• Дякую, що підтримував мир у всьому світі, а тепер мужньо захищаєш нашу країну. Віримо у перемогу! З Днем українських миротворців!
    Дякую, що підтримував мир у всьому світі, а тепер мужньо захищаєш нашу країну. Віримо у перемогу! З Днем українських миротворців!
    34переглядів
  • #поезія
    Легких шляхів для Долі не шукаю,
    Іду щодня стежиною життя,
    І спокій в своїм серці зберігаю,
    І в спокої щодня моя Душа.

    Легких шляхів для себе не шукаю,
    Не мрію про далеке і чуже...
    Щоранку Божий день вітаю,
    Молитва тиха мене береже.

    Легких шляхів до щастя не буває...
    Напевне знаю, роки, як вода...
    Течуть рікою з краю і до краю,
    Бажаю іншим - щастя і добра.

    Легких шляхів для Долі не шукаю...
    Я вірю в зміни, вірю в почуття...
    Весну свою я серцем відчуваю,
    І дякую Всевишньому щодня.

    Галина Адамович
    #поезія Легких шляхів для Долі не шукаю, Іду щодня стежиною життя, І спокій в своїм серці зберігаю, І в спокої щодня моя Душа. Легких шляхів для себе не шукаю, Не мрію про далеке і чуже... Щоранку Божий день вітаю, Молитва тиха мене береже. Легких шляхів до щастя не буває... Напевне знаю, роки, як вода... Течуть рікою з краю і до краю, Бажаю іншим - щастя і добра. Легких шляхів для Долі не шукаю... Я вірю в зміни, вірю в почуття... Весну свою я серцем відчуваю, І дякую Всевишньому щодня. Галина Адамович
    Love
    1
    196переглядів
  • 👶 Єгор Назарина вперше став батьком

    У родині півзахисника "Шахтаря" сталося поповнення. Його дружина Каріна народила доньку, яку назвали Адріана.

