• Офицер ЗСУ «Хасид» получил международную награду IPA: что известно о бойце и почему его отметили — «Защищать Украину — это также о свете, который должен победить тьму».

    Международная полицейская ассоциация (International Police Association, IPA), объединяющая правоохранителей более чем из 70 стран, вручила свою медаль офицеру Вооружённых Сил Украины с позывным «Хасид». Об этом сообщили Федерация еврейских общин Украины (FJCU) в ноябре 2025 года.
    В решении IPA подчёркивается, что награда присуждена за высокий профессионализм, отвагу и особый вклад в защиту Украины.

    В НАновости мы собрали все подтверждённые факты об этом офицере — человеке, который стал редким примером соединения профессионального военного опыта, глубокой личной мотивации и хасидского взгляда на мир. «Хасид» — еврей по происхождению, волонтёр-инструктор, который тренирует украинских военнослужащих с первых дней полномасштабного вторжения, передавая им знания, полученные в спецподразделениях Украины и в израильских учебных центрах.

    Один из повторяемых им смыслов — именно тот, что вынесен в начало поста.
    Фраза «свет, который должен победить тьму» — это не художественный образ, а прямой хасидский принцип, встречающийся в учениях Бааль Шем Това, Магида из Межерича и Алтер Ребе. В этой традиции свет понимается как сила, которая по своей природе рассеивает тьму — и именно таким мировоззренческим подходом «Хасид» объясняет свою службу.

    Мы собрали всё, что подтверждено видеоматериалами и источниками:
    — документальные ролики, где он рассказывает о своей службе;
    — данные о том, что он подготовил более 8 000 украинских бойцов;
    — описание его методик, психологической подготовки и реального влияния на выживаемость военнослужащих;
    — анализ того, как российская пропаганда пыталась исказить его образ и почему эти попытки не выдерживают проверку фактами.

    Для него эта работа — не про статус. Это про спасённые жизни, передачу опыта и внутренний свет, который, по хасидской традиции, должен становиться сильнее тьмы.

    Полную историю читайте здесь 👇
    🔗 https://news.nikk.co.il/oficer-zsu-hasid/

    Как вы считаете, нужно ли чаще рассказывать о таких людях — о евреях Украины, которые на передовой защищают свою страну? Напишите в комментариях.

    #ЗСУ #Украина #Хасид #ЕвреиУкраины #IPA #NikkAgency #НАновости #УкраинаИзраиль #JewishCommunity #Defense

