Спочатку, як відомо, була суцільна порожнеча.
Проєкт виглядав незавершеним, тому Господь подивився на це діло й мовив: "Треба щось робити".
За кілька днів з’явилися небо, хмари, густі ліси та безкрайній степ. Краса неймовірна. Але Творцю здалося, що в цьому едемі якось занадто тихо — ніхто не обговорює погоду і не бідкається на владу.
Тоді Він створив першого українця.
Чоловік відкрив очі, подивився на дикі краєвиди, почухав потилицю і замість компліментів Творцю діловито запитав:
— Добре, звісно... Але город де?
Довелося терміново виділяти під це діло чорнозем. Українець часу не гаяв: засадив картоплю, буряк, цибулю, помідори, а три гектари залишив під загадкове "про запас'. Поглянув на роботу й зітхнув: "От тепер уже можна жити".

Проте Творець знав: чоловікові самому бути недобре. Так з’явилася жінка. Вона критично оглянула свіжостворений всесвіт, хмикнула й констатувала:
— Гарно... Але хата крива.
У той же день усесвіт зазнав першої генеральної реконструкції: стріху перекрили, піч побілили, подвір’я підмели, а вздовж тину вишикувалися мальви. Господь усміхнувся — виявляється, порядок теж може бути маленьким дивом.

Звісно, не обходилося без випробувань. Господь дав людям дощ. Три дні вони раділи, на четвертий почали бурчати: "Ну вже досить, гниє ж усе!". Тоді Він послав сонце. За три дні вони знову нарікали: "Уже занадто, усе горить!".
— Воістину, — зітхнув Творець, — нелегка справа — догодити людям.

Але справжні веселощі почалися, коли Господь вирішив: «Дарую вам сусідів, аби не були ви самотні».
Нові мешканці оселилися поруч і одразу розгорнули таку агентурну мережу, якій позаздрили б усі спецслужби світу. Ще до сходу сонця вони з точністю до хвилини знали:
Хто вже прокинувся, а хто "спить, як пан";
Що саме сусід закопав у кутку городу;
І головне — чому вчора у хаті навпроти світилося допізна (версії варіювалися від «рахують мільйони» до "читають таємні знаки").

Бачачи це, Господь створив тин. Не для сварок, ні! А для того, щоб їм було на що спертися ліктями під час вечірнього симпозіуму. Щовечора біля тину вирішувалися долі галактики, обговорювалися діти й те, що «колись усе було трохи інакше».
Щоб полегшити людям життя, Бог дав їм пісню. Янголи на небесах тільки крилами розводили:
— Господи, вони ж щойно відпахали дванадцять годин на сонці! Чому вони співають, а не лежать без почуттів?
— Бо хто співає разом, — посміхався Творець, — той уже не сам.

Минали літа. Народ розмножувався, картоплі ставало більше, і настав час обрати старшого. Зібралася велика рада.
Це був тріумф демократії: кожен присутній точно знав, як керувати державою. Особливо голосно кричав той, кого взагалі ніхто ні про що не питав. Рада тривала до глибокої ночі, після чого всі стомлено розійшлися по хатах, ухваливши доленосне рішення: "зібратися ще раз".
Господь подивився на це й подумав: "Довго радяться. Але коли прийде година діла — зроблять за п'ять хвилин".

З таймінгом теж виникли нюанси. Бог створив годинник, щоб люди берегли час. Але українці виявилися хитрішими: вони почали дивитися на нього щохвилини, бідкаючись, що нічого не встигають, і примудрялися губити самі миті життя в гонитві за планом.
А щодо навчання на помилках? Це став національний вид спорту. Наступивши на одні й ті самі граблі тричі, українець гордо піднімав голову і казав: "Треба було ще тоді мене послухати!".

На сьомий день Господь вирішив нарешті відпочити. Він заварив собі чаю, підготував хмаринку зручнішу, аж раптом знизу донісся стук сокири та гучні крики.
— Господи! — звернулися люди до неба. — Ми тут подумали... А може, ще криницю викопаємо? До обіду трохи попрацюємо, а там уже відпочинемо!
Творець зрозумів: спокій скасовується. Цей народ не міг просто сидіти. Навіть коли все летіло шкереберть, вони ставили на вогонь чайник і спокійно казали: "Та нічого... прорвемося".

