• #поезія
    Прядуть дощі стару, як всесвіт, казку,
    розхитують серпневі перевесла.
    Лишіть МЕНІ маленьку літа частку,
    щоби я тут, у осені, не змерзла.
    Лишіть мені хоч яблучко рапате,
    стареньку грушу, тупіт їжаків.
    Сивий полин і соняшник цибатий
    і пару сірих безтурботних горобців.
    Дощі, дощі... Mереживо осіннє...
    Змивають літо, чистять вітражі.
    І чути скрипку, як душі спасіння,
    на вереснево-літній тятиві.
    Лишіть мені настурції й жоржини,
    сливові очі пізніх вечорів.
    Ну, і коралі. Ті, що горобині
    шляхетний серпень літом почепив.
    Я понесу у осінь жовтооку
    оті дари із літа. Без журби...
    І маю втіху, що не одинока.
    Бо маю дощ. І осінь. То - скарби.


    Людмила Галінська
    #поезія Прядуть дощі стару, як всесвіт, казку, розхитують серпневі перевесла. Лишіть МЕНІ маленьку літа частку, щоби я тут, у осені, не змерзла. Лишіть мені хоч яблучко рапате, стареньку грушу, тупіт їжаків. Сивий полин і соняшник цибатий і пару сірих безтурботних горобців. Дощі, дощі... Mереживо осіннє... Змивають літо, чистять вітражі. І чути скрипку, як душі спасіння, на вереснево-літній тятиві. Лишіть мені настурції й жоржини, сливові очі пізніх вечорів. Ну, і коралі. Ті, що горобині шляхетний серпень літом почепив. Я понесу у осінь жовтооку оті дари із літа. Без журби... І маю втіху, що не одинока. Бо маю дощ. І осінь. То - скарби. Людмила Галінська
    Like
    2
    165views
  • #світ
    Острозькі підземелля.
    Острог — місто величних замків і таємничих підземель. Під його бруківкою ховається мережа сполучених підвалів, які століттями приховували секрети та легенди. За словами історика Миколи Бендюка, підземелля починаються ще від Острозького замку і колись вели до Свято-Троїцького монастиря в Межирічі, слугуючи прихистком, сховищем і стратегічним ходом для містян.

    Особливо загадковими вважають підземелля колишнього монастиря капуцинів: тут ховали шанованих ченців (в криптах), а згодом приміщення використовували як музейну галерею. Під час реставрацій було знайдено останки 19 людей.

    Легенди розповідають про підземне місто та навіть скарби, заховані родиною Острозьких. Частина історичних тунелів до наших днів залишаються недослідженими, тож “місто під містом” продовжує цікавити дослідників і туристів.
    #світ Острозькі підземелля. Острог — місто величних замків і таємничих підземель. Під його бруківкою ховається мережа сполучених підвалів, які століттями приховували секрети та легенди. За словами історика Миколи Бендюка, підземелля починаються ще від Острозького замку і колись вели до Свято-Троїцького монастиря в Межирічі, слугуючи прихистком, сховищем і стратегічним ходом для містян. Особливо загадковими вважають підземелля колишнього монастиря капуцинів: тут ховали шанованих ченців (в криптах), а згодом приміщення використовували як музейну галерею. Під час реставрацій було знайдено останки 19 людей. Легенди розповідають про підземне місто та навіть скарби, заховані родиною Острозьких. Частина історичних тунелів до наших днів залишаються недослідженими, тож “місто під містом” продовжує цікавити дослідників і туристів.
    Like
    1
    203views
  • #поезія
    Розрізаючи водну гладь,
    Щоб ділилась на до і потім,
    До хмарких понад пруг полотен
    Човен стелить рибальську снасть.
    Чи утрапить до неї сон,
    Чи притомлене сонце-риба,
    З-під небесного плугу скиба,
    Що у море лягла китом?
    Чи у сіті, що в ніч лягли
    (в них грузилами – дні свинцеві),
    Запливуть зорі вересневі
    Та збиратимуть з дна скарби?
    Чи у невід на глибині
    Попадеться не галька – мрія,
    Чи пора дощова осіння
    Та хлипкі вітряні млини?
    Може в ятір спіймається,
    Що у яву не прийде завтра,
    Чи чиясь непотрібна правда,
    Чи солодка п'янка брехня?
    У тенетах затихне вмить
    І на палубу плюхне вдихом
    Глибиною приспане лихо,
    Вкрите осадом від журби?
    Чи хрестами важка кімля
    Стане десь на яснім світанку,
    Бо потрапив у темну пастку
    Хтось нізвідки і ні здаля?
    Човен плине по полотні
    Товщі синьої та густої.
    Захід сонця стрічає в морі,
    Щоб змережити день в пітьмі.

