Читаю вже і 4-ту книгу "Потреба під Конотопом" з серії книг "Нескорені" Василя Краса. Цього разу мова йде про облогу московитами міста Конотоп. Ох, як важко було українцам боронити це місто. Дуже багато сцен битв, я ніби бачу на власні очі, як це відбувається. Цікаво, коли цей Степан Загорулко нарешті згине і хто його вб'є? Битва за Конотоп мені нагадало про теперішню російсько-українську війну. Ці самі амбіції московитів, і ці самі гасла українців, що "будемо стояти та боротися до кінця". Тому, згадуючи про минуле, ми повинні зробити все, щоби перемога була за нами.🇺🇦✌️ А ще я вважаю, що з цих історій має бути екранізація. Я уявляю це в стилі фільмів про пирата, (назву фільмів забула) в якому грав Джоні Депп, тобто, перша частина, потім друга, потім третья частина і так далі. Це був б і справді цікавий український історичний пригодницький серії фільмів, або сезоні серіалу, що нагадують "Гри престолів". Упевнена, що наш український серіал точно б прославився на весь світ. Особливо, коли там буде такий цікавий колоритний герой, як Ван Пей. Упевнена, колись такий фільм чи серіал обов'язково будуть створені. Бо весь світ має знати про те якою була Україна і за боролися і за що зараз борються українці.

Письменник Юрій Андрухович про те, чому добиватися поширення і популяризації української мови - це не прерогатива філологів, а стратегічна цінність і понятійний бар'єр із ворогом Сьогоднішній гість - той, хто мріяв стати рок-зіркою, натомість зруйнував канони совєтської поезії. Його слова гострі, але водночас сповнені сміху й болю. Книжки його читають у перекладах на десятки мов. Сам він невтомно говорить про Україну на різноманітних майданчиках Європи. Сьогодні ми маємо розмову з письменником, есеїстом, перекладачем Юрієм Андруховичем. https://espreso.tv/kultura-ukrainska-tse-strategichna-tsinnist-i-barer-iz-vorogom-yuriy-andrukhovich

#психологія ТИ НЕ СЛОВА. ТИ – ВІБРАЦІЯ. Ти стоїш мовчки. Не говориш ні слова. Не рухаєшся. Не дивишся. Але інша людина все вже зрозуміла. Вона відчула твій страх, недовіру, заздрість. Або навпаки – твою силу, спокій, впевненість. Енергія – первинна. Слова – вторинні. Ти можеш одягнути будь-яку маску. Але твою правду завжди читають мовчки. І саме вона керує твоєю реальністю. «Люди можуть не почути, що ти говориш, але вони точно відчують, ким ти є» - Екгарт Толле. Ти можеш посміхатися, говорити «все добре», але якщо всередині тривога, образа чи злість, люди реагують на це, а не на слова. Вони не знають, чому з тобою важко. Чому хочеться віддалитися? Чому не довіряють? Але вони відчувають. Енергія не бреше. Ось, невелика частина того, що ти можеш передавати, навіть мовчки: «Я не вірю в себе». Це відчувається миттєво: погляд униз, закрита поза, мікро-рух тіла. І світ реагує: не підтримує, не вибирає, не шанує. «Я злюся, але боюся сказати». Ти мовчиш, але довкола тебе стає важко. Тисне повітря. Люди стають напруженими і навіть не розуміють, чому. «Я хочу бути потрібним за будь-яку ціну». Твоя енергія прилипає, вона не є вільною. Вона просить: «Прийми мене! Зверни увагу!». Але чим сильніше ти намагаєшся, тим далі йдуть інші. Енергія створює твою реальність. Не твої слова приваблюють людей, а вібрація, яку ти випромінюєш. Не твої дії створюють сценарій, а стан, з якого ти дієш. Навіть коли ти нічого не кажеш – ти впливаєш. Ти випромінюєш. ЗАВЖДИ! Як змінити це? Спочатку зміни внутрішній фон. Ти не можеш обдурити енергію. Якщо всередині біль – спочатку проживи його. Звільни. Очисти. Працюй з тілом та диханням. Тіло передає все: напругу, блок, стислість. Розслабся і тоді зміниться стан, а зміниться стан – зміниться енергетичний посил. Чим більше брехні самому собі, тим каламутніший сигнал. Чим більше правди, тим чистіша вібрація. І люди це відчувають миттєво. Інсайт: Ти – не слова. Ти – вібрація. Те, як ти думаєш, дихаєш, дивишся, відчуваєш – вже створює першу реакцію світу на тебе. І ось це магія. Або саморуйнування.