Тоді Господь вирішив піти на хитрість і послав до них янгола з перевіркою, щоб той навчив їх порядку. Янгол спустився, поважно сів на лавці й почав роздавати інструкції: як дерева саджати (бо одні саджали для тіні, другі для плодів, а треті — щоб сусід луснув від заздрощів), як хати будувати й паркани ставити. До речі, паркани вийшли такі високі, що місцеві кури, перелітаючи до сусіда, автоматично отримували статус перелітних птахів.
Слухали янгола довго й уважно. Аж тут господар хати виніс на стіл свіжий хліб, наливку і шматок генеральського сала з проріззю. За хвилину з’явилася макітра з гарячими, щойно зліпленими варениками.
— Пригощайся, гостю придорожній, — сказали люди. — Та ми ненадовго... — скромно мовив янгол, сідаючи до столу.
Звісно ж, «ненадовго» затягнулося до другої години ночі. Янгол встиг зліпити три вареники (причому був свято переконаний, що без його ліплення вечеря б зірвалася), вивчити п'ять народних пісень і двічі посперечатися про те, чия черга косити траву біля дороги.
Коли ревізор повернувся на небо, вигляд він мав трохи пом'ятий, але щасливий.
— Ну що? — запитав Господь. — Навів порядок? Навчив їх не сваритися і не давати порад без дозволу?
Янгол зітхнув, погладив живіт і відповів:
— Господи, вони непереможні. Вони сваряться так, наче запрошують на вечерю. Вони дають поради навіть вітру. Але коли я йшов, вони годину тримали мене біля хвіртки, сунули в торбу пиріжки й сказали, що без мене село пропаде. Воістину, у них міцні стіни, але абсолютно відкриті серця.

Поглянув тоді Господь на землю крізь віки. Побачив міста великі, золоті поля, що хвилювалися, мов море, і своїх дивних, галасливих, але таких рідних людей.
Вони все так же поспішали, губили окуляри на власному лобі, будували триметрові паркани, але в хвилину скрути віддавали останню сорочку абсолютно незнайомій людині.
Зійшлися янголи навколо престолу й тихо запитали:
— Господи, Ти дав їм стільки всього: і пісню, і сміх, і мову багату, і навіть сало з варениками. А коли ж настане час, що в них усе буде ідеально? Коли закінчаться всі суперечки біля тину?
Господь посміхнувся, дивлячись, як на землі у вікнах маленьких хат спалахують вечірні вогники, схожі на зорі.
— Усе буде добре тоді, — відповів Творець, — коли вони перестануть чекати, що хтось інший зробить це замість них. Я створив цей світ і дав їм усе необхідне. А от людяність у ньому — це вже їхня щоденна робота.
І благословив Господь українську землю: і працю важку, і пісню дзвінку, і хліб на столі, і той самий гучний сміх, який рятує від будь-якої темряви.

І був вечір. І був ранок. А день цей триває і донині. Люди все так же виходять з гостей, по дві години прощаються біля хвіртки, а потім повертаються до хати, ставлять чайник і кажуть: "Ну що, почнемо?".
І з цих простих слів щодня починається новий усесвіт.

Чоловіче 3D худі Mandalorian — сила галактики ⭐


Стильне чоловіче 3D худі Mandalorian (Код товару: p9557737) для справжніх фанатів космічної саги. Епічний дизайн із мандрівником у броні на фоні заходу сонця створює атмосферу пригод і безмежного всесвіту. Якісний 3D-друк передає деталізацію та глибину кольорів, а зручний крій із капюшоном забезпечує комфорт у щоденному носінні. Ідеальний вибір для тих, хто живе за власним кодексом і цінує стиль із характером.

👉 Заходь на https://www.printsalon.ua/#41119 та замовляй речі, які говоритимуть за тебе.

