ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ - ПО ZE-ЕТАПУ? Дикість, нема слів... На жаль, дійшла вже черга і до січовика, полковника Армії УНР, голови Проводу українських націоналістів, засновника і першого голови ОУН, ідеолога українського націоналізму Євгена Коновальця, якого збираються кинути у Мархалівські болота. Яка наруга на пам'яттю одного з Провідників ОУН! Цього робити не можна при нинішній владі, позбавленій розуміння української сутности, націоцентричної концепції і стратегії. Націоналізм і нинішні влада -- не сумісні. Немає їй довіри. Для неї Україна -- територія для реалізації власних інтересів. А до обіцяного Пантеону може й не дійти... Невже вирішили позбутися провідних постатей національної історії у такий цинічний спосіб?! Історія повторюється? Де могили наших князів, королів, гетьманів, яких нащадки не можуть належно вшановувати? Юрій Ковалів 🔸 🔸 � - Доброго здоров'я, пане Тарасе. Я побачив новину про те, що прах леґендарного Євгена Коновальця повернеться в Україну, аби бути похованим на болоті, як було з похованням родини Мельників. Прокоментуйте, будь ласка. � - Вітання, пане Тарасе. Прочитала новину про ексгумацію останків Євгена Коновальця. Ви пишете, що добре, що в Степана Бандери ще є близькі родичі, які поки дозволу на перепоховання не давали. Але як бути з тими героями, за кого немає кому заступитися? Буданов в останні тижні травня згадував також про можливість перепоховання Симона Петлюри. Невже і його могилу спіткає така ж доля, як і поховання подружжя Мельників? Тарас Чорновіл: - Є нонконформісти, яких це справді обурює. Але є й маса людей, які чомусь вирішили, що це прекрасно, чудесно - в будь-який спосіб, навіть так, як зараз. Богдан Червак, голова Мельниківської ОУН - як він радіє з цього! Мені жахливо від цього. Володимир В’ятрович, якого не можна не поважати, але як він задоволений, як він підспівує всьому, що робить Алфьоров, який тільки прислужує цій владі! Сумно... Рішення було би правильним для інших обставин і зовсім іншої України. Але в тих обставинах, які маємо зараз, це жахливо й дико. І страшно. Страшно, бо нема кому з впливових людей заступитися за пам'ять і за посмертний спокій тепер вже Євгена Коновальця - не тільки засновника Леґіону Українських січових стрільців, не тільки визволителя Києва від большевицької зарази, але й творця Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, убитого московитами в Роттердамі. Спадкоємці вбивць - і дід Зеленського, і його батьки, й сам Зеленський, і Верещучка, і решта московських стерв'ятників і брудних політиканів. Їхнє політиканство - на постатях видатних українців. Показово, що й це переховання ініціювала приспішниця Медведчука й підручна Тараса Козака Ірина Верещук. Нагадаю, як вона стала мером маленького містечка: її протягнув туди покровитель усіх схем з незаконними перетинами кордонів і оборудок з контрабандою Тарас Козак. Я знаю ціну лідерам нашої діяспори, але я все-таки думав, що хоч хтось із них подасть голос проти. На жаль, ніхто з керівників діаспорних установ не закликав діждатися закінчення війни, створення реального Пантеону й не допустити до того, щоби прах наших героїв був під загрозою прямого знищення ще й після смерти. Вбиті московитами, щоб вони ще й після смерти знову загинули. На жаль, і в Україні голова ОУН-мельниківців Богдан Червак повівся цій ситуації, як абсолютно залежний від зеленої влади держапаратник - чиновник, а не український націоналіст. І це жахливо. Джерело: Діалог—ВІДВЕРТО. Є.Коновальця по зе-етапу? https://www.youtube.com/watch?v=a_q_zRn0Wt0 🔸 🔸 Оригінальний надгробок Євгена Коновальця привезли з Нідерландів на Львівщину. Надгробок полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців та засновника ОУН Євгена Коновальця відтепер зберігатимуть у його рідному Зашкові. Пам’ятник 87 років стояв на могилі Коновальця в Роттердамі. Це оригінальний надгробок 1939 року, створений за проєктом української мисткині Оксани Лятуринської. До його виготовлення та встановлення також долучився Роберт Лісовський — автор емблеми ОУН. Надгробок встановлять у музейному просторі родинної садиби Коновальця. Упродовж десятиліть пам’ятником опікувалася українська громада в Нідерландах. Тк Україна тут https://t.me/UkrainaTut1/55437?single