    "Найголовніший подарунок та найщасливіший день у моєму житті. Ми довго чекали цього моменту та, дякуючи Богу, наша мрія здійснилася. Дякую тобі, кохана. Я безмежно вас кохаю!",
    – сказав Єгор Назарина.
    #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    👶 Єгор Назарина вперше став батьком У родині півзахисника "Шахтаря" сталося поповнення. Його дружина Каріна народила доньку, яку назвали Адріана. "Найголовніший подарунок та найщасливіший день у моєму житті. Ми довго чекали цього моменту та, дякуючи Богу, наша мрія здійснилася. Дякую тобі, кохана. Я безмежно вас кохаю!", – сказав Єгор Назарина. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    82переглядів
  • Друзі тиждень сто дев'ятнадцятий ***119***
    1236 день російської повномаштабної війни проти України https://timeofwar.in.ua/
    На рахунок ПриватБанку надійшло - 3 500 грн., 6 переказів. Велика вдячність: Анна Бабич, Марина Николенко, Зайцева Олена, Олег, "Котики", баланс на сьогодні 26 000 грн.
    На рахунок МоноБанку надійшло - 8 500 грн., 12 переказів. Велика вдячність: "донатерам" сайту donater.com.ua https://donater.com.ua Максим Агарков https://linktr.ee/vo1dee, Vova Vysotskyi, "Котики", Ігор Чорний, Леся Турчак, Андрій Скаровський, Оена Давидович, Олена Фурсенко. Статиска по зборам за посиланням https://donater.com.ua/u/taras_yarosh. Зараз у "банках" 27 000 грн. Добавилось за тиждень 12 000 грн. Зараз наш баланс 53 000 грн.
    Особлива подяка: Halyna Popyk за постійну підтримку та об'єднання зусиль, дякую за відкриття дружньої банки і оголошення лотерейки. Разом ми можемо більше.
    https://www.facebook.com/halyna.popyk.2025/posts/pfbid024doqRrJAzDraW...
    Продовжуємо збір на нічну пташку Мавік-3Т, вартість 170 тис грн.
    Сьогодні кожний з нас воїн,
    Сьогодні кожний з нас волонтер,
    Ціль у нас одна Перемога України
    Зусилля усі для допомоги захисникам!
    PayPal
    [email protected]
    Рахунок у євро
    PL19102010264086000020648837
    Рахунок у злотих
    PL17102010263947000020648839
    Приватбанк:
    5168745111258668
    IBAN: UA923052990000026207743673341
    https://next.privat24.ua/send/czhpg
    https://choko.link/taras_yarosh
    monobank:
    5375411205154011
    IBAN: UA883220010000026202335474676
    https://send.monobank.ua/jar/3jDJbi56Rg
    Криптовалюта
    https://taras-yarosh.pay.whitepay.com
    Дружня банка
    https://send.monobank.ua/jar/9PHLLnP4zX
    Збір на fpv-bomber
    https://send.monobank.ua/jar/ZUoD5zfMG
    Номер картки банки
    5375411219674343
    IBAN: UA103220010000026206346207151
    День звіту день донатів
    #DonateIs...
