Закохалась війна у солдата

Закохалась війна у солдата —
Не спитала ні звань, ні причин.
Просто впала, як тінь, біля хати,
Де він спав серед тихих годин.

Закохалась — безжально і дико,
Як уміє лиш буря і грім,
І ходила за ним тихо-тихо,
Між окопів, під небом глухим.

Закохалась війна у солдата —
Та хіба це любов? Це — біда.
Вона йшла за ним, вперто і клято,
Як за правдою ходить нужда.

Їй би ніжність — та вчилась вбивати,
Їй би шепіт — гриміла, як дзвін,
Закохалась війна у солдата,
Та любов не живе поміж мін.

І дивилась, як він не здається,
Молитви береже у грудях,
Як у серці весна ще сміється,
Попри темряву в його путях.

Їй хотілось його обійняти
Крізь метал, крізь вогонь і дими,
Та лиш вчилась вона відпускати,
Бо любов не живе між війни.

І вона, спопеліла, безсила,
Не навчилась не нищить — чекать,
Бо любов — це не вибух і сила,
А уміння когось відпускать.

Він дивився у небо високе,
Де лелека вертався у дім,
І в очах його — світлі потоки
Перемоги над мороком злим.

А вона — наче ніч без упину,
Все тяглася до кроку його,
Та не вміла любити людину —
Лиш ламати і нищить всього.

Закохалась війна у солдата —
Та програла у чеснім бою:
Бо душа, що жива і крилата,
Не належить ніколи вогню.

І коли він вернувся додому —
Відступила вона, мов вина,
Бо любов не підвладна нікому,
Де вона — там зникає війна.