    👉 Делитесь в Facebook: https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid0bixc7mcjft3GD...
    Офицер ЗСУ «Хасид» получил международную награду IPA: что известно о бойце и почему его отметили — «Защищать Украину — это также о свете, который должен победить тьму». Международная полицейская ассоциация (International Police Association, IPA), объединяющая правоохранителей более чем из 70 стран, вручила свою медаль офицеру Вооружённых Сил Украины с позывным «Хасид». Об этом сообщили Федерация еврейских общин Украины (FJCU) в ноябре 2025 года. В решении IPA подчёркивается, что награда присуждена за высокий профессионализм, отвагу и особый вклад в защиту Украины. В НАновости мы собрали все подтверждённые факты об этом офицере — человеке, который стал редким примером соединения профессионального военного опыта, глубокой личной мотивации и хасидского взгляда на мир. «Хасид» — еврей по происхождению, волонтёр-инструктор, который тренирует украинских военнослужащих с первых дней полномасштабного вторжения, передавая им знания, полученные в спецподразделениях Украины и в израильских учебных центрах. Один из повторяемых им смыслов — именно тот, что вынесен в начало поста. Фраза «свет, который должен победить тьму» — это не художественный образ, а прямой хасидский принцип, встречающийся в учениях Бааль Шем Това, Магида из Межерича и Алтер Ребе. В этой традиции свет понимается как сила, которая по своей природе рассеивает тьму — и именно таким мировоззренческим подходом «Хасид» объясняет свою службу. Мы собрали всё, что подтверждено видеоматериалами и источниками: — документальные ролики, где он рассказывает о своей службе; — данные о том, что он подготовил более 8 000 украинских бойцов; — описание его методик, психологической подготовки и реального влияния на выживаемость военнослужащих; — анализ того, как российская пропаганда пыталась исказить его образ и почему эти попытки не выдерживают проверку фактами. Для него эта работа — не про статус. Это про спасённые жизни, передачу опыта и внутренний свет, который, по хасидской традиции, должен становиться сильнее тьмы. Полную историю читайте здесь 👇 🔗 https://news.nikk.co.il/oficer-zsu-hasid/ Как вы считаете, нужно ли чаще рассказывать о таких людях — о евреях Украины, которые на передовой защищают свою страну? Напишите в комментариях. #ЗСУ #Украина #Хасид #ЕвреиУкраины #IPA #NikkAgency #НАновости #УкраинаИзраиль #JewishCommunity #Defense 👉 Делитесь в Facebook: https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid0bixc7mcjft3GDb7pron11Kcw3tYs1Z6HnUSTkrQx1j8xghxzwgMiW5fXv1aNUPS1l
    NEWS.NIKK.CO.IL
    Офицер ЗСУ «Хасид» получил международную награду IPA: что известно о бойце и почему его отметили - НАновости - новости Израиля
    Международная полицейская ассоциация наградила офицера ЗСУ Международная полицейская ассоциация (International Police Association, IPA), объединяющая - НАновости - новости Израиля - Понедельник, 24 ноября, 2025, 13:52
    426переглядів
  • Потроху починаємо розуміти, чому після приходу руси медицина в Бердянську скотилася на рівень шаманства, змов та нашіптування.
    Незважаючи на дикий дефіцит кадрів, медичний персонал, що залишився, ПРИМІСНО змушують брати участь у неадекватній і нездоровій нісенітниці "великий етнографічний диктант".
    І поки бердянців лікують расисянські ветеринари, справжні медики повинні займатися агітаційною єрессю, яка взагалі не має жодного відношення до медицини.
    Ще раз для розуміння: це не медичний форум, не курси підвищення кваліфікації, не симпозіум чи з'їзд, не презентація чи доповідь, це "популяризація знань про культуру народів, які мешкають на території ереф".
    Неймовірно важлива для медиків інформація, що заслуговує на витрачений час! А пацієнти почекають, диктант важливіший! Ветеринари прикриють та підмінять 😂
    Пропаганда працює, шлак заливається в голови тоннами, замполіти будуть задоволені та премійовані😂
    Реалії Бердянська під окупацією.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Потроху починаємо розуміти, чому після приходу руси медицина в Бердянську скотилася на рівень шаманства, змов та нашіптування. Незважаючи на дикий дефіцит кадрів, медичний персонал, що залишився, ПРИМІСНО змушують брати участь у неадекватній і нездоровій нісенітниці "великий етнографічний диктант". І поки бердянців лікують расисянські ветеринари, справжні медики повинні займатися агітаційною єрессю, яка взагалі не має жодного відношення до медицини. Ще раз для розуміння: це не медичний форум, не курси підвищення кваліфікації, не симпозіум чи з'їзд, не презентація чи доповідь, це "популяризація знань про культуру народів, які мешкають на території ереф". Неймовірно важлива для медиків інформація, що заслуговує на витрачений час! А пацієнти почекають, диктант важливіший! Ветеринари прикриють та підмінять 😂 Пропаганда працює, шлак заливається в голови тоннами, замполіти будуть задоволені та премійовані😂 Реалії Бердянська під окупацією. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    103переглядів
  • 🤬 Спадщина НКВД: 4 цинічних "методичок", якими москва намагається стерти Сандармох.

    ​Окей, я виклав правду про Сандармох, про непокаране московське зло? І тут же вилізла зграя ботів та "корисних ідіотів" з ідентичними коментарями. Усі цитати, які ви побачите нижче, я взяв безпосередньо з коментарів під моїми матеріалами про Сандармох.

    ​Не ведіться! Ці наративи, які ви бачите тут... звучать абсолютно ідентично під постами про будь-які злочини Москви, що доводить їхню системну, координовану і, звісно, щедро проплачену природу.

    🔪 Про злочин та його масштаби:
    ​Сандармох - це простори, де НКВД влаштувало свій кривавий тир. У період Великого терору (1937–1938 рр.) тут було знищено близько 9500 осіб 58 національностей. Лише за один "Соловецький етап" (27 жовтня – 4 листопада 1937 р.) було розстріляно 1111 осіб. Серед них — 287 українців, цвіт нашої нації, відомий як Розстріляне Відродження: письменники, режисери, науковці (Куліш, Курбас, Підмогильний та сотні інших). москва знищила найосвіченішу та найактивнішу частину нашого народу 😢

    👹 ​Ця тема викликала ботоатаку саме тому, що вона розкриває злочин, який вони приховували десятиліттями і хочуть надалі стерти з нашої пам'яті, переводячи увагу в інше русло. Наше завдання — провести холодний, але злий розбір цієї пропаганди. Зараз я покажу, як працює їхня методичка, розібравши її через чотири ворожих "мантри".

    ​1. 🐍 Наратив #1: Етнічна Алібізація (Шукаємо винних де завгодно, тільки не в моZкві)
    ​Ворожий наратив: Давайте перекладемо відповідальність з імперії на якогось "грузина" чи "євреїв": «Дав грузін дозвіл і стріляли...», «В НКВС працювали свої, місцеві, це були євреі і українці...»
    ​📍 Наша відповідь:
    ​Суть Системи, а не Етносу: Це класичний "перевод стрілок". Це абсурд! Злочини творила імперська ідеологія, мета якої — тримати Україну під контролем і русифікувати. СРСР — це ребрендинг російської Імперії. Накази давали з моzкви, а хто стріляв — це лише виконавці чужої, колоніальної волі.