Він був невисоким, мовчазним фермером і мисливцем. Але коли Москва вирішила, що маленьку Фінляндію можна швидко поставити на коліна, саме такі люди зруйнували плани імперії. Його звали Сімо Гяюгя. Він народився 1905 року в Раутаярві — прикордонному сільському районі Фінляндії. Виріс у багатодітній фермерській родині, змалку ходив лісами, полював, вправлявся у стрільбі та навчився годинами залишатися непомітним. У військових документах його зріст становив лише близько 152 сантиметрів. Сусіди знали Сімо як тиху, замкнуту людину, яка не шукала ані слави, ані уваги. А потім настав листопад 1939 року. 23 серпня нацистська Німеччина та Радянський Союз підписали пакт Молотова—Ріббентропа із секретним протоколом, за яким Фінляндія опинилася у радянській «сфері впливу». Коли Гельсінкі відмовився виконати територіальні вимоги та дозволити Москві створити військові бази, Кремль розірвав пакт про ненапад. 30 листопада СРСР без оголошення війни напав на Фінляндію. У Москві розраховували на швидку перемогу. З одного боку — величезна Червона армія, танки, авіація й артилерія. З іншого — невелика країна з обмеженими ресурсами, резервістами та довжелезним кордоном. Фінляндія здавалася легкою здобиччю. Знайомий почерк російської імперії: спочатку ультиматуми, потім вигадане виправдання, вторгнення — і переконання, що сусід не наважиться чинити опір. Але фіни наважилися. Вони знали свої ліси. Знали мороз. Знали, як пересуватися на лижах, маскуватися в снігу, бити по колонах і зникати раніше, ніж ворог розумів, звідки прийшла атака. Сімо Гяюгя потрапив до 34-го піхотного полку й воював на напрямку Коллаа. Саме там народилася знаменита відповідь фінських захисників на запитання, чи втримається позиція: «Коллаа триматиметься, якщо нам не накажуть відступити». Ці слова сьогодні болісно зрозумілі українцям. Бо маленька країна не обирає, чи нападатиме на неї імперія. Вона обирає лише одне: стати на коліна чи боротися. Сімо виходив на позиції ще до світанку. Мороз часто перевищував –20 °C, а іноді опускався нижче –40 °C. Він ущільнював сніг перед стволом, щоб постріл не здіймав білої хмари, та тримав сніг у роті, аби пара від дихання не видала його місце. Замість оптичного прицілу використовував відкритий: оптика могла відбити сонячне світло, запітніти на морозі та змусити стрільця вище підняти голову. Він міг годинами лежати нерухомо у снігу. Не заради спортивного рекорду. Не заради красивої легенди. За його спиною були дім, родина і країна, яку прийшли захопити. Сімо увійшов в історію як «Біла смерть», хоча дослідники досі сперечаються, чи справді це прізвисько дали йому радянські солдати, чи воно стало частиною фінської воєнної легенди. Дискутують і про точну кількість уражених ним військових. Обережна Національна біографія Фінляндії говорить про понад 200, тоді як армійські та музейні джерела наводять цифри, що перевищують 500. Точно встановити остаточне число в умовах фронту неможливо. Беззаперечно інше: за кілька місяців цей тихий фермер став одним із найрезультативніших снайперів воєнної історії. Це не історія для романтизації смерті. Це історія про те, до чого загарбник примушує звичайну людину. Учора вона працювала на землі. Сьогодні мусить захищати цю землю зі зброєю. Радянське командування намагалося знищити Сімо: проти нього відправляли інших стрільців, обстрілювали райони, де він міг перебувати. Але він продовжував виконувати завдання. 6 березня 1940 року під час бою Гяюгя був тяжко поранений у обличчя. Він вижив і прийшов до тями 13 березня — саме в день завершення Зимової війни. Фінляндія втратила частину своєї території, зокрема землю, де стояв дім Сімо. Проте держава зберегла незалежність і не стала ще однією республікою, поглинутою Радянським Союзом. Гяюгя пережив складне лікування, оселився в іншій частині країни й повернувся до мирного життя. Він займався господарством. Полював на лосів. Розводив собак. Майже не говорив про війну й не будував кар’єру на своїй славі. Коли його запитували, як він досяг таких результатів, Сімо відповідав просто: «Практикою». А власну роль у війні пояснював без пафосу: він виконував те, що йому доручили, настільки добре, наскільки міг. Адже Фінляндія не вистояла б, якби інші захисники не робили того самого. У цій відповіді — різниця між загарбником і захисником. Загарбник приходить по чужу землю, бо вважає, що має на неї право. Захисник бере зброю, бо інакше чужі солдати прийдуть у його дім. Сімо не воював, щоб Фінляндія стала більшою. Він воював, щоб вона залишилася Фінляндією. Саме тому його історія так відгукується в Україні. У 1939 році Москва була переконана, що фіни швидко капітулюють. У 2022 році Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, порушивши Статут ООН і міжнародне право. Через чотири роки ООН усе ще називала цю війну повномасштабним вторгненням Росії та підтверджувала право України на незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Змінюються диктатори. Змінюються прапори над Кремлем. Але імперська помилка залишається тією самою: Москва знову й знову недооцінює людей, які захищають власний дім. Фіни вистояли не тому, що не боялися. Вони вистояли, бо розуміли: поступитися агресорові сьогодні — означає втратити право вирішувати власне майбутнє завтра. Українці знають ціну цієї правди краще за багатьох. Сімо Гяюгя прожив 96 років і помер 2002-го. Людина, яку світ пам’ятає як одного з найнебезпечніших воїнів, насправді найбільше хотіла простих речей: свого господарства; своїх собак; тиші рідного лісу; і країни, в якій чужа імперія не вирішує, як йому жити. Можливо, справжня сила саме така. Вона не кричить про власну велич. Не просить оплесків. Вона просто стає між ворогом і домом — і каже: «Далі ти не пройдеш». 🇫🇮🇺🇦 #СімоГяюгя #ЗимоваВійна #Фінляндія #Україна #РосійськаАгресія #БілаСмерть #ІсторіяОпору #ЗахистБатьківщини #Свобода

