#історія #постаті #музика Коли мова заходить про Селін Діон, музичні критики зазвичай розділяються на два табори: одні шукають беруші, інші — носовички. Але якщо відкинути сентиментальну позолоту, перед нами постає унікальний антропологічний та технічний феномен. Діон — це не просто голос, це ідеально налаштований біологічний інструмент, що виник на перетині квебекського провінціалізму та агресивного глобалізму. ​Її шлях до олімпу нагадує ретельно сплановану військову операцію. Вихід на англомовний ринок був би неможливим без диктаторської дисципліни та повної відмови від вокальних дефектів, які зазвичай роблять виконавця "людяним". Вона стала символом епохи, де технічна досконалість запису почала домінувати над сирим драйвом. Поки гранж-сцена в Сіетлі захлиналася від власного відчаю та брудних гітар, Селін уособлювала стерильний, доведений до абсолюту комфорт. ​Цікаво спостерігати, як її творчість трансформувалася під впливом технологій. Вона була однією з перших, хто зрозумів: у світі, де звук стає цифровим, потрібно співати так, щоб жоден алгоритм не знайшов похибки. Її вокал — це математична модель щирості. Це особливо помітно в історії з My Heart Will Go On. Діон спочатку терпіти не могла цю пісню, вважаючи її занадто солодкою навіть для свого репертуару. Проте комерційне чуття та продюсерський розрахунок створили гімн, що став не просто саундтреком, а звуковим фоном для цілого покоління, яке повірило, що трагедію можна упакувати в ідеальний радіоформат. ​У певному сенсі Діон — це відповідь музичної індустрії на запит про стабільність. Вона не бунтувала, не ламала готелів і не зловживала речовинами. Її єдиною залежністю була точність. Навіть зараз, зіткнувшись із рідкісною хворобою, вона демонструє ту саму крижану витривалість, яка зробила її іконою. Це історія про те, як голос може стати архітектурною спорудою — монументальною, дещо холодною, але бездоганно спроектованою.

JBL анонсувала два репетиційні підсилювачі з AI-обробкою — BandBox Solo і BandBox Trio. Вбудований Stem AI дозволяє ізолювати або прибирати інструменти й вокал з треків по Bluetooth. BandBox Solo коштує $250, BandBox Trio — $600. Час автономної роботи — до 6 годин у Solo і до 10 годин у Trio. https://channeltech.space/gadgets/jbl-bandbox-solo-trio-ai-practice-amps/

#історія #музика The xx: Архітектори меланхолійного мінімалізму, що змінили ландшафт інді-музики. У світі, де більшість поп-музики прагне до епатажу, гучних бітів та яскравих візуальних ефектів, лондонське тріо The xx (Ромі Медлі Крофт, Олівер Сім та Джеймі Сміт, відомий як Jamie xx) обрало абсолютно протилежний шлях. З моменту свого заснування у 2005 році, цей гурт став уособленням інді-попу нового покоління, де мінімалізм, інтимність та емоційна глибина говорять голосніше за будь-які крики. Коли The xx випустили свій дебютний однойменний альбом у 2009 році, він прозвучав як ковток свіжого повітря, що просочився крізь темряву. Їхня музика була оголеною, майже спартанською: мінімалістичні гітарні рифи, що нагадували про пост-панк, пульсуючі електронні біти, створені Джеймі xx, і, звісно, гіпнотичний дуетний вокал Ромі та Олівера. Їхні голоси, які часто звучать майже пошепки, наповнені невисловленими