#історія #факт
Паперове щастя: Вісімнадцять років очікування Оноре де Бальзака ✍️
У 1832 році один із найуспішніших письменників Франції отримав загадковий лист із Одеси за підписом «Іноземка». Так розпочалася одна з найдивовижніших і водночас найсумніших історій кохання в літературі. Авторкою листа була Евеліна Ганська, польська графиня та власниця величезного маєтку у Верхівні. 💌

Протягом вісімнадцяти років їхні стосунки існували майже виключно на папері. Бальзак, який занурив себе у каторжну працю, щоб розрахуватися з боргами, знайшов в Евеліні свого ідеального слухача. Він писав їй про все: про свої творчі плани, втому, безкінечні чашки кави та віру в те, що одного дня вони будуть разом. Ганська стала для нього не просто жінкою, а «Північною зіркою», яка вела його крізь хаос «Людської комедії».
Їхні рідкісні зустрічі в Європі лише підживлювали цю паперову пристрасть. Проте Евеліна, будучи заміжньою жінкою, а згодом — вдовою, що опікувалася спадщиною доньки, роками не наважувалася на шлюб із письменником, чия репутація була заплямована боргами та сумнівними зв’язками. 🏢

Лише у березні 1850 року, коли Бальзак був уже тяжко хворим і ледь міг ходити, вони обвінчалися в Бердичеві. Це був тріумф волі над обставинами, але він запізнився. Письменник нарешті привіз свою «Іноземку» до Парижа, у дім, який він з любов’ю готував для неї роками, але прожив у статусі чоловіка лише п’ять місяців. Оноре де Бальзак помер, тримаючи за руку жінку, яку кохав майже все життя, але з якою так і не встиг насолодитися простою земною реальністю. Його приватна історія довела: іноді очікування щастя буває набагато тривалішим і яскравішим за саме щастя. 🥀

#історія #події
Кіотський протокол: Коли світ вперше спробував «вимкнути обігрівач» планети 🌍🌡️
16 лютого 2005 року увійшло в історію як день, коли екологія нарешті стала великою світовою політикою. Саме тоді набув чинності Кіотський протокол — перша глобальна угода, яка зобов’язала розвинені країни не просто «співчувати» природі, а реально скорочувати викиди парникових газів. 📉

Велика гра за чисте повітря

Протокол був підписаний у японському місті Кіото ще в 1997-му, але шлях до його реалізації зайняв вісім років. Чому так довго? Бо це була не просто екологічна хартія, а потужний економічний інструмент. Документ запровадив те, що раніше здавалося фантастикою — ринок квот на викиди. Країни, які не використовували свій ліміт «брудного повітря», могли продавати його тим, хто перевищував норми. 💰🏭

Україна та «зелені» мільярди

Для нашої країни Кіотський протокол став шансом на масштабну модернізацію. Оскільки після розпаду СРСР українська промисловість значно скоротилася, у нас з'явився величезний надлишок квот. У 2009–2010 роках Україна продала частину своїх одиниць установленої кількості (ОУК) Японії та Іспанії, отримавши сотні мільйонів євро. Ці кошти мали йти виключно на «зелені» проєкти: утеплення шкіл, лікарень та оновлення рухомого складу метрополітену. 🚉🏢

Чи спрацювало це?

Кіотський протокол часто критикують. Мовляв, найбільші забруднювачі (на кшталт США, які так і не ратифікували його, або Китаю, який вважався країною, що розвивається) не мали жорстких обмежень. Проте саме цей документ створив прецедент: людство вперше визнало, що клімат — це спільна відповідальність, а за забруднення атмосфери треба платити реальною валютою. 💸🌬️

Сьогодні, коли ми обговорюємо Паризьку угоду чи «зелений перехід» Європи, ми маємо пам'ятати, що все починалося саме тоді, 16 лютого 2005-го. Це був перший крок у довгій спробі людства навчитися жити так, щоб не спалити власний дім. 🏡🔥

#історія #факт
Арктичний Апостол: Тиха перемога Ганса Егеде ❄️
На початку XVIII століття Гренландія здавалася Європі лише крижаним міфом, цвинтарем забутих скандинавських колоній. Але для норвезького пастора Ганса Егеде вона стала місцем випробування віри, яке перевершило будь-які догми. Коли у 1721 році він висадився на суворих берегах острова, він шукав нащадків вікінгів, але знайшов інуїтів — народ, чиє життя було постійною боротьбою зі стихією. 🌬️

