#поезія Біліють коралі: красуню спіткала недуга, Здоланна у вимірі сну, молитов і надій. «Протягне десь рік», — лікарі говорили. Вже другий Минув. Не померла! Лікарню змінила на дім. «Не хочу занепаду серця в безрадісних стінах. В обіймах домівки я й хворою — кров з молоком!». Промінням в очах розганяє парад злісних тіней Страхý. Віра в краще — на вітрі листок... «Прабá, ти красива», — говорить розумничок-правнук. Зібрав ластовиння пилком із небесних суцвіть. Старенькій пасує улюблена сукня яскрава: «Цю річ мені зшила напевне весна — не кравці!» В душі ніжно юна. Дарма, що дев'ятий десяток. «Я кров з молоком!», — примовляє, хоч значно погіршився стан. Розумничку-правнучку є в кого настроєм вдатись. Сміється розливисто. Й дзвінко рахує. До ста. 17.04.2023 Тетяна Осіпенко

#поезія Ти хто? Обшарпана й побита… Псує обличчя невідмитий бруд. Й волосся сплутане та не покрите. Чому тебе зрікається весь люд? Що ти накоїла? Ховаєш свої очі. Вони сумні, та чисті мов вода. В них істина… і погляд твій пророчий, глибока суть й прихована біда. Тебе не люблять? Дивно, ти красива. Не хочуть чути, закривають рот. Така тендітна й все-таки смілива, якщо боїться зляканий народ. Він ладен обійти тебе чим далі, не зручно жить з такою, яка є. Бо знаєш про життя дрібні деталі, адже ти ПРАВДА — ось ім‘я твоє. Барчук Р

#тварини Сьодні день змії. Змії живуть на Землі вже понад 100 мільйонів років. Але не всі вони небезпечні! Багато видів навіть приносять користь, знищуючи гризунів та підтримуючи баланс у природі. А ви чули раніше про колючу кущову гадюку? Ця неймовірно красива змія має яскравий смарагдовий колір та нагадує маленького дракона через свої лускаті шипи! Як не дивно, але в світі не зафіксовано жодного випадку нападу цієї красуні на людину.

Ранньою весною, як тільки зійде сніг, на скелястих проталинах з'являються квіти Едельвейса. Ці дивовижні квіти називають ще срібною квіткою скель або альпійською зіркою. Особливою любов'ю і пошаною користуються срібні квіти і у жителів інших країн. Ще в 19 столітті улюбленою квіткою дружини австрійського імператора Франца-Йосифа Другого – Єлизавети був Едельвейс. Сісі, так називали її близькі, була дуже розумна і красива, і мала неабияку вдачу і характер. Однією тільки своєю присутністю вона могла легко перетворити будні на свята. Сісі мала копицю прекрасного довгого волосся і просто обожнювала прикрашати їх діамантовими Эдельвейсами. В наш час срібна квітка скель не менш шанована, ніж в минулі часи. Євро-Азійський альпіністський союз створив одну з найпочесніших нагород серед альпіністів – орден Едельвейса. В усьому світі лише близько сотні найвідважніших альпіністів удостоїлися честі отримати орден Едельвейса першого ступеня. Місцеві жителі Карпат величають Едельвейс – символом щастя і відданої любові. Вони щиро вірять, що будь-кого, хто знайде це скарб неодмінно чекає успіх. Едельвейс – рідкісна квітка в Карпатах і якщо вам пощастило її відшукати, помилуйтеся її красою, але не зривайте. Нехай і інші мандрівники порадіють існуванню цієї чудової карпатської квітки – Едельвейса.