емоціями, нерозділеним коханням, смутком та пошуком близькості. Кожна пісня The xx — це немов інтимний щоденник, відкритий лише для найближчих друзів. Їхній підхід до музики був зухвалим у своїй простоті. Замість того, щоб заповнювати простір звуками, вони свідомо залишали його порожнім, дозволяючи кожній ноті, кожній паузі мати вагу. Цей "простір" став їхньою фірмовою рисою, створюючи атмосферу меланхолії та самотності, яка, парадоксальним чином, приваблювала мільйони. Альбом "xx" отримав престижну Mercury Prize і миттєво зробив гурт однією з найвпливовіших інді-груп десятиліття. Після успіху дебюту, The xx продовжили розвивати своє унікальне звучання. Альбом "Coexist" (2012) заглибився в ще більш абстрактні та емоційні пейзажі, а "I See You" (2017) продемонстрував їхній розвиток, додавши більше танцювальних елементів та сміливіших аранжувань, багато в чому завдяки зростаючому впливу Джеймі xx як сольного діджея та продюсера. Проте, навіть з новими елементами, вони зуміли зберегти свою впізнавану інтимність та емоційну чесність. The xx стали не просто музичним гуртом, а культурним феноменом, який довів, що тиха, роздумлива музика може бути такою ж потужною, як і гучні хіти. Вони надихнули безліч інших виконавців, створивши свій власний мікрожанр інді-попу. Їхня здатність перетворювати особисті переживання на універсальні почуття, обгортаючи їх у мінімалістичні та гіпнотичні звукові ландшафти, зробила їх голосом цілого покоління, що цінує автентичність та глибину. The xx довели, що для того, аби залишити слід у серцях слухачів, іноді достатньо лише щирого шепоту. https://youtu.be/JKxYPJNb2dk?si=rPK4mMw8mEd6MDFn

#дати #свята Всесвітній день The Beatles: Коли світ став трохи солодшим і значно голоснішим. ​16 січня 1957 року в Ліверпулі, у вологому підвалі на Меттью-стріт, відкрився клуб Cavern. Тоді це була просто чергова точка для джазових фанатів, але історія мала свої плани. Саме тут четверо хлопців із дивними зачісками почали перетворювати світ на одну велику «бітломанію». 🎸🍏 ​Сьогоднішнє свято — це не просто про музику. Це про те, як четверо пролетарських юнаків зламали культурні кордони ефективніше, ніж це робили політики десятиліттями. ​Чому ми досі наспівуємо їхні мелодії: ​Революція у вухах: Вони не просто писали пісні — вони створювали нові світи. Від наївного «She Loves You» до психоделічного «Lucy in the Sky with Diamonds» — кожен альбом ставав інтелектуальним вибухом. ​Британське вторгнення: The Beatles довели, що для завоювання Америки не потрібні танки — достатньо гарного вокалу, харизми та правильних акордів. Вони змінили моду, ставлення до релігії, політику та навіть довжину волосся у всього покоління. 💇‍♂️🕺 ​Геній простоти та складності: Леннон і Маккартні створили тандем, який навчив нас, що поп-музика може бути високим мистецтвом, а авангард — доступним кожному. ​ ​Навіть якщо Ви не вважаєте себе фанатом рок-н-ролу, Ви все одно живете у світі, який вони збудували. Сучасна музична індустрія, відеокліпи, стадіонні концерти — усе це має в собі ДНК ліверпульської четвірки. 🥁✨ ​Тож сьогодні чудовий привід дістати стару платівку (або просто запустити плейлист) і згадати, що «All You Need Is Love». Або хоча б хороша кава під звуки «Yesterday».

