• #поезія
    Дороговкази затерті,
    Сфінкси понуро мовчать –
    Загадок мають ще безліч,
    Силу – в зміїних хвостах,
    Клекіт – століттями в горлі,
    Стронцію бризки – у кров,
    Вигнулись крила прозорі
    Дугами давніх розмов.
    Бруком стелилося пір'я,
    Тепла дорога – пісок,
    Непробивна тепер шкіра –
    Загартувалася злом.
    Дзенькіт мечів і сокира
    Падає – голови геть!
    Міф чи пустелі наснилось:
    Вічне, земне, раб і жрець,
    Піфоси, збіжжям налиті,
    Човен до світобудов,
    Сфінкси, врожай, лабіринти...
    Шлях цілу вічність впродовж.

    20.03.2025
    Олеся Репа
    #поезія Дороговкази затерті, Сфінкси понуро мовчать – Загадок мають ще безліч, Силу – в зміїних хвостах, Клекіт – століттями в горлі, Стронцію бризки – у кров, Вигнулись крила прозорі Дугами давніх розмов. Бруком стелилося пір'я, Тепла дорога – пісок, Непробивна тепер шкіра – Загартувалася злом. Дзенькіт мечів і сокира Падає – голови геть! Міф чи пустелі наснилось: Вічне, земне, раб і жрець, Піфоси, збіжжям налиті, Човен до світобудов, Сфінкси, врожай, лабіринти... Шлях цілу вічність впродовж. 20.03.2025 Олеся Репа
    115views
  • #архів
    11 липня 1991 року мексиканський фотограф Антоніо Турок зробив цей моторошно-красивий знімок під час повного сонячного затемнення в Чіапасі. Фото вражає не лише як документ космічної події, а й як відображення впливу затемнення на навколишній світ.

    На світлині затемнене Сонце оточене сяйвом корони, а навколо літають дезорієнтовані птахи, які реагують на раптову темряву. Сільська дорога й старий паркан на передньому плані підсилюють сюрреалістичну атмосферу сцени.

    #архів 11 липня 1991 року мексиканський фотограф Антоніо Турок зробив цей моторошно-красивий знімок під час повного сонячного затемнення в Чіапасі. Фото вражає не лише як документ космічної події, а й як відображення впливу затемнення на навколишній світ. На світлині затемнене Сонце оточене сяйвом корони, а навколо літають дезорієнтовані птахи, які реагують на раптову темряву. Сільська дорога й старий паркан на передньому плані підсилюють сюрреалістичну атмосферу сцени.
    Like
    1
    97views
  • #поезія
    ...Маршрути горя і безчесть.
    Світ на століття постарішав.
    Стоїть Мадонна Перехресть,
    чи вже Мадонна Бездоріжжя!

    І мчать, і мчать, числа їм несть.
    Дорога дальня й невідома.
    Стоїть Мадонна Перехресть,
    благословляюча Мадонна.

    Ліна Костенко
    #поезія ...Маршрути горя і безчесть. Світ на століття постарішав. Стоїть Мадонна Перехресть, чи вже Мадонна Бездоріжжя! І мчать, і мчать, числа їм несть. Дорога дальня й невідома. Стоїть Мадонна Перехресть, благословляюча Мадонна. Ліна Костенко
    Love
    1
    84views
  • Муркіт і помста

    Жив собі кіт. Не просто кіт, а найввічливіший і найкультурніший кіт у місті — Муркіт. Він ніколи не мурчав гучно в бібліотеці, завжди казав «мяу» замість «мяяяу!», і навіть на лоток ходив зі склянкою води для гігієни. Усі думали, що він святий. І справді, років десять Муркіт був прикладом котячої витримки та благородства.

    Та кожне "мяу" має межу.

    Одного ранку Муркіт прокинувся від того, що знову той самий перехожий — у кепці з написом «Ненавиджу котів» — кинув у нього каменюкою за те, що той перебіг йому дорогу.
    Муркіт, лежачи в кущах, дивився в небо. Його ліве вухо тремтіло від несправедливості.
    — Годі, — прошепотів він. — Досить цього цирку.

