Юлія Булгак

  • #природа #парки
    Бузький Гард — національний природний парк в Україні, в межах Миколаївської області, на річці Південний Буг. Історична назва козацької паланки Війська Запорозького, яка розміщувалася на місці злиття річок Великий Ташлик і Південний Буг.

    Тут спокійний Південний Буг перетворюється на бурхливу річку поміж скелястих берегів гранітного каньйону. Він утворює вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, водограями й островами. Унікальні ландшафти тут створили південні відроги (вузькі гірські хребти) тектонічної плити Українського кристалічного щита.
    78views
  • Державний прапор України
    Це стяг із двох подовжніх смуг.
    Він символ вільної людини,
    У ньому український дух!

    У синім небо Батьківщини,
    Його безкрайність і блакить,
    І вище нього, Україно,
    Хай пісня нації летить!

    У жовтім кольорі — колосся,
    Багатство нашої землі.
    Щоб у достатку всім жилося,
    І в люднім місті, і в селі.

    Нехай він нас завжди єднає,
    Його із гордістю несуть.
    А світ, побачивши, впізнає:
    Під стягом Українці йдуть!

    ©️ Автор невідомий
    ------------

    #Варто_знати

    ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО НАШ СТЯГ

    Перший прапор

    Перші згадки об'єднання синього і жовтого кольору на офіційній символіці датовані 1256 роком - це був герб Львова із зображенням жовтого лева на блакитному тлі, який місту подарував князь Данило Галицький, що заснував місто.

    Також золотий і синій кольори використовували на гербі Галицько-Волинського князівства.

    Прапор із жовтою смугою вгорі

    Офіційно синьо-жовту атрибутику почали використовувати у 1848 році, від початку українського національного відродження в Галичині та Буковині. Головна Руська рада оголосила своїм гербом лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор. Цей самий прапор, тільки із жовтою смугою вгорі, був державним стягом УНР.

    Догори дриґом

    Існує міф, що прапор має бути не синьо-жовтим, а жовто-блакитним, і те, що його перевернули - є головною причиною нещасть, які випадають на долю України.

    Раніше можна було зустріти обидва варіанти використання кольорів, а після повалення Гетьманату в грудні 1918 року уряд УНР затвердив теперішню послідовність смуг.

    Цікаво й те, що серед слов'янських країн лише дві країни не мають червоного кольору - і це Україна та Боснія.

    З відривного календаря "Український народний календар" за 23 серпня.
    ----------
    Love
    2
    83views
  • #природа
    Озеро Бучак, Черкаська область.
    39 років тому було частково зруйновано село Бучак, дубовий ліс та гору Лисуху з археологічними пам’ятками. Тут почалося будівництво Канівської ГАЕС.

    Але через наслідки Чорнобильської катастрофи та брак коштів роботи зупинили. На місці котловану з’явилося мальовниче озеро Бучак, а довколишня місцевість стала схожа на загублений світ, повний загадок і артефактів.

    Це місце приваблює: археологів - через велику кількість знахідок різних періодів; езотериків - як одне з «місць сили»; режисерів, художників та туристів - за неповторну атмосферу й красу.
    Like
    1
    126views
  • #Постаті

    НЕПЕРЕМОЖНИЙ ІВАН СІРКО

    За ним закріпилося прізвисько «руський чорт» - Урус-шайтан. Так турки прозвали славетного отамана, вкладаючи в ці слова одночасно і жах, і повагу. Часто його згадують і як козака-характерника. Так запорожці називали людей, які мали надприродні здібності, чаклунів. Йдеться, звісно, про Івана Сірка (1605-1680) - славного кошового отамана Війська Запорозького.

    За свою військову кар'єру Сірко провів майже 65 битв, жодного разу не зазнавши поразки. Дванадцять разів Низове товариство обирало його своїм отаманом. Кошовий Іван Сірко мав шалену популярність серед козаків та був відомий далеко за межами України. Головною метою своїх походів він ставив визволення співвітчизників з полону Османської Порти та Кримського ханства. Безмежна любов до Батьківщини поєднувалася в ньому з особистою мужністю, хоробрістю та яскравим талантом полководця.

    Дмитро Яворницький у життєписі знаменитого кошового наводить такий переказ: «Подейкували, ніби запорожці після смерті свого славного вождя п'ять років возили його тіло у труні й суходолом, і водою, твердо переконані, що Сірко й мертвий наводить страх на ворогів, і що з ним, навіть мертвим, можна перемагати.

    З відривного календаря "Український народний календар" за 7 серпня.
    ----------

    https://msmb.org.ua/stily-zhittya/gromadyansyka-pozitsiya/ivan-sirko-...
    129views
  • Love
    1
    140views
  • Love
    1
    375views
  • Love
    2
    394views
  • Шевченко Тарас Григорович - Думи мої, думи мої (1839 рік)

    Думи мої, думи мої,
    Лихо мені з вами!
    Нащо стали на папері
    Сумними рядами?..
    Чом вас вітер не розвіяв
    В степу, як пилину?
    Чом вас лихо не приспало,
    Як свою дитину?..

    Бо вас лихо на світ на сміх породило,
    Поливали сльози... чом не затопили,
    Не винесли в море, не розмили в полі?.
    Не питали б люде, що в мене болить,
    Не питали б, за що проклинаю долю,
    Чого нуджу світом? "Нічого робить", —
    Не сказали б на сміх...