    23.09.2025
    Олеся Репа
    #поезія Розрізаючи водну гладь, Щоб ділилась на до і потім, До хмарких понад пруг полотен Човен стелить рибальську снасть. Чи утрапить до неї сон, Чи притомлене сонце-риба, З-під небесного плугу скиба, Що у море лягла китом? Чи у сіті, що в ніч лягли (в них грузилами – дні свинцеві), Запливуть зорі вересневі Та збиратимуть з дна скарби? Чи у невід на глибині Попадеться не галька – мрія, Чи пора дощова осіння Та хлипкі вітряні млини? Може в ятір спіймається, Що у яву не прийде завтра, Чи чиясь непотрібна правда, Чи солодка п'янка брехня? У тенетах затихне вмить І на палубу плюхне вдихом Глибиною приспане лихо, Вкрите осадом від журби? Чи хрестами важка кімля Стане десь на яснім світанку, Бо потрапив у темну пастку Хтось нізвідки і ні здаля? Човен плине по полотні Товщі синьої та густої. Захід сонця стрічає в морі, Щоб змережити день в пітьмі. 23.09.2025 Олеся Репа
    Love
    1
    257views
  • #поезія
    Розрізаючи водну гладь,
    Щоб ділилась на до і потім,
    До хмарких понад пруг полотен
    Човен стелить рибальську снасть.
    Чи утрапить до неї сон,
    Чи притомлене сонце-риба,
    З-під небесного плугу скиба,
    Що у море лягла китом?
    Чи у сіті, що в ніч лягли
    (в них грузилами – дні свинцеві),
    Запливуть зорі вересневі
    Та збиратимуть з дна скарби?
    Чи у невід на глибині
    Попадеться не галька – мрія,
    Чи пора дощова осіння
    Та хлипкі вітряні млини?
    Може в ятір спіймається,
    Що у яву не прийде завтра,
    Чи чиясь непотрібна правда,
    Чи солодка п'янка брехня?
    У тенетах затихне вмить
    І на палубу плюхне вдихом
    Глибиною приспане лихо,
    Вкрите осадом від журби?
    Чи хрестами важка кімля
    Стане десь на яснім світанку,
    Бо потрапив у темну пастку
    Хтось нізвідки і ні здаля?
    Човен плине по полотні
    Товщі синьої та густої.
    Захід сонця стрічає в морі,
    Щоб змережити день в пітьмі.

    23.09.2025
    Олеся Репа
    #поезія Розрізаючи водну гладь, Щоб ділилась на до і потім, До хмарких понад пруг полотен Човен стелить рибальську снасть. Чи утрапить до неї сон, Чи притомлене сонце-риба, З-під небесного плугу скиба, Що у море лягла китом? Чи у сіті, що в ніч лягли (в них грузилами – дні свинцеві), Запливуть зорі вересневі Та збиратимуть з дна скарби? Чи у невід на глибині Попадеться не галька – мрія, Чи пора дощова осіння Та хлипкі вітряні млини? Може в ятір спіймається, Що у яву не прийде завтра, Чи чиясь непотрібна правда, Чи солодка п'янка брехня? У тенетах затихне вмить І на палубу плюхне вдихом Глибиною приспане лихо, Вкрите осадом від журби? Чи хрестами важка кімля Стане десь на яснім світанку, Бо потрапив у темну пастку Хтось нізвідки і ні здаля? Човен плине по полотні Товщі синьої та густої. Захід сонця стрічає в морі, Щоб змережити день в пітьмі. 23.09.2025 Олеся Репа
    Love
    1
    238views
  • #поезія
    Чи зумієш ти кохати,
    Щоб за все, про все забути,
    Щоб усі зірвати пути,
    Щоб усі зламати ґрати?
    Чи зумієш ти літати,
    Щоб зі мною в парі бути?

    Чи здолаєш ти в кохання
    Всі скарби душі вложити,
    Щоби знов перетворити
    Їх огнем свого страждання?
    Чи здолаєш ти вагання
    Так же вмерти, як і жити?

    Коли так, летімо разом
    В неосяжні високості,
    Вище, дужче… аж до млості!
    Душі, збурені екстазом,
    Як раби, не гнуться плазом —
    На землі вони лиш гості!

