#поезія Де ти живеш, в яких світах, красуне? Між білих айсбергів незвіданих країв. Там, де ведмідь полярний шворку суне і кілометри міряє снігів... Ти з тих світів. Тому така безкровна. Така холодна. Грізна. Неземна. З мережива снігів, таких коштовних. І гонорова надто. А дарма... Сміятись вмієш. Бачила, бувало, з Морозом хихотіла, як дівча. І, пòночі, як темно -- танцювала, аж зорі ледь не випали з Ковша. Як лань -- граційна. І постава королеви. В поклонах всі дерева та кущі... А серце маєш? Певно, біле, кришталеве. Прозора кров у жилах. На щоці тремтять сніжинки -- льодяний гербарій. І срібний пух на віях, як пилок. Малюєш білим пензлем свій розарій, де сон сопе між сивих пелюстòк. Ти -- таїна. Незвідана. Буремна. Красива пані з мертвих островів. Ти маєш стиль. Гламурний і богемний. Та одинока серед тих снігів... Людмила Галінська

Жінка завжди Красива, елегантна , самовпевнена, коли вона любима, відчуває чоловіче плече поруч !!!

#поезія Мені подобається, коли душа чиста... Коли в ній немає ні заздрощів, ні злості... Коли вона красива та проста І не проникли підлості мікроби... Мені подобається, коли в ній совість є... Є доброта, і чуйність , чесність. Коли в ціні порядність та душа... І справедливість, людяність водночас... Мені подобається, коли в ній світло є... Живе тепло й краса свята... Яка чудовий світ врятує, Наповнюючи сенсом все життя ....

Справжня краса лежить глибоко всередині. Неважливо, який ти маєш вигляд зовні, якщо знаєш, що ти красива, ніщо не зможе змінити цього. Емі Девіс

РОЗГУБЛЕНІ СТРАЗИ Ніч стрази свої́ вже давно розгубила, І зорі мовчать, як забуті листи, Туман обіймає алеї безсилий, І досі в них сплять недописані сни. Осінній мотив на віконній десь рамці Тремтить, наче спогад про дні золоті, А серце, мов птаха в красивому танці, І рухи красиві, хоч дуже прості. Ніч – тиша, що вміє торкатися ніжно, Неначе молитва, на скронях душі, Та навіть вночі було все білосніжно В якійсь дивовижній незвичній красі. Аж ось перший промінь, як дотик надії, Розхитує темряву, будить життя, І тиша, що бу́ла вночі безнадійна, Сьогодні співає пісні про життя. І знову душа, наче ве́сни, цвістиме, Розквітне в обіймах, пірнувши у день, Бо навіть у темряві світло незриме Живе, як молитва, в глибинах пісень. Ніч стрази свої́ вже давно розгубила, Неначе кришталь, задзвеніли вони, Мов птаха красива, розправила крила І знову красиво пове́де у сни. 17.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051593

Вийшов тизер української романтичної комедії "Випробувальний термін". Він показує перші сцени суперництва головних героїв Поліни (Катерина Кузнєцова) та Романа (Кирило Парастаєв) - гострі діалоги, кумедні ситуації в офісі, іскри, які спалахують між ними з першої зустрічі. Глядачів очікує динамічна романтична історія, сповнена гумору, тепла, трушності й впізнаваних моментів із життя. А ще - красиві локації та теплий Київ з його атмосферними вуличками й будівлями. "Наш фільм - це легке, іронічне, але водночас щире європейське кіно про сучасних людей, які вчаться довіряти, пробачати й будувати себе заново. Це красива історія з живими героями, які балансують між кар’єрою, сімейними проблемами та власними емоціями. Ти їм віриш, вони стають "своїми". Пишаюся, що нам з командою вдалося зняти таке актуальне та яскраве кіно", - зазначила продюсерка стрічки Анна Гончар. У центрі сюжету - Поліна, донька впливового бізнесмена, яка після зради батька вирішує почати все спочатку. Вона проходить випробувальний термін у рекламній агенції, де її головним конкурентом стає Роман - молодий, амбітний і впевнений у собі фахівець. Їхнє суперництво перетворюється на поєдинок, в якому професійна боротьба поступово переходить у гру почуттів. "Ми хотіли зробити історію, в якій кожен побачить себе - з усіма слабкостями, самоіронією й вірою в любов. Катерина Кузнєцова і Кирило Парастаєв утворили на екрані неймовірний дует - сучасний, чесний і справжній. Стрічка відкриє глядачам нових зірок, а також покаже тих, хто вже давно завоював колосальну популярність аудиторії. Це поєднання нас дуже надихає", - додала режисерка фільму Ірина Громозда. Фільм "Випробувальний термін" вийде в прокат в Україні 15 січня 2026 року. #Коло_Кіно #Анонси_кіно #Українське_кіно

Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукава. Вона кричить: — Людино, підожди! О, підожди, людино, будь ласкава. Не всі, не всі, хоч ягідку облиш! Одна пташина так мене просила! Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш. І просто осінь щоб була красива. 🖍️ЛІНА КОСТЕНКО "Намисто осені" 🎨Катерина Багута

Живе собі жінка. Звичайна. Простенька. Не надто красива, успішна. Повненька. Готує, працює, біжить, не встигає. Щось вміє, щось знає, сміється, кохає. Турботи земні і приземлені мрії. Як в кожного є сподівання й надії. Потрохи боїться, до чогось звикає. Життя собі йде. А точніше - минає. Живе собі жінка - не пані, не леді. По осені кутає ноги у пледі. Узимку пече пироги чи рулети. І смажить картоплю, а часом котлети. Все надто буденно. І дуже банально. Не награно, щиро, буває й печально. Трамвай чи метро, важкі сумки і кеди. В повітрі - тривоги, ракети, шахеди. І люди на жінку дивитись не люблять. Ну що ж там не бачили - сірість нелюба. Звичайна робота, маленька зарплата. Квартира у "спальному". Навіть не хата... ...От їй би зробити щось з носом, губами. Фігурою, тілом, обличчям, руками. Завести б собачку, що в торбі носити. І бути успішною. Світ цей змінити... ...А так просто жінка... І Богу подяка. Бо саме на ній і тримається хата. Бо саме такі потім рід зберігають. ...Любіть тих жінок. Хай вони не зникають... Anna Savchuk

Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п’ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. (Ліна Костенко)

#поезія Вона руда. Красива до нестями... Шаленство барв. І розкіш дивних кіс. Її сліди - легкІ' - між пелюстками старих жоржин, і в золоті беріз. Бажàна жінка. Та, що в сни приходить до вересня, до жовтня. Листопàд за нею мліє, молиться і годить, і світить їй, як тисячі лампад. А вона -- вільна. Трохи гонорова. Гіркий парфум їй завше до лиця. То капризує , часом хмурить брови, а то сміється, як кокетка, без кінця. Вона красуня. Всі за нею сохнуть. Складають вірші, музику, пісні. А вона любить дощ, як коси мокнуть, як сліз не видно, як короткі дні... А вона любить вітер, що цілує пахучі груші, ніби то її... Красуня Осінь плаче і чаклує, і носить таємниці при собі. Людмила Галінська