ℹ️ Микола Івасюк: Художник, який намалював тріумф Хмельницького та отримав за це кулю від НКВС. Коли ми дивимося на величні історичні картини з козаками, нам здається, що їхні автори жили в якійсь іншій, романтичній епосі. Але творець найвідомішого полотна про Богдана Хмельницького жив серед нас, ходив вулицями Києва та Львова і заплатив найвищу ціну за те, що наважився повернути українцям їхню велич. Микола Іванович Івасюк (1865-1937) - один із найталановитіших українських художників-істориків, майстер батального живопису, чиї картини купували європейські колекціонери, і чиє життя цинічно обірвала радянська каральна машина. ☑️ Буковинський самородок, якого помітив цісар. Микола народився в місті Заставна на Буковині в родині теслі. Хлопець із дитинства мав феноменальний хист до малювання. Коли він навчався у чернівецькій гімназії, його малюнки побачив відомий професор Юстин Пігуляк і зрозумів: перед ним геній. Бідна родина не мала грошей на навчання сина, але талант пробив собі дорогу. Івасюк вступає до престижної Віденської академії мистецтв. Його випускна робота була настільки вражаючою, що сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф I призначив молодому українцю стипендію, а згодом навіть особисто купив одну з його картин. Далі був Мюнхен, де Івасюк здобув славу одного з найкращих баталістів Європи. Перед ним відкривалися двері найкращих галерей світу, але він марив Україною. ☑️ Справа всього життя: 20 років заради однієї картини. Головною пристрастю Івасюка було козацтво. Перебуваючи в Мюнхені, він починає роботу над своїм абсолютним шедевром - монументальною картиною "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва". Художник підійшов до справи як прискіпливий історик. Він роками вивчав тогочасний одяг, зброю, архітектуру, їздив на Хортицю та в Київ, щоб зробити замальовки місцевості. Він шукав натурників по всій Галичині та Буковині, щоб обличчя козаків виглядали живими й характерними. Загалом робота над цим гігантським полотном (розміром 4 на 6 метрів) тривала майже двадцять років - з 1892 по 1912 рік. Коли картину вперше виставили у Львові, люди годинами стояли в чергах, а дехто просто плакав від гордості за свою історію. ☑️ Козацькі марки та пастка від більшовиків. Микола Івасюк був не просто художником, а й патріотом-практиком. Коли у 1918 році постала Українська Народна Республіка, уряд згадав про авторитетного митця. Івасюку доручили створити дизайн перших державних поштових марок України. Він намалював розкішну серію з малюнками Хмельницького, Полуботка, Шевченка та козацьких хат. Марки навіть встигли надрукувати у Відні, але через прихід більшовиків вони так і не увійшли в широкий обіг, ставши сьогодні мрією будь-якого філателіста. Після поразки УНР Івасюк залишається жити на Буковині та в Галичині. Але радянська влада у 1920-х роках починає тонку гру: оголошує політику "українізації" та заманює відомих діячів культури назад. Більшовики обіцяли Івасюку повну творчу свободу, професорську посаду в Академії мистецтв і фінансування. Художник повірив. У 1926 році він разом із родиною переїжджає до радянського Києва. ☑️ Трагічний фінал: як нищили велич. Пастка зачинилася швидко. Жодної кафедри Івасюку не дали - його тримали на дрібних підробітках, змушували малювати плакати та портрети радянських вождів. Його велична картина про Хмельницького та козацькі сюжети дратували радянських ідеологів, адже вони пробуджували в українцях "небезпечний" патріотизм. У 1937 році, у самий розгар сталінського Великого терору, 72-річного, майже глухого художника заарештували у його київській квартирі. НКВС звинуватило літнього митця у шпигунстві на користь німецької розвідки. Після жорстоких катувань, 11 листопада 1937 року Миколу Івасюка засудили до розстрілу. Вирок виконали 25 листопада у підвалах київського НКВС, а тіло художника таємно вивезли та закопали у братській могилі в Биківнянському лісі. Його ім'я викреслили з історії мистецтва на десятиліття. ☑️ Чому Микола Івасюк у нашому "Таємничому Архіві"? Ми розповідаємо про нього, бо Микола Івасюк - це людина, яка зафіксувала візуальний код нашої перемоги та козацької слави. Навіть коли радянська влада знищила самого художника, його грандіозна картина про Хмельницького вижила в запасниках (сьогодні вона прикрашає Національний художній музей України). Він віддав життя за право малювати українську історію, і наш обов'язок пам'ятати обличчя того, хто подарував нам образи наших героїв. #Ukrainian #person