Справжній подвиг Егеде розпочався не з проповідей, а з моменту, коли на острів прийшла велика біда — віспа. Маловідомий священник, замість того щоб рятувати власну родину та європейських поселенців на кораблях, залишився в епіцентрі хвороби. Ганс перетворив свій дім на госпіталь, де християнські молитви змішувалися з архаїчними методами лікування та заспокійливими піснями інуїтів.
Він був першим, хто зрозумів: щоб врятувати цей народ, потрібно не змінювати його, а вивчити. Егеде опанував мову інуїтів, перекладав тексти, адаптуючи їх до місцевих реалій (наприклад, замість «хліб наш насущний» він писав «тюлень наш насущний», бо хліба гренландці ніколи не бачили). Його самовідданість під час епідемії вразила корінне населення більше за будь-які слова. Ганс не просто лікував тіла — він став мостом між двома світами, які раніше лише ворогували.

Сьогодні Егеде називають «Апостолом Гренландії», але за цим гучним титулом стоїть приватна історія людини, яка роками жила в іглу, харчувалася китовим жиром і ділила останній ковпак тепла з тими, кого світ вважав дикунами. Його перемога була не політичною чи релігійною, а гуманітарною — він зберіг цілий етнос у часи, коли крига та хвороби мали його стерти. 🧊

На Мюнхенській конференції з безпеки вперше відкрили Український дім. 🇺🇦

Його створили Фонд Віктора Пінчука разом із MSC, Офісом президента та Асоціацією оборонної промисловості України.

На відкритті голова МЗС України Андрій Сибіга заявив: Європа входить у нову епоху, де більше немає "аутсорсу безпеки". І, за його словами, Україна — ключовий елемент нової європейської архітектури безпеки.

Український дім покликаний показати не лише наслідки війни, а й українські рішення — від оборонних інновацій до енергетичної стійкості.

Як передає кореспондентка "Телеграфу" Ольга Кирилова, в Українському домі виставили справжній "шахед", — як нагадування про небезпеку, що зовсім поруч. А також — нові види української зброї, показати розвиток нашої оборонки.

Окрім цього ексміністр з питань стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін анонсував, що Україна та Німеччина запустять спільне оборонне виробництво.

❗️ОІ-2026. Історична перемога спідскейтера. Йілек переміг на 10000 метрів
⛸ На Олімпійських іграх 2026 року в італійському Мілані відбулися змагання ковзанярів на найдовшій дистанції – чоловіча гонка на 10 тисяч метрів.

🇨🇿🥇 Історичну перемогу здобув 19-річний чеський спортсмен Методей Йілек.

🔥 П'ятиразовий чемпіон світу та семиразовий чемпіон Європи серед юніорів зі спідскейтингу, а також третій призер чемпіонату світу на ковзанах став першим в історії олімпійськиме чемпіоном з ковзанярського спорту з Чехії.

🥉🇳🇱 Легендарний Йорріт Бергсма додав до своєї величезної колекції нагород бронзу, яка стала його четвертою олімпійською медаллю у кар'єрі.

👏 Таким чином 40-річний нідерландський ветеран має повний комплект олімпійських медалей на найдовшій дистанції.

🏆 Олімпійські ігри 2026, ковзанярський спорт

▪️13 лютого

Чоловіки, 10000 метрів

1. 🇨🇿 Методей Йілек - 12.33.43
2. 🇵🇱 Владімір Семирунний - 12.39.08
3. 🇳🇱 Йорріт Бергсма - 12.40.48
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

До України повернули ще п’ятьох дітей з окупованих територій та рф

Додому повернули дітей від 4 до 15 років, повідомив Омбудсмен Дмитро Лубінець.

▪️Повернутий семирічний хлопчик перебував у Херсонському будинку дитини, звідки росіяни його депортували під час окупації міста.

▪️Схоже розʼєднання родин пережили і чотирирічний братик та шестирічна сестричка. Їх теж викрали окупанти з Херсонського будинку дитини.

▪️Ще одна історія - дев’ятирічного хлопчика. Він опинився з мамою на території росії, де жінка померла від тяжкого захворювання. Дитину спершу намагався забрати дідусь, але йому не вдалося.

Лубінець подякував за сприяння в поверненні дітей Першій леді США Меланії Трамп. Вчора Білий Дім повідомляв, що Меланія Трамп посприяла поверненню групи українських дітей на Батьківщину.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

🐕🥹Це наймиліший працівник Олімпіади-2026! Знайомтесь із песиком Ерколе Дімай.

Чотирилапий офіційно пройшов процедуру акредитації і зараз обслуговує спортивну інфраструктуру об'єкта.