    В світовий процес творіння
    Влиймо всі духовні сили.
    Будьмо як громові стріли:
    Дві душі — одно горіння!
    Щоб згадали покоління,
    Як жили ми, як любили.

    Микола Вороний
    #поезія Чи зумієш ти кохати, Щоб за все, про все забути, Щоб усі зірвати пути, Щоб усі зламати ґрати? Чи зумієш ти літати, Щоб зі мною в парі бути? Чи здолаєш ти в кохання Всі скарби душі вложити, Щоби знов перетворити Їх огнем свого страждання? Чи здолаєш ти вагання Так же вмерти, як і жити? Коли так, летімо разом В неосяжні високості, Вище, дужче… аж до млості! Душі, збурені екстазом, Як раби, не гнуться плазом — На землі вони лиш гості! В світовий процес творіння Влиймо всі духовні сили. Будьмо як громові стріли: Дві душі — одно горіння! Щоб згадали покоління, Як жили ми, як любили. Микола Вороний
    Like
    Love
    2
    121views
  • #виставки #музеї
    У Києві покажуть унікальні монети княжої Русі.
    Національний музей історії України відкриє виставку «Скарби України. Символи державності», присвячену Дню Незалежності. На ній представлять рідкісні нумізматичні пам’ятки з колекції музею та археологічні знахідки.

    Відвідувачі побачать золоті та срібні монети часів Володимира Святославича, срібляники кінця X — початку XI століття, а також скарб із Житомирщини, де вперше зображено тризуб.

    Де?
    Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2.

    Коли?
    з 22 серпня 2025 року о 15:00.

    Вартість:
    вхід на відкриття безплатний, решту днів — 150 грн для дорослих, 80 грн для школярів, студентів та пенсіонерів.

    #виставки #музеї У Києві покажуть унікальні монети княжої Русі. Національний музей історії України відкриє виставку «Скарби України. Символи державності», присвячену Дню Незалежності. На ній представлять рідкісні нумізматичні пам’ятки з колекції музею та археологічні знахідки. Відвідувачі побачать золоті та срібні монети часів Володимира Святославича, срібляники кінця X — початку XI століття, а також скарб із Житомирщини, де вперше зображено тризуб. Де? Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2. Коли? з 22 серпня 2025 року о 15:00. Вартість: вхід на відкриття безплатний, решту днів — 150 грн для дорослих, 80 грн для школярів, студентів та пенсіонерів.
    Like
    1
    364views
  • #природа
    БІРЮЗОВИЙ ЧАР ТАХТАЇВСЬКОГО КАР’ЄРУ
    🌿 Карколомна краса природи й трохи козацького містицизму.
    Вода кольору тропіків, скелі до 10 метрів, навколо — ліс, який пахне хвоєю.
    Кажуть, козаки ховали тут скарби, і хоч ніхто їх не знайшов, атмосфера кар’єру справді магічна.

    📍Тахтаївський кар’єр, Полтавщина
    #природа БІРЮЗОВИЙ ЧАР ТАХТАЇВСЬКОГО КАР’ЄРУ 🌿 Карколомна краса природи й трохи козацького містицизму. Вода кольору тропіків, скелі до 10 метрів, навколо — ліс, який пахне хвоєю. Кажуть, козаки ховали тут скарби, і хоч ніхто їх не знайшов, атмосфера кар’єру справді магічна. 📍Тахтаївський кар’єр, Полтавщина
    Love
    1
    472views
  • #поезія
    В часи зухвалих відчайдушних моряків –
    Розбійників, злочинців та піратів,
    З якими зустрічі боявся й не хотів
    Ні вартовий, ані торговці кляті,
    Грозою грізних океанів і морів
    Був капітан, що звався Білий Лід.

    Сміливець шанував піратський кодекс,
    Отримував відсоток свій завжди,
    З команди з ним не сперечався жоден,
    На всіх ділили здобич і скарби.

    Одного дня край острова сирен,
    Під прапором сміливого корсара,
    Одну спіймали в невід із сестер –
    Обрамити не встигла в свої чари.

    Вона була небачених красот,
    Із голосом і Арфи, і Орфея,
    І капітан у розпачі замовк,
    Всі океани стали, як пустеля.

    Любов прийшла зненацька і нізвідки,
    Загоївши отруєні серця,
    Із заздрістю дивилась банда свідків –
    Зневажив ватажок піратський стяг.

    Кайдани зняв із неї капітан,
    Свою кохану відпустив на волю,
    Одразу ставши ворогом братам,
    Із чистим серцем та нестерпним болем.

