• ❗❗ У Хотинській фортеці обвалилася частина ще однієї стіни, — директорка заповідника Єлизавета Буйновська в коментарі «Суспільному».

    😟 Попередній обвал стався у квітні. Цього разу елементи стіни впали в той самий бік, що й частина стіни навесні.

    🫡 Оскільки територія поблизу місця руйнування залишається огородженою, загрози для відвідувачів не було.

    🏗️ Ще після першого обвалу стіну оглянули комісії. Але вони дійшли висновку, що відновити цю ділянку технічно складно, адже стіна розташована на стрімкому схилі каньйону, де неможливо використовувати звичайні будівельні конструкції.

    🇺🇦 Наразі триває робота над проєктом відновлення пам’ятки.
    ❗❗ У Хотинській фортеці обвалилася частина ще однієї стіни, — директорка заповідника Єлизавета Буйновська в коментарі «Суспільному». 😟 Попередній обвал стався у квітні. Цього разу елементи стіни впали в той самий бік, що й частина стіни навесні. 🫡 Оскільки територія поблизу місця руйнування залишається огородженою, загрози для відвідувачів не було. 🏗️ Ще після першого обвалу стіну оглянули комісії. Але вони дійшли висновку, що відновити цю ділянку технічно складно, адже стіна розташована на стрімкому схилі каньйону, де неможливо використовувати звичайні будівельні конструкції. 🇺🇦 Наразі триває робота над проєктом відновлення пам’ятки.
    225переглядів
  • ❗❗ У Хотинській фортеці обвалилася частина ще однієї стіни, — директорка заповідника Єлизавета Буйновська в коментарі «Суспільному».

    😟 Попередній обвал стався у квітні. Цього разу елементи стіни впали в той самий бік, що й частина стіни навесні.

    🫡 Оскільки територія поблизу місця руйнування залишається огородженою, загрози для відвідувачів не було.

    🏗️ Ще після першого обвалу стіну оглянули комісії. Але вони дійшли висновку, що відновити цю ділянку технічно складно, адже стіна розташована на стрімкому схилі каньйону, де неможливо використовувати звичайні будівельні конструкції.

    🇺🇦 Наразі триває робота над проєктом відновлення пам’ятки.
    ❗❗ У Хотинській фортеці обвалилася частина ще однієї стіни, — директорка заповідника Єлизавета Буйновська в коментарі «Суспільному». 😟 Попередній обвал стався у квітні. Цього разу елементи стіни впали в той самий бік, що й частина стіни навесні. 🫡 Оскільки територія поблизу місця руйнування залишається огородженою, загрози для відвідувачів не було. 🏗️ Ще після першого обвалу стіну оглянули комісії. Але вони дійшли висновку, що відновити цю ділянку технічно складно, адже стіна розташована на стрімкому схилі каньйону, де неможливо використовувати звичайні будівельні конструкції. 🇺🇦 Наразі триває робота над проєктом відновлення пам’ятки.
    246переглядів
  • Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

    Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

    Вони не бажають знати навіть своє минуле.

    Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

    А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

    Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

    Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

    Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

    Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

    В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

    І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

    Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

    🗺 Географія слов’янської цивілізації.

    Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

    На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

    🔗 Що їх єднало?

    ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
    ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
    ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
    ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
    ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

    Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

    ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

    На землях Русі за князя Володимира головними були:
    ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
    ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
    ▪️ Хорс — світле небесне світило.

    У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

    ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
    ▪️ Святовиту — богу війни й правди,
    ▪️ Руєвиту — богу громів,
    ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

    Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

    Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

    🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

    Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

    У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

    Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

    Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

    🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

    Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

    Відомі факти:

    ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
    ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
    ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
    ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

    Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

    📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

    У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

    «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
    «Варяги звались руссю».
    «Мова словенська й руська — одна».

    Тоді чому досі нас вчать інакше?

    🧨 Причина — імперська історія.

    З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

    Це було політично вигідно імперії.

    📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

    🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

    🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

    🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

    📖 Детальніше про це — у книгах
    «Чий Крим. Війни в степах України»,
    «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

    👉 rus-ukraine.com.ua

    ✊ Історія має власний голос.
    В Україні він точно не повинен бути московським.
    Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було. Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії. Вони не бажають знати навіть своє минуле. Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи. А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель. Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи. Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут. Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій. Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура. В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності. І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь. Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика. 🗺 Географія слов’янської цивілізації. Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність. На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі. 🔗 Що їх єднало? ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»). ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог. ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї). ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми). ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром. Це не випадковість — це ознаки цивілізації. ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів. На землях Русі за князя Володимира головними були: ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку; ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги; ▪️ Хорс — світле небесне світило. У західних слов’ян на Балтиці поклонялися: ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню, ▪️ Святовиту — богу війни й правди, ▪️ Руєвиту — богу громів, ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я. Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи). Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону. 🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності. Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом. У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків. Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість. Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі. 🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними. Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою. Відомі факти: ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців. ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили. ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю). ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи. Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію. 📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани. У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано: «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами». «Варяги звались руссю». «Мова словенська й руська — одна». Тоді чому досі нас вчать інакше? 🧨 Причина — імперська історія. З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави. Це було політично вигідно імперії. 📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє. 🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії. 🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій. 🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни. 📖 Детальніше про це — у книгах «Чий Крим. Війни в степах України», «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації». 👉 rus-ukraine.com.ua ✊ Історія має власний голос. В Україні він точно не повинен бути московським.
    2Kпереглядів
  • Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було.

    Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії.

    Вони не бажають знати навіть своє минуле.

    Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи.

    А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель.

    Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи.

    Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут.

    Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій.

    Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура.

    В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності.

    І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь.

    Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика.

    🗺 Географія слов’янської цивілізації.

    Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність.

    На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі.

    🔗 Що їх єднало?

    ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»).
    ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог.
    ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї).
    ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми).
    ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром.

    Це не випадковість — це ознаки цивілізації.

    ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів.

    На землях Русі за князя Володимира головними були:
    ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку;
    ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги;
    ▪️ Хорс — світле небесне світило.

    У західних слов’ян на Балтиці поклонялися:

    ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню,
    ▪️ Святовиту — богу війни й правди,
    ▪️ Руєвиту — богу громів,
    ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я.

    Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи).

    Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону.

    🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності.

    Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом.

    У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків.

    Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість.

    Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі.

    🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними.

    Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою.

    Відомі факти:

    ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців.
    ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили.
    ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю).
    ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи.

    Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію.

    📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани.

    У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано:

    «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами».
    «Варяги звались руссю».
    «Мова словенська й руська — одна».

    Тоді чому досі нас вчать інакше?

    🧨 Причина — імперська історія.

    З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави.

    Це було політично вигідно імперії.

    📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє.

    🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії.

    🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій.

    🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни.

    📖 Детальніше про це — у книгах
    «Чий Крим. Війни в степах України»,
    «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації».

