#історія #факт Вартовий краси: Тихий тріумф Анрі Кассана 🖼️ ​Коли в червні 1940 року тінь свастики впала на Париж, Лувр здригнувся не від вибухів, а від моторошної тиші порожніх залів. Більшість шедеврів була евакуація поспіхом, але сотні полотен «другого ешелону», які нацистські ідеологи вважали «дегенеративним мистецтвом» або просто цінною здобиччю для приватних колекцій верхівки Рейху, залишилися під загрозою. Саме тоді на історичну сцену вийшов Анрі Кассан — скромний музейний наглядач, чиє ім’я не фігурувало в звітах міністерств. 🗝️ ​Анрі знав кожен закуток музею краще за власну домівку. Поки окупаційна адміністрація складала описи майна, Кассан разом із кількома перевіреними вантажниками організував таємне «зникнення» полотен. Він не просто виносив їх — він замінював оригінали на майстерні копії або пусті підрамники, запевняючи перевіряльників, що твори були вивезені раніше і «загубилися» в дорозі. ​Під покровом ночі, на звичайних возах із сіном, Анрі перевозив безцінні вантажі до провінційних маєтків та підвалів виноробів, де вологість і температура могли знищити фарбу за місяці. Кассан розробив власну систему вентиляції з підручних засобів і щотижня об’їжджав свої «схованки» на велосипеді, ризикуючи бути розстріляним за порушення комендантської години. Він жив у постійному страху, але страх за Ренуара чи Моне був сильнішим за страх за власне життя. 🚲 ​Після звільнення Франції Анрі Кассан так само тихо, як і виносив, повернув усі врятовані шедеври на їхні місця. Він не вимагав слави, вважаючи свій вчинок лише виконанням професійного обов’язку. Про його подвиг дізналися лише через десятиліття, коли були відкриті його приватні щоденники — хроніка людини, яка в часи абсолютної темряви вирішила, що краса варта того, щоб за неї померти. Анрі довів: щоб врятувати цивілізацію, іноді достатньо звичайної відданості своїй справі. 🕯️

#поезія Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.

#дати #свята Книжковий десант: Як 14 лютого стало днем інтелектуальної щедрості 📚 Поки світ тоне в рожевих пелюстках та шоколадних серцях, існує спільнота людей, які вважають, що найкращий спосіб висловити прихильність — це подарувати гарне видання. Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day) — свято молоде, але неймовірно щире, яке об'єднує книголюбів у понад 44 країнах світу. 🌍 Маленьке запитання — велика ідея 💡 Історія свята розпочалася не в кабінетах міністерств, а в звичайній американській родині. У 2012 році засновник сайту дитячої книги Емі Бродмур почула від свого сина просте питання: "Чому немає такого дня, коли б люди просто дарували одне одному книги?". Емі не стала шукати виправдань, а просто запустила ініціативу в мережі. Ідею підхопили волонтери, і тепер 14 лютого — це офіційний привід "загубити" цікавий детектив на лавці в парку або передати збірку віршів до бібліотеки. 📖 Чому це важливо саме сьогодні? 🛡️ Для України це свято набуло особливого, майже сакрального значення. В часи, коли ворог цілеспрямовано нищить наші друкарні та спалює бібліотеки на окупованих територіях, кожна подарована українська книга стає актом культурного спротиву. Це не просто папір з текстом — це інвестиція в нашу ідентичність та мову. 🇺🇦 Як долучитися до книжкового руху? 🧐 Подаруйте книгу другу: Виберіть те, що змінило ваш світогляд. Залиште книгу в публічному просторі: Буккросинг — це чудовий спосіб дати виданню друге життя. Допоможіть сільській бібліотеці: Маленькі книгозбірні часто потребують сучасної літератури більше, ніж великі центри. 🏘️ Пам’ятайте: книга — це єдиний вид магії, який можна тримати в руках. І якщо Валентин відповідає за почуття, то книга — за глибину цих самих почуттів. 🥂✨