    ​Де Шукати Винних: Забудьте про етнічний склад НКВС! Це була імперська машина, і головний злочин криється в ідеології та московському центрі, який видавав накази. Ми говоримо про систему терору, а не про національність катів.

    ​2. 🩸 Наратив #2: Розмивання та Заперечення Ідентичності (Українців не існує, це все "общеє")
    ​Ворог намагається створити хибну симетрію і довести, що ми не унікальні.
    ​🔸 Ворожий наратив: «Гинули не тільки українці», «А для чого тоді винищували російське духовенство і письменників !?», «никогда в совке никого за мову не убивали», «Ще 120 рокiв тому не було нiяких 'украiньцiв', а були 'малороси' та 'русини'».
    ​📍 Наша відповідь:
    ​ Так, гинули люди різних національностей, але в Україні метою режиму було системне, фізичне та культурне знищення української нації як політичного суб'єкта. Це була свідома політика, спрямована саме на українську ідентичність.

    ​За що вбивали: «никогда в совке никого за мову не убивали» — це цинічна брехня. За що розстріляли наших елітів у Сандармоху? За «буржуазний націоналізм»! Тобто за українську думку, культуру та бажання Незалежності.

    ​Заперечення Існування Нації: Це історична маніпуляція. Це колоніальний прийом з підручника ХІХ століття! "Малороси" — це принизливий ярлик, який ви нам клеїли. Українці — це одна нація. Ворог намагається нас розділити (гуцули/лемки/бойки), щоб ослабити. Наша відповідь проста: Ми існуємо!

    ​3. 💣 Наратив #3: Токсична Еквівалентність (УПА не краще за НКВД, а отже, моzkва не винна)
    ​Найагресивніша маніпуляція, що використовує історичні трагедії для виправдання імперії.
    ​🔸 Ворожий наратив: «їхні методи (УПА) були не краще ніж у кацапів чи фашистів», «треба виправдовувати тих хто вбивав жінок і дітей хоч вони і були твоїми родичами...»
    ​📍 Наша відповідь:
    ​Призначення Зла: Ви серйозно порівнюєте державну машину геноциду з рухом опору? Це моральний злочин — прирівнювати НКВД (яке діяло за наказом імперії) до УПА (яке боролося за власну державу). Ворог тисне на болючу Волинську трагедію, щоб виправдати СВІЙ тотальний геноцидний терор.

    ​Використання Травми: Мета проста: довести, що "українці не заслуговують на державу". Ми відкидаємо цей наратив! Їхня пропаганда використовує історичні трагедії, щоб посіяти сумніви у праві України на самостійність.

    ​4. 🚨 Наратив #4: Саботаж Сьогоднішньої Боротьби (Відвернення уваги від фронту)
    ​Цей наратив прирівнює злочини імперії до внутрішніх проблем України.
    ​🔸 Ворожий наратив: «А навіщо зараз вбивають людей у приміщеннях ТЦК?», «Доки дві мови - доти Україна. І не кажіть, що вас не попереджали.»
    ​📍 Наша відповідь:
    ​Саботаж: Це не можна порівнювати! Порівнювати випадки у ТЦК, які розслідуються, із СИСТЕМНИМИ розстрілами еліти — це спроба обману. Це пряма робота на Кремль і спроба зірвати мобілізацію. Мета НКВД — знищити народ. Мета ТЦК — захистити народ. Різниця очевидна, перестаньте підігравати ворогу.

    ​Колоніальний Важіль: Погроза «Доки дві мови - доти Україна» — це ультиматум колонізатора. Нам прямо кажуть: тримайте дірку в нашому культурному полі, щоб ми могли туди засунути ногу, коли захочемо.

    ⛓️​ Кривава Нитка: Чому Непокаране Зло Повернулося?

    Непокаране 🚩🇷🇺👹 зло СРСР не краще за нацистський режим. Історичні факти доводять: ГУЛАГ був створений ДО Голокосту і став жахливим зразком. СРСР та Третій Рейх — ідеологічні близнюки.
    ​Урок Непокарання: Чому 2022-й став можливим? Тому що злочини 1937 року залишилися НЕПОКАРАНИМИ! Це найголовніший урок, який ми мали засвоїти кров'ю.

    🛡️ ​Пам'ять — це Щит проти Майбутнього Зла. Наш обов'язок — розірвати це коло раз і назавжди.

