Пошук

Королева Гір Клавдія Дмитрів

2026-03-01 20:52:11 ·

МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

Мереживо, гаптоване морозом,
На шибці, наче спогад про тепло́,
Зітхання снігу, але не під возом,
І небо простяглося, наче скло.

Сліди застигли всюди на дорозі,
Як пам’ять про ці кроки десь в імлі,
І серце, наче птаха у облозі,
Яка весну шукає в кришталі.

У кожному мереживі надія,
Що знову десь розто́питься печаль,
Бо навіть у засніженій завії
Живе душі та непохитна сталь.

І тиша, що лягла на підвіконні
Й замріяно на зиму спогляда,
Й мереживо, неначе на долоні.
Весну крізь нього тиша вигляда.

І світло крізь завісу снігопаду
Нагадує про ніжність і тепло́,
Воно торкає серця, наче кладу,
Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

В мереживо уплівся пульс чекання,
Що визира крізь лід і темну ніч,
Бо навіть у морозному мовчанні
Живе любов, як полум’я від свіч.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1058202

МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ Мереживо, гаптоване морозом, На шибці, наче спогад про тепло́, Зітхання снігу, але не під возом, І небо простяглося, наче скло. Сліди застигли всюди на дорозі, Як пам’ять про ці кроки десь в імлі, І серце, наче птаха у облозі, Яка весну шукає в кришталі. У кожному мереживі надія, Що знову десь розто́питься печаль, Бо навіть у засніженій завії Живе душі та непохитна сталь. І тиша, що лягла на підвіконні Й замріяно на зиму спогляда, Й мереживо, неначе на долоні. Весну крізь нього тиша вигляда. І світло крізь завісу снігопаду Нагадує про ніжність і тепло́, Воно торкає серця, наче кладу, Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло. В мереживо уплівся пульс чекання, Що визира крізь лід і темну ніч, Бо навіть у морозному мовчанні Живе любов, як полум’я від свіч. 13.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1058202

106переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2026-02-15 05:20:37 ·

#поезія
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.

#поезія Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.

3

222переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2026-02-10 04:41:02 ·

#поезія
Ми фрази розкидаємо крилаті,
Як «добрий день» кохаю прозвучить.
Напевно, десь у чомусь винуваті,
Що наше серце з кимось не горить.

Чужу біду ми іноді не бачимо,
Адже у інших теж душа болить...
І десь, когось, за щось ми не пробачимо,
Не розуміємо, життя - коротка мить.

Як часто ми звертаємось до Бога,
Лише тоді, коли у нас біда,
Коли на серці біль або тривога,
Коли самих себе, бува, шкода.

Буває, що не завжди в чомусь прАві,
На вчинках інших ставили хрести.
Не в тих місцях шукали переправи,
Не з тими будували ми мости.

Як мало тих хто бачить ніжність неба,
У кому мудрість музики звучить,
Хто жебраку подав на кусень хліба,
Хто разом з нами душами кричить!

В житті все більше, поруч з нами, підлих,
Хто лицемірно кличе нас на чай.
Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних,
Готових з нами в радість і печаль.

Таня Алексійчук.

***
«І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.»

Ліна Костенко

#поезія Ми фрази розкидаємо крилаті, Як «добрий день» кохаю прозвучить. Напевно, десь у чомусь винуваті, Що наше серце з кимось не горить. Чужу біду ми іноді не бачимо, Адже у інших теж душа болить... І десь, когось, за щось ми не пробачимо, Не розуміємо, життя - коротка мить. Як часто ми звертаємось до Бога, Лише тоді, коли у нас біда, Коли на серці біль або тривога, Коли самих себе, бува, шкода. Буває, що не завжди в чомусь прАві, На вчинках інших ставили хрести. Не в тих місцях шукали переправи, Не з тими будували ми мости. Як мало тих хто бачить ніжність неба, У кому мудрість музики звучить, Хто жебраку подав на кусень хліба, Хто разом з нами душами кричить! В житті все більше, поруч з нами, підлих, Хто лицемірно кличе нас на чай. Як мало справжніх, світлих, добрих ,вірних, Готових з нами в радість і печаль. Таня Алексійчук. *** «І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.» Ліна Костенко

2

346переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Тетяна Савіна додає 5 Фото до альбому КРАСА_КВІТІВ

2026-02-03 16:21:47 ·

Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.

Троянди на снігу — це символ контрастного поєднання гарячої пристрасті та холодної самотності, краси, що протистоїть біді, та ніжності, яка не вмирає від морозу. Вони втілюють незвичне диво, печальну красу, вірність та пам'ять про кохання, що долає перешкоди, палаючи вогнем посеред зими.

+1

206переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2026-01-28 04:00:10 ·

#поезія
У світі злому і холодному,
Де щастя зіткане з прощань,
Чи ми пробачим одне одному
Цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
Посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.