    Друзі тиждень сто дев'ятнадцятий ***119*** 1236 день російської повномаштабної війни проти України https://timeofwar.in.ua/ На рахунок ПриватБанку надійшло - 3 500 грн., 6 переказів. Велика вдячність: Анна Бабич, Марина Николенко, Зайцева Олена, Олег, "Котики", баланс на сьогодні 26 000 грн. На рахунок МоноБанку надійшло - 8 500 грн., 12 переказів. Велика вдячність: "донатерам" сайту donater.com.ua https://donater.com.ua Максим Агарков https://linktr.ee/vo1dee, Vova Vysotskyi, "Котики", Ігор Чорний, Леся Турчак, Андрій Скаровський, Оена Давидович, Олена Фурсенко. Статиска по зборам за посиланням https://donater.com.ua/u/taras_yarosh. Зараз у "банках" 27 000 грн. Добавилось за тиждень 12 000 грн. Зараз наш баланс 53 000 грн. Особлива подяка: Halyna Popyk за постійну підтримку та об'єднання зусиль, дякую за відкриття дружньої банки і оголошення лотерейки. Разом ми можемо більше. https://www.facebook.com/halyna.popyk.2025/posts/pfbid024doqRrJAzDraW6Vqd7Y7HSi3ez8QBPXPfDPu9bRRyZWxsGZTbiHgNtF67Qh28DAMl Продовжуємо збір на нічну пташку Мавік-3Т, вартість 170 тис грн. Сьогодні кожний з нас воїн, Сьогодні кожний з нас волонтер, Ціль у нас одна Перемога України Зусилля усі для допомоги захисникам! PayPal [email protected] Рахунок у євро PL19102010264086000020648837 Рахунок у злотих PL17102010263947000020648839 Приватбанк: 5168745111258668 IBAN: UA923052990000026207743673341 https://next.privat24.ua/send/czhpg https://choko.link/taras_yarosh monobank: 5375411205154011 IBAN: UA883220010000026202335474676 https://send.monobank.ua/jar/3jDJbi56Rg Криптовалюта https://taras-yarosh.pay.whitepay.com Дружня банка https://send.monobank.ua/jar/9PHLLnP4zX Збір на fpv-bomber https://send.monobank.ua/jar/ZUoD5zfMG Номер картки банки 5375411219674343 IBAN: UA103220010000026206346207151 День звіту день донатів #DonateIs...
    Love
    1
    1коментарів 461переглядів
  • Завжди залишайся людиною

    Сергій був звичайним хлопцем із Черкащини. До війни він працював на заводі, мріяв про дім із садом, двох дітей і вівчарку на подвір’ї. Але коли почалась велика війна, не роздумував — пішов добровольцем. Не тому, що хотів стріляти, а тому що не міг інакше. Його земля — це його родина.

    Він служив у піхоті. Проходив крізь вогонь і дим, бачив речі, про які краще не знати. І щоразу, коли обличчя затуманювала лють, а в голові розгоралася думка: "вони ж тварини", — Сергій стискав зуби і тихо шепотів собі:
    "Завжди залишайся людиною."
    ---

    Перша історія трапилась під Ізюмом. Після бою серед руїн знайшли пораненого ворожого солдата. Молодий, ледь живий, руки тремтять, в очах — страх. Хтось із хлопців хотів "поставити крапку". Але Сергій зупинив: — Він не стріляє. Він уже не ворог. Це просто хлопець, який хоче жити.

    Він перев'язав йому рану. І доправив до медиків.
    Потім довго мовчав біля вогню, лише сказав: — Якщо ми перестанемо бачити в них людей — ми вже програли.
    ---

    Друга історія — зими під Бахмутом. Мороз і голод — гірше кулі. Їжі — крихти, а в підвалі знайшли бабусю з трьома котами. Вона не мала нічого, окрім куска черствого хліба. Віддала його Сергію: — Ви мої янголи. Їжте.

    Він поділив той хліб на всіх — бабусю, хлопців, навіть котів. Один з них потім постійно ходив за ним хвостиком. Назвали Мурчиком.
    І знову прозвучало: — Завжди залишайся людиною.
    ---

    «Один із них»

    На одній із зачисток, у прифронтовому селі, хлопці натрапили на чоловіка у цивільному, який тремтів, ховався в погребі і казав, що він місцевий.

