Вітаємо з Великоднем!💙💛 Скарби українського мистецтва: Микола Пимоненко. "Великодня утреня в Україні (Ранок Христового Воскресіння)" (1891 р.)🎨

Скарби музеїв України:🇺🇦 Володимир Донатович Орловський. «Повінь». 1885 р. Харківський художній музей.🎨🎨 ...Свого часу картини київського живописця Володимира Орловського (1842-1914) за популярністю поступалися лише творам Айвазовського, а його «ефекти хмар» принесли митцю славу небесного, повітряного художника.

#історія #події Вікно у вічність: Відкриття Музею Метрополітен 🖼️ 20 лютого 1872 року Нью-Йорк зробив заявку на статус нової культурної столиці світу — для відвідувачів відчинив свої двері Музей мистецтва Метрополітен (The Met). Це не була ініціатива монарха чи результат загарбницьких походів, як у випадку з європейськими музеями. «Мет» народився з амбіцій американських бізнесменів, митців та інтелектуалів, які вважали, що молода нація потребує доступу до світової спадщини для власного розвитку. 🏛️ Перша будівля музею на П'ятій авеню була доволі скромною, а його першим експонатом став римський саркофаг. Проте темпи розширення колекції вражали: завдяки меценатам та продуманій стратегії закупівель, музей за лічені десятиліття зібрав шедеври, що охоплюють 5000 років історії людства. Від давньоєгипетського храму Дендур до полотен Вермеєра та Ван Гога — «Мет» перетворився на гігантський архів цивілізації, де під одним дахом уживаються культури всіх континентів. 🏺 Унікальність Метрополітен-музею полягає в його інклюзивності. Він створювався як освітній проєкт для широких мас, а не як закритий клуб для еліти. Сьогодні це один із найбільш відвідуваних музеїв планети, який задає тренди в реставрації, мистецтвознавстві та цифрових технологіях. Музей довів, що культура є найкращою інвестицією в майбутнє міста: щорічно мільйони туристів приїжджають до Нью-Йорка саме заради того, щоб побачити його скарби. 🌍 Для нас історія «Мету» — це приклад того, як приватна ініціатива та любов до прекрасного можуть створити інституцію, сильнішу за час та політичні зміни. Це місце, де мистецтво перестає бути власністю і стає спільним надбанням людства, нагадуючи нам про те, що ми всі є частиною однієї великої історії. ✨

Притча Подарунок для Ісуса В дитячий будинок священник прийшов. Його обступили малята. Він мав їм повідать про Божу любов Й про свято Різдва розказати. Мов пісня, із серця лилися слова Про миле дитятко у яслах, Про матір Марію, про зірку Різдва… Розказував просто і ясно. Пів сотні дітей, в новорічній красі, Вслухались у притчу про Бога І переживали, так щиро усі, За долю Ісуса малого. Священник скінчив свою притчу казать І діткам дав аркуші білі, І всіх попросив йому намалювать Ісуса у яслах на сіні. Малюнки священник збирав залюбки, Та раптом побачив картину, Де в яслах лежало аж два малюки, Й спитався про другу дитину. — Чом поруч з Ісусом ти намалював Іще одне миле дитятко? — І сором’язливий хлопчина сказав: — Не маю я, що дарувати. Приходять до Бога з дарами волхви, Ісуса малого вітають. А я — сирота, ні кола, ні двора, Дарунків для Бога не маю. Тож вирішив Боже дитя зігрівать… У яслах він змерзне, бідненький. Я буду руками його обіймать — І буде Ісусу тепленько. В священника сльози з’явились в очах… Так вразило щире зізнання. Малюнок тремтів у маленьких руках Від радості і хвилювання. — Ти правий, мій сину, сто тисяч разів! Ми в світ цей приходимо голі. Й ніхто на той світ іще не зумів Забрати багатство з собою. Усе, що ми маєм, — душевні скарби, І вчинки — то наше надбання. І маєм завжди намагатись, аби До Бога прийти з покаянням. Сьогодні ти Господу подарував (І сам того, мабуть, не знаєш) Найкращий з дарів, що Ісус наш приймав, — Душевне тепло, те, що маєш. Алла Василишин

«Врятувати скарби від загибелі»: єврейські пам’ятки України переводять у “цифру”, поки їх не знищила війна Поки Україна живе під сиренами й ударами, поруч іде інша, тиха битва — за пам’ять. Йдеться про рідкісні настінні розписи та будівлі буковинських синагог, створені ще до Голокосту й такі, що сьогодні буквально зникають на очах. На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE — Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку — «Врятувати скарби від загибелі». Це не чергова “культурна новина” і не історія про одну виставку. Суть — у фіксації того, що можна втратити назавжди: стін, фрагментів розписів, орнаментів, деталей молитовних залів. Там, де реставрація зараз неможлива, використовують 3D-сканування, цифрові моделі та архівування візуальних шарів — щоб після війни було до чого повернутися й що відновлювати. Технічну частину оцифрування виконала українська компанія Skeiron: зафіксовано три об’єкти Буковини — дві синагоги в Чернівцях і одну в Новоселиці. Використовували лазерне 3D-сканування та детальну фіксацію архітектурних і художніх елементів. Йдеться, зокрема, про чернівецьку синагогу «Гройсе Шул» (будувалася у 1799–1854 роках), про «Дім молитви Беньяміна» (збудований у 1923-му, розписи оновлювалися приблизно у 1938-му) та про Новоселицьку синагогу (1919), де настінні розписи виявили реставратори у 2009 році. Це не “просто будівлі”. Це шматок життя єврейської Буковини — з локальними образами, які художники переносили в біблійні сюжети: аж до того, що мури Єрихону зображали як Хотинську фортецю, а музичні сцени нагадували реальний клезмерський побут регіону. Це важливо і для України, і для Ізраїлю. Єврейська історія регіону — частина спільної пам’яті, яку російська війна намагається стерти фізично: ударом, пожежею, мародерством, забуттям. Питання до вас: як ви вважаєте, що сьогодні ефективніше для захисту спадщини — “цифра” й архіви чи реальна охорона та консервація на місці, навіть під ризиком обстрілів? Або, можливо, все ж варто допомогти Україні інакше — дати хоча б ізраїльське ППО, щоб захищати не лише людей, а й культурну спадщину, яка є частиною історії багатьох сучасних ізраїльтян? Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 НАновини‼️ https://nikk.agency/uk/vryatuvati-skarbi-vid-zagibeli-ievrejski/ #НАновини #NAnews #Ukraine #Israel #IsraelUkraine #ЄврейськаСпадщина #Буковина #Чернівці #Новоселиця

Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні. 1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати. 2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного. Перекласти це слово дослівно — дуже важко. 3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів. Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально. 4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є. 5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки. 6. Кохати — українська мова — одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття: «любити» — це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття між закоханими. 7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові. 8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим. Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості. 9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання. 10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці. 11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи. 12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом. Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна. Милуймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Ілюстрація — Орест Скоп

#ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Ой зійшла зоря | Академічний хор Українського Радіо | Скарби фонотеки https://youtu.be/6uU7icSN0Sk

#поезія Маєш в цім дні трохи сонця, дитино. Клаптик блакитний у вікнах скляних. А попід плотом — коралі з калини, в дивній оздобі листочків рудих... Маєш у серці старі переспіви, хустку барвисту й сорочку в квітки́ — Чорну з червоним, як бабця веліли, ту, яку в спадок носили жінки. Маєш у серці любов сього краю, пісню пташини й старі спориші. Тішся, дитино! Ти маєш пів раю. То українські скарби у душі. Те, що не втяти. Те, що не вбити. З крові прадавніх родів. Все твоє. Вчися, дитино, любити й творити І шанувати коріння своє. Маєш в цім дні не так вже і мало— сонце та небо і Божу любов. Нині сумяття у світі настало, ти не страшися. В тобі вільна кров. Людмила Галінська

#поезія Іду тихенько до зими. Минає осінь... Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні. Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса. Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі... Іду тихенько до зими. Тепліша хустка... Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка... А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля... Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні. І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми малюють світлим новий день. Ескізи гарні... І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами... Іду тихенько до зими. Скарби зо мною... В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній... І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною... І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні... Іду тихенько до зими... Людмила Галінська

#дати 🎩 Федір Ернст (1891–1942): Фундатор Українського Мистецтвознавства та Рятівник Культури. 9 листопада 1891 року в Києві народився Федір Людвігович Ернст (справжнє ім'я Теодор-Ріхард Людвігович) – видатний український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець та один із ключових діячів у галузі охорони пам'яток історії та культури у 1920-х роках. Його діяльність стала міцним фундаментом для становлення українського мистецтвознавства як академічної науки. 🏛️ Наукова та Пам'яткоохоронна Діяльність Незважаючи на німецьке коріння, Федір Ернст присвятив своє життя українській культурі. Освіту він здобував у Берлінському та Київському університетах, де його науковим керівником був професор Григорій Павлуцький. Після революційних подій 1917 року Ернст активно включився у роботу Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтв і старовини. У цей час, коли культурні цінності були під загрозою, він разом із колегами: * Провів інвентаризацію близько 160 архітектурних пам'яток Києва. * Видав одну з перших ґрунтовних розвідок про мистецькі скарби Києва, постраждалі внаслідок бойових дій 1918 року. 🖼️ Музейний Діяч та Київознавець Найбільший внесок Федір Ернст зробив у музеєзнавство та києвознавство. З 1923 року він протягом десятиліття очолював художній відділ Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. За час його керівництва фонди відділу зросли у 15–20 разів завдяки його невтомній роботі зі збору та систематизації експонатів. Федір Ернст вважається одним із найкращих дослідників Києва свого часу. Його путівник «Київ» (1930), який містив ґрунтовні статті та малюнки, донині визнається класичним і є цінним джерелом інформації про місто тієї епохи. 🛡️ Рятівник Культурних Цінностей Особливою сторінкою його біографії є участь у Паритетній комісії (1928–1932) з обміну культурними цінностями між УРСР та РРФСР. Завдяки його принциповій позиції та фаховим знанням вдалося повернути з російських музеїв до України значну кількість цінних історичних та мистецьких пам'яток, зокрема портрети гетьманів. Він також боровся за збереження українських скарбів від більшовицької політики розпродажу за кордон. Трагічна Доля Федір Ернст був не лише вченим-практиком, а й теоретиком мистецтва, зокрема, він один із перших ввів до наукового обігу термін «мазепинське бароко». Його плідна робота була перервана хвилею сталінських репресій. У 1933 році його вперше заарештували у справі «Української військової організації» і заслали. У 1941 році його заарештували втретє – вже в евакуації в Уфі – за абсурдним звинуваченням у «німецькому шпигунстві». У жовтні 1942 року видатного історика та музеєзнавця було розстріляно. Життя Федора Ернста є прикладом самовідданого служіння науці та культурі. Його праці залишаються актуальними, а його ім’я – символом захисника української культурної спадщини в часи тоталітарної навали.