#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Щойно Дуарте зник у пошуках укриття, на мене накинувся високий, лисий здоровань із глибоким шрамом на голові. Він розмахував важким якірним ланцюгом і вигукував щось незрозумілою мені мовою. Я спробував захиститися шаблею, але він зумів вибити її з моїх рук. Відлуння металевого дзенькоту наче пройшло крізь усе тіло. Його обличчя перекосила єхидна посмішка. Відчуваючи свою перевагу в силі й габаритах, він замахнувся, щоби завдати нищівного удару. Я відчув страх, що змусив усі м'язи тремтіти. Він уже замахнувся, щоб завдати нищівного удару, і я відчайдушно шарив руками навколо. Пальці намацали важку довгу палицю, що лежала поруч. Ухилившись від ланцюга, я щосили вдарив супротивника по голові. Спершу здалося, що він навіть не відчув удару. З його грудей вирвалося якесь тваринне гарчання. Та я не зупинився. В голові крутилася лише одна думка: або я, або він. Після ще кількох ударів він звалився без тями. Я стояв, задихаючись, зі стислими зубами й болем у руках. На шканцях, поруч із Пронирою, я помітив Лоренцо. Він тримав мушкет і стріляв по нас. Фернандо, охоплений жагучим бажанням помсти, попри поранену руку, зумів пробитися до свого ворога. І ось капітани зійшлися у двобої, схрестивши шаблі. Треба віддати належне Пронирі. Він, на відміну від того ж Фонсеки, майже не поступався Фернандо у майстерності фехтування. А поранення ще погіршувало шанси мого товариша на перемогу. — Гадав, тебе вже давно згодували рибам на дні океану, — прошипів Пронира, завдаючи разючого удару, який Фернандо ледь устиг відбити. — Як бачиш, ти помилився. Та дуже серйозно! — Не хвилюйся, зараз усе виправимо, — прошипів Пронира, роблячи різкий випад, який Фернандо парирував у останню мить. — Не варто було тобі пхатись сюди. Ти ж знаєш, чим закінчують ті, хто йде проти мене. — Обійдусь якось без твоїх порад, — люто відрубав Фернандо. Пронира атакував люто, не даючи супернику ані перепочинку, ані часу на роздуми. Він ніби смакував поєдинок, наче відтягував мить, коли остаточно знищить супротивника. Фернандо, який спочатку стрімко кинувся в бій, тепер лише відбивався. Сили, здавалося, залишали його. Рухи ставали повільнішими, важчими. Він ледве ухилявся від ударів, а Пронира, відчувши слабкість, тільки посилював тиск Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/27 Приємного читання!!! Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#новий_розділ Дон Рікардо був людиною трохи грубуватою, різкою на слово. Та за цією суворістю відчувалася справжня шляхетність. Його обличчя, порите зморшками, зберігало сліди багатьох поневірянь і небезпек.. А втім, як розповідав він сам, починалося все в його житті доволі безхмарно. Рікардо здобув хорошу освіту і мріяв присвятити життя науковим дослідженням. Але доля розпорядилася інакше... На одному світському вечорі у нього виникла гучна сварка через даму з одним впливовим чоловіком. Рікардо намагався згладити конфлікт, та опонент, знаний майстер шпаги, наполіг на дуелі. Мабуть, прагнув укотре похизуватися своєю вправністю перед численними знайомими. Спочатку поєдинок складався на його користь. Рікардо змушений був відступати, захищаючись і відбиваючись. Лише зрідка він дозволяв собі обережні випади. Його опонент атакував завзято й красиво. Та саме зверхність та надмірна самовпевненість зіграли з ним злий жарт. Одного разу, обравши слушний момент, Родріго завдав удару. Цього виявилося достатньо: його супротивник отримав серйозну рану, а він відбувся кількома подряпинами. На жаль, на цьому його випробування не закінчилися. Навпаки — вони лише почалися. Принижений суперник не пробачив йому ганьби. Заручившись підтримкою своїх впливових друзів, він домігся видачі ордера на арешт Рікардо за сфабрикованими звинуваченнями. Рятуючись, мій наставник мусив тікати з батьківщини. У Франції йому вдалося знайти тимчасовий притулок і сісти на корабель, що прямував до Еспаньйоли. А там він потрапив у рабство, до дуже жорстокої людини. За його словами, це були найжахливіші