• СОНЕТ 18

    Чи варто з літнім днем тебе рівняти?
    Ти краща, лагідніша і ясніша:
    Травневий цвіт стрясає вітер знатно,
    А літо швидко гасне вже пізніше.

    Те сонце палить оком з небозводу,
    Але тьмяніє і його обличчя;
    Усе прекрасне губить свою вроду,
    Під впливом зміни ходу і величчя.

    Та вічне літо твоє не зів'яне,
    Не втратить чарів, даних небесами;
    І смерть не скаже, що тебе дістане,
    Бо житимеш ти в цих рядках віками.

    Допоки дихають і бачать люди,
    Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш.

    Вільям Шекспір

    Переклад: Мирослав Манюк
    08.05.2026
    #переклад
    СОНЕТ 18 Чи варто з літнім днем тебе рівняти? Ти краща, лагідніша і ясніша: Травневий цвіт стрясає вітер знатно, А літо швидко гасне вже пізніше. Те сонце палить оком з небозводу, Але тьмяніє і його обличчя; Усе прекрасне губить свою вроду, Під впливом зміни ходу і величчя. Та вічне літо твоє не зів'яне, Не втратить чарів, даних небесами; І смерть не скаже, що тебе дістане, Бо житимеш ти в цих рядках віками. Допоки дихають і бачать люди, Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш. Вільям Шекспір Переклад: Мирослав Манюк 08.05.2026 #переклад
    1
    344views
  • ❗КУПУЙТЕ ЗАРАЗ✅✅✅

    🏷️2250 грн ✅✅✅

    ✔️Вносите мінімальну передоплату і взуття їде до Вас на примірку✅

    ✔️Доставка 1-2 дні ✅


    ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅


    Комфорт, який відчувається з першого кроку 🤍
    Кеди з натуральних матеріалів із перфорацією — дихаючі, легкі та ідеальні на щодень.
    Обирай свій відтінок і закохуйся в зручність 💫
    Новинка в наявності 🌿 Тш
    Арт. 11356 БЛАКИТНИЙ замша
    Арт. 11357 ЧОРНИЙ шкіра
    Арт. 11358 БЕЖ замша
    Арт. 11359 ЛИМОННИЙ шкіра
    Арт. 11360 ШОКОЛАД шкіра
    Арт. 11361 БІЛИЙ шкіра
    Арт. 11362 БЛАКИТНИЙ шкіра
    Арт. 11363 НІЖНО РОЖЕВИЙ шкіра
    Арт. 11364 БЕЖ шкіра
    Кеди з перфорацією - наскрізна,
    Натуральна шкіра,замша
    устілка натуральна шкіра,
    без підкладу ,
    підошва: спереду 2,5 см , позаду 3,5 см
    ▫️виробництво Харків Тш
    35 = 23 см
    36= 23,5 см
    37= 24 см
    38= 24,5 см
    39= 25,2 см
    40= 26 см
    41=26,5 см
    42=27 см

    ☑️ відшив - доступний

    🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    ❗КУПУЙТЕ ЗАРАЗ✅✅✅ 🏷️2250 грн ✅✅✅ ✔️Вносите мінімальну передоплату і взуття їде до Вас на примірку✅ ✔️Доставка 1-2 дні ✅ ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅ Комфорт, який відчувається з першого кроку 🤍 Кеди з натуральних матеріалів із перфорацією — дихаючі, легкі та ідеальні на щодень. Обирай свій відтінок і закохуйся в зручність 💫 Новинка в наявності 🌿 Тш Арт. 11356 БЛАКИТНИЙ замша Арт. 11357 ЧОРНИЙ шкіра Арт. 11358 БЕЖ замша Арт. 11359 ЛИМОННИЙ шкіра Арт. 11360 ШОКОЛАД шкіра Арт. 11361 БІЛИЙ шкіра Арт. 11362 БЛАКИТНИЙ шкіра Арт. 11363 НІЖНО РОЖЕВИЙ шкіра Арт. 11364 БЕЖ шкіра Кеди з перфорацією - наскрізна, Натуральна шкіра,замша устілка натуральна шкіра, без підкладу , підошва: спереду 2,5 см , позаду 3,5 см ▫️виробництво Харків Тш 35 = 23 см 36= 23,5 см 37= 24 см 38= 24,5 см 39= 25,2 см 40= 26 см 41=26,5 см 42=27 см ☑️ відшив - доступний 🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    576views
  • Кілька епізодів з війни:

