#мистецтво
Шевченко Василь Маркелович (1920 - 2003)
Український удожник реалістичного спрямування. м. Київ
Троянди - квіти кохання

Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх.
А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові.
Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно.
Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах.
Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий.
Мене не зламають фрази “це не для дівчат”.
Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс.
І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму.
Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати.
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

5 міфів про військових кореспондентів, в які досі вірять🤯
Міф 1:Військовий кореспондент — це завжди чоловік у камуфляжі.
Факт: У світі багато жінок, які працюють на передовій. Вони беруть інтерв’ю, пишуть репортажі, готують аналітику. Стать не визначає професійну здатність.

Міф 2: Це романтика й адреналін.
Факт: Реальність — це безсонні ночі, сльози, тиша після вибуху і постійна відповідальність за кожне слово. Адреналіну тут мало, а ось моральний тиск — дуже багато.

Міф 3: Журналіст на війні — це герой.
Факт: Ми не герої. Ми свідки. Герої — ті, хто стоїть на передовій. Наша робота — дати голос їхній історії.

Міф 4: Військовий журналіст завжди працює з камерами та мікрофонами.
Факт: Часто це блокнот, диктофон або ноутбук. Більшість матеріалів готуються в умовах обмеженого зв’язку, інтернету чи навіть у “польових” умовах.

Міф 5: Військова журналістика — нова і модерна професія.
Факт: Вона існує століттями. Перші відомі військові кореспонденти з’явилися ще під час Кримської війни (1853–1856). Їхні репортажі друкували в газетах, і саме вони сформували стандарти правди, ризику та етики, які діють і сьогодні.
Військова журналістика — це не романтика і не шоу. Це відповідальність, правда і історія, яку ніхто інший не розкаже.
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати.
У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”.
Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів:
🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму;
🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона.
Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою.
З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача.
Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️

Чи зможеш ти стати військовим кореспондентом?
Уяви: ти на передовій. Камера/ноутбук/диктофон у руках. Стріляють поруч. Люди ризикують життям. Тобі потрібно показати правду світу.
💬 Пиши у коментарях, чому обрав(-ла) саме цей варіант.
Давайте подивимося, скільки сміливих голосів серед читачів!

🚃«Зниклий» сторічний трамвай повертають до Києва

Історичний вагон типу 2М побудований в Києві у 1928 року, який майже 30 років стояв на постаменті біля Подільського депо, можуть повернути до столиці на реставрацію.

У 2015-му мешканців столиці занепокоїло зникнення унікального експоната, але згодом він знайшовся в Історичному експозиційно-реставраційному центрі.

Там планували зробити з нього екскурсійний ретро-вагон. Та вже за два роки з’явилися чутки, що вагон розібрали на металобрухт.

За інформацією Київської Транспортної Спільноти (КТС) усі збережені елементи трамвая, які колись передали до Харкова найближчим часом повернуть до столиці.

Якщо відновлення відбудеться, Київ може знову отримати справжній раритет — оригінальний трамвай, який возив пасажирів ще сто років тому.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

❗️рф вдарил@ по телевежі в центрі Чернігова, споруда зазнала пошкоджень, — Суспільне.

👉Чернігівців просять не наближатися до телевежі та обмежити перебування поблизу неї в радіусі до 200 метрів.

Вибuх стався 29 жовтня.

НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 В Париже расследуют российский след в нападении на Мемориал Холокоста

.......... В Париже 29 октября 2025-го начался громкий процесс по делу о «красных ладонях» на Мемориале Холокоста. Трое болгар признали, что получили деньги за акцию у стены Праведников, и Франция открыто рассматривает российский след как часть гибридной кампании дестабилизации Европы.

На кону — не только уголовное дело.
Это проверка Европы: кто управляет страхом и памятью — демократии или Москва? . .....

https://nikk.agency/rossijskij-sled-2/

#НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

НАСЛІДКИ НІЧНОЇ АТАКИ НА БОРИСПІЛЬ