#історія #особистості
✒️ Джон Мілтон: Архітектор «Втраченого Раю» та Голос Революції.
Сьогодні, 9 грудня 1608 року, народився Джон Мілтон (John Milton) — один із найвидатніших англійських поетів, мислителів та політичних діячів епохи Ренесансу та Просвітництва. Його творчість і громадянська позиція мали колосальний вплив на розвиток не лише англійської літератури, а й західної політичної думки. 📜

«Втрачений Рай»: Епічна Спадщина

Головним шедевром, який приніс Мілтону світову славу, є його епічна поема «Втрачений рай» (Paradise Lost), завершена у 1667 році.
Масштаб: Поема, написана білим віршем (неримований п'ятистопний ямб), є грандіозним переказом біблійної історії про гріхопадіння людини: спокусу Адама і Єви сатаною та їхнє вигнання з Едемського саду.
Теологія та Філософія: Твір досліджує вічні теми свободи волі, Божого Провидіння та сутності зла. Цікаво, що багато читачів і критиків вважали постать Сатани у поемі найбільш привабливою та трагічною, трактуючи її як символ незламного бунтарства проти тиранії. 🔥
Вплив: Поема «Втрачений рай» є наріжним каменем англомовної літератури, її вплив простежується у творах романтиків (Байрон, Шеллі) та пізніших мислителів.

Політик і Захисник Свободи

Мілтон був не лише поетом, але й активним учасником політичних подій свого часу — Англійської революції. Він був рішучим прихильником республіки та прибічником Олівера Кромвеля.
Публіцистика: Він писав політичні трактати, обґрунтовуючи право народу на повалення монархії.
«Ареопагітика» (Areopagitica): Його найвідоміший прозовий твір, опублікований у 1644 році, є пристрасним і фундаментальним захистом свободи слова та друку. У ньому Мілтон виступав проти цензури та закликав до «вільного та відкритого зіткнення думок», заклавши основи сучасної концепції свободи преси. 🗣️

У зрілому віці Мілтон повністю осліп, але це не завадило йому продовжувати свою літературну та політичну роботу, диктуючи свої твори помічникам. Його життя — це втілення інтелектуальної мужності та пристрасті до ідеалів свободи.

#особистості #дати
1896: Михайло Вериківський — Батько першого українського балету.
20 листопада 1896 року в мальовничому Кременці на Тернопільщині народився Михайло Вериківський. Людина, яка зробила для української академічної музики те, що свого часу зробили корифеї театру для драми — вивела її на професійний, європейський рівень, не втративши національного колориту.

🩰 «Пан Каньовський»: Революція в танці

Головне досягнення Вериківського, яке назавжди вписало його ім'я в історію, — створення першого українського національного балету «Пан Каньовський» (прем'єра відбулася у Харкові в 1930 році). Це був сміливий експеримент. Разом із хореографом Василем Верховинцем композитор зумів органічно поєднати класичний балетний пуант із віртуозністю українського народного гопака та метелиці. Музика Вериківського довела, що український фольклор може звучати не лише на сільських весіллях, а й у партитурах високого симфонічного мистецтва.
🎼 Кобзар у нотах
Вериківського називають одним із найкращих музичних інтерпретаторів Тараса Шевченка. Він не просто писав музику на слова поета, він відчував ритм його віршів. Опери «Сотник» та «Наймичка», поема «Чернець» — це глибоке переосмислення шевченківських сюжетів. Його оркестрова сюїта «Тарас Шевченко» стала музичним пам'ятником Кобзареві.

🎻 Маестро і педагог

Окрім композиторства, він був блискучим диригентом Київської та Харківської опер, а також видатним педагогом. Протягом багатьох років він викладав у Київській консерваторії, виховавши цілу плеяду музикантів. Його стиль вирізнявся інтелігентністю, глибиною та неймовірною увагою до мелодизму.

Михайло Вериківський — це той фундамент, на якому стоїть сучасна українська класична музика. Він показав, що вона може бути модерною, складною, але водночас рідною і зрозумілою кожному українцю 🇺🇦.

