#дати
Правда під вогнем: Чому 16 лютого — день тих, хто міняє автомат на камеру 🎥
В історії воєн журналісти завжди були «сторонніми спостерігачами», проте російська агресія проти України змінила цей парадигм. 16 лютого ми відзначаємо День військового журналіста України — дату, що заснована не на бюрократичному бажанні створити чергове професійне свято, а на трагедії, що стала символом відданості професії. 🎖️

Точка відліку: Дебальцеве

Вибір цієї дати безпосередньо пов'язаний із подіями 2015 року. Саме 16 лютого під час боїв за Дебальцеве загинув капітан-лейтенант Дмитро Лабуткін, заступник редактора телерадіостудії Міноборони «Бриз». Він виконував свій обов'язок до останнього: збирав фото- та відеодокази присутності регулярних військ росії на території України. Його камера стала документом епохи, а його смерть — нагадуванням, що інформаційний фронт є настільки ж летальним, як і вогневий. 🛡️

Журналіст як ціль

Для москви український військовий журналіст — це ворог №1. Адже в епоху гібридних війн правда є небезпечнішою за «Хаймарси». Наші медійники в одностроях не просто фіксують події, вони руйнують багатошарові конструкції пропаганди, які росія вибудовувала десятиліттями. Робота «в полі» під обстрілами — це не про гонитву за хайпом, а про верифікацію реальності, де ціною помилки чи запізнення є не лише рейтинг, а й людські життя. 🖋️

Більше, ніж професія

Сьогодні військова журналістика в Україні вийшла за межі пресрелізів. Це люди, які живуть у бліндажах, знають ціну кожного метра звільненої землі та вміють розрізняти виходи й прильоти на слух краще, ніж назви столичних кав’ярень. Вони є містком між цивільним світом і кривавою реальністю окопів. 🪖

Ми маємо усвідомлювати: те, що ми бачимо у вечірніх новинах або стрічках телеграм-каналів, часто оплачено неймовірним ризиком. Кожен кадр із передової — це акт сміливості. День військового журналіста — це нагода згадати всіх тих, хто не повернувся з відрядження, і подякувати тим, хто продовжує тримати об’єктив наведений на правду, якою б гіркою вона не була. 🕯️

#історія #факт
ОСТАННЯ МЕЖА КАПІТАНА РОСТРОНА: ЛЮДИНА, ЩО ВИПЕРЕДИЛА СМЕРТЬ «ТИТАНІКА».
Ніч на 15 квітня 1912 року була настільки тихою та дзеркальною, що океан здавався не водою, а застиглою нафтою. Капітан Артур Рострон, командир пасажирського лайнера «Карпатія», що прямував із Нью-Йорка до Фіуме, мирно спав у своїй каюті. О 00:35 світ навколо нього змінився назавжди: радист увірвався з новиною про сигнал SOS від непотоплюваного гіганта «Титаніка».
Те, що відбулося далі, увійде в історію як приклад професіоналізму, що межує з героїзмом. Рострон не просто наказав змінити курс. Він зробив неможливе. Знаючи, що його судно здатне розвинути максимум 14 вузлів, капітан наказав відключити опалення та гарячу воду в каютах, спрямувавши всю енергію пари в машини. «Карпатія» здригалася, розвинувши неймовірні 17,5 вузлів, буквально летячи крізь ніч. 🚢
Рострон розумів ризик: він вів корабель на повній швидкості крізь те саме поле айсбергів, яке щойно розірвало борт «Титаніка». Він виставив додаткових спостерігачів, але не збавив ходу ні на секунду. Одночасно з цим на борту розгорнулася масштабна логістична операція: готували гарячі напої, ковдри, перетворювали салони на лазарети та встановлювали підйомні механізми для врятованих.
Коли «Карпатія» нарешті досягла координат, на місці величного лайнера була лише темна порожнеча та поодинокі рятувальні човни. Холоднокровність Рострона під час підйому на борт 712 знесилених людей стала легендарною. Він особисто контролював кожен крок, зберігаючи спокій у хаосі людського горя.
Скромний капітан, який пізніше отримав Золоту медаль Конгресу та лицарство від короля, ніколи не вважав себе героєм. Він казав, що його рукою «керувала інша Сила». Проте саме його приватне рішення — ризикнути власним кораблем заради примарного шансу врятувати інших — стало тим світлом, що прорізало найтемнішу ніч в історії мореплавства. 🌊✨

