• Прикол від бентамки)
    Прикол від бентамки)
    Wow
    1
    74переглядів
  • #поезія
    Небопаду стеля –
    кубово-прюнелева,
    мазка стін – індиго,
    зорі стали дивними:
    грудень креше холод,
    інеєм приколює
    до дірок у висі,
    змушує не мислити,
    не чекати ранку –
    пересил блаватного.
    Стеля небопаду
    межами вчорашнього
    віддзеркалить ночі
    й вибухне волошками.
    Наче недоречно,
    бо зимовим вечором
    треба чай та ковдра,
    тихі літоспогади.
    Снить метеоритами,
    сонячними ритмами
    ніч на гіллі пралісу
    і мене торкається.
    Перебуду тінями,
    завтра най ескізами
    в овиді розтане
    й виллється світанками.

    19.12.2024
    Олеся Репа
    #поезія Небопаду стеля – кубово-прюнелева, мазка стін – індиго, зорі стали дивними: грудень креше холод, інеєм приколює до дірок у висі, змушує не мислити, не чекати ранку – пересил блаватного. Стеля небопаду межами вчорашнього віддзеркалить ночі й вибухне волошками. Наче недоречно, бо зимовим вечором треба чай та ковдра, тихі літоспогади. Снить метеоритами, сонячними ритмами ніч на гіллі пралісу і мене торкається. Перебуду тінями, завтра най ескізами в овиді розтане й виллється світанками. 19.12.2024 Олеся Репа
    Love
    1
    164переглядів
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    “Угода” Елль Кеннеді
    1 частина тетралогії "Поза кампусом"
    Видавництво РМ

    Гарретт - зірковий хокейний хлопчик, якого можуть не допустити до ігор, якщо у нього буде низька оцінка по етиці та філософії. Ганна вчиться на музичному факультеті і має гарну оцінку по етиці та філософії. Гаррету потрібні знання Ганни, але вона не горить бажанням ними ділитися. Тож вони уклали угоду: Ганна допоможе йому успішно скласти залік, а натомість Гаррет допоможе дівчині привернути увагу футболіста Джастіна. Який гарний план, невже могло щось піти не так?

    От за що обожнюю спортивні романи загалом і романи Елль Кеннеді конкретно, так це за атмосферу. У мене не було такого класного насиченого студентського життя (що не дивно, бо я вчилася у Донецьку, а не десь на Массачусетщині), тож я хоч трохи ним зараз поживу через книжкових героїв. І я дуже рада, що цю серію екранізують, бо вона ідеально для цього підходить: хокеїсти, вечірки, стосунки, прикольні діалоги, друзяки, які ближче за родичів, - яка ще атмосфера потрібна для гарного вечора.

    Тут є хокей, справді. Він не просто десь вигулькує на фоні, а є досить серйозним сюжетним елементом. Тут є гумор та якась невимушеність. Тут є лайтове “від ненависті до кохання”, яке я обожнюю. А ще є драма. Ганна колись стала жертвою злочину, шлейф якого тягнеться за нею досі, впливає на її психологічний стан, почуття та навіть на родину. Так, це був якраз той випадок, коли справедливість десь застрягла і не доїхала. Та й Гарретт теж не на веселці з єдинорогами виріс, і у нього за плечима є певний багаж.

    Роман простий, приємний, у якомусь сенсі шаблонний, але від цього не став у моїх очах поганим. Навпаки, я його проковтнула з неймовірним задоволенням. Це гарний варіант, коли хочеться відпочити та кайфанути з чимось легким, палким та в міру гумористичним. Я закохалася у хокеїстів Браяра і вже планую читати “Помилку”.
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Угода” Елль Кеннеді 1 частина тетралогії "Поза кампусом" Видавництво РМ Гарретт - зірковий хокейний хлопчик, якого можуть не допустити до ігор, якщо у нього буде низька оцінка по етиці та філософії. Ганна вчиться на музичному факультеті і має гарну оцінку по етиці та філософії. Гаррету потрібні знання Ганни, але вона не горить бажанням ними ділитися. Тож вони уклали угоду: Ганна допоможе йому успішно скласти залік, а натомість Гаррет допоможе дівчині привернути увагу футболіста Джастіна. Який гарний план, невже могло щось піти не так? От за що обожнюю спортивні романи загалом і романи Елль Кеннеді конкретно, так це за атмосферу. У мене не було такого класного насиченого студентського життя (що не дивно, бо я вчилася у Донецьку, а не десь на Массачусетщині), тож я хоч трохи ним зараз поживу через книжкових героїв. І я дуже рада, що цю серію екранізують, бо вона ідеально для цього підходить: хокеїсти, вечірки, стосунки, прикольні діалоги, друзяки, які ближче за родичів, - яка ще атмосфера потрібна для гарного вечора. Тут є хокей, справді. Він не просто десь вигулькує на фоні, а є досить серйозним сюжетним елементом. Тут є гумор та якась невимушеність. Тут є лайтове “від ненависті до кохання”, яке я обожнюю. А ще є драма. Ганна колись стала жертвою злочину, шлейф якого тягнеться за нею досі, впливає на її психологічний стан, почуття та навіть на родину. Так, це був якраз той випадок, коли справедливість десь застрягла і не доїхала. Та й Гарретт теж не на веселці з єдинорогами виріс, і у нього за плечима є певний багаж. Роман простий, приємний, у якомусь сенсі шаблонний, але від цього не став у моїх очах поганим. Навпаки, я його проковтнула з неймовірним задоволенням. Це гарний варіант, коли хочеться відпочити та кайфанути з чимось легким, палким та в міру гумористичним. Я закохалася у хокеїстів Браяра і вже планую читати “Помилку”.
    668переглядів
  • #книжковий_відгук #Ланачитає