Я відчуваю сором: Володимир Кличко розніс МОК за дискваліфікацію Гераскевича 😤 Легендарний український боксер надважкої ваги Володимир Кличко виступив з критикою на адресу Міжнародного олімпійського комітету через рішення дискваліфікувати скелетоніста Владислава Гераскевича 💬 "Головне – не перемога, а участь" – для російських і білоруських спортсменів. А для українських спортсменів, які загинули, – навіть вшанування пам'яті заборонене. МОК стверджує, що це не про політику, а лише про спорт. Але це вже не має нічого спільного з Олімпійськими іграми – це політичні ігри. МОК не захищає нейтралітет – він захищає свій імідж. Обличчя українських спортсменів, які віддали життя за свободу, виявилися "надто політичними" для вашого ідеального телевізійного шоу. Олімпійський ідеал губиться в холодних розрахунках глобального спортивного бізнесу. ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

#поезія ••• Здається, часом перестаю дихать… Мені б побачити й торкнутись тебе, Набрать в легені так побільш повітря — Бо щось без тебе задихаюсь вже… Повітря ніби в світі вже нестало, Немов не на Землі я — хтозна де: На Марсі чи Венері… я не знаю — Без тебе задихаюсь, от і все… І відчуття, що серце зупинилось, Не чую я його глухий удар. Немов би я пропала, загубилась… Життєві сили втратила — мов не жива… Побачити тебе… та доторкнутись, Щоб знову дихати та жити почала. Бо відчуття, що в цих пекельних муках Я пропаду… земля з-під ніг пішла… Наталія Кульбака

#історія #постаті «Буковинський Соловейко»: Як Сидір Воробкевич навчив Буковину співати українською 🎼 6 лютого 1836 року в Чернівцях народився чоловік, який став справжнім «культурним десантом» на землях Буковини. Сидір Воробкевич (відомий також під псевдонімом Данило Млака) був унікальним поєднанням: священик за фахом, композитор за покликанням і письменник за велінням серця. В часи, коли українське слово на західних теренах часто губилося між німецькою мовою та румунським впливом, він став тим, хто повернув йому велич. ✍️ Воробкевич був людиною неймовірної енергії. Він писав вірші, оповідання та драми українською, німецькою та румунською мовами, але серце завжди належало рідному краю. Його вважають одним із засновників буковинської літературної традиції. Саме він редагував першу українську газету на Буковині «Буковинська зоря», фактично закладаючи фундамент для того, щоб місцеве населення усвідомило себе українцями. 🏛️ Проте справжньою пристрастю Сидора була музика. Навчаючись у Віденській консерваторії, він не просто засвоював європейські канони, а шукав способи поєднати їх із народною мелодикою. Він написав понад 400 музичних творів: від хорів та пісень до літургій та оперет. Його пісня «Рідна мова» («Мово рідна, слово рідне...») стала справжнім національним гімном для багатьох поколінь українців, нагадуючи, що без мови немає народу. 🎤 Цікаво, що він був не лише теоретиком, а й практиком — викладав спів і музику в Чернівецькому університеті та вчительській семінарії. Серед його учнів було чимало тих, хто згодом став цвітом інтелігенції краю. Його поважали навіть опоненти за шляхетність і неймовірну працьовитість. Як зазначав Іван Франко, Воробкевич належав до тих «перших піонерів», що пробивали шлях для української культури в непростих умовах Австро-Угорщини. 🇦🇹🇺🇦 Сидір Воробкевич довів, що священича ряса не заважає бути світським просвітником, а музика може бути сильнішою за будь-які політичні лозунги. Він залишив по собі спадок, який і сьогодні звучить у хорах та літературних читаннях, нагадуючи нам про «золотий вік» буковинського відродження. 🌿