    КУРИ
    Я стояв на позиції вже так довго, що почав розрізняти звуки міських боїв як музику: ось важкий бас міномета, ось різкий свист — як скрипка, що зірвалась, а ось глухий «бух» — фінальний акорд.
    Мій сектор — уламок колишнього життя. Хати без дверей, вікна без скла, а навпроти — город. Справжній, з перекопаною землею, де ще недавно, напевно, росла цибуля і людські нерви були цілими. Я стою, дивлюся в приціл, намагаюсь бути серйозним солдатом і не думати про каву, душ і те, що нормальні люди в цей вранішній час ще сплять, а не рахують секунди між «вильотом» і «прильотом».
    І тут — приліт міни. Не дуже близько, але достатньо, щоб земля здригнулась, а я внутрішньо знову подякував броніку, касці і випадку. Пил осів, повітря трохи присіло, ніби втомилось від усього цього. Я напружився, чекаючи продовження — а воно завжди любить приходити без запрошення.
    Але замість цього бачу на город вибігли кури.
    Серйозно. Кури. Живі, справжні, з поглядом «та що ви тут взагалі робите». Вони підбігли до свіжої воронки і почали гребти землю, як ні в чому не бувало. Енергійно, завзято, з повною впевненістю, що якщо щойно впала міна — то це, мабуть, для того, щоб черв’якам було легше дихати.
    Я дивився на це з якимось дивним відчуттям реальності. Міські бої, «нуль», обстріли, а кури — на роботі. Можливо, контужені. А можливо — просто мудріші за всіх нас. Бо якщо вже прилетіло, то треба користуватись моментом: земля свіжа, черв’яки — дезорієнтовані, життя — триває.
    Я стояв з автоматом і ловив себе на думці, що ці кури зараз виглядають спокійнішими за мене. У них не було планів на ротацію, вони не знали, що таке «вихід» і «зайти на нуль». У них була проста задача: знайти черв’яка і не загинути сьогодні. Дуже, між іншим, актуальна стратегія.
    Через хвилину все знову стихло. Кури розійшлись, наче нічого й не було. А я залишився стояти на позиції з дивним теплим відчуттям: якщо навіть кури тут не здаються, то мені й поготів нема куди відступати — хіба що в укриття, за командою.
    На «нулі» гумор простий і чорний, як земля в тій воронці. Але іноді він сміється по доброму. І тоді стає трохи легше стояти.

    КІТ
    Побратим після зміни на посту зайшов у хату, зняв каску, важко сів на ящик і одразу махнув рукою:
    — Ой, хлопці… таке було, таке було…
    Ми насторожилися, бо видно було — його ще не відпустило.
    — Стою я на позиції. Темно — хоч ножем ріж. Ні хріна не видно, зате знаю точно: вони поруч. У дворах. Через паркани. Стою, дивлюся в темряву, слухаю кожен звук, а всередині все натягнуте, як струна.
    І тут до моєї ноги щось торкається. Тихо так. А потім починає тертися. У мене душа — раз! — і в п’ятки. Всередині холод, серце гупає так, що, думаю, його чути на піврайону. Я стою, не дихаю, автомат стиснув — готовий до всього.
    Ми вже починали посміхатись, але мовчали.
    — А воно, зараза, другий раз треться… і муркоче. Реально муркоче! — Я стою і думаю: або мені вже все вчувається, або це найдивніший кінець у моєму житті.
    Він змахнув рукою.
    — Потім воно пирхнуло й пішло собі в темряву. І тільки тоді доходить — кіт. Звичайний фронтовий кіт. Худий, нахабний і без страху.
    Тут хата вже не витримала — ми зареготали всі разом.
    — Ну от скажіть, — сміявся вже й він, — противник у дворах, напруга, ніч… а найбільше мене налякав кіт, який ще й муркоче, гад.
    Сміх довго не стихав. Бо кожен із нас знав: у тій темряві, з тим муркотінням біля ніг, душа пішла б у п’ятки у будь-кого.