#суспільство #культура #література 📚 Буктокери, книжкові клуби, нові книгарні — Україну сколихнув БУМ на читання? На «Книжковому Арсеналі» розпитали Оксану Забужко, Богдану Неборак, Ростислава Семківа та інших — що вони читають і чому книжкові клуби зараз у тренді. А ще — що купили на «Арсеналі» Олена та Володимир Зеленські та які книжки радять Женя з «Курган & Agregat» та Віталік Гордієнко. Детальніше: https://www.youtube.com/watch?v=VRv6bh40byY

Вчитель історії з Білої Церкви потрапив на шпальти газети The New York Times Так, тієї самої The New York Times, що читають мільйони у всьому світі. Але не за гучний скандал. Віталій Дрібниця — 59-річний вчитель-пенсіонер історії з Білої Церкви, методист, співавтор підручників, автор YouTube-каналу Vox Veritatis (що перекладається як «Голос істини»), який вже три роки веде інформаційну боротьбу з російською пропагандою онлайн. Про це йдеться у статті на сайті NYT. Майже щодня Віталій Дрібниця по кілька годин розмовляє з росіянами на платформі Chatroulette. Використовує факти, гострі запитання, щоб розвінчати поширені міфи російської пропаганди: що Україна як нація була створена Радянським Союзом, що її лідери є неонацистами або що її мова є лише діалектом російської мови. Віталій розповідає, що часто зустрічає агресивних і «зомбованих» співрозмовників у чат-рулетці, але не опускається до їхньої манери спілкування. Він дістає історичний факт, спокійно пояснює, наводить джерело, цитує документ, карту, хронологію. І, як це не дивно, часто у відповідь отримує мовчанку, розгубленість, а іноді — і щире “я цього не знав”. Відеозаписи цих розмов Дрібниця викладає на своєму YouTube-каналі, який налічує майже півмільйона підписників. Українці дивляться їх, щоб краще розуміти свою історію й аргументовано захищати суверенітет країни, йдеться в матеріалі. У Віталія — 470 тис. підписників, понад 200 млн переглядів. А тепер — ще й ціла сторінка в американському виданні, яке формує світову думку. У 2024 році журнал "Фокус" включив його до топ-50 блогерів України. Цей чоловік доводить: навіть один голос — має значення, навіть вчитель може стати фронтом, бо камера, факти та історія — це теж збр0я. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Вірші українських поетів отримують нове життя у піснях сучасних виконавців. Однак неочікувано вірші українського поета Василя Симоненка зазвучать у стилі панку. Зазвучить один із віршів поета у новій пісні популярного панк-рок гурту "Сусіди Стерплять". Артур Зубарев поділився, що читаючи вірші Василя Симоненка, натрапив на рядки, написані поетом у 1956 році. Не бажаю я нічого, хочу тільки одного: Стуку серця дорогого біля серденька мого. Хай мене, немов пилину, носить доля по землі, Подаруй мені хвилину – і забудуться жалі. На основі цих рядків з'явилася нова пісня гурту – "Забудуться жалі", реліз якої запланований 19 червня 2025 року. Фанати гурту вже оцінили анонс та кажуть, що не можуть дочекатися прем'єри та окремо звертають увагу на те, що популяризація української поезії зараз у тренді. https://24tv.ua/trends24/susidi-sterplyat-poklali-muziku-virsh-vasilya-simonenka-video_n2844320 https://24tv.ua/trends24/susidi-sterplyat-poklali-muziku-virsh-vasilya-simonenka-video_n2844320