#література
12 творів української літератури, які повинен знати кожен українець — і дитина, і дорослий.
Це не просто тексти — це серце української культури, голос історії, глибина душі:
1. Тарас Шевченко — «Кобзар»
Національний епос. «Заповіт», «Катерина», «Сон» — як молитися, тільки читати.
2. Іван Франко — «Мойсей»
Пророча поема про долю народу й провідника.
3. Леся Українка — «Лісова пісня»
Поетична драма про волю, кохання і вибір.
4. Іван Нечуй-Левицький — «Кайдашева сім’я»
Смішно й боляче одночасно. Без цього не зрозумієш український побут.
5. Панас Мирний — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Про бунт і трагедію несправедливості.
6. Михайло Коцюбинський — «Тіні забутих предків»
Магічний реалізм по-українськи.
7. Василь Стефаник — «Камінний хрест»
Як висловити трагедію еміграції в кількох сторінках.
8. Ольга Кобилянська — «Земля»
Драма родини, де земля стає причиною крові.
9. Олександр Довженко — «Зачарована Десна»
Автобіографія дитинства, переплетена з поезією.
10. Остап Вишня — усмішки
Лікує сміхом. Український гумор — це теж зброя.
11. Василь Симоненко — «Ти знаєш, що ти – людина»
Поезія гідності й любові.
12. Всеволод Нестайко — «Тореадори з Васюківки»
Для дітей — і для тих, хто не хоче втратити дитинство.
Прочитайте — і зрозумієте, чим б’ється серце України.

8—11 вересня 1943 року біля села Новий Загорів на Волині, відбувся бій між загонами Української повстанської армії та німецькими окупантами, які значно переважали.

44 молодих бійців УПА тримали бій проти понад 1500 бійців німецьких військ дві з половиною доби, маючи один міномет та чотири кулемети. Територія Загорівського монастиря, на якому розташувалися бійці УПА, була стратегічним місцем, де перетиналися шляхи УПА з сусідніх областей.

З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німці обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили ще трьох бійців, у тому числі й командуючого чотою бунчужного Марценюка Андрія («Березу»), але позицій не здали.

Вночі з 11 на 12 вересня було прийняте рішення вириватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість осіб. О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладі з криком «Слава Україні!» ровом через окопи прорвалися з німецького оточення. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій.

Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня. Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.

Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 осіб убитими та 150–200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 осіб убитими та понад 700 поранених. Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів.

За мотивами цього подвигу режисером Тарасом Химичем знято відеокліп до пісні гурту «Тартак» і співака Андрія Підлужного «Не кажучи нікому». Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука «Бій під стінами храму» та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного «Пам'яті 29».

🎼Також збереглася повстанська пісня:

В Загорові на горі,
у старім монастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.
«Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи — до загину.»
«Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна.»
В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки,
гудуть авта й літаки — облягають німаки.
«Друзі, алярм, гей вставайте,
монастиря не давайте,
бороніте Україну.»
«Здобудемо або згинем!..»

У 1989 р. кілька мешканців Горохова під орудою колишнього учасника повстанського руху, а згодом голови Волинського крайового братства ветеранів ОУН і УПА Мелетія Семенюка за сприяння місцевих мешканців і всупереч заборонам тодішньої влади звели на могилі героїв УПА дерев’яний хрест.

У 2003 р. на упівській могилі біля Різдво-Богородицького храму замість дерев’яного хреста було встановлено і освячено монументальний пам’ятник. З 1990 р. найближчої неділі до свята Усікновення (11 вересня) біля стін монастиря відбуваються вже традиційні велелюдні мітинги на вшанування пам’яті героїв УПА.

📚📜🎙️🎧 “Пісня про Гаявату” Генрі Лонгфелло
_у сучасному Українському озвученні_

🌿 У ті часи, коли уява легко ширяла над преріями, а серце прагнуло диких просторів, «Пісня про Гаявату» була не просто поемою — вона була дверима у світ романтичної свободи, духовного пошуку та героїчного становлення.*

Ця епічна поема, наче ліричний вітраж, крізь який світяться легенди корінних народів Північної Америки, оживає новим голосом у телеграм-каналі «УКРАЇНА. ДОРОГАМИ ЧАСУ...». Її звучання Українською — не просто переклад, а справжнє переосмислення, де Гаявата промовляє мовою, близькою кожному серцю, що шанує силу слова, ритм душі й глибину образу.