#сторія #події Гімн, що вистояв: Як музика Вербицького стала кодом нації 🇺🇦 Кожен українець знає ці перші акорди, від яких по шкірі пробігають «мурахи» розміром з добрий кавун. Але чи замислювалися ви, що 15 січня 1992 року наша держава нарешті отримала свій офіційний музичний «паспорт»? Саме цього дня Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного Гімну. Історія цієї мелодії — це справжній трилер із елементами детективу та незламності. Михайло Вербицький, скромний священник і композитор, написав музику на вірші Павла Чубинського ще у XIX столітті. Тоді він навряд чи міг уявити, що під ці звуки будуть народжуватися і вмирати імперії, а через сто років під них підійматимуть прапор незалежної держави. 🎼 Довгий час радянська влада намагалася «заглушити» цю мелодію, пропонуючи натомість сурогати про «братні народи». Але, як кажуть, справжній хіт неможливо заборонити цензурою. Музика Вербицького — це не просто набір нот, це енергетичний згусток, який дивним чином поєднує в собі церковну велич і бойовий козацький дух. ⚔️ Затвердження музичної редакції у 1992-му стало фінальною крапкою в дискусіях «а що ж нам співати?». Цікаво, що текст Гімну («Ще не вмерла України...») офіційно затвердили значно пізніше, лише у 2003 році. Проте саме музика з 15 січня почала супроводжувати кожен офіційний ранок країни, нагадуючи, що ми не просто «територія», а нація з власним ритмом серця. 💓 Це наш офіційний маніфест волі, завізований історією та часом. І так, співати його вголос — це найкращий фітнес для душі. 🎤✨ Коли на початку 90-х Україна нарешті скинула «братні» кайдани, постало рубане питання: під яку музику ми будемо крокувати в майбутнє? Вибір Гімну нагадував епічне шоу талантів, де на кону стояла не просто популярність, а акустичний символ вічності. Дискусії були настільки палкими, що диригентські палички ледь не перетворювалися на шаблі. ⚔️ Основними «конкурентами» перевіреного часом Вербицького були справжні титани українського мелосу. Давайте глянемо, хто дихав у потилицю нашому переможцю: «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний...») ⛪ Микола Лисенко створив справжній духовний шедевр. Багато хто вважав, що саме цей величний хорал має бути державним славнем. Він ідеально підходив для урочистих соборів, але для футбольних матчів чи військових парадів йому, можливо, бракувало тієї самої «маршової» агресії та драйву. Сьогодні він залишається нашим духовним гімном, що теж неабиякий статус. «Запорозький марш» 🐎 Мелодія Євгена Адамцевича (в обробці Віктора Гуцала) настільки потужна, що під неї хочеться негайно осідлати коня і відвоювати Крим (що, власне, завжди актуально). Це був би неймовірно енергійний гімн, але критики закидали йому відсутність вокальної партії, яка б об’єднувала народ словами. «Ой у лузі червона калина...» 🌿 Гімн Українських Січових Стрільців. Пісня, яку ми всі знову заспівали на повні груди після 24 лютого. Вона була надто «повстанською» для тогочасного обережного парламенту, де ще сиділо чимало «червоних» піджаків, у яких від цієї мелодії починалася алергія. «Марш Нової Армії» («Зродились ми великої години...») 🦅 Гімн ОУН. Потужно? Безперечно. Радикально? Для 1992 року — занадто. Тоді політикум шукав щось більш «соборне» і менш партійне. Зрештою, перемогла композиція «Ще не вмерла України...». Чому? Бо вона пройшла випробування часом, підпіллям і тюрмами. Вона була вже не просто піснею, а паролем. Вибір музики Вербицького 15 січня 1992 року був актом історичної справедливості: ми повернули собі те, що в нас намагалися вкрасти десятиліттями. ✍️🇺🇦

