Якщо чисельність ЗСУ планують обмежувати, аналогічні ліміти мають стосуватися і війська рф, — Кая Каллас ➡️ Росія повинна понести повну відповідальність за свої дії — необхідне повне відшкодування завданих Україні збитків і негайна репатріація депортованих українських дітей. ➡️ Не може бути жодної амністії за скоєні рф воєнні злочини. ➡️ Найбільша загроза зараз полягає в тому, що росія отримує більше за столом переговорів, ніж досягла на полі бою. ➡️ Росія не є наддержавою. Сьогодні росія розбита. ➡️ Європа інколи надто повільна, це точно; її точно потрібно реформувати. Але ми точно знаємо, хто ми є і за що ми стоїмо. ➡️ Всупереч тому, що дехто може сказати, Європі не загрожує цивілізаційне стирання. Насправді, люди все ще хочуть приєднатися до нашого клубу — і не лише наші співвітчизники-європейці. Коли я була в Канаді минулого року, мені сказали, що понад 40% канадців зацікавлені в приєднані до ЄС.

#історія #факт Флоренс Фостер Дженкінс: Тріумф глухоти над здоровим глуздом. ​Якщо історія музики — це храм, то Флоренс Фостер Дженкінс — це людина, яка забігла туди з вогнегасником і випадково влаштувала справжній перформанс. Вона стала найвідомішою сопрано світу не завдяки своєму голосу, а всупереч будь-яким законам акустики, логіки та фізіології. 🎻 ​Флоренс народилася у 1868 році в заможній родині в Пенсільванії. Батько відмовився фінансувати її музичну освіту, ймовірно, маючи кращий слух, ніж батьківське терпіння. Проте після його смерті у 1909 році Флоренс отримала спадок, який дозволив їй нарешті випустити на волю свого внутрішнього солов’я — птаха з явними ознаками ларингіту та повною відсутністю координації. ​Вона заснувала «Клуб Верді» в Нью-Йорку та почала давати приватні концерти. Її техніка була революційною: вона ігнорувала ноти, ритм та темп, вважаючи їх лише прикрими перешкодами на шляху до самовираження. Слухачі на її виступах часто прикривали обличчя хустинками, щоб не видати істеричний сміх, який Флоренс сприймала як «екстатичне розчулення». У той час як у москві того періоду оперні диви боролися за прихильність імператорських театрів за допомогою академічної вивіреності, Дженкінс просто купувала собі крила з пір’я та виходила на сцену в образі «Ангела натхнення». 🎻 ​Кульмінація її «кар'єри» настала 25 жовтня 1944 року. У віці 76 років вона орендувала легендарний Карнегі-хол. Квитки були розпродані за лічені години, а тисячі людей залишилися на вулиці, благаючи про вхід. Це був технологічний парадокс: у добу, коли звукозапис уже міг зафіксувати найменшу фальш, публіка прагнула почути саме її. Коли вона почала виконувати арію Цариці ночі Моцарта, зал вибухнув сміхом, який Флоренс сприйняла за розчулення. Це не був спів — це була імітація звуку скла, яке дряпає метал під час шторму. ​Флоренс померла через місяць після цього виступу, у листопаді 1944 року, ймовірно, на піку абсолютної впевненості у власному генії. Вона довела, що щира віра у свій талант здатна замінити будь-які вокальні дані. Її записи, що збереглися донині, є найкращим інструментом для дослідження людської психології: ми любимо її не за те, як вона співала, а за зухвалість бути жахливою у світі, що вимагає досконалості. 🎻 ​Дженкінс назавжди залишилася в історії як нагадування: якщо ви достатньо гучно вірите у власну велич, історія зрештою здасться і впише ваше ім'я у свої аннали — навіть якщо це буде зроблено з іронічною посмішкою. 🎻

#поезія Той клавесин і плакав, і плекав чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов'ї, своє гніздо щодня звивають будні, упав романс, як він любив її і говорив слова їй незабутні. Він цей вокал підносив, як бокал. У нього був метелик на маніжці. Якісь красуні, всупереч вікам, до нього йшли по місячній доріжці. А потім зникла музика. Антракт. Усі мужчини говорили прозою. Жінки мовчали. Все було не так. Їм не хотілось пива і морозива. Старий співав без гриму і гримас. Були слова палкими й несучасними. О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними.