    "Як король Ельфгейму зненавидів оповідки” Голлі Блек
    Цикл "Повітряний народ", 3.5
    Видавництво Віват

    Я суперпалка фанатка Джуд та Кардана, а тому не пройшла повз цієї книжулі. В “Жорстокому принці” ми бачимо персонажа, який цілком відповідає назві книги. У “королі Ельфгейму” ми бачимо, як саме він таким став. Чи то як йому допомогли таким стати.

    Ця добірка оповідок розкриває нам ті епізоди за участю Кардана, які потенційно могли викликати питання в основній трилогії: його дорослішання, стосунки з ріднею і особливо зі старшим братом, історія з Нікасією та Локом, а також перші погляди у бік Джуд. Як змінювалася кожен раз історія, яку розповідала тролиха Аслоґ, так змінювався і Кардан.

    Але окрім минулого принца тут є теперішнє, тільки вже короля. І у внутрішніх монологах яскраво видно його почуття до своєї королеви. Він пишається нею, захоплюється та звеличує. Мені ще в основній трилогії хотілося їхнього щасливого (за можливості) майбутнього. Після цієї книги хочеться ще більше, якщо чесно, бо це як демоверсія, яка подражнила, трошки показала і чисто оце апетит розбурхала) Я б читала далі й далі. Дуже сподіваюся, що у дилогії про Дуба трохи буде і про правителів Ельфгейму, хоча, напевне, там і без них назбирається багато подій.

    Також не можу не відзначити візуал. Книга дуже гарна. Це насправді такий цікавий контраст порівняно з основною трилогією, де й ілюстрацій-то я не пригадаю. А тут все таке гарне, кольорове та казкове. Напевно, без всіх цих малюнків книга взагалі нагадала б брошурку, тому дякую видавництву, що їх додали. Вони сприяють створенню кращої атмосфери, та й загалом мальовка прикольна.

    Підсумую - це була коротенька, але напрочуд приємна подорож, яка знову повернула мене до однієї з найулюбленіших фентезійних пар)
    #книжковий_відгук #Ланачитає "Як король Ельфгейму зненавидів оповідки” Голлі Блек Цикл "Повітряний народ", 3.5 Видавництво Віват Я суперпалка фанатка Джуд та Кардана, а тому не пройшла повз цієї книжулі. В “Жорстокому принці” ми бачимо персонажа, який цілком відповідає назві книги. У “королі Ельфгейму” ми бачимо, як саме він таким став. Чи то як йому допомогли таким стати. Ця добірка оповідок розкриває нам ті епізоди за участю Кардана, які потенційно могли викликати питання в основній трилогії: його дорослішання, стосунки з ріднею і особливо зі старшим братом, історія з Нікасією та Локом, а також перші погляди у бік Джуд. Як змінювалася кожен раз історія, яку розповідала тролиха Аслоґ, так змінювався і Кардан. Але окрім минулого принца тут є теперішнє, тільки вже короля. І у внутрішніх монологах яскраво видно його почуття до своєї королеви. Він пишається нею, захоплюється та звеличує. Мені ще в основній трилогії хотілося їхнього щасливого (за можливості) майбутнього. Після цієї книги хочеться ще більше, якщо чесно, бо це як демоверсія, яка подражнила, трошки показала і чисто оце апетит розбурхала) Я б читала далі й далі. Дуже сподіваюся, що у дилогії про Дуба трохи буде і про правителів Ельфгейму, хоча, напевне, там і без них назбирається багато подій. Також не можу не відзначити візуал. Книга дуже гарна. Це насправді такий цікавий контраст порівняно з основною трилогією, де й ілюстрацій-то я не пригадаю. А тут все таке гарне, кольорове та казкове. Напевно, без всіх цих малюнків книга взагалі нагадала б брошурку, тому дякую видавництву, що їх додали. Вони сприяють створенню кращої атмосфери, та й загалом мальовка прикольна. Підсумую - це була коротенька, але напрочуд приємна подорож, яка знову повернула мене до однієї з найулюбленіших фентезійних пар)
    Like
    1
    744переглядів
  • #ШІ #Міська_фантасмагорія
    Абонент на лінії майбутнього