«Doré Chee» — живое музыкальное путешествие, где украинское слово встречается с трип-хопом, прог-грувом, этникой и импровизацией. Хайфа, Иерусалим и Тель-Авив — январь 2026 Программа исполняется на украинском языке. После почти двухлетней паузы Doré Chee (до речі) возвращаются на сцену — без долгих анонсов и громких заявлений. Решение возникло почти спонтанно — как внутренняя необходимость снова говорить со сцены языком музыки и поэзии. «Решение получилось спонтанным — без долгих анонсов, буквально за неделю до концерта. Во многом нас подтолкнуло и то, что продолжает происходить в Украине. Поэтому часть средств от концерта пойдёт на поддержку детского фонда в Украине — “Корпорація монстрів”.» Это не просто серия концертов. Это живое музыкальное путешествие, где украинское слово встречается с трип-хопом, прог-грувом, этникой и импровизацией — и становится частью ритма, а не “декорацией” поверх музыки. 📍 Даты и города: 🎶 15 января — Хайфа, Podval (OM x PODVAL) Двери: 19:30 | Начало: 20:00 🎶 17 января — Иерусалим, Besarabia Двери: 20:00 | Начало: 20:30 🎶 5 марта — Тель-Авив, Levontin 7 Что это за проект Doré Chee (до речі) Doré Chee (до речі) — израильский экспериментальный литературно-этнографический проект на стыке прог-грува, трип-хопа, этнических тембров, поэзии и импровизации. Но в реальности это звучит не как набор жанров, а как единая форма, где музыка и текст держатся вместе и работают на одно состояние. Почему они говорят «литературно-этнографический» «Литературный» — потому что в центре стоит поэзия. Не как украшение и не как цитата, а как смысловой мотор всей программы. «Этнографический» — потому что важен не только язык, но и культурный слой: интонации, звучание украинского слова, отзвуки традиции, память, которая слышна даже в паузах. Это не академическая этнография, а сцена, где культура слышна, а не объясняется. Импровизация и принцип «здесь и сейчас» У проекта принципиально важна импровизация. Есть каркас программы, но внутри она каждый раз собирается заново: меняются акценты, темп, длина инструментальных фрагментов, то, как ложится текст. Отсюда их формула: это музыка, которая существует здесь и сейчас — и второй раз в точности не случится. Поэзия Павла Тычины — основа программы В центре концертной программы — поэзия раннего Павла Тычины. Павло Тычина (1891–1967) — один из самых известных украинских поэтов XX века. Его ранняя лирика считается особенно сильной: музыкальная по ритму, образная, местами авангардная по звучанию. Позднее его биография и творчество стали более противоречивыми из-за советского политического контекста и официальных ролей, но ранние тексты живут отдельно — к ним возвращаются, их переосмысляют, и они органично ложатся на современную музыкальную форму, потому что внутри них уже есть напряжение и ритм. Состав Doré Chee Zhenja Shmuter — вокал Angelina Blumenfeld — бэк-вокал Sergey Engel — бас-гитара Anatoliy Magdalinsky — барабаны Ilya Mazya — дудук Farhod Miralimov — пианино / клавишные Участники проекта также известны по коллективам «Модель для сборки», «Шум», «Аусвайс» и другим. Этот разный опыт хорошо слышен в их звуке — Doré Chee не укладывается в один жанр и не стремится к этому. ❓ Вопрос к аудитории: Для вас концерт — это прежде всего музыка, слово или то редкое состояние, когда они совпадают и начинают работать вместе? 📖 Полный материал о проекте — здесь: https://news.nikk.co.il/dore-chee/ #DoréChee #доречі #украинскаяпоэзия #ПавлоТычина #культураИзраиля #украинцывизраиле #живойконцерт #трипхоп #проггрув #этника #импровизация НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

Мені здається, що для сьогоднішнього, з дозволу сказати свята, найбільше підходить пісня одного з першопрохідників стилю HMR в СРСР, групи з Прибалтики "Kardāns". Запис 1975 року. Через кілька років частина музикантів залишить СРСР, решта увіллються у філармонічний колектив "Džeza brālība" та інший вокаліст іноді виконуватиме цю пісню, дещо м'якше. Але після виступу "Džeza brālība" у Таллінні, у культурній програмі "Оліпіади-80", він був розформований наказом Міністерства культури СРСР. Аудіо-запис оцифрований та оброблений у 2009 році. http://www.ik-music.net/ https://youtu.be/gMkddyR9F70?si=yLjmwZpJadcQXEoV