    ВИНО
    Нуль — це таке місце, де час і здоровий глузд ходять без каски. Тут усе інакше: тиша гучніша за вибухи, а дрібниці важать більше, ніж новини з великої землі.
    Ми тоді стояли на позиції у дворі іншої хати. Хата, як хата — бачили вона вже всяке, але мовчала. Я сидів під однією пристройкою, Олег — трохи далі, під іншою. Олег у нас людина надійна: якщо каже “прикрию”, то прикриє так, що й доля не пролізе.
    І от якось помічаю — у землі темніє прямокутник. Вхід у підвал. Такий собі, непримітний, ніби спеціально для тих, хто шукає не пригод, а укриття. Я кажу Олегу: — Слухай, а давай глянемо. Може, там можна позицію кращу зробити. — Лізь, — каже, — я на стрьомі.
    Домовились по-дорослому: він дивиться світ, я — підземелля. Поліз я вниз. Підвал виявився порожній, як обіцянки “швидкої ротації”. Пил, темрява, запах старого життя. І стоїть посеред усього цього — великий бутиль. Такий, знаєте, серйозний. Не бутиль, а персонаж.
    Я його обережно — раз, другий — і подаю наверх. — Що там? — питає Олег. — Та нічого… бутиль якийсь.
    Олег відкриває, нюхає. І тут я бачу його очі. Якщо ви колись бачили кота, який випадково знайшов велику миску сметани й усвідомив, що це — не сон, то ви мене зрозумієте. Очі світяться, усмішка — до вух. — Та це ж вино, — каже, — те, що треба!
    Ми понесли той бутиль, як трофей. Обережно, майже урочисто. Сіли, спробували. Молоде вино, ще не вистояне, кисленьке, але чесне. Без пафосу. Таке, що не обманює: каже прямо — я ще сире, але старательне.
    Воно трохи зігріло. Не так щоб геройство вмикати, ні. Просто стало тепліше всередині. І в тілі, і в душі. Навіть війна навколо ніби трохи відпустила хватку. Нуль на хвилину став не нулем, а просто двором зі старою хатою, підвалом і вином, яке чекало нас, мабуть, довше, ніж ця війна.
    Ми посміхнулися. Без тостів, без гучних слів. Просто тому, що навіть тут життя інколи підморгує. І каже: тримайся. Хоча б отак — через бутиль молодого вина.
    А допити ми його так і не встигли. Наступного дня прилетіло — коротко й без зайвих коментарів. Осколок знайшов бутиль швидше, ніж ми знову знайшли настрій. Скло розлетілося, вино пішло в землю, змішалося з пилом і війною.
    Зате згадка залишилась. Як маленький доказ того, що навіть на нулі іноді трапляється щось людське, тепле й трохи кисле — але справжнє. І цього, виявляється, інколи цілком достатньо, щоб триматися далі.
    Кілька епізодів з війни: <em>КУРИ Я стояв на позиції вже так довго, що почав розрізняти звуки міських боїв як музику: ось важкий бас міномета, ось різкий свист — як скрипка, що зірвалась, а ось глухий «бух» — фінальний акорд. Мій сектор — уламок колишнього життя. Хати без дверей, вікна без скла, а навпроти — город. Справжній, з перекопаною землею, де ще недавно, напевно, росла цибуля і людські нерви були цілими. Я стою, дивлюся в приціл, намагаюсь бути серйозним солдатом і не думати про каву, душ і те, що нормальні люди в цей вранішній час ще сплять, а не рахують секунди між «вильотом» і «прильотом». І тут — приліт міни. Не дуже близько, але достатньо, щоб земля здригнулась, а я внутрішньо знову подякував броніку, касці і випадку. Пил осів, повітря трохи присіло, ніби втомилось від усього цього. Я напружився, чекаючи продовження — а воно завжди любить приходити без запрошення. Але замість цього бачу на город вибігли кури. Серйозно. Кури. Живі, справжні, з поглядом «та що ви тут взагалі робите». Вони підбігли до свіжої воронки і почали гребти землю, як ні в чому не бувало. Енергійно, завзято, з повною впевненістю, що якщо щойно впала міна — то це, мабуть, для того, щоб черв’якам було легше дихати. Я дивився на це з якимось дивним відчуттям реальності. Міські бої, «нуль», обстріли, а кури — на роботі. Можливо, контужені. А можливо — просто мудріші за всіх нас. Бо якщо вже прилетіло, то треба користуватись моментом: земля свіжа, черв’яки — дезорієнтовані, життя — триває. Я стояв з автоматом і ловив себе на думці, що ці кури зараз виглядають спокійнішими за мене. У них не було планів на ротацію, вони не знали, що таке «вихід» і «зайти на нуль». У них була проста задача: знайти черв’яка і не загинути сьогодні. Дуже, між іншим, актуальна стратегія. Через хвилину все знову стихло. Кури розійшлись, наче нічого й не було. А я залишився стояти на позиції з дивним теплим відчуттям: якщо навіть кури тут не здаються, то мені й поготів нема куди відступати — хіба що в укриття, за командою. На «нулі» гумор простий і чорний, як земля в тій воронці. Але іноді він сміється по доброму. І тоді стає трохи легше стояти. КІТ Побратим після зміни на посту зайшов у хату, зняв каску, важко сів на ящик і одразу махнув рукою: — Ой, хлопці… таке було, таке було… Ми насторожилися, бо видно було — його ще не відпустило. — Стою я на позиції. Темно — хоч ножем ріж. Ні хріна не видно, зате знаю точно: вони поруч. У дворах. Через паркани. Стою, дивлюся в темряву, слухаю кожен звук, а всередині все натягнуте, як струна. І тут до моєї ноги щось торкається. Тихо так. А потім починає тертися. У мене душа — раз! — і в п’ятки. Всередині холод, серце гупає так, що, думаю, його чути на піврайону. Я стою, не дихаю, автомат стиснув — готовий до всього. Ми вже починали посміхатись, але мовчали. — А воно, зараза, другий раз треться… і муркоче. Реально муркоче! — Я стою і думаю: або мені вже все вчувається, або це найдивніший кінець у моєму житті. Він змахнув рукою. — Потім воно пирхнуло й пішло собі в темряву. І тільки тоді доходить — кіт. Звичайний фронтовий кіт. Худий, нахабний і без страху. Тут хата вже не витримала — ми зареготали всі разом. — Ну от скажіть, — сміявся вже й він, — противник у дворах, напруга, ніч… а найбільше мене налякав кіт, який ще й муркоче, гад. Сміх довго не стихав. Бо кожен із нас знав: у тій темряві, з тим муркотінням біля ніг, душа пішла б у п’ятки у будь-кого. ВИНО Нуль — це таке місце, де час і здоровий глузд ходять без каски. Тут усе інакше: тиша гучніша за вибухи, а дрібниці важать більше, ніж новини з великої землі. Ми тоді стояли на позиції у дворі іншої хати. Хата, як хата — бачили вона вже всяке, але мовчала. Я сидів під однією пристройкою, Олег — трохи далі, під іншою. Олег у нас людина надійна: якщо каже “прикрию”, то прикриє так, що й доля не пролізе. І от якось помічаю — у землі темніє прямокутник. Вхід у підвал. Такий собі, непримітний, ніби спеціально для тих, хто шукає не пригод, а укриття. Я кажу Олегу: — Слухай, а давай глянемо. Може, там можна позицію кращу зробити. — Лізь, — каже, — я на стрьомі. Домовились по-дорослому: він дивиться світ, я — підземелля. Поліз я вниз. Підвал виявився порожній, як обіцянки “швидкої ротації”. Пил, темрява, запах старого життя. І стоїть посеред усього цього — великий бутиль. Такий, знаєте, серйозний. Не бутиль, а персонаж. Я його обережно — раз, другий — і подаю наверх. — Що там? — питає Олег. — Та нічого… бутиль якийсь. Олег відкриває, нюхає. І тут я бачу його очі. Якщо ви колись бачили кота, який випадково знайшов велику миску сметани й усвідомив, що це — не сон, то ви мене зрозумієте. Очі світяться, усмішка — до вух. — Та це ж вино, — каже, — те, що треба! Ми понесли той бутиль, як трофей. Обережно, майже урочисто. Сіли, спробували. Молоде вино, ще не вистояне, кисленьке, але чесне. Без пафосу. Таке, що не обманює: каже прямо — я ще сире, але старательне. Воно трохи зігріло. Не так щоб геройство вмикати, ні. Просто стало тепліше всередині. І в тілі, і в душі. Навіть війна навколо ніби трохи відпустила хватку. Нуль на хвилину став не нулем, а просто двором зі старою хатою, підвалом і вином, яке чекало нас, мабуть, довше, ніж ця війна. Ми посміхнулися. Без тостів, без гучних слів. Просто тому, що навіть тут життя інколи підморгує. І каже: тримайся. Хоча б отак — через бутиль молодого вина. А допити ми його так і не встигли. Наступного дня прилетіло — коротко й без зайвих коментарів. Осколок знайшов бутиль швидше, ніж ми знову знайшли настрій. Скло розлетілося, вино пішло в землю, змішалося з пилом і війною. Зате згадка залишилась. Як маленький доказ того, що навіть на нулі іноді трапляється щось людське, тепле й трохи кисле — але справжнє. І цього, виявляється, інколи цілком достатньо, щоб триматися далі.</em>
    1Kviews
  • КІЛОМЕТРИ КОХАННЯ