    Назар був людиною, яка не просто дотримувалася графіків, він ними дихав. У його ідеально спроектованій квартирі-студії на Осокорках панувала така стерильна симетрія, що будь-який предмет, переміщений хоча б на сантиметр, одразу викликав у нього легкий, але неприємний тік. Назар працював менеджером у фірмі, що виробляла… якісь дуже потрібні цифрові "рішення". Він був упевнений: життя – це і є одне велике цифрове рішення, де успіх гарантований, якщо не допускати помилок в алгоритмі.
    Сьогодні, однак, алгоритм дав збій.
    Назар міняв телефон. Старий, ідеально функціональний, він вирішив замінити на нову модель, бо вона мала кращу роздільну здатність для його щоденних графіків сну. Знімаючи чохол, він виявив, що під ним приліпився інший пристрій.
    Це була ідеально гладка пластина кольору обсидіану, без швів, без портів, без жодної кнопки. Просто мінімалістичний "камінь", вагою з легку банківську картку. Посеред нього світилося, як неонова іржа, лого, схоже на перевернуту горизонтальну вісімку – символ нескінченності, який ніби втомився від свого обов’язку.
    Назар, людина, яка ігнорувала все, що не мало інструкції, вже збирався викинути знахідку, коли обсидіан завібрував. На екрані загорівся напис:
    «Вхідний. Абонент: Ви через 10 років».
    — Невже це пранк від колег? — пробурмотів Назар, намагаючись не зіпсувати свій спокійний вечір. — Настільки дешево?
    Він натиснув (хоча там не було чого натискати) на зелений сектор, що засвітився.
    — Алло? — обережно сказав Назар, тримаючи трубку, як хімічну зброю.
    У відповідь пролунав голос — його власний. Але цей голос був густий, низький і від нього віяло такою всепоглинаючою, вишуканою нудьгою, що Назар ледь не випустив пристрій.
    — О, привіт, молодий і наївний я, — пролунало в динаміку. — Це ти, Назаре?
    — Я, — сухо відповів Назар. — І я зараз викликаю поліцію на той відділ, що займається вашими приколами. Я вимагаю пояснень.
    — Пояснення? Це ти, друже, за 10 років будеш вимагати пояснень від Всесвіту, чому він такий передбачуваний. Я — ти. Ти — я. І я телефоную тобі, щоб ти не купив ту кляту італійську кавомашину.
    Назар нахилив голову. Кавомашина "Fiamma Perfetto" була його мрією, він планував її купити вже цієї п’ятниці.
    — Ти про що? Це ж найкраща модель…
    — Вона зламається наступної п’ятниці, — безбарвно перебив голос. — І не просто зламається. Вона спалить твою колекцію вінілу, яку ти збирав, щоб створити ілюзію глибини. Купи стару, ту, що з млинком. Вона хоч і шумна, але не має драматичних нахилів.
    Назар посміхнувся. Приниження від згорілого вінілу було справді страшнішим за фінансові втрати. Він повірив не в науку, а в іронію ситуації.
    Наступного дня Назар, порушуючи свої фінансові графіки, пішов і купив стару, гордовито гучну кавомашину з млинком. Кава вийшла не такою "ідеальною", але вініл був у безпеці.
    Назар відчув себе мудрішим і навіть трохи всемогутнім.
    Телефон задзвонив знову, коли Назар збирався на побачення з Аліною — дівчиною, з якою він зустрічався вже місяць, але все ще не міг вирішити, чи відповідає вона його KPI за "жіночністю" та "емоційним інтелектом".
    — Знову ти, — привітав його Назар з майбутнього (ГМ). — Слухай, забув сказати про Аліну. Це катастрофа.
    — Я знаю! Я думаю, її ставлення до органічної їжі недостатньо…
    — Ні, не в тому справа! — ГМ зітхнув, немов це було найтяжче випробування. — Вона сьогодні запитає тебе, що ти насправді думаєш про її нове кольє. Воно жахливе. Я повторюю: жахливе.
    — Ясно. Що мені сказати? "Воно тобі личить"? Це ж класика.
    — Банальність. А вона цінує щирість, — ГМ зітхнув. — Скажи їй: "Це кольє настільки прекрасне, наскільки філософія Платона прекрасна для людини, яка намагається відкрити пляшку пива штопором. Воно гарне, але абсолютно непрактичне".
    Назар остовпів.
    — Ти з глузду з’їхав? Це ж… це загрожує нашим стосункам.
    — Повір мені, краще загрожувати їм зараз, ніж узаконити ці стосунки і потім дивитися на це кольє щоранку протягом 10 років! Просто скажи це. І потім запропонуй їй квашених огірків.
    Назар, який ненавидів нелогічні дії, проте був одержимий ідеєю уникнути майбутньої нудьги, підкорився.