🪶 Романтизм і пригода, як голос дитинства:
Для багатьох з нас це — повернення у ті роки, коли ми були маленькими індіанцями, будували вігвами з пледів і воювали з уявними білими переселенцями у степах власної уяви. Гаявата — не просто герой. Він — символ шляхетності, внутрішнього зростання, балансу між природою і людським серцем.

🔥 Чому варто послухати саме зараз:
- Озвучення українською повертає поемі пісенність, що пробуджує серце сучасного слухача.
- Її мотиви — миру, єднання, сили духу — як ніколи актуальні.
- Через чарівний ритм Лонгфелло й голос сучасного Українського виконавця ця поема звучить як молитва і як подорож.

🎶 *Це не просто слухання — це спогад про наше дитинство, перегук з традиціями усіх народів, нагадування про те, що пригоди і поезія — вічні супутники людської душі.*

📖 І не хай «Пісня про Гаявату» не з Української історії — вона переплітається і з нашими «...ДОРОГАМИ ЧАСУ» Бо справжня поезія не має кордонів. Як і дитяча мрія стати гідним воїном, вільною людиною, другом світу...


https://t.me/RuslanSpeaks

28 травня 1916 року на шістдесятому році життя у Львові помер Іван Якович Франко, письменник, фольклорист, етнограф, літературознавець, філософ, історик.

Людина великого таланту та продуктивності, він залишив цінний науковий спадок як літературознавець, мовознавець, книгознавець, джерелознавець, бібліотекознавець, театрознавець, краєзнавець, етнолог, етнограф, фольклорист, філософ, соціолог, історик, економіст.

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) в родині сільського ремісника-коваля. За його власними свідченнями, рід Франка за батьківською лінією походив від зукраїнізованих німецьких колоністів, а за материною — зі збіднілої шляхти. Родина Франків була досить заможною, мала п'ятеро дітей — крім старшого сина Івана, ще двоє синів та двоє дочок (обидві померли малими).

Іван розпочав навчання у шестирічному віці: ходив до сусіднього села Ясениця-Сільна до початкової школи, потім навчався у школі отців василіян у Дрогобичі. Після смерті батька у 1865 році його навчання не перервалось. Через півроку мати вдруге вийшла заміж за Григорія Гаврилика, вітчим фактично замінив дітям батька. У цьому шлюбі народилось ще 3 дітей, проте вижила лише одна дівчина. У 1867 році Іван Франко вступив до Дрогобицької реальної гімназії. Завершив середню освіту він із похвальним свідоцтвом та повним сиротою — за два роки до випуску, у 1873 році, померла його мати. Вітчим невдовзі знову одружився, і опікуватись всіма дітьми стала мачуха.

Вищу освіту Іван Франко почав здобувати у 1875 році на філософському факультеті Львівського університету, однак навчання переривалось арештами і тривалими ув'язненнями через його активну громадсько-політичну діяльність.

Франко завершив університетську освіту лише у 1891 році і вже не у Львові, а у Чернівцях, після чого зміг вступити на докторські студії у Віденському університеті і в 1893 році під керівництвом відомого хорватського славіста Ватрослава Яґіча успішно захистити докторську дисертацію.

У 1878-82 роках Франко написав свої найвідоміші поезії суспільно-політичного змісту — «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменяр», цикл «Україна» з «Національним гімном», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут», низку наукових праць.

У 1890 році Франко голосно заявив про себе як політичний діяч. Він став одним із засновників та першим головою першої української політичної партії під назвою Русько-українська радикальна партія та редактором її друкованих органів. Після розколу 1899 році він вийшов зі складу РУРП та приєднався до Української національно-демократичної партії.

З кінця 1890-х років Франко присвятив себе літературній і науковій праці на терені Наукового товариства ім. Шевченка. У середині 1900-х років Іван Франко тяжко захворів на ревматоїдний поліартрит, що проявилась, зокрема, у деформованих та паралізованих руках, значно утруднила його продуктивну наукову та літературну працю.

26 листопада 1915 року в листі до Нобелівського комітету доктор філософії з Відня професор Йосеф Застирець висунув Івана Франка на здобуття премії в галузі літератури як «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи», але письменник не дожив до участі в конкурсі — Іван Франко помер 28 травня 1916 року на 60-році життя. Помер без сповіді, на чужих руках: сини Петро і Тарас були у війську, донька Анна – в Києві, дружина Ольга – в психіатричній лікарні.