    Між нами кілометри, ніби прірва,
    У скло холодне, дихаю в розлуці.
    Тягну кудись у темінь свої руки,
    Збираю там для тебе сувеніри.

    Твій погляд сниться і в нім є довіра,
    Я в пам'яті тримаю ніжні звуки.
    Наб'ю на пальці дві знайомі букви,
    Щоб хоч би так було єднання тіла.

    Я зустріч жду, мов порт чекає хвилі,
    Мов той турист похмурий на розвилці.
    Любов моя притягує магнітом.

    Нехай роки кружляють по орбіті,
    На відстані кохання ще сильніше,
    Коли в думках та в серці мало тиші.

    Мирослав Манюк
    16.02.2026
    #сонет
    КІЛОМЕТРИ КОХАННЯ Між нами кілометри, ніби прірва, У скло холодне, дихаю в розлуці. Тягну кудись у темінь свої руки, Збираю там для тебе сувеніри. Твій погляд сниться і в нім є довіра, Я в пам'яті тримаю ніжні звуки. Наб'ю на пальці дві знайомі букви, Щоб хоч би так було єднання тіла. Я зустріч жду, мов порт чекає хвилі, Мов той турист похмурий на розвилці. Любов моя притягує магнітом. Нехай роки кружляють по орбіті, На відстані кохання ще сильніше, Коли в думках та в серці мало тиші. Мирослав Манюк 16.02.2026 #сонет
    1
    369views
  • #поезія
    #мистецтво
    Там, за порогами, в степах,
    де землі щедрі і розлогі,
    сидять лелеки на стовпах
    і ріллі дихають вологі,

    там що не впало — проросло,
    шляхи — як рокіт на бандурі,
    там як зривались чорні бурі —
    чорнозем тоннами несло, —

    Вишневий Хутір... Ні душі.
    А де ж ті вишні, де ті вишні?
    І де ті сни давнеколишні?
    Нема вже й стежки до соші.

    Якийсь зальотний самосій —
    і той аж сизий, аж смушевий.
    Лише у пам'яті твоїй
    той хутір все іще Вишневий.

    Цвітуть іще ті вишняки,
    за обрій стелиться пшениця,
    і йде у школу навпрошки
    маленький хлопчик пішаниця.

    А Дике Поле, Дике Поле! —
    по груди коням деревій.
    А мати свій городець поле, —
    все ще у пам'яті твоїй.