    ​Ми маємо виробити імунітет проти пропаганди: Ми не дозволимо їм забути! Злочини 1937 року... — це геноцидний план знищення нас. Наша пам'ять — це вакцина проти брехні. Якщо наші діти знатимуть, що ці наративи — сміття з імперського архіву, вони отримають імунітет.
    ​Кожен непокараний злочин — це відчинені двері для наступного. Наші Захисники борються на фронті, щоб "заварити ці двері". Наше завдання в тилу — утверджувати правду. Ми пам'ятаємо, щоб наша Перемога була остаточною, а реінкарнована імперія не повернулася через 30 років.

    ​Українство — це наш свідомий вибір, це наша щоденна зброя. Не дозволяйте цій ворожій отруті розколоти нас чи стерти правду.

    ➡️ ​Поширюйте цей розбір! Не дайте їм шансу!
    🫂🤝​Покажи силу нашої культури:
    ​1️⃣ Коли востаннє ви читали поетів чи письменників Розстріляного Відродження?
    ​2️⃣ Кого саме? (Хвильового, Курбаса, Підмогильного, Куліша, Зерова чи когось іншого із сотень знищених тоді митців?)
    ​3️⃣ Запустімо флешмоб!❗
    Діліться у коментарях чи на своїй сторінці улюбленими рядками та фотографією книги, яку читаєте зараз. Давайте повернемо їм славу!