    Команда поневолила його
    І стратила за зраду відчайдуха,
    Співав кривавий місяць у вікно,
    Прокляттям був сирени плач у вухах.

    Ундина обернулась моряком,
    Зайшла на борт і корабель спалила,
    Застигнула самотнім маяком,
    Відтоді омиває серце злива.

    Супутником вирує буревій,
    Братами їй назавжди стали шторми,
    Пульсує серце з викриками: "Стій!
    Мій капітане, айсберг є ще чорний".

    Ось так з'явились в морі маяки,
    Гудуть у сині далечі безкраї,
    Закоханим сміливцям завдяки
    Усіх про небезпеку сповіщають.

    19.07.2025, ЮІ

    #поезія В часи зухвалих відчайдушних моряків – Розбійників, злочинців та піратів, З якими зустрічі боявся й не хотів Ні вартовий, ані торговці кляті, Грозою грізних океанів і морів Був капітан, що звався Білий Лід. Сміливець шанував піратський кодекс, Отримував відсоток свій завжди, З команди з ним не сперечався жоден, На всіх ділили здобич і скарби. Одного дня край острова сирен, Під прапором сміливого корсара, Одну спіймали в невід із сестер – Обрамити не встигла в свої чари. Вона була небачених красот, Із голосом і Арфи, і Орфея, І капітан у розпачі замовк, Всі океани стали, як пустеля. Любов прийшла зненацька і нізвідки, Загоївши отруєні серця, Із заздрістю дивилась банда свідків – Зневажив ватажок піратський стяг. Кайдани зняв із неї капітан, Свою кохану відпустив на волю, Одразу ставши ворогом братам, Із чистим серцем та нестерпним болем. Команда поневолила його І стратила за зраду відчайдуха, Співав кривавий місяць у вікно, Прокляттям був сирени плач у вухах. Ундина обернулась моряком, Зайшла на борт і корабель спалила, Застигнула самотнім маяком, Відтоді омиває серце злива. Супутником вирує буревій, Братами їй назавжди стали шторми, Пульсує серце з викриками: "Стій! Мій капітане, айсберг є ще чорний". Ось так з'явились в морі маяки, Гудуть у сині далечі безкраї, Закоханим сміливцям завдяки Усіх про небезпеку сповіщають. 19.07.2025, ЮІ
    Like
    1
    350views
  • Скарби музеїв України...🇺🇦 Видатний пейзажист Сергій Світославський (1857, Київ - 1931, Київ). "Дворик", 1900-ті. Зібрання Сумського обласного художнього музею.💙🎨
    Як відзначають критики, пейзажні мотиви, які найчастіше використовував художник, самі звичайні: глухі вулички з приземкуватими будиночками, затишні дворики, види з вікна, замріяні куточки саду...
    Скарби музеїв України...🇺🇦 Видатний пейзажист Сергій Світославський (1857, Київ - 1931, Київ). "Дворик", 1900-ті. Зібрання Сумського обласного художнього музею.💙🎨 Як відзначають критики, пейзажні мотиви, які найчастіше використовував художник, самі звичайні: глухі вулички з приземкуватими будиночками, затишні дворики, види з вікна, замріяні куточки саду...
    304views
  • Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв.
    Потім узув черевики й походив по кімнаті.
    Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів.
    Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!».
    Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші.

    У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував.
    – Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться.
    Після цього він помінявся з Мішею взуттям.

    На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили.
    Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини.
    Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися.
    Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого!

    Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли.
    Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська.

    Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу.
    Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого.
    Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу.

    Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося.
    У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки.

    – Це хто? – спитала вона.
    – Та застряг тут один, – пояснили їй недбало.

    Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала:
    – Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе?
    – У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович.
    – Вас хтось проводить? – запитала митниця.
    – Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище.

    Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького.
    – Є! – тут же озвався той.
    – Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом.
    – Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник.
    – А самі підете додому в трусах і майці?
    – Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте?
    – Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя.

    – Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська.
    – Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.
    Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв. Потім узув черевики й походив по кімнаті. Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів. Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!». Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші. У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував. – Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться. Після цього він помінявся з Мішею взуттям. На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили. Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини. Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися. Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого! Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли. Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська. Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу. Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого. Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу. Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося. У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки. – Це хто? – спитала вона. – Та застряг тут один, – пояснили їй недбало. Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала: – Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе? – У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович. – Вас хтось проводить? – запитала митниця. – Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище. Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького. – Є! – тут же озвався той. – Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом. – Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник. – А самі підете додому в трусах і майці? – Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте? – Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя. – Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська. – Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.
    Like
    3
    1comments 1Kviews
More Results