    Ліна КОСТЕНКО
    художник Олег Шупляк
    #поезія #мистецтво Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, сидять лелеки на стовпах і ріллі дихають вологі, там що не впало — проросло, шляхи — як рокіт на бандурі, там як зривались чорні бурі — чорнозем тоннами несло, — Вишневий Хутір... Ні душі. А де ж ті вишні, де ті вишні? І де ті сни давнеколишні? Нема вже й стежки до соші. Якийсь зальотний самосій — і той аж сизий, аж смушевий. Лише у пам'яті твоїй той хутір все іще Вишневий. Цвітуть іще ті вишняки, за обрій стелиться пшениця, і йде у школу навпрошки маленький хлопчик пішаниця. А Дике Поле, Дике Поле! — по груди коням деревій. А мати свій городець поле, — все ще у пам'яті твоїй. Ліна КОСТЕНКО художник Олег Шупляк
    1
    495views
  • ❗1650 ✅✅✅

    ✔️ Доставка 1-2 дні ✅

    ✔️Замовляйте НП по передоплаті 150 та сплачуйте після примірки✅


    ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅


    ▫️Новинка в наявності▫️
    Та
    Код 11467 чорна замша
    Код 11468 коричнева замша
    Дихаючі мокасини
    Матеріал: Натуральна замша + текстильна сітка (наскрізна)
    Устілка: штучний шкіряний підклад, неймовірно м'яка устілка
    Підошва позаду: 1 см

    36= 23 см
    37= 23,5 см
    38= 24 см
    39= 25 см
    40= 25,5 см
    41= 26 см


    🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    ❗1650 ✅✅✅ ✔️ Доставка 1-2 дні ✅ ✔️Замовляйте НП по передоплаті 150 та сплачуйте після примірки✅ ✔️Не забудьте підписатися на мене, щоб не пропустити новинки сезону ✅ ▫️Новинка в наявності▫️ Та Код 11467 чорна замша Код 11468 коричнева замша Дихаючі мокасини Матеріал: Натуральна замша + текстильна сітка (наскрізна) Устілка: штучний шкіряний підклад, неймовірно м'яка устілка Підошва позаду: 1 см 36= 23 см 37= 23,5 см 38= 24 см 39= 25 см 40= 25,5 см 41= 26 см 🥰 ПІДПИСУЙТЕСЬ ✅✅✅
    236views
  • #дати #свята
    Всесвітній день медитації за мир: Коли тиша стає найгучнішим маніфестом 🧘‍♂️🕊️
    ​Поки світ навколо 31 грудня нагадує розбурханий мурашник, де кожен біжить за останньою банкою горошку або намагається встигнути дорізати салат, існує паралельна реальність. Всесвітній день медитації за мир — це такий собі «екстрений гальмо» для нашої колективної свідомості. Це день, коли мільйони людей вирішують, що найкраща відповідь на хаос — це не біг, а нерухомість. 🧘‍♀️✨

    ​Ідея свята проста до геніальності: якщо ми хочемо миру зовні, варто спочатку навести лад у «власному затишному горищі», тобто в голові. Адже важко будувати дипломатичні зв'язки, коли всередині тебе гримить канонада з дедлайнів, тривог та немитого посуду. Медитація в цей день — це не про польоти в астрал, а про цілком прагматичну спробу знизити рівень світової агресії хоча б на кілька децибелів. 🔇🌍

    ​Уявіть собі цю невидиму хвилю: в один і той самий час люди в Токіо, Києві, Нью-Йорку та крихітних селах десь у Гімалаях заплющують очі та просто дихають. Без гасел, без транспарантів, без політичних суперечок. Це найдемократичніша акція протесту проти насилля — бо для неї вам не потрібні дозволи мерії, лише килимок або просто зручний стілець. ☁️🤝

    ​Звісно, скептики скажуть, що закриті очі не зупиняють танки. Але історія (і трохи психології) нагадує нам: кожна велика перемена починалася зі спокійної впевненості однієї людини. Коли ми вчимося бути в мирі з собою, ми автоматично стаємо менш токсичними для оточуючих. А це вже непоганий внесок у глобальну безпеку. 🕯️💎

    ​Тож, перед тим як зануритися у святковий гамір, знайдіть хоча б п'ять хвилин. Вимкніть сповіщення, розправте плечі й просто послухайте тишу. Можливо, саме у вашому спокої сьогодні народжується трохи більше миру для всієї планети. Дихайте глибше — Всесвіт за вас вболіває! 🥂🌌

