Маленький золотистий трикутничок, весь пухнастий з шинкою, сиром та крем-фреш... такий, що викликає посмішку з першого шматочка 😋✨ Простий, затишний і такий, яким приємно ділитися 🫶. 1. Фарш - Змішати шинку, нарізану дрібними кубиками, тертий сир, моцарелу і трохи крем-брюле для зв'язки. - Злегка посолити та поперчити. 2. Надайте форму - візьміть скибочки нарізаного хліба і розрівняйте качалкою - покладіть трохи начинки в середину і закрийте трикутником (можна скріпити краї борошняно-водяною сумішшю). 3. Панірувальні сухарі - вмочіть трикутник у збите яйце → панірувальні сухарі 4. Приготування -. Або на сковороді з невеликою кількістю олії, або у фритюрниці (ультра хрусткі). 👉

#архів Реклама Coca-Cola у Венеції, 1960 рік. Компанія виклала хлібні крихти у формі назви напою на головній площі, приваблюючи голубів та створюючи ефектну маркетингову акцію.

В Україні стрімко зростають ціни на продукти харчування, — ЗМІ Українці витрачають на продукти 40-50% зарплати. Найбільше подорожчали м’ясо, молочні вироби та хлібобулочна продукція, однак якість при цьому не покращується. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

ВДЯЧНІСТЬ (рондель) У тиші ранку дяку я віддам, За світлий день, за хліб і теплий дім, За те, що серце б'ється в ритмі з ним, За мить просту, що гріє цим життям. Не прагну більше — маю все вже сам, Важким життя буває але, втім У тиші ранку дяку я віддам, За світлий день, за хліб і теплий дім. Я шлю подяку світлим небесам, А не бездушним ідолам людським Коли життя буває не легким. Цей день мине і завтра всім богам У тиші ранку дяку я віддам. Мирослав Манюк 01.09.2025

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 2 Квартира наповнилася тривожною тишею, яка була гірша за будь-який шум. Руки тремтіли так сильно, що телефон ледь не випав. Вона набрала мамин номер знову, але слухавка мовчала. Наче зв’язок, як і мир, просто зник. У голові Марії був хаос: "Надо что-то делать. Но что? Бежать куда-то? Но куда?" Єдиною думкою, що пробилася крізь паніку, було ім'я її доньки. Аліна. Вона була там, у школі, зовсім одна. Рішення прийшло миттєво, перекресливши будь-які сумніви. Вона повинна була дістатися до неї, забрати її, обійняти. Це було єдине, що мало значення. Марія кинула в невелику сумку документи, гаманець, телефон і зарядний пристрій, забувши про все інше. Вона вибігла з квартири, не зачинивши двері на ключ, ніби це все неважливо. На сходах вона зустріла сусідку, пані Людмилу, яка, бліда як стіна, тягнула на собі великий чемодан. — Марія! Куди ж ви? — ледь чутно промовила та. — За Аліною, у школу, — Марія навіть не зупинилася, спускаючись сходами. — Господи... — тільки й змогла прошепотіти сусідка. На вулиці панувала напруга. Звичний ранковий рух перетворився на збожеволілий потік автомобілів. Сигнали, крики... Всі бігли в різні боки. Вона помітила, як люди з великими сумками мчать до автостанції, як біля банкоматів шикуються величезні черги, а полиці в магазинах порожніють на очах. Кожен хапав хліб, воду, консерви, наче завтрашнього дня не буде. І, можливо, його дійсно не буде. Марія ішла проти цього потоку, її кроки були швидкими і рішучими. Вона відчувала, що її шлях до школи — це її особиста битва. У цей момент вона перестала бути архітекторкою, звикшою до креслень і планів. Вона стала просто матір'ю, яка йде за своєю дитиною. Дорога до школи, яка зазвичай займала десять хвилин, здавалася нескінченною. Звідусіль долітали уривки розмов, що різали слух, як осколки: "Кажуть, залізниця підірвана", "Уже в'їжджають колони", "А що з дітьми в школах?". Марія не чула нічого, крім власного серцебиття, яке відбивало в її скронях: "Аліна, Аліна, Аліна". Вона не думала про війну, про причини чи наслідки. Вона думала лише про те, що повинна побачити свою дівчинку. Коли вона нарешті побачила будівлю школи, її серце стислося від болю і полегшення одночасно. З дверей виходили діти і батьки, хтось плакав, хтось говорив по телефону. Вона побачила свою Аліну. Донька стояла біля входу з рюкзаком на спині, її обличчя було розгубленим. Вона не розуміла, чому вчителька віддає її батькам не після уроків, а зараз. "Аліна!" — гукнула Марія, і її голос прорізав загальний гул. Побачивши матір, дівчинка побігла до неї, її очі заблищали від сліз. Марія міцно обійняла доньку, стискаючи її так, наче боялася, що вона може зникнути. Вона не сказала ні слова, просто вдихала запах волосся Аліни. Цей запах був єдиним, що залишався для неї стабільним у цьому світі, що стрімко руйнувався. Нарешті, вони були разом. І це було найголовніше. Тепер потрібно було вирішувати, що робити далі. Куди йти? Далі буде...