    Документи в нього були підозрілі, акцент — не той. Хтось одразу закричав:
    — Це диверсант! Стріляти!

    Сергій підійшов ближче.
    — Звідки ти?

    — З Донецька... Я не воював. Я просто тікав. У мене мама стара. Не встиг вивезти...
    Очі в нього були, як у загнаного звіра.

    Сергій довго мовчав. Потім сказав: — Ти не наш. Але й не їхній.
    Повернувся до побратимів:
    — Посадимо в підвал. Нагодуємо. Перевіримо. Але не будемо суддями на місці. Не наш це рівень.

    Той чоловік потім справді виявився цивільним. Просто втікачем.

    Коли його вивозили, він тихо сказав Сергію: — Дякую, що був людиною. Бо я вже думав, що всі люди зникли.
    ----

    Ця історія стала найтяжчою. Сергій втратив побратима — Василя. Разом пішли на фронт, разом копали окопи, разом мріяли повернутись. Один уламок... і більше немає "разом".

    Хтось кричав:
    — Помстимося! Виріжемо всіх!

    А Сергій мовчки поклав руку на фото Василя і прошепотів: — Ти б не хотів, щоб я став як вони. Я залишусь людиною. За тебе.
    ---

    «Собака»

    У зруйнованому селі залишився пес. Старий, кістлявий, з розумними очима. Назвали його Професор. Він сам приходив до позицій — не їсти, не скиглити, а просто бути поруч. Під час обстрілів він лягав у кут і не гавкав. А коли ставало тихо — клав голову на коліна Сергієві.

    Одного разу був авіаудар. Професора засипало землею. Всі думали — кінець. Але Сергій вирив його власноруч, руками й ножем, поки дихав. Витер пса, притиснув до себе і прошепотів: — Навіть собака заслуговує на порятунок. Бо ми або всі разом — або ніхто.

    Професор потім ще довго жив у Сергієвому дворі.
    Коли питали, звідки цей пес, він відповідав: — Це мій побратим. Ми з ним вижили не тому, що були сильні. А тому, що не стали байдужими.
    ---

    «Янгол на дорозі»

    Після одного з боїв Сергій побачив на узбіччі згорілої автівки дитячу іграшку — плюшевого янгола з крилами. Чистого, хоч навколо все було в попелі. Сергій підняв її і притис до грудей, мов річ святу.

    — Чиясь дитина залишила… може, ховалась у тій машині…

    Хлопці мовчали. Усі дивилися на іграшку, як на молитву.

    Тоді Сергій прикріпив янгола до свого рюкзака. Він мандрував з ним по всіх окопах, став талісманом. Його навіть не знімали під час боїв.

    — Він нагадує, — казав Сергій, — заради чого ми тут. Не заради помсти. А заради тих, хто більше не може себе захистити.
    ---

    «Ікона в попелі»

    Це було під Авдіївкою. Після важкого бою позиції Сергія опинилися в оточенні. Зв’язку не було, підкріплення не проходило. Боєкомплект майже вичерпався, а ворог тиснув усе сильніше. У бліндажі стояла мертва тиша. Очі в хлопців були, як у людей, які вже не сподіваються.

    Сергій вийшов надвір — у повітрі пахло згарищем. Серед руїн розбомбленої хатини він побачив щось блискуче. Підійшов ближче — у чорному попелі лежала стара, обгоріла, але вціліла ікона Богородиці. Окута в кіптяву, тріснута по краю, але обличчя — спокійне, чисте, ніби світліше за все навколо.

    Сергій став на коліно. Не молився вголос. Просто стояв, поклав руку на серце і прошепотів: — Якщо ти ще десь тут… допоможи нам лишитися людьми. Навіть зараз.

    Він забрав ікону і закріпив на стіні бліндажа. Того ж вечора сталося диво — раптово вийшов зв’язок. Через годину прибуло підкріплення. Всі залишилися живі.

    Хтось із хлопців потім жартував:
    — У тебе зв’язок з Богом краще, ніж із штабом.

    А Сергій лише посміхнувся й тихо сказав: — Це не я. Це нагадування. Щоб ми не стали тими, проти кого самі воюємо.
    Бо навіть у попелі завжди можна знайти ікону. А значить — і себе.

    Він пройшов війну до кінця. Не став героєм з екранів, не писав мемуарів. Але кожен, хто служив поруч, пам’ятає його очі. Спокійні, тверді, людяні. Людина серед пекла.

