#new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Хартія, Жадан і Собаки, Тіна Кароль - Ніч (2026) https://youtu.be/F5jDVknM1D4

🎬 Кліп «Ніч» зняли у Харківському метрополітені Пісня у виконанні Тіна Кароль і гурту Жадан і Собаки була записана у Харкові, так само як і знятий кліп — у місті. Візуальним символом відео став Ⓜ Харківський метрополітен — місце, яке для харківʼян давно перестало бути просто транспортом і стало простором безпеки та сили. У центрі сюжету — військовослужбовці бригади «Хартія» Катерина та Євген, подружжя, яке разом несе службу в одному батальйоні.

#поезія Повір, прийду туди, де намалюєш мене зорі, де сніг так ніжно заблищить, де усміхнуться мрії чисті і прозорі, і я забуду відчай, хоч на мить! Прийду до тебе і свята, і грішна, де зачекалась ніжність у долонях, де будуть лиш блакитні небеса, і я забуду іній свій на скронях, і в радість огорнеться вся душа! Прийду! Чекай, люби і клич! Я відгукнусь, як пташка влітку рання, почувши голос твій, як світ іще мовчить. Прийду! Бо, може, це надія та остання відчути щастя ту жадану мить!!! Т. Хандога

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога

«Ляпис Трубецкой» в Израиле в феврале 2026: группа, для которой музыка стала формой сопротивления автократическим режимам Беларуси и России. «Ляпис Трубецкой» появился в Минске в 1989 году как белорусская панк-рок-группа. Со временем музыка и тексты стали жёстче и прямее, сместив фокус от иронии к социальной и политической критике. В 2011 году коллектив был запрещён в Беларуси, а в 2014-м проект был закрыт и распался на BRUTTO и Trubetskoy. Сергей Михалок находится в жёсткой оппозиции к режиму Лукашенко, последовательно поддерживает демократическое движение Беларуси и остаётся одним из символов культурного сопротивления белорусской автократии. Его позиция направлена против власти, а не против белорусского общества. После Евромайдана Михалок открыто поддержал Украину, получил украинское гражданство и продолжил работать вне официального культурного пространства Беларуси и России. В этот период песня «Воины света» звучала на баррикадах Майдана, на митингах и в уличных видео — и стала одной из неофициальных музыкальных ассоциаций протеста. После полномасштабного вторжения России в Украину в 2022 году проект «Ляпис Трубецкой» был возрождён осознанно и публично. Группа заняла чёткую антивоенную позицию. В одном из своих обращений к белорусам Сергей Михалок говорил прямо: «Белорусы. Трусливый и предавший родину Лукашенко, обос*авшись, сдал нашу страну путину, который сошёл с ума. Эти два гон…дона используют территорию Беларуси для того, чтобы атаковать братскую Украину.» Помимо публичных заявлений, позиция имела и практическое продолжение: концертные туры группы в Европе, США и Канаде проходили с благотворительной составляющей в поддержку Украины. Михалок также лично выступал для украинских военных, исполняя «Воины света» как жест поддержки и солидарности с ВСУ. В этот же период группа официально выпустила украинские версии песен — «Воїни світла», «Євпаторія», «Гаррі» (с участием Сергея Жадана). 📍 19 февраля 2026 — Хайфа, клуб Beat 📍 20 февраля 2026 — Тель-Авив, зал «Ридинг-3» 👉 Подробно — в нашей статье: https://nikk.agency/lyapis-trubeckoj-v-izraile/ ❓ А для вас «Ляпис Трубецкой» — это в первую очередь музыка, позиция или часть личной истории последних десяти лет? #НАновости #NAnews #ЛяписТрубецкой #Израиль #Хайфа #ТельАвив #Беларусь #Украина #ПанкРок

Червону троянду дарую тобі Не знаю чи стрінемся знову Могла б я віддати і серце своє Та серце належить другому Червону троянду сьогодні віддам я Це найдорожчий дарунок тобі Червона троянда - це квітка кохання Це спомин про зустріч, що в серці моїм Червону троянду тобі берегла Єдиний, мій любий, жаданий Та доля чомусь нас обох не звела Навіщо ж мені ця троянда? Червону троянду сьогодні віддам я Це найдорожчий дарунок тобі Червона троянда - це квітка кохання Це спомин про зустріч, що в серці моїм Червону троянду сьогодні віддам я Це найдорожчий дарунок тобі Червона троянда - це квітка кохання Це спомин про зустріч, що в серці моїм Моїм

Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!" Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками… І під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати і безпілотники. Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Святий Вечір, щедрий Вечір! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

#поезія ...Заглядає осінь крізь руду фіранку, До старої хати біля того ґанку, Лупотить у шибки, тягнеться під стріху — Чи то щось забула, чи шукає втіху. Надибала зорі, що лягли спочити, І взялася пані зорям ворожити. Біля того ґанку, біля тої хати, Вибрала найкращі золоті дукати. Нагадала зорям, щоб їх було рясно; У своїм сузір'ї, щоб світили ясно. Осявали людям всі шляхи, стежини, Кожен у коханні знайшов ту людину. Зірку свою — долю, зірку ту, жадану. Найріднішу в світі, милу і кохану. Щоби в парі бути, щоби осявати Біля того ґанку біля тої хати... Світлана Онуляк - Мінтенко.

#поезія Люблю цю осінь золотаву. Її не можна не любити... Як любить ранок добру каву, так осінь хочеться допити. До краю, до краплин останніх. До цих дощів -- гульвіс марудних, що б'ють асфальт в німих зізнаннях, і пестять дах старий і брýдний... Люблю це золото фальшиве. Воно в сто крат вартує більше за все блискуче і красиве. Від всіх прикрас воно найліпше. Люблю цю осінь. Стан нірвàни. Де спокій. Радість. І зізнання. Де суперечки й урагани. І вічних мрій сліпе жадання. Людмила Галінська