Читаю вже книгу "Листи до Фроди" Олени Макарчук. Книга вражає своєю правдивістю та непередбачуваним сюжетом. Особливо коли мова йде про Голодомор та сучасну російсько-українську війну. Про покоління роду, які стають за вихованням, то українцами, то росіянами, і знову українцями. Усі ці історії, коли дід був в УПА, батько виріс, поїхав до росії, став росіянином, потім залишив свого сина в баби, яка виростила свого онука спражним українцем, і якій потім загинув під час теперішній війні. Майже така сама була історія з Світланою. А історія Шарпа змусила мене ледь нерозплакатися. Через такі історії в мене такі змішані почуття, як злість, біль, образу і не розуміння, чому в українській історії все це повторюється, коли нарешті всі українці згадають, хто ми є, і коли росія нарешті відчепиться від Україні і залишить назавжди нас в спокою. А ще мені дуже сподобалася історія про новонароджену дівчинку, яку мати одразу після народження викинула на вулицю помирати. І виявляється, що це дійсно була така реальна історія. Цікаво, як склалася в неї зараз її життя? І дякую Вам пані Оленочко, за те що Ви пишете такі правдиві історії. Тримаймося, все буде Україна! За нами правда і ми обов'язково Переможемо!🇺🇦✌️🩵💛

Виявляється, я колись прочитала тільки першу частину книги Даніели Стіл "Призрак тайны". А є ще і продовження цією історії, яка називається "Наваждение". Колись прочитаю. Раптом буде українською мовою!💙💛

Читаю вже і 4-ту книгу "Потреба під Конотопом" з серії книг "Нескорені" Василя Краса. Цього разу мова йде про облогу московитами міста Конотоп. Ох, як важко було українцам боронити це місто. Дуже багато сцен битв, я ніби бачу на власні очі, як це відбувається. Цікаво, коли цей Степан Загорулко нарешті згине і хто його вб'є? Битва за Конотоп мені нагадало про теперішню російсько-українську війну. Ці самі амбіції московитів, і ці самі гасла українців, що "будемо стояти та боротися до кінця". Тому, згадуючи про минуле, ми повинні зробити все, щоби перемога була за нами.🇺🇦✌️ А ще я вважаю, що з цих історій має бути екранізація. Я уявляю це в стилі фільмів про пирата, (назву фільмів забула) в якому грав Джоні Депп, тобто, перша частина, потім друга, потім третья частина і так далі. Це був б і справді цікавий український історичний пригодницький серії фільмів, або сезоні серіалу, що нагадують "Гри престолів". Упевнена, що наш український серіал точно б прославився на весь світ. Особливо, коли там буде такий цікавий колоритний герой, як Ван Пей. Упевнена, колись такий фільм чи серіал обов'язково будуть створені. Бо весь світ має знати про те якою була Україна і за боролися і за що зараз борються українці.

Читаю вже книгу "Листи до Фроди" Олени Макарчук. Книга вражає своєю правдивістю та непередбачуваним сюжетом. Особливо коли мова йде про Голодомор та сучасну російсько-українську війну. Про покоління роду, які стають за вихованням, то українцами, то росіянами, і знову українцями. Усі ці історії, коли дід був в УПА, батько виріс, поїхав до росії, став росіянином, потім залишив свого сина в баби, яка виростила свого онука спражним українцем, і якій потім загинув під час теперішній війні. Майже така сама була історія з Світланою. А історія Шарпа змусила мене ледь нерозплакатися. Через такі історії в мене такі змішані почуття, як злість, біль, образу і не розуміння, чому в українській історії все це повторюється, коли нарешті всі українці згадають, хто ми є, і коли росія нарешті відчепиться від Україні і залишить назавжди нас в спокою. А ще мені дуже сподобалася історія про новонароджену дівчинку, яку мати одразу після народження викинула на вулицю помирати. І виявляється, що це дійсно була така реальна історія. Цікаво, як склалася в неї зараз її життя? І дякую Вам пані Оленочко, за те що Ви пишете такі правдиві історії. Тримаймося, все буде Україна! За нами правда і ми обов'язково Переможемо!🇺🇦✌️🩵💛