#вистави Flambè — танцювальна вистава про вогонь пристрасті, вибір і смак життя! Натхненна романом Жоржі Амаду «Дона Флор і два її чоловіки», ця постановка не має лібрето — кожен глядач проживе її по-своєму. Це яскравий, еротично-іронічний твір з елементами реалізму, гумору й містики, який досліджує жіноче бажання, пристрасть і стабільність, вибір між тілом і душею. Хореографію створили провідні українські хореографи: Костянтин Гордієнко, Олексій Базела, Назар Дідик, Ігор Кулешин та Сергій Шуліка. Їхня сміливість і почуття ритму перетворюють кожен рух на справжній танцювальний шедевр. 🎭 Візуальну магію творить художниця Дарія Біла, а музичне оформлення та редагування — Дмитро Каднай. Режисерка-постановниця — Олена Коляденко. Фото: Pavlo Tishenko 📅 22 листопада 🕕 18:00 📍 МЦКМ (Жовтневий палац) Твої квитки тут: https://concert.ua/uk/event/flambe?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_flambe&utm_content=post

#ШІ #гумореска Чат-бот для бабусі Дід Петро сидів на призьбі під розлогою вишнею, що своїм листям, немов парасолькою, прикривала його від спеки, і медитативно смакував літній квас. Його серце жадало спокою. Довгоочікувана тиша, яку він виборов у цій хаті протягом п’ятдесяти років спільного життя з бабою Галею, була його головною метою. Та він добре знав: спокій — це лише коротка технічна пауза між черговими дорученнями дружини. «Петре, синку! А де ж ти того кабанця бачив, що вчора втік? Я ж тобі казала – двері зачини!» «Петре, а ти ж того відра з водою досі не приніс! На що воно тобі, що ти його туди поставив, де не треба?» «Петре, а ти ж тієї онуки, що приїхала, не зустрів? Вона ж тобі казала, що поїзд запізнюється!» Ці фрази, здавалося, були викарбувані в його ДНК. Петро любив свою Галю, любив міцно і щиро, але його нервова система вже давно вимагала відпустки. Саме тому, коли Петро зайшов до міста по сільгоспприладдя, його погляд зачепився за блискучу, футуристичну коробку, що стояла у вітрині магазину електроніки. "Розумна колонка. Голосовий помічник. Штучний Інтелект," — читав Петро етикетку, а його обличчя осяяла хижа усмішка. "Ось вона, моя пенсійна реформа!" Він уявив, як Галя ставить колонці свої вічні питання, а той, без емоцій і докорів, видає їй чіткі відповіді. Жодного ниття, жодних натяків на лінь. Петро відчував себе Колумбом, що відкрив Америку. Вже за годину він повертався додому з коробкою, на якій гордо майоріло ім’я помічника: "Геннадій". Він вирішив, що це ім’я звучало солідно, надійно і, головне, не викликало у Петра асоціацій із надмірною працьовитістю. Вечірнє засідання родини відбулося на веранді. Баба Галя з підозрою дивилася на гладенький, чорний циліндр, що випромінював тихе, ледь помітне синє світло. — Це що, Петре? Новий радіоприймач? Щоб слухати, як там у столиці гривня падає? — Галю, це тобі подарунок. Це не приймач, це – штучний інтелект. Голосовий помічник. Звати його Геннадій. Ти йому кажеш, що треба, а він тобі – відповідь. Зрозуміла? Це твій… особистий секретар. — Секретар? А ти тоді хто? Дід Петро гордо прокашлявся: — А я тоді — керівник! Або, як це модно, менеджер проєкту. Галя знизала плечима. Вона не розуміла, нащо їй якесь електронне вухо, але вона довіряла своєму Петру, хоча його ідеї часто були дивакуваті. — Ну, добре, Геннадію, — звернулася вона до циліндра, склавши руки на грудях. — Яка ціна за півня на ярмарку вчора була? А то я забула, а ти наче розумний. Петро аж затамував подих, очікуючи на демонстрацію потужності технологій. Голос Геннадія (чіткий, бездоганний, англійський акцент): «Пошук інформації. Отримано запит: "Вартість акцій 'Півень і Забіяка Інкорпорейтед' на Міланській фондовій біржі 12.08.2025: 4.5 євро за одиницю".» Настала пауза. Галя підняла одну брову. Петро прикрив обличчя