Книга "І знов я влізаю в танк..." Оксани Забужко дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...". 02.11.2025 року. --------- Книгу "І знову я влізаю в танк..." Оксани Забужко я з такою увагою читала, як ніколи в житті. Все, як вона думає, що бачить, постерігає за подіями в Україні та українській культури, як все це змінилося за останні роки за час російсько-української війни, викликає в мене таку співзвучніть моїм баченням і спостереженням. Читала і розумію, що ми українці унікальний народ. Нас багато віків гнобили і принижували, хотіли знищити, як народ. Але ми не здалися, ми не лягли тим, хто був сильніший за нас. Ми боролися, і не дали наступним нащадкам забути, хто ми є, звідки, і яка мова є для нас рідною. Саме завдяки цьому, ми і вистояли перед агресивної політики "рф", бо ми не хотіли повертатися туди, де ми були до 1991 року. Головне, щоби ми не забули, за що ми зараз боремося. 01.06.2026 року. P.S. Тьотю Лесю, ще раз щиро дякую Вам за цю книгу, яку Ви мені подарували ще тоді, як ще була жива моя бабуся! Я дійсно отримала від цієї книги величезне задоволення, коли я її читала. Це ніби ковток свіжого повітря, коли наші полонені вже на волі і вони повернулися додому. Ця книга остаточно вселила мені віру в те, що все буде добре, і ми обов'язково Переможемо!✌️ Слава Україні!🇺🇦 Героям Слава!💙💛

🇺🇦Ударомзнищили будівлю Головного управління ДСНС у Київській області, що розташоване в історичному центрі столиці, на Подолі, — журналісти «УС» з місця подій Саме внаслідок цього удару постраждав і музей «Чорнобиль». На щастя, обійшлося без постраждалих. Голова ДСНС України Андрій Даник повідомив, що попри удар по управлінню рятувальники не припиняли роботу над ліквідацією наслідків ударів на інших локаціях міста (https://t.me/+liDBxnWc9llmZjhi). Пожежі на Подолі також вже ліквідовані. Наразі триває розбір завалів та евакуація експонатів з музею «Чорнобиль».

Президент Зеленський та міністр внутрішніх справ Клименко відвідують пошкоджений Національний музей Чорнобиль у Києві Відео: Суспільне

Ось так виглядає пошкоджений від удару в Києві музей Чорнобиля Відео: Укрінформ #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

🇺🇦 Українська тенісистка Марта Костюк поділилася новою серією стильних фото з Парижа, де відвідала знаменитий музей Орсе. 🖼 Musée d’Orsay – один із найвідоміших музеїв Франції, розташований у колишній будівлі залізничного вокзалу на березі Сени. Саме там зберігаються роботи Клода Моне, Вінсента ван Гога, Ренуара, Дега та багатьох інших легендарних художників. 📸 На фото Костюк позує біля культових картин і знаменитого величезного годинника музею. Для прогулянки українка обрала стриманий total black look із білою футболкою. 💬 У підписі до публікації Марта написала: «Come wander around Orsay with me» («Ходімо поблукаємо Орсе разом».) 😍 У коментарях фанати засипали тенісистку компліментами: «Улюблений музей», «Із повагою розглядаю», «Ідеальна атмосфера», «Марта виглядає як героїня артхаусного фільму». #tennis #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Острів стародавніх скарбів! Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має стільки пам’яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Левів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуридів і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через кохання до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів та перейменував її на Ділос.

😮 Віталій Данило витрачає всі кишенькові гроші на антикваріат, сіє льон у дворі та керує хором 80-річних бабусь Він створив музей «Наш край, як рай» у хаті прабабусі, щоб довести: наша культура — це скарб, який не продається. Дивіться історію хлопця, який став хранителем пам'яті цілого регіону у сюжеті NV.