    Після війни Сергій повернувся додому. Посадив сад. У
    І почав розмови зі школярами в місцевій школі.

    Він завжди завершував свої виступи однаково: — Світ — це не тільки кулі й бетон. Це вибір. Щодня.
    Завжди залишайся людиною. Навіть тоді, коли все говорить навпаки.
    Завжди залишайся людиною Сергій був звичайним хлопцем із Черкащини. До війни він працював на заводі, мріяв про дім із садом, двох дітей і вівчарку на подвір’ї. Але коли почалась велика війна, не роздумував — пішов добровольцем. Не тому, що хотів стріляти, а тому що не міг інакше. Його земля — це його родина. Він служив у піхоті. Проходив крізь вогонь і дим, бачив речі, про які краще не знати. І щоразу, коли обличчя затуманювала лють, а в голові розгоралася думка: "вони ж тварини", — Сергій стискав зуби і тихо шепотів собі: "Завжди залишайся людиною." --- Перша історія трапилась під Ізюмом. Після бою серед руїн знайшли пораненого ворожого солдата. Молодий, ледь живий, руки тремтять, в очах — страх. Хтось із хлопців хотів "поставити крапку". Але Сергій зупинив: — Він не стріляє. Він уже не ворог. Це просто хлопець, який хоче жити. Він перев'язав йому рану. І доправив до медиків. Потім довго мовчав біля вогню, лише сказав: — Якщо ми перестанемо бачити в них людей — ми вже програли. --- Друга історія — зими під Бахмутом. Мороз і голод — гірше кулі. Їжі — крихти, а в підвалі знайшли бабусю з трьома котами. Вона не мала нічого, окрім куска черствого хліба. Віддала його Сергію: — Ви мої янголи. Їжте. Він поділив той хліб на всіх — бабусю, хлопців, навіть котів. Один з них потім постійно ходив за ним хвостиком. Назвали Мурчиком. І знову прозвучало: — Завжди залишайся людиною. --- «Один із них» На одній із зачисток, у прифронтовому селі, хлопці натрапили на чоловіка у цивільному, який тремтів, ховався в погребі і казав, що він місцевий. Документи в нього були підозрілі, акцент — не той. Хтось одразу закричав: — Це диверсант! Стріляти! Сергій підійшов ближче. — Звідки ти? — З Донецька... Я не воював. Я просто тікав. У мене мама стара. Не встиг вивезти... Очі в нього були, як у загнаного звіра. Сергій довго мовчав. Потім сказав: — Ти не наш. Але й не їхній. Повернувся до побратимів: — Посадимо в підвал. Нагодуємо. Перевіримо. Але не будемо суддями на місці. Не наш це рівень. Той чоловік потім справді виявився цивільним. Просто втікачем. Коли його вивозили, він тихо сказав Сергію: — Дякую, що був людиною. Бо я вже думав, що всі люди зникли. ---- Ця історія стала найтяжчою. Сергій втратив побратима — Василя. Разом пішли на фронт, разом копали окопи, разом мріяли повернутись. Один уламок... і більше немає "разом". Хтось кричав: — Помстимося! Виріжемо всіх! А Сергій мовчки поклав руку на фото Василя і прошепотів: — Ти б не хотів, щоб я став як вони. Я залишусь людиною. За тебе. --- «Собака» У зруйнованому селі залишився пес. Старий, кістлявий, з розумними очима. Назвали його Професор. Він сам приходив до позицій — не їсти, не скиглити, а просто бути поруч. Під час обстрілів він лягав у кут і не гавкав. А коли ставало тихо — клав голову на коліна Сергієві. Одного разу був авіаудар. Професора засипало землею. Всі думали — кінець. Але Сергій вирив його власноруч, руками й ножем, поки дихав. Витер пса, притиснув до себе і прошепотів: — Навіть собака заслуговує на порятунок. Бо ми або всі разом — або ніхто. Професор потім ще довго жив у Сергієвому дворі. Коли питали, звідки цей пес, він відповідав: — Це мій побратим. Ми з ним вижили не тому, що були сильні. А тому, що не стали байдужими. --- «Янгол на дорозі» Після одного з боїв Сергій побачив на узбіччі згорілої автівки дитячу іграшку — плюшевого янгола з крилами. Чистого, хоч навколо все було в попелі. Сергій підняв її і притис до грудей, мов річ святу. — Чиясь дитина залишила… може, ховалась у тій машині… Хлопці мовчали. Усі дивилися на іграшку, як на молитву. Тоді Сергій прикріпив янгола до свого рюкзака. Він мандрував з ним по всіх окопах, став талісманом. Його навіть не знімали під час боїв. — Він нагадує, — казав Сергій, — заради чого ми тут. Не заради помсти. А заради тих, хто більше не може себе захистити. --- «Ікона в попелі» Це було під Авдіївкою. Після важкого бою позиції Сергія опинилися в оточенні. Зв’язку не було, підкріплення не проходило. Боєкомплект майже вичерпався, а ворог тиснув усе сильніше. У бліндажі стояла мертва тиша. Очі в хлопців були, як у людей, які вже не сподіваються. Сергій вийшов надвір — у повітрі пахло згарищем. Серед руїн розбомбленої хатини він побачив щось блискуче. Підійшов ближче — у чорному попелі лежала стара, обгоріла, але вціліла ікона Богородиці. Окута в кіптяву, тріснута по краю, але обличчя — спокійне, чисте, ніби світліше за все навколо. Сергій став на коліно. Не молився вголос. Просто стояв, поклав руку на серце і прошепотів: — Якщо ти ще десь тут… допоможи нам лишитися людьми. Навіть зараз. Він забрав ікону і закріпив на стіні бліндажа. Того ж вечора сталося диво — раптово вийшов зв’язок. Через годину прибуло підкріплення. Всі залишилися живі. Хтось із хлопців потім жартував: — У тебе зв’язок з Богом краще, ніж із штабом. А Сергій лише посміхнувся й тихо сказав: — Це не я. Це нагадування. Щоб ми не стали тими, проти кого самі воюємо. Бо навіть у попелі завжди можна знайти ікону. А значить — і себе. Він пройшов війну до кінця. Не став героєм з екранів, не писав мемуарів. Але кожен, хто служив поруч, пам’ятає його очі. Спокійні, тверді, людяні. Людина серед пекла. Після війни Сергій повернувся додому. Посадив сад. У І почав розмови зі школярами в місцевій школі. Він завжди завершував свої виступи однаково: — Світ — це не тільки кулі й бетон. Це вибір. Щодня. Завжди залишайся людиною. Навіть тоді, коли все говорить навпаки.
    Like
    1
    112переглядів
  • #поезія
    Моя ти люба, земле моя мила.
    Без тебе я сумна і нещаслива.
    Без тебе очі вицвіли мої,
    А в серці очі голубі твої.