    Аліна справді запитала про кольє. Назар промовив фразу Платона, ледве стримуючи нервовий сміх. Аліна спочатку була шокована, але потім розреготалася.
    — Ти знаєш, — сказала вона, — це найдотепніший комплімент, який я коли-небудь чула.
    Вони замовили огірки. Побачення було хаотичним, нелогічним і найкращим у житті Назара.
    Назар почав використовувати свій мобільник як інструмент боротьби з власною досконалістю. Він дізнавався, які найбезглуздіші акції зробив ГМ, щоб зробити все навпаки.
    — Не ходи завтра на ту презентацію, — якось порадив ГМ. — Вона — вершина твого кар’єрного шляху. Ти зробиш ідеальний звіт і отримаєш ідеальне підвищення.
    — Значить, я йду, — вирішив Назар, випрямляючись.
    — Зажди, — несподівано різко сказав ГМ. — Не смій! Ти ж бачиш, що відбувається? Я намагаюся врятувати тебе від мене. Від нашого ідеально функціонуючого нещастя.
    Назар зупинився.
    — Яке нещастя? Ти успішний, ти маєш гроші, ти врятував мій вініл.
    Нарешті ГМ зірвався на щирість, яка різонула, як лезо.
    — Назаре, все ідеально. Я маю все, що хотів 10 років тому. У мене чудова робота, квартира з кращим ремонтом, дружина, яка сміється над моїми жартами, і навіть собака, що не гавкає. Я досяг кінця свого плану. Розумієш? Я — живий, ідеально стерильний успіх. У моєму житті більше немає жодного непередбачуваного вектора. Я телефоную тобі, не щоб ти став багатшим, а щоб ти хоч щось змінив! Вчини дурницю! Зроби помилку, щоб я відчув, що я ще живу, а не виконую чийсь ідеальний код!
    Назар відчув холод. Йому телефонують не для того, щоб дати пораду, а щоб врятуватися від нудьги власного майбутнього.
    — Ти, — ледь чутно сказав Назар, — ти геній самосаботажу.
    — У нас є 10 років, щоб це виправити, — благав ГМ. — Просто не йди завтра на роботу. І скажи босу, що ти йдеш до цирку.
    Назар поклав телефон на стіл. Він подивився на свій ноутбук, де сяяв ідеально складений звіт, що мав гарантувати його підвищення. Він подивився на ідеальну нову кавомашину, що тихо гуділа, і на пакет з квашеними огірками.
    Він зрозумів: йому доведеться зрадити себе, щоб уникнути себе.
    Наступного ранку Назар не пішов на роботу. Він набрав боса.
    — Я не прийду, — сказав Назар, його голос був спокійний і твердий.
    — У тебе звіт на $200k, Назаре! — обурився бос. — Що сталося? Ти захворів?
    — Ні. Я йду до цирку. Я планую стати дресирувальником котів.
    Він почув, як бос щось зламав на іншому кінці дроту.
    Назар вимкнув телефон. Обсидіановий пристрій, що лежав на столі, завібрував востаннє. На екрані загорівся напис:
    «Абонент: Помилка 404. Майбутнє змінено. Зв'язок втрачено».
    Назар відчув, як усередині лопнула пломба його десятирічного планування. Він підійшов до вікна, наче вперше бачив місто. Його квартира була фортецею логіки, але зараз, без чіткого "завтра", ця логіка розсипалася на іронічний пил. Він узяв свій щоденник, де був розписаний кожен його крок до 2030 року, і порвав його. Звук розірваного паперу був гучнішим за будь-який дзвінок з майбутнього. Це було звільнення.
    Він вийшов на вулицю. Назар подивився на сонце не як на точку в розкладі дня, а як на несподіваний вихідний. Він зробив глибокий вдих — повітря було наповнене шумом, запахами шаурми та бензину, хаосом, якого він уникав.
    Замість того, щоб викликати таксі за допомогою аплікації, він спіймав стареньку жовту маршрутку, сів біля вікна і дозволив собі відчути, як його штовхає на поворотах. Він дістав із кишені той самий маркер, яким погрожував босу, і на графіку "Фінансова стабільність" намалював великий, жирний, абсурдно щасливий смайлик.
    Це було не падіння, це був старт. Він усміхнувся. Посмішка була широка, нелогічна, незапланована і… абсолютно жива. Він не знав, що принесе наступна година, і це було найкраще відчуття у його ідеальному житті. Назар поїхав шукати цирк. Або квашені огірки. Або і те, й інше. Головне — без графіка.