    ​Давайте разом вибудуємо Україну, вільну від імперських тіней! 🇺🇦
    🤬 Спадщина НКВД: 4 цинічних "методичок", якими москва намагається стерти Сандармох. ​Окей, я виклав правду про Сандармох, про непокаране московське зло? І тут же вилізла зграя ботів та "корисних ідіотів" з ідентичними коментарями. Усі цитати, які ви побачите нижче, я взяв безпосередньо з коментарів під моїми матеріалами про Сандармох. ​Не ведіться! Ці наративи, які ви бачите тут... звучать абсолютно ідентично під постами про будь-які злочини Москви, що доводить їхню системну, координовану і, звісно, щедро проплачену природу. 🔪 Про злочин та його масштаби: ​Сандармох - це простори, де НКВД влаштувало свій кривавий тир. У період Великого терору (1937–1938 рр.) тут було знищено близько 9500 осіб 58 національностей. Лише за один "Соловецький етап" (27 жовтня – 4 листопада 1937 р.) було розстріляно 1111 осіб. Серед них — 287 українців, цвіт нашої нації, відомий як Розстріляне Відродження: письменники, режисери, науковці (Куліш, Курбас, Підмогильний та сотні інших). москва знищила найосвіченішу та найактивнішу частину нашого народу 😢 👹 ​Ця тема викликала ботоатаку саме тому, що вона розкриває злочин, який вони приховували десятиліттями і хочуть надалі стерти з нашої пам'яті, переводячи увагу в інше русло. Наше завдання — провести холодний, але злий розбір цієї пропаганди. Зараз я покажу, як працює їхня методичка, розібравши її через чотири ворожих "мантри". ​1. 🐍 Наратив #1: Етнічна Алібізація (Шукаємо винних де завгодно, тільки не в моZкві) ​Ворожий наратив: Давайте перекладемо відповідальність з імперії на якогось "грузина" чи "євреїв": «Дав грузін дозвіл і стріляли...», «В НКВС працювали свої, місцеві, це були євреі і українці...» ​📍 Наша відповідь: ​Суть Системи, а не Етносу: Це класичний "перевод стрілок". Це абсурд! Злочини творила імперська ідеологія, мета якої — тримати Україну під контролем і русифікувати. СРСР — це ребрендинг російської Імперії. Накази давали з моzкви, а хто стріляв — це лише виконавці чужої, колоніальної волі. ​Де Шукати Винних: Забудьте про етнічний склад НКВС! Це була імперська машина, і головний злочин криється в ідеології та московському центрі, який видавав накази. Ми говоримо про систему терору, а не про національність катів. ​2. 🩸 Наратив #2: Розмивання та Заперечення Ідентичності (Українців не існує, це все "общеє") ​Ворог намагається створити хибну симетрію і довести, що ми не унікальні. ​🔸 Ворожий наратив: «Гинули не тільки українці», «А для чого тоді винищували російське духовенство і письменників !?», «никогда в совке никого за мову не убивали», «Ще 120 рокiв тому не було нiяких 'украiньцiв', а були 'малороси' та 'русини'». ​📍 Наша відповідь: ​ Так, гинули люди різних національностей, але в Україні метою режиму було системне, фізичне та культурне знищення української нації як політичного суб'єкта. Це була свідома політика, спрямована саме на українську ідентичність. ​За що вбивали: «никогда в совке никого за мову не убивали» — це цинічна брехня. За що розстріляли наших елітів у Сандармоху? За «буржуазний націоналізм»! Тобто за українську думку, культуру та бажання Незалежності. ​Заперечення Існування Нації: Це історична маніпуляція. Це колоніальний прийом з підручника ХІХ століття! "Малороси" — це принизливий ярлик, який ви нам клеїли. Українці — це одна нація. Ворог намагається нас розділити (гуцули/лемки/бойки), щоб ослабити. Наша відповідь проста: Ми існуємо! ​3. 💣 Наратив #3: Токсична Еквівалентність (УПА не краще за НКВД, а отже, моzkва не винна) ​Найагресивніша маніпуляція, що використовує історичні трагедії для виправдання імперії. ​🔸 Ворожий наратив: «їхні методи (УПА) були не краще ніж у кацапів чи фашистів», «треба виправдовувати тих хто вбивав жінок і дітей хоч вони і були твоїми родичами...» ​📍 Наша відповідь: ​Призначення Зла: Ви серйозно порівнюєте державну машину геноциду з рухом опору? Це моральний злочин — прирівнювати НКВД (яке діяло за наказом імперії) до УПА (яке боролося за власну державу). Ворог тисне на болючу Волинську трагедію, щоб виправдати СВІЙ тотальний геноцидний терор. ​Використання Травми: Мета проста: довести, що "українці не заслуговують на державу". Ми відкидаємо цей наратив! Їхня пропаганда використовує історичні трагедії, щоб посіяти сумніви у праві України на самостійність. ​4. 🚨 Наратив #4: Саботаж Сьогоднішньої Боротьби (Відвернення уваги від фронту) ​Цей наратив прирівнює злочини імперії до внутрішніх проблем України. ​🔸 Ворожий наратив: «А навіщо зараз вбивають людей у приміщеннях ТЦК?», «Доки дві мови - доти Україна. І не кажіть, що вас не попереджали.» ​📍 Наша відповідь: ​Саботаж: Це не можна порівнювати! Порівнювати випадки у ТЦК, які розслідуються, із СИСТЕМНИМИ розстрілами еліти — це спроба обману. Це пряма робота на Кремль і спроба зірвати мобілізацію. Мета НКВД — знищити народ. Мета ТЦК — захистити народ. Різниця очевидна, перестаньте підігравати ворогу. ​Колоніальний Важіль: Погроза «Доки дві мови - доти Україна» — це ультиматум колонізатора. Нам прямо кажуть: тримайте дірку в нашому культурному полі, щоб ми могли туди засунути ногу, коли захочемо. ⛓️​ Кривава Нитка: Чому Непокаране Зло Повернулося? ​ Непокаране 🚩🇷🇺👹 зло СРСР не краще за нацистський режим. Історичні факти доводять: ГУЛАГ був створений ДО Голокосту і став жахливим зразком. СРСР та Третій Рейх — ідеологічні близнюки. ​Урок Непокарання: Чому 2022-й став можливим? Тому що злочини 1937 року залишилися НЕПОКАРАНИМИ! Це найголовніший урок, який ми мали засвоїти кров'ю. 🛡️ ​Пам'ять — це Щит проти Майбутнього Зла. Наш обов'язок — розірвати це коло раз і назавжди. ​Ми маємо виробити імунітет проти пропаганди: Ми не дозволимо їм забути! Злочини 1937 року... — це геноцидний план знищення нас. Наша пам'ять — це вакцина проти брехні. Якщо наші діти знатимуть, що ці наративи — сміття з імперського архіву, вони отримають імунітет. ​Кожен непокараний злочин — це відчинені двері для наступного. Наші Захисники борються на фронті, щоб "заварити ці двері". Наше завдання в тилу — утверджувати правду. Ми пам'ятаємо, щоб наша Перемога була остаточною, а реінкарнована імперія не повернулася через 30 років. ​Українство — це наш свідомий вибір, це наша щоденна зброя. Не дозволяйте цій ворожій отруті розколоти нас чи стерти правду. ➡️ ​Поширюйте цей розбір! Не дайте їм шансу! 🫂🤝​Покажи силу нашої культури: ​1️⃣ Коли востаннє ви читали поетів чи письменників Розстріляного Відродження? ​2️⃣ Кого саме? (Хвильового, Курбаса, Підмогильного, Куліша, Зерова чи когось іншого із сотень знищених тоді митців?) ​3️⃣ Запустімо флешмоб!❗ Діліться у коментарях чи на своїй сторінці улюбленими рядками та фотографією книги, яку читаєте зараз. Давайте повернемо їм славу! ​Давайте разом вибудуємо Україну, вільну від імперських тіней! 🇺🇦
    1Kпереглядів
  • Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    755переглядів
  • Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

    Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

    А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

    Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь". Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі. А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.
    749переглядів
  • #події
    💔 «Кришталева ніч» (1938): Пролог до Голокосту
    Події, що розгорнулися в Німеччині та Австрії в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року, не були стихійним «народним гнівом», як їх намагалася подати нацистська пропаганда. Це була ретельно скоординована акція державного терору, спрямована проти єврейського населення, яка стала поворотним моментом на шляху до Катастрофи європейського єврейства – Голокосту.