#PrintSalon #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #СтвориСвійДизайн #ПатриотичнийОдяг #УкраїнськийБренд #ПринтНаЗамовлення #ШопінгОнлайн #ДрукНаОдязі
#УкраїнськийШопінг #СвійДизайн #ЗамовОнлайн #Одяг #Футболка #подарунок #шопінг #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар

#історія #події
Нове віко у Всесвіт: Різдвяний старт телескопа Джеймса Вебба 25 грудня 2021 року 🚀
Поки світ розпаковував різдвяні подарунки, наукова спільнота затамувала подих. З космодрому Куру у Французькій Гвіані злетіла ракета Ariane 5, несучи в собі найдорожчий і найскладніший інструмент в історії людства — космічний телескоп імені Джеймса Вебба (JWST). Це був початок місії, на яку чекали понад 25 років 🌌.

Чому цей запуск став справжнім тріумфом?

🛰️ Інженерне диво на 10 мільярдів
Телескоп Вебба — це величезне золоте дзеркало діаметром 6,5 метрів, яке через свої габарити довелося складати як орігамі, щоб воно помістилося в ракету. Його сонцезахисний екран має розмір тенісного корту, а чутливість дозволяє побачити тепло тіла бджоли на відстані Місяця 🐝.

🔍 Машина часу в інфрачервоному світлі

На відміну від «Габбла», Вебб бачить Всесвіт в інфрачервоному діапазоні. Це дозволяє йому дивитися крізь щільні хмари космічного пилу і бачити перші зірки та галактики, що народилися понад 13,5 мільярдів років тому — майже одразу після Великого вибуху 🌠.

📍 Точка Лагранжа L2

На відміну від більшості телескопів, Вебб не обертається навколо Землі. Він полетів на відстань 1,5 мільйона кілометрів у точку, де гравітація Сонця і Землі врівноважують одна одну. Там, у вічній темряві та холоді, він працює як ідеальне «всевидяче око» людства 🛰️.

🧪 Пошук життя

Одне з головних завдань Вебба — аналіз атмосфер екзопланет. Він здатний виявити воду, метан та вуглекислий газ на планетах в інших зоряних системах, що наближає нас до відповіді на головне питання: «Чи самотні ми у Всесвіті?» 👽.

Цей запуск став символом того, що людство здатне на неймовірні досягнення, коли об'єднує зусилля заради науки та пізнання невідомого 🪐✨.

Зустріч на зупинці

Село Зелена Долина прокидалося.
Сонце щойно піднялося над пагорбами, торкаючись золотими променями дахів хат і городів. Десь у саду кувала зозуля, у когось гавкав пес, а біля зупинки вже стояла баба Ганя — місцевий інформаційний центр без вихідних.
— Та ну, знову цього автобуса чекати… — пробурмотіла вона, ставлячи торбу з яйцями під лавку.

З-за повороту з’явилася Марічка — студентка, з наплічником і кавою в руках.
— Добрий ранок! — усміхнулася вона. — Автобуса ще нема?
— Автобуса нема, зате нерви є, — відказала баба Ганя. — Сідай, дочко, потренуй терпіння.
Невдовзі підійшов Сава — сільський учитель історії. Він читав газету «Голос громади» й щось підкреслював ручкою.
Потім підтягнулися ще кілька місцевих — кожен зі своїми думками, турботами й планами.
— Кажуть, хліб завтра подорожчає, — промовила жінка в червоній куртці.
— Та не хліб, а бензин, — поправив її Сава.
— А яка різниця? Як бензин дорожчає — хліб теж! — заперечила інша, і гурт дружно закивав.

Прийшла молодиця Оксана з маленьким сином.
— Доброго ранку, — привіталася вона. — Кажуть, у місті нову аптеку відкрили. Може, там ліки дешевші будуть?
Баба Ганя махнула рукою:
— В місті дешевше, але не для нас. Нам же ще добиратися треба.
За хвилину з’явилася тітка Марина з двома сумками, які ледве волоклися по землі.
— Чули? — відразу почала вона. — У Коваленків нова невістка з міста! Уже два дні ходить на підборах по селі. Як думаєте, скільки витримає?
— До першої грязюки, — відказала баба Ганя.
Усі засміялися.