    👉 rus-ukraine.com.ua

    ✊ Історія має власний голос.
    В Україні він точно не повинен бути московським.
    Сьогодні поляки слідом за путіним пишуть нам, що українців ніколи не було. Що українці — суміш втікачів з Польщі з втікачами з Московії. Вони не бажають знати навіть своє минуле. Бо якби знали, то, можливо, зацікавилися би тим, звідки на території нинішньої Польщі в 6-8 століттях зʼявилися поляни, куяви, місто Волин на березі Балтійського моря, а на території Німеччини в той же період — укри, древани та інші народи. А це були якраз втікачі з нинішніх українських земель. Тікаючи від неминучої загибелі чи поневолення під ударами спочатку гунів, а згодом аварів, вони вимушено освоювали нові, дикі або малозаселені території Центральної та Південно-Східної Європи. Переходячи Карпати й просуваючись на Балкани чи у межиріччя Одера й Вісли, вони приносили туди свою мову, культуру, навички землеробства та побут. Так під ударами завойовників народжувалася нова географія Європи, а втікачі з українських земель ставали фундаторами нових слов'янських цивілізацій. Саме тому слов’яни Балтики і слов’яни Києва — один народ, одна культура. В офіційній історіографії нам десятиліттями нав’язували образ слов’ян як «регіональних племен»: мовляв, були собі древляни, поляни, сіверяни — але всі розрізнені, без державності, без єдності. І лише нормани, скандинави, «великі варяги» зібрали їх в єдину Русь. Це — видумана, але для для московитів політично зручна міфологія, яка перекреслює справжню історію: слов’яни — це єдиний культурно-релігійний простір, який сягав від Києва до Балтії ще задовго до Рюрика. 🗺 Географія слов’янської цивілізації. Венди, вагри, руяни, лютичі, бодрити, древани, поляни, куяви, украни — народи південної Балтики, яких описують німецькі й скандинавські хроніки як слов’ян, що жили на узбережжі, будували фортеці, поклонялися своїм богам, воювали з вікінгами й мали свою державність. На сході — поляни, сіверяни, древляни, волиняни, бужани, які творили основу майбутньої Русі. 🔗 Що їх єднало? ▪️ Спільна мова (в літописі сказано: «Мова слов’янська і руська — одна»). ▪️ Спільні боги: Святовит ≈ Перун, Хорс ≈ Сварожич, Дажбог. ▪️ Спільна зовнішність воїнів: вуса, голені підборіддя, зачіска «оселедець» (або подібна до неї). ▪️ Спільна архітектура укріплень (круглі фортеці, дерев’яні храми). ▪️ Спільна морська й річкова культура — торгово-військові флотилії, що пересувались Балтією та Дніпром. Це не випадковість — це ознаки цивілізації. ☀️ Єдність віри: культ сонячних богів. На землях Русі за князя Володимира головними були: ▪️ Дажбог — бог сонця й достатку; ▪️ Перун — бог блискавки й перемоги; ▪️ Хорс — світле небесне світило. У західних слов’ян на Балтиці поклонялися: ▪️ Сварожичу — богу небесного вогню, ▪️ Святовиту — богу війни й правди, ▪️ Руєвиту — богу громів, ▪️ Триглаву — богу трьох світів: небес, землі й підзем’я. Усі вони мають схожі функції, образи й навіть священні кольори (білий кінь, червона зброя, золоті символи). Це — одна система вірувань, яка змінювала лише імена — залежно від діалекту й регіону. 🦅 Сокіл, шоломи й оселедець — знаки єдності. Археологія дає ще один неспростовний доказ: у Балтійському регіоні знайдено зображення воїнів у шоломах із пташиним символом — найчастіше соколом. У тих самих регіонах виявлено фігури вершників із поголеним волоссям з боків і поголеним підборіддям — точнісінько як у князя Святослава Хороброго чи як у запорозьких козаків. Саме тому образ Рюрика із соколом як родовим знаком — це не фантазія, а культурна тяглість. Символ сокола-Рарога, як знак влади, шанувався і на Балтиці, і на Русі. 🛡 Вони не підкорялися вікінгам — вони воювали з ними. Слов’яни Балтики були повноцінною військово-політичною силою. Відомі факти: ▪️ У 1135 році вендський конунг Реттибур розгромив місто Конунгахелле (Норвегія) і взяв у полон тисячі мешканців. ▪️ Данія сплачувала вендським слов’янам данину, як визнання сили. ▪️ Слов’янські фортеці знаходилися навіть у Швеції (напр. в Сигтуні знайдено слов’янські прикраси та зброю). ▪️ Усі фортеці вікінгів (Агерсборг, Треллеборг) мають планування, ідентичне слов’янським оборонним центрам Центральної Європи. Це — не свідчення колонізації слов’ян, а навпаки — впливу слов’ян на Скандинавію. 📜 Літопис підтверджує: Русь — це слов’яни, а не нормани. У «Повісті врем’яних літ» прямо сказано: «Варяги не були ні шведами, ні норманами, ні англами». «Варяги звались руссю». «Мова словенська й руська — одна». Тоді чому досі нас вчать інакше? 🧨 Причина — імперська історія. З XVIII століття вся офіційна історія Русі формувалася в Російській імперії, під контролем німецьких істориків, які мали завдання створити міф за яким: слов’яни були варварами і племенами, яким державність дали тільки скандинави. Це було політично вигідно імперії. 📚 Тому сьогодні головне — повернути собі своє. 🔹 Ми маємо знати: слов’яни Балтики і Русі — це один народ, розділений пізніше політикою, війнами, знищенням релігії. 🔹 Ми маємо визнати: наша держава — не випадкова, а логічне продовження слов’янських традицій. 🔹 Ми маємо розказати це світові: Русь — не скандинавська колонія, а східне крило європейської слов’янської цивілізації, звідки й починалися всі слов’яни. 📖 Детальніше про це — у книгах «Чий Крим. Війни в степах України», «Від Русі до України. Відновлення історії» та в першому російськомовному виданні цієї книги «Русь-Украіна. Факти і сенсації». 👉 rus-ukraine.com.ua ✊ Історія має власний голос. В Україні він точно не повинен бути московським.
    2Kпереглядів
  • УЯВА

    Заплутаний розум будує в'язниці,
    Шукає людина невидимі грані,
    Ховає зажура журбу блискавично.