    #дати #свята Всесвітній день медитації за мир: Коли тиша стає найгучнішим маніфестом 🧘‍♂️🕊️ ​Поки світ навколо 31 грудня нагадує розбурханий мурашник, де кожен біжить за останньою банкою горошку або намагається встигнути дорізати салат, існує паралельна реальність. Всесвітній день медитації за мир — це такий собі «екстрений гальмо» для нашої колективної свідомості. Це день, коли мільйони людей вирішують, що найкраща відповідь на хаос — це не біг, а нерухомість. 🧘‍♀️✨ ​Ідея свята проста до геніальності: якщо ми хочемо миру зовні, варто спочатку навести лад у «власному затишному горищі», тобто в голові. Адже важко будувати дипломатичні зв'язки, коли всередині тебе гримить канонада з дедлайнів, тривог та немитого посуду. Медитація в цей день — це не про польоти в астрал, а про цілком прагматичну спробу знизити рівень світової агресії хоча б на кілька децибелів. 🔇🌍 ​Уявіть собі цю невидиму хвилю: в один і той самий час люди в Токіо, Києві, Нью-Йорку та крихітних селах десь у Гімалаях заплющують очі та просто дихають. Без гасел, без транспарантів, без політичних суперечок. Це найдемократичніша акція протесту проти насилля — бо для неї вам не потрібні дозволи мерії, лише килимок або просто зручний стілець. ☁️🤝 ​Звісно, скептики скажуть, що закриті очі не зупиняють танки. Але історія (і трохи психології) нагадує нам: кожна велика перемена починалася зі спокійної впевненості однієї людини. Коли ми вчимося бути в мирі з собою, ми автоматично стаємо менш токсичними для оточуючих. А це вже непоганий внесок у глобальну безпеку. 🕯️💎 ​Тож, перед тим як зануритися у святковий гамір, знайдіть хоча б п'ять хвилин. Вимкніть сповіщення, розправте плечі й просто послухайте тишу. Можливо, саме у вашому спокої сьогодні народжується трохи більше миру для всієї планети. Дихайте глибше — Всесвіт за вас вболіває! 🥂🌌
    1
    979views
  • Fairphone випустила оновлену версію своїх модульних навушників Fairbuds XL. Нові динаміки з кращим звуком, відмова від екошкіри на користь дихаючої тканини та суворіший дизайн. Власники старої моделі можуть просто докупити нові динаміки та встановити їх. https://channeltech.space/gadgets/fairphone-fairbuds-xl-2025-update-f...
    Fairphone випустила оновлену версію своїх модульних навушників Fairbuds XL. Нові динаміки з кращим звуком, відмова від екошкіри на користь дихаючої тканини та суворіший дизайн. Власники старої моделі можуть просто докупити нові динаміки та встановити їх. https://channeltech.space/gadgets/fairphone-fairbuds-xl-2025-update-features-price/
    CHANNELTECH.SPACE
    Fairphone оновила навушники Fairbuds XL: кращий звук, нові матеріали та повна ремонтопридатність - Channel Tech
    Fairphone оновила навушники Fairbuds XL. Нові динаміки, тканинні амбушури, 3 роки гарантії та ціна $229. Головна фішка — модульність.
    433views
  • #поезія
    Пахне тобою осінь... А не дощами й димом...
    Осінь – то найсумніше чудо з усіх чудес...
    Пахне тобою осінь, предорога Людино...
    Запахи інші зовсім порозвівались десь...

    Сіється хмара зранку, начебто через сито...
    Люди сльоті не раді, тільки мені – дарма...
    Пахне тобою осінь... Дихаю ненаситно...
    Хтозна, що буде далі... Кажуть, що там – зима...

    Доки мороз травину не причавив ступнею,
    Золотом доки вкрита вся голизна́ тривог –
    Пахне тобою осінь... Чи то ти пахнеш нею,
    Вже і не розберуся – запах один на двох...

    Вікторія Бричкова
    #поезія Пахне тобою осінь... А не дощами й димом... Осінь – то найсумніше чудо з усіх чудес... Пахне тобою осінь, предорога Людино... Запахи інші зовсім порозвівались десь... Сіється хмара зранку, начебто через сито... Люди сльоті не раді, тільки мені – дарма... Пахне тобою осінь... Дихаю ненаситно... Хтозна, що буде далі... Кажуть, що там – зима... Доки мороз травину не причавив ступнею, Золотом доки вкрита вся голизна́ тривог – Пахне тобою осінь... Чи то ти пахнеш нею, Вже і не розберуся – запах один на двох... Вікторія Бричкова
    3
    501views
  • 🌸🌸🌸🌺 #Цінність_бути_жінкою 🌺🌸🌸🌸

    Це ніжна казка про внутрішню силу, яку носить у собі кожна дівчинка, кожна жінка. ⚡⚡⚡
    Про сад, що росте в душі. Про #любов, яка лікує.
    Про те, як не загубити себе у гучному світі,
    а залишитися живою, світлою, собою.