#історія #постаті Маестро української душі: Григорій Верьовка та його невмирущий хор 🎶 25 грудня 1895 року народився чоловік, чиє прізвище сьогодні асоціюється з величчю українського народного співу. Григорій Гурійович Верьовка — композитор, диригент і педагог, який зумів підняти фольклорну традицію на рівень світового академічного мистецтва 🇺🇦. Чому його постать є знаковою для нашої культури? 🎤 Творець легендарного колективу У 1943 році, у самий розпал Другої світової війни, Верьовці доручили створити Державний український народний хор. Він особисто їздив селами, шукав самородків із унікальними голосами та збирав народні пісні. Завдяки його праці українська пісня зазвучала професійно, потужно та багатогранно 🎼. 🎹 Гармонія традиції та класики Верьовка не просто копіював народне виконання. Він майстерно поєднував автентичний гуртовий спів із високою диригентською технікою. Його обробки пісень, таких як «Ой, як же було ізпрежди віка», стали еталонними та зберегли дух минулих поколінь для сучасників 🎻. 🌟 Виховання талантів Григорій Гурійович був не лише диригентом, а й видатним викладачем Київської консерваторії. Він виховав плеяду митців, які продовжили його справу, а його дружина, Елеонора Скрипчинська, була його вірним соратником та помічницею в розбудові хору 🤝. 🌍 Посол української культури Під його керівництвом хор став візитівкою України за кордоном. Світ захоплювався не лише вокалом, а й унікальним поєднанням хору, оркестру народних інструментів та хореографії. Сьогодні Національний хор, що носить його ім’я, продовжує традицію, закладену майстром понад 80 років тому 💃🕺. Григорій Верьовка довів, що народна пісня — це не минуле, а жива, пульсуюча енергія, яка здатна об’єднувати мільйони сердець 💙💛.

Сьогодні золотий ювілей святкує відома голлівудська зірка, акторка та модель родом з Києва МІЛЛА ЙОВОВИЧ, нагадує Diaspora.ua Мілла народилася 17 грудня 1975 року у Києві. Саме тут її матір Галина Логінова, яка тоді була акторкою кіностудії Довженка у Києві, зустріла свого чоловіка Богі Йововича, студента Київського медичного інституту, та народила Міллу. Згодом родина перебралися до Дніпра (тоді - Дніпропетровська). В січні 1981 року Мілла з матір'ю емігрували з СРСР. Спершу родина Йовович жила у Лондоні, а потім переїхала в Лос-Анджелес, США. Й хоча на момент переїзду Міллі виповнилося лише 5 років, вона може говорити українською та знає українські народні пісні. У Лос-Анджелесі Мілла дуже рано - в одинадцять років - почала кар'єру моделі. З підліткового віку вона також займалася вокалом, грою на фортепіано та електрогітарі, у 15 років ознайомилася із звукозаписом. Усього Мілла записала два альбоми. Цікаво, що у першому з них, "The Divine Comedy", є українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» у її виконанні. У 1993 р. її «Пісня Чужинця» (The Alien Song) стала саундтреком до фільму «Під кайфом у сум'ятті». Тож всі дані для вдалої музичної кар'єри Мілла, поза сумнівом, мала. Однак головною пристрастю та справою її життя став кінематограф. Вже в 13-річному віці вона дебютувала у стрічці «Злиття двох місяців». Згодом знімалася в таких картинах як «Повернення до блакитної лагуни» (1991); «Каффс» (головна жіноча роль); «Чаплін» (1992); «Його гра» Спайка Лі; у телефільмі «Нічний потяг до Катманду». Найбільш знаковими, очевидно, є її ролі у фільмах її колишнього чоловіка Люка Бессона - Лілу у «П'ятому елементі» і Жанни д'Арк у «Посланниця: Історія Жанни д'Арк». Тривалий час Мілла Йовович не виявляла чіткої україноцентричної позиції, проте зберігала ментальний зв'язок із батьківщиною, разом з матір'ю приїздила в Україну в 2005 році після Помаранчевої революції (хоча і російськомовне мистецьке середовище для неї було близьким, а поїздки до рф - частіші, ніж до України). В ході та після Революції Гідності підтримувала українців, закликала шанувальників робити пожертви до благодійних