#поезія Посіяла людям літа свої літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. - Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт! Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть. Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою - злетіли увись рушники. «Лишайтесь щасливі», - і стала замисленим полем, На цілу планету, на всі покоління й віки. Борис Олійник

Привіт, мої любі! Це я, Оксана, та сама, яка колись змусила Вакулу бігати за новенькими чобітками. 😏 Але ж гарні чоботи – це ще не все! В усі часи дівоча краса мала свої секрети, і не тільки такі, що можна побачити очима. Тож давайте розберемося: що робило дівчину справжньою красунею? 1. Довга коса – дівоча краса 🏵️👱‍♀️ Не було у світі українського села, де дівчина без довгої коси вважалася справжньою красунею. Якщо волосся гарне – значить дівчина здорова, має силу і буде доброю господинею. 🔹 Коса до пояса – символ чистоти та дівоцтва. 🔹 Дві коси – уже натяк, що дівчина готується до шлюбу. Розплітання дівочої коси – одне з головних дійств під час весільного обряду, а надягання хустки свідчило про прийняття традицій родини свого нареченого та відмову від дівочого життя. Покрита голова дівчини захищала її та майбутнього чоловіка від недоброго ока. 2. Чорні брови, карі очі 😉👁️ Темні густі брови, довгі вії – усе це вважалося ознакою справжньої вроди. А ще казали: 🔹 "Рідко брови – рідко щастя". 🔹 "Якщо між бровами є ледь помітна лінія – то дівчина розумна" (або просто сердиться часто 🤭). Ну, а якщо природа не нагородила густими бровами – допомагали старовинні секрети: мазали їх соком волоського горіха або втирали реп’яхову олію. 3. Щоки, як рум’яне яблучко 🍎🍑 Щоб обличчя виглядало здоровим, дівчина мала бути рум’яною. Бліде личко вважалося ознакою слабкого здоров’я (або поганого харчування). Дівчата знали простий секрет: 🔹 Вмивалися відваром із калини та шипшини – це надавало обличчю свіжості. 🔹 А якщо треба було швидко зробити щічки рум’яними – потерли їх буряком чи журавлиною, і вже готові до вечорниць! 4. Тонка талія – гордість дівчини 💃 Якщо зараз дівчата носять корсети для краси, то в давнину головний секрет був простий – праця та рух! 🔹 Дівчина, яка легко ходила, не горбилася, гарно танцювала – вже вважалася вродливою. 🔹 А ще казали: "Гнучка, як лоза" – значить, не лише красива, а й працьовита. Тож найкращі вправи для стрункості – не в спортзалі, а на полі, у танцях чи у ворожінні біля криниці. 😉 5. Білі руки – ознака шляхетності? Ні, дякую! ✋😆 Якщо у Європі вважали, що біла шкіра – це аристократично, то в Україні дівчина з надто блідими руками могла викликати підозру: а чи не ледарка? 🔹 Гарні руки – це не обов’язково ніжні пальчики. Гарними вважались і сильні руки, які вміють пекти хліб, вишивати й носити воду відрами. 🔹 Але якщо хотілося мати м’яку шкіру – допомагав відвар з ромашки або тертий огірок. 6. Голос, як дзвіночок 🔔🎶 Гарна дівчина – це не лише красива, а й та, що має ніжний, співучий голос. Недарма ж усі дівчата співали на вечорницях і знали сотні пісень. 🔹 Якщо дівчина має приємний голос, то й мову її слухати буде приємно. 🔹 Якщо голос різкий і грубий – значить, сварлива. Ну, а хто мав природний талант до співу – був зіркою вечорниць! 🌟 7. Легка хода – як у лебідки 🦢 Кажуть, дівчина повинна ходити так, щоб травинка не ворухнулася. 🔹 Легка, плавна хода вважалася ознакою благородства. 🔹 "Іде, наче по воді пливе" – це був справжній комплімент! Щоб так ходити, дівчата носили горщики з водою на голові – чудова вправа для постави! 8. Усмішка – головна окраса 😁✨ Ніякі коси, вії та сукні не допоможуть, якщо дівчина ходить насуплена. Казали, що справжня врода – це не лише риси обличчя, а й внутрішній світ. 🔹 Дівчина, яка весела, жартує, усміхається, завжди була бажаною гостею на вечорницях. 🔹 А похмурих і сварливих часто оминали – бо яка користь з краси, якщо вона холодна? Так що усміхайтеся частіше – це і зараз працює! 😊 Отже, яка вона – справжня українська красуня? 🌿 Коса довга, брови чорні, очі ясні. 🌿 Щічки рум’яні, голос співучий, постава легка. 🌿 А головне – вона працьовита, весела і добра! Зрештою, краса – це не тільки зовнішність, а й те, як ви поводитесь, як розмовляєте, як смієтеся! А які риси справжньої вроди вам найбільше подобаються? 😉 Завжди чарівна, Ваша Оксана 💙✨ #fan_art #супер_факт #супер_порада

