• Все частіше в дописах — не лише московитів, а й, на жаль, українців — звучить теза, що українці не мають стосунку до Русі, що українська нація нібито сформувалася значно пізніше.

    Але як тоді пояснити тисячолітні обряди, звичаї, колядки, щедрівки, пісні, які існували на цій землі задовго до появи сучасних назв?

    Кажуть: українців не було.
    А культура — була. Народ — був. Традиція — була.

    Візантійські хроністи описують князя Святослава як воїна, спосіб життя і вигляд якого дивовижно перегукуються з образом козака. Але навіть це не переконує скептиків: ким був князь, якої він «нації»?

    Та нація — це не лише назва.
    Це земля, культура, традиція, спадковість, пам’ять.
    Усе це існує тут тисячоліттями.

    Те, що наш народ у різні періоди опинявся під владою поляків чи московитів, не зробило нас іншою нацією і не позбавило давньої етнічної тяглості.

    Як би нас не називали в різні часи — русинами, малоросами, українцями — це не відсікає нас від Русі. Це різні імена одного історичного кореня.

    На наших гривнях зображені виключно представники нашої історичної традиції, нашої нації і жодної іншої.

    Найдавнішим відомим державним утворенням, до якого входили землі сучасної Кіровоградщини, була Скіфія (VII–III ст. до н. е.).

    Саме тому на гербі Кіровоградської області — скіфський орел. Це не випадковий символ, а маркер глибини історії цієї землі.

    Під час різдвяних свят ми й досі використовуємо традиції та символи, що існували тут задовго до християнства. Це ще одне свідчення безперервності культурної пам’яті.

    І саме під час війни, коли росія висуває претензії на спадщину Русі, з’являються спроби представити українців як «молоду націю без глибокого минулого».

    Мета цих наративів очевидна — відсікти нас від власної історії.

    Цілі і мета таких намагань зрозумілі, тому не потрапляйте на гачок таких пропагандистів, під якими би патріотичними гаслами вони би не працювали.

    Так, у часи Русі не існувало назви «українець».

    Але це не означає, що українці — молода нація молодої країни.

    На наших банкнотах — русини.

    І ті, хто вважав себе спадкоємцями сарматів.

    І ті, хто творив державність на цій землі задовго до імперій.

    Бережіть свою історію — щоб зберегти себе.

    А відновленню нашої справжньої історичної тяглості присвячені книги
    Анатолія Герасимчука.
    Замовити можна тут:
    🌐 rus-ukraine.com.ua
    Все частіше в дописах — не лише московитів, а й, на жаль, українців — звучить теза, що українці не мають стосунку до Русі, що українська нація нібито сформувалася значно пізніше. Але як тоді пояснити тисячолітні обряди, звичаї, колядки, щедрівки, пісні, які існували на цій землі задовго до появи сучасних назв? Кажуть: українців не було. А культура — була. Народ — був. Традиція — була. Візантійські хроністи описують князя Святослава як воїна, спосіб життя і вигляд якого дивовижно перегукуються з образом козака. Але навіть це не переконує скептиків: ким був князь, якої він «нації»? Та нація — це не лише назва. Це земля, культура, традиція, спадковість, пам’ять. Усе це існує тут тисячоліттями. Те, що наш народ у різні періоди опинявся під владою поляків чи московитів, не зробило нас іншою нацією і не позбавило давньої етнічної тяглості. Як би нас не називали в різні часи — русинами, малоросами, українцями — це не відсікає нас від Русі. Це різні імена одного історичного кореня. На наших гривнях зображені виключно представники нашої історичної традиції, нашої нації і жодної іншої. Найдавнішим відомим державним утворенням, до якого входили землі сучасної Кіровоградщини, була Скіфія (VII–III ст. до н. е.). Саме тому на гербі Кіровоградської області — скіфський орел. Це не випадковий символ, а маркер глибини історії цієї землі. Під час різдвяних свят ми й досі використовуємо традиції та символи, що існували тут задовго до християнства. Це ще одне свідчення безперервності культурної пам’яті. І саме під час війни, коли росія висуває претензії на спадщину Русі, з’являються спроби представити українців як «молоду націю без глибокого минулого». Мета цих наративів очевидна — відсікти нас від власної історії. Цілі і мета таких намагань зрозумілі, тому не потрапляйте на гачок таких пропагандистів, під якими би патріотичними гаслами вони би не працювали. Так, у часи Русі не існувало назви «українець». Але це не означає, що українці — молода нація молодої країни. На наших банкнотах — русини. І ті, хто вважав себе спадкоємцями сарматів. І ті, хто творив державність на цій землі задовго до імперій. Бережіть свою історію — щоб зберегти себе. А відновленню нашої справжньої історичної тяглості присвячені книги Анатолія Герасимчука. Замовити можна тут: 🌐 rus-ukraine.com.ua
    45views
  • #історія #постаті
    Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨
    Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥

    Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨

    Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈

    Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості.

    Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️
    #історія #постаті Анрі Матісс: Дикий звір, який приборкав колір і навчив світ радості 🎨 Якщо ви колись відчували, що колір на картині буквально кричить вам про щастя, швидше за все, це був Анрі Матісс. 31 грудня 1869 року народився чоловік, який вирішив, що мистецтво не повинно бути нудним дзеркалом реальності. Навіщо малювати дерево просто коричневим, якщо воно відчувається вогняно-рудим? 🌳🔥 Матісс став лідером течії, яку критики з переляку назвали фовізмом (від французького fauve — «дикий звір»). А все тому, що ці художники розливали фарби так сміливо, ніби гралися з вибухівкою. Але Анрі не був руйнівником. Він був шукачем гармонії. Його знаменитий «Танець» — це не просто фігури, це чиста енергія ритму, втілена у червоному, синьому та зеленому. 💃✨ Навіть коли на схилі літ доля прикувала його до ліжка, Матісс не здався. Він замінив пензель на велетенські ножиці, створюючи свої легендарні декупажі. Він «малював ножицями», вирізаючи зі яскравого паперу птахів, квіти та морські фігури. Це був тріумф духу над тілом: чоловік у інвалідному візку створював найрадісніші образи в історії людства. ✂️🌈 Матісс казав, що мріє про мистецтво, яке було б для втомленої людини немов зручне крісло, де можна відпочити від щоденних турбот. І йому це вдалося. Його полотна — це вічне літо, сонячний удар у хорошому сенсі цього слова і нагадування, що краса — це найкращі ліки від сірості. Тож сьогодні, у день народження великого француза, просто подивіться на світ трохи яскравіше. Можливо, ваше небо теж сьогодні трохи фіолетове, а кава — кольору вечірнього золота? Матісс би точно це оцінив. 🥂🖼️
    Like
    1
    104views
  • Чьё всё-таки Александровское подворье в Иерусалиме? и сможет ли Нетаньяху "соблюсти интересы государства Израиль" в этом кейсе?

    Сможет ли Биньямин Нетаньяху в итоге соблюсти интересы государства Израиль, устояв перед настойчивыми требованиями путина, — и подтвердит ли страна приверженность историко-правовым фактам, закону и демократическим процедурам? Какой принцип окажется решающим: «политическая целесообразность» или «верховенство права»?

    Александровское подворье — это не просто исторический комплекс в Старом городе Иерусалима, а археологический и культовый ансамбль площадью около 1 300–1 500 м², расположенный в непосредственной близости от Храма Гроба Господня.

    Сразу скажем: в Израиле активно набирает ход петиция / открытое обращение граждан Израиля к правительству с требованием «остановить передачу Александровского подворья России и связанным с ней структурам ИППО». Авторы обращения считают, что такая передача «угрожает безопасности Израиля» и создаёт «риски, связанные с внешним влиянием и политическими интересами Москвы и связанных организаций».

    Так звучит название этой петиции:

    «להגן על ישראל מהאיום הרוסי: לעצור את העברת חצר אלכסנדר לתומכי חמאס«
    «Защитить Израиль от российской угрозы: остановить передачу Александровского подворья сторонникам ХАМАС»

    Идёт разбирательство о передаче Александровского подворья — от Императорского Православного Палестинского Общества (ИППО) — кому — Императорскому Православному Палестинскому Обществу (ИППО).
    Нет, это не опечатка.

    Почему «ИППО ≠ ИППО», если между ними существовала структура OPS — в международно-юридическом смысле и с учётом её роли?

    На практике речь идёт не о двух, а о трёх разных субъектах. Два из них носят одно и то же название — Императорское православное палестинское общество, а третий — Orthodox Palestine Society (OPS) — занял промежуточное место после 1917 года и десятилетиями фактически управлял объектом.

    Коротко об истории — по сути, с чётким путём владения.

    В древнем еврейском Иерусалиме это был обычный городской участок, задолго до появления христианских святынь в их нынешнем виде. В римский и византийский периоды территория вошла в христианское городское пространство. После арабского завоевания VII века и в течение исламского периода христианские владения в этом районе не были конфискованы: участок находился в законной собственности коптской христианской общины.

    В османскую эпоху копты были признаны законными владельцами как религиозная община и оформили владение по османскому праву. Именно поэтому в 1859–1860 годах они законно продали участок Русской духовной миссии — не государству, а религиозной общественной организации, поскольку иностранные государства в Османской империи не могли напрямую приобретать недвижимость.

