Українська
English
18 квітня 1908 року народився Василь Івахів (псевдо: «Рос», «Сонар», «Сом») — перший командир «бандерівських» боївок ОУН-Р на Волині.
Розпочав перемовини про об’єднання сил із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, з яким погодив, що «бандерівські» боївки ОУН-Р створені в січні 1943 візьмуть (з 09.04.1943) також назву «Українська повстанська армія» (УПА). Підполковник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл. (посмертно).
Народився у сім’ї Григорія та Марти Івахів у селі Прошова на Тернопільщині. У 1912 разом із родиною переїхав на постійне проживання у село Подусільна, нині Перемишлянського району, Львівська область.
Закінчив Рогатинську гімназію, а згодом старшинську школу польської армії в ранзі поручника. Під час навчання став активістом пластунського руху - пластун-розвідник 20 куреня ім. гетьмана Пилипа Орлика (Рогатин).
Відбув строкову службу у Польській армії, де закінчив старшинську школу та отримав офіцерське звання.
Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у громадських організаціях «Сокіл», «Просвіта». Був талановитим організатором і вчителем. Неодноразово був арештований поліцією польського окупаційного режиму на Галичині, та засуджений до 6 років ув'язнення. Був політв'язнем Бережанської (1933), Золочівської та Львівської тюрем. Вийшов на волю у січні 1936. Знову заарештований польськими окупантами у серпні 1938, і до вересня 1939 року був ув'язнений у польському концтаборі «Береза Картузька», де в той період також був ув’язнений майбутній засновник УПА Тарас Бульба-Боровець.
В 1939 працював учителем у школі с. Бачів. Учасник військових курсів ОУН(б) у Кракові (1939—1941). Учасник II-го Великого Збору ОУН-Р (ОУН(б)) («бандерівського») в Кракові.
Командир підстаршинської школи ОУН-Р у містечку Поморяни Львівської області влітку 1941, яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. Після арешту німецьким Гестапо командного складу школи, в'язень німецько-нацистської тюрми (1941—1942). З тюрми на Лонцького (тепер бічна вул. Бандери) у Львові Василя, разом з іншими, викупив греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
З літа 1942 — військовий референт проводу ОУН(б) на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН-Р. На конференції ОУН-Р у Львові в перших числах грудня 1942 активно підтримав ідею створення бойових відділів ОУН-Р (повстанських загонів) для боротьби з німецькими окупантами.
Організатор і перший командир бойових відділів (боївок) ОУН-Р, які почали формуватися на початку 1943 на Волині. Представляв ОУН-Р на перемовинах весною 1943, із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, який за погодженням з екзильним Урядом УНР, почав формувати свої підрозділи («Поліська Січ УПА») ще в червні 1941. 9 квітня 1943 було досягнуто домовленості, що всі українські збройні сили які борються за незалежність України носитимуть назву «Українська повстанська армія» (УПА), яку з 1941 використовував для своїх підрозділів Тараса Бульба-Боровець.
Василь Івахів загинув у бою з німецьким підрозділом разом із частиною штабу УПА під с. Черниж, що біля Колок (Маневицький район, Волинська область).
Згідно з Постановою УГВР від 11.10.1952 і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/52 від 12.10.1952 нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу.
Розпочав перемовини про об’єднання сил із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, з яким погодив, що «бандерівські» боївки ОУН-Р створені в січні 1943 візьмуть (з 09.04.1943) також назву «Українська повстанська армія» (УПА). Підполковник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл. (посмертно).
Народився у сім’ї Григорія та Марти Івахів у селі Прошова на Тернопільщині. У 1912 разом із родиною переїхав на постійне проживання у село Подусільна, нині Перемишлянського району, Львівська область.
Закінчив Рогатинську гімназію, а згодом старшинську школу польської армії в ранзі поручника. Під час навчання став активістом пластунського руху - пластун-розвідник 20 куреня ім. гетьмана Пилипа Орлика (Рогатин).
Відбув строкову службу у Польській армії, де закінчив старшинську школу та отримав офіцерське звання.
Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у громадських організаціях «Сокіл», «Просвіта». Був талановитим організатором і вчителем. Неодноразово був арештований поліцією польського окупаційного режиму на Галичині, та засуджений до 6 років ув'язнення. Був політв'язнем Бережанської (1933), Золочівської та Львівської тюрем. Вийшов на волю у січні 1936. Знову заарештований польськими окупантами у серпні 1938, і до вересня 1939 року був ув'язнений у польському концтаборі «Береза Картузька», де в той період також був ув’язнений майбутній засновник УПА Тарас Бульба-Боровець.
В 1939 працював учителем у школі с. Бачів. Учасник військових курсів ОУН(б) у Кракові (1939—1941). Учасник II-го Великого Збору ОУН-Р (ОУН(б)) («бандерівського») в Кракові.