10 РОКІВ ВІДДАНОСТІ ЗНИКЛИ ЗА ОДНУ СЕКУНДУ 💔
В одного короля була жорстока "розвага". Він тримав десять диких псів. Не для охорони. А для покарання.
Кожен слуга знав: одна помилка — і ти станеш кормом.
І ось це сталося. Один із найвідданіших слуг сказав щось не те. Дрібниця. Необережне слово. Але его короля було зачеплене.
— Кинути його до псів! — прогримів наказ.
Слуга не благав про помилування. Він знав, що це марно. Він попросив про інше: — Ваша Величносте, я служив вам вірою і правдою 10 років. Дайте мені всього 10 днів відстрочки перед смертю.
Король здивувався, але погодився.
Що зробив слуга? Він пішов до псаря. Він попросив дозволу доглядати за тими самими собаками-вбивцями.
Наступні 10 днів він годував їх з рук. Мив їх. Розчісував. Говорив із ними. Він дарував їм турботу, якої вони ніколи не бачили.
Час вийшов. Слугу кинули на арену. Король та двір завмерли в очікуванні кривавого видовища. Зграю спустили з ланцюгів.
Собаки кинулися до жертви... І почали лизати йому ноги. Вони махали хвостами і тулилися до нього, як цуценята.
Король був шокований: — Що з моїми псами?! Чому вони не розірвали тебе?
Слуга підвів очі і сказав те, що пронизало тишу, як стріла: — Я служив цим собакам лише 10 днів, і вони не забули моєї доброти. А тобі я служив 10 років... і ти забув усе через одну помилку.
Король опустив голову. Слугу відпустили.
🛡 Погляд зі сторони
Як небайдужий спостерігач за людськими долями, я часто бачу цей сумний парадокс.
Ми буваємо жорстокішими за диких звірів. Звір пам'ятає, хто його годував. Людина ж часто пам'ятає лише те, де їй "не додали".
У ведичній культурі це називається впливом хибного его. Его приймає добро як належне, але будь-яку образу роздуває до вселенських масштабів.
Ми можемо роками отримувати підтримку від близьких, батьків, друзів. Але варто їм один раз оступитися — і ми перекреслюємо все. Ми ставимо хрест на роках любові через хвилину гніву.
Це страшно. Бо так ми залишаємось самі.
Пам'ятайте: історія, наповнена добром, не повинна згоріти через одну сторінку, яка вам не сподобалася.
❓ А у вашому житті були люди, які викреслили вас через дрібницю? Або, можливо, ви самі колись так вчинили? Напишіть, як це було.
👇👇👇

#стосунки #мудрість #притча #психологія #вдячність #карма #урокижиття #ВячеславДроздов #ЗнанняНепідвладнеЧасу

Банда спостерігачів. 😃😄

🇵🇱🇺🇦 Польща готова допомогти Україні з організацією майбутніх виборів, - маршалок Сейму Польщі Влодзімєж Чажастий

"Хочу сказати, що ми разом з віцемаршалком Монікою Вєліховською запропонували, щоб у момент організації виборів, коли Україна вирішить проводити, чи то президентські, чи парламентські - ми запропонували можливість допомоги з нашого боку", - сказав Чажастий.

Він зазначив, що мова не про направлення спостерігачів, а про правову і логістичну допомогу.

"Ця пропозиція було дуже тепло сприйнята, у зв'язку з чим ми створили робочу групу, яка підготує команду таких людей і весь можливий обсяг допомоги з боку Польщі", - повідомив маршалок.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Кому війна й горе, а комусь розвага! Грьобаний Захід!
💵 Аналітик isw змінив карту війни в Україні напередодні великої виплати на платформі ставок — Texty.
🤔 Цікава новина, особливо після того як один із букмекерів незаконно інтегрував нашу мапу собі. Для них війна в Україні це забава, де можна робити ставки.
📆 Ще 15 листопада, коли росіяни намагалися просунутися до Мирнограда, на Polymarket приймали ставки, чи окупанти захоплять місто і коли це станеться. Якби Росія захопила місто до настання ночі — подія, що здавалася вкрай малоймовірною для більшості спостерігачів, — жменька гравців могла б отримати прибуток до 33 000%.
📰 «Коли настала ніч, ці азартні гравці, які робили ставки з низькою ймовірністю виграшу, дивом виграли велику суму, хоча й не тому, що Росія захопила місто (на момент написання статті Україна все ще бореться за Мирноград). Натомість це сталося завдяки очевидному втручанню співробітника ISW, аналітичного центру у Вашингтоні, який щодня створює інтерактивні карти війни в Україні, на які Polymarket часто спирається для визначення результатів ставок», — йдеться у матеріалі.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Відійшов у вічність заслужений ветеран Київщини футбольної.
Київська обласна асоціація футболу повідомляє про смерть Бориса Романовича Бєлоброва, свого часу — професійного футболіста і хокеїста, голкіпера чемпіонської команди броварського «Будівельника», відомого служителя футбольної Феміди, який присвятив народній грі на Київщині п`ять з половиною десятиріч. Останні роки він працював спостерігачем арбітражу в обласному чемпіонаті, виокремлювався високою кваліфікацією, порядністю, готовністю завжди і в усьому допомагати молоді. Минулого лютого наш старший товариш відсвяткував свою 78-му річницю.
Прощання з Борисом Бєлобровим відбудеться в четвер. Царство Небесне, світла пам`ять Легенді.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#football_Browarschini #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport @футбол_football