    #ШІ #Міська_фантасмагорія Абонент на лінії майбутнього Назар був людиною, яка не просто дотримувалася графіків, він ними дихав. У його ідеально спроектованій квартирі-студії на Осокорках панувала така стерильна симетрія, що будь-який предмет, переміщений хоча б на сантиметр, одразу викликав у нього легкий, але неприємний тік. Назар працював менеджером у фірмі, що виробляла… якісь дуже потрібні цифрові "рішення". Він був упевнений: життя – це і є одне велике цифрове рішення, де успіх гарантований, якщо не допускати помилок в алгоритмі. Сьогодні, однак, алгоритм дав збій. Назар міняв телефон. Старий, ідеально функціональний, він вирішив замінити на нову модель, бо вона мала кращу роздільну здатність для його щоденних графіків сну. Знімаючи чохол, він виявив, що під ним приліпився інший пристрій. Це була ідеально гладка пластина кольору обсидіану, без швів, без портів, без жодної кнопки. Просто мінімалістичний "камінь", вагою з легку банківську картку. Посеред нього світилося, як неонова іржа, лого, схоже на перевернуту горизонтальну вісімку – символ нескінченності, який ніби втомився від свого обов’язку. Назар, людина, яка ігнорувала все, що не мало інструкції, вже збирався викинути знахідку, коли обсидіан завібрував. На екрані загорівся напис: «Вхідний. Абонент: Ви через 10 років». — Невже це пранк від колег? — пробурмотів Назар, намагаючись не зіпсувати свій спокійний вечір. — Настільки дешево? Він натиснув (хоча там не було чого натискати) на зелений сектор, що засвітився. — Алло? — обережно сказав Назар, тримаючи трубку, як хімічну зброю. У відповідь пролунав голос — його власний. Але цей голос був густий, низький і від нього віяло такою всепоглинаючою, вишуканою нудьгою, що Назар ледь не випустив пристрій. — О, привіт, молодий і наївний я, — пролунало в динаміку. — Це ти, Назаре? — Я, — сухо відповів Назар. — І я зараз викликаю поліцію на той відділ, що займається вашими приколами. Я вимагаю пояснень. — Пояснення? Це ти, друже, за 10 років будеш вимагати пояснень від Всесвіту, чому він такий передбачуваний. Я — ти. Ти — я. І я телефоную тобі, щоб ти не купив ту кляту італійську кавомашину. Назар нахилив голову. Кавомашина "Fiamma Perfetto" була його мрією, він планував її купити вже цієї п’ятниці. — Ти про що? Це ж найкраща модель… — Вона зламається наступної п’ятниці, — безбарвно перебив голос. — І не просто зламається. Вона спалить твою колекцію вінілу, яку ти збирав, щоб створити ілюзію глибини. Купи стару, ту, що з млинком. Вона хоч і шумна, але не має драматичних нахилів. Назар посміхнувся. Приниження від згорілого вінілу було справді страшнішим за фінансові втрати. Він повірив не в науку, а в іронію ситуації. Наступного дня Назар, порушуючи свої фінансові графіки, пішов і купив стару, гордовито гучну кавомашину з млинком. Кава вийшла не такою "ідеальною", але вініл був у безпеці. Назар відчув себе мудрішим і навіть трохи всемогутнім. Телефон задзвонив знову, коли Назар збирався на побачення з Аліною — дівчиною, з якою він зустрічався вже місяць, але все ще не міг вирішити, чи відповідає вона його KPI за "жіночністю" та "емоційним інтелектом". — Знову ти, — привітав його Назар з майбутнього (ГМ). — Слухай, забув сказати про Аліну. Це катастрофа. — Я знаю! Я думаю, її ставлення до органічної їжі недостатньо… — Ні, не в тому справа! — ГМ зітхнув, немов це було найтяжче випробування. — Вона сьогодні запитає тебе, що ти насправді думаєш про її нове кольє. Воно жахливе. Я повторюю: жахливе. — Ясно. Що мені сказати? "Воно тобі личить"? Це ж класика. — Банальність. А вона цінує щирість, — ГМ зітхнув. — Скажи їй: "Це кольє настільки прекрасне, наскільки філософія Платона прекрасна для людини, яка намагається відкрити пляшку пива штопором. Воно гарне, але абсолютно непрактичне". Назар остовпів. — Ти з глузду з’їхав? Це ж… це загрожує нашим стосункам. — Повір мені, краще загрожувати їм зараз, ніж узаконити ці стосунки і потім дивитися на це кольє щоранку протягом 10 років! Просто скажи це. І потім запропонуй їй квашених огірків. Назар, який ненавидів нелогічні дії, проте був одержимий ідеєю уникнути майбутньої нудьги, підкорився. Аліна справді запитала про кольє. Назар промовив фразу Платона, ледве стримуючи нервовий сміх. Аліна спочатку була шокована, але потім розреготалася. — Ти знаєш, — сказала вона, — це найдотепніший комплімент, який я коли-небудь чула. Вони замовили огірки. Побачення було хаотичним, нелогічним і найкращим у житті Назара. Назар почав використовувати свій мобільник як інструмент боротьби з власною досконалістю. Він дізнавався, які найбезглуздіші