Острів стародавніх скарбів Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має так багато пам'яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Львів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуриді і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через любов до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів і перейменував її в Ділос. #ОстрівДілос #СтародавняГреція #Античність #Історія #Археологія #Міфологія # Зевс #Посейдон #Літо #ХрамІсіди #ДорогаЛьвів #БудинокДіоніса #Мозаїки #АнтичнийТеатр #ГідвГреції #ГідвАфінах #ЕкскурсіївАфінах #СтародавніСкарби

Її катували сорок п’ять хвилин, тримаючи під водою, поки вона майже не потонула. Вона не назвала жодного імені. А через роки її брат назве на її честь найвідоміший парфум у світі. Літо 1944 року. Париж. Катрін Діор привезли до будинку на Rue de la Pompe — елегантної адреси, яку французькі колаборанти, що працювали на гестапо, перетворили на місце допитів і тортур. Її питали знову й знову: Хто ще в Русі Опору? Хто твої зв’язкові? Де інші? Катрін мовчала. Її били. Роздягли. Зв’язали руки. Тягнули до ванни. Занурювали в крижану воду й утримували там, доки вона не втрачала свідомість. Потім різко підіймали голову — і знову ті самі запитання. Вона могла брехати, але не зрадила. Жодного імені. Сорок п’ять хвилин. Через два дні — знову. Нові тортури. Години в холодній воді. І знову — тиша. Це була Катрін Діор. Жінка, ім’ям якої названо легендарний аромат. Але за символом паризької елегантності стоїть не гламур — а доля учасниці французького Опору, яка пережила катування й концтабори та не зламалася. Катрін народилася 1917 року в Нормандії. Вона була молодшою сестрою Крістіана Діора. Їхня мати вирощувала розкішні сади з трояндами та жасмином — любов до квітів вони успадкували обоє, навіть не підозрюючи, як це визначить їхні долі. Після смерті матері та фінансового краху сім’ї життя змінилося. Крістіан поїхав до Парижа будувати кар’єру в моді. Катрін залишилася в Провансі, вирощувала овочі, щоб вижити, і мріяла про квіти. А потім прийшла війна. У 1941 році, купуючи радіо, щоб слухати звернення де Голля з Лондона, Катрін познайомилася з Ерве де Шарбонн’є — одним із лідерів Опору. Вони закохалися. І Катрін знайшла своє покликання. Під псевдонімом «Caro» вона працювала в розвідувальній мережі F2: збирала дані про пересування німецьких військ, передавала інформацію в Лондон. Ці відомості використовували під час підготовки висадки в Нормандії. У 1944 році гестапо було вже поруч. Катрін переховувалася в квартирі брата в Парижі. Крістіан ризикував життям, укриваючи її та приймаючи підпільні зустрічі. 6 липня 1944 року вона пішла на зустріч зі зв’язковим біля Трокадеро. Це була пастка. У той день заарештували 27 людей. Керівника мережі закатували до смерті. Катрін пережила допити, але 15 серпня її відправили до Німеччини. 22 серпня вона прибула в концтабір Равенсбрюк — табір для жінок. В’язень №57813. Там були десятки тисяч жінок у місці, розрахованому на кілька тисяч. Багато хто не вижив. Катрін примушували працювати на заводах, у шахтах, гнали в «маршах смерті». Катування залишили слід на все життя — вона більше не могла мати дітей. У квітні 1945 року її звільнили американські солдати. Вона повернулася до Парижа наприкінці травня. Крістіан зустрів її на вокзалі… і не впізнав. Його сестра була настільки виснажена, що він пройшов повз. Поступово Катрін відновлювала життя: повернулася до Ерве, відкрила квітковий бізнес і стала однією з перших жінок у Франції з ліцензією на продаж зрізаних квітів. А тим часом Крістіан готував революцію в моді. 12 лютого 1947 року він представив колекцію «New Look». І того ж дня — свій перший парфум. Коли Катрін зайшла до кімнати, хтось вигукнув: «О, це ж Miss Dior!» Так аромат отримав ім’я. На честь жінки, яка мовчала під тортурами й повернулася з пекла — зломлена тілом, але не духом. Катрін була нагороджена державними відзнаками, дала свідчення проти катів, вирощувала квіти для дому Dior в Грассі та допомогла створити музей брата після його смерті. Вона прожила серед квітів понад пів століття. І коли її запитали, як вона витримала все це, вона сказала: «Любіть життя. Просто любіть життя». Тож кожного разу, коли хтось відкриває флакон Miss Dior, він — навіть не знаючи цього — вшановує жінку, яка обрала мовчання замість зради, вижила після найтемніших сторінок ХХ століття і присвятила життя створенню краси. Цей аромат ніколи не був лише про розкіш. Він — про виживання. Про любов. Про вперте бажання вирощувати красу навіть тоді, коли світ зруйнований. Як і сама Катрін Діор. 🌹 #art #fblifestyle #fblifestylechallenge