    В полоні ілюзій народяться ранні
    Фантоми страждання, надумані рамки,
    Немовби кайдани на тілі погані.

    Зруйнуй самотужки фортеці та дамби,
    Побач дивовижну красу океану,
    Відкрий для свободи зачинені клямки.

    Ковток чистоти не рахує поранень,
    Звільняє легені повітря прозоре,
    Позбавивши душу глибокого стану.

    Малюють думки необмежені зорі,
    Дарує відвага нескорені крила,
    Щоб зникло назавжди придумане горе.

    Рішучість ламає канони по хвилях,
    Пробуджує силу таємне веління,
    Яка підіймати спроможна вітрила.

    Далеко розійдеться світло з долини,
    Бо кожен зуміє здолати тривогу,
    Відкинувши геть переляку насіння.

    Тепер відкривається світ цей убогий.

    Мирослав Манюк
    19.07.2026
    УЯВАЗаплутаний розум будує в'язниці,Шукає людина невидимі грані,Ховає зажура журбу блискавично.В полоні ілюзій народяться ранніФантоми страждання, надумані рамки,Немовби кайдани на тілі погані.Зруйнуй самотужки фортеці та дамби,Побач дивовижну красу океану,Відкрий для свободи зачинені клямки.Ковток чистоти не рахує поранень,Звільняє легені повітря прозоре,Позбавивши душу глибокого стану.Малюють думки необмежені зорі,Дарує відвага нескорені крила,Щоб зникло назавжди придумане горе.Рішучість ламає канони по хвилях,Пробуджує силу таємне веління,Яка підіймати спроможна вітрила.Далеко розійдеться світло з долини,Бо кожен зуміє здолати тривогу,Відкинувши геть переляку насіння.Тепер відкривається світ цей убогий.Мирослав Манюк19.07.2026
    1
    707переглядів
  • У Steam з’явилася сторінка гри «Легенда про Малу Токмачку». Це tower defense-гра про оборону 2D-фортеці від наземних і повітряних атак. Гравці будуватимуть оборонну вежу з блоків, зброї, радарів і ремонтних модулів. Фортецю атакуватимуть ракети, артилерія, бронетехніка, літаки, дрони та штурмові групи. Реліз гри у Steam запланований на 30 червня. https://channeltech.space/games/legend-mala-tokmachka-steam/
    У Steam з’явилася сторінка гри «Легенда про Малу Токмачку». Це tower defense-гра про оборону 2D-фортеці від наземних і повітряних атак. Гравці будуватимуть оборонну вежу з блоків, зброї, радарів і ремонтних модулів. Фортецю атакуватимуть ракети, артилерія, бронетехніка, літаки, дрони та штурмові групи. Реліз гри у Steam запланований на 30 червня. https://channeltech.space/games/legend-mala-tokmachka-steam/
    CHANNELTECH.SPACE
    Українська гра «Легенда про Малу Токмачку» з’явилася у Steam – Channel Tech
    Українська гра «Легенда про Малу Токмачку» з’явилася у Steam. Tower defense-гра про оборону 2D-фортеці вийде 30 червня.
    1
    631переглядів 1 Поширень
  • Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


    Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


    Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


    Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


    — Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


    Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


    Але дивовижно інше.


    Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


    Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


    Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


    Навпаки.


    Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


    Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


    Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


    Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


    Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


    І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


    Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


    Українських урядовців відсували.


    Українські суди обмежували.


    Українське самоврядування згортали.


    І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


    Він почав писати цареві листи.


    Не прохання.


    Не покірні чолобитні.


    А вимоги.


    Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


    Для Петербурга це було майже викликом.


    Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


    У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


    Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


    Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


    Там він провів останні місяці життя.


    Без суду.


    Без вироку.


    Без надії на звільнення.


    18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


    Йому було близько 64 років.


    А потім з’явилася ще одна легенда.


    Набагато відоміша.


    Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


    І залишив заповіт:


    повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


    Минали десятиліття.