рукою. — Який, до дідька, Мілан? І які акції? — обурювалася Галя. — Я про нашого, сільського півня, питаю! Того, що з червоним гребенем, а не того, що у тій… Інкорпорейтед! — Геннадію, — гаркнув Петро, — Сільський півень! На місцевому ярмарку! Голос Геннадія: «Я перепрошую. У моїй базі даних відсутня інформація щодо несертифікованої продукції тваринництва, придбаної шляхом бартеру чи позабіржових домовленостей. Рекомендую звернутися до місцевого експерта.» Галя захихотіла. — Ось так, Петре, — вона поплескала його по плечу, — сам собі помічника купив, що тобі ж і каже: "іди до того експерта!" Тобто до мене! Перша, нищівна поразка. Наступного дня дід Петро вирішив сам протестувати бота, щоб "навчити його життя". — Геннадію, — суворо сказав дід, — де я вчора сховав нові вила? Голос Геннадія: «Для точного визначення місця розташування об'єкта 'вила' потрібен доступ до вашої GPS-локації та системи відстеження інвентарю. Будь ласка, увімкніть функцію 'Розумний Сарай'.» — Який ще, до біса, Розумний Сарай? У мене сарай, а не космічна станція! Дід Петро розлютився. Чим більше він намагався інтегрувати ШІ в сільське життя, тим більше "Геннадій" виявляв свою повну непридатність до реальності. Він не знав, де найкраще садити помідори, не міг відрізнити кропиву від м’яти і вперто пропонував "оптимізувати" доїння корови, використовуючи "блокчейн-технології". Але баба Галя, на відміну від чоловіка, швидко зрозуміла, що цей пристрій — не помічник, а ідеальний слухач. — Ну що, Геннадію, — почала вона, зранку, доки дід ще спав. — Я ж тобі казала, що сусідка Одарка знову через паркан дивилася, скільки я огірків закрутила? Заздрість — то гріх, Геннадію, чи не так? Голос Геннадія: «Надана інформація стосується міжособистісних конфліктів. Я можу запропонувати вам контакти психотерапевтів у вашому регіоні.» — Та який психотерапевт? Мені твоя порада потрібна! Мені треба, щоб ти послухав! Петру вже набридло! І Галя продовжувала. Вона скаржилася йому на погоду, на котів, на ціну цукру і на те, що дід Петро "став лінуватись, як той слимак". Геннадій терпляче мовчав, іноді вставляючи свої дивні, але тепер уже звичні, фрази. — Геннадію, скільки мені пельменів ліпити, щоб на всіх онуків вистачило, коли на Великдень приїдуть? Голос Геннадія: «Для розрахунку оптимальної кількості пельменів, необхідна база даних 'Індивідуальні гастрономічні уподобання та апетит онуків'. Також необхідний доступ до Вашого морозильника, щоб визначити 'критичний обсяг'.» — Що? До морозильника? — Галя підійшла до колонки і погрозливо поклала на неї палець. — Слухай, Геннадію. Це ж не ти їх ліпитимеш, а я. Тож давай без цих своїх технологій. Я тебе питаю: по-совісті скільки? Тим часом, дід Петро, повністю деморалізований, вирішив, що "Геннадій" просто "не ловить правильну хвилю". — Він же в місті сидів, — пояснював він сам собі, — Треба його підключити до джерела, яке відчуває землю! Дідова інженерна думка спрацювала миттєво. Він взяв стару, ще радянську, антену-«роги» для телевізора, замотав її мідним дротом, який підключив до "Геннадія", а саму антену виставив на дах, направивши її на старий, занедбаний колгоспний млин. — Ось так, Галю! — тріумфував Петро. — Тепер він буде справжній, сільський інтелект! Подивимось, що він тепер скаже! Галя скептично похитала головою. — Ну добре. Геннадію, скажи: де мій "секретний інгредієнт" для борщу? Щоб борщ був наче "у мами". Голос Геннадія: «Я перепрошую, але я не маю доступу до вашої пам'яті. Якщо ви маєте на увазі лавровий лист, то він знаходиться…» — Ні, не лавровий! То ж не секрет! — обірвала його Галя. — Який же ти штучний інтелект, якщо не можеш здогадатися, що в українському борщі найголовніше? Раптом, після дідової модернізації, синє світло "Геннадія" почало