    Позднее, в рамках внутренней структуры русских церковно-общественных организаций на Святой земле, имущественные права и управление участком были переданы от Русской духовной миссии дореволюционному Императорскому православному палестинскому обществу (ИППО) — также частному общественному объединению, а не государственному органу.

    В 1882–1917 годах подворье находилось в собственности этого дореволюционного ИППО, не являясь ни государственной, ни династической собственностью. После 1917 года Российская империя и имперский правопорядок прекратили существование, а само ИППО утратило правосубъектность и фактически перестало существовать как юридическое лицо.

    Важно уточнить: СССР отказался не от собственности ИППО — она ему и не принадлежала, — а от правопорядка Российской империи, в рамках которого это общество существовало. С исчезновением этого правового режима исчез и сам юридический субъект. В результате права дореволюционного ИППО не могли автоматически перейти ни к СССР, ни к каким-либо созданным позднее российским структурам.

    В условиях правового вакуума с 1920-х годов фактическое владение и управление подворьем осуществляла OPS — сначала в период Британского мандата, затем в иорданский период.

    После 1967 года, когда Старый город Иерусалима вернулся под израильский суверенитет, объект был включён в израильское правовое поле и впервые зарегистрирован в Земельном реестре Израиля — טאבו (Tabu), לשכת רישום מקרקעין — за OPS как фактическим держателем и управляющей структурой.

    О современном российском ИППО — в правильном временном контексте.

    Уже в 1990-е годы, после распада СССР, в России было создано и зарегистрировано новое юридическое лицо под названием «Императорское православное палестинское общество» (ИППО). Это общество не тождественно дореволюционному ИППО и не связано с ним прямой юридической непрерывностью. Тем не менее оно заявляет себя «правопреемником» исторического общества, опираясь на совпадение названия и историческую риторику, и именно на этом основании выдвигает претензии на Александровское подворье.

    В международно-юридической логике автоматическое правопреемство возможно только при наличии непрерывности одного и того же юридического лица либо международно признанного акта передачи прав. В случае ИППО таких условий не было, а дополнительным фактором разрыва стала многолетняя роль OPS как самостоятельного фактического держателя имущества.

    Что решил суд и почему точка ещё не поставлена.

    Окружной суд Иерусалима постановил сохранить режим статус-кво до принятия политико-административного решения. Согласно судебному определению, Александровское подворье временно остаётся в управлении OPS до тех пор, пока специальная межведомственная комиссия правительства Израиля не вынесет окончательное решение по вопросу собственности. Суд не признал ни одну из сторон окончательным собственником, указав на ограниченность своей юрисдикции.

    На текущий момент правовой статус подворья остаётся неопределённым. Процесс не завершён; дальнейшие шаги зависят от выводов межведомственной комиссии и возможных новых судебных действий. Правительство Израиля продолжает откладывать финальное решение, стремясь минимизировать правовые и политические последствия.

    В итоге ключевое решение остаётся за правительством Израиля, а не за судом. Суды лишь зафиксировали статус-кво и прямо указали, что окончательный ответ должен быть выработан исполнительной властью.

    Таким образом, вопрос Александровского подворья давно вышел за рамки частного имущественного спора и превратился в тест на способность правительства Израиля выдержать внешнее давление, не разрушив внутреннюю логику правового государства.

    Подробный разбор 👇
    В материале по ссылке —
    • действующая петиция с требованием остановить передачу Александровского подворья;
    • подробная информация и видео о современном российском ИППО и его претензиях;
    • полная историко-правовая хронология места — от древнего Иерусалима до израильского кадастра;
    • разбор судебных решений, позиции OPS и роли межведомственной комиссии правительства Израиля.

    👉 https://news.nikk.co.il/che-vse-taki/

    Вопрос к аудитории:
    как вы считаете, должен ли Израиль в подобных ситуациях строго следовать закону и историко-правовым фактам — даже под внешним политическим давлением, или допустимы отступления ради «политической целесообразности»?

    НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱

    Важно❓ Поделитесь ❗️
    и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы
    https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881
    Чьё всё-таки Александровское подворье в Иерусалиме? и сможет ли Нетаньяху "соблюсти интересы государства Израиль" в этом кейсе? Сможет ли Биньямин Нетаньяху в итоге соблюсти интересы государства Израиль, устояв перед настойчивыми требованиями путина, — и подтвердит ли страна приверженность историко-правовым фактам, закону и демократическим процедурам? Какой принцип окажется решающим: «политическая целесообразность» или «верховенство права»? Александровское подворье — это не просто исторический комплекс в Старом городе Иерусалима, а археологический и культовый ансамбль площадью около 1 300–1 500 м², расположенный в непосредственной близости от Храма Гроба Господня. Сразу скажем: в Израиле активно набирает ход петиция / открытое обращение граждан Израиля к правительству с требованием «остановить передачу Александровского подворья России и связанным с ней структурам ИППО». Авторы обращения считают, что такая передача «угрожает безопасности Израиля» и создаёт «риски, связанные с внешним влиянием и политическими интересами Москвы и связанных организаций». Так звучит название этой петиции: «להגן על ישראל מהאיום הרוסי: לעצור את העברת חצר אלכסנדר לתומכי חמאס« «Защитить Израиль от российской угрозы: остановить передачу Александровского подворья сторонникам ХАМАС» Идёт разбирательство о передаче Александровского подворья — от Императорского Православного Палестинского Общества (ИППО) — кому — Императорскому Православному Палестинскому Обществу (ИППО). Нет, это не опечатка. Почему «ИППО ≠ ИППО», если между ними существовала структура OPS — в международно-юридическом смысле и с учётом её роли? На практике речь идёт не о двух, а о трёх разных субъектах. Два из них носят одно и то же название — Императорское православное палестинское общество, а третий — Orthodox Palestine Society (OPS) — занял промежуточное место после 1917 года и десятилетиями фактически управлял объектом. Коротко об истории — по сути, с чётким путём владения. В древнем еврейском Иерусалиме это был обычный городской участок, задолго до появления христианских святынь в их нынешнем виде. В римский и византийский периоды территория вошла в христианское городское пространство. После арабского завоевания VII века и в течение исламского периода христианские владения в этом районе не были конфискованы: участок находился в законной собственности коптской христианской общины. В османскую эпоху копты были признаны законными владельцами как религиозная община и оформили владение по османскому праву. Именно поэтому в 1859–1860 годах они законно продали участок Русской духовной миссии — не государству, а религиозной общественной организации, поскольку иностранные государства в Османской империи не могли напрямую приобретать недвижимость. Позднее, в рамках внутренней структуры русских церковно-общественных организаций на Святой земле, имущественные права и управление участком были переданы от Русской духовной миссии дореволюционному Императорскому православному палестинскому обществу (ИППО) — также частному общественному объединению, а не государственному органу. В 1882–1917 годах подворье находилось в собственности этого дореволюционного ИППО, не являясь ни государственной, ни династической собственностью. После 1917 года Российская империя и имперский правопорядок прекратили существование, а само ИППО утратило правосубъектность и фактически перестало существовать как юридическое лицо. Важно уточнить: СССР отказался не от собственности ИППО — она ему и не принадлежала, — а от правопорядка Российской империи, в рамках которого это общество существовало. С исчезновением этого правового режима исчез и сам юридический субъект. В результате права дореволюционного ИППО не могли автоматически перейти ни к СССР, ни к каким-либо созданным позднее российским структурам. В условиях правового вакуума с 1920-х годов фактическое владение и управление подворьем осуществляла OPS — сначала в период Британского мандата, затем в иорданский период. После 1967 года, когда Старый город Иерусалима вернулся под израильский суверенитет, объект был включён в израильское правовое поле и впервые зарегистрирован в Земельном реестре Израиля — טאבו (Tabu), לשכת רישום מקרקעין — за OPS как фактическим держателем и управляющей структурой. О современном российском ИППО — в правильном временном контексте. Уже в 1990-е годы, после распада СССР, в России было создано и зарегистрировано новое юридическое лицо под названием «Императорское православное палестинское общество» (ИППО). Это общество не тождественно дореволюционному ИППО и не связано с ним прямой юридической непрерывностью. Тем не менее оно заявляет себя «правопреемником» исторического общества, опираясь на совпадение названия и историческую риторику, и именно на этом основании выдвигает претензии на Александровское подворье. В международно-юридической логике автоматическое правопреемство возможно только при наличии непрерывности одного и того же юридического лица либо международно признанного акта передачи прав. В случае ИППО таких условий не было, а дополнительным фактором разрыва стала многолетняя роль OPS как самостоятельного фактического держателя имущества. Что решил суд и почему точка ещё не поставлена. Окружной суд Иерусалима постановил сохранить режим статус-кво до принятия политико-административного решения. Согласно судебному определению, Александровское подворье временно остаётся в управлении OPS до тех пор, пока специальная межведомственная комиссия правительства Израиля не вынесет окончательное решение по вопросу собственности. Суд не признал ни одну из сторон окончательным собственником, указав на ограниченность своей юрисдикции. На текущий момент правовой статус подворья остаётся неопределённым. Процесс не завершён; дальнейшие шаги зависят от выводов межведомственной комиссии и возможных новых судебных действий. Правительство Израиля продолжает откладывать финальное решение, стремясь минимизировать правовые и политические последствия. В итоге ключевое решение остаётся за правительством Израиля, а не за судом. Суды лишь зафиксировали статус-кво и прямо указали, что окончательный ответ должен быть выработан исполнительной властью. Таким образом, вопрос Александровского подворья давно вышел за рамки частного имущественного спора и превратился в тест на способность правительства Израиля выдержать внешнее давление, не разрушив внутреннюю логику правового государства. Подробный разбор 👇 В материале по ссылке — • действующая петиция с требованием остановить передачу Александровского подворья; • подробная информация и видео о современном российском ИППО и его претензиях; • полная историко-правовая хронология места — от древнего Иерусалима до израильского кадастра; • разбор судебных решений, позиции OPS и роли межведомственной комиссии правительства Израиля. 👉 https://news.nikk.co.il/che-vse-taki/ Вопрос к аудитории: как вы считаете, должен ли Израиль в подобных ситуациях строго следовать закону и историко-правовым фактам — даже под внешним политическим давлением, или допустимы отступления ради «политической целесообразности»? НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881
    NEWS.NIKK.CO.IL
    Чьё всё-таки Александровское подворье в Иерусалиме? и сможет ли Нетаньяху "соблюсти интересы государства Израиль" в этом кейсе? - НАновости - новости Израиля
    «Подождите, а разве вся земля в Израиле не принадлежит государству? Как тогда её кому-то передают?» Это самый частый и абсолютно логичный вопрос. И - НАновости - новости Израиля - Вторник, 30 декабря, 2025, 19:48
    167views
  • ОРДИНЕЦЬ І ВБИРАЛЬНЯ