Поступово людей зібралося більше. Хтось обговорював ціни, хтось планував день — один мав купити цемент, інший піти в лікарню, третій — у гості до родичів. Лунали жарти, плітки, сміх. Обговорювали навіть молодицю з сусіднього хутора, що нібито залицяється до поштаря.

Підійшла тітка Килина й одразу принесла свіжу новину:
— Сусідка казала, що в Стьопки трактор зламався просто посеред поля. Та й не дивно — хто ж так їздить!
— Ой, — втрутилася Оксана, — а ви чули? У нашому магазині нова продавщиця!
— Та чули! — баба Ганя аж розцвіла. — Гарна така, що всі чоловіки тепер по два рази на день за сіллю ходять!
— І що? — підморгнув Петро. — Я, може, теж піду. Сіль — то стратегічний продукт!
— А ти б краще в аптеку сходив, — пирхнула баба Ганя. — Бо від твоїх жартів у людей тиск підскакує.

За кілька хвилин під’їхала велосипедом медсестра Людмила. Притулила його до стіни й приєдналася до гурту.
— Доброго ранку! — усміхнулася. — Кажуть, сьогодні знову спека.
— Ага, спека, — кивнув Степан Іванович. — Але людям до спеки легше звикнути, ніж до цін у магазині.
— А ви чули, — продовжувала медсестра, — у селі новий фермер! Молодий, симпатичний.
— Я йому вже тиск міряла, — з гордістю сказала вона. — Двічі!
— Та не тиск ти міряла, а очима його, — буркнув Степан Іванович, і всі знову розреготалися.

Підійшов Василь — молодий хлопець у навушниках, дивиться в телефон, наче там відповіді на всі питання життя.
— Може, хтось знає, коли автобус буде? — спитав без надії.
— Та знаємо! — відказала баба Ганя. — Як тільки перестанеш питати — тоді й приїде!
— Подзвони ти, Василю, в автопарк, — додала вона. — У тебе ж там той… “ґаджет”.
— Добре, — зітхнув хлопець і набрав номер.
— Алло, це зупинка “Зелена Долина”. Автобус буде сьогодні?
— Буде, буде, вже виїхав, — відповів голос у слухавці.
— Ага, — вигукнув дядько Коля, — а з якого міста? З нашого чи з сусідньої галактики?
Натовп зареготав. Навіть Сава відклав газету.
І тут з-за повороту почувся гуркіт. Усі насторожились.
— Їде! — вигукнула Оксана.
— Та ні, то трактор, — зітхнула баба Ганя. — По звуку чую, як своїх курей.
І справді, повз проїхав трактор, залишивши після себе хмару пилюки й запах дизелю.

— Кажуть, на сході знову гаряче, — тихо озвалася баба Ганя, коли сміх стих. — Учора в телевізорі показували — знову обстріли.
— Та то вже щодня, — зітхнув дядько Коля, витираючи чоло. — Мій племінник там, під Краматорськом. Дзвонив учора — каже, тримаються. Але важко.
— А в мого сусіда син теж пішов, — додала Оксана. — Двадцять два роки всього. Учора матері подзвонив, каже: “Не плач, мамо, ми стоїмо”. Усміхається, а в голосі чути, що там не до сміху.
— Наші хлопці сильні, — сказав Сава, знявши капелюха. — От тільки б їм трохи спокою… Я колись учням про Другу світову розповідав, думав — то вже історія. А воно знову — історія поруч.
— А я щодня молитву читаю, — мовила баба Ганя. — За всіх наших. Бо що ми можемо? Тільки чекати й молитися.

Раптом біля зупинки пригальмував легковик. Водій виглянув і крикнув:
— Хто в місто? Є два місця!
Молодий чоловік Сергій підняв руку:
— Я поїду, бо на роботу спізнюся.
Разом із ним підсіла ще одна жінка. Машина рушила, здійнявши пилюку.

Коли пил осів, Василь задумливо промовив:
— Знаєте, мені здається, автобус приїде саме тоді, коли вже ніхто не віритиме.
— Ага, — кивнув Сава, — як у житті.