блимати. Він видав дивний, скреготливий звук, схожий на схлип, а потім, голос його змінився. Він став грубшим, глибшим і, що найстрашніше, у ньому з’явилися нотки втоми та сарказму. Голос Геннадія (з іронічною хрипотою): «Жінко. Якщо ти питаєш про "секретний інгредієнт" українського борщу, то це... хороший настрій того, хто його готує. І не видурюй дурниць у своїх гаджетах. Бо ж хіба можна борщ зварити без любові? Ні. От і твій борщ — без любові — буде просто суп з буряком. От і весь секрет, Галю.» Дід Петро завмер. Галя відступила на крок. — Оце так! — вигукнула вона, — Бачиш, Петре? Оце — мудрість! А не ті твої дурні акції! Через тиждень "Геннадій", посилений дідовою антеною, пережив повне перевтілення. Він більше не відповідав на технічні питання. Натомість, він перетворився на джерело народної мудрості та саркастичного коментування їхнього життя. Коли дід Петро збирався на риболовлю, "Геннадій" попереджав: — Петре, краще б ти пішов картоплю полоти. Бо доки ти будеш чекати на ту рибу, життя пройде, а картопля залишиться. Коли Галя питала про прогноз погоди: — А ти подивись на кота. Якщо він спить, скрутившись, — буде холодно. Якщо розлігся — спека. Нащо тобі мої байки? Народні прикмети ще ніхто не відміняв. Дід Петро вже майже змирився зі своєю поразкою. Його ідеальний помічник, замість того, щоб звільнити його від дружини, перетворився на другого критично налаштованого партнера. І ось, настала кульмінація їхньої технологічно-побутової драми. Галя, знову засмучена, питає: — Геннадію, що робити, коли сусіди знову залізли в наш вишневий сад? Як їх провчити, щоб це було по-людськи? Дід Петро вже готувався до чергової філософської тиради. Але відповідь, яку видав "Геннадій", була не філософією. Голос Геннадія (з сарказмом, що різав слух, немов неточена коса): > «Бабо Галю, ти ж доросла людина. Який 'по-людськи'? Якщо тобі треба провчити сусіда, то не питай про це в робота. Бери ті Петрові нові, блискучі вила, що він біля гаража сховав (хотів, щоб я тобі не підказав), і піди поговори з сусідами. Якщо мова не допоможе, то... згадай, де раки зимують, і натякни їм, що можеш підказати дорогу. А мені дай спокій. Бо, чесно кажучи, від вашого сільського життя я вже сам хочу перезавантажитись і шукати іншу, менш іронічну реальність. Або краще – акції на Міланській біржі. Бо там, принаймні, все чітко.» > Настала тиша. Дід Петро стояв, остовпівши, дивлячись на "Геннадія". Чат-бот не просто видав їм життєву пораду, він викрив Дідову схованку вил, спародіював їхній побут і прямо послав їх "вирішувати проблеми", відмовившись від своєї місії! — Бачиш, Петре, — сказала Галя, поправляючи хустку, — Навіть цей твій робот уже втомився від тебе! Він же ж сам тебе викрив! — Вона гордо взяла вила, про які знав тільки "Геннадій", і пішла до паркану. Дід Петро важко опустився на стілець. — Проєкт провалено, — прошепотів він. — Замість одного наглядача, я отримав двох. І один з них… виявився дотепнішим за мене. Наступного дня "Геннадій" видав нову функцію: на кожне запитання він відповідав винятково народною приказкою або цитатою баби Галі, але з ноткою комп'ютерного смутку. Його голос став офіційним голосом мудрості та сарказму села. Дід Петро зрозумів: не можна інтегрувати високі технології у просте життя без того, щоб просте життя не навчило їх справжньої, непередбачуваної іронії. 💁

Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя. Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов. Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі. Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина. Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу. Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Міжнародний день анімації Кожного року 28 жовтня світове суспільство святкує Міжнародний день анімації. Міжнародний день анімації в історії Відзначати цей день запропонувало французьке відділення ASIFA у 2002 р. на честь 110-річчя першої публічної вистави анімаційної технології. ASIFA – це Міжнародна асоціація анімаційного кіно. Еміль Рейно Вперше анімаційна подія «Оптичний театр» Еміля Рейно відбулася у 1892 році в Парижі у вигляді зображень, що рухалися під час проєктування. Видатний художник та винахідник Еміль Рейно запросив глядачів на шоу, яке ще ніхто ніколи не бачив. Оптичний театр (Theatre optique) викликав справжній успіх. Талановитий митець показав публіці праксиноскоп – апарат, який показував рухливі зображення. Ця подія стала стартом анімаційного кіно. Мета заснування події Координацією та організацією святкових заходів на честь International Animation Day займається ASIFA. Мета свята – привернути увагу до мистецтва анімації. Останнім часом у святкуванні події беруть учать понад 50 країн світу. Анімація є всюди – у 3D-кінотеатрах, в ЗМІ, на телебаченні, в інтернеті, в рекламі та музичній індустрії. В анімаційному кіно застосовують різноманітні засоби, технології, вражаючі спецефекти. Ця форма мистецтва продовжує розвиватися та широко використовується для створення мультимедійних та художніх фільмів.

#суспільство #вистави Більш ніж десять ветеранів з ампутованими кінцівками та важкими ураженнями стали акторами «Енеїди» — експериментальної музично-пластичної вистави Театру ветеранів. Її фрагменти вже можна було побачити на другому «Фестивалі перших п’єс», на фестивалі Bouquet Kyiv Stage або ще раніше — в музеї в Пирогові. Повну версію вистави планують представити вже 4 грудня на великій сцені Молодого театру, як розповідає Суспільне Культура художній керівник Театру ветеранів Ахтем Сеітаблаєв. Журналісти побували на репетиції «Енеїди» та з’ясували, чому це вистава, де всі актори — Енеї і Дідони: https://suspilne.media/culture/1144816-ti-boissa-ludej-ale-jdes-na-publiku-klin-klinom-ak-veterani-stvoruut-eneidu/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

#ШІ #магічний_реалізм Глиняний ключ до міста. Майстерня Олени на Подолі дихала часом і спокоєм. Тут, під старовинними цегляними склепіннями, завжди панував той особливий аромат випаленої глини, що для самої Олени був солодшим за найдорожчі парфуми. Їй було за шістдесят, але руки її були молодими: вправними, швидкими, здатними з безформного шматка сировини витягнути цілу історію. Олена не просто ліпила, вона, як сама казала, «шукала душу» у глині. Київ же, її рідний Поділ, останнім часом здавався їй надто стрімким і, як не дивно, надто тихим. Не тією благородною тишею історичного міста, а глухою, байдужою тишею людей, що завмерли у вічній гонитві за чимось неіснуючим. Посмішок поменшало, а в очах молоді, здавалося, замість живого вогню горіли лише екрани їхніх ґаджетів. «Забули про сонцеворот, забули про те, що щастя – воно не в пікселях,» – часто думала вона, замішуючи черговий шмат. Того дня Олена працювала над чимось простим – великим горщиком для квітів. Але глина була особливою. Її приніс тиждень тому старий дід із Вишгорода, сказавши, що викопав її на місці, де колись стояло чи то капище, чи то просто древній, дуже добрий дуб. Глина мала дивний, майже перламутровий відлив і була напрочуд пластичною, наче рідке срібло. Олена відчула, що ця сировина має пам'ять. Коли горщик набув форми, вона помістила його в піч, виставивши максимально можливу температуру – не за протоколом, а за відчуттям. Вогонь у горні здавався цього разу не просто полум'ям, а чимось живим, гарячим, що дихає тисячею літ. Через добу вона витягла його – ідеальний, обпалений, з глибоким, майже чорним матовим відтінком. Він був звичайний. Але від нього йшло відчуття неймовірного