    Того вечора він сів біля старого дзеркала в підвалі багатоповерхівки й згадав.

    Пес Бровко — той, через кого Муркіт роками лазив по деревах, бо щоразу, побачивши його, Бровко впадав у релігійний екстаз гавкання.
    Водій мотоцикла — який свистів йому вслід і кричав: "Шуруй, сарделько на лапках!"
    Ветеринар Степан Степанович, який при кожному уколі сміявся: "Ой, потерпи, як справжній пацієнт!"

    І Муркіт... змінився.
    ---

    Перша жертва — Бровко.

    Уночі Муркіт підкрався до його будки, взяв пляшечку валер’янки, змішав її з собачим кормом, а потім тихенько вивісив табличку з написом: «Обійми мене».
    На ранок Бровко, облизуючи повітря, обіймав бетонний стовп. А потім — білборд. А потім — сусідську бабусю.
    На третю добу його забрали в монастир на «вилікувати дух любові».
    Муркіт вдоволено закрутив вусом.
    ---

    Друга жертва — водій мотоцикла.

    Кіт проклав на трасі тоненьку смужку... котячої шерсті. Як відомо, це — найсмертельніший дорожній реагент: мотоцикл починає сумніватись у своєму існуванні й ковзає у філософську яму.
    Водій прослизнувся, перелетів через кермо, впав — прямісінько на купу подушок, які Муркіт перед тим викрав із ІКЕА. Але — принизливо.
    Тепер той ходив і співав «Хто я без руля?».
    ---

    Третя жертва — ветеринар.

    Це була особлива операція. Муркіт довго вчився відкривати шприц. Навіть пройшов курс у YouTube "Ін'єкції для початківців: котяче реванше".
    Уночі він вдерся до клініки і... прищепив Степана Степановича від сказу, грипу, котячого лишаю, і — наостанок — від емоцій.
    На ранок лікар прокинувся абсолютно спокійним і стерильним. Він більше не сміявся.
    Він говорив лише:
    — Я — функція.
    ---

    Останнім на черзі був той самий перехожий у кепці.

    Муркіт ходив за ним тиждень. Вивчив його маршрут, звички, кількість зубів.
    І ось — вирішальний момент.

    Коли перехожий ступив на перехід — Муркіт перебіг йому дорогу.
    Чоловік — автоматично — замахнувся каменем. Але раптом...
    ...Муркіт зупинився. Повернув голову. Подивився просто в душу.
    Очі його палали тихим інтелектуальним гнівом.

    — Чи ти ніколи не думав, — заговорив кіт, — що життя — це не дорога, по якій бігають коти. А лабіринт, у якому ми самі собі каменюки?

    Чоловік кинув камінь собі під ноги й... заплакав.
    Уперше.
    За все життя.
    ---

    Наступного ранку Муркіта знайшли сплячим у кріслі.
    Його лапка лежала на книжці "Фрідріх Ніцше для котів: чому мурчання — це воля до влади".
    А поруч стояла чашка кави з написом: "Я — не мстивий. Я — справедливий."

    Чи все це було насправді?

    Чи, може, Муркіт просто заснув після чергового уколу ветеринара, а все інше — лише сновидіння, яке прокралось у його мозок через запах валер’янки?

    Хтозна.

    Але десь на горищі все ще чути тихий філософський муркіт...
    І кожен собака, мотоцикліст і ветеринар раптом зупиняється й нервово озирається.