акції зробив ГМ, щоб зробити все навпаки. — Не ходи завтра на ту презентацію, — якось порадив ГМ. — Вона — вершина твого кар’єрного шляху. Ти зробиш ідеальний звіт і отримаєш ідеальне підвищення. — Значить, я йду, — вирішив Назар, випрямляючись. — Зажди, — несподівано різко сказав ГМ. — Не смій! Ти ж бачиш, що відбувається? Я намагаюся врятувати тебе від мене. Від нашого ідеально функціонуючого нещастя. Назар зупинився. — Яке нещастя? Ти успішний, ти маєш гроші, ти врятував мій вініл. Нарешті ГМ зірвався на щирість, яка різонула, як лезо. — Назаре, все ідеально. Я маю все, що хотів 10 років тому. У мене чудова робота, квартира з кращим ремонтом, дружина, яка сміється над моїми жартами, і навіть собака, що не гавкає. Я досяг кінця свого плану. Розумієш? Я — живий, ідеально стерильний успіх. У моєму житті більше немає жодного непередбачуваного вектора. Я телефоную тобі, не щоб ти став багатшим, а щоб ти хоч щось змінив! Вчини дурницю! Зроби помилку, щоб я відчув, що я ще живу, а не виконую чийсь ідеальний код! Назар відчув холод. Йому телефонують не для того, щоб дати пораду, а щоб врятуватися від нудьги власного майбутнього. — Ти, — ледь чутно сказав Назар, — ти геній самосаботажу. — У нас є 10 років, щоб це виправити, — благав ГМ. — Просто не йди завтра на роботу. І скажи босу, що ти йдеш до цирку. Назар поклав телефон на стіл. Він подивився на свій ноутбук, де сяяв ідеально складений звіт, що мав гарантувати його підвищення. Він подивився на ідеальну нову кавомашину, що тихо гуділа, і на пакет з квашеними огірками. Він зрозумів: йому доведеться зрадити себе, щоб уникнути себе. Наступного ранку Назар не пішов на роботу. Він набрав боса. — Я не прийду, — сказав Назар, його голос був спокійний і твердий. — У тебе звіт на $200k, Назаре! — обурився бос. — Що сталося? Ти захворів? — Ні. Я йду до цирку. Я планую стати дресирувальником котів. Він почув, як бос щось зламав на іншому кінці дроту. Назар вимкнув телефон. Обсидіановий пристрій, що лежав на столі, завібрував востаннє. На екрані загорівся напис: «Абонент: Помилка 404. Майбутнє змінено. Зв'язок втрачено». Назар відчув, як усередині лопнула пломба його десятирічного планування. Він підійшов до вікна, наче вперше бачив місто. Його квартира була фортецею логіки, але зараз, без чіткого "завтра", ця логіка розсипалася на іронічний пил. Він узяв свій щоденник, де був розписаний кожен його крок до 2030 року, і порвав його. Звук розірваного паперу був гучнішим за будь-який дзвінок з майбутнього. Це було звільнення. Він вийшов на вулицю. Назар подивився на сонце не як на точку в розкладі дня, а як на несподіваний вихідний. Він зробив глибокий вдих — повітря було наповнене шумом, запахами шаурми та бензину, хаосом, якого він уникав. Замість того, щоб викликати таксі за допомогою аплікації, він спіймав стареньку жовту маршрутку, сів біля вікна і дозволив собі відчути, як його штовхає на поворотах. Він дістав із кишені той самий маркер, яким погрожував босу, і на графіку "Фінансова стабільність" намалював великий, жирний, абсурдно щасливий смайлик. Це було не падіння, це був старт. Він усміхнувся. Посмішка була широка, нелогічна, незапланована і… абсолютно жива. Він не знав, що принесе наступна година, і це було найкраще відчуття у його ідеальному житті. Назар поїхав шукати цирк. Або квашені огірки. Або і те, й інше. Головне — без графіка.
    Love
    1
    1Kпереглядів
  • 💙💛 5 жовтня 116 років тому в с.Новиця (нині - Польща) народився Богдан-Ігор Антонич - видатний український поет, прозаїк, перекладач (1909-1937).
    "Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага».
    "Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко.
    Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина.
    Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині.
    Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку.
    Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом.
    У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р.
    Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії.
    Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії.
    Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років.
    Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову.

    Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.

    Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту)

    Навчіть мене, рослини, зросту,
    буяння і кипіння, й хмелю.
    Прасловом, наче зерном простим,
    хай вцілю в суть, мов птаха трелем.

    Навчіть мене, рослини, тиші,
    щоб став сильний, мов дужі ріки,
    коли до сну їх приколише
    луна неземної музики.

    Навчіть мене, рослини, щастя,
    навчіть без скарги умирати!
    Сприймаю сонце, мов причастя,
    хмільним молінням і стрільчатим.

    Хай сонце – прабог всіх релігій –
    золотопере й життєсійне,
    благословить мій дім крилатий.

    Накреслю взір його неземний,
    святий, арійський знак таємний,
    накреслю свастику на хаті,
    і буду спати вже спокійний.

    Вишні

    Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
    на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
    Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
    квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
    Де вечори з євангелії, де світанки,
    де небо сонцем привалило білі села,
    цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко,
    як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.

    Богдан-Ігор Антонич

    https://www.facebook.com/mirastudia.ua
    💙💛 5 жовтня 116 років тому в с.Новиця (нині - Польща) народився Богдан-Ігор Антонич - видатний український поет, прозаїк, перекладач (1909-1937). "Вічно молодий поет. І за віком, і за світосприйняттям, і за самою поетикою. Антонича й Тичину називають двома геніями української поезії ХХ ст. Антонич з моцартівською філіґранністю зумів поєднати правічну міфологію Лемківщини і дух модерного європейського міста. Із зачарування від його поезії народився і буде народжуватись не один український поет.", - Видавництво «Абабагаламага». "Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи.", - Дмитро Павличко. Прізвище батька майбутнього поета, греко-католицького священника Василя Антонича - Кот, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Дитинство майбутнього поета припало на роки Першої світової війни. У цей час родина змушена була багато переїздити, деякий час Антоничі жили у Відні, потім на Пряшівщині в Чехословаччині. Початкову освіту Антонич здобув удома, а в 1920-1928 рр. навчався в гімназії імені Королеви Софії у Сяноку. Антонич-гімназист захоплювався музикою, грав на скрипці, виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. А ще малював і цікавився образотворчим мистецтвом. У 1928 р. Антонич закінчив польську гімназію і вступив до Львівського університету ім. Яна Казимира (де навчався на філософському факультеті), який закінчив у 1934 р. Перший свій вірш поет опублікував 1931 р. в пластовому журналі "Вогні". Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії. Богдан-Ігор Антонич є автором шести книг поезії. Творчість поета через офіційну заборону ширше знана в Україні лише з середини 1960-х років. Повернення в літературне життя України творчості Богдана-Ігоря Антонича є великою заслугою Дмитра Павличка, який упорядкував і видав у 1967 р. книгу "Пісня про незнищенність матерії", написавши до неї ґрунтовну передмову. Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел. Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту) Навчіть мене, рослини, зросту, буяння і кипіння, й хмелю. Прасловом, наче зерном простим, хай вцілю в суть, мов птаха трелем. Навчіть мене, рослини, тиші, щоб став сильний, мов дужі ріки, коли до сну їх приколише луна неземної музики. Навчіть мене, рослини, щастя, навчіть без скарги умирати! Сприймаю сонце, мов причастя, хмільним молінням і стрільчатим. Хай сонце – прабог всіх релігій – золотопере й життєсійне, благословить мій дім крилатий. Накреслю взір його неземний, святий, арійський знак таємний, накреслю свастику на хаті, і буду спати вже спокійний. Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й пʼянко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Богдан-Ігор Антонич https://www.facebook.com/mirastudia.ua
    WWW.FACEBOOK.COM
    Error
    694переглядів
  • У суботу на «Книжковій країні» відбулась доволі цікава розмова про те, яке майбутнє нам пророкують автори hard sci-fi. Дискусія відбувалась на прикладі двох авторів Пітера Воттса та Ганну Раяніемі

    Модерував подію Олексій Жупанський і принагідно прорекламував серію Ad Astra видавництва Жупанського (ми повністю підтримуємо, серія дуже вартісна). А учасниками були - Володимир Кузнєцов та Євген Пілецький.

    Яке бачення майбутнього більш ймовірне?

    На думку Євгена, у Пітера Воттса майбутнє відповідає більш сучасним тенденціям (якщо не рахувати вампірів), а у Раяніемі людство перетворюється на напів божество. У Воттса - реалістичніше у Раяніемі - прикольніше.

    Володимир Кузнєцов же сказав, що:
    Воттс аргументує, а Раяніемі «вище за це все», типу «хочете - розбирайтесь самі»

    Окремо спікери зазначили, що «Фрактальний принц» - одна з топовіших sci-fi.

    Протягом події обговорювали багато цікавих питань щодо свідомості, колективної свідомості, філософських зомбі, звісно не обійшлось без обговорень штучного інтелекту та багатьох інших цікавих тем.

    В кінці події, спікери і модератор прийшли до висновку, що майбутнє нас чекає химерне, цікаве та таке, яким людство створить його саме.

    #sci_fi_не_нудно
    У суботу на «Книжковій країні» відбулась доволі цікава розмова про те, яке майбутнє нам пророкують автори hard sci-fi. Дискусія відбувалась на прикладі двох авторів Пітера Воттса та Ганну Раяніемі Модерував подію Олексій Жупанський і принагідно прорекламував серію Ad Astra видавництва Жупанського (ми повністю підтримуємо, серія дуже вартісна). А учасниками були - Володимир Кузнєцов та Євген Пілецький. Яке бачення майбутнього більш ймовірне? На думку Євгена, у Пітера Воттса майбутнє відповідає більш сучасним тенденціям (якщо не рахувати вампірів), а у Раяніемі людство перетворюється на напів божество. У Воттса - реалістичніше у Раяніемі - прикольніше. Володимир Кузнєцов же сказав, що: Воттс аргументує, а Раяніемі «вище за це все», типу «хочете - розбирайтесь самі» Окремо спікери зазначили, що «Фрактальний принц» - одна з топовіших sci-fi. Протягом події обговорювали багато цікавих питань щодо свідомості, колективної свідомості, філософських зомбі, звісно не обійшлось без обговорень штучного інтелекту та багатьох інших цікавих тем. В кінці події, спікери і модератор прийшли до висновку, що майбутнє нас чекає химерне, цікаве та таке, яким людство створить його саме. #sci_fi_не_нудно
    Like
    Love
    2
    1коментарів 464переглядів 1 Поширень
  • Будинок-піраміда у місті Куньшань, Китай.
    🏘️
    У ньому розташувалися 3 будівлі:

    18-поверхова та дві 12-поверхові. Але самий прикол у терасах для кожної квартири, яка є стелею сусіда знизу.