    Привід та Реальна Сутність

    Формальним приводом для погромів стало вбивство німецького дипломата Ернста фон Рата в Парижі 7 листопада 1938 року єврейським підлітком Гершелем Грюншпаном. Цей інцидент нацистський міністр пропаганди Йозеф Геббельс використав для розпалювання антисемітської істерії.
    Увечері 9 листопада, під час зборів нацистських лідерів, Геббельс виголосив промову, що була сприйнята воєнізованими формуваннями НСДАП (СА, СС та Гітлер’юґенд) як прямий наказ до насильницьких дій. Погромникам було дозволено діяти, тоді як поліції та пожежним командам було наказано не втручатися та не гасити пожежі в синагогах.

    🔨 Масштаби Руйнування та Терору

    Наслідки тієї ночі були катастрофічними та шокуючими для багатьох. Вулиці німецьких міст були вкриті уламками розбитого скла з вітрин єврейських магазинів та синагог, що й дало погромам цинічну назву «Кришталева ніч» (Ніч розбитих вітрин).
    * Синагоги та Майно: Було спалено або зруйновано понад 1000 синагог та молитовних будинків, а також розгромлено й розграбовано понад 7500 єврейських підприємств і магазинів.
    * Жертви та Ув'язнення: Було вбито щонайменше 91 єврея, сотні було поранено. Проте найважливішим наслідком стали масові арешти. До 30 000 євреїв-чоловіків було заарештовано та відправлено до концентраційних таборів (Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен). Це був перший масовий арешт євреїв винятково на національній основі.
    * Фінансова Конфіскація: На єврейську громаду було накладено штраф у розмірі 1 мільярда рейхсмарок («податок на спокуту») за шкоду, завдану… самими погромниками.
    🚨 Символічний Початок Геноциду
    «Кришталева ніч» стала не просто черговою антиєврейською акцією, а рубіконом. Вона чітко засвідчила, що нацистський режим перейшов від політики правової дискримінації та економічного витіснення до відкритого фізичного насильства та ув'язнення. Після цього погрому життя євреїв у Рейху опинилося під прямою загрозою, і держава відкрито відмовилася від будь-якого захисту. Це був сигнал до прискореної еміграції та, що найстрашніше, символічний початок політики, яка за кілька років переросла у «Остаточне вирішення єврейського питання» – Голокост.
    Згадка про «Кришталеву ніч» як провісник Голокосту розкривається в документальному відео "Кришталева ніч " – перший провісник Голокосту, Одна історія.
    https://youtu.be/_gSH0DQqjYs?si=Pj5iqHFYXcBrpKCt
    #події 💔 «Кришталева ніч» (1938): Пролог до Голокосту Події, що розгорнулися в Німеччині та Австрії в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року, не були стихійним «народним гнівом», як їх намагалася подати нацистська пропаганда. Це була ретельно скоординована акція державного терору, спрямована проти єврейського населення, яка стала поворотним моментом на шляху до Катастрофи європейського єврейства – Голокосту. Привід та Реальна Сутність Формальним приводом для погромів стало вбивство німецького дипломата Ернста фон Рата в Парижі 7 листопада 1938 року єврейським підлітком Гершелем Грюншпаном. Цей інцидент нацистський міністр пропаганди Йозеф Геббельс використав для розпалювання антисемітської істерії. Увечері 9 листопада, під час зборів нацистських лідерів, Геббельс виголосив промову, що була сприйнята воєнізованими формуваннями НСДАП (СА, СС та Гітлер’юґенд) як прямий наказ до насильницьких дій. Погромникам було дозволено діяти, тоді як поліції та пожежним командам було наказано не втручатися та не гасити пожежі в синагогах. 🔨 Масштаби Руйнування та Терору Наслідки тієї ночі були катастрофічними та шокуючими для багатьох. Вулиці німецьких міст були вкриті уламками розбитого скла з вітрин єврейських магазинів та синагог, що й дало погромам цинічну назву «Кришталева ніч» (Ніч розбитих вітрин). * Синагоги та Майно: Було спалено або зруйновано понад 1000 синагог та молитовних будинків, а також розгромлено й розграбовано понад 7500 єврейських підприємств і магазинів. * Жертви та Ув'язнення: Було вбито щонайменше 91 єврея, сотні було поранено. Проте найважливішим наслідком стали масові арешти. До 30 000 євреїв-чоловіків було заарештовано та відправлено до концентраційних таборів (Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен). Це був перший масовий арешт євреїв винятково на національній основі. * Фінансова Конфіскація: На єврейську громаду було накладено штраф у розмірі 1 мільярда рейхсмарок («податок на спокуту») за шкоду, завдану… самими погромниками. 🚨 Символічний Початок Геноциду «Кришталева ніч» стала не просто черговою антиєврейською акцією, а рубіконом. Вона чітко засвідчила, що нацистський режим перейшов від політики правової дискримінації та економічного витіснення до відкритого фізичного насильства та ув'язнення. Після цього погрому життя євреїв у Рейху опинилося під прямою загрозою, і держава відкрито відмовилася від будь-якого захисту. Це був сигнал до прискореної еміграції та, що найстрашніше, символічний початок політики, яка за кілька років переросла у «Остаточне вирішення єврейського питання» – Голокост. Згадка про «Кришталеву ніч» як провісник Голокосту розкривається в документальному відео "Кришталева ніч " – перший провісник Голокосту, Одна історія. https://youtu.be/_gSH0DQqjYs?si=Pj5iqHFYXcBrpKCt
    Like
    1
    482переглядів
  • 7 листопада 1917 року у Петрограді більшовики на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснили збройний переворот і захопили владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму.