#дати Визволення в’язнів Аушвіцу: День, коли світ зазирнув у безодню. Хоча Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту офіційно відзначається 27 січня (у день безпосереднього входу радянських військ у табір), саме 22 січня розпочинаються основні меморіальні заходи в Європі та світі. Це річниця моменту, коли індустрія масового вбивства зіткнулася з неминучим фіналом, а ті, хто вижив, почали свою довгу дорогу з пекла. 🕯️⛓️ Конвеєр смерті та "Марші смерті" У січні 1945 року, коли канонада наближалася, нацисти почали гарячково замітати сліди. 22 січня — це був розпал так званих "Маршів смерті". Десятки тисяч виснажених в’язнів гнали пішки вглиб Німеччини в лютий мороз. Тих, хто падав, пристрілювали на місці. В самому Аушвіці (Освенцимі) залишалися лише найбільш хворі та слабкі, яких есесівці просто не встигли ліквідувати перед втечею. ❄️🥀 Український слід у визволенні Для нашої історії важливо пам'ятати, що першими браму табору відкрили солдати 100-ї стрілецької дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту. Саме українці (разом із росіянами, білорусами та представниками інших націй) першими побачили те, що згодом назвуть "найбільшим злочином проти людства". Командував дивізією генерал-майор Василь Петренко. 🛡️📜 Об’єктивність та уроки пам'яті Сьогодні Аушвіц — це не просто музей, а застереження проти будь-якої ідеології, що ставить одну групу людей вище за іншу. Критичний погляд на ці події змушує нас визнати: світ знав про існування таборів задовго до їх визволення, але політичний прагматизм часто переважав над гуманізмом. Пам'ять про 22 січня — це не лише про скорботу, а й про відповідальність за те, щоб "ніколи знову" не перетворилося на порожнє гасло. 📉🌍

#історія #постаті Іван Герета: археолог, який повернув Україні її прадавнє обличчя 🏺🗺️ 20 січня 1938 року народився Іван Герета — людина, чиє життя нагадувало захопливий пригодницький роман, де замість пошуків скарбів відбувалося віднайдення національної пам'яті. Видатний археолог, мистецтвознавець та історик, він став одним із тих, хто довів: українська культура має глибоке коріння, яке не вирвати жодній імперії. 📜🏛️ Герета був справжнім «господарем» тернопільських земель. Його найбільшим науковим досягненням стало дослідження могильника черняхівської культури в селі Чернелів-Руський. Ця знахідка стала сенсацією: тисячі артефактів — від витончених прикрас до зброї — дозволили реконструювати побут людей, що жили на наших землях півтори тисячі років тому. Герета не просто копав землю, він «розмовляв» із минулим, повертаючи імена та сенси з небуття. ⛏️💎 Проте Іван Петрович не обмежувався лише розкопками. Він був активним учасником шістдесятницького руху, за що мав «честь» бути під наглядом КДБ. Його харизма та енергія допомогли створити десятки музеїв по всій Тернопільщині, зокрема музей-садибу Соломії Крушельницької. Він розумів: щоб нація вижила, вона повинна знати своїх героїв в обличчя. У 1989-му Герета став одним із засновників Народного Руху на Тернопільщині, наближаючи незалежність не лише словом, а й ділом. 🇺🇦📢 Він був людиною енциклопедичних знань і неймовірної доброти, який міг годинами захоплено розповідати про давню кераміку або живопис. Його внесок у розвиток краєзнавства та археології став фундаментом, на якому стоїть сучасне розуміння історії Західної України. Сьогодні, згадуючи Івана Герету, ми вшановуємо вченого, який навчив нас пишатися своєю землею ще до того, як це стало трендом. 📖🕯️