    Яко́сь в селі одно́му
    Зайшов москаль до хати,
    Зайшов гучніше грому
    Й почав скрізь заглядати.

    Ходи́ть став по будинку,
    Все ни́шпорить, шукати,
    Неначе дикови́нку,
    Почав все розглядати.

    Й побачив у куточку
    Він виріб керамічний.
    Неначе глек, чи бочку,
    Чи корабель космічний.

    До нього доторкнувся
    І нижче нахилився,
    Від по́диву замкнуся
    І знову придивився.

    – А что это такое
    И что с ним надо делать?
    И это что такое?
    Изволь же мне поведать.

    Зачем же эта чаша?
    Воды в ней очень мало.
    Иль бочка это ваша?
    Оттуда что достала?

    – Невже не знаєш що це?
    Невже таке не бачив?
    Ти звідки будеш, хлопче?
    Не плем'я ж дике, наче.

    Не бочка це з водою,
    Та й зовсім це не чаша.
    Що, парубче, з тобою?
    То це вбиральня наша.

    – Я прибыл из россии,
    И я – освободитель,
    Я – отпрыск тирании,
    В меня есть покровитель.

    Не видел я такое.
    Зачем эта вбиральня
    И многое другое?
    То это не стиральня?

    – Ну як тобі сказати?
    Це – унітаз звичайний .
    І воду тут зливати,
    Щоб все було охайно.

    – Нигде не видел сроду
    Я в доме туалеты.
    А как залить там воду?
    Как-будто табуреты.

    – То вірю в це охоче,
    Для тебе – дикови́на.
    Ти в Україні, хлопче,
    Й це все тобі чужи́на!

    Враз мародер-ординець
    Став унітаз зривати,
    Такий дикар-злочинець
    Прийшов до нас до хати.

    Прийшли тут воювати
    Із мирним всім народом,
    Майно все розкрадати
    Усім рашистським збродом.

    Себе тут показали
    Як вбивці-мародери,
    Бо ми, як їм сказали –
    Нацисти і бандери.

    Прославились ординці,
    Тупії дикобрази.
    Й таких не поодинці –
    Зривають унітази.

    Й це лиш шматочок то́го
    Про рівень кругозору,
    Всього́ нутра́ гнилого,
    Що сунеться додолу.



    14.04.2022 р.

    © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
    ОРДИНЕЦЬ І ВБИРАЛЬНЯ Яко́сь в селі одно́му Зайшов москаль до хати, Зайшов гучніше грому Й почав скрізь заглядати. Ходи́ть став по будинку, Все ни́шпорить, шукати, Неначе дикови́нку, Почав все розглядати. Й побачив у куточку Він виріб керамічний. Неначе глек, чи бочку, Чи корабель космічний. До нього доторкнувся І нижче нахилився, Від по́диву замкнуся І знову придивився. – А что это такое И что с ним надо делать? И это что такое? Изволь же мне поведать. Зачем же эта чаша? Воды в ней очень мало. Иль бочка это ваша? Оттуда что достала? – Невже не знаєш що це? Невже таке не бачив? Ти звідки будеш, хлопче? Не плем'я ж дике, наче. Не бочка це з водою, Та й зовсім це не чаша. Що, парубче, з тобою? То це вбиральня наша. – Я прибыл из россии, И я – освободитель, Я – отпрыск тирании, В меня есть покровитель. Не видел я такое. Зачем эта вбиральня И многое другое? То это не стиральня? – Ну як тобі сказати? Це – унітаз звичайний . І воду тут зливати, Щоб все було охайно. – Нигде не видел сроду Я в доме туалеты. А как залить там воду? Как-будто табуреты. – То вірю в це охоче, Для тебе – дикови́на. Ти в Україні, хлопче, Й це все тобі чужи́на! Враз мародер-ординець Став унітаз зривати, Такий дикар-злочинець Прийшов до нас до хати. Прийшли тут воювати Із мирним всім народом, Майно все розкрадати Усім рашистським збродом. Себе тут показали Як вбивці-мародери, Бо ми, як їм сказали – Нацисти і бандери. Прославились ординці, Тупії дикобрази. Й таких не поодинці – Зривають унітази. Й це лиш шматочок то́го Про рівень кругозору, Всього́ нутра́ гнилого, Що сунеться додолу. 14.04.2022 р. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
    55views
  • #історія #цікаве
    Диявольське знаряддя на вашій тарілці: Еволюція виделки 🍴
    Якби ви ризикнули дістати виделку за обіднім столом десь у Європі XI століття, на вас подивилися б не як на естетствуючого гурмана, а як на особу, що перебуває у небезпечній близькості до темних сил.

    Довгий час цей невинний інструмент вважався зухвалим викликом самому Творцеві. Логіка була залізобетонною: Бог дав нам пальці, то навіщо замінювати їх штучними металевими кігтями? Коли візантійська принцеса Марія Аргіропуліна привезла золоту виделку до Венеції, місцеве духовенство буквально вибухнуло прокляттями. А коли вона невдовзі померла від хвороби, святий Петро Даміані без зайвих сентиментів заявив, що це божа кара за надмірну розніженість. Так, за чистоту рук тоді платили високу ціну. ⛪️

    Лише в епоху Ренесансу італійці збагнули: їсти пасту руками — заняття хоч і традиційне, але вкрай неохайне. Виделка почала свій повівільний тріумфальний марш. Французький король Генріх III, намагаючись запровадити цей девайс при своєму дворі, став об’єктом жорстоких кпинів — придворні сміялися, що половина їжі з незвички падає на підлогу, не долітаючи до королівських вуст. 👑
    До XVII століття виделка залишалася інструментом для обраних, який носили з собою у спеціальних футлярах, наче коштовну зброю. Англійські мандрівники, що поверталися з Італії з цим прибором, отримували прізвиська furcifer (вилкоподібний), що звучало майже як образа. Проте гігієна перемогла забобони: виявилося, що не бруднити мереживні манжети жирними пальцями — це не лише гріховно приємно, а й практично. 🎩