#дати #свята Таємниці святого Валентина: Від суворих римських канонів до рожевого глянцю 💘 Кожного року 14 лютого світ накриває хвиля романтики, але історія цього дня набагато драматичніша, ніж здається на перший погляд. Поки сучасники обмінюються листівками з сердечками, історики продовжують розплутувати клубок із язичницьких обрядів та християнського самопожертування. 🧐 Луперкалії: Коли все починалося з батогів 🐺 Давньоримське коріння цього дня сягає свята Луперкалій — фестивалю очищення та родючості. Замість цукерок і квітів, римляни використовували смужки шкіри жертовних тварин, якими символічно вдаряли жінок, вірячи, що це принесе легкі пологи та багатодітність. Видовище було далеким від сучасних стандартів «романтичного побачення». 😅 Хто ж такий Валентин? 📜 Церква знає щонайменше трьох мучеників з цим іменем. Найпопулярніша легенда розповідає про римського священника, який всупереч забороні імператора Клавдія II Готського таємно вінчав легіонерів. Імператор вважав, що сім’я заважає воїну бути безжальним на полі бою, а Валентин вважав, що любов вища за накази тиранів. Результат був передбачуваний — страта. За переказами, перед смертю він зцілив доньку свого тюремника та залишив їй записку, підписану «Твій Валентин». 💌 Від Шекспіра до комерції 🎭 Романтичного забарвлення день набув значно пізніше — у середні віки, завдяки зусиллям Джеффрі Чосера та Вільяма Шекспіра, які оспівували 14 лютого як час, коли птахи починають шукати собі пару. А вже в XIX столітті промислова революція перетворила рукописні освідчення на масовий продукт. Сьогодні це свято — ідеальний привід нагадати близьким про свої почуття, хоча для справжньої уваги календарне підтвердження точно не є обов’язковим. Головне — не забувати, що за кожною «валентинкою» стоїть тисячолітня історія боротьби за право любити. 🥂

З Днем Народження, Волейбол!🥳😍 Сьогодні ми святкуємо день народження гри, яка вчить нас єдності та стійкості. В умовах сьогодення волейбол для українців став ще одним символом незламності – ми продовжуємо тренуватися, грати та перемагати всупереч усьому. Ми пишаємося нашими гравцями, які прославляють країну на міжнародній арені, і кожним клубом, що виховує нове покоління чемпіонів💙💛 Бажаємо всій волейбольній спільноті мирного неба, натхнення та якомога більше приводів для гордості. Нехай український волейбол звучить гучно на весь світ! І, звичайно ж, ми дякуємо нашим Героям, воїнам ЗСУ, які кожного дня тримають фронт, стримують ворога та виборюють для нас можливість жити й грати у вільній Україні! #volleyballua #волейболуа #volleyball #волейбол

#історія #події Небесний експрес: Як «повітряні фіакри» з’єднали Київ та Одесу. ​8 лютого 1928 року відбулася подія, яка змусила українців підняти голови до неба не через грім, а через розклад польотів. Саме цього дня розпочалося регулярне пасажирське авіасполучення за маршрутом Київ — Одеса. Тепер шлях до моря став не лише романтичним, а й блискавичним (за тогочасними мірками, звісно). ✈️🌊 ​Уявіть собі цей сервіс: літаки, що більше нагадували консервні банки з крилами, ніж сучасні лайнери, і пасажирів, які почувалися справжніми підкорювачами космосу. Тодішній політ був справжньою пригодою: шум двигунів такий, що розмови велися жестами, а турбулентність сприймалася як особиста образа від природи. Проте замість кількаденної тряски у задушливих вагонах потягів, шлях займав лічені години. 💼🌬️ ​Організацією перевезень займалося товариство «Укрповітрошлях». Вони розуміли маркетинг по-своєму: головне не м’які крісла, а факт того, що ви снідаєте на Хрещатику, а обідаєте вже з видом на Воронцовський маяк. Це був справжній прорив для логістики тогочасної України, який заклав фундамент цивільної авіації. ⚓🏙️ ​Цікаво, що пасажирська авіація в ті роки розвивалася всупереч логіці радянської системи, яка більше тяжіла до перевезення чавуну, ніж людей. Проте попит на швидкість виявився сильнішим за бюрократію. Київ та Одеса стали ближчими, а українське небо — частиною великої транспортної мережі, що назавжди змінило темп життя в країні. 📈🎩 ​Сьогодні, коли ми вибираємо між лоукостерами та комфортними автобанами, варто згадати тих відчайдухів 1928 року. Вони летіли без GPS та стюардес із напоями, тримаючись за капелюхи, аби просто довести: Україна — це сучасність, яка має крила. 🦅✨

«Військову логістику потрібно віддати "Новій Пошті", а сотні тисяч людей, які зараз забезпечують логістику в тилах, можна відправити в бойові бригади», - командир підрозділу розвідки ВСУДеніс Ярославський