🥰У коментарях Instagram користувачі вже засипають Ерколе компліментами, закликаючи дати йому смаколика. А одна жінка навіть запропонувала долучити до роботи на Олімпіаді й власну улюбленицю.

#історія #постаті
Абрам Лінкольн: Людина, що зшила країну сокирою та Словом.
12 лютого 1809 року народився чоловік, чиє обличчя сьогодні знає кожен, хто хоч раз тримав у руках п’ятидоларову купюру. Але за суворим поглядом та високим циліндром ховається історія хлопця з дерев’яної хатини, який самотужки навчився грамоти, колов дрова, щоб заробити на життя, і зрештою переписав ДНК американської нації. Абрам Лінкольн став 16-м президентом США в момент, коли країна нагадувала розбиту вазу, де південні штати воліли тримати людей у кайданах, а північні — будувати майбутнє без рабства. 🎩🪓

Лінкольн не був типовим політиком: він мав специфічне почуття гумору, страждав на депресію і володів мистецтвом переконувати так, що вороги ставали союзниками. Його головним досягненням стала Прокламація про звільнення рабів. Поки москва у тому ж XIX столітті лише формально скасовувала кріпацтво (замінюючи його іншими формами кабали), Лінкольн заклав фундамент реальної свободи, за яку довелося заплатити страшну ціну в Громадянській війні. Він розумів: «Дім, що розділився в собі, не встоїть». 🇺🇸🏗️

Його Геттісберзька промова, що тривала менше трьох хвилин, стала найважливішим текстом в історії демократії. Він сформулював ідеал, до якого світ прагне й досі: «уряд народу, обраний народом і для народу». Лінкольн був майстром стратегії — він умів чекати, коли треба, і бити на сполох, коли ситуація вимагала рішучості. Його вбивство в театрі Форда стало трагедією, що перетворила президента на мученика, чий авторитет став непохитним. 🎭🏛️

Для України досвід Лінкольна сьогодні є надзвичайно актуальним. Він довів, що демократія — це не слабкість, а величезна внутрішня сила, здатна вистояти навіть у найкривавіших внутрішніх конфліктах. Поки диктатори в москві століттями будували владу на пригніченні особистості, спадщина Лінкольна вчить нас, що справжня велич держави починається з поваги до прав останньої людини в країні. Його життя — це доказ того, що навіть той, хто починав із заготовки лісу, може стати архітектором вільного світу. 🌳🗽

9 лютого 1826 року в Курську народився Костянтин Трутовський – український художник-живописець і графік, друг Тараса Шевченка, ілюстратор його поезій, а також творів Гоголя, Марка Вовчка, Лермонтова, Крилова, та ін. Академік Імператорської Академії Мистецтв, член Королівської бельгійської спілки акварелістів.

Дитячі роки минали як у Курську, де був дім його діда, Олексія Івановича Мойсеєва, так і на Харківщині, в слободі Попівка-Семенівка (нині – село Попіска Краснопільського району Сумсьуої області). На той час це було помежів’я українсько-російських етнічних територій, тож згодом українські мотиви стануть провідною темою творчості художника.

Після чотирирічного навчання у приватному пансіоні у 1839 році вступив до Миколаївського інженерного училища в Петербурзі, де зійшовся близько з російським письменником Федором Достоєвським, який теж навчався в училищі. Пізніше Трутовський стане автором першого відомого портрета Достоєвського.

Саме Достоєвський привертає увагу художника до творів Миколи Гоголя. Відчувши себе українцем, Трутовський починає шукати українське середовище в Петербурзі, знайомиться з Тарасом Шевченком. Водночас, слідом за Достоєвським, вступає до революційного гуртка так званих «петрашевців», і лише випадковість рятує його від арешту в 1849 році та сумної долі членів цього гуртка – смертного вироку, що був замінений для них на сибірську каторгу.

Трутовський у цей час закінчує Петербурзьку Академію Мистецтв. Але суд над товаришами та важка атмосфера імперського Петербургу часів імператора Миколи І загалом пригнічує його і заважає творчості. Художник з родиною повертається в Україну, проживаючи у своїх маєтках в Курській та Харківській губерніях, де написав свої найкращі твори. У 1860 році йому було присвоєно звання академіка Імператорської Академії Мистецтв.