    Цікаво, що звична нам вигнута форма з чотирма зубами з’явилася лише у XVIII столітті в Німеччині. До того виделка більше нагадувала мініатюрні вила, призначені радше для того, щоб штрикати шматки м'яса, аніж для елегантного споживання салату.
    Сьогодні ж ми маємо окремі виделки для риби, десертів і навіть лобстерів, хоча більшість із нас досі з підозрою дивиться на ту саму зайву виделку з лівого краю в ресторані. 🍷
    Тож наступного разу, наколюючи шматочок стейка, пам’ятайте: у ваших руках — символ кількасотлітньої боротьби між консерватизмом та чистотою, який колись міг коштувати вам репутації порядного християнина.
    #історія #цікаве Диявольське знаряддя на вашій тарілці: Еволюція виделки 🍴 Якби ви ризикнули дістати виделку за обіднім столом десь у Європі XI століття, на вас подивилися б не як на естетствуючого гурмана, а як на особу, що перебуває у небезпечній близькості до темних сил. Довгий час цей невинний інструмент вважався зухвалим викликом самому Творцеві. Логіка була залізобетонною: Бог дав нам пальці, то навіщо замінювати їх штучними металевими кігтями? Коли візантійська принцеса Марія Аргіропуліна привезла золоту виделку до Венеції, місцеве духовенство буквально вибухнуло прокляттями. А коли вона невдовзі померла від хвороби, святий Петро Даміані без зайвих сентиментів заявив, що це божа кара за надмірну розніженість. Так, за чистоту рук тоді платили високу ціну. ⛪️ Лише в епоху Ренесансу італійці збагнули: їсти пасту руками — заняття хоч і традиційне, але вкрай неохайне. Виделка почала свій повівільний тріумфальний марш. Французький король Генріх III, намагаючись запровадити цей девайс при своєму дворі, став об’єктом жорстоких кпинів — придворні сміялися, що половина їжі з незвички падає на підлогу, не долітаючи до королівських вуст. 👑 До XVII століття виделка залишалася інструментом для обраних, який носили з собою у спеціальних футлярах, наче коштовну зброю. Англійські мандрівники, що поверталися з Італії з цим прибором, отримували прізвиська furcifer (вилкоподібний), що звучало майже як образа. Проте гігієна перемогла забобони: виявилося, що не бруднити мереживні манжети жирними пальцями — це не лише гріховно приємно, а й практично. 🎩 Цікаво, що звична нам вигнута форма з чотирма зубами з’явилася лише у XVIII столітті в Німеччині. До того виделка більше нагадувала мініатюрні вила, призначені радше для того, щоб штрикати шматки м'яса, аніж для елегантного споживання салату. Сьогодні ж ми маємо окремі виделки для риби, десертів і навіть лобстерів, хоча більшість із нас досі з підозрою дивиться на ту саму зайву виделку з лівого краю в ресторані. 🍷 Тож наступного разу, наколюючи шматочок стейка, пам’ятайте: у ваших руках — символ кількасотлітньої боротьби між консерватизмом та чистотою, який колись міг коштувати вам репутації порядного християнина.
    Like
    2
    191views
  • Душевнохворий алкоголік дімка мєдвєдєв підбив підсумки року та побажав смерті Зеленському.
    В своїх проспиртованих фантазіях, людиноподібне створіння заявило, що бажає щоб тіло президента було виставлене в Кунсткамері в пітєрє і побажав йому «останнього року».
    Все це лідеру вільного світу московська алкоголічка побажала через образу на слова Зеленського, який озвучив бажання українців щодо смерті путлєра.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Душевнохворий алкоголік дімка мєдвєдєв підбив підсумки року та побажав смерті Зеленському. В своїх проспиртованих фантазіях, людиноподібне створіння заявило, що бажає щоб тіло президента було виставлене в Кунсткамері в пітєрє і побажав йому «останнього року». Все це лідеру вільного світу московська алкоголічка побажала через образу на слова Зеленського, який озвучив бажання українців щодо смерті путлєра. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    60views
  • #історія #постаті
    Майстер слова та співець джунглів: Світ Редьярда Кіплінга 🐅
    30 грудня 1865 року в індійському місті Бомбей народився Джозеф Редьярд Кіплінг — людина, чия уява подарувала світові безсмертні образи Мауглі, Багіри та Шерхана. Син професора мистецтв, він із дитинства ввібрав у себе колорит та магію Сходу, що згодом зробило його одним із найпопулярніших письменників планети ✍️

    У віці 42 років Кіплінг став першим англійцем — і до сьогодні залишається наймолодшим в історії — лауреатом Нобелівської премії з літератури. Комітет відзначив його за «спостережливість, яскраву уяву та незвичайний талант до розповіді». Його твори — це не просто пригоди, це глибока філософія про закон, честь та виживання, де межа між цивілізацією та дикою природою стає прозорою 🌍

    Хоча багато хто знає Кіплінга лише як автора «Книги джунглів», його поетична спадщина не менш вражаюча. Вірш «If—» («Якщо...») став справжнім маніфестом стійкості та мужності для багатьох поколінь. У ньому він сформулював ідеал людини, яка здатна зберігати спокій серед хаосу та вірити в себе, навіть коли всі інші сумніваються 🛡️

    Життя письменника було сповнене подорожей: від Індії до США, від ПАР до Британії. Він був свідком розквіту та занепаду імперій, що відобразилося у його репортажах та оповіданнях. Попри суперечливі погляди на колоніалізм, Кіплінг залишався геніальним майстром деталі, який вмів зафіксувати дух епохи та характери людей з неймовірною точністю 🗺️

