1. Любов до тварин — це не просто «добре серце». Це показник того, наскільки людина взагалі здатна на емпатію без вигоди. Бо тварини не дають тобі статусу. Не купують подарунків. Не піднімають самооцінку. Вони просто є. І якщо ти здатен піклуватися про того, хто не може віддячити, отже, в тобі є почуття глибше за раціональність. 2. Психологи кажуть, що ставлення до тварин — це дзеркальне відображення ставлення до слабкості. Якщо ти легко злишся на кішку за те, що вона кричить, або на собаку за те, що вона лізе до тебе, це означає, що ти не вмієш справлятися з безсиллям. Ні в інших, ні в собі. Тебе дратує, коли хтось не «зручний». А це потім переноситься й на людей. 3. Люди, які по-справжньому люблять тварин, часто відчувають не словами. Вони помічають настрій, вібрації, поведінку. Бо тварина не говорить — вона передає. І якщо ти до цього чутливий, значить, у тебе розвинене найважливіше: здатність чути без звуку. Відчувати без пояснень. А це рідкість. 4. Якщо ти хочеш пізнати справжню людину — подивися, як вона поводиться з тим, хто їй не вигідний. Хто не підтакує. Не робить компліментів. Не підвищує самооцінку. Собака, кішка, пташка. Там все видно. Бо фальші в цьому зв’язку бути не може. Або ти в контакті. Або ні. 5. Дехто з найжорстокіших у стосунках людей — милі та галантні. Але не з тваринами. З тваринами вони не вмикають фільтри. Не грають у пристойність. А показують, хто вони є. Без театру. І якщо ти хочеш по-справжньому розпізнати людину — не слухай, що вона говорить. Подивися, як вона ставиться до того, хто слабший. Текст зі сторінки Mybook.com.ua Безліч інших глибоких тем чекають на вас у книзі "Посібник шукача Істини" 📚. Щоб її отримати, просто напишіть мені в приват! 📩

🎭У перуанському театрі божевільня😵‍💫— там поставили повноцінну брейнрот-виставу😅 Не показуйте це італійцям!🤫

#кіно #заходи 🎬 13 вересня Український культурний фонд організує у Києві кінодень «Свої голоси», присвячений Дню українського кіно. У програмі – фільми, створені за підтримки фонду, що порушують теми війни, пам’яті, особистих історій і сучасної української реальності. Після кожного показу відбудуться обговорення з творчими групами. Подію відкриє панельна дискусія про роль державної політики у підтримці національного кінематографа під час війни. Учасники говоритимуть про грантову підтримку митців, культурну дипломатію та промоцію України у світі. Глядачі зможуть побачити: ✍️допрем’єрний показ документальної стрічки Володимира Клюєва «Грім серед ясного неба» про Героя України Ростислава Лазаренка; ✍️фільми «Стоп-Земля» (Катерина Горностай), «Я працюю на цвинтарі» (Олексій Тараненко), «Я, Ніна» (Марися Нікітюк), «Наші котики» (Володимир Тихий), «Ля Палісіада» (Філіп Сотниченко), «Памфір» (Дмитро Сухолиткий-Собчук). Кінодень «Свої голоси» відбудеться у кінотеатрі «Лінія кіно» (ТРЦ «Магелан», м. «Теремки»). Вхід на всі покази вільний за умови попередньої реєстрації: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdx1FHm3ABhc1gdFT-NsDMaFX0osBXDGEmPvNeX53OxS1atBQ/viewform?pli=1

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» відбувся перший в Україні публічний протест проти замовчуваних радянською владою політичних репресій серед інтелігенції. Це був і перший правозахисний виступ на теренах СРСР. У центрі цієї події були постаті, які сьогодні стали обличчями українського спротиву: Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус А рівно через 20 років, 4 вересня 1985 року, в карцері мордовського табору для політв’язнів загинув Василь Стус — поет, літературознавець, правозахисник і борець із радянською тоталітарною системою. #history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України

#особистості #історія У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса. Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту. «Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.» Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю. Життєвий шлях Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості. Творчість та громадянська позиція Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом. Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування. Ув'язнення та спадщина За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання. Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.

