#new #ukrainian_music #що_послухати #для_настрою
https://youtu.be/d6R-8mhFoqI

https://youtu.be/w_gBIdYA9oY #фехтування

XXXV.

#поезія

Люблю твій степ і подих твого степу.
Міраж кринички і міраж осель.
Поклавши крила на велику спеку,
стоїть над степом сірий журавель.

Тут всіх було — і половця, і грека.
Віки замкнула на басовий ключ
бандура степу, бурштинова дека
з голосниками гайдамацьких круч.

Громи рокочуть десь там на пониззі.
Люблю твій степ. Усе твоє люблю.
Мені самотньо, як в Червоній книзі
останньому у небі журавлю.

Ліна Костенко

Автор картини Олег Шупляк

Цей вірш для всіх, хто колись втрачав друзів не через сварку, а через мовчання. Хто пам’ятає ті розмови, які не встигли відбутися. Хто все ще носить у серці світлі береги дружби, куди вже не повертаються човни.
Прочитайте. Можливо, це про вас. Можливо, це про нас усіх? Прочитайте і напишіть своїм друзям. Два слова. Як ти?!

Човни дружби

Дуже шкода, так шкода, що серце німіє,
Коли втрачаєш не речі, а людей.
Колись і сміх, і тепло, і надія,
А нині - тіні майже забутих ідей.

Колись телефони щодня, як молитва,
А потім тиша, мов скинув тягар.
Колись «ти мій друг, моє світло, надія»
А зараз ніхто, мов із шоу примар.

І жаль не за сваркою, за недоказаним,
За тими словами, що вмерли в думках.
Бо дружба не камінь, а зіткана рана,
Промінням, що гасне в чужих берегах.

«Не повертайся у минуле», кажуть,
А серце, мов ластівка, хоче назад…
Бо там ще лежать недописані фрази,
Так, там ще життя, а не просто розлад.

Не вірю, що змінити нічого не можна,
Бо іноді біль то мовчання німе.
Повір, якщо справжнє було не порожнє,
Воно десь у спогадах все ж оживе.

🖍️ Безіменний Євген

В Мариуполе свет погас,

Танки пепел к жизни принесли,

Сожжённый дом, и пустота,

На перекрёстке — боль и зла.


Костры в дворах, где смех звучал,

Теперь лишь плач, и стон,

Лица из подвалов, след пыла,

Где мирный день обратился в сон.


Над городом дым, как шаль,

Скрывает сердца, что бьют в печали,

Кресты в могилах, горечь крик,

Здесь память вечная — мрачный лик.


Освободители в красках зла,

Принесли с собой лишь страх и смерть,

Вспоминаем мы, как было — здраво,

Теперь лишь сожжённый след, и твердь.


Куда же уходит наш ясный свет?

Разрушенный город, лишь прах и тени,

Мир на осколках, крик без ответа,

Мариуполь, в сердце — навеки время.