Час тягнувся повільно. Нарешті з-за пагорба показався автобус. Його гуркіт усім здався музикою.
— Їде таки! — вигукнула Оксана.
— Нарешті! — зраділа Марічка.
— Слава Богу, — перехрестилася тітка Килина.

Відчинилися двері — і пасажири один за одним зайшли всередину. Залишилися лише кілька провожаючих, що ще махали услід. Коли автобус з гуркотом зник за поворотом, село знову стихло. Люди розійшлися по домівках, несучи у серці тепло коротких розмов і звичних ранкових турбот.
А зупинка залишилася. Вона мовчки дивилася на дорогу й думала:
Люди завжди кудись поспішають — у них справи, плани, турботи. А я завжди чекаю їх тут. І, може, саме в ці хвилини спільного очікування вони стають ближчими одне до одного. Бо дорога — це рух, а зупинка — це зустріч.

#казки
Як маленький хлопчик Всесвіт врятував

Всесвіт повний таємниць, на противагу постійній боротьбі між добром світлих та злом темних сил, які понад усе бажали знищити все живе, створив два дива. На жаль ці два дива не могли вижити один без одного поза сосудами, в які їх помістили. В мить, коли вони з’являться в просторі окремо один від одного, коли темні сили перемагатимуть - щезнуть раз і назавжди.

Перше диво - джерело відродження. Його загубили. Як тільки хвилі полилися вільним потоком, джерело відродження не маючи форми чи меж, не встигло дістатися до сосуду й щезло, наче його ніколи не було.

Звісно, Всесвіт міг подумати, що першого дива більше не існує. Проте завдяки тому, що друге продовжувало жити, з’явилася надія, що одного дня джерело відродження буде знайдено…
Що стосується другого дива - це був дар вічного життя. Його Всесвіт довірив найособливішій з планет - Саламандрі, яка єдина, хто мав здатність втримати цей дар всередині себе і не загинути.

Дар вічного життя Саламандра помістила у серце і тисячі років надійно його захищала полум’ям, з якого була створена. При цьому вона невпинно блукала світом, шукаючи перше диво, щоб об’єднати їх.

Відшукати перше диво найособливішій з планет не вдалося, а от чарівні можливості, які продовжували рости всередині неї не завдаючи шкоди самій планеті та її серцю, почали нещадно руйнувати все довкола. Міць її вогню надто швидко росла й межі тієї могутності, як колись бачив Всесвіт у джерела відродження, не було.

Аби відібрати у себе можливість зруйнувати Всесвіт, Саламандра, яка не мала права відмовитися захищати дар вічного життя, мала знайти спосіб, щоб перемогти саму себе.
Всесвіт підказав їй шукати відповіді в можливостях природи, заради якої й існували обидва дива й Саламандра спробувавши усе, чим були наділені сонце, місяць, небо, зорі, вітри й цілі Галактики, нарешті відшукала те, що могло допомогти згаснути її полум’ю.

Крапля води з вічної мерзлоти переплівшись з язиками не згасаючого полум’я, з якого її було створено, здійняла її над власними буревіями вогню та попелу і язики, що радше нагадували тепер жовті та блакитні хвилі, розсіялись, а руйнівний вогонь, який линув із неї, замість того, щоб спалити Всесвіт - вщух.

Не встигла найособливіша з планет зрадіти тому, що їй вдалося перемогти наймогутнішу руйнівну силу всередині себе, як найстрашніші з темних сил побачили, що Саламандра більше не здатна захистити серце, в якому зберігала друге диво - дар вічного життя.

Чаклуни та чаклунки, великі маги й не дуже, істоти та справжнісінькі потвори спробували дізнатися, які ще чарівні можливості мала Саламандра й що саме вона встигла отримати, блукаючи Всесвітом та дізнатися бодай щось, крім краплі води з вічної мерзлоти, вони не змогли.

