курбас створив театр «Березіль», який готував акторів для всіх театрів України, ставив шедеври світової драматургії та п'єси Л. Українки, В. Винниченка, М. Куліша. Україна отримала театр європейського рівня. (Закінчення 18 квітня) З відривного календаря "Український народний календар" за 17 квітня. ----------- #Постаті 15 РОКІВ ЩАСТЯ (Закінчення. Початок 17 квітня) Валентина та Лесь їздили до Одеси, він поставив три кінофільми, вона стала прекрасною актрисою. Правда, як справжня жінка, вона вперше вийшла на кін, розгубилася і впала... на руки актора Василька. Грала повію у фільмі І. Кавалерідзе «Прометей» (1935). У жовтні 1933 р. на прем'єрі був Постишев, Косіор, Балицький. Це був останній спектакль на волі. Далі вона стояла в чергах, пересилаючи йому книжки, адже на Соловках Курбас поставив десять спектаклів. З листопада 1937 року на честь 20-ї річниці Жовтневої революції капітан Матвєєв розстріляв власноручно 1111 осіб, серед яких Лесь Курбас. А вона ждала, сподівалася. У 1942 р. отримала звістку, що Лесь помер. Була думка про самогубство, але красуня прирекла себе на життя. Вона ходила на сеанси гіпнозу, аби стерти біль. Грала, стала народною артисткою. Щоб не колупалися в душі, багато сміялася. Самотня пані жила на 80 карбованців пенсії; коли Курбаса реабілітували, через Кремль їй набавили 8 карбованців пенсії. Так і жила, згадуючи 15 років щастя. 19 травня 1984 р. у Харкові її самотність закінчилася. Валентина Чистякова похована на міському кладовищі, що на вул. Григорія Сковороди, у пантеоні родини Курбасів: тут поховані мати Олеся Курбаса - Ванда Адольфівна та знахдиться урна із землею з Соловецьких островів, де загинув Лесь Курбас. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 18 квітня. -----------

#Постаті ЙОГО ІМ'Я ДОВГО ЗАМОВЧУВАЛИ 11 лютого 1670 року в селі Жуки, що на Полтавщині, народився останній український козацько-старшинський літописець Самійло Величко, автор «Літопису Самійла Величка» - першого системного викладу історії української козацької держави. Батько Самійла - козак Василь Величко належав до першої сотні Полтавського полку, мав велику власну бібліотеку, що й послужило першою наукою для Самійла. Маючи такі грутновні знання, він вступає до Києво-Могилянської колегії. Тут він оволодів багатьма мовами, зокрема, латиною, німецькою, польською. Тож не випадково, що Іван Степанович Мазепа бере двадцятирічного Самійла собі в писарі-шифрувальники для особливих доручень. Отже, через руки Самійла Величка проходила чи не вся секретна військова кореспонденція. Самійло Величко брав участь у походах, зокрема, через Правобережну Україну з військом на допомогу полякам. У ті часи в столиці гетьманства Батурині були акредитовані посли п'яти держав: шведський, московський, кримський, волоський та мунтенський (молдовський). У Генеральному війську і в канцелярії Самійло Величко виконував особливі доручення та залучався до посольств гетьмана Мазепи. (Закінчення 12 лютого) З відривного календаря "Український народний календар" за 11 грудня. ----------- #Постаті ЙОГО ІМ'Я ДОВГО ЗАМОВЧУВАЛИ (Закінчення. Початок 11 лютого) 1708 року в Батурині Величка заарештували та ув'язнили як людину, наближену до Василя Кочубея. Сім років тюрми. Після звільнення Самійло оселився в Диканьці, де вчителював та займався літературною діяльністю. Пізніше перебрався в Жуки і саме там він створив свій «Літопис». Тоді він уже був майже сліпим, тож диктував свої роботи найманим писарчукам. Помер літописець на 59-му році життя, похований у рідних Жуках, проте могила його, на жаль, не збереглася. Власне, і саме ім'я літописця довго не було відоме широкому загалу і лише після здобуття незалежності в Україні почали належним чином ишановувати свого славного земляка В багатьох містах іменем Самійла Величка названо вулиці, а його праці цікавлять багатьох істориків. З відривного календаря "Український народний календар" за 12 грудня. -----------