Командир підстаршинської школи ОУН-Р у містечку Поморяни Львівської області влітку 1941, яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. Після арешту німецьким Гестапо командного складу школи, в'язень німецько-нацистської тюрми (1941—1942). З тюрми на Лонцького (тепер бічна вул. Бандери) у Львові Василя, разом з іншими, викупив греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
З літа 1942 — військовий референт проводу ОУН(б) на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН-Р. На конференції ОУН-Р у Львові в перших числах грудня 1942 активно підтримав ідею створення бойових відділів ОУН-Р (повстанських загонів) для боротьби з німецькими окупантами.
Організатор і перший командир бойових відділів (боївок) ОУН-Р, які почали формуватися на початку 1943 на Волині. Представляв ОУН-Р на перемовинах весною 1943, із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, який за погодженням з екзильним Урядом УНР, почав формувати свої підрозділи («Поліська Січ УПА») ще в червні 1941. 9 квітня 1943 було досягнуто домовленості, що всі українські збройні сили які борються за незалежність України носитимуть назву «Українська повстанська армія» (УПА), яку з 1941 використовував для своїх підрозділів Тараса Бульба-Боровець.
Василь Івахів загинув у бою з німецьким підрозділом разом із частиною штабу УПА під с. Черниж, що біля Колок (Маневицький район, Волинська область).
Згідно з Постановою УГВР від 11.10.1952 і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/52 від 12.10.1952 нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу.
18 квітня 1908 року народився Василь Івахів (псевдо: «Рос», «Сонар», «Сом») — перший командир «бандерівських» боївок ОУН-Р на Волині.
Розпочав перемовини про об’єднання сил із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, з яким погодив, що «бандерівські» боївки ОУН-Р створені в січні 1943 візьмуть (з 09.04.1943) також назву «Українська повстанська армія» (УПА). Підполковник УПА (посмертно). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го кл. (посмертно).
Народився у сім’ї Григорія та Марти Івахів у селі Прошова на Тернопільщині. У 1912 разом із родиною переїхав на постійне проживання у село Подусільна, нині Перемишлянського району, Львівська область.
Закінчив Рогатинську гімназію, а згодом старшинську школу польської армії в ранзі поручника. Під час навчання став активістом пластунського руху - пластун-розвідник 20 куреня ім. гетьмана Пилипа Орлика (Рогатин).
Відбув строкову службу у Польській армії, де закінчив старшинську школу та отримав офіцерське звання.
Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у громадських організаціях «Сокіл», «Просвіта». Був талановитим організатором і вчителем. Неодноразово був арештований поліцією польського окупаційного режиму на Галичині, та засуджений до 6 років ув'язнення. Був політв'язнем Бережанської (1933), Золочівської та Львівської тюрем. Вийшов на волю у січні 1936. Знову заарештований польськими окупантами у серпні 1938, і до вересня 1939 року був ув'язнений у польському концтаборі «Береза Картузька», де в той період також був ув’язнений майбутній засновник УПА Тарас Бульба-Боровець.
В 1939 працював учителем у школі с. Бачів. Учасник військових курсів ОУН(б) у Кракові (1939—1941). Учасник II-го Великого Збору ОУН-Р (ОУН(б)) («бандерівського») в Кракові.
Командир підстаршинської школи ОУН-Р у містечку Поморяни Львівської області влітку 1941, яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. Після арешту німецьким Гестапо командного складу школи, в'язень німецько-нацистської тюрми (1941—1942). З тюрми на Лонцького (тепер бічна вул. Бандери) у Львові Василя, разом з іншими, викупив греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
З літа 1942 — військовий референт проводу ОУН(б) на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН-Р. На конференції ОУН-Р у Львові в перших числах грудня 1942 активно підтримав ідею створення бойових відділів ОУН-Р (повстанських загонів) для боротьби з німецькими окупантами.
Організатор і перший командир бойових відділів (боївок) ОУН-Р, які почали формуватися на початку 1943 на Волині. Представляв ОУН-Р на перемовинах весною 1943, із засновником УПА Тарасом Бульбою-Боровцем, який за погодженням з екзильним Урядом УНР, почав формувати свої підрозділи («Поліська Січ УПА») ще в червні 1941. 9 квітня 1943 було досягнуто домовленості, що всі українські збройні сили які борються за незалежність України носитимуть назву «Українська повстанська армія» (УПА), яку з 1941 використовував для своїх підрозділів Тараса Бульба-Боровець.
Василь Івахів загинув у бою з німецьким підрозділом разом із частиною штабу УПА під с. Черниж, що біля Колок (Маневицький район, Волинська область).
Згідно з Постановою УГВР від 11.10.1952 і Наказом Головного військового штабу УПА ч. 3/52 від 12.10.1952 нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу.
422переглядів