    “Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існування комуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати йому значення революції.

    Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи.

    В Україні більшовики не мали суттєвої підтримки, тож їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу.

    Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з'їзді совєтов, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому совєцькими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український совєцький уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді, бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні.

    Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Усі рішення він приймав зі згоди Петрограда. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства. Тож ніколи не забувайти, що називати Харків «першою столицею» - це те ж саме, що через умовні 70 років називати Донецьк «столицею ДеНеРе». Якщо зустрічаєте людей з тезами «Харькав - пєрвая сталіца», поясніть їм, що це був фейковий форпост московських окупантів, а не українська столиця.

    7 листопада 1917 року у Петрограді більшовики на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснили збройний переворот і захопили владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму. “Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існування комуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати йому значення революції. Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи. В Україні більшовики не мали суттєвої підтримки, тож їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу. Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з'їзді совєтов, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому совєцькими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український совєцький уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді, бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні. Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Усі рішення він приймав зі згоди Петрограда. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства. Тож ніколи не забувайти, що називати Харків «першою столицею» - це те ж саме, що через умовні 70 років називати Донецьк «столицею ДеНеРе». Якщо зустрічаєте людей з тезами «Харькав - пєрвая сталіца», поясніть їм, що це був фейковий форпост московських окупантів, а не українська столиця.
    Like
    1
    456переглядів
  • #події
    3 листопада 1941 року в Києві стався потужний вибух, унаслідок якого було знищено Успенський собор Києво-Печерської лаври — головний храм та одну з найважливіших історико-культурних святинь України. Вибух відбувся приблизно о 14:30, залишивши від собору лише фрагменти стін, вівтаря і кілька стовпів. Тоді Київ уже був окупований нацистською армією, проте вибух спричинили міни, закладені радянськими військами під час відступу в серпні-вересні 1941 року. За різними версіями, радянські сапери НКВС таємно замінували собор, застосовуючи тактику «спаленої землі», щоб не дати нацистам використати цю культурну спадщину.

    Цей акт вибуху часто інтерпретують як політичний замах: 3 листопада до лаври приїздив президент Словаччини Йозеф Тісо разом із німецькою окупаційною владою, які мали оглянути собор. Вибух стався через кілька хвилин після їхнього виходу з храму. Судячи з доповідей поліції безпеки, в момент вибуху спостерігали трьох людей, які втекли з місця події і були розстріляні. Ймовірно, це була спроба ліквідувати високопосадових гостей.

    Вибух не лише повністю знищив собор, а й спричинив пожежі в інших будівлях Лаври — трапезній церкві, музеях, бібліотеках і навіть дзвіниці. Загинуло близько 300 німецьких військових та невстановлена кількість місцевих мешканців. Окупаційна влада заздалегідь знала про мінування та ніколи не вживала заходів для розмінування собору, що свідчить про радянську версію замаху на життя офіційних осіб.

    Ця подія стала величезною втратю для української культурної спадщини. Упродовж десятиліть точилися суперечки щодо винних у вибуху — радянська пропаганда звинувачувала нацистів, а німці – радянських партизанів. Справжня причина пов’язана з бойовими діями і тактикою радянських військ. Успенський собор, котрий був зведений у XI столітті і був важливим символом духовності та історії Києва, відновили лише у 2000 році.