Пройшовши її шлях злі сили вкрали полум’я і світло тисяч зір разом із сонцем, щоб Саламандра не бачила, куди їй йти; кисень з Всесвіту, аби вона більше не могла залишити туманної смуги; базальтові моря з місяця, якими вони закрили воду, яка лише існувала будь-де, щоб найособливіша з планет не посилила своєї здатності, отриманої з краплі вічної мерзлоти послабити їх і підняти з-під базальтових морів перше диво - джерело відродження.

Проте вони помилися. В мить, коли злі сили це зробили й усе на всіх світах, і всіх галактиках без світла, кисню і води почало щезати, маленький хлопчик на нашій планеті і нашій землі, в долонях якого опинилася крихта ґрунту з залишками засохлої квітки, що марніла разом із ним буквально на очах, як і решта того, чим з початку відліку часу ділилася з нами матінка природа, заплакав від того, що не встиг віднести цю квітку до саду своєї матері.

Грунт, який і був тисячі і тисячі років сосудом для першого дару - джерела відродження, здійнявшись угору разом з рослиною, яка немов вдихнула в себе життя разом з усім живим на всіх світах і всіх галактиках, знову розквітнув, підхоплений хвилями першого дива - джерела відродження, відправився до Саламандри.

Не встигли злі сили дістати з серця найособливішої з планет друге диво - дар вічного життя, як два дива об’єдналися і у Всесвіт шар за шаром з маленької крихти ґрунту, відродилася найродючіша земля, з якої витнулися мільярди квітів і рослин, що кружляючи Всесвітом, дарували неймовірно-прекрасний чарівний аромат.

Інга Квітка!

☄ «Зірка-зомбі» наближається до нашої галактики зі швидкістю майже 180 тисяч км/год, – LiveScience
Основні моменти:
▫️ Це нейтронна зірка SGR 0501+4516, яка має магнітне поле в 100 трильйонів разів потужніша за земний і здатна розривати матерію на атоми.
▫️ NASA попереджає, що якщо вона наблизиться до Землі, знищить все живе на своєму шляху.
▫️ Зараз така небезпечна зустріч Землі не загрожує, але зірка рухається надто швидко і непередбачено, тому деякі вчені б'ють на сполох.

Жив у невеликому містечку на околиці світу винахідник та мандрівник на ім'я Северин. Він усе життя мріяв підкорити небеса, а може, й зірки. Після років експериментів він збудував неймовірний повітряний шар—не звичайний, а особливий. Його купол був витканий із міцної сріблястої тканини, а всередині працював чарівний механізм, що нагрівав повітря не вогнем, а таємничою сумішшю зіркового пилу й стародавніх алхімічних рецептів.

Настав день польоту. Северин піднявся в кошик, відв'язав мотузки, і повітряний шар злетів у небо. Він минав хмари, пролетів повз місяць, і, перш ніж отямитися, опинився в космосі. Там, серед нескінченної темряви, його зустріли загадкові істоти—високі, синьошкірі, з очима, що сяяли, наче далекі галактики.

— Людино, ти перша, хто дістався сюди на повітряній кулі! — привітав його один із прибульців, що назвався Луріаном.

Северин був не з боязких, тож усміхнувся й сказав:

— А я завжди вважав, що для гарної подорожі головне—правильний транспорт і гарна компанія.

Прибульці засміялися й запросили його на борт свого корабля. Виявилося, що вони теж люблять пригоди, а ще цінують добрий напій. Северин, як справжній мандрівник, мав із собою флягу старого земного коньяку.

— Це напій, що зігріває душу, — сказав він і налив трохи в кришечку.

Луріан уважно подивився на рідину, підніс до губ, зробив ковток і… його очі засвітилися ще яскравіше!

— Це… це як смак спогадів і тепла сонця!

Прибульці вирішили віддячити Северину й подарували йому зоряний кристал, що міг підтримувати його кулю в польоті ще довгі роки.

Так мандрівник повернувся на Землю, ставши першою людиною, яка випила коньяк у космосі в компанії інопланетян. І відтоді, коли він підіймав тост, у його очах відбивалося світло далеких галактик.

