Шевченко Тарас Григорович - Думи мої, думи мої (1839 рік)

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу світом? "Нічого робить", —
Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всім світі,
Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
Може, найдеться дівоче
Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи, —
Я більше не хочу.
Одну сльозу з очей карих —
І пан над панами!
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!

За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі...
За степи та за могили,
Що на Україні,
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають —
Там широко, там весело
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори,-
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засівала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
І про неї добрим людям
Кобзарі співають,
Все співають, як діялось,
Сліпі небораки, —
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать,
Тілько сльози за Украйну...
А слова — немає...
А за лихо... Та цур йому!
Хто його не знає!
А надто той, що дивиться
На людей душою, —
Пекло йому на сім світі,
А на тім...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать,
То й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються,
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки... не засиплють
Чужим піском очі...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,-
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Ця неприступна фортеця – Меджибізький замок, що на Хмельниччині. Його історія налічує більше півтисячоліття. На щастя, попри солідний вік, він зберігся майже неушкодженим.
Архітектура замку є типовою для фортець середньовіччя. Його стіни та вежі були побудовані з каменю. А те, що він стоїть на високому пагорбі, забезпечувало додатковий захист і домінування над долиною.

Цвітіння шафранів (крокусів, бриндушів) у дендропарку "Березинка" поруч з Мукачево

Величезна сова приземлилася на камеру фотографа дикої природи в Канаді
Незвичайний випадок стався з фотографом дикої природи Анаіс Трепаньєр у Канаді, пише Petapixel. Вона хотіла зробити серію фото, але випадково стала героїнею рідкісних фото в компанії величезної сови.
Фотограф розповіла, що вирушила в експедицію з колегами на північ від Квебеку. Вона помітила велику сову і планувала зробити кілька знімків, але до неї раптом підлетів гігантський птах і приземлився на камеру. Всі були шоковані, але друзі Анаїс зуміли зловити дивовижний момент, який тривав близько пів хвилини.
Найцікавішим моментом цієї події була безпека: ніхто не знав, що зробить хижий птах, якщо фотограф почне рухатися. Однак Анаїс залишалася спокійною і незабаром сова полетіла.
Ці птахи зазвичай полюють у сутінках або вночі. Орнітологи вважають, що в даному випадку сова вважала камеру зручною здобиччю або прийняла її за здобич. Але не виключено, що така поведінка була просто збігом обставин.

Фото: Томас Фам-Ван
Джерело: Анаіс Трепаньє

На півночі Японії та лісах Китаю можна побачити ці квіти, коли вони контактують з водою, їхні пелюстки стають прозорими. їх назва — квітка-скелет або скляна квітка, наукова назва — Diphylleia grayi.

Який цей світ прекрасний, озирнись.
Усе для тебе: сонце, небо, квіти.
В дрібницях щастя, просто придивись.
Будь справжнім, щирим і відкритим.

Цінуй життя і Богу дякуй за усе.
Воно ж бо здатне швидко промайнути.
Хай кожен день продовження несе,
Щоб зміг ти радість і тепло відчути...

Наталія Кішовар