    Ти, як вінок на голові Землі.
    Ти квітка на тоненькому стеблі.
    Ти пташка Миру, ти послання Бога.
    Ти моя юність юна, босонога.

    А ще ти хмара біла, як піна.
    Тобі так личить літо і весна.
    Ти мені личиш - я завжди з тобою.
    Я є твоєю вишнею, вербою.

    Цим колоском підсушеним, колючим.
    Я твоє сонце лагідне й палюче.
    Я вся твоя - від п'ят і до коси.
    З води тобі, голубонько, з роси.

    Перемагай на вічнім полі брані.
    Несу тобі я проліски весняні,
    Букет троянд з небесної блакиті.
    І сонце це, і хмари перемиті.

    Ти будь зі мною. Я без тебе згину.
    Люблю свою найкращу Україну.
    Я твої рани своїм серцем гою
    І дякую, і дякую Герою!

    Галина Потопляк
    #поезія Моя ти люба, земле моя мила. Без тебе я сумна і нещаслива. Без тебе очі вицвіли мої, А в серці очі голубі твої. Ти, як вінок на голові Землі. Ти квітка на тоненькому стеблі. Ти пташка Миру, ти послання Бога. Ти моя юність юна, босонога. А ще ти хмара біла, як піна. Тобі так личить літо і весна. Ти мені личиш - я завжди з тобою. Я є твоєю вишнею, вербою. Цим колоском підсушеним, колючим. Я твоє сонце лагідне й палюче. Я вся твоя - від п'ят і до коси. З води тобі, голубонько, з роси. Перемагай на вічнім полі брані. Несу тобі я проліски весняні, Букет троянд з небесної блакиті. І сонце це, і хмари перемиті. Ти будь зі мною. Я без тебе згину. Люблю свою найкращу Україну. Я твої рани своїм серцем гою І дякую, і дякую Герою! Галина Потопляк
    Love
    Like
    6
    176переглядів
  • Олександр Усик у Лондоні презентував копію панно “Боривітер”.
    Оригінальну мозаїку разом із творчою групою створила українська художниця Алла Горська ще в 1960-х роках у Маріуполі. Згодом Горську убили совєцькі спецслужби.
    Сама мозаїка вважається великим надбанням української культури і була розміщена в Маріуполі. Сильно постраждала під час російського вторгнення в 2022-му. Її відтворили в Києві і тепер презентують по світу.
    Слова Усика:
    “Дякую, Велика Британіє, за підтримку України. Ми сильні разом! Росія нищить українську культуру. Росія нищить наші доми, лікарні, школи. Росія нищить життя українців. Але ми вистоїмо. Ми переможемо. Ми відбудуємо нашу країну. Як мозаїку — фрагмент за фрагментом. Сьогодні ми збираємо гроші, щоб 64 родини знову мали дім. Приєднуйтесь!”
    Проєкт на Трафальгарській площі підтримав Річард Бренсон, засновник Virgin Group і Virgin Unite. Проєкт створено за ініціативи Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького, ROZETKA, ГО ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    Олександр Усик у Лондоні презентував копію панно “Боривітер”. Оригінальну мозаїку разом із творчою групою створила українська художниця Алла Горська ще в 1960-х роках у Маріуполі. Згодом Горську убили совєцькі спецслужби. Сама мозаїка вважається великим надбанням української культури і була розміщена в Маріуполі. Сильно постраждала під час російського вторгнення в 2022-му. Її відтворили в Києві і тепер презентують по світу. Слова Усика: “Дякую, Велика Британіє, за підтримку України. Ми сильні разом! Росія нищить українську культуру. Росія нищить наші доми, лікарні, школи. Росія нищить життя українців. Але ми вистоїмо. Ми переможемо. Ми відбудуємо нашу країну. Як мозаїку — фрагмент за фрагментом. Сьогодні ми збираємо гроші, щоб 64 родини знову мали дім. Приєднуйтесь!” Проєкт на Трафальгарській площі підтримав Річард Бренсон, засновник Virgin Group і Virgin Unite. Проєкт створено за ініціативи Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького, ROZETKA, ГО ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    156переглядів

  • #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза

    Завершено викладення повісті «Скарби Мігеля Барбадоського»

    Друзі, дякую всім, хто читав, коментував і ставив вподобайки!
    Ваша підтримка — безцінна!

    Запрошую вас у світ теплого моря, вільних вітрів, піратських шхун і військових фрегатів, що борознять простори Атлантики.

    На вас чекають:

    пошуки скарбу за картою старого пірата

    знайомство з гордим племенем чарруа

    зустрічі зі справжніми морськими розбійниками — жорстокими й шляхетними, дикими й благородними

    і, звісно ж, історія щирого, чистого кохання, яке народжується на фоні пригод і небезпек


    Це повість про вибір, дружбу, надію — і про те, що справжній скарб не завжди зберігається у скрині з монетами.



    Запрошую до читання!
    Скарби Мігеля Барбадоського вже повністю доступні на Аркуші.

    https://arkush.net/book/18589


    https://arkush.net/book/18589/34

    https://arkush.net/book/18589/35



    Буду щиро радий коментарям!

    #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза
    #романтика #пригоди #Карибське_море.
    #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
    #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Завершено викладення повісті «Скарби Мігеля Барбадоського» Друзі, дякую всім, хто читав, коментував і ставив вподобайки! Ваша підтримка — безцінна! Запрошую вас у світ теплого моря, вільних вітрів, піратських шхун і військових фрегатів, що борознять простори Атлантики. На вас чекають: пошуки скарбу за картою старого пірата знайомство з гордим племенем чарруа зустрічі зі справжніми морськими розбійниками — жорстокими й шляхетними, дикими й благородними і, звісно ж, історія щирого, чистого кохання, яке народжується на фоні пригод і небезпек Це повість про вибір, дружбу, надію — і про те, що справжній скарб не завжди зберігається у скрині з монетами. Запрошую до читання! Скарби Мігеля Барбадоського вже повністю доступні на Аркуші. https://arkush.net/book/18589 https://arkush.net/book/18589/34 https://arkush.net/book/18589/35 Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    ARKUSH.NET
    Скарб Мігеля Барбадоського · Сергій Гальченко
    Молодий знебожилий дворянин випадково дізнається про скарб старого пірата. Чим завершаться його пошуки. Відшукає скарб? А можливо дещо важливіше? В творі присутні деякі персонажі книги "Таємниці Морів"
    466переглядів
  • Світ, де речі сміються

    У світі, де речі сміються — люди забувають сваритися.
    Бо життя надто смішне, щоб бути серйозним.

    <em>У цьому світі все було майже як у нашому — небо було синє, люди ходили на роботу, коти спали на теплих батареях.
    Але була одна дрібна різниця:
    усі предмети мали почуття гумору.