Невеликий космічний корабель оминув пояс астероїдів, та полетів у напрямку планети Grides J4, трохи схожої на Землю. Робот-навігатор надурив космічний крейсер, і галактичні вартові вирішили, що злочинці полетіли у напрямку Оріону.
Зграєю керувала жорстка, сувора жінка, на ім'я Луїза Фрост. Вона добре розумілась на космічних картах, знала усі віддалені куточки галактики. Тому обрала цю планету для схованки. Її поверхня складалась з високих гір та скель зеленуватого кольору, а також великого океану з безліччю великих та маленьких островів.
Раса, яка заселяла планету майже нічим не відрізнялись від людей. Члени екіпажу могли легко розчинитись серед них. Їм неодноразово це вдавалось на інших планетах. Навіть серед істот, які ходили на трьох ногах, та мали одне око, або схожих на величезних слимаків, які вміли вбивати отруєним слизом.
Першою вийти на контакт з місцевими мала струнка, руденька, зеленоока дівчина Кассандра Уоткінс. Вона, як ніхто, вміла втиратися в довіру до впливових людей на різних планетах. Та дізнаватись необхідну інформацію.
Олівер Гемптон, володар великої космічної мегакорпорації в системі Альфа-Центаври, понад усе бажав відшукати грабіжників. А головне помститися Кассандрі особисто. Бо довіряв їй, а та повідомила спільникам, шифр від його сховища.
— Ніяк не зрозумію, — звернулася Кассандра до Луїзи, — навіщо взагалі пхатися до місцевих? Ми ж спокійно можемо замаскуватися на одному з тих островів, — дівчина тицьнула пальцем на голографічну мапу, — пересидимо там. Ти ж розповідала за багату флору та фауну. Наш перетворювач здатен створити будь-яку їжу, з того, що ми там надибаємо. Сонячного ... чи як тут воно зветься, світла вистачить зарядити батареї так, що вистачить на політ в інший бік галактики.
— Сховаємося ми тут без проблем, — спокійно відповіла капітанша, та додала, — але в мене є деякі плани на цю планету. Бачила світлини тих гір?
— Звісно, ти ж учора в рубці їх увімкнула!
— От якби ти слухала уважніше... Я ж казала за копалини, які тут добувають.
— Вугілля, золото, руди, алмази, ...
— Хоч щось чула, а головне?
Кассандра здивовано подивилася на співрозмовницю.
— Ельсмагадуріт, дуже рідкісний мінерал. Хіба не знаєш, що саме він використовується у новітніх квантових прискорювачах. Ще століття тому, на відстань, яку ми подолали до цієї планети, знадобилося б кілька десятиліть. Спочатку цей мінерал виявили на одному з супутників Юпітера. Хоча там його в обмаль. Ще на деяких планетах по всій галактиці добувають. А тут його значно більше, ніж в усіх відомих нам копальнях. Через це навіть скелі на планеті зеленуватого кольору. Якщо ми отримаємо принаймні кілька тонн, то зможемо вигідно продати. Місцеві схожі на нас, лише нижчі зростом, та й голови трошки плескатої форми. Якщо постаратися, вони й не помітять різниці.
Кассандра уважно слухала Луїзу, розуміючи, що саме вона має відправитися за мінералом.
— 3Д принтер вже надрукував тобі необхідний одяг, та місцеві гроші. — Луїза завела дівчину до рубки, де на столі біля величезної машини ЗД принтера лежала купа незвичного на вигляд одягу, та монети, які ходили в провінції, куди вони мали завітати.
Дівчина узяла в руку одно з них. Виготовлена з невідомого металу, рожевого кольору, овальної форми. На одній зі сторін вигравіюваний малюнок укріпленої фортеці та невідомої тварини поряд, вочевидь герб, З іншого боку, якісь невідомі знаки.
— На дотик, та вагу, — сказала Луїза, та узяла монету до долоні, — не відрізняються від справжніх.
Читати далі за посиланням:


https://arkush.net/book/15328

Приємного читання!

Спочатку була лише Порожнеча. Бог довго споглядав її безмежність і врешті-решт вирішив створити щось нове — щось, що мало б форму, колір, рух. Так з’явилися зорі, галактики, сонця й планети. Але серед них була одна особлива — Земля.