    Бо він десь поруч.
    І він пам’ятає.🐾
    Муркіт і помста Жив собі кіт. Не просто кіт, а найввічливіший і найкультурніший кіт у місті — Муркіт. Він ніколи не мурчав гучно в бібліотеці, завжди казав «мяу» замість «мяяяу!», і навіть на лоток ходив зі склянкою води для гігієни. Усі думали, що він святий. І справді, років десять Муркіт був прикладом котячої витримки та благородства. Та кожне "мяу" має межу. Одного ранку Муркіт прокинувся від того, що знову той самий перехожий — у кепці з написом «Ненавиджу котів» — кинув у нього каменюкою за те, що той перебіг йому дорогу. Муркіт, лежачи в кущах, дивився в небо. Його ліве вухо тремтіло від несправедливості. — Годі, — прошепотів він. — Досить цього цирку. Того вечора він сів біля старого дзеркала в підвалі багатоповерхівки й згадав. Пес Бровко — той, через кого Муркіт роками лазив по деревах, бо щоразу, побачивши його, Бровко впадав у релігійний екстаз гавкання. Водій мотоцикла — який свистів йому вслід і кричав: "Шуруй, сарделько на лапках!" Ветеринар Степан Степанович, який при кожному уколі сміявся: "Ой, потерпи, як справжній пацієнт!" І Муркіт... змінився. --- Перша жертва — Бровко. Уночі Муркіт підкрався до його будки, взяв пляшечку валер’янки, змішав її з собачим кормом, а потім тихенько вивісив табличку з написом: «Обійми мене». На ранок Бровко, облизуючи повітря, обіймав бетонний стовп. А потім — білборд. А потім — сусідську бабусю. На третю добу його забрали в монастир на «вилікувати дух любові». Муркіт вдоволено закрутив вусом. --- Друга жертва — водій мотоцикла. Кіт проклав на трасі тоненьку смужку... котячої шерсті. Як відомо, це — найсмертельніший дорожній реагент: мотоцикл починає сумніватись у своєму існуванні й ковзає у філософську яму. Водій прослизнувся, перелетів через кермо, впав — прямісінько на купу подушок, які Муркіт перед тим викрав із ІКЕА. Але — принизливо. Тепер той ходив і співав «Хто я без руля?». --- Третя жертва — ветеринар. Це була особлива операція. Муркіт довго вчився відкривати шприц. Навіть пройшов курс у YouTube "Ін'єкції для початківців: котяче реванше". Уночі він вдерся до клініки і... прищепив Степана Степановича від сказу, грипу, котячого лишаю, і — наостанок — від емоцій. На ранок лікар прокинувся абсолютно спокійним і стерильним. Він більше не сміявся. Він говорив лише: — Я — функція. --- Останнім на черзі був той самий перехожий у кепці. Муркіт ходив за ним тиждень. Вивчив його маршрут, звички, кількість зубів. І ось — вирішальний момент. Коли перехожий ступив на перехід — Муркіт перебіг йому дорогу. Чоловік — автоматично — замахнувся каменем. Але раптом... ...Муркіт зупинився. Повернув голову. Подивився просто в душу. Очі його палали тихим інтелектуальним гнівом. — Чи ти ніколи не думав, — заговорив кіт, — що життя — це не дорога, по якій бігають коти. А лабіринт, у якому ми самі собі каменюки? Чоловік кинув камінь собі під ноги й... заплакав. Уперше. За все життя. --- Наступного ранку Муркіта знайшли сплячим у кріслі. Його лапка лежала на книжці "Фрідріх Ніцше для котів: чому мурчання — це воля до влади". А поруч стояла чашка кави з написом: "Я — не мстивий. Я — справедливий." Чи все це було насправді? Чи, може, Муркіт просто заснув після чергового уколу ветеринара, а все інше — лише сновидіння, яке прокралось у його мозок через запах валер’янки? Хтозна. Але десь на горищі все ще чути тихий філософський муркіт... І кожен собака, мотоцикліст і ветеринар раптом зупиняється й нервово озирається. Бо він десь поруч. І він пам’ятає.🐾
    Love
    Like
    3
    1comments 351views 2 Shares
  • Вітер віяв дужий -
    Весною було.
    На горбу, на кручі
    Деревце росло.