#дати #свята
🦃 Індичка, футбол і міф: Американський День подяки (27 листопада 2025).
День подяки (Thanksgiving Day) — це, мабуть, найбільш «американське» свято, яке не має жодного стосунку до релігійних чи політичних подій, а є суто святом врожаю, сімейного возз’єднання та вдячності за минулий рік.
Ця дата закріплена на законодавчому рівні: День подяки завжди відзначається у четвертий четвер листопада. Оскільки 2025 року четвертий четвер припадає саме на 27 листопада, це і є дата святкування.

📜 Історичний міф і реальність.

Сучасна традиція спирається на подію 1621 року, коли колоністи-пілігрими з Плімутської колонії та індіанці племені Вомпаноаг зібралися на спільну трапезу, щоб відсвяткувати успішний збір першого врожаю. Звісно, це був короткий період миру, а подальші стосунки між колоністами та корінними народами були, м'яко кажучи, не такими святковими. Проте міф про «перший бенкет» став фундаментом для національного свята.

🍽️ Традиції, які не порушують.

Сьогодні День подяки — це час, коли американці долають тисячі кілометрів, щоб зібратися за сімейним столом. Головні атрибути свята:
* Фарширована індичка (її споживання є майже обов'язковим ритуалом).
* Журавлинний соус та гарбузовий пиріг.
* Парад Мейсі (Macy's Thanksgiving Day Parade) у Нью-Йорку, який дивляться мільйони.
* Американський футбол 🏈:

Традиційно в цей день проходять важливі матчі Національної футбольної ліги.
Свято символізує американську мрію про достаток і єднання. Для спостерігача з Європи це може виглядати як масовий ритуал переїдання, що завершується гучним криком коментаторів з екрана, але для американців — це справжній національний день паузи перед початком різдвяного сезону, кульмінацією якого є не менш хаотична Чорна п'ятниця.

16 жовтня 1907 року народився Петро Григоренко, радянський генерал, який став дисидентом, членом-засновником московської та Української гельсінської груп.

Успішна військова кар’єра, викладацька діяльність, наукові ступені та визнання супроводжували Петра Григоренка до 1961-го.

Злам стався 7 вересня на партконференції ленінського району у москві. Під час обговорення проекту Програми кпсс він виступив з критикою політичної системи в срср. 💬«Страшнішого я ніколи не переживав. – Занотував у «Споминах» Петро Григоренко. – То був найжахливіший момент мого життя. Але це була й моя зоряна година…Ми схвалюємо проект програми, в якому засуджуємо культ особи сталіна, але постає питання: чи все робиться, щоб культ особи не повторився?»

За такий демарш Григоренка усунули від викладацької діяльності і відправили «у вигнання в Уссурійський край» на службу в Далекосхідний військовий округ. Відчувши на собі арешт та примусове дворічне психіатричне лікування, Григоренко публічно говорив про відсутність історичної правди та застосування карної психіатрії у радянському союзі.

1966-го Григоренко познайомився із письменником Олексієм Костеріним, який нього із проблемою «покараних народів» – народів, депортованих із місць споконвічного проживання в період війни, зокрема і з проблемою одного з них – кримських татар, – сам Григоренко пов'язував із впливом письменника Олексія Евграфовича Костеріна, з яким він познайомився навесні 1966 року. Скоро Петро Григорович став не просто спостерігачем, але активним учасником руху за повернення кримських татар.

5 вересня 1967 року був ухвалений Указ Президії Верховної Ради срср «Про громадян татарської національності, які мешкали в Криму», який Григоренко назвав «найбрехливішим і найбільш лицемірним указом з усіх виданих щодо кримських татар». У нього були вагомі підстави таким чином визначити значення цього документа вищого органу радянської влади.

