БАЛАДА ЗОВНІШНЬОГО ЖИТТЯ І діти більшають з глибокими очима, Що ні про що не знають, потім помирають, І люди всі ідуть дорогами своїми. Плоди солодкі також з кислих визрівають І падають вночі, немов ті мертві птахи, І так лежать чуть-чуть, а потім загнивають. І завжди віє вітер з півночі на захід, Ми чуємо й говоримо багато тексту. І втома є, і втіха нам дарує захист. Біжать і вулиці крізь трави та аптеки, Багато є дерев, ставків та смолоскипів, Страшні дерева є і висохлі смереки... Для чого все стоїть? і не одного типу? Чому їх безліч так несхожих між собою? Що змінює цей сміх і плач стереотипний? І що дає все це, що нам здається грою, Коли ми вже зайшли у велич та самотність Й мандруючи самі, не будемо з метою? І що дає нам те, що бачили ми модне? І все ж багато хто говорить: «Добрий вечір!», Те слово, що стікає з нього сенс народний Немов важкий той мед зі стільника безпечний. Гуґо фон Гофмансталь Переклад: Мирослав Манюк #переклад