Ра708 NEW collection 🌿 Вони неймовірні! натуральна шкіра всередині байка виробник Україна 🇺🇦 розмірний ряд : 36-41 розмір в розмір 36-23,5 37-24 38-24,5 39-25/25,5 40-26 41-26,5 2400 грн #черевичкивесна2025

https://play.google.com/store/apps/details?id=com.GCenter.Defense.Legend3

https://youtu.be/sCcx9Fh02-4?si=w0-6fuGaUhjPrd6V

#гумор #стендап #що_подивитись https://youtu.be/JnRmMzFfRdk

Привіт. Це Еліс. Якщо ви читаєте цей пост, значить, ваш світ ще не занурився в хаос, а вулицями поки не бродять орди голодних мерців. Хороша новина, правда? 😊 Але не варто розслаблятися. У реальному житті існують віруси, які здатні викликати не менш страшні наслідки, ніж той самий T-вірус. Вони не змушують людей жадати людської плоті, проте можуть знищувати цілі цивілізації, змінювати поведінку та розповсюджуватися так швидко, що ваша імунна система навіть не встигає подивитися на них із презирством. Тож сьогодні ми поговоримо про 10 найнебезпечніших і найдивніших вірусів у світі, від яких, на щастя, поки що не з’являється тяга до поїдання мізків. 1. Вірус сказу: якщо й існує щось близьке до T-вірусу, то це він 🧠💀 Ви коли-небудь бачили людину з активною стадією сказу? Тоді ви знаєте, наскільки це схоже на кіношних зомбі: агресія, неконтрольовані судоми, страх води, гіперчутливість до світла… Якщо вірус не лікувати, виживаність — 0%. Цікаво, що сказ завжди смертельний, якщо симптоми вже проявилися. Вакцина є, але тільки якщо її вколоти вчасно. Так що, якщо вас вкусить підозрілий єнот — краще не чекайте, коли вам захочеться напасти на сусіда. 2. Марбург: брат-близнюк Еболи, який ненавидить людей 🤒🩸 Якщо у вірусу є список речей, які він хоче зробити з вашим організмом, то Марбург займає перше місце серед найжорстокіших: 🔹 Лихоманка 🔹 Внутрішня кровотеча 🔹 Органи починають відмовляти 🔹 80% смертність Марбург походить з Африки та передається через контакт з біологічними рідинами. Його знайдено у кажанів (ви ж не думали, що тільки COVID-19 любить кажанів?). 3. Чорна віспа: вірус, який переполовинив Європу ⚰️ У XVII столітті чорна віспа могла бути тим самим, що T-вірус для мого світу. Вона нищила всіх без розбору, а рівень смертності сягав до 30%. Люди, які виживали, отримували страшні рубці на тілі — або сліпоту. Але ось хороша новина: ця хвороба повністю викорінена завдяки вакцинації. Дякуємо науці за те, що у нас є хоча б одна перемога над вірусами. 4. Вірус Ласса: маленький, але смертельно небезпечний 🐭💉 Ви любите гризунів? Ні? І правильно. Бо вірус Ласса передається через щурів і може викликати смертельну лихоманку. Виживаність краще, ніж у Марбурга чи Еболи, але він небезпечний, бо часто не має симптомів. Один хворий може заразити сотні людей, а ті навіть не зрозуміють, що у них щось не так, поки не стане надто пізно. 5. ВІЛ: вірус, що змінив світ 🌍🩸 Хоча зараз існує лікування, яке дозволяє жити з ВІЛ, цей вірус усе ще залишається однією з найнебезпечніших епідемій в історії людства. Це справжній "тихий убивця": він не перетворює вас на зомбі, але атакує імунну систему так, що навіть легка застуда може стати смертельною. Але ось ще одна хороша новина: сучасні антиретровірусні препарати дозволяють ВІЛ-інфікованим жити нормальним життям. Головне — вчасно діагностувати. 6. Вірус Ніпах: як вийти на рівень "пандемія 2.0" 🦇😨 Цей вірус здатний спричиняти серйозні респіраторні та неврологічні ускладнення. Смертність — до 75%, що робить його страшнішим за COVID-19 у кілька разів. А що найгірше - він легко передається від тварин до людей, особливо через фрукти, які забруднені слиною заражених кажанів. Так що, якщо наступного разу хтось запропонує вам покуштувати незнайомий екзотичний плід, краще ретельно його огляньте та вимийте перед вживанням. 7. Вірус Денге: ласкаво просимо у світ болю 🦟🤢 Його називають "кістколомною гарячкою", тому що люди, які хворіють на Денге, відчувають, ніби їхні кістки ламаються зсередини. Симптоми жахливі: висока температура, страшний біль у тілі, кровотечі. Передається через комарів, і вакцини від нього майже немає. Тож краще просто уникати укусів. 8. Грип H1N1: чому пандемії повторюються 😷 "Свиний грип" спричинив пандемію у 2009 році, заразивши мільйони людей. Його небезпека в тому, що він мутує, створюючи нові штами, які важко контролювати. Але гарна новина: ми маємо вакцини, які щороку оновлюються, тому він не влаштував апокаліпсис. 9. Хантавірус: смертельний вірус від гризунів 🐀⚰️ Цей вірус викликає легеневий синдром із 40% смертності. Він передається через слину і фекалії гризунів. Найгірше, що спалах може відбутися навіть через пил у старих будинках чи сараях, якщо там колись жили миші. Так що прибирайте ретельно! 10. Поліовірус: на межі зникнення 🏥🙌 Поліомієліт колись паралізував сотні тисяч людей щороку. Але зараз він майже знищений завдяки вакцинації. Залишилось тільки кілька країн, де він ще циркулює, і якщо людство буде достатньо розумним, то цей вірус може назавжди зникнути. Висновок? Світ уже бачив віруси, які могли б знищити людство, і не потребував жодних корпорацій для їх створення. Але наука, вакцини та відповідальність допомогли нам вижити. Тому пам’ятайте: найкращий спосіб уникнути вірусного апокаліпсиса — це знати свого ворога та бути готовими. Завжди на варті, Еліс 🖤🦠 #fan_art #супер_факт #супер_порада