💬«Внесок Григоренка в правозахисний рух надзвичайний. Після спілкування з ним долучився до правозахисників академік Сахаров, – в одному з інтерв’ю говорив Мустафа Джемілєв. – Ніхто у світі не зробив для кримських татар стільки, скільки зробив Петро Григоренко. Його численні інерв’ю, заяви, прес-конференції сприяли тому, що кримськотатарська проблема вийшла за межі радянського союзу».

Кримські татари побоювались, що з Григоренком можуть розправитись, тому намагались його убезпечити. Із Узбекистану приїхала група молодих кримських татар, які таємно стежили за помешканням генерала і супроводжували його містом. Сам Григоренко не знав, що має таку охорону.

1977-го влада дозволила йому поїхати на лікування до США. За кілька місяців його позбавили радянського громадянства. У лютому 1978-го Петро Григоренко на прес-конференції у Нью-Йорку сказав, що це найсумніший день у житті:🗺💬«Мене позбавили права померти на Батьківщині».

🕯Помер Петро Григоренко 21 лютого 1987-го у Нью – Йорку, похований на українському цвинтарі Баундбрук (штат Нью-Джерсі) у США.

ТГ Бердянськ в окупації

Нам пишуть:
👇👇👇
Доброго дня!
Ви все на відпочинку, тож, мабуть, і не знаєте, як «поступово покращується» життя в окупованому Бердянську.
Четвертий рік з моменту так званого волевиявлення одиничних місцевих щурів, який був занесений у якусь там «расєйську бамажку», починається з чудових новин для кожного, незалежно від політичних вподобань.
Така необхідна для кожної людини рідина, як вода, переходить у розряд найбільшого дефіциту в місті. Без жодних попередніх роз’яснень її тепер офіційно вимикають щодня з 8:00 ранку до 18:00 вечора. Неофіційно — коли дадуть, а може й не дадуть: наллюють, капнуть чи ще щось. І навіть коли вона з’являється, має такий рудий колір і запах, що ні помитися, ні попрати якось не дуже хочеться.
Хочу звернутися до всіх, хто дійсно голосував на «референдумі» за радість під сучасною назвою «воссоєдінєніє». Ви справді мріяли щодня слухати у сухому крані «бульк»? Іноді з попередженням, мовляв, «потерпіть із розумінням», а іноді — взагалі без будь-яких пояснень і на кілька днів.
Або, як уночі 4 жовтня: щось там з насосною, і після того як о 19-й годині з’явилося руде й тхуче диво, то вже о 00:00 — знову нічого.
Ви ж у 2014 році розповідали про «референдум», у 2022-му дочекалися, «воссоєдінілісь». І що ж ви отримали?
Ваше «покращення» виглядає приблизно так:
• Відсутність води;
• Постійно зростаючі ціни;
• Занедбане місто;
• Розпіариний ремонт доріг закінчується на Ля-Сєйновській одразу за Центральним ринком;
• Усього 15 терапевтів на все місто, а інших лікарів взагалі немає. Медичної допомоги чекати ніде.
• І багато хто з вас залишився без спілкування з власними дітьми. Бо сюди їм — зась.
І цей список можна продовжувати ще довго.
Мені цікаво, скільки ще «свідки покращення» будуть повторювати основний аргумент окупантів: «при Україні нічого не робилося»?
Так, можливо, не все було ідеально. Але саме 20 років тому до міста прийшла дніпровська вода — не завдяки Янику, а завдяки зусиллям тодішнього, нині покійного мера Баранова та його команди. А окупанти залишили нас без цього джерела, бо підірвали Каховську дамбу, а Бердянське водосховище, з якого тепер живиться, 100-тисячне колись, місто мілішає стрімкими темпами.
Зараз ось «асвабадітєлі» намагаються перепідключити ЗАЕС до Ростовської лінії, звинувачуючи при цьому, звісно, Україну в обстрілах. Ця інформація розрахована виключно на тупих щурів, які в це вірять. Міжнародні спостерігачі вже перевірили: Україна не обстрілює ці джерела енергії. А ви вірите!
Рік тому ті ж щури вірили у воду з Дону. Але води досі немає навіть у Донецьку.
Страшно подумати, але щось підказує: доля Донецька поступово дістанеться й Бердянська.
А ці постійні відключення «з різних причин» — така собі інформаційна підготовка, щоб місцеві звикали.
А так, звісно, у нас все «чудово»!