#історія #речі ⌚ Наручний годинник: Від «жіночої іграшки» до диктатора на зап’ясті ⌚ Якби ви запропонували джентльмену XIX століття начепити годинник на руку, він би розсміявся вам у циліндр. У ті часи справжні чоловіки носили хронометри виключно в кишенях, на ланцюжку, і діставали їх з таким виглядом, ніби відкривають портал у вічність. Наручний годинник вважався суто жіночою прикрасою — чимось на кшталт браслета, який ще й примудряється показувати час (хоча точність тоді була поняттям розтяжним). 🤴 Перші кроки: Королеви та аристократки Перший задокументований наручний годинник був виготовлений у 1810 році для королеви Неаполя Кароліни Мюрат (сестри Наполеона). Це був витвір ювелірного мистецтва: тонкий, витончений і абсолютно непридатний для того, щоб вижити в умовах реального світу. Чоловіки ж продовжували вважати, що рука — це для шпаги, коня чи склянки віскі, а годиннику місце під жилеткою. 🪖 Окопна революція Все змінилося, коли людство почало активно воювати. В розпал бойових дій (особливо під час Першої світової) ритися в кишенях у пошуках годинника, щоб синхронізувати атаку, було... м’яко кажучи, незручно. Солдати почали приварювати вушка до кишенькових годинників і прив’язувати їх до зап’ястя шкіряними ремінцями. Так з’явилися «траншейні годинники». Раптом виявилося, що це не «жіноча забавка», а життєво необхідний інструмент. Повернувшись додому, ветерани не захотіли розлучатися з комфортом, і кишеньковий годинник почав повільно помирати, стаючи музейним експонатом. 🚀 Гонка озброєнь на ремінці Згодом годинники стали не просто приладами, а символами статусу та технологій. Ми пройшли шлях від механіки, яку треба було пестити щоранку, до кварцового вибуху 70-х, який ледь не поховав швейцарських майстрів. Потім з'явилися цифрові табло, що світилися в темряві, наче очі хижака, і, нарешті, сучасні смарт-гаджети, які знають про ваш пульс більше, ніж ви самі. ⌛ Філософія моменту Сьогодні годинник на руці — це іронічний аксесуар. Ми маємо час у телефонах, на мікрохвильовках і в кутку монітора, але все одно продовжуємо застібати ремінець. Чому? Бо це єдиний пристрій, який дозволяє нам буквально відчувати плин часу на власній шкірі. Це такий собі якір у реальності, що нагадує: секунди тікають, навіть якщо ви вирішили зупинитися на каву. ✨ Тож наступного разу, коли ви глянете на зап’ястя, пам’ятайте: ви дивитесь на результат століть еволюції, війн та ювелірної впертості. І, будь ласка, не спізнюйтеся — годинник цього не любить. ✨

#історія #події ​Скриня зі скарбами людства: Як Британський музей відчинив двері у вічність 🏛️🌍 ​Уявіть собі Лондон 15 січня 1759 року. Вулиці заповнені екіпажами, а в повітрі витає запах вугільного диму та аристократичної цікавості. Саме цього дня в елегантному особняку Монтегю-хаус відбулася подія, що змінила наше уявлення про культуру: вперше для публіки відкрився Британський музей. Це був перший у світі національний публічний музей, який належав не королю чи церкві, а всьому народу (ну, принаймні тій його частині, що мала пристойний вигляд). 🎩✨ ​Все почалося з одного дуже допитливого лікаря — сера Ганса Слоуна. За своє життя він назбирав понад 71 тисячу експонатів: від засушених рослин і рідкісних книг до античних монет і дивних ідолів. У своєму заповіті він запропонував цю «купу багатства» державі за символічну суму. Парламент почухав потилицю, провів лотерею (так, музей фінансували азартні ігри!), і вуаля — національна скарбниця готова. 🎰🏺 ​Ось кілька нюансів тогочасного «музейного етикету», які сьогодні здаються дикими: ​Вхід за записом: Ви не могли просто зайти з вулиці. Потрібно було подати письмову заяву, дочекатися схвалення і отримати квиток на певну годину. Музейники боялися «неконтрольованого натовпу», тому пускали лише 15 осіб на годину. 📝🕰️ ​Екскурсія-спринт: Гід проводив відвідувачів залами так швидко, що роздивитися єгипетську мумію чи грецьку вазу було майже неможливо. Люди скаржилися, що їх «проганяють крізь знання, як крізь стрій». ​Музей «усього»: Тоді під одним дахом сусідили скелети динозаврів, середньовічні рукописи та етнографічні маски. Це був такий собі інтелектуальний вінегрет, який згодом розділили на окремі установи (наприклад, Природничий музей). 🦖📜 ​З часом Британський музей перетворився на справжню «імперію знань». Саме тут зберігається Розетський камінь, завдяки якому ми навчилися читати ієрогліфи, та мармури Парфенона. Сьогодні це місце, де можна здійснити навколосвітню подорож за кілька годин, не виходячи з будівлі. ​Британський музей навчив світ головному: історія — це не приватна власність, а спільний спадок. І хоча дискусії про те, чи варто повернути деякі експонати на батьківщину, не вщухають досі, 15 січня назавжди залишиться днем, коли знання перестали бути привілеєм обраних. 🏛️🗝️