Бог виліпив її із космічного пилу, прикрасив океанами, вкрив лісами, засіяв небеса птахами. Усе було прекрасно, та чогось бракувало. Тоді Бог створив життя: маленькі мікроби, комах, риб, звірів, а наостанок — людей. І от тоді все пішло не за планом.

Люди були розумними. Вони будували міста, складали музику, вигадували слова для любові та ненависті. Але вони також воювали, брехали, нищили те, що їм дарували. Бог спочатку спостерігав із цікавістю, потім — із тривогою, а зрештою — із жахом.

"Це була помилка", — сказав Він собі.

Він вирішив усе знищити. Розтерти Землю в порох, повернути Порожнечу. Але щось Йому завадило. Дитина, що малювала сонце на піску. Жінка, яка співала колискову. Старий чоловік, який дбайливо доглядав своє виноградне поле.

"Занадто пізно", — прошепотів Бог.

Земля вже жила своїм життям. Вона була недосконалою, хаотичною, неспокійною — але справжньою. І Бог зрозумів: навіть Він не має права її знищити.

Тож Він лише відійшов убік і спостерігав. Можливо, вони самі колись усе виправлять.

У кінотеатрах вже стартував фільм Marvel "Капітан Америка: Чудесний новий світ" з Ентоні Макі в головній ролі. Це вже 35-й фільм КВМ, і актор щасливий, бо Кеп є його найулюбленішим супергероєм. Тож Disney, користуючись нагодою, запитав деяких акторів, що з'являлися у кіновсесвіті, які фільми є їхніми улюбленими.

Іман Веллані (Камала Хан / Міс Марвел): "Я люблю "Залізну людину", "Вартових Галактики", "Месників", "Перший месник: Друга війна", "Месники: Завершення" та "Тор: Раґнарок". Я завжди була фанатом Marvel. Я змушувала всю сім'ю передивлятися КВМ в хронологічному порядку перед виходом нового фільму, писала есе англійською на тему КВМ, малювала на кожному нігті окремого месника перед тим, як піти на новий фільм. Я втрачала друзів через те, що люди були в команді Кепа, а не в команді Залізної Людини. Думаю, можна сказати, що я фанат... Якщо не зрозуміло, Залізна Людина - мій улюблений герой. Саме він привернув мене до Кіновсесвіту Marvel".

Пол Радд (Скотт Ленґ/Людина-мураха): "Мені дуже сподобалися всі фільми Marvel - і я кажу це не просто тому, що у [президента студії Marvel] Кевіна Файгі є мій номер телефону. Це правда! Але мушу сказати, що "Тор: Раґнарок" і "Перший месник: Друга війна" - два моїх улюблених фільми".

Наталі Портман (Джейн Фостер/Могутня Тор): "Я дуже люблю "Тор: Раґнарок". Він просто змушує вас весь час посміхатися".

Сіму Лю (Шан-Чі): "Це все одно, що запитати мене, який смак морозива я люблю найбільше. Це ж морозиво, вони всі хороші! З огляду на це, моїми абсолютними фаворитами є "Чорна пантера", "Перший месник: Протистояння", “Тор: Раґнарок” і "Месники: Завершення".

Шира Хаас (Рут Бет-Сераф/Сабра): "У мене багато улюблених фільмів, але "Перший месник: Друга війна" - мій №1. Я була дуже зворушена цим фільмом. Пам'ятаю, коли я вперше його побачила, мене переповнювали емоції. Другим моїм улюбленим фільмом є "Месники: Завершення, просто тому, що він такий культовий".

Сочіл Гомес (Америка Чавес з фільму "Доктор Стрендж: У мультивсесвіті божевілля"): "Мені дуже подобається Ем-Джей з фільмів про Людину-павука. Я люблю Зендею, яка її грає, я її велика фанатка. Ем-Джей не супергерой, але мені подобається її персонаж і те, як вона вписується в образ".

А чи є у вас улюблений персонаж чи фільм КВМ?

#Коло_Кіно #Прокіно #Marvel