    Отже, вибух і знищення Успенського собору Києво-Печерської лаври 3 листопада 1941 року було актом військової тактики радянських військ під час відступу, який став великою трагедією для історії і культури України та залишив глибокий слід у пам’яті нації.
    #події 3 листопада 1941 року в Києві стався потужний вибух, унаслідок якого було знищено Успенський собор Києво-Печерської лаври — головний храм та одну з найважливіших історико-культурних святинь України. Вибух відбувся приблизно о 14:30, залишивши від собору лише фрагменти стін, вівтаря і кілька стовпів. Тоді Київ уже був окупований нацистською армією, проте вибух спричинили міни, закладені радянськими військами під час відступу в серпні-вересні 1941 року. За різними версіями, радянські сапери НКВС таємно замінували собор, застосовуючи тактику «спаленої землі», щоб не дати нацистам використати цю культурну спадщину. Цей акт вибуху часто інтерпретують як політичний замах: 3 листопада до лаври приїздив президент Словаччини Йозеф Тісо разом із німецькою окупаційною владою, які мали оглянути собор. Вибух стався через кілька хвилин після їхнього виходу з храму. Судячи з доповідей поліції безпеки, в момент вибуху спостерігали трьох людей, які втекли з місця події і були розстріляні. Ймовірно, це була спроба ліквідувати високопосадових гостей. Вибух не лише повністю знищив собор, а й спричинив пожежі в інших будівлях Лаври — трапезній церкві, музеях, бібліотеках і навіть дзвіниці. Загинуло близько 300 німецьких військових та невстановлена кількість місцевих мешканців. Окупаційна влада заздалегідь знала про мінування та ніколи не вживала заходів для розмінування собору, що свідчить про радянську версію замаху на життя офіційних осіб. Ця подія стала величезною втратю для української культурної спадщини. Упродовж десятиліть точилися суперечки щодо винних у вибуху — радянська пропаганда звинувачувала нацистів, а німці – радянських партизанів. Справжня причина пов’язана з бойовими діями і тактикою радянських військ. Успенський собор, котрий був зведений у XI столітті і був важливим символом духовності та історії Києва, відновили лише у 2000 році. Отже, вибух і знищення Успенського собору Києво-Печерської лаври 3 листопада 1941 року було актом військової тактики радянських військ під час відступу, який став великою трагедією для історії і культури України та залишив глибокий слід у пам’яті нації.
    Sad
    1
    192переглядів
  • #Украдені_в_України

    МАКСИМ БЕРЕЗОВСЬКИЙ

    27 жовтня 1745 р. у Глухові на Чернігівщині народився Максим Березовський - композитор, диригент, співак.

    Пропаганда загарбників ще з XVIII століття провадить, що нібито Максим Березовський - засновник російського хорового концерту.

    Проте, народжений у Глухові, він ніколи себе не асоціював ані з російською культурою, ані з її народом. Видатний український музикант навчався майстерності у Болонській філармонічній академії і перебував під покровительством Джованні Батісти Мартіні — композитора, музикознавця, найкращого музичного педагога Європи, учителя Вольфганга Амадея Моцарта. Він вважав Березовського одним із найталановитіших та улюблених учнів. До речі, навчався Березовський одночасно з Моцартом, їх часто порівнювали й обом пророчили блискуче майбутнє.

    Однак Російська імперія не могла просто так залишити українського творця жити в Італії й Березовський вирушив у Петербург, де йому створили нестерпні умови для творчості. Видатного українця не стало, коли йому було всього 31 рік. У «найкращих» традиціях імперії - він помер за невідомих обставин.

    «Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування слід було б по сей день і видати, — йдеться у доповідній записці Івана Єлагіна від 25 травня 1777-го. Так як по смерті його нічого не зо-сталося й поховати тіло нічим».

    З відривного календаря "Український народний календар" за 27 жовтня.
    -----------

    https://vseosvita.ua/blogs/maksym-berezovskyi-trahediia-ta-taiemnytsi...
    #Украдені_в_України МАКСИМ БЕРЕЗОВСЬКИЙ 27 жовтня 1745 р. у Глухові на Чернігівщині народився Максим Березовський - композитор, диригент, співак. Пропаганда загарбників ще з XVIII століття провадить, що нібито Максим Березовський - засновник російського хорового концерту. Проте, народжений у Глухові, він ніколи себе не асоціював ані з російською культурою, ані з її народом. Видатний український музикант навчався майстерності у Болонській філармонічній академії і перебував під покровительством Джованні Батісти Мартіні — композитора, музикознавця, найкращого музичного педагога Європи, учителя Вольфганга Амадея Моцарта. Він вважав Березовського одним із найталановитіших та улюблених учнів. До речі, навчався Березовський одночасно з Моцартом, їх часто порівнювали й обом пророчили блискуче майбутнє. Однак Російська імперія не могла просто так залишити українського творця жити в Італії й Березовський вирушив у Петербург, де йому створили нестерпні умови для творчості. Видатного українця не стало, коли йому було всього 31 рік. У «найкращих» традиціях імперії - він помер за невідомих обставин. «Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування слід було б по сей день і видати, — йдеться у доповідній записці Івана Єлагіна від 25 травня 1777-го. Так як по смерті його нічого не зо-сталося й поховати тіло нічим». З відривного календаря "Український народний календар" за 27 жовтня. ----------- https://vseosvita.ua/blogs/maksym-berezovskyi-trahediia-ta-taiemnytsia-ukrainskoho-motsarta-87189.html
    479переглядів