#особистості Батько українського танцю Сьогодні згадаємо про людину, яка створила понад 50 гуртів народного танцю в Америці й дала сильний поштовх до його розвитку як професійного мистецтва в еміграції – про Василя Авраменка. Родом з Черкаської області танцюрист закінчив драматичну школу в Києві й із театром М. Садовського виступав у Тернополі. Згодом він відкрив танцювальні гуртки в Кременці, Луцьку, Дубні та став учасником визвольних змагань 1917-1921 років. Василь Авраменко запам'ятався в історії також як видатний режисер, створивши фільми "Трагедія Карпатської України", "Наталка Полтавка" та багато інших, про які ми створимо окремий допис. Фото В. Авраменка в сценічному образі Довбуша кольоризовано очільницями Гетьманської Грамоти.

11 вересня у широкий прокат виходить романтичний камерний трилер "Медовий місяць" режисерки Жанни Озірної. Стрічка розповідає історію 30-річних закоханих, Тараса та Олі, які не встигають вчасно виїхати зі своєї квартири поблизу Києва. Під їхнім будинком з’являються окупанти й пара опиняється у пастці - без електрики, води та зв’язку. Протягом п’яти днів між ними зникає усе зайве - лишається тільки правда про них самих та безодня справжньої близькості між двома людьми. "Медовий місяць" став першою повнометражкою Жанни Озірної. У фільмі зіграли Роман Луцький, Ірина Нірша та Олександр Рудинський. У деяких містах України заплановані спецпокази за участі творчої групи: 🎥 8 вересня, 19:00, Планета Кіно (Forum Lviv), в межах Львівського міжнародного кінофестивалю Wiz-Art 🎥 11 вересня, Київ, 18:00, кінотеатр "Жовтень" 🎥 12 вересня, Одеса, 18:30, Multiplex Gagarin Plaza 🎥 13 вересня, Київ, KINO42 #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

Та, трейлер фільму "Трон: Арес" вражає. Слоган "Ми дали їм силу знищити нас або захистити нас" звучить доволі інтригуюче. Нагадаємо, науково-фантастичний фільм режисера Йоахіма Реннінга "Трон: Арес" стартує в кінотеатрах 9 жовтня. Це сіквел фільму "Трон: Спадок" (2010) та третій повнометражний фільм у франшизі "Трон". #Коло_Кіно #Новини_кіно

#архів 🏛 Колізей — «тоді й тепер» Верхнє зображення — це реконструкція, яка показує, як легендарний Колізей міг виглядати майже 2000 років тому у своїй первісній величі. У ньому було до 50 тисяч місць, мармурові трибуни й навіть велике тентове накриття velarium, яке захищало глядачів від сонця. Тут відбувалися гладіаторські бої, театралізовані вистави і навіть інсценовані морські баталії. Нижнє фото — сучасний Колізей, який зберігся лише частково через землетруси, пожежі та розбирання на будівельні матеріали в середньовіччі. Попри руйнування, він і сьогодні залишається головним символом Риму та щороку приваблює понад 7 мільйонів туристів. Колізей — це не лише архітектурна велич античного світу, а й жива пам’ять про історію, яка пережила тисячоліття.

#вистави #особистості Режисер Андрій Жолдак повертається в Україну після майже 20-річної перерви, Луганський театр переїздить до Києва і ставитиме одразу три вистави за сучасною драматургією, а новий очільник Молодого театру працює над постановою за Метерлінком у львівському театрі «Воскресіння». Про прем'єри українських театрів, на які варто очікувати восени: https://suspilne.media/culture/1103918-a-bacu-vas-cikavit-pitma-i-povernenna-andria-zoldaka-aki-premeri-ukrainski-teatri-pokazut-voseni/