Ліна Костенко

#поезія У світі злому і холодному, Де щастя зіткане з прощань, Чи ми пробачим одне одному Цю несподівану печаль? Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати Посміло в ніжності німій?! За ті передані привіти? За тихий погляд, що п'янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить. Ліна Костенко

1

207переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Королева Гір Клавдія Дмитрів

2026-01-25 21:19:56 ·

ЖУРАВЛИК

Журавликом синок злетів у небо,
Курличе тужно в небі з вишини,
Не ве́рнеться, матусенько, до тебе,
Хіба що лиш прилине в тво́ї сни.

Не ве́рнеться, матусенько, ніко́ли,
Його не зможеш більше обійнять,
Не вийде на світанку з батьком в поле,
В сирій землі́ зостанеться лежать.

Не вийде більше вранці на подвір'я,
Босо́ніж не пройде́ться по росі,
Лиш з піднебесся скине сво́є пір'я,
Й скупаєте його в свої́й сльозі.

Лиш з піднебесся пір'ячко він скине,
У ньому буде ту́га і печаль,
Але в домівку більше не полине,
Його відліт поселить біль і жаль.

В домівку більш ніко́ли не полине,
Не заспіває пісню він дзвінку…
Курликання прощальне журавлине,
Й могила, що заквітчана в вінку.

Курликання прощальне журавлине
Наза́вжди в піднебесся полетів.
В сирій землі журавлик наш спочине…
А жити він… А жити він хотів.

22.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р.
ID: 978034

ЖУРАВЛИК Журавликом синок злетів у небо, Курличе тужно в небі з вишини, Не ве́рнеться, матусенько, до тебе, Хіба що лиш прилине в тво́ї сни. Не ве́рнеться, матусенько, ніко́ли, Його не зможеш більше обійнять, Не вийде на світанку з батьком в поле, В сирій землі́ зостанеться лежать. Не вийде більше вранці на подвір'я, Босо́ніж не пройде́ться по росі, Лиш з піднебесся скине сво́є пір'я, Й скупаєте його в свої́й сльозі. Лиш з піднебесся пір'ячко він скине, У ньому буде ту́га і печаль, Але в домівку більше не полине, Його відліт поселить біль і жаль. В домівку більш ніко́ли не полине, Не заспіває пісню він дзвінку… Курликання прощальне журавлине, Й могила, що заквітчана в вінку. Курликання прощальне журавлине Наза́вжди в піднебесся полетів. В сирій землі журавлик наш спочине… А жити він… А жити він хотів. 22.03.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р. ID: 978034

103переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2026-01-15 14:04:39 ·

#поезія
Ця жінка-спокуса, бо врода її така дивна.
Ця жінка-принада, собою хвилює серця.
Бо вільна, як птаха. Нікому, нічого не винна.
Це вічне кохання, воно її так до лиця.

Ця жінка-бажання. В душі її тліє жарина.
Ця жінка-загадка, що твій потривожила сон.
Бо довша за вічність, ота довгожданна хвилина.
Коли її погляд бере тебе в ніжний полон.

Ця жінка-троянда. Цей запах лиш чутно вловимий.
Ця жінка-надія. В очах її вічна печаль.
П'янкий її напій, отой гіркувато-полинний.
Лише пригубивши, тобі за минулим не жаль.

Ця жінка-багаття. Спалить твоє серце на попіл.
Ця жінка-тривога, що в душу тобі заповзла.
В обіймах гарячих назавжди твій втрачений спокій.
Коли вона поруч усі недоречні слова.

Леся П'єх.

#поезія Ця жінка-спокуса, бо врода її така дивна. Ця жінка-принада, собою хвилює серця. Бо вільна, як птаха. Нікому, нічого не винна. Це вічне кохання, воно її так до лиця. Ця жінка-бажання. В душі її тліє жарина. Ця жінка-загадка, що твій потривожила сон. Бо довша за вічність, ота довгожданна хвилина. Коли її погляд бере тебе в ніжний полон. Ця жінка-троянда. Цей запах лиш чутно вловимий. Ця жінка-надія. В очах її вічна печаль. П'янкий її напій, отой гіркувато-полинний. Лише пригубивши, тобі за минулим не жаль. Ця жінка-багаття. Спалить твоє серце на попіл. Ця жінка-тривога, що в душу тобі заповзла. В обіймах гарячих назавжди твій втрачений спокій. Коли вона поруч усі недоречні слова. Леся П'єх.

1

381переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
НАША💙💛ФАЙНА✌️УКРАЇНА🇺🇦 додає фото

2026-01-05 07:13:02 ·

З ВІКНА

Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин -
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе по видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним...

***

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхне десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І в напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.