часи в його житті. Удари батога сипалися на нього за найменшу провину, а частіше — просто за забаганкою хазяїна. Одного разу, коли господар, добряче захмелілий після якоїсь вдалої справи, валявся непритомний, Рікардо зібрав усю свою відвагу й утік. Кілька тижнів він блукав лісами — обірваний, із закривавленими ногами, змучений до краю. Кожна ніч ставала випробуванням: холод, страх переслідування і дикі звірі, що, здавалося, тільки й чекали нагоди напасти. Одного дня, повністю виснажений, він натрапив на загін буканьєрів, які вистежували дикого бика. Спочатку Рікардо навіть не міг вимовити жодного слова. Лише жадібно дивився на їжу, не розуміючи, що чекає на нього далі. Та мисливці виявилися добрішими, ніж він міг сподіватися. Вони дали прихисток і, довідавшись про його минуле, не стали повертати бідолаху назад у рабство. Натомість запропонували роботу: допомагати обробляти шкури та в'ялити м'ясо. Найстарший серед них, товаришував з відомими морськими розбійниками. Його зацікавили знання Рікардо в навігації. Через це він запропонував йому місце на кораблі. Рікардо навіть не роздумував.. Так почалися зміни на краще: із раба він став навігатором на кораблі, яким командував мій старий знайомий Мігель. Більше знаний серед піратів як Мігель Барбадоський. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/19 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу. Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні. Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті. Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля. То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав. За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.  Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.  — Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.  — Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.  — Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.  — Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.  — Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.  — Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!  — А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!  — Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?  Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.  Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.  Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.  Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/21 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза — Гвен народилася в Англії, у знатній родині. У якій саме — історія, звісно, замовчує, та й прізвище Харлоу — не справжнє, як ви вже здогадалися. — Та це й медузам зрозуміло, — перебив його Стів. — Давай краще щось цікавіше. — Отже, як і годиться дівчатам її кола, вона виховувалася в суворості. Батько мріяв, щоб улюблена донька вийшла за якогось багатого вельможу, сиділа вдома й доглядала дітей. Але в неї був характер. Вона таємно брала уроки фехтування, обожнювала кінні прогулянки. І ще — закохалася у звичайного моряка. Познайомилася з ним, коли, перевдягнувшись у просту дівчину, нишпорила портом, роздивляючись кораблі. Сказати, що батько не схвалив її вибір — нічого не сказати. Він лютував, погрожував відправити її до монастиря. Зрештою, вирішив видати за літнього вельможу — то був чи то граф, чи герцог, та це вже не так важливо. Та Гвен виявилась зухвалішою, ніж він гадав. За кілька днів до весілля вона втекла, перевдяглася хлопцем і влаштувалася на корабель до свого коханого. Довгий час їм вдавалося зберігати таємницю. Коли все розкрилось — вони вже були у Вест-Індії. І знаєш що? Їх не вигнали. Залишили на кораблі. А згодом її коханий вирішив стати морським розбійником — і вона не лише не заперечувала, а й сама підштовхнула його до цього. Минув час. Його спіймали та стратили. Але Гвен не зламалася — вона продовжила справу, мстячись за його смерть. У певний момент вона командувала ескадрою з п’яти кораблів з трьома сотнями людей. — Оце жінка, — промовив Стів. — Але до чого тут її історія? — Якби