#історія #події Сходження королеви: Як принцеса Елізабет лягла спати в Кенії, а прокинулася монархинею 👑 6 лютого 1952 року історія Британської імперії (яка тоді вже стрімко перетворювалася на Співдружність) розділилася на «до» та «після». Поки 25-річна принцеса Елізабет разом із чоловіком Філіпом перебувала з візитом у Кенії, у далекому Лондоні, у Сандрінгемському палаці, тихо відійшов у вічність її батько — король Георг VI. 🕯️ Доля підготувала принцесі іронічний і водночас величний сценарій. Звістку про смерть батька вона отримала не в позолочених залах, а в готелі «Treetops», що був споруджений прямо на гігантському фіговому дереві посеред джунглів. Один із мисливців, що супроводжував принцесу, пізніше записав: «Вперше в історії світу молода дівчина піднялася на дерево принцесою, а спустилася з нього королевою». 🌳 Це було не просто сходження на престол, а початок цілої епохи — Другої Єлизаветинської ери. Елізабет отримала корону в часи, коли Британія ще оговтувалася від Другої світової, а картки на продукти все ще були реальністю. Молода монархиня стала символом оновлення. Вона була першою, чию коронацію пізніше транслювали по телебаченню, всупереч застереженням консерваторів, що «магія монархії зникне під світлом софітів». 📺 Її правління тривало понад 70 років — абсолютний рекорд в історії Британії. Вона бачила 15 прем'єр-міністрів (від Вінстона Черчилля до Ліз Трасс), пережила «холодну війну», деколонізацію Африки та навіть Brexit. Елізабет II стала тією незмінною константою, яка тримала націю, коли світ навколо божеволів. 🏛️ Цікаво, що 6 лютого вона завжди проводила в тиші, вшановуючи пам'ять батька. Для всього світу це був день початку її великого шляху, а для неї — особиста трагедія втрати близької людини. Сьогодні ми згадуємо її як жінку, яка з юнацьким запалом взяла на себе тягар обов'язку і несла його з бездоганною гідністю до останнього подиху. 👸

#історія #речі Коли ви востаннє бачили взуття, що є водночас знаряддям тортур і витонченим інструментом для створення ефірної краси? Пуанти — це архітектурний шедевр, що дозволяє людині буквально ігнорувати закони гравітації та анатомії заради мистецтва. 🩰✨ Всупереч поширеній думці, балерини не завжди танцювали на кінчиках пальців. У XVIII столітті вони носили важке взуття на підборах (так, спробуйте в такому зробити фуете!). Революція сталася завдяки Марії Тальйоні. У 1832 році в балеті «Сильфіда» вона вперше піднялася на пальці, щоб створити образ невагомого духу. Тоді це було чисте безумство: її туфлі були звичайними атласними капцями, прошитими нитками, щоб хоч якось тримати форму. Ніякого гіпсу, тільки хардкор і сталева воля. 🕊️💪 Сучасні пуанти — це не про м'якість. Їхня носова частина, так званий «коробочка» або «стакан», виготовляється з багатьох шарів мішковини та паперу, склеєних спеціальним складом. Це майже пап'є-маше, яке після застигання стає твердим, як камінь. До речі, балерини мають цілий ритуал «приборкання» нового взуття: вони його б’ють об стіни, розминають молотком або навіть дверним прорізом, щоб зробити туфлі слухняними. 🔨🩰 Цікавий факт: професійна балерина може «вбити» пару пуантів за одну виставу, якщо партія дуже насичена. Те, що глядачеві здається легкою хмаринкою, насправді є результатом роботи взуття, яке зношується з космічною швидкістю. 🌠💨 Пуанти — це вічний символ балету. Вони вчать нас, що за кожним легким порухом стоїть жорстка конструкція, а за кожною усмішкою на сцені — мозолі та піт. Це предмет, який перетворив людську стопу на продовження пензля художника, що малює в повітрі історію кохання чи трагедії.

#історія #постаті Людвіг Ергард: Професор, який нагодував Німеччину сигарами та свободою. Якщо ви чуєте термін «Німецьке економічне диво», знайте — у цього дива є конкретне ім’я, прізвище та незмінний атрибут у вигляді товстої сигари. 4 лютого 1897 року народився Людвіг Ергард, людина, яка довела: щоб підняти країну з попелу, не потрібні жорсткі накази, а потрібна свобода підприємництва. 🇩🇪📈 Реформа всупереч усім Після 1945 року Німеччина лежала в руїнах. Люди голодували, процвітав чорний ринок, а гроші (рейхсмарки) перетворилися на фантики. Окупаційна влада союзників намагалася регулювати кожну буханку хліба. Але Ергард, ставши директором управління економіки, пішов на ризик. У неділю (коли всі чиновники відпочивали) у червні 1948 року він оголосив про введення нової валюти — німецької марки — і одночасно скасував державний контроль над цінами. Коли американський генерал Клей запитав його: «Як ви посміли змінити мої розпорядження?», Ергард спокійно відповів: «Пане генерале, я їх не змінив, я їх скасував». 🚬🔥 Соціальне ринкове господарство Його формула була простою: «Добробут для всіх». Він вірив, що держава не повинна керувати бізнесом, а має лише створювати чесні правила гри. Результат приголомшив світ: товари миттєво з'явилися на полицях, інфляція зупинилася, а Німеччина за лічені роки перетворилася з руїни на провідну економіку світу. 🏗️✨ Канцлер-оптиміст Згодом Ергард став другим канцлером ФРН. Він не був типовим політиком-популістом. Він був професором-практиком, який обожнював статистику і якісний тютюн. Навіть коли його критикували, він відповідав економічним зростанням. Його успіх став найкращим щепленням від комунізму для Західної Німеччини. 📉➡️🚀 Для сучасної України досвід Ергарда — це настільна книга. Він показав, що навіть після тотальної війни країна може стати заможною, якщо дати людям можливість працювати на себе, а не на бюрократичний апарат.