Через бідність поховали Івана Франка в чужій вишиваній сорочці у т. зв. «готелевому гробівці» Мотелевських-Мотильчинських на шість домовин на Личаківському кладовищі у Львові. Лише через п'ять років був отриманий дозвіл від польської влади на поховання Івана Франка в окремій могилі, де він покоїться й досі.

У 1932 році на могилі Івана Франка був встановлений пам'ятник роботи Володимира Литвиненка.

Наукова, суспільна та поетична спадщина Івана Франка надзвичайно багата і цінна. Та найцінніше з усього, як писав Михайло Грушевський, це «його власний образ та дивовижна поема творчості та праці, якою було його власне життя».

Івана Котляревського називають основоположником нової української літератури. У важкі часи джерелом його сили був народ: саме «живою», народною мовою написана його поема «Енеїда». Пропонуємо ближче познайомитись із геніальним автором, яким захоплювався Тарас Шевченко

https://zaxid.net/ivan_kotlyarevskiy_biografiya_tsikavi_fakti_pro_avt...

Кохала одруженого, а її труну несли жінки.

4 факти про Лесю Українку, про які не розповідали в школі, бо шкільна програма у СРСР наскільки спростила біографію знаної поетеси, , що зараз ми знову і знову продовжуємо її відкривати для себе

Леся Українка – виняткова в українській літературі постать і знана всіма поетеса. Вона не просто була "вічнохворою", котра лише "викликає співчуття". Навпаки - ця тендітна жінка була справжнім борцем і жила повнокровним життям.

1. НЕ БУЛА ЖОДНОГО ДНЯ У ШКОЛІ

Леся Українка здобула чудову освіту, однак у домашніх умовах. Лесина мати Олена Пчілка вважала, що краще її дітям здобути початкову освіту вдома, адже школи були русифікованими й письменниця не хотіла, щоб це торкалося їх.

Наймолодша сестра Лесі, Ізидора Косач-Борисова, згодом стала студенткою Київського політехнічного інституту, проте сама поетеса так ніде і не навчалася. Ймовірно, причиною цього стала хвороба.

Проте в домашніх умовах Леся ОПАНУВАЛА ЩОНАЙМЕНШЕ 10 МОВ, зокрема німецьку, французьку, англійську, італійську, російську, польську, латину, грецьку, болгарську та навіть давньоєгипетську на базовому рівні. Це дозволило їй перекладати твори Гомера, Гете, Гейне, Байрона, Данте, Гюго. А в 19 років вона написала підручник зі стародавньої історії для молодших братів і сестер.

2. КОХАЛА ОДРУЖЕНОГО ЧОЛОВІКА

Першим коханням Лесі Українки був одружений чоловік. У 19 років поетеса освідчилася у почуттях Михайлові Славинському – молодому юристу, котрий був одружений і на 10 років старшим за Лесю.

Звісно, почуття поетеси залишилися без відповіді. Цей епізод відображений у вірші "Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами".

3. ПЕРЕОСМИСЛЮВАЛА БІБЛІЮ

Леся Українка була інтелектуалкою світового масштабу. Про це, зокрема, свідчать її глибокі переосмислення біблійних сюжетів, які дехто може назвати й богохульством. Проте таким чином Леся Українка висвітлювала глибокі теми, використовуючи власне бачення сюжетів з Євангелія.

Наприклад, драматична поема "Одержима", котру Леся Українка написала після смерті Сергія Мержинського, переосмислює історію Марії Магдалини й оповідає не лише про її духовну, але й фізичну одержимість.

Драматична поема "На полі крові" оповідає відмінну історію від тієї, що можна прочитати у Біблії. Юда Іскаріот не покінчив життя самогубством після страти Ісуса, а продовжив своє життя і в розмові з прочанином говорить про своє бачення історії Спасителя і своєї ролі в його смерті.

Про переосмислення християнства Лесі Українки можна дізнатися набагато більше у розмовах письменниці Оксани Забужко та предстоятеля УГКЦ Святослава у книзі "Апокрифи".

4. Її ТРУНУ НЕСЛИ ЖІНКИ

Лесю Українку можна назвати феміністкою. Вона боролася за права жінок і навіть попри хворобу не хотіла викликати співчуття чи жалість до себе.