    Квіти мої, діти!
    Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
    Чи заплаче серце одно на всім світі,
    Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...
    Може, найдеться дівоче
    Серце, карі очі,
    Що заплачуть на сі думи, —
    Я більше не хочу.
    Одну сльозу з очей карих —
    І пан над панами!
    Думи мої, думи мої,
    Лихо мені з вами!

    За карії оченята,
    За чорнії брови
    Серце рвалося, сміялось,
    Виливало мову,
    Виливало, як уміло,
    За темнії ночі,
    За вишневий сад зелений,
    За ласки дівочі...
    За степи та за могили,
    Що на Україні,
    Серце мліло, не хотіло
    Співать на чужині...
    Не хотілось в снігу, в лісі,
    Козацьку громаду
    З булавами, з бунчугами
    Збирать на пораду.
    Нехай душі козацькії
    В Украйні витають —
    Там широко, там весело
    Од краю до краю...
    Як та воля, що минулась,
    Дніпр широкий — море,
    Степ і степ, ревуть пороги,
    І могили — гори,-
    Там родилась, гарцювала
    Козацькая воля;
    Там шляхтою, татарами
    Засівала поле,
    Засівала трупом поле,
    Поки не остило...
    Лягла спочить... А тим часом
    Виросла могила,
    А над нею орел чорний
    Сторожем літає,
    І про неї добрим людям
    Кобзарі співають,
    Все співають, як діялось,
    Сліпі небораки, —
    Бо дотепні... А я... а я
    Тілько вмію плакать,
    Тілько сльози за Украйну...
    А слова — немає...
    А за лихо... Та цур йому!
    Хто його не знає!
    А надто той, що дивиться
    На людей душою, —
    Пекло йому на сім світі,
    А на тім...
    Журбою
    Не накличу собі долі,
    Коли так не маю.
    Нехай злидні живуть три дні
    Я їх заховаю,
    Заховаю змію люту
    Коло свого серця,
    Щоб вороги не бачили,
    Як лихо сміється...
    Нехай думка, як той ворон,
    Літає та кряче,
    А серденько соловейком
    Щебече та плаче
    Нишком — люди не побачать,
    То й не засміються...
    Не втирайте ж мої сльози,
    Нехай собі ллються,
    Чуже поле поливають
    Щодня і щоночі,
    Поки, поки... не засиплють
    Чужим піском очі...
    Отаке-то... А що робить?
    Журба не поможе.
    Хто ж сироті завидує —
    Карай того, боже!

    Думи мої, думи мої,
    Квіти мої, діти!
    Виростав вас, доглядав вас,-
    Де ж мені вас діти?
    В Україну ідіть, діти!
    В нашу Україну,
    Попідтинню, сиротами,

    А я — тут загину.
    Там найдете щире серце
    І слово ласкаве,
    Там найдете щиру правду,
    А ще, може, й славу...

    Привітай же, моя ненько,
    Моя Україно,
    Моїх діток нерозумних,
    Як свою дитину.
    Шевченко Тарас Григорович - Думи мої, думи мої (1839 рік) Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б люде, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? "Нічого робить", — Не сказали б на сміх... Квіти мої, діти! Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всім світі, Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав... Може, найдеться дівоче Серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи, — Я більше не хочу. Одну сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову, Виливало, як уміло, За темнії ночі, За вишневий сад зелений, За ласки дівочі... За степи та за могили, Що на Україні, Серце мліло, не хотіло Співать на чужині... Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчугами Збирать на пораду. Нехай душі козацькії В Украйні витають — Там широко, там весело Од краю до краю... Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, І могили — гори,- Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила, А над нею орел чорний Сторожем літає, І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, Сліпі небораки, — Бо дотепні... А я... а я Тілько вмію плакать, Тілько сльози за Украйну... А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає! А надто той, що дивиться На людей душою, — Пекло йому на сім світі, А на тім... Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком — люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки, поки... не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — Карай того, боже! Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас,- Де ж мені вас діти? В Україну ідіть, діти! В нашу Україну, Попідтинню, сиротами, А я — тут загину. Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу... Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину.
    Love
    2
    1Kviews
  • Ця неприступна фортеця – Меджибізький замок, що на Хмельниччині. Його історія налічує більше півтисячоліття. На щастя, попри солідний вік, він зберігся майже неушкодженим.
    Архітектура замку є типовою для фортець середньовіччя. Його стіни та вежі були побудовані з каменю. А те, що він стоїть на високому пагорбі, забезпечувало додатковий захист і домінування над долиною.
    Ця неприступна фортеця – Меджибізький замок, що на Хмельниччині. Його історія налічує більше півтисячоліття. На щастя, попри солідний вік, він зберігся майже неушкодженим. Архітектура замку є типовою для фортець середньовіччя. Його стіни та вежі були побудовані з каменю. А те, що він стоїть на високому пагорбі, забезпечувало додатковий захист і домінування над долиною.
    Love
    3
    663views
  • Цвітіння шафранів (крокусів, бриндушів) у дендропарку "Березинка" поруч з Мукачево
    Цвітіння шафранів (крокусів, бриндушів) у дендропарку "Березинка" поруч з Мукачево
    811views
More Posts