    Минали століття.


    Змінювалися імперії.


    А легенда жила.


    У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


    У XX столітті його шукали радянські чиновники.


    Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


    Чи існувало те золото насправді?


    Ніхто не знає.


    Можливо, це лише красива легенда.


    Але є річ, яка не потребує доказів.


    Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


    І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


    Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


    Бо саме такі люди залишаються в історії.
    Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня. Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар. Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні». Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив: — Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом. Правда це чи ні, історики сперечаються досі. Але дивовижно інше. Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І. Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії. Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем. Навпаки. Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа. Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І. Здавалося, його кар’єра тільки починалася. Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом. І побачив, як одна за одною зникають українські вольності. Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною. Українських урядовців відсували. Українські суди обмежували. Українське самоврядування згортали. І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався. Він почав писати цареві листи. Не прохання. Не покірні чолобитні. А вимоги. Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників. Для Петербурга це було майже викликом. Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки. У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга. Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну. Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці. Там він провів останні місяці життя. Без суду. Без вироку. Без надії на звільнення. 18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці. Йому було близько 64 років. А потім з’явилася ще одна легенда. Набагато відоміша. Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет. І залишив заповіт: повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою. Минали десятиліття. Минали століття. Змінювалися імперії. А легенда жила. У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії. У XX столітті його шукали радянські чиновники. Після відновлення незалежності України історію згадали знову. Чи існувало те золото насправді? Ніхто не знає. Можливо, це лише красива легенда. Але є річ, яка не потребує доказів. Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю. І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили. Ми пам’ятаємо ім’я в’язня. Бо саме такі люди залишаються в історії.
    934переглядів
  • Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня.


    Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар.


    Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні».


    Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив:


    — Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом.


    Правда це чи ні, історики сперечаються досі.


    Але дивовижно інше.


    Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І.


    Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії.


    Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем.


    Навпаки.


    Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа.


    Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І.


    Здавалося, його кар’єра тільки починалася.


    Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України.


    Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом.


    І побачив, як одна за одною зникають українські вольності.


    Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною.


    Українських урядовців відсували.


    Українські суди обмежували.


    Українське самоврядування згортали.


    І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався.


    Він почав писати цареві листи.


    Не прохання.


    Не покірні чолобитні.


    А вимоги.


    Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників.


    Для Петербурга це було майже викликом.


    Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки.


    У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга.


    Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну.


    Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці.


    Там він провів останні місяці життя.


    Без суду.


    Без вироку.


    Без надії на звільнення.


    18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці.


    Йому було близько 64 років.


    А потім з’явилася ще одна легенда.


    Набагато відоміша.


    Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет.


    І залишив заповіт:


    повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою.


    Минали десятиліття.


    Минали століття.


    Змінювалися імперії.


    А легенда жила.


    У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії.


    У XX столітті його шукали радянські чиновники.


    Після відновлення незалежності України історію згадали знову.


    Чи існувало те золото насправді?


    Ніхто не знає.


    Можливо, це лише красива легенда.


    Але є річ, яка не потребує доказів.


    Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю.


    І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили.


    Ми пам’ятаємо ім’я в’язня.