Історія Лесі надихала багатьох жінок. Тому під час похорону на Байковому кладовищі у 1913 році її труну несли 6 жінок – приятельок поетеси. Зокрема акторки Валерія Пахаревська та Наталія Дорошенко.

Цікаво, що царський уряд боявся, що похорон може перерости в мітинг, тому будь-які промови заборонили. Тому всі присутні в знак протесту спершу годину співали "Вічна пам'ять" (замість того, щоб проспівати тричі), а потім довго стояли мовчки на кладовищі – це був протест проти заборони виголошувати промови.

🖍️ Юрій Семенюк

Були закріплені золотими панелями та перлинними петлями
Врата сновидінь, на містерії грань прочинені.

Один угол прозорий, що відкриває приховані речі,
Змушував світу сліпу безмежність прозріти.

Пітьма відступила і з напівлежачого тіла бога
Зіслизнула, мов плащ, що спадає.

І тоді, крізь шпарину бліду, що спочатку здавалася
Навіть для струменя сонця насилу достатньою,
Одкровення та полум'я ринули.

Поема 'Савітрі'
https://arkush.net/book/5379/1

🔮 Пророцтва Едгара Аллана По, які збулися насправді

Літературознавці здебільшого зайняті вивченням творчості письменника з погляду словесності, але містики знаходять у його творах дивовижну схожість із ситуаціями, що сталися насправді вже після публікації книжки або оповідання.

З того, що передбачив Едгар Аллан По, шанувальники антинаукових теорій виокремлюють три яскраві епізоди:

💭 Жертва моряка
У XIX столітті Едгар По опублікував роман "Повість про пригоди Артура Гордона Піма", в основі сюжету якого лежать історії з мемуарів двох моряків - Августа Бернарда і Артура Піма. Одна з розповідей про те, як вони з командою потрапили в шторм, а потім опинилися на борту "Грампуса" - китобійного судна. Трохи пізніше, через майже 50 років, на всю Англію "гриміла" страшна новина - яхта "Міньонетта" зазнала аварії. І все б нічого, але одного з чотирьох чоловіків, присутніх на борту, звали Річард Паркер.
Команда "Міньонетти" так само, як і герої роману, залишилися без їжі та води, а за кілька днів змучені голодом і сонцем, потроху почали божеволіти. Один із них напився морської води, тоді решта вирішили, що його вже не врятувати і вбили, перетворивши на їжу для себе. Як ви можете здогадатися, звали нещасного Річард Паркер. Минуло ще 100 років, перш ніж далекий родич загиблого моряка прочитав розповідь Едгара По, здивувався і опублікував статтю, де описав обставини загибелі Паркера і пророцтво письменника.

💭 Симптоми хвороби
Друге оповідання, яке часто наводять як приклад дослідники-містики - "Ділок". У ньому По зробив головного героя жертвою фатальної травми голови, яка пізніше призвела до несподіваних і страшних нападів. Письменник описав симптоми з дивовижною точністю, хоча на той момент жодних подібних досліджень щодо лобової частки мозку не було. Через 8 років, у 1848 році будівельник Фінеас Гейдж, який працював на залізниці, отримав серйозну травму голови. Лікарі вважали, що вона несумісна з життям, але пацієнт не тільки вижив, а й прожив ще 12 років. Незважаючи на вдалий результат, без негативних наслідків не обійшлося - Гейдж змінився до невпізнання. Він став буквально іншою людиною - характер, звички, поведінка, емоційний стан були нетиповими і страшними.

💭 Виникнення Всесвіту

Третій приклад дивовижної проникливості письменника - поема "Еврика", яка написана в прозі. У ній письменник, після кількох осяянь, детально описав, як виникла природа, Бог, людина і Всесвіт. По вважав, що Всесвіт виник із малої частинки, а далі почав рости і розвиватися. Також письменник використовує такі терміни як "Великий вибух" і "парадокс Ольберса", пояснюючи феномен темного тема, незважаючи на яскравість зірок. Він стверджував, що осяяння сталося інтуїтивно, і це можна перевірити - науковці того часу не могли й припустити нічого подібного, не маючи навіть потрібної апаратури та знань - активний розвиток уявлень про Великий вибух розпочався набагато пізніше.

#біографія #факти #літературний_флюгер