мене не перебивали, ти б уже знав, — буркнув Діогу. — Гаразд, пробач, друже, — примирливо відповів Стів. — Якось вони пограбували невеликий форт в Африці. Більшу частину здобичі відвезли на корабель, а решту закопали в лісі неподалік берега. Вони гадали, що погоні нема, тож згодом вирішили повернутися. Припливли на те саме місце, просочилися через хащі — а скарбу нема. — Хтось стежив за ними та потім забрав усе собі, — гмикнув Гільєрме й зареготав. — Якби просто забрали — не так уже й страшно, адже того, що вже вивезли, їм вистачало. Та виявилося: солдати таки гнались за ними. Не встигли наздогнати, але якийсь селянин бачив, що вони щось закопували, доповів їм та показав місце. Вони відшукали схованку, викопали усе та влаштували засідку. Коли люди Гвен повернулися і почали копати, по них відкрили вогонь. З дванадцяти, включно з самою капітанкою, п'ятеро загинули одразу. Решту, серед яких був і мій товариш, схопили, щоб відправити у форт, а потім — під суд. Мій товариш, каже, що в ту мить вже уявив себе на шибениці. Добре озброєні солдати тримали їх на прицілі. А їхній капітан сипав в бік Гвен таке, що не кожна портова повія чує на свою адресу. Як гадаєте, що зробила Гвен? — Навіть не уявляю. Їй, мабуть, було нестерпно, — сказав я щиро. — Більшість шляхетних дам зомліли б. А вона зухвало скинула одяг та постала перед капітаном у всій своїй красі. Потім підійшла впритул і промовила, що він їй припав до душі, що вона готова йти з ним хоч на край світу. Той остовпів. Як і всі навколо... І саме в цю мить вона вихоплює в нього мушкет та стріляє! Поранила самого капітана та кількох солдатів, які з відкритим ротом спостерігали за нею. Решта піратів, скориставшись панікою, кинулися до човна, й відпливли. Солдати отямилися, почали переслідувати втікачів. Мого товариша поранили, але все ж їм вдалося дістатися корабля й підняти вітрила. Навздогін вирушив озброєний фрегат, але "Примара" Гвен зуміла відірватися. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/22 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри #піратськаісторія #сильніжінки #пригоди #уривок_з_твору

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Коли «Блискавка» вийшла з укриття, над морем уже впала ніч. Ми тримали курс за ледь помітною баркентиною, що маячіла попереду, немов примара в темряві. Відстань між нами скорочувалась поволі, але впевнено. Ми вважали себе непоміченими — принаймні на це сподівались. Корабель попереду йшов рівно, не змінюючи курсу, ніби нічого не підозрював. Фернандо, що стояв на шканцях і пильно вдивлявся у темряву крізь підзорну трубу, порушив тишу: — Можливо, це лише маска спокою. Противник чекає слушного моменту: або раптово змінить курс, або, підпустивши нас ближче, завдасть удару. Іншого судна ми не побачили. Можливо, воно відстало — що було б нам на руку, Або ж марсові просто не змогли його розгледіти у темряві. Погоня тривала кілька годин. За цей час ми привели гармати до повної бойової готовності... Раптом вітер зрадницьки змінив напрямок, що ускладнило маневрування. За наказом боцмана матроси кинулись до канатів. Вони мали повертати реї, щоб якомога скоріше знову спіймати вітер. Це вимагало від команди злагодженості. Серед скреготу шківів та свисту натягнутих снастей чулась лайка боцмана, та вигуки матросів. Не пройшло й п'яти хвилин, як вітрила знову наповнились і "Блискавка" впевнено пішла новим курсом, майже не відпустивши супротивника. Фернандо, як і раніше, стояв на шканцях, спокійний і зосереджений. — Здається, вони щось запідозрили! На палубі почався рух. Гадаю, саме час змінити прапор — нехай знають, з ким мають справу! Одразу ж на щоглі замайорів чорний стяг із зображенням скелета з шаблею в руках. — Можливо, ще рано? — обережно озвався Естебан. — Трохи таємниці не завадило б... — Та вони вже здогадались, — урізав Фернандо. — Цей корабель стояв у порту, зовсім поруч із нашим бригом. Дурити їх довго не вийде. — Не здивуюсь, якщо він і справді вирушив за нами, — додав боцман. — Цілком можливо, Майку, — кивнув