    Переживши стужу,
    Чекало тепла.
    Соком уся крона
    Повною була.

    Гілками об землю
    В бурю воно билось.
    Гнулося додолу,
    Але не корилось.

    У спеку пекучу
    Води не вистачало.
    Від жари і спраги
    Листя вмирало.

    А внизу — дорога...
    Тяжко йому жити,
    І люди тут ходять -
    Й ніхто не помітить...

    1950 Г. Сагайдак
    Вітер віяв дужий - Весною було. На горбу, на кручі Деревце росло. Переживши стужу, Чекало тепла. Соком уся крона Повною була. Гілками об землю В бурю воно билось. Гнулося додолу, Але не корилось. У спеку пекучу Води не вистачало. Від жари і спраги Листя вмирало. А внизу — дорога... Тяжко йому жити, І люди тут ходять - Й ніхто не помітить... 1950 Г. Сагайдак
    Love
    2
    1comments 89views
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    “Наречена” Алі Гейзелвуд
    Видавництво Віват
    Перша книга циклу (історія завершена)

    Це був той випадок, коли я начиталася і наслухалася різних відгуків, як позитивних, так і негативних, і починала читати з певним острахом. Бо ромкоми Алі Гейзелвуд про науковиць я обожнюю, і мені дуже не хотілося розчаруватися у її фентезі. Тому я певний час затягувала читання і, трясця, якою ж дурою була)

    Мізері Ларк - вампірка, якою один раз вже пожертвували заради спільного блага, і тепер готуються пожертвувати знову. Вона має вийти заміж за альфу Вовків Лоу Морленда, щоб закріпити миротворчий союз між Вовками та Вампірами, які до цього десятиліттями ворогували. Мізері не в захваті, але вагома причина погодитися на брак знайшлася - Лоу їй потрібен для одного розслідування, адже зникла дорога їй людина. Вампір та Вовк - цікава має вийти команда, еге ж?

    Як же я кайфанула від цієї історії. Так, вона трошки повільно розгойдувалася, але вже потім як набрала обертів, як накопичила пристрасті! У цьому тексті вся Алі Гейзелвуд з її гумором та іронією, з її сильними яскравими жіночими персонажами та принциповими золотисторетриверними чоловічими. Протистояння характерів Мізері та Лоу - ну чисто смаколик, як, в принципі, і її спілкування з іншими героями.

    Дівчина звикла не чекати від життя нічого хорошого, звикла жити в глухій обороні (і трошки - в режимі нападу), звикла обходитися мінімумом. Але у вовчій стаї з неї спадають щити, і вона, зі звичною для неї іронією, починає знаходити нових друзів. Ана вопше пробила всі її стіни, наче тараном) А Лоу міг би здаватися холодним та відстороненим, якби не оці розкішні вставочки на початку кожної глави, які розкривають його почуття.

    У мене, мабуть, з часів “Червоного, білого та королівського синього” такого не було, що я дочитала книгу і почала перечитувати знову улюблені моменти. І це були не тільки палкі сцени. До речі, вони тут вогняні, і я, мабуть, вперше зустріла цю, скажімо так, концепцію за межами фанфіків)