фондів допомоги українцям, що постраждали під час революції. По мірі розгортання російської збройної агресії проти України, а особливо з початком повномасштабної російсько-української війни в 2022 р., вона все частіше пише і говорить про війну, закликає допомагати українцям. Так, 9 червня 2022 р. вона записала відео в межах проєкту "Найвідоміші українці світу", щоб підтримати українців та привернути увагу до війни: "Я хочу надіслати послання любові й підтримки українцям у цей жахливий час їхньої історії, коли націю просто розривають на шматки, коли мільйони людей тікають як біженці в інші країни; коли воїни б’ються з навалою так відважно. Я хочу вам сказати: ми бачимо вас, ми молимося за вас і ми любимо вас. І ми вдячні вам за те, що ви боретеся за свою свободу". Восени 2022 р. голлівудська зірка емоційно відреагувала на ракетні обстріли столиці та інших міст України 10 жовтня 2022 р., написавши в своєму інстаграмі: "Моя рідна Україна сьогодні зазнала численних ракетних ударів. На вулицях колись мирних міст, якими я гуляла й красою яких милувалася, лежать мертві мирні жителі. Я спустошена руйнуваннями і не можу уявити, яке горе переживає зараз мій народ. Я можу лише сказати їм, що моє серце з ними. І воно розбивається їхнім горем. І я хочу, щоб вони знали, що я з ними... сьогодні я маю стояти на боці своєї батьківщини та горювати разом з нею. Я розділяю смуток разом з народом України". До цього допису Мілла додала гештег #СлаваУкраїні ©️ Diaspora.ua 2019-2022

#історія #особистості 🇩🇪 Останній Романтик і Воїн Слова: Генріх Гейне. Сьогодні, 13 грудня 1797 року, народився Крістіан Йоганн Генріх Гейне (нім. Christian Johann Heinrich Heine) — один із найвизначніших німецьких поетів, публіцистів та критиків XIX століття. Його творчість, що балансувала на межі романтизму та реалізму, здійснила революцію в німецькій мові та ліриці. Між Ніжністю та Іронією 🥀 Гейне часто називають «останнім романтиком» або «похоронником романтизму», оскільки він довів до досконалості традиційні романтичні мотиви (кохання, природа, нічні мрії), але водночас почав їх гостро пародіювати та критикувати. Його поезії притаманні: Лірична простота: Він писав мовою, близькою до розмовної, що робило його вірші надзвичайно доступними. «Розбитий» стиль: У своїх творах Гейне часто використовував несподіваний, цинічний або іронічний фінал, руйнуючи ідеалістичну картинку романтичної любові. Сум та краса: Його найвідоміша збірка, «Книга пісень» (Buch der Lieder, 1827), містить перлини світової лірики, зокрема вірш «Лорелея». Музичний Феномен 🎵 Однією з головних причин світової слави Гейне є його тісний зв'язок із музикою. Простота та мелодійність його віршів ідеально підходили для вокальної музики: Lied (Пісня): Гейне став найулюбленішим поетом композиторів-ліриків XIX століття. Його вірші були покладені на музику частіше, ніж твори будь-якого іншого німецького поета (за винятком, можливо, Ґете). Видатні Композитори: Його вірші надихнули таких майстрів, як Франц Шуберт, Роберт Шуман, Фелікс Мендельсон та Йоганнес Брамс, на створення сотень «художніх пісень» (Lieder), які стали основою німецького музичного романтизму. Політичний Публіцист і Вигнанець 🗣️ Гейне був не лише поетом, а й завзятим публіцистом, критикуючи реакційні політичні режими Німеччини та відстоюючи ідеї демократії та свободи. Його гострі фейлетони та політичні есеї викликали гнів влади. Вигнання: У 1831 році, через неможливість вільно публікуватися на батьківщині, Гейне емігрував до Парижа, де провів решту свого життя. Його твори в Німеччині були заборонені. «Матрацова гробниця»: Останні вісім років життя поет був прикутий до ліжка важкою хворобою (імовірно, розсіяний склероз), яку він із трагічною іронією називав своєю «матрацовою гробницею». Генріх Гейне залишається неперевершеним майстром, який поєднав велику ліричну чуттєвість із дотепним інтелектом та політичною сміливістю.