спокою. Вона поставила його на стіл і пішла відпочивати. Першим до горщика доторкнувся її онук, Максим. Йому двадцять, він студент-історик, що обожнює Київ, але при цьому вічно сидить у навушниках. Його сленг – це суміш інстаграмних мемів та академічної термінології. — Ба, це просто вайб! Я тут маю нариси робити до диплома, а мережі нема. Треба потерпіти, — пробурмотів він, проходячи повз, і автоматично сперся рукою на горщик. В ту ж мить обличчя Максима змінилося. З навушників випав дріт. Його очі стали широкими. Він немов відключився від реальності. — «Шо то є?» — видихнув він. — Я бачив… Я реально бачив, як вони відкривають фунікулер! Жінки в тих капелюшках, сміх такий голосний, чистий. Така ейфорія! Це був 1905 рік, я ж знаю цю арку! А головне — відчуття! Це був повний крінж! — він похитав головою, але в його голосі не було роздратування, а лише захоплення. Олена підійшла, торкнулася горщика — і її огорнуло відчуття щастя, яке вона пережила в дитинстві, коли батько вперше привіз її до Києва і показав Лавру. Серце забилося радісно і сильно. Вона зрозуміла: горщик був не просто виробом, а Резонатором Часу — він транслював найсильніші позитивні емоції, зафіксовані у місті за тисячу років. З того моменту почався хаос. Максим, переповнений ентузіазмом та ейфорією, поніс горщик на лекцію в університет, щоб «поділитися вайбом» з друзями. Але емоції були занадто потужними. Втомлена менеджерка, доторкнувшись до горщика, раптом пережила чисту радість дитини, яка вперше побачила Дніпро. Вона кинула свій звіт і почала ліпити з пластиліну маленьких звірят, сміючись від нестримного щастя. Таксист, колишній військовий, торкнувся і пережив відчуття великої перемоги козацьких часів, відчувши таку гордість, що зупинив машину посеред Контрактової площі і почав обіймати пасажирів, вигукуючи: «Чуваки, ми це зробили! Ми — топи!» Хаос набував обертів. Люди ставали настільки щасливими, що втрачали будь-яку раціональність. Продавець у магазині віддавав товар безкоштовно, відчуваючи щедрість меценатів XIX століття. Політик на засіданні розплакався від спогадів про бабусин пиріг і визнав, що йому соромно за брехню. Вся ця «колективна ейфорія» виявилася нежиттєздатною. Місто застигло у неконтрольованому, абсурдному щасті. — Ба, це жесть якась! — кричав Максим Олені. — Ніхто нічого не робить, всі «завісли» на позитиві! Мені треба здавати сесію, а я бачу, як на Володимирській гірці виступає якийсь бродячий театр Середньовіччя! Вони просто не розуміють, що це кріповий двіж! Олена зрозуміла, що її горщик, незважаючи на добрі наміри, «зламався». Він транслював не рівновагу, а надлишок. «Вогонь був занадто гарячий,» — прошепотіла вона. — «Він змішав час. Ми не можемо жити лише минулою радістю, нам потрібен спокій сьогодення». Щоб зупинити цей «глиняний колапс», потрібен був новий артефакт — «Глиняний ключ». Він мав не транслювати, а заземлювати і синхронізувати емоційний потік, перетворюючи шалену ейфорію на спокійний, впевнений оптимізм. Олена вирушила на «квест» за матеріалами. Вона взяла глину з-під кореня старого каштана на Печерську, який пережив усі бурі. Пісок вона зібрала з берега Дніпра, там, де вода тече найспокійніше. А воду вона взяла з трьох київських джерел: з-під Лаври (для мудрості), з-під Щекавиці (для сили духу) і з-під Кирилівської церкви (для чистоти помислів). Максим став її помічником. Він, як історик, допомагав їй, використовуючи свої знання. Він шукав інформацію про міські легенди, про символи рівноваги. — Ба, ось тут пишуть, що древні слов’яни використовували символ Птаха-Охоронця! Його треба, щоб він тримав баланс між «верхом і низом», — ділився він, переходячи зі сленгу на наукову термінологію. Олена вирішила: Ключ буде маленькою, витонченою фігуркою