Пісня про любов, чи скоріше про нелюбов. ШІ написав музику і заспівав. Слова - мої.

Пісня "Безсоння". Слова мої, а музичний супровід - улюблений Суно. Хард рок відповідає настрою пісні.
https://youtu.be/2DtRa0o6n_s?si=LgZwlsME4HTW7KA0

На Аркуші Діана Вінтер зібрала інтерв'ю "аркушиків" у книгу Анкета аркушиків. Ви можете більше узнати про сучасних авторів, які створюють українську літературу. Там є і моя анкета. https://arkush.net/book/33365/26

Поцілунок
Цей поцілунок жаский скув у кайдани мене
Опік солодко-гіркий… Смак його вже не мине
Я попри болі і жах кваплюся в чорний вир
Вся віддаюся тобі, мій доленосний Упир.
Шкіра моя, як шовк…Ніжний трояндовий смак…
Зваба кармінових уст… Пристрасний шелест «…так…»
Біле й багряне знов… Присмак заліза і рути.
Я промовляю «…любов…» Ти прошепочеш «…отрута…»
Втеча моя поспішна… Кров моя недопита…
Думка моя невтішна… Серце моє, як сито…
Шия моя в ґердані - дірки дві так не видко.
В натовпі на майдані хто запитає «… звідки?»
Та обпекло як постріл попри всі обереги
Тут ти Господар просто – Бог хвилювання й бентеги
Просто дивився пильно, просто стояв ти тихо…
Чом не була я сильна? Лихо моє ти, лихо…
Як ти мене знайшов? Як?...та я врешті знаю…
Знову я мовлю «любов?…» Ти ж промовляєш «зграя…»
Проклятий, кинутий край. Сіркою пахне і гниллю…
Ікла свої встромляй – я оголила шию.

Поцілунок
Цей поцілунок жаский скув у кайдани мене
Опік солодко-гіркий… Смак його вже не мине
Я попри болі і жах кваплюся в чорний вир
Вся віддаюся тобі, мій доленосний Упир.
Шкіра моя, як шовк…Ніжний трояндовий смак…
Зваба кармінових уст… Пристрасний шелест «…так…»
Біле й багряне знов… Присмак заліза і рути.
Я промовляю «…любов…» Ти прошепочеш «…отрута…»
Втеча моя поспішна… Кров моя недопита…
Думка моя невтішна… Серце моє, як сито…
Шия моя в ґердані - дірки дві так не видко.
В натовпі на майдані хто запитає «… звідки?»
Та обпекло як постріл попри всі обереги
Тут ти Господар просто – Бог хвилювання й бентеги
Просто дивився пильно, просто стояв ти тихо…
Чом не була я сильна? Лихо моє ти, лихо…
Як ти мене знайшов? Як?...та я врешті знаю…
Знову я мовлю «любов?…» Ти ж промовляєш «зграя…»
Проклятий, кинутий край. Сіркою пахне і гниллю…
Ікла свої встромляй – я оголила шию.

Пісня "В кав'ярні" Слова - мої, а музичний супровід -ШІ

https://www.youtube.com/watch?v=I0y2XOjEQBk&list=PLwdq6diffPnxW_k...

Пам'ятаємо

Каховська ГЕС

Сірий, старенький вже котик, пухнастий Мурко́ на батареї розлігся і гріє спину. Сниться йому село, бабця Марія і дід Марко́, хатка із цегли і молоко козине. А ще Чорниш, хоч і песик, а все-таки – друг… Грубка тепленька, годинник у хаті і груша. З другом у сні оббігають грушу навкруг…
І кожний раз у цю мить їхню радість рушать. Кожного разу хвиля стіною стає
І забирає бабу і діда, песика й хату… Кожного разу кричить хтось: «Живі тут є?!» Груша спасінням стає, бо висока й крислата. І кожний раз він із дерева дивиться вниз. В воду стрімку, де весь світ зникає. Кожного разу він бачить зловісний і чорний блиск. І… просинається… й сховок навкруг шукає.
Дівчинка гладить кота і питає: «Що знов? Бачив Каховську…? Давай, я тебе зігрію». Котик розказує їй про бабусю, її любов…Очі в мутній воді…і сам він на груші… в воді по шию. Котик розбурханий не заспокоїться: «няв та няв»…Дівчинка знає про що він…Бо бачила лихо. «Який же він виродок той, хто це горе наслав!» - кота обійнявши шепоче і плаче тихо. Котик притих. На дівчинку дивиться пильно. Пахне із кухні хоча й не козиним, але молоком. Хочеться котику їсти нестерпно, сильно, але він спочатку оближе подрузі сльози шорстким язиком.

ФБ нагадав про мій вірш. Написаний був сім років назад російською. Тож вирішила перекласти. І от що вийшло

Поетеса
Журнал Nature Neuroscience оприлюднив власне дослідження, головним результатом якого став доведений ученими зв'язок між шизофренією і творчістю. (З Інтернету)

Я – вітер, що мчить
До палючого Сонця
Я – колос, що визрів.
Смертельний я стронцій.
Я неквапом лину
До Альфи Центавра
Там день мій вчорашній
І там післязавтра.
Я з криками падаю
В моря пучину.
Акули…мурени…
Та я не загину.
Мені конче треба
Пройти в Задзеркалля
Там в сукні весільній
Я буду на балі.
Занадто чутлива я!
Лікарю, ні!
Не треба колоти
Нічого мені.
Легка як пір’їнка
Не маю ваги.
Весь Всесвіт створити
Мені до снаги.
Ви шкодите дуже
Важливим процесам.
Шприцом не страхайте
Творить поетеса.

Хоча снігу і немає, але лютий вже тут. Вірш "Не розминутися"

Вже місяць лютий… Землю вкрило снігом.
Це - сивина старенької зими.
Чи стане зустріч наша оберегом?
Чи затаврує на душі стигми.

Такий туман із снігу! Вітер – в очі!
Інстинкт прадавній…Стежки замело.
Чи ти чекаєш зустріч цю охоче?
Чи будеш йти стихіям всім назло?

А час, як губка. В ньому зими й весни.
У ньому шум словесної війни…
Вже скоро, скоро лід розтане, скресне…
А час проходить, як не поверни.

Я все тверджу: «Не збитися б з путі…
Мені б не розминутися з весною…
У часі, просторі, словесній марноті
Мені б не розминутися з тобою.

Слова - мої, а музичне супроводження - ШІ. https://youtu.be/azHwOkKwW2g?si=YdfUJEyG0ak1ugPB