#тварини Крилатка смугаста: Королева океану з характером моделі. Крилатка смугаста (*Pterois volitans*), або, як її ще називають, риба-лев, — це справжня зірка підводного світу. З її розкішними "пір’ями", що нагадують віяла, вона виглядає так, ніби щойно вийшла з салону краси для морських створінь. Але не поспішайте захоплюватися: ця красуня має характер, який змусить вас триматися подалі, якщо ви не хочете зіпсувати собі день. Живе крилатка переважно в Індійському та Тихому океанах, де вона плаває серед коралових рифів, ніби королева на прогулянці своїм королівством. Її смугасте вбрання — червоно-біло-чорні візерунки — виглядає так стильно, що здається, ніби вона консультувалася з дизайнерами haute couture. Але за цією красою ховається маленький секрет: її плавники — це не просто аксесуари, а справжня зброя. Отруйні шипи крилатки можуть подарувати вам укол, після якого ви будете кричати "Ой!" голосніше, ніж на концерті улюбленого гурту. Цікаво, що крилатка — ще й справжній гурман. Вона полює, як професійний мисливець, повільно підкрадаючись до жертви, а потім — хап! — і рибка чи креветка вже в її меню. Її апетит настільки великий, що в деяких регіонах, куди вона потрапила як інвазивний вид (наприклад, у Карибському морі), місцеві мешканці називають її "підводним пилососом". Екологи навіть закликають людей ловити та їсти крилаток, щоб врятувати екосистему. Так, ви правильно зрозуміли: це одна з небагатьох риб, яку офіційно просять з’їсти. І, кажуть, вона ще й смачна — щось на кшталт морського фастфуду з ноткою екзотики. Отже, крилатка смугаста — це не просто риба, а справжня особистість: красива, небезпечна і з чудовим почуттям стилю. Якщо зустрінете її в океані, краще помилуйтеся здалеку — і не забудьте зробити селфі, але без обіймів! 🙂

#поезія Мені наснилась Перемога. І хоч красива й молода Прийшла уранці до порогу, але важка її хода. В її волоссі золотому Вплелися пасма сивини. В очах блакитних - стільки втоми. І біль, і гнів, і жах війни. Чоло - глибокі зморшки горя, А серце - рана, що кровить. Пульсує в ній безмежне море Скорботи, суму, що болить. Та усміхнулась, заясніла, Мов тінь зігнала із чола. Зайшла в мою хатину, сіла. Сказала тихо: ,,Я прийшла!'' Віта Карпова

МАТЕРІ Я підріс, час до школи, Ти мене за село виряджала, І, коли я в просторі зникав, Обнявши тополю, стояла. Дивилась на поле безкрає, На синю габу в далині. Зітхала і легко й тривожно, Рукою махала мені. Осіння, холодна земля, Стежка пряма і вузенька, Буквар в торбині й хлібець, А в серці коханая ненька. Став, оглянувся назад, Чимало здолав я дороги. Тополя вже цяткою стала, Не кидають маму тривоги. Була ти тоді молодою, Красива і гарна яка... Співала про нашу неволю, Про Мамая-козака. Виріс, настала війна, Вороги нас на каторгу гнали. Бачу знову її, безпорадну, журну, Горе серце її розтинало. Молилася Богу ночами, У теплії дні та морози. Зоріла лампадка в божниці, У долоні котилися сльози. 1949 Григорій Сагайдак

#поезія Мені наснилась Перемога. І хоч красива й молода Прийшла уранці до порогу, але важка її хода. В її волоссі золотому Вплелися пасма сивини. В очах блакитних - стільки втоми. І біль, і гнів, і жах війни. Чоло - глибокі зморшки горя, А серце - рана, що кровить. Пульсує в ній безмежне море Скорботи, суму, що болить. Та усміхнулась, заясніла, Мов тінь зігнала із чола. Зайшла в мою хатину, сіла. Сказала тихо: ,,Я прийшла!''💛💙 Лідія Мищенко