Шлях із Києва до Хайфи: Марк Голенков — вихованець київського дитячого футболу, герой перемоги «Маккабі» Хайфа U19 над «Барселоною» в Юнацькій лізі УЄФА Майже чотири роки тому, з початком путінської повномасштабної агресії проти України, до Ізраїлю з Києва приїхав 13-річний підліток Марк Голенков. Репатріант. Воротар. Хлопець, який до того жив звичайним життям дитини в українському футбольному середовищі, де тренування — головна подія дня. Потім у Київ прийшла війна. Російські ракети, вибухи, сирени, ночі без сну, відчуття, що звичний світ руйнується просто на очах. Дитячий футбол, плани, мрії — усе це в один момент опинилося поруч з іншими словами: укриття, тривога, евакуація, від’їзд. А потім — переїзд. Ізраїль. Хайфа. А потім минуло чотири роки — і прізвище Голенков раптом зазвучало так, як зазвичай звучать імена людей, які в один момент роблять «неможливе». Не в кіно. Не в переказі. У реальному матчі плей-оф, де в тебе є одна спроба — і все. І цього справді не чекав ніхто. «Маккабі» Хайфа U19, яка сенсаційно вийшла до 1/16 фіналу Юнацької ліги УЄФА, в драматичному матчі вибила з турніру «Барселону». Поєдинок відбувся 4 лютого 2026 року на стадіоні «Дьїрмот» у місті Дьйор (Угорщина), де «Маккабі» був номінальним господарем поля. Основний час завершився з рахунком 2:2, а в серії післяматчевих пенальті ізраїльська команда перемогла 3:1. Ключовий факт цього вечора звучить просто: воротар Марк Голенков відбив три післяматчеві 11-метрові удари поспіль. Три поспіль. Проти «Барселони». У плей-оф європейського турніру. Ще вчора можна було сказати: «так, він із Києва, так, переїхав». Сьогодні українська частина його біографії виглядає вже не фоном, а фундаментом. Марк Голенков почав займатися футболом у Києві, в дитячо-юнацькій школі клубу «Зірка». З раннього віку він обрав позицію воротаря й швидко почав вирізнятися серед однолітків. У жовтні 2015 року, у віці семи років, Голенков узяв участь у II Міжнародному турнірі з мініфутболу «Дитячі мрії» на Закарпатті у складі «Зірки» (Київ). За підсумками змагань Марка визнали найкращим воротарем турніру, а його команда здобула бронзові медалі. У 2017 році «Зірка» (Київ) перемогла на міжнародному турнірі Brașov Indoor Cup з футзалу, і Голенков знову отримав індивідуальну нагороду найкращого воротаря — цього разу у віці дев’яти років. Згодом він перейшов до системи підготовки «Динамо» (Київ). До осені 2021 року Марк виступав за команду «Динамо» U14 в Еліт-лізі ДЮФЛУ, регулярно виходив у стартовому складі, грав «на нуль» у важливих матчах і став основним воротарем своєї вікової групи, зокрема й у принципових поєдинках проти академії «Шахтаря». Для ізраїльської аудиторії ця перемога чіпляє ще й тому, що це дуже впізнавана біографія для сотень тисяч людей. Євреї з України за останні роки пройшли шлях, який важко описати однією фразою: тривожні збори, переїзд, нова школа, нова мова, нове коло друзів, нове відчуття дому. І майже завжди — спроба не загубити себе дорогою. У таких історіях спорт часто стає не «хобі», а рятівним колом. Він дає структуру, розклад, зрозумілі правила: ось тренер, ось команда, ось твоя роль. Ти можеш бути розгубленим у побуті, але на полі знову розумієш, хто ти є. Тому історія Голенкова — це не просто «талановитий воротар». Це приклад того, як підліток з України, вихований у київській футбольній культурі, знайшов в Ізраїлі новий шлях і не розчинився в переїзді. Навпаки — вийшов на рівень, де його прізвище почули далеко за межами країни. Є ще одна деталь, дуже ізраїльська: Хайфа — місто, де репатріація завжди була частиною повітря. Тут звикли, що людина може приїхати з іншого світу й за кілька років стати «своєю». Не за паспортом — за вчинками. В Ізраїлі його молодіжна траєкторія виглядає так: Hapoel Beer Sheva (2022–2023) Maccabi Haifa (з 2023 року) З 15 років Марк живе сам у спортивному інтернаті «Маккабі» Хайфа. Це означає дисципліну й режим не «за бажанням», а як єдиний спосіб витримати конкуренцію. Ще один важливий факт: він підписав продовження контракту на три роки й фігурує як гравець молодіжної команди «Маккабі» Хайфа та юнацької збірної Ізраїлю. Для 17-річного воротаря це не формальність, а чіткий сигнал — клуб бачить у ньому проєкт, у який готовий інвестувати. А тепер — один вечір, про який заговорила вся Європа. Юнацька ліга УЄФА. «Маккабі» Хайфа — «Барселона». Серія пенальті — і воротар, який не зламався. Це історія не лише про футбол. Це історія про українське дитинство, війну, репатріацію, Хайфу і момент, коли ти витримав тиск — і став ім’ям. Ця історія ще пишеться. Бо коли в Хайфі з’являється воротар, який бере три пенальті поспіль проти «Барселони», — це вже не лише про футбол. Це про шлях. І про витримку. Повна версія — тут: https://nikk.agency/uk/shlyah-z-kiieva-do-hajfi/ НАновости‼️ – новини Ізраїлю Важно❓ Поділіться ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #МаркГоленков #МаккабіХайфа #футбол #Хайфа

#поезія А ти мене колись уже стрічав... У тих століттях, що давно минули. Як слід метелика, у сутінках втрачав, Як шепіт трав, що у зимі заснули. Ось-ось, і згадка ледве оживе... Чи, може, все оте мені наснилось? Як і колись, зима твої сніги мете... Як і колись, моя весна спізнилась... І знову розійшлися у світах, Як нічка в небі зорі розгубила. І знову я живу в своїх казках В яких недожила й недолюбила. Мабуть, зустрінемось наступного життя, Як не забудемо свої паролі. Згадай моє й своє серцебиття, Коли потрапим у тенета долі. Людмила Галінська

У школі Володимирської області провели «патріотичний урок» із топтанням прапорів України та США 🇺🇦🇺🇸👞. У школі №2 Володимирської області відбувся «патріотичний урок» за участі Олексія «Німця» — учасника війни проти України. Військовий розповідав школярам про свій «бойовий досвід», після чого учні на камеру розтоптали прапори України та США, які «Німець» приніс як «трофеї». Наші джерела кажуть, що на запитання, де саме було здобуто американський прапор, військовий відповів, що це державна таємниця 🤫. Але по секрету пояснив: з українського боку воюють цілі дивізії НАТО з чорношкірими бійцями 🇺🇸🪖. Щойно вони побачили «Ахмат», то одразу кинулися тікати 🏃‍♂️💨, загубивши прапори просто на полі бою. Саме так «трофеї» й опинилися в школі. Після цього, за даними наших джерел, у навчальному закладі планують: — контрольні з правильного топтання прапорів 📝👞 — змагання з топтання ворожих прапорів на швидкість і техніку 🏁 — усний залік «Чому секретність важливіша за логіку» ❌🧠 Підпишись на Х У Й Л О. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Багато про що є сенс перейматися… В перманентному режимі… Ще й погода лякає… Вітер! Мороз, поки що такий собі, дощу вже нема. Обіцяний на пів доби сніг тільки починається. Та вже як буде, так і буде. Ввімкнулося світло. Біііііігма побігли всі!!!:) Ірина Олександрова до плити щось смажити! Я заряджати шопопало, на що рука натрапила!:) Пралку вмикати! Бо на всю білизну з чотирьох співмешканців завершити прання за півтори години, що світло є, ніяк не вдається! То продовжуємо! Аааааале жодної шкарпетки поки що не загубилося!:) Та навіть жодного шнурка пралка не зжерла!!! Ви як там?