#цікаве Ще з давніх часів майстри пера, художники і скульптори створювали шедеври на тему любові. В Харкові на цю тематику створено Пам'ятник закоханим. Це місце є улюбленим для зустрічі закоханих, призначення романтичних побачень, фотосесій. Пам'ятник розташований в центрі міста на площі Архітекторів. Оригінальна скульптура - хлопець і дівчина тягнуться один до одного і з'єднуються в поцілунку. Навколо пам'ятника розташований фонтан.

У серці Антарктиди природа створила неймовірне видовище: червоний водоспад у льодовику Тейлора. Це явище, відоме як Кривавий водоспад, навіть цікавіше, ніж здається. Його інтенсивний колір викликаний не тільки іржавим залізом, а й багатими на залізо бактеріями, що живуть у солоному підземному озері. Коли ця вода досягає поверхні і з'єднується з киснем, вона набуває червоного відтінку настільки інтенсивного, що здається нереальним в Антарктиці.

#поезія Зашивала Україна рани, Що стікали кров'ю по землі... Із очей, засмучених, втирала Рясні сльози, як полин, гіркі. Їй хотілось сльози приховати, Щоб ніхто не бачив її сліз. Не змогла вона, як справжня мати, Не оплакати своїх синів. Не змогла в собі тримати горе, Біль за кров, пролиту на війні, Біль за житнє почорніле поле, Де сини її навіки полягли ... Не змогла сховати біль, печалі... Материнське серце у вогні! ...Зашивала Україна рани, Хто ж зашиє рани і її!? Та ніхто не зможе їх зашити! Та і ліків вже на то нема ... Її рани - її вбиті діти... Її рани - спалена земля... ... Україна рани зашиває, Ніжно так, як вміє лиш вона! Колискову лагідно співає: "І до нас прийде мирна весна!" Марина Семйоник

Я – кіт. Рудий, з гордим хвостом і поглядом, що бачив занадто багато. Народився і жив у Донецьку. Там було тепло, пахло сонцем і старим ламінатом, а мої люди завжди знаходили час, щоб мене почухати між вухами. Але влітку 2014 року все змінилося. Стало гучно, страшно, а вікна затремтіли так, що навіть мій друг тарантул Квеша завмер у своєму тераріумі. Люди довго щось обговорювали, швидко збирали речі. Вони клали все до клітчатих сумок, багато сумок, так багато, що вони заполонили весь коридор. Я сів на одну з них і уважно спостерігав, як у коробку засипають тарганів – їжу для Квеші. Таргани, на відміну від мене, не знали, що попереду довга дорога. Вокзал був схожий на мурашник. Люди бігали, метушилися, хтось плакав, хтось мовчав із порожнім поглядом. Я сидів у своїй переносці, а мій ніс ловив запахи страху, поту й пилу. Потім гримнуло. Люди закричали. Кляті москалі обстрілювали вокзал, де люди намагались евакуюватись. Ми з моїми людьми опинилися у підземному переході. Там було сиро і темно, всі тулилися один до одного. Хтось гладив мене через ґрати переноски, шепочучи: «Ти теж боїшся, маленький?» Але я не боявся – я злився. Злився, що довелося залишити дім, моє місце на підвіконні, мій улюблений картонний ящик. А ще – що довелося сидіти поруч із клітчатими сумками, бо вони заважали мені розтягнутися на повний зріст. Поїзд подали, коли вже почало темніти. Ми разом із сотнями інших людей кинулися до вагонів. Хтось притискав до грудей дітей, хтось – котів. Поїзд повільно рушив, і я зрозумів: ми їдемо у невідоме. Як потім з'ясувалось, це був останній поїзд, що виїхав з Донецька. Дорога була довгою. Через Харківську область до Дніпра. Вагон скрипів, за вікном миготіли нічні вогні, а люди говорили пошепки, ніби боялися розбудити війну. У поїзді було багато інших котів. Ми відчували одне одного. Хтось тихо нявчав, хтось голосно обурювався, а хтось просто дивився у темряву, як і я. Коли ми приїхали у Дніпро, я був виснажений. Мої люди теж. Ми заселились у готель, бо нове житло ще треба було шукати. І скажу вам, моїм людям довелося попотіти. Незрозуміло чому, але через те, що ми були з Донецька, нам було дуже важко знайти того, хто здасть квартиру не за всі гроші світу та ще й пустить мене жити з людьми. Новий дім пахнув інакше – не рідними стінами, не знайомими меблями, а чужістю. Я просто ліг і не рухався кілька днів. Навіть у туалет не ходив – ніби тіло теж не могло повірити, що тепер усе інакше. Люди хвилювалися, говорили, що я в стресі. Вони не розуміли, що я просто чекаю – чекаю, коли скажуть, що все закінчилось, і ми можемо повертатись... Але той дім залишився там, у місті, яке тепер не моє. Я – кіт. І я пам’ятаю.

https://www.youtube.com/live/hbokI4XkLdo?si=fC4PdCjqDmxyGEFi