    #Мультфільм створено для того, щоб торкнутися серця —
    маленької дівчинки і великої жінки,
    нагадати про красу, гідність і цінність бути Жінкою.✨

    🕊️ Цей мультфільм — мов теплий дотик до душі.
    Подивіться його з дочкою, мамою, бабусею…
    або просто — з собою.

    У кожній із нас живе дівчинка,
    яка колись повірила, що бути ніжною — небезпечно.
    Що плакати — слабкість, а світ потребує лише сили.
    Але правда інша: твоя ніжність — і є твоя сила.

    🕊️ Цей мультфільм — не просто казка.
    Це світле нагадування, що бути Жінкою — це бути джерелом
    життя, тепла, зцілення.

    📽️ Подивись і напиши у коментарі:
    Що для тебе — бути Жінкою?
    Одним словом. Або усім серцем.
    Залиши 💬, якщо відчулося близько.
    Постав 💗, якщо зрезонувало.
    І надішли комусь, хто має це побачити.

    Бо такі речі — не просто дивляться. Ними дихають.

    #жінкавсвітлісвоєїдуші
    #womanwithhealingenergy
    #цінністьбутижінкою🌸
    #feminineloveandpower
    #жіночасила🌿#натхнення
    #womenempowerwomen💫
    #світлоніжністьлюбов
    #divinefeminineenergy
    #жінкачаруєпоглядом
    #innerpeaceandbeauty
    #жінкавнутрішнясила
    #softpower💗#healing
    #усмішкащозцілює
    #womanspiritawakens
    #жіночийсадусерці
    #glowwithin✨#forever
    #inspiringfemininepath
    #ніжністьщозмінює
    #lovetouchesandsaves
    #женскаяэнергияжизни
    🌸🌸🌸🌺 #Цінність_бути_жінкою 🌺🌸🌸🌸 Це ніжна казка про внутрішню силу, яку носить у собі кожна дівчинка, кожна жінка. ⚡⚡⚡ Про сад, що росте в душі. Про #любов, яка лікує. Про те, як не загубити себе у гучному світі, а залишитися живою, світлою, собою. #Мультфільм створено для того, щоб торкнутися серця — маленької дівчинки і великої жінки, нагадати про красу, гідність і цінність бути Жінкою.✨ 🕊️ Цей мультфільм — мов теплий дотик до душі. Подивіться його з дочкою, мамою, бабусею… або просто — з собою. У кожній із нас живе дівчинка, яка колись повірила, що бути ніжною — небезпечно. Що плакати — слабкість, а світ потребує лише сили. Але правда інша: твоя ніжність — і є твоя сила. 🕊️ Цей мультфільм — не просто казка. Це світле нагадування, що бути Жінкою — це бути джерелом життя, тепла, зцілення. 📽️ Подивись і напиши у коментарі: Що для тебе — бути Жінкою? Одним словом. Або усім серцем. Залиши 💬, якщо відчулося близько. Постав 💗, якщо зрезонувало. І надішли комусь, хто має це побачити. Бо такі речі — не просто дивляться. Ними дихають. #жінкавсвітлісвоєїдуші #womanwithhealingenergy #цінністьбутижінкою🌸 #feminineloveandpower #жіночасила🌿#натхнення #womenempowerwomen💫 #світлоніжністьлюбов #divinefeminineenergy #жінкачаруєпоглядом #innerpeaceandbeauty #жінкавнутрішнясила #softpower💗#healing #усмішкащозцілює #womanspiritawakens #жіночийсадусерці #glowwithin✨#forever #inspiringfemininepath #ніжністьщозмінює #lovetouchesandsaves #женскаяэнергияжизни
    1
    9Kviews 11Plays
More Results