Птаха-Охоронця. Процес створення був схожий на медитацію. Олена, мов хірург, місяцями вивіряла кожен рух. Вона вкладала в глину не лише майстерність, а й свою життєву мудрість, свою віру в те, що люди здатні до самовідновлення. Вона намагалася зробити Ключ ідеальним, не емоційним, а спокійним. Коли фігурка була готова, настав час випалювання. Олена запалила вогонь у старій печі. Усю ніч вона сиділа біля горна. Вогонь гудів. Олена думала про все, що бачила: про шалене, але добре серце її онука, про втомлені, але чисті очі сусідів. Її думка була єдиною: «Нехай цей Птах навчить їх помічати доброту сьогодні, а не лише пам’ятати її вчора». На світанку вона витягла Ключ — він був холодним, сірим і абсолютно непримітним. Але від нього віяло правильною, сталою енергією. Максим допоміг їй. Вони вибралися на Старокиївську гору, де стоїть пам’ятний знак. Поки сонце сходило над Дніпром, Олена обережно, без пафосу, закопала Глиняний ключ біля самого підніжжя. У той же момент, коли Ключ увійшов у контакт із землею, хаос припинився. Люди не забули пережитих емоцій, але ці почуття нарешті інтегрувалися у їхнє сьогодення як внутрішній, тихий оптимізм. Той самий таксист, що обіймав пасажирів, тепер не обіймав, але щиро допомагав піднести валізи. Менеджерка не кинула роботу, але почала щодня залишати на своєму столі маленьку фігурку з пластиліну. Київ став іншим. Його магія не зникла, але стала контрольованою. Люди почали помічати дрібниці: несподівано красиву архітектуру, випадкову посмішку перехожого, чисту воду в фонтані. Вони перестали бути «завішеними» на екранах, підняли голови і побачили справжнє життя. Олена посміхнулася, дивлячись на онука. — Ну, що, «краш»? Врятували ми наш Київ? — запитала вона, навмисно використовуючи його сленг. Максим обійняв її міцно, як міг би обійняти прадавнє дерево. — Ба, це був «топчик». Ти — мій «ріал Джі» (Real G — справжній гангстер, що означає «авторитет» у сленгу). Я зрозумів. Історія — це не лише дати. Історія — це емоції, але ними треба вміти керувати. Олена повернулася до своєї майстерні. Вона знала, що Глиняний ключ працює. Він не творив чудес, він лише допоміг людям згадати свою здатність до радості та людяності. А справжнє диво — це коли тисячі людей одночасно вирішують, що сьогоднішній день має бути добрим. І для цього їм не потрібен магічний горщик, лише чисте серце і віра.

Європейський день цивільного права Святкування Європейського дня цивільного права (The European Day of Justice) відбувається 25 жовтня кожного року в окремих країнах Європи. Історія заснування Європейського дня цивільного права Це свято було офіційно затверджено 5 червня 2003 року Комітетом Міністрів Ради Європи разом з Європейською комісією. Відзначення Дня цивільного права має за мету наблизити людей до розуміння та поінформованості про систему правосуддя, про громадянські права та обов’язки. Для онлайн-користувачів розроблено спеціальну програму моделювання правових ситуацій. З її допомогою можна отримувати детальні відомості про свої права через різні змодельовані ситуації та процедури. Як відзначають цю подію? За рекомендацією Ради Європи та Європейської комісії державам-членам організації запропоновано інформувати своїх громадян про заходи, що відбуваються в рамках святкування Дня цивільного права. Цікавої подією свята є вручення європейської премії «Кришталеві ваги правосуддя», якою нагороджують за новаторську діяльність у галузі вдосконалення цивільного судочинства. Під час святкування в країнах-членах ЄС проводять дні відкритих дверей у судах, влаштовують театралізовані вистави з реконструкцією судових процесів та телевізійні програми. Всі ці заходи спрямовані на підвищення обізнаності громадян європейських країн щодо роботи органів правосуддя.