    Забудовники💡
    Будинок-піраміда у місті Куньшань, Китай. 🏘️ У ньому розташувалися 3 будівлі: 18-поверхова та дві 12-поверхові. Але самий прикол у терасах для кожної квартири, яка є стелею сусіда знизу. Забудовники💡
    Love
    1
    261переглядів 1 Поширень
  • 🍂 10 прикольних способів прожити цю осінь...

    1. Зробити фото з гарбузом, навіть якщо не знаєш, що з ним потім робити 🎃

    2. Купити шалик у колір осені та носити його, як королева модного показу.

    3. Танцювати під дощем замість того, щоб бігти від нього.

    4. Завести свою «осінню пісню» й слухати її на повторі.

    5. Піти у кав’ярню й замовити щось зовсім нове, не лише «лате з корицею».

    6. Написати листа самій собі та відкрити його наступної осені.

    7. Влаштувати «вечір кіно з попкорном», навіть якщо це кіно для однієї 🛋️

    8. Назбирати жовтого листя й зробити з нього корону — чому ні? 👑

    9. Купити найбезглуздіші пухнасті шкарпетки й пишатися ними.

    10. Закохатися — у себе, у життя чи хоча б у новий серіал.

    ✨ Осінь створена для маленьких радостей.
    А ти яку з цих штук зробиш першою? 😉
    🍂 10 прикольних способів прожити цю осінь... 1. Зробити фото з гарбузом, навіть якщо не знаєш, що з ним потім робити 🎃 2. Купити шалик у колір осені та носити його, як королева модного показу. 3. Танцювати під дощем замість того, щоб бігти від нього. 4. Завести свою «осінню пісню» й слухати її на повторі. 5. Піти у кав’ярню й замовити щось зовсім нове, не лише «лате з корицею». 6. Написати листа самій собі та відкрити його наступної осені. 7. Влаштувати «вечір кіно з попкорном», навіть якщо це кіно для однієї 🛋️ 8. Назбирати жовтого листя й зробити з нього корону — чому ні? 👑 9. Купити найбезглуздіші пухнасті шкарпетки й пишатися ними. 10. Закохатися — у себе, у життя чи хоча б у новий серіал. ✨ Осінь створена для маленьких радостей. А ти яку з цих штук зробиш першою? 😉
    281переглядів
  • "Кейпоп-мисливиці на демонів" (KPop Demon Hunters) став найпопулярнішим фільмом на Netflix. З моменту своєї прем'єри 20 червня він набрав 236 млн переглядів! Він розповідає саме про те, що написано у назві: тріо K-pop зірок таємно захищає людей від демонів. Наче все просто, але фільм став справжнім хітом цього літа. А ще тут настільки прикольні саундтреки, що чотири різні треки з фільму одночасно потрапили до десятки найкращих у чарті Billboard Hot 100. Це, до речі, неабияке досягнення.

    Netflix навіть використав популярність KPop Demon Hunters для обмеженого прокату в кінотеатрах. Стрімінговий сервіс не оприлюднив жодних цифр щодо прокату, але видання Variety повідомило, що Netflix заробив приблизно $18–20 млн за два дні показу.

    Попереднім рекордсменом за кількістю переглядів на Netflix був фільм про пограбування "Червоне повідомлення" (Red Notice), який з 2021 року набрав 231 млн переглядів. Як бачите, KPop Demon Hunters знадобилося лише пару місяців, щоб перевершити минулий рекорд, який накопичувався кілька років.

    #Коло_Кіно #Новини_кіно #Netflix
    "Кейпоп-мисливиці на демонів" (KPop Demon Hunters) став найпопулярнішим фільмом на Netflix. З моменту своєї прем'єри 20 червня він набрав 236 млн переглядів! Він розповідає саме про те, що написано у назві: тріо K-pop зірок таємно захищає людей від демонів. Наче все просто, але фільм став справжнім хітом цього літа. А ще тут настільки прикольні саундтреки, що чотири різні треки з фільму одночасно потрапили до десятки найкращих у чарті Billboard Hot 100. Це, до речі, неабияке досягнення. Netflix навіть використав популярність KPop Demon Hunters для обмеженого прокату в кінотеатрах. Стрімінговий сервіс не оприлюднив жодних цифр щодо прокату, але видання Variety повідомило, що Netflix заробив приблизно $18–20 млн за два дні показу. Попереднім рекордсменом за кількістю переглядів на Netflix був фільм про пограбування "Червоне повідомлення" (Red Notice), який з 2021 року набрав 231 млн переглядів. Як бачите, KPop Demon Hunters знадобилося лише пару місяців, щоб перевершити минулий рекорд, який накопичувався кілька років. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Netflix
    Love
    Wow
    4
    841переглядів
Більше результатів