    Тепер я з нетерпінням чекаю на продовження циклу, бо ця арка виглядає завершеною, але в останній главі є дуже прозорий натяк на наступну історію.
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги “Наречена” Алі Гейзелвуд Видавництво Віват Перша книга циклу (історія завершена) Це був той випадок, коли я начиталася і наслухалася різних відгуків, як позитивних, так і негативних, і починала читати з певним острахом. Бо ромкоми Алі Гейзелвуд про науковиць я обожнюю, і мені дуже не хотілося розчаруватися у її фентезі. Тому я певний час затягувала читання і, трясця, якою ж дурою була) Мізері Ларк - вампірка, якою один раз вже пожертвували заради спільного блага, і тепер готуються пожертвувати знову. Вона має вийти заміж за альфу Вовків Лоу Морленда, щоб закріпити миротворчий союз між Вовками та Вампірами, які до цього десятиліттями ворогували. Мізері не в захваті, але вагома причина погодитися на брак знайшлася - Лоу їй потрібен для одного розслідування, адже зникла дорога їй людина. Вампір та Вовк - цікава має вийти команда, еге ж? Як же я кайфанула від цієї історії. Так, вона трошки повільно розгойдувалася, але вже потім як набрала обертів, як накопичила пристрасті! У цьому тексті вся Алі Гейзелвуд з її гумором та іронією, з її сильними яскравими жіночими персонажами та принциповими золотисторетриверними чоловічими. Протистояння характерів Мізері та Лоу - ну чисто смаколик, як, в принципі, і її спілкування з іншими героями. Дівчина звикла не чекати від життя нічого хорошого, звикла жити в глухій обороні (і трошки - в режимі нападу), звикла обходитися мінімумом. Але у вовчій стаї з неї спадають щити, і вона, зі звичною для неї іронією, починає знаходити нових друзів. Ана вопше пробила всі її стіни, наче тараном) А Лоу міг би здаватися холодним та відстороненим, якби не оці розкішні вставочки на початку кожної глави, які розкривають його почуття. У мене, мабуть, з часів “Червоного, білого та королівського синього” такого не було, що я дочитала книгу і почала перечитувати знову улюблені моменти. І це були не тільки палкі сцени. До речі, вони тут вогняні, і я, мабуть, вперше зустріла цю, скажімо так, концепцію за межами фанфіків) Тепер я з нетерпінням чекаю на продовження циклу, бо ця арка виглядає завершеною, але в останній главі є дуже прозорий натяк на наступну історію.
    345views
  • Порошенко пропіарився на ремонті дороги, яку 30 років руйнував його завод, а відремонтували за гроші громади
    Поки вся країна була під російським обстрілом, Петро Порошенко вирішив хайпанути на шматку асфальту. Один із найбагатших олігархів України, з активами $1,5 млрд, примудрився пропіаритися на ремонті сільської дороги у Вінницькій області.
    Найбільше вражає рівень, до якого скотився політик: він піарився на ремонті дороги, яку зробили коштом громади, а не за гроші власника Рошена. Цинізму додає той факт, що саме важкі фури цукрового заводу Порошенка і знищували цей шлях протягом останніх 30 років. Але сам «криголам» за свою каденцію не зміг спрямувати жодної копійки на асфальт у селі, яке годує всю родину Порошенка.
    Чому ж олігарх так і не зміг за свого президентства зробити нормальні дороги? Певне, заважали корупційні справи. Чого тільки вартий скандал із головою «Укравтодору» Славомиром Новаком, якого зараз судять у Польщі за корупцію. Порошенко всіляко підтримував активність Новака, який брав хабарі у розмірі, що перевищує мільйон євро. Тому не дивно, чому «Укравтодор» за Порошенка виконав лише 50% плану Державної цільової програми розвитку доріг. Ось чому Порошенко так легко писати: дорога в Городківці не ремонтувалася роками. Бо він за свого президентства не зробив нічого для Городківки та сотень таких самих ОТГ. Але сьогодні настав час піаритися та рятувати рейтинг.
    Ось так, прикриваючи власні провали та піарячись на бюджетних грошах, Петро Олексійович намагається хоч якось врятувати свій 75-відсотковий антирейтинг.
    Порошенко пропіарився на ремонті дороги, яку 30 років руйнував його завод, а відремонтували за гроші громади Поки вся країна була під російським обстрілом, Петро Порошенко вирішив хайпанути на шматку асфальту. Один із найбагатших олігархів України, з активами $1,5 млрд, примудрився пропіаритися на ремонті сільської дороги у Вінницькій області. Найбільше вражає рівень, до якого скотився політик: він піарився на ремонті дороги, яку зробили коштом громади, а не за гроші власника Рошена. Цинізму додає той факт, що саме важкі фури цукрового заводу Порошенка і знищували цей шлях протягом останніх 30 років. Але сам «криголам» за свою каденцію не зміг спрямувати жодної копійки на асфальт у селі, яке годує всю родину Порошенка. Чому ж олігарх так і не зміг за свого президентства зробити нормальні дороги? Певне, заважали корупційні справи. Чого тільки вартий скандал із головою «Укравтодору» Славомиром Новаком, якого зараз судять у Польщі за корупцію. Порошенко всіляко підтримував активність Новака, який брав хабарі у розмірі, що перевищує мільйон євро. Тому не дивно, чому «Укравтодор» за Порошенка виконав лише 50% плану Державної цільової програми розвитку доріг. Ось чому Порошенко так легко писати: дорога в Городківці не ремонтувалася роками. Бо він за свого президентства не зробив нічого для Городківки та сотень таких самих ОТГ. Але сьогодні настав час піаритися та рятувати рейтинг. Ось так, прикриваючи власні провали та піарячись на бюджетних грошах, Петро Олексійович намагається хоч якось врятувати свій 75-відсотковий антирейтинг.
    129views
  • #поезія
    дорога додому