Фернандо, не відводячи погляду від супротивника Коли ми наблизилися ще більше, зрозуміли, що наше судно має перевагу в маневровості. Баркентина повертала занадто повільно, хоч і встигла випустити кілька гарматних ядер у наш бік. На щастя, вони впали надто далеко, щоб завдати шкоди Ми не забарилися з відповіддю. Загриміли наші гармати — і ворожий корабель втратив частину бізані, а обшивка корпусу отримала кілька помітних ушкоджень. — Стіве, не гарячкуй! — гукнув Фернандо. — Інакше пустимо цю посудину на дно раніше, ніж потрібно! Ми скористалися втратою маневровості ворога й підійшли майже впритул. Наш корабель став носом до його корми — і вже перші абордажні кішки полетіли через борт. Нас накрив шквальний вогонь картечі, але ми відповіли тим самим. Невдовзі частина нашої команди на чолі з Тьягу вже вела запеклий бій на палубі супротивника. Ми запропонували здатися, та ворог відмовився. Нас чекала жорстока сутичка — не на життя, а на смерть. Усюди лунали постріли, лязкіт сталі, крики поранених. Справжню відвагу проявили чарруа, проте найбільшого удару ворогові завдавав наш капітан. Він бився шаблею з такою легкістю, що кількома точними ударами раз за разом вражав суперників. Пліч-о-пліч із ним бився Гільєрме, який виявився напрочуд вправним воїном. Невдовзі Фернандо зійшовся у двобої з капітаном баркентини — і ним виявився наш старий знайомий, Фонсека. Як з’ясувалося пізніше, цей корабель також належав йому. Щойно ми залишили порт, він зібрав нову команду й вирушив у погоню. Понад усе він прагнув не лише повернути барк, а й жорстоко помститися нам. — Гадав, знову підкрадешся, немов щур? — загарчав Фонсека. — Побачимо, хто з нас залишиться живим. — Не варто було гнатись за нами, — спокійно відповів Фернандо. — Загубиш людей і сам підеш на дно. — Тільки після тебе! — прошипів той і кинувся з шаблею, але його удар не досяг цілі. Сутичка складалася не на користь Фонсеки. Більшість його команди, не витримавши нашого натиску, склала зброю й благала про милість. Чимало наших моряків були ладні розірвати ворогів на шматки, прагнучи помститися за загиблих товаришів, та Естебан наказав зупинитися. Капітани усе ще бились. Здавалося, що Фернандо трохи розслабився й почав втрачати ініціативу. Один з ударів Фонсеки ледь не досяг цілі, та Фернандо в останню мить відбив атаку. А потім контратакував, зробивши різкий випад. Тіло контрабандиста бездушно впало на палубу. Фернандо витягнув закривавлену шаблю з мертвого ворога, нахилився над ним і, помовчавши кілька секунд, наказав віддати тіло океану — як і тіла всіх загиблих. Полонених моряків загнали до трюму. Їм пообіцяли зберегти життя та висадити на берег, щойно з’явиться така можливіст Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/23 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#новий_розділ — В мене ще одне запитання, — знову озвався той самий старий, що наполягав на ремонті судна. — Та щоб тебе акула всрала, старий! — загорлав один із піратів. — Може, вже закриєш свою пащу? Фонсека б тобі вже шкіру зідрав за таке бурчання! — Вгамуйся, Рамоне! — рикнув Фернандо, не підіймаючи голосу, але так, що всі миттю втихли, — Фонсека тут більше не наказує! Тепер я капітан, і мені вирішувати кого слухати, а кого ні! Говори, старий, тільки коротко. І, трясця, як тебе взагалі, звати? — Луїш Негредо... або просто Пекучий Луїш, — злегка всміхнувся той. — Так мене прозвали після того, як я в останню мить вистрибнув із судна, яке спалахнуло й рвонуло, мов порохівниця. Так от, до справи: чи не варто нам змінити назву нашого корабля? — Діло кажеш! Якось вилетіло з голови, що слід перейменувати судно! У кого які ідеї? — Нехай лишається стара назва! — закричав широкоплечий мулат, що стояв поруч зі мною. — А я б поміняв! — тут же заперечив хтось із натовпу. Кілька хвилин на палубі тривала безглузда суперечка. У повітрі лунали лише глузування та обопільні прокльони. — А ти сам що скажеш? — звернувся Фернандо до Луїша. — Не думаю, що вам сподобається моя ідея, — відказав той, хитро всміхаючись. — Може й не сподобається. Але в тебе вона принаймні є. Викладай! — Коли ще молодий був, ходив на піратському судні... — трохи замріяно почав той. — Якось під час страшної грози ми взяли жирного купця. Підійшли тихо, мов привиди, та як навалилися — навіть він, бідолаха, не зрозумів, що сталося. Наш капітан тоді тільки й сказав: "Це була справжня блискавка". От і думаю: чому б нашому бригу не стати "Блискавкою"? Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/18 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Коли наша ескадра підійшла ближче, Фернандо наказав спустити шлюпку, у якій разом з Тьягу та ще кількома індіанцями вирушив до берега. Було помітно, що наші кораблі спершу добряче налякали місцевих — очевидно, вони не впізнали ні Фернандо, ні Тьягу. Індіанські човни миттєво пристали до берега, і люди з них кинулися врозсип. Напевно, дехто сховався в чагарниках, щоб дати непроханим гостям гідну відсіч, інші ж стрімголов побігли до селища, щоб попередити своїх про небезпеку. Коли шлюпка з нашим капітаном наблизилася до берега, Тьягу підвівся й голосно вигукнув щось своєю мовою. Після цього з чагарників вийшло кілька індіанців зі списами й попрямували до човна. Після короткої розмови Тьягу разом з одним із них та кількома супутниками рушили вглиб суходолу, а Фернандо повернувся на корабель. Піднявшись на борт, він повідомив, що індіанці щиро зраділи звістці про визволення своїх родичів із полону й запрошують нас у гості. Вони також погодилися допомогти з провізією та ремонтом. Як і обіцяв, Фернандо передасть їм частину вогнепальної зброї та боєприпасів. За пів години я разом із Педро і п’ятьма звільненими чарруа на одному з наших човнів наближався до берега. Індіанців там зустрічали їхні рідні. Неможливо описати словами ту радість, яку вони відчули, побачивши, як їм здавалося, назавжди втрачених чоловіків, дружин, дітей і батьків. До індіанця, що сидів поруч зі мною й нарешті зійшов на берег, підбігли двоє маленьких бешкетників, стрибнули йому на руки й міцно обійняли батька. За ними підійшла індіанка — вочевидь, його дружина й мати цих дітей. Від цієї картини сльози з’явилися не лише в мене, а й на обличчі завжди незворушного дона Криштіану. Ми попрямували до селища чарруа, а я згадував, як опинився тут уперше й скільки всього з того часу зі мною сталося. Там, як нам здалося, готувалися до якогось свята. Загалом усе лишалося таким, яким ми залишили його в той день, коли вирушили звідси. У натовпі індіанців я помітив дівчину, яка подобалась Педро, — Наяру. Він не забував про неї, хоч і не зізнавався в цьому. Вона стояла поруч із високим індіанцем, певно її нареченим Педро також побачив їх, і з виразу його обличчя було зрозуміло, що йому неприємно бачити її в компанії іншого. Хоча він, як і ми всі, розумів, що між ними нічого б не вийшло. Він ледь знав її мову, а вона не розуміла жодного слова португальською. Я бачив, як йому кортіло підійти до неї, не зважаючи ні на її нареченого, ні на можливі наслідки. Я, як ніхто інший, розумів свого старого друга і не знав, як йому допомогти. Тим часом Наяра, помітивши нас, сама підійшла й сказала своєю мовою, що рада нас бачити. Вона тепло усміхнулася Педро. Він спробував узяти її руку, але, побачивши, як її наречений рушає в наш бік, вирішив не загострювати ситуацію. Та я помітив, з якою теплотою вона дивилась на нього. Їхня зустріч була просякнута почуттями, які не потребували слів. Хоч він і був португальським моряком, якому незабаром доведеться залишити ці береги назавжди, а вона — простою індіанською дівчиною, чужою нашому способу життя й цивілізації, між ними в цю мить панувало якесь особливе, зрозуміле лише їм двом єднання. Здавалося, що для них часу й світу довкола не існувало. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/25 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Шхуна, яка донедавна безрезультатно обстрілювала нас, почала стрімко наближатися, готуючись до абордажу. Але ми встигли добряче пошкодити її палубу точними залпами. Раптом ядро з флейта свиснуло просто над головами та з гуркотом врізалося у фальшборт. — До бою! — скомандував Фернандо в ту мить, коли шхуна готувалася зчепитися з нами. Він попрямував туди, де мала розгорнутися битва, і я рушив слідом за ним. Наша абордажна команда була повністю готова до «ввічливого візиту» супротивника. Діогу, що очолював її, наказав облити палубу водою, зробивши її слизькою, а також розсипати уламки скла й гострі металеві предмети. Супротивники, які перебралися на наш борт відразу втрачали рівновагу та падали з криками болю, порізані й покалічені. Тих, кому вдалося встояти на ногах, зустрічали мушкетні залпи, списи й боллоси індіанців. Зрозумівши, що все йде зовсім не так легко, як планувалося, нападники почали відступати, намагаючись повернутися на свій корабель. Але ми кидалися за ними слідом, не даючи змоги відчепити шхуну. У цей момент флейт, який досі підтримував своїх союзників вогнем, раптово розвернувся і рушив до виходу з бухти. — Це дуже схоже на Прониру, — буркнув Фернандо, відбиваючи атаку одного з піратів. — Кинути своїх на загибель і самому рятувати сраку. Але я певен, що він мене впізнав. У ту ж мить на мене кинувся здоровань із сокирою. Я ледве встиг ухилитися й відповісти ударом шаблі. Втеча Пронири остаточно деморалізувала команду шхуни, яка ще мить тому люто боролася. Більшість почала панічно відступати. Їхній капітан, погрожуючи важкою шаблею, намагався підбадьорити підлеглих, та його зусилля були марними. Тим часом Гільєрме, розмахуючи якірним ланцюгом, кидався на ворогів, змушуючи їх стрибати за борт. Діогу, сорочка якого вже була залита кров’ю, видерся на шканці, де вступив у двобій із кремезним мулатом — настільки гігантським, що навіть Діогу поруч із ним здавався худим коротуном. Раптом я почув постріл. Усе навколо ніби завмерло. Я чув свист кулі, здавалося ще мить і... Врятувала діжка, кинута кимось в хаосі бою за мить до цього. Вона врізалась в ноги, я не втримався й упав, відчуваючи, як час розтягується. Кожен звук ставав окремим вибухом у вухах. Я почув, як куля пролетіла над головою, пробивши дошку фальшборту. Тієї ж миті, коли я торкнувся палуби, з вигуком на мене кинувся супротивник. Його тінь нависла, а в руці блиснуло лезо тесака. Я встиг лише відкотитися, і з глухим стуком залізо встромилося в дошки, саме туди, де щойно була моя шия. Поки він шарпав зброю, намагаючись її витягти, я вже стояв на колінах, стиснув шаблю й усміхнувся. Час знову пішов, і наша розмова продовжилася. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/26 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — величезна смажена риба, на іншій — індик із хрусткою скоринкою. Подавали найкраще вино з родинного погребу — те саме, що довго чекало особливого випадку. А на десерт — шоколад та розкішний пиріг, прикрашений зацукрованими фруктами. Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?.. Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — ве    Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?..    — Доцю, ми тут зібралися, щоб обговорити деталі твого вінчання з доном Андреашем, — звернувся до неї батько з усмішкою, яка здавалася більше напруженою, ніж щирою.    — Але ж я не давала згоди... — тихо, але впевнено відповіла Габріела.    — Послухай, кохана, - перебив її наречений, — ми з твоїм батьком вже все вирішили. Тобі не варто більше сперечатися.    — Не кажи дурниць, дівчинко, — втрутилася сеньйора Кларисса, — ще втратиш такого вигідного нареченого.    — Ось самі за нього і виходьте, — несподівано для самої себе різко випалила Габріела.    — Як ви смієте! — обурено вигукнула сеньйора.    — Прошу вибачити моїй доньці, — поспішно втрутився дон Густаво, — ви ж розумієте, доно Клариссе, закохані іноді сваряться, потім миряться. Не звертайте уваги. Упевнений, моя дівчинка добре усвідомлює, якою впливовою особою є дон Андреаш, і тільки чекає, коли нарешті стане його дружиною..    —  Я гадав, ви вже як слід поговорили з нею, — з холодною ноткою в голосі прошепотів дон Андреаш батькові.    — Крихітка просто хвилюється через майбутнє весілля, ось і поводиться трохи емоційно. Ви ж знаєте, як це буває з дівчатами, — намагався згладити ситуацію дон Густаво.     — Я дуже сподіваюся, що ставши моєю дружиною, вона нарешті приборкає свій норов, — сухо кинув дон Андреаш.    — Заведіть собі краще служницю, якщо бажаєте, щоб вас у всьому слухалися, — гордо й твердо відповіла Габріела, не зводячи з нього погляду.    — Дівчинко, ви ще такі юні й багато чого не розумієте, — знову почала сеньйора Кларисса, а Габріела, зніяковівши, прошепотіла щось схоже на вибачення й, не стримуючи сліз, кинулася з кімнати. Вона бігла, ніби від самої реальності, що з кожною хвилиною ставала дедалі жорстокішою. У своїй кімнаті, вона впала на ліжко й розридалася так, ніби її серце розірвалося. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/3 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4729969&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

#новий_розділ Капітан мовчки розвернувся й рушив на місток. Там деякий час сперечався з боцманом, який не приховував свого обурення. Але, хоч і буркочучи крізь зуби, накази все ж почав віддавати. Команда діяла злагоджено, наче точний механізм. За кілька хвилин більшість вітрил уже було зібрано, і корабель майже зупинився. Легкий хід змінився млявим погойдуванням — ми ніби зависли посеред моря. — Ну все, тепер чекай, поки якийсь фрегат на горизонті з’явиться… — бурмотів боцман собі під ніс, зухвало косячи на капітана. — Весело буде. Дуже весело... Дехто з матросів бурчав уголос, не соромлячись власних думок. Усі знали, хто вплинув на рішення капітана, і в очах багатьох винними в цій зупинці були ми з Родріго. Ті, хто лишився без діла, розслаблено повлягалися по палубі, намагаючись хоч трохи перепочити. Години тяглися повільно. Невдоволення росло. Фернандо ходив уздовж борту, щось бурмочучи собі під ніс, а на нас із Родріго кидав погляди, якими, здавалося, можна було пробити дірку в вітрилі. Я теж не знаходив собі місця. «Навіщо я тільки встряв у цю історію?» — думав я. — «Навіщо піддався на балачки старого?..» Але Родріго лишався спокійним — ніби знав щось, чого ми ще не бачили. На мить мене навіть осяяла зухвала думка: а раптом він — зрадник? Може, навмисне нас зупинив, щоб дати переслідувачам фору? Та вже за секунду я її відкинув — Родріго не така людина. Ми не одразу помітили, як небо змінилося. Сірі важкі хмари згущувалися і рухалися значно швидше. І раптом — здійнявся справжній вітер. Ще не штормовий, але вже досить потужний, щоб змусити замислитися. Хвилі, що ще мить тому ледь плескалися об борт, виросли — одна з них вдарила з такою силою, що кілька моряків не втримались на ногах. Мене охопив знайомий жах. Усе нагадувало ту ніч, коли я опинився за бортом бригантини, що доставила мене до цих берегів. Щогли й снасті страшно скрипіли, а верхівка однієї щогли з гуркотом зламалася і гепнулася на палубу. Здавалося, що це кінець. Але то був лише початок. Вітер набирав сили. Хвилі вже накривали палубу, обдаючи моряків з голови до ніг. Троє з них опинилися у воді — на щастя, товариші встигли кинути їм канати й витягти назад завдяки надлюдським зусиллям. Фернандо, як справжній капітан, не залишав містка. Його чіткі накази рятували нас від хаосу. Час від часу вітер ненадовго стишався, дозволяючи нам перевести дух, та вже за мить повертався з новою люттю. Те, що ми досі трималися, було заслугою чіткої організації — кожен знав, що робити, й діяв на межі сил. Мене самого кілька разів ледь не змило за борт. Цей шторм перевершував навіть той, що потопив «Аделаїду». Але «Блискавка» вперто боролася. Хоч іноді здавалося, що це останні хвилини. Пам’ятаю, як над головами пролетіли обірвані клапті вітрила. Потім уламки щогли поранили двох хлопців. Та навіть знесилені, ми не припиняли працювати. Родріго, мій буркотливий наставник, дав не одну пораду, яка врятувала нас від катастрофи. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/20 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри