УЯВА

Заплутаний розум будує в'язниці,
Шукає людина невидимі грані,
Ховає зажура журбу блискавично.

В полоні ілюзій народяться ранні
Фантоми страждання, надумані рамки,
Немовби кайдани на тілі погані.

Зруйнуй самотужки фортеці та дамби,
Побач дивовижну красу океану,
Відкрий для свободи зачинені клямки.

Ковток чистоти не рахує поранень,
Звільняє легені повітря прозоре,
Позбавивши душу глибокого стану.

Малюють думки необмежені зорі,
Дарує відвага нескорені крила,
Щоб зникло назавжди придумане горе.

Рішучість ламає канони по хвилях,
Пробуджує силу таємне веління,
Яка підіймати спроможна вітрила.

Далеко розійдеться світло з долини,
Бо кожен зуміє здолати тривогу,
Відкинувши геть переляку насіння.

Тепер відкривається світ цей убогий.

Мирослав Манюк
19.07.2026

У Steam з’явилася сторінка гри «Легенда про Малу Токмачку». Це tower defense-гра про оборону 2D-фортеці від наземних і повітряних атак. Гравці будуватимуть оборонну вежу з блоків, зброї, радарів і ремонтних модулів. Фортецю атакуватимуть ракети, артилерія, бронетехніка, літаки, дрони та штурмові групи. Реліз гри у Steam запланований на 30 червня. https://channeltech.space/games/legend-mala-tokmachka-steam/

Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


Але дивовижно інше.


Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


Навпаки.


Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


Українських урядовців відсували.


Українські суди обмежували.


Українське самоврядування згортали.


І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


Він почав писати цареві листи.


Не прохання.


Не покірні чолобитні.


А вимоги.


Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


Для Петербурга це було майже викликом.


Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


Там він провів останні місяці життя.


Без суду.


Без вироку.


Без надії на звільнення.


18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


Йому було близько 64 років.


А потім з’явилася ще одна легенда.


Набагато відоміша.


Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


І залишив заповіт:


повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


Минали десятиліття.


Минали століття.


Змінювалися імперії.


А легенда жила.


У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


У XX столітті його шукали радянські чиновники.


Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


Чи існувало те золото насправді?


Ніхто не знає.


Можливо, це лише красива легенда.


Але є річ, яка не потребує доказів.


Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


Бо саме такі люди залишаються в історії.

Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


— Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


Але дивовижно інше.


Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


Навпаки.


Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


Українських урядовців відсували.


Українські суди обмежували.


Українське самоврядування згортали.


І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


Він почав писати цареві листи.


Не прохання.


Не покірні чолобитні.


А вимоги.


Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


Для Петербурга це було майже викликом.


Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


Там він провів останні місяці життя.


Без суду.


Без вироку.


Без надії на звільнення.


18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


Йому було близько 64 років.


А потім з’явилася ще одна легенда.


Набагато відоміша.


Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


І залишив заповіт:


повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


Минали десятиліття.


Минали століття.


Змінювалися імперії.


А легенда жила.


У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


У XX столітті його шукали радянські чиновники.


Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


Чи існувало те золото насправді?


Ніхто не знає.


Можливо, це лише красива легенда.


Але є річ, яка не потребує доказів.


Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


Бо саме такі люди залишаються в історії.

У кожного з нас свій дивний світ, наповнений несхожими мріями, де переплітаються власні страхи, надії та кольори. Ми будуємо ці невидимі фортеці, шукаємо в них затишку, тікаємо від буденності й запрошуємо туди лише тих, кому довіряємо найсвятіше».

Замок Платамонас

Замок розташований на південно-східному схилі гори Олімп. Замок Платамонас, збудований франками, має величну вежу всередині і був стратегічним пунктом контролю переходу з Фессалії до Македонії як суходолом, так і морем. У замку знаходяться три основні середньовічні фортеці: перша ділянка, друга ділянка, яка складає як цитадель, так і центральну вежу. Замок був побудований на місці стародавнього Іракліона франками під час четвертого хрестового походу і був переданий Боніфацію Момфератикосу в 1204 році у складі Пієрії, частини Королівства Салоніки. Першими мешканцями замку були лицарі під командуванням Роландо Піке в 1204 - 1222 роках.

#ЗамокПлатамонас #Платамонас #Греція #Македонія #Олімп #Історія #Середньовіччя #Фортеця #Подорожі #КрасивіМісця #Подорожні #ПодорожуємоГрецією

#дати #свята
Стійкість віри: Преподобний Феофілакт Сповідник ⛪
​У церковному календарі 8 березня — день вшанування пам'яті єпископа Нікомидійського Феофілакта, який жив у IX столітті. Його історія — це не просто житіє святого, а розповідь про те, як інтелектуал та благодійник став жертвою політико-релігійних репресій, але не зрадив своїх переконань. 🙏

​Феофілакт прославився передусім своєю неймовірною добротою: він будував лікарні, притулки для бідних та власноруч доглядав за хворими. Проте його мирне служіння перервала епоха іконоборства. Коли імператор Лев V Вірменин почав переслідувати тих, хто вшановував ікони, Феофілакт відкрито виступив проти правителя, передбачивши йому швидку загибель за його жорстокість. 🗣️🏛️

​За свою непохитність єпископ заплатив тридцятьма роками заслання у віддаленій фортеці Стробіль. Попри ізоляцію та поважний вік, він зберігав спокій духу до самої смерті. Його постать уособлює моральний опір державній машині, яка намагається вказувати людині, у що їй вірити та як молитися. 🕯️

​В народному календарі цей день часто називали «Феофілакт-весняк». Вважалося, що саме зараз починається справжній рух соку в березах і весна остаточно вступає у свої права. Проте для нас цей день — насамперед нагадування про те, що справжня міцність людини вимірюється не силою її голосу, а здатністю зберігати внутрішню правду в найнайтемніші часи. 🌿

СВЯТИТЕЛЬ АРСЕНІЙ (МАЦІЄВИЧ), МИТРОПОЛИТ РОСТОВСЬКИЙ

Народився 1697 року на Волині у благочестивій родині православного священника. Освіту здобув у Львівській та Київській академіях. У 1716 році пострижений у чернецтво в Новгород-Сіверському Спасівському монастирі, отримавши ім'я Арсеній.

Після рукоположення служив у Чернігівському Троїцько-Ільїнському монастирі, де засвоїв ідею незалежності Церкви від світської влади.

У 1741 році став митрополитом Тобольським і всього Сибіру, де вів активну місіонерську діяльність. У 1742 році його перевели до Ростова і призначили членом Священного Синоду. Святитель був відомий як строгий і справедливий архіпастир, який ревно захи-щав права Церкви. Його праці, проповіді та християнське милосердя навертали тисячі душ.

Дуу 1762 році виступив проти намірів імператриці Катерини II секуляризувати церковне майно. За це його позбавили сану і заслали до монастиря. Після повторного суду його ув'язнили в жорстоких умовах у Ревельській фортеці. У 1772 році святитель прийняв мученицьку смерть.

Рішенням УПЦ КП Арсенія Мацієвича причислено до лику святих як священномученика за його відданість Церкві і вірі.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 28 лютого.
-----------

СВЯТИТЕЛЬ АРСЕНІЙ (МАЦІЄВИЧ), МИТРОПОЛИТ РОСТОВСЬКИЙ

Народився 1697 року на Волині у благочестивій родині православного священника. Освіту здобув у Львівській та Київській академіях. У 1716 році пострижений у чернецтво в Новгород-Сіверському Спасівському монастирі, отримавши ім'я Арсеній.

Після рукоположення служив у Чернігівському Троїцько-Ільїнському монастирі, де засвоїв ідею незалежності Церкви від світської влади.

У 1741 році став митрополитом Тобольським і всього Сибіру, де вів активну місіонерську діяльність. У 1742 році його перевели до Ростова і призначили членом Священного Синоду. Святитель був відомий як строгий і справедливий архіпастир, який ревно захи-щав права Церкви. Його праці, проповіді та християнське милосердя навертали тисячі душ.

Дуу 1762 році виступив проти намірів імператриці Катерини II секуляризувати церковне майно. За це його позбавили сану і заслали до монастиря. Після повторного суду його ув'язнили в жорстоких умовах у Ревельській фортеці. У 1772 році святитель прийняв мученицьку смерть.

Рішенням УПЦ КП Арсенія Мацієвича причислено до лику святих як священномученика за його відданість Церкві і вірі.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 28 лютого.
-----------

#історія #постаті
10 лютого 1773 року: Василь Каразін — людина-оркестр.
Якщо ви коли-небудь гуляли Харковом, то точно бачили його величну постать у бронзі перед університетом. Але Василь Назарович Каразін був не просто «пам’ятником» — це був справжній геній-бунтівник, ідеаліст і людина, чиї ідеї на століття випередили свій час 🏛️.

Каразін народився на Харківщині в родині з козацько-сербським корінням. Він був типовим представником епохи Просвітництва, але з українським розмахом. Йому було мало займатися чимось одним: він був одночасно вченим, винахідником, агрономом, метеорологом і суспільним реформатором 🧪.

Чому ми маємо йому подякувати?
Харківський університет: Це його головне дітище. Каразін фактично «вибив» дозвіл та зібрав гроші з місцевого дворянства на відкриття першого в Східній Україні університету (1805 рік). Він розумів: без науки регіон приречений бути периферією імперії.
Технологічний прорив: Він першим запропонував створити мережу метеорологічних станцій, розробив методи консервування продуктів (так-так, предтеча сучасних консервів), займався покращенням порід худоби та експериментував із добривами.
Держслужбовець-нонконформіст: Каразін мав сміливість писати імператору Олександру I листи з пропозиціями радикальних реформ, включаючи скасування кріпацтва та створення народних шкіл. Імперія такого «креативу» не оцінила: за свою активність він встиг посидіти у фортеці та побувати під наглядом поліції 👮‍♂️.

Василь Каразін був людиною з гострим розумом і не менш гострим язиком. Його саркастичні зауваження про тогочасну бюрократію часто коштували йому кар'єри, але він ніколи не припиняв працювати на благо «свого краю».

Іронія історії полягає в тому, що росія сьогодні намагається знищити місто та університет, який заснував чоловік, що колись вірив у можливість реформування тієї самої імперії. Каразін довів: один інтелектуал у полі — воїн, якщо він має чітку мету та незламну волю 📚.