    дорога,
    якою я йшов додому,
    крізь холод та спеку, туман і дим,
    змагаючись з вітром, болем і втомою,
    гріла мене завжди.

    я часто на неї ступав босим,
    обідраним, як дворові коти,
    та жодного разу не стримав посмішку,
    як починав іти.

    вона то пірнала у хащі стежкою,
    то розросталася у шосе,
    повзла крізь міста, де ніхто не мешкав…
    я йшов. забувши про все.

    в найглибших річках було надто мілко,
    найвищі гори зривали сміх.
    чужі вокзали, мости і домівки,
    вели мене до своїх.

    і от, коли рідні дерева гордо
    мене зустрічали шумом вершин.
    я був наче Фродо. позаду – Мордор.
    а я повертаюся в Шир.

    і в мить, коли в сутінках місяць світився,
    і сріблом погладжував стебла трави,
    десь там, на порозі мого дитинства,
    на мене чекали Ви.

    і ми
    невтомно,
    вголос і пошепки,
    спільне шукали у різних снах.

    дорога додому – часто найдовша.
    але завжди – одна.


    Ніколассон
    #поезія дорога додому дорога, якою я йшов додому, крізь холод та спеку, туман і дим, змагаючись з вітром, болем і втомою, гріла мене завжди. я часто на неї ступав босим, обідраним, як дворові коти, та жодного разу не стримав посмішку, як починав іти. вона то пірнала у хащі стежкою, то розросталася у шосе, повзла крізь міста, де ніхто не мешкав… я йшов. забувши про все. в найглибших річках було надто мілко, найвищі гори зривали сміх. чужі вокзали, мости і домівки, вели мене до своїх. і от, коли рідні дерева гордо мене зустрічали шумом вершин. я був наче Фродо. позаду – Мордор. а я повертаюся в Шир. і в мить, коли в сутінках місяць світився, і сріблом погладжував стебла трави, десь там, на порозі мого дитинства, на мене чекали Ви. і ми невтомно, вголос і пошепки, спільне шукали у різних снах. дорога додому – часто найдовша. але завжди – одна. Ніколассон
    Love
    1
    123views
  • 🔥 Нова - стара подорож у часі — «Векша» Бориса Комара 🔥
    Ви готові перенестися в епоху, де мечі дзвонять гучніше за слова, а серце юного героя б’ється за свободу та справедливість? Повість «Векша» — це не просто історія. Це легенда, оживлена на сторінках української класики, що пробуджує гордість, спонукає до рішучості та надихає!

    🐿️ Векша — ім’я білки, символ кмітливості та спритності.
    Юний герой із серцем, сповненим жаги до волі, долає полон, чужину, загрози від печенігів — і рятує князя Ігоря від підлого задуму. Це не тільки пригодницький роман — це книга про незламний дух, актуальна й сьогодні, коли ми знову боронимо Україну.