    Бо саме такі люди залишаються в історії.
    Кажуть, коли Павло Полуботок помирав у камері Петропавлівської фортеці, Петро І прийшов подивитися на свого в’язня. Перед ним лежав не переможений заколотник, не злочинець і не бунтар. Перед ним лежав останній керманич України, який наважився сказати імператорові «ні». Легенда стверджує, що тоді Полуботок промовив: — Скоро і Петро, і Павло стануть перед Божим судом. Правда це чи ні, історики сперечаються досі. Але дивовижно інше. Через кілька тижнів після смерті Полуботка помер і сам Петро І. Так народилася одна з найвідоміших легенд української історії. Павло Полуботок зовсім не був романтичним повстанцем. Навпаки. Він належав до найзаможніших і найвпливовіших родів Гетьманщини. Був чернігівським полковником, мав величезні маєтності, тисячі підданих і міг спокійно прожити життя заможного аристократа. Більше того — під час виступу Івана Мазепи він залишився на боці Петра І. Здавалося, його кар’єра тільки починалася. Але чим ближче Полуботок бачив справжню політику імперії, тим більше розумів: Москва не збирається поважати права України. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського в 1722 році саме Полуботок став наказним гетьманом. І побачив, як одна за одною зникають українські вольності. Петро І створив Малоросійську колегію, яка перебрала владу над Гетьманщиною. Українських урядовців відсували. Українські суди обмежували. Українське самоврядування згортали. І тоді Полуботок зробив те, на що мало хто наважувався. Він почав писати цареві листи. Не прохання. Не покірні чолобитні. А вимоги. Вимоги повернути Україні її права, дозволити обрати гетьмана і припинити свавілля російських чиновників. Для Петербурга це було майже викликом. Імператори не люблять тих, хто нагадує їм про обіцянки. У 1723 році Полуботка викликали до Петербурга. Він ще не знав, що більше ніколи не побачить Україну. Його заарештували разом із соратниками та кинули до Петропавлівської фортеці. Там він провів останні місяці життя. Без суду. Без вироку. Без надії на звільнення. 18 грудня 1724 року Павло Полуботок помер у в’язниці. Йому було близько 64 років. А потім з’явилася ще одна легенда. Набагато відоміша. Нібито перед арештом Полуботок відправив до Англії величезний скарб — сотні тисяч золотих монет. І залишив заповіт: повернути цей скарб лише тоді, коли Україна стане вільною державою. Минали десятиліття. Минали століття. Змінювалися імперії. А легенда жила. У XIX столітті про золото Полуботка говорили в Російській імперії. У XX столітті його шукали радянські чиновники. Після відновлення незалежності України історію згадали знову. Чи існувало те золото насправді? Ніхто не знає. Можливо, це лише красива легенда. Але є річ, яка не потребує доказів. Павло Полуботок справді віддав життя за право України самій вирішувати власну долю. І через триста років ми пам’ятаємо не імператорських чиновників, які його ув’язнили. Ми пам’ятаємо ім’я в’язня. Бо саме такі люди залишаються в історії.
    897переглядів
  • У кожного з нас свій дивний світ, наповнений несхожими мріями, де переплітаються власні страхи, надії та кольори. Ми будуємо ці невидимі фортеці, шукаємо в них затишку, тікаємо від буденності й запрошуємо туди лише тих, кому довіряємо найсвятіше».
    У кожного з нас свій дивний світ, наповнений несхожими мріями, де переплітаються власні страхи, надії та кольори. Ми будуємо ці невидимі фортеці, шукаємо в них затишку, тікаємо від буденності й запрошуємо туди лише тих, кому довіряємо найсвятіше».
    335переглядів
  • Замок Платамонас

    Замок розташований на південно-східному схилі гори Олімп. Замок Платамонас, збудований франками, має величну вежу всередині і був стратегічним пунктом контролю переходу з Фессалії до Македонії як суходолом, так і морем. У замку знаходяться три основні середньовічні фортеці: перша ділянка, друга ділянка, яка складає як цитадель, так і центральну вежу. Замок був побудований на місці стародавнього Іракліона франками під час четвертого хрестового походу і був переданий Боніфацію Момфератикосу в 1204 році у складі Пієрії, частини Королівства Салоніки. Першими мешканцями замку були лицарі під командуванням Роландо Піке в 1204 - 1222 роках.

    #ЗамокПлатамонас #Платамонас #Греція #Македонія #Олімп #Історія #Середньовіччя #Фортеця #Подорожі #КрасивіМісця #Подорожні #ПодорожуємоГрецією
    Замок Платамонас Замок розташований на південно-східному схилі гори Олімп. Замок Платамонас, збудований франками, має величну вежу всередині і був стратегічним пунктом контролю переходу з Фессалії до Македонії як суходолом, так і морем. У замку знаходяться три основні середньовічні фортеці: перша ділянка, друга ділянка, яка складає як цитадель, так і центральну вежу. Замок був побудований на місці стародавнього Іракліона франками під час четвертого хрестового походу і був переданий Боніфацію Момфератикосу в 1204 році у складі Пієрії, частини Королівства Салоніки. Першими мешканцями замку були лицарі під командуванням Роландо Піке в 1204 - 1222 роках. #ЗамокПлатамонас #Платамонас #Греція #Македонія #Олімп #Історія #Середньовіччя #Фортеця #Подорожі #КрасивіМісця #Подорожні #ПодорожуємоГрецією
    3Kпереглядів
Більше результатів