Він належав до характерного для другої половини ХІХ століття реалістично-академічного напрямку, але його картинам притаманний сентиментальний романтизм. Художник наче намагався зберегти на своїх картинах український світ, який починав зникати під впливом русифікаторської політики російського царату. Пізніше картини Трутовського мали неабиякий попит як сюжети для поштівок. Серед найвідоміших картин - «Дівчина зі снопами», «Повінь», «Колядки в Малоросії», «Сорочинський ярмарок», «Хоровод в Курській губернії», «Побачення», «Кобзар над Дніпром» (портрет Тараса Шевченка з кобзою). Всі свої українські картини Костянтин Трутовський мріяв об’єднати в два великих цикли – «Альбом сцен українського життя» (акварелі) та «Живописна Україна».

Картини Костянтина Трутовського зберігаються зараз в різних музеях світу, зокрема – в Національному художньому музеї України, російському музеї в Петербурзі і Третьяковській галереї в Москві.

🕯Помер 17 березня 1893 року у маєтку своєї матері в селі Яківлівці, Обоянського повіту Курської губернії (тепер Пристенський район Курської області росії). Похований в Обоянському Богородицько-Знаменському чоловічому монастирі, який у 1924 році більшовики зруйнували, разом із цвинтарем. Тож наразі місце поховання великого художника лишається невідомим.

Вони потрапили в полон в один день.
Олександр та Андрій Степанови,
син і батько.

«Я розумів, що мене чекає в полоні, бо я офіцер і мав татуювання «Воля або смерть». Я би підірвав себе, та в полон не здався, якби поруч не було сина.
Я сказав йому: «Ти повинен витримати, бо нас чекають вдома».
Нас розділили в Оленівці. Я думав, що його повезли на обмін.
Та Сашка з іншими полоненими відправили в Таганрог.
У Донецьку на допиті нас сильно побили. Коли ми приїхали звідти, то я навіть у туалет не міг нормально сходити — все було з кров'ю.
Багатьох наших хлопців змушували брати на себе військові злочини, щоб засудити їх, щоб українців показати злочинцями. Змушували вони під тортурами. Найважче було, коли били струмом. У мене була зупинка серця після удару елетрошокером у шию. Мене відкачали.
Татуювання для них — це як червона тряпка. Якщо у тебе є татуювання, називають такими словами, що я їх раніше і не чув. Кажуть, що ми фашисти, нацисти. Давали лезо, щоб зрізати татуювання. Були такі хлопці, що зрізали, у них потім ноги гнили. Мені коли давали лезо, щоб зрізати татуювання, я казав, щоб давали мені одразу пістолет і застрелили мене — татуювання зрізати не буду.
У Камишині на прийомці нас дуже сильно побили.
Я тоді свідомість втрачав разів двадцять.
Я з машини не встиг ногу спустити, як мене звідти стягнули і почали бити. Прийшов до тями, дивлюсь, а в мене одна кросівка на нозі, а я десь валяюсь. Вони побачили, що рухаюсь і знову почали бити. Я знову знепритомнів. І так по колу.
Я тоді не міг голову тримати. У туалеті вчився голову тримати, бо вона сильно висіла. Я днів шість нічого не їв і не пив через це.
До полону у мене вага була 132 кілограми, після — 65. Я втратив 67 кілограмів. Нам давали гаряче і змушували дуже швидко з'їсти. Щоб з'сти була хвилина максимум. Супом це важко назвати. Це була якась вода, іноді там попадеться якась морквина або картоплина. Суп і кашу давали. У мене кіт більше їсть, ніж там були порції. У нас там у камері було 16 чоловік, за стіл могло сісти шість, стоячи їсти не можна було. Тобто ми по п'ять людей поділились і хтось один був черговим, одразу сідав їсти.
Коли приводили в санчастину, жінка-медик кричала: “Навіщо ви цих бандер сюди привели, я би їм уже щось вколола, щоб вони крякнули і все”. Або таке: “Навіщо його привели? Нога гниє? Хай гниє! Хай повністю згниє!”
Запитував один у мене: “Чого ти проти нас воюєш?” Кажу: “Якби я прийшов до тебе додому і сказав, мовляв, іди звідси, тепер це мій дім, то що б ти зробив?” “Вбив би тебе”, — відповідає. І я йому: “Сам відповів на своє запитання”. А він: “Ми не прийшли до тебе, ми прийшли звільняти. Звільняти від фашистів, таких, як ти”. “А для мене фашист — ти”, — говорю. Після цього раз — і тиша.
Перше моє питання, яке я задав дружині, коли мене обміняли — чи є Саша вдома. Він потрапив у полон у 20, він двадцятиріччя зустрів на «Азовсталі». Мені було дуже боляче, я надіявся, що я повернусь, і дитина моя вже буде вдома. Сина повернули 14 вересня.
Ми обоє хочемо повернутися на службу.»
Мужні
Андрій та Олександр Степанови.