Сила Азову: гвардійці показали клас в армреслінгу. З 26 по 28 серпня, до Дня памʼяті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, пройшов Кубок командувача Національної гвардії України з армреслінгу. У змаганнях взяли участь військовослужбовці 1-го корпусу НГУ «Азов», 2-го корпусу НГУ «Хартія», територіальних управлінь НГУ, вищих навчальних закладів НГУ та частин прямого підпорядкування. Загалом на кубок зібралося понад 200 учасників. 1-й корпус «Азов» представляли 13 бійців, двоє з яких після поранення пройшли лікування та реабілітацію і повернулися в стрій. Змагання були дуже запеклі: жоден з учасників не збирався поступатися, і всі виступали на максимум своїх можливостей. Бійці 1-го корпусу НГУ «Азов» вибороли 5 золотих, 3 срібні та 2 бронзові медалі. Зокрема, золото здобули бійці 1-ї бригади оперативного призначення «Буревій» — «Хліборіз» та «Девід». Одразу дві золоті медалі взяв боєць 12-ї бригади «Азов» друг «Готліб», і ще одну — друг «Тур». #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🌾 «Закон про п’ять колосків»: коли зерно стало злочином. У 1932 році радянська влада ухвалила один із найжорстокіших законів сталінської епохи — постанову, яка увійшла в історію під назвою «закон про п’ять колосків». Він став інструментом репресій, який прирік мільйони українських селян на голод і смерть. 📜 Суть закону. 7 серпня 1932 року вийшла постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». За нею будь-яке привласнення колгоспного майна, навіть кількох зернин чи кількох колосків із поля, каралося: 🔸️розстрілом (з «пом’якшувальною обставиною» — 10 років таборів без права повернення). 🌑 Як це працювало. 🔹️Селянин, що намагався підняти з поля кілька колосків, аби нагодувати дітей, вважався «ворогом народу». 🔹️На місцях каральні органи виконували цей закон буквально: арештовували, судили й висилали навіть за жменю зерна. 🔹️Тисячі українців отримали вироки — від розстрілу до 10 років ГУЛАГу. ⚰️ Україна і Голодомор. 🔸️Саме в Україні цей закон став особливо трагічним, бо збігся з політикою хлібозаготівель і вилученням продовольства. 🔸️У роки Голодомору 1932–1933 навіть діти, які намагалися зібрати кілька колосків на полі, щоб вижити, могли стати «злочинцями». 🔸️Архівні дані свідчать: за перші півроку дії закону заарештували понад 150 тисяч осіб, з них тисячі були розстріляні. 🌍 Символ абсурду. Закон про «п’ять колосків» став символом того, як радянська система цінувала зерно вище за людське життя. 🔹️Він показав нелюдську жорстокість сталінського режиму. 🔹️Це був інструмент залякування, що тримав селян у страху та безвиході. 👉 «Закон про п’ять колосків» — це не просто документ минулого. Це доказ того, як тоталітарна влада може знищити мораль і людяність, перетворивши жменю зерна на злочин, а виживання — на кару.