©️В. Симоненко

З відривного календаря "Криниченька" за 5 січня.
----------

P.S.: Не знаю як вам, але мені дуже сподобалося те що намалював ШІ Gemini з цих віршів.⤵️

З ВІКНА Синиця в шибку вдарила крильми. Годинник став. Сіріють німо стіни. Над сизим смутком ранньої зими Принишкли хмари, мов копиці сіна. Пливе печаль. Біліють смолоскипи Грайливо пофарбованих ялин - Вони стоять, немов у червні липи, Забрівши в сивий і густий полин. Полин снігів повзе по видноколу, Лоскоче обрій запахом гірким. Лапаті, білі і колючі бджоли Неквапно кружеляють понад ним... *** Флегматично зима тротуаром поскрипує, Фантастичні плете казки, Позіхне десь під білою липою, На шибки покладе мазки. Вкриє землю габою сріблястою, І в напруженій тиші нічній Світ здається чарівною казкою, Нерозгаданим плетивом мрій. ©️В. Симоненко З відривного календаря "Криниченька" за 5 січня. ---------- P.S.: Не знаю як вам, але мені дуже сподобалося те що намалював ШІ Gemini з цих віршів.⤵️

413переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Наталія Шпирковська додає 1 Фото до альбому ГУМОР - ЦИТАТИ - ВІРШІ - ПРОЗА

2026-01-05 07:09:12 ·

З ВІКНА

Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин -
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе по видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним...

***

Флегматично зима тротуаром поскрипує,
Фантастичні плете казки,
Позіхне десь під білою липою,
На шибки покладе мазки.

Вкриє землю габою сріблястою,
І в напруженій тиші нічній
Світ здається чарівною казкою,
Нерозгаданим плетивом мрій.

©️В. Симоненко

З відривного календаря "Криниченька" за 5 січня.
----------

P.S.: Не знаю як вам, але мені дуже сподобалося те що намалював ШІ Gemini з цих віршів.⤵️

З ВІКНА Синиця в шибку вдарила крильми. Годинник став. Сіріють німо стіни. Над сизим смутком ранньої зими Принишкли хмари, мов копиці сіна. Пливе печаль. Біліють смолоскипи Грайливо пофарбованих ялин - Вони стоять, немов у червні липи, Забрівши в сивий і густий полин. Полин снігів повзе по видноколу, Лоскоче обрій запахом гірким. Лапаті, білі і колючі бджоли Неквапно кружеляють понад ним... *** Флегматично зима тротуаром поскрипує, Фантастичні плете казки, Позіхне десь під білою липою, На шибки покладе мазки. Вкриє землю габою сріблястою, І в напруженій тиші нічній Світ здається чарівною казкою, Нерозгаданим плетивом мрій. ©️В. Симоненко З відривного календаря "Криниченька" за 5 січня. ---------- P.S.: Не знаю як вам, але мені дуже сподобалося те що намалював ШІ Gemini з цих віршів.⤵️

388переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-12-26 04:11:36 ·

#поезія
Я згадую тебе... і твої руки,
Солодкі, мов нектар, п'янкі вуста.
Без тебе я терплю душевні муки
І скриня щастя зовсім щось пуста.

Мені давав ти неосяжні крила.
Для мене ти цілий безмежний світ.
Тебе сама, сама я відпустила
Та мрії линуть знову у політ.

І знов приходять в сни минулі весни
І наші романтичні вечори.
Здається, в серці все от-от воскресне,
Як знову не нагрянуть холоди.

Я згадую тебе... вже тільки згадки.
На все давно поставлена печать.
Не думалось колись, не було й гадки,
Що прийде в серце туга і печаль.

Що згубляться десь почуття любові,
Які раніш палали, мов вогонь.
Були ми вдвох на все в житті готові.
Мої не випускав з своїх долонь.

Тулив мене до серця, наче квітку,
Яка для тебе розцвіла в саду.
Було нам добре разом взимку... влітку...
...Лиш спогади у серці бережу.

Оксана Козак

#поезія Я згадую тебе... і твої руки, Солодкі, мов нектар, п'янкі вуста. Без тебе я терплю душевні муки І скриня щастя зовсім щось пуста. Мені давав ти неосяжні крила. Для мене ти цілий безмежний світ. Тебе сама, сама я відпустила Та мрії линуть знову у політ. І знов приходять в сни минулі весни І наші романтичні вечори. Здається, в серці все от-от воскресне, Як знову не нагрянуть холоди. Я згадую тебе... вже тільки згадки. На все давно поставлена печать. Не думалось колись, не було й гадки, Що прийде в серце туга і печаль. Що згубляться десь почуття любові, Які раніш палали, мов вогонь. Були ми вдвох на все в житті готові. Мої не випускав з своїх долонь. Тулив мене до серця, наче квітку, Яка для тебе розцвіла в саду. Було нам добре разом взимку... влітку... ...Лиш спогади у серці бережу. Оксана Козак

2

391переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!

Більше результатів

Приєднатися

Мова