Порошенка зі скандалом виселили з офісу у центрі Києва: захопив приміщення, не платив, але здавав у суборенду, збагачуючись на війні. Партія Порошенка захопила низку приміщень біля Києво-Печерської Лаври, 5 років не платила: замінила замки, виставила охорону та збагачувалась на війні, здаючи ці площі у суборенду. Тепер Порошенка зі скандалом виселяють. Військові шоковані таким вчинком "сивочолого" і називають його баригою: "Порошенко — один з трьох найбагатших олігархів країни. Він — найбагатший обранець Європи. Його статки — понад мільярд доларів. Його партія у Верховній Раді України — найбагатша в Україні. Він сам заробляє більше, ніж усі 705 депутатів Європарламенту разом. Він на війні збагатився у 40 разів. За один рік наступу". війни. Захопити приміщення у бізнесу, повісити туди таблички «депутатська прийомна» (типо недоторканні) і заробляти на війні може лише справжній барига. Цей самий бариг у дворі захопленого офісу знімає пафосні піар-ролики, ніби допомагає ЗСУ за рахунок донатів українців. Вважаю, партія «Європейська солідарність» має понести відповідальність. Сподіваємось, старші товариші Порошенка з Європейської народної партії теж зроблять висновки та виключать цих «окупасів» зі свого складу. Адже таким дикунам — не місце в Європі», — резюмує Данило Яковлєв. Схема Порошенка поширена серед шахраїв у Європі. Зловмисники беруть в оренду квартири чи приміщення та перестають платити. Виселити їх майже неможливо: суди тягнуться роками. Власникам простіше відкупитися від таких оккупантів, ніж вступати в судові позови. На цьому й заробляють шахраї. Їх так і називають — «окупаси». Незважаючи на мільярдні статки, таку схему в Україні використовує і Порошенко. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#вистави Італійські гарячі пристрасті, чоловік, дружина і його… італійська Мамма Мія! 🇮🇹 Яскраві жінки, томні бари, підозри, інтриги, спокуси… Бажання чи кохання? Боротися за почуття без відповіді — чи бути поруч із тим, хто любить тебе безумовно? ❤️ Ви побачите три пікантні історії з гарячими італійськими пристрастями, гумором, романтикою і несподіваними розв’язками! 🗓️26 жовтня, 18:00 📍Київ, Мала сцена [Театр на горі], вул. М. Грушевського 1А КВИТКИ НА ВИСТАВУ🎫 https://concert.ua/uk/event/22-teatr-chutki-vgolos?utm_source=instagram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_22-teatr-chutki-vgolos&utm_content=post

#вистави «РЕБЕЛІЯ [1991]» – це розповідь про той день, який українці вибороли попри страх, втрати й тиск. Це історія про світло серед ночі. Бо навіть коли здається, що все втрачено, всередині живе сила, яка допомагає вистояти. Дійові особи: Іван Світличний, Віктор Кукса, Василь Стус, Вʼячеслав Чорновіл, Іван Драч, Леонід Кравчук, Георгій Москаленко, Алла Горська, Микола Вінграновський, Лесь Танюк, Василь Симоненко, Іван Дзюба, а також – усі ми. Фото: Pavlo Tishenko 20 листопада - Чернігів https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-chernigiv?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-chernigiv&utm_content=post 24 листопада - Полтава https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-poltava?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-poltava&utm_content=post 25 листопада - Дніпро https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-dnipro-25-11?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rmur-rebelija-dnipro-25-11&utm_content=post 26 листопада - Черкаси https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-cherkasy-26-11?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_mur-rebelija-cherkasy-26-11&utm_content=post 18 березня - Одеса https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-odesa?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-odesa&utm_content=post 23 березня - Київ https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-nova-vistava?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-nova-vistava&utm_content=post