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНЦІ 💙💛 Хай сьогодні ми змушені знову відстоювати нашу незалежність від найпроклятішого і наймерзенішого ворога який вже як мінімум три сотні років нам псує життя , але це не привід менше радіти цьому святу . І хай в нас колосальні внутрішні соціальні та інші проблеми , але ми знаємо що справжні українці між собою не сваряться і своїх не обкрадають і не підставляють а навпаки жертвують собою ,останім куснем хліба і гривнею , бо кожен справжній українець або воював або волонтерив або творив і створював щось для України. Так вже сталося що ми були добрими, не конфліктними і перетворилися на найменш захищену верству населення. Ми довгий час думали що в нас є наша країна поки реальність з війною не показала нам правду що істину незалежність ще треба вибороти . Тому в цей день в цій нажаль не дуже популярній соцмережі де можуть бути лише справжні Українці (бо іншим какая разніца ,а десь там луче) я хотів би попросити щоб кожен з нас зробив одну річ . 🇺🇦Я хотів би щоб кожен з вас мав у себе маленьку ФЛЕШКУ(капсулу памяті) на якій би беріг контент такого характеру : 1) Тлумачний словник Української мови 2) Збірку ваших улюблених народних пісень а також пісні виконавців які не зраджували нашої культури. 3) Хочаб один український фільм 4) Збірку карт України 6) Збірку книг по історії України Це все можна заархівувати якщо не буде вистачати памяті, але тоді не забудьте і сам архіватор туди вложити . 7) Саме головне напишіть власну історію про події які нас спіткали як українців . З якого періоду оберіть самі але бажано не пізніше 2013 року щоб ніхто не міг вкрасти і перекрутити з часом нашу ПРАВДУ . Правду про крим і донбас , сво і "розпятих мальчіків" , про Азов , януковича , "алєю ангелів" ,Охмадит, викрадених дітей , замордованих наших полонених , про Ірпінь і Бучу , про мародерства кацапів ... ... Не забуваймо що проти нас ведеться гібридна війна в цифрову епоху штучних інтелектів і квантових компютерів , нажаль ці інструменти краще служать брехні ніж правді . Тому ми маємо згадати Воїнів УПА які в алюмінієвих бетонах робили архіви щоб ми памятали ким ми є .Бо саме ці люди зробили найбільший внесок, і саме їх боротьба допомогла ментально вижити нашому народу і не розчинитися в цій дикій і кривавій недоімперії під лицемірною назвою ссср. Тому ми маємо завжди бути готовими до найгірших сценаріїв і захистити святі для нас речі . Я думаю кожен з нас відчуває що лише ми знаємо що справжній рай це наш Садок Вишневий біля Хати , і ніхто крім нас не створить цей рай краще ... ніякі Ілони Маски , Жаки Фреско ,Папи Римські , і тим більше комуняки ...НІХТО з них , НІХТО. 💙СЛАВА НАЦІЇ 💛!!! Бережіть Україну у всьому і всіма методами.

ЄДНАННЯ КОЛЬОРІВ Широкая нива з пшеничним колоссям І небо над нею у смутку й жалю, Бо нашій землиці пізнать довелося І стогін, і муки, і пекло вогню. Це поле пшеничне з’єдналось із небом, Всевишній з’єднав їх колись навіки́, За всяку ціну́ зберегти це нам треба, Щоб клали ми хліб на свої́ рушники. Наш стяг утворився із неба і ниви, Найкращий у світі вкраїнський наш стяг, Життя щоб було́ в Україні щасливе, І з рідним цим стягом ми йшли до звитяг. В війні щоб здобулася наша звитяга, В усій Україні щоб стяг майорів, Бо з ним проявилася наша відвага В неле́гкі часи наших чорних всіх днів. Найкращий зі стягів із ниви і поля, Це скарб українців, дарований нам, Із ним нас об’єднує мужність і воля, І платять за нього герої життям. Широкая нива з пшеничним колоссям, І небо над нею, мов синь , простяглось, Бо інших полотен для нас не знайшлося, Для стягу єднання таке збереглось. 23.08.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1046272

#поезія Іноді мені здається, що я більше не вірю людям, Жодному слову, вчинку чи вмінню адекватними бути, Мислити ясно, дихати з іншими одночасно, Пекло ділити чи оніміння, коли комусь страшно. Дивишся, наче звичайна людина, п'є зранку чай або каву, Водить за руку до школи дитину, готує красиві страви, Ходить на шопінг з подружками, має цікаву відпустку, Але в голові такі протяги і емоційна пустка. Чи веде красиву сторінку у соцмережах, та в сторіс лише краєвиди, А війна у власному домі – погана тема, щоби поговорити. Дуже поспішає після сніданку, бо манікюр і масажик Допомагають тримати її менталку, новини ж на хліб не намастиш. Або заходить з ноги у твої приватні, каже, нащо репостиш обвуглений ліс, Покинутих тварин, чиїсь втрати, руїни чи самотніх старих... Спершу я обурююсь і зневірююсь: серед кого доводиться існувати... Але потім зустрічаю когось щирого і доброго, хто допомагає врятувати переляканого собаку... 22.01.2025 Олеся Репа