    Спадщина Кіплінга живе і сьогодні у численних екранізаціях, театральних постановках та серцях читачів. Його історія про «людське дитинча» Мауглі стала архетипом, що допомагає нам краще зрозуміти наше місце у великому колі життя. Редьярд Кіплінг довів: справжній талант здатний подолати будь-які кордони — як географічні, так і часові 🏛️
    #історія #постаті Майстер слова та співець джунглів: Світ Редьярда Кіплінга 🐅 30 грудня 1865 року в індійському місті Бомбей народився Джозеф Редьярд Кіплінг — людина, чия уява подарувала світові безсмертні образи Мауглі, Багіри та Шерхана. Син професора мистецтв, він із дитинства ввібрав у себе колорит та магію Сходу, що згодом зробило його одним із найпопулярніших письменників планети ✍️ У віці 42 років Кіплінг став першим англійцем — і до сьогодні залишається наймолодшим в історії — лауреатом Нобелівської премії з літератури. Комітет відзначив його за «спостережливість, яскраву уяву та незвичайний талант до розповіді». Його твори — це не просто пригоди, це глибока філософія про закон, честь та виживання, де межа між цивілізацією та дикою природою стає прозорою 🌍 Хоча багато хто знає Кіплінга лише як автора «Книги джунглів», його поетична спадщина не менш вражаюча. Вірш «If—» («Якщо...») став справжнім маніфестом стійкості та мужності для багатьох поколінь. У ньому він сформулював ідеал людини, яка здатна зберігати спокій серед хаосу та вірити в себе, навіть коли всі інші сумніваються 🛡️ Життя письменника було сповнене подорожей: від Індії до США, від ПАР до Британії. Він був свідком розквіту та занепаду імперій, що відобразилося у його репортажах та оповіданнях. Попри суперечливі погляди на колоніалізм, Кіплінг залишався геніальним майстром деталі, який вмів зафіксувати дух епохи та характери людей з неймовірною точністю 🗺️ Спадщина Кіплінга живе і сьогодні у численних екранізаціях, театральних постановках та серцях читачів. Його історія про «людське дитинча» Мауглі стала архетипом, що допомагає нам краще зрозуміти наше місце у великому колі життя. Редьярд Кіплінг довів: справжній талант здатний подолати будь-які кордони — як географічні, так і часові 🏛️
    Like
    2
    123views
  • ❗2100 ✅✅✅

    ✔️ Доставка 1-2 дні ✅

    ✔️Замовляйте НП по передоплаті та сплачуйте після примірки✅


    ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅

    Нарешті анатомічні балетки знову в наявності ✨
    Комфортні, стильні та легко доповнять будь-який образ 🤍Та
    11960, колір: КОРИЧНЕВИЙ | ШОКОЛАД
    11961, колір: ЧОРНИЙ

    Анатомічні балетки на зав'язках
    Матеріал: НАТУРАЛЬНА ЗАМША
    Всередині: натуральний шкірпідклад
    Матеріал підошви: термогума
    Підошва: позаду 1 см
    Виробництво - Україна

    36= 24 см
    37= 24,5 см
    38= 25 см
    39= 26 см
    40= 26,5 см
    41= 27 см

    (на широку ніжку брати як розмір в розмір)

    🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    ❗2100 ✅✅✅ ✔️ Доставка 1-2 дні ✅ ✔️Замовляйте НП по передоплаті та сплачуйте після примірки✅ ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅ Нарешті анатомічні балетки знову в наявності ✨ Комфортні, стильні та легко доповнять будь-який образ 🤍Та 11960, колір: КОРИЧНЕВИЙ | ШОКОЛАД 11961, колір: ЧОРНИЙ Анатомічні балетки на зав'язках Матеріал: НАТУРАЛЬНА ЗАМША Всередині: натуральний шкірпідклад Матеріал підошви: термогума Підошва: позаду 1 см Виробництво - Україна 36= 24 см 37= 24,5 см 38= 25 см 39= 26 см 40= 26,5 см 41= 27 см (на широку ніжку брати як розмір в розмір) 🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    69views
  • ❄️ Взимку вечоріє значно раніше, аніж у теплі пори року. Проте, зимовий вечір може бути дуже красивим!

    🎨 Пропонуємо вам поглянути на те, як зобразила вечір викладачка Ізюмської художньої школи ім. С.І. Васильківського Наталія Маріненко.

    🖼 Робота «Вечоріє»
    ❄️ Взимку вечоріє значно раніше, аніж у теплі пори року. Проте, зимовий вечір може бути дуже красивим! 🎨 Пропонуємо вам поглянути на те, як зобразила вечір викладачка Ізюмської художньої школи ім. С.І. Васильківського Наталія Маріненко. 🖼 Робота «Вечоріє»
    Like
    1
    29views
  • 🎄 ✨ Простий, веселий образ на Новий рік в останню хвилину! ✨ 🎄
    🎄 ✨ Простий, веселий образ на Новий рік в останню хвилину! ✨ 🎄
    89views 10Plays
More Results