🚨 На правому березі Києва призупинено рух електротранспорту Для забезпечення перевезень пасажирів на окремих напрямках організовано роботу дублюючих автобусних маршрутів. 🚌 Автобуси курсують за напрямками тролейбусних і трамвайних маршрутів: 🚎 Замість тролейбусів: № 3ТР «Залізничний масив — Палац спорту» № 4ТР «пр. Свободи — ст. м. Площа Українських Героїв» № 6ТР «Мінський масив — Майдан Незалежності» № 8ТР «вул. Смілянська — ст. м. Площа Українських Героїв» № 11ТР «Національний музей архітектури та побуту України — Багринова гора» № 14ТР «Ботанічний сад — залізничний вокзал Центральний» № 17ТР «пл. Космонавтів — ст. м. Площа Українських Героїв» № 23ТР «вул. Мрії — ст. м. Лук’янівська» № 24ТР «вул. Північна — пр. Свободи» № 26ТР «пр. Свободи — ст. м. «Нивки» № 27ТР «ст. м. Почайна — зал. ст. Київ-Волинський» № 28ТР «пр. Свободи — ст. м. Лук’янівська» № 32ТР «вул. Північна — вул. Сошенка» № 33ТР «Мінський масив — залізничний вокзал Південний» № 35ТР «пр. Свободи — вул. Кадетський Гай» № 36ТР «вул. Північна — вул. Чорнобильська» № 38ТР «ст. м. Видубичі — Музей історії України у Другій світовій війні» № 40ТР «вул. Кадетський Гай — Палац спорту» № 41ТР «вул. Тулузи — ст. м. Святошин» № 42ТР «вул. Ольжича — ст. м. Либідська» № 43ТР «Кіберцентр — Дарницька площа» № 44ТР «вул. Північна — пр. Степана Бандери» № 45ТР «ст. м. Виставковий центр — ст. м. «Васильківська» 🚃 Замість трамваїв: № 1Т - Михайлівська Борщагівка — ст. Старовокзальна № 3Т - ст. Жуля Верна — ст. Старовокзальна № 12Т - пл. Тараса Шевченка — Пуща-Водиця № 14Т - Відрадний проспект — Контрактова площа» № 16Т - Контрактова площа — ст. м. Героїв Дніпра № 19Т - Контрактова площа — пл. Тараса Шевченка 🔼Всі схеми наразі створюємо в наших додатках ⚡️ Про відновлення руху електротранспорту буде повідомлено додатково. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

LG на CES 2026 представила оновлений ультратонкий Wallpaper TV з OLED-екраном, бездротовим One Connect Box на відстані до 10 м і технологіями Hyper Radiant Color та Brightness Booster Ultra, а також новий Gallery TV, створений разом із музейними кураторами, з режимом Gallery Mode, магнітними рамками та антибліковим Mini LED-екраном. Окремо компанія показала 100-дюймовий Micro RGB-телевізор на базі Mini LED. https://channeltech.space/devices/lg-wallpaper-micro-rgb-gallery-tv-ces-2026/

У Львові досі не розпочали відбудову Музею Романа Шухевича. Мер Львова Андрій Садовий і компанія не хотіли, щоб це зробив лідер "Європейської Солідарності" Петро Порошенко. Про це повідомив нардеп Олег Синютка, пише Четверта студія. “Два роки байдужості, нехтування національної пам’яті та просто цинізму. За моєю спиною руїни музею Романа Шухевича. Знищений московською ордою музей, який був місцем, де прийняв свою останню битву генерал-хорунжий УПА. На жаль, два роки ми маємо конкурси, проекти, погодження, але нічого не зроблено, щоб розпочати відбудову цього музею. Садовий і компанія не хотіли, щоб це зробив лідер “Європейської Солідарності” Петро Порошенко. Але і самі не хочуть. Бо це місце чуже для них. Це місце не є для них символом українського відродження і української перемоги”, – сказав Олег Синютка.

Сьогодні виповнюється 117 років від дня народження Степана Бандери (1 січня 1909 - 15 жовтня 1959). На фото він виступає біля могили Євгена Коновальця на цвинтарі у Роттердамі (Нідерланди) під час відзначення 20-х роковин його загибелі. Травень 1958 р. Наші Герої, провідники українського визвольного руху сьогодні пишалися б українською нацією - нарешті в головному ми єдині, рішучі та відчайдушно боремося за свою державу. Й виборюємо її як і заповідав Степан Бандера: "самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом". І в цій боротьбі нарешті прийшов той істочний час, який він передбачав - "коли один скаже "Слава Україні!", а мільйони відповідатимуть "Героям слава!" ✒️Про Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери у Лондоні: https://www.facebook.com/516524395520175/posts/578228529349761/ ✒️Меморіал Героям в Елленвілі, США: https://www.facebook.com/516524395520175/posts/874410019731609/ ©️ Diaspora.ua 2019 #УД_Степан_Бандера #УД_1_січня