Про «Summertime» і українську колискову
Мистецтво |
2025-01-10 12:49:37
Мова
Українська
English
Історія
БІБЛІЙНИЙ ПОТОП І СОЦМЕРЕЖЕВІ «ПРОРИВИ»🥸
У стрічці вкотре з’явилася барвиста картинка: «7600 років тому Чорне море було маленьким озером, а потім Середземне рвонуло через Босфор - і ось вам Біблійний потоп». Тут в нагоді і згадка про катастрофічний прорив, порівняння «було–стало», підморгування😉у бік Біблії. Саме те, що любить Facebook: просте пояснення складної історії🤫.
Власне і вченим🥸ніщо людське не чуже. Задовго до появи фейсбуків вони ламали голову над тим, чи стоїть за біблійною легендою якась реальна подія. Результат пошуків - кілька конкуруючих версій, кожна зі своїми аргументами й слабкими місцями.
Чорноморська гіпотеза
У 90-х американські геологи В. Раян і В. Пітман розкрутили ідею «чорноморського потопу». Сюжет видовищний: після Льодовикової доби Середземне море прориває Босфор, вода накриває дельти Дунаю й Дніпра, а мешканці в паніці тікають. Їхні перекази, мовляв, кочують століттями, доки не стають основою історії про Ноя.
Ті ж В. Раян і В. Пітман говорили про швидкість до 15 см на добу, - це якщо вся вода через Босфор проливалася надзвичайно інтенсивно. Тобто швидкість води через Босфорську «дамбу» мала бути еквівалентною 20-30 м/с. Для порівняння – середня швидкість води Ніагарського водоспаду – 9 м/с. От тільки в теорії об’єм води під час «прориву» мав бути в сотні раз більшим ніж обсяг води в Ніагарі.
Тож звучить епічно, але тут починаються проблеми. Геологічні керни з дна Чорного моря показують поступовий підйом рівня, без «цунамі на весь світ». Дельти рік не мають слідів одномоментної катастрофи.
Інші сценарії:
- швидкий, але фізично реальний прорив, з середньою швидкістю 3-5 м/с, і об’ємом води 4-9 км3. При такій подачі води приріст її буде складати 1-2 см/добу, 0,3-0,6 м/місяць. Тобто щоб піднятись до рівня 80-100 м. потрібні десятиліття а не дні, тож явно не «катастрофічний» варіант.
- Поступова трансгресія з ривками (те до чого схиляються багато осадових записів) дають середні темпи від кількох сантиметрів на рік до дециметрів за десятиліття.
Археологія не бачить масових хвиль переселення саме в цей час. І найголовніше: навіть якби катастрофа була, як цей міф протримався б тисячі років і кілометрів, щоб дійти до шумерських клинописів? Усна традиція в кращому випадку витримує кілька століть, далі сюжет або спотворюється, або зникає.
Якщо серйозно брати цю теорію, то спершу впираємось у логіку міграцій: якщо міф виник у дельті Дунаю чи Дніпра, то куди мали рушити люди? Найкоротший шлях - углиб континенту. В такому разі легенда лишилася б у локальних культурах Балкан чи Центральної Європи. Але ми її знаходимо на Плодючому Півмісяці. Аби донести її туди, треба було рухатись не на захід, а через Балкани, Кавказ чи Анатолію. І тут починається парадокс: шлях через Балкани вів «проти шерсті» анатолійських землеробів, які саме тоді пробивали дорогу в напрямку на північ, аж до майбутніх трипільців.
Натомість мають сильніші аргументи Анатолійська й Кавказька версії, оскільки:
люди жили між морем і горами;
вода піднімалася знизу, зливи й паводки накочували зверху;
географічно це зовсім поруч із Араратським нагір’ям і Месопотамією.
Тут уже не треба уявляти тисячолітні «міграційні вай-фай-зони»: уся історія могла перейти безпосередньо в коло культур, які дали нам шумерський і біблійний тексти.
Не дарма в Анатолії - легендарний Чатал-Гююк, серце раннього землеробства, і тут теж могло народитися «зерно» потопного міфу. А в Грузії - стоянки культур Шулавері–Шому, Гава-Горі чи навіть печери Дзудзуана - це регіон, де люди жили одночасно біля моря й під тиском гірських стихій. Ідеальне середовище для оповіді про «воду з усіх боків».
Тут хоч-не-хоч напрошується напівжартівлива думка: ну гаразд, шумери не предки українців - бог із ним. Але грузини ж точно! Ну поглянь сам: шумери–шулавері–шому. Відчуваєш цей дух родства?😉
Але давайте все ж до реалій, історичних -
Месопотамська реальність
Набагато реалістичнішою виглядає версія, що потоп - продукт повеней Тигру й Євфрату. Там вода була не метафорою, а буденністю: у доброму році - врожай, у поганому - село зносить паводком. Археологи справді знаходять товсті шари намулу, які ховали цілі міста (Шуррупак, Ур). Для шумерів «потоп» - не далека пам’ять предків, а власний досвід. Саме там з’являються історії про Зіусудру й Утнапіштима, які стали прямими прототипами біблійного Ноя.
Комбінована версія
А може істина як завжди по середині, і є компромісний варіант? Чому б і ні - чорноморська катастрофа дала архетип «вода зверху і знизу, суша зникає», а месопотамські повені постійно підживлювали цей сюжет. У підсумку книжники оформили все в епос, додавши Арарат як впізнавану «бренд-локацію». Такий підхід пояснює багатошаровість міфу, хоч виглядає радше як дипломатія: «і вашим, і нашим»🫣.
А що ж Європа?
Тут цікавий момент. Якби балканські землероби (ага, з гирла Дунаю) були носіями «чорноморської пам’яті», ми мали б відлуння потопних сюжетів у європейських міфологіях. Але у слов’ян, германців чи кельтів цього немає: у центрі їхніх вірувань — грім, гори, ліси, а не вода. Єдиний яскравий виняток - грецький міф про Девкаліона і Пірру, де справді впізнається біблійний мотив. Але він, скоріш за все, вже вторинна адаптація месопотамських і біблійних мотивів на грецький ґрунт🤷♂️.
Чому ж саме Месопотамія зробила сюжет канонічним?
Тому що там збіглися три умови:
1. Середовище - постійна загроза річкових повеней.
2. Суспільство - стабільні громади, здатні зберігати колективну пам’ять.
3. Технологія - письмо, яке закріпило усний переказ у текст.
Тут міф не мандрував тисячоліттями, а народжувався і перезапускався щороку, під час нових розливів.
Підсумок
Біблійний потоп - це не геологічний репортаж. Це солянка страхів середнього голоцену: у когось море забирало землю, у когось річка топила поселення, а книжники зрештою зробили з цього глобальну драму. І так, Ной у цій історії виглядає не як праотець людства👴, а як перший стартапер у суднобудуванні⛴. А гора Арарат🏔- не координата на мапі, а бренд, без усіляких GPS-прив’язок зрозумілий тогочасним слухачам🤷♂️.