    Не просто мали — а ще й кепкували, жартували, сміялись одне з одного і, найчастіше, з людей.
    ---

    Одного ранку Микита прокинувся, потягнувся й сказав:

    — Добрий ранок.

    — Такий собі, — буркнула подушка. — Ти мені всю ніч вухо м’яв!

    Простяг руку до зубної щітки. Та відсахнулась:

    — О, знову він! Містер "Я їв часник учора, а чистити буду сьогодні!"

    — Ей, не перебільшуй…

    — Не перебільшую, — втрутилася паста. — Тут ціла катастрофа. Запах рівня «втікали всі бактерії».

    На кухні холодильник заіржавіло хихикнув:

    — Ну що, знову відкриєш мене п’ять разів, нічого не візьмеш і закриєш? Може, я теж хочу вибір!

    — Я просто перевіряю…

    — Що? Чи магічним чином не з’явився торт? — промовила поличка. — Сюрприз: ні.

    Чайник ображено булькотів:

    — А ти питав, чи я готовий працювати в такий ранній час? Я взагалі-то вчора кипів тричі. Маю право на страйк!

    На роботі комп’ютер на весь офіс сказав:

    — Ха! Він знову ввів пароль з першої спроби! Запишіть це в історію!

    — Та відчепися, — зітхнув Микита.

    — А ще ти знову назвав мене "тупою машиною", — додав монітор. — Хоча я принаймні не забуваю, куди кладу ключі.

    — Він їх у мікрохвильовку поклав учора, — підказав принтер.

    — І чхнув на екран, — додав пилосос. — Я бачив!

    У світі, де речі мали почуття гумору, було важко ображатися. Бо як ображатися на шафу, яка каже:

    — Ну й що, що я скриплю? Ти теж щоранку крекчиш, коли вставати!

    Або на двері, які кожного разу, коли хтось забував ключі, співали: — "Ти знову без мене, ла-ла-лааа…"

    Але була в цьому й чарівність.

    Люди стали смішнішими.
    Посуд — більш терплячим.
    Дзеркала — менш жорстокими. Бо вони жартували:

    — Ну, сьогодні ти не Джеймс Бонд. Але принаймні — не варена картопля!

    Навіть будильники стали співати комічними голосами:
    — Підйоооом! Світ ще не готовий, але треба!

    Микита спершу дратувався. Потім сміявся. Потім полюбив. Бо сміх — він як вірус.
    Заражає всіх — навіть чайники.

    І врешті він сказав:

    — Дякую вам, речі. Ви — як друзі. Просто з розетками.

    І з того дня навіть лампа світити почала трохи тепліше.
    Світ, де речі сміються У світі, де речі сміються — люди забувають сваритися. Бо життя надто смішне, щоб бути серйозним. <em>У цьому світі все було майже як у нашому — небо було синє, люди ходили на роботу, коти спали на теплих батареях. Але була одна дрібна різниця: усі предмети мали почуття гумору. Не просто мали — а ще й кепкували, жартували, сміялись одне з одного і, найчастіше, з людей. --- Одного ранку Микита прокинувся, потягнувся й сказав: — Добрий ранок. — Такий собі, — буркнула подушка. — Ти мені всю ніч вухо м’яв! Простяг руку до зубної щітки. Та відсахнулась: — О, знову він! Містер "Я їв часник учора, а чистити буду сьогодні!" — Ей, не перебільшуй… — Не перебільшую, — втрутилася паста. — Тут ціла катастрофа. Запах рівня «втікали всі бактерії». На кухні холодильник заіржавіло хихикнув: — Ну що, знову відкриєш мене п’ять разів, нічого не візьмеш і закриєш? Може, я теж хочу вибір! — Я просто перевіряю… — Що? Чи магічним чином не з’явився торт? — промовила поличка. — Сюрприз: ні. Чайник ображено булькотів: — А ти питав, чи я готовий працювати в такий ранній час? Я взагалі-то вчора кипів тричі. Маю право на страйк! На роботі комп’ютер на весь офіс сказав: — Ха! Він знову ввів пароль з першої спроби! Запишіть це в історію! — Та відчепися, — зітхнув Микита. — А ще ти знову назвав мене "тупою машиною", — додав монітор. — Хоча я принаймні не забуваю, куди кладу ключі. — Він їх у мікрохвильовку поклав учора, — підказав принтер. — І чхнув на екран, — додав пилосос. — Я бачив! У світі, де речі мали почуття гумору, було важко ображатися. Бо як ображатися на шафу, яка каже: — Ну й що, що я скриплю? Ти теж щоранку крекчиш, коли вставати! Або на двері, які кожного разу, коли хтось забував ключі, співали: — "Ти знову без мене, ла-ла-лааа…" Але була в цьому й чарівність. Люди стали смішнішими. Посуд — більш терплячим. Дзеркала — менш жорстокими. Бо вони жартували: — Ну, сьогодні ти не Джеймс Бонд. Але принаймні — не варена картопля! Навіть будильники стали співати комічними голосами: — Підйоооом! Світ ще не готовий, але треба! Микита спершу дратувався. Потім сміявся. Потім полюбив. Бо сміх — він як вірус. Заражає всіх — навіть чайники. І врешті він сказав: — Дякую вам, речі. Ви — як друзі. Просто з розетками. І з того дня навіть лампа світити почала трохи тепліше.
    12переглядів
  • Щиро вдячна всім-всім-всім за вітання!!!:)
    За особисті з врученням подарунків та квітів!
    За телефонні дзвінки з декілька минулих життів тому! Та з актуального часу!
    За вітання в віртуальному режимі та коментарі!
    За перекази на картку від родини та друзів!!!

    Зранку зачохлилася в своє сексуальне обладнання!:)
    Ортези на коліна!:)
    Бандаж на хвіст!:)
    Збиралася цибулю в городі вибирати!:)

    Нічого в мене з цибулею не склалося!:)))

    Як поперли колежанки з вітаннями, квітами, пппппідарунками!:)
    Дзвінки!
    Месенжи!:)

    Ото несподівано організувався справжній вихідний день, коли я інтимним місцем груші оббиваю!:)))

    Рррррсняйбна…
    Гепає.
    Голосно.
    Цілі.
    Сидимо в альтанці…
    Підстрибуємо разом з альтанкою, гостями, шашликом, пивом…

    Щиро вдячна донечці з Дніпра.
    Я ще зʼясувати не встигла, що балістика не тільки по Полтавщині вгатила, а й по Дніпру?
    А дитина вже доповіла, що з нею все норм!!!

    В отакі буремні часи нам видалося життя?…
    Й його живемо з радістю та оптимізмом!
    Хай там що?

    Ааааа ще ж почався сезон яблукопада!!!:)
    Й коли те яблучко ̶я̶я̶я̶я̶б̶а̶є̶т̶ь̶с̶я̶ об дах хати або вольєру шваркається, пересічні громадяни України мають відчуття - такі собі!:)

    Останніх гостей розігнала!:)
    Посуд перемила!
    Недоїджену їжу до холодильника запхала.
    Йййййбнсцкблдрусню вишукано полаяла!
    Зараз побіжу ще подякую за чергові вітання в усіх месенджерах?
    Й вважатиму День народження вдалим та завершеним!!!
    Щиро вдячна всім-всім-всім за вітання!!!:) За особисті з врученням подарунків та квітів! За телефонні дзвінки з декілька минулих життів тому! Та з актуального часу! За вітання в віртуальному режимі та коментарі! За перекази на картку від родини та друзів!!! Зранку зачохлилася в своє сексуальне обладнання!:) Ортези на коліна!:) Бандаж на хвіст!:) Збиралася цибулю в городі вибирати!:) Нічого в мене з цибулею не склалося!:))) Як поперли колежанки з вітаннями, квітами, пппппідарунками!:) Дзвінки! Месенжи!:) Ото несподівано організувався справжній вихідний день, коли я інтимним місцем груші оббиваю!:))) Рррррсняйбна… Гепає. Голосно. Цілі. Сидимо в альтанці… Підстрибуємо разом з альтанкою, гостями, шашликом, пивом… Щиро вдячна донечці з Дніпра. Я ще зʼясувати не встигла, що балістика не тільки по Полтавщині вгатила, а й по Дніпру? А дитина вже доповіла, що з нею все норм!!! В отакі буремні часи нам видалося життя?… Й його живемо з радістю та оптимізмом! Хай там що? Ааааа ще ж почався сезон яблукопада!!!:) Й коли те яблучко ̶я̶я̶я̶я̶б̶а̶є̶т̶ь̶с̶я̶ об дах хати або вольєру шваркається, пересічні громадяни України мають відчуття - такі собі!:) Останніх гостей розігнала!:) Посуд перемила! Недоїджену їжу до холодильника запхала. Йййййбнсцкблдрусню вишукано полаяла! Зараз побіжу ще подякую за чергові вітання в усіх месенджерах? Й вважатиму День народження вдалим та завершеним!!!
    60переглядів
Більше результатів