    ⚔️📜 Хочете краще пізнати Київську Русь? Ця книга стане вашим провідником крізь героїзм, мужність і культурне багатство наших предків.

    💔🇺🇦 Війна торкнулася кожного з нас. Саме тому такі твори — як маяк пам’яті й сили, що підтримує нашу ідентичність. Ми були. Ми є. Ми будемо.

    📲 І не забудьте долучитись до мого авторського телеграм-каналу UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...»
    Там — справжній архів Українського духу:
    🎧 🎙️📚Аудіо_бібліотека для всіх поколінь.
    🏞️ Подорожі по регіонах України .
    🎶 Музика, фольклор, містика.
    📽️Художні та документальні фільми.Фільми(світові БЛОКБАСТЕРИ) з українським професійним дубляжем.
    📚 Публіцистика, історичні цікавинки, побутові традиції та ще багато різного...

    👉 Приєднуйся та ставай частиною Українського інтернет-простору!
    💥 Скажи тверде «НІ!» ворогу
    🇺🇦✊ УКРАЇНА ПОНАД УСЕ !

    🔗 *Телеграм-канал:* UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...»
    https://t.me/RuslanSpeaks

    МИ ЗНАЄМО СВОЄ КОРІННЯ. МИ БЕРЕЖЕМО СВОЮ ЗЕМЛЮ. СЛАВА УКРАЇНІ! 🇺🇦✊
    🔥 Нова - стара подорож у часі — «Векша» Бориса Комара 🔥 Ви готові перенестися в епоху, де мечі дзвонять гучніше за слова, а серце юного героя б’ється за свободу та справедливість? Повість «Векша» — це не просто історія. Це легенда, оживлена на сторінках української класики, що пробуджує гордість, спонукає до рішучості та надихає! 🐿️ Векша — ім’я білки, символ кмітливості та спритності. Юний герой із серцем, сповненим жаги до волі, долає полон, чужину, загрози від печенігів — і рятує князя Ігоря від підлого задуму. Це не тільки пригодницький роман — це книга про незламний дух, актуальна й сьогодні, коли ми знову боронимо Україну. ⚔️📜 Хочете краще пізнати Київську Русь? Ця книга стане вашим провідником крізь героїзм, мужність і культурне багатство наших предків. 💔🇺🇦 Війна торкнулася кожного з нас. Саме тому такі твори — як маяк пам’яті й сили, що підтримує нашу ідентичність. Ми були. Ми є. Ми будемо. 📲 І не забудьте долучитись до мого авторського телеграм-каналу UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» Там — справжній архів Українського духу: 🎧 🎙️📚Аудіо_бібліотека для всіх поколінь. 🏞️ Подорожі по регіонах України . 🎶 Музика, фольклор, містика. 📽️Художні та документальні фільми.Фільми(світові БЛОКБАСТЕРИ) з українським професійним дубляжем. 📚 Публіцистика, історичні цікавинки, побутові традиції та ще багато різного... 👉 Приєднуйся та ставай частиною Українського інтернет-простору! 💥 Скажи тверде «НІ!» ворогу 🇺🇦✊ УКРАЇНА ПОНАД УСЕ ! 🔗 *Телеграм-канал:* UA «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ...» https://t.me/RuslanSpeaks МИ ЗНАЄМО СВОЄ КОРІННЯ. МИ БЕРЕЖЕМО СВОЮ ЗЕМЛЮ. СЛАВА УКРАЇНІ! 🇺🇦✊
    Like
    1
    282views 14Plays
  • #світ
    Висока залізнична дорога.
    Знаходиться ця фантастична споруда у Китаї. Відкрито її у 2006 році, а протяжність 1956 кілометрів.

    #світ Висока залізнична дорога. Знаходиться ця фантастична споруда у Китаї. Відкрито її у 2006 році, а протяжність 1956 кілометрів.
    7views 0Plays
More Results