#історія #події 10 лютого 1919 року: Коли дипломатія поступилася мечу, а Директорія знайшла свого Отамана. ​Лютий 1919 року для Української Народної Республіки був часом не просто критичним, а фактично есхатологічним. Київ уже був зайнятий більшовиками, уряд тулився у вагонаху Вінниці, а ідеологічні розбіжності всередині керівництва Директорії загрожували державності швидше за ворожу артилерію. Саме 10 лютого сталася подія, що остаточно визначила обличчя українського спротиву на роки вперед: Володимир Винниченко пішов у відставку, а Симон Петлюра офіційно перебрав на себе лідерство 🇺🇦. ​Це не була звичайна ротація кадрів у затишних кабінетах. Це був крах концепції «мирного соціалістичного будівництва» в умовах тотальної війни. Володимир Винниченко, блискучий літератор, але занадто гнучкий політик, до останнього вірив у можливість домовитися з москвою та побудувати в Україні радянську республіку, але «свою». Коли ж стало зрозуміло, що росія визнає лише мову сили та повної капітуляції, його політичний курс перетворився на банкрутство 📉. ​З іншого боку стояв Симон Петлюра — людина, чиє прізвище згодом стане для ворогів синонімом самого українства. На відміну від Винниченка, Петлюра значно тверезіше оцінював геополітичну ситуацію. Він розумів: аби отримати підтримку Антанти, Директорія мала позбутися радикально-соціалістичного фльору та продемонструвати тверду волю до боротьби ⚔️. ​Прихід Петлюри до одноосібного лідерства (хоча формально він став Головою Директорії трохи згодом, фактичне керування перейшло до нього саме тоді) означав мілітаризацію державного курсу. Це був перехід від дискусій у задимлених кімнатах до стратегії «держави у поході». Петлюра перетворився на живий символ опору, навколо якого згуртувалися залишки регулярних частин та численні повстанські загони 🎖️. ​Критики часто закидають Петлюрі авторитаризм та нездатність втримати фронт, проте варто бути об’єктивними: він отримав у спадок державу без чітких кордонів, з розваленою економікою та тифом, що косив армію швидше за кулі. Те, що в таких умовах УНР продовжувала боротьбу ще два роки, — значною мірою заслуга його фанатичної віри в незалежність. ​10 лютого 1919 року Україна обрала шлях безкомпромісного захисту. Винниченко поїхав за кордон писати мемуари, а Петлюра залишився в історії як Головний Отаман, чиє ім'я десятиліттями викликало тремтіння в кабінетах кремля. Іронія долі в тому, що навіть через століття методи нашого північного сусіда не змінилися, як і безальтернативність петлюрівського вибору: або перемога, або забуття під гусеницями танків 🚜.

#історія #психологія #кіно Продаж ілюзій у яскравій обгортці: Чому фільм «Секрет» — це пастка для свідомості. У 2006 році світ охопила лихоманка «Закону тяжіння». Документальний фільм «Секрет» (The Secret) обіцяв глядачам ключі від всесвіту: мовляв, достатньо лише правильно думати, візуалізувати чек на мільйон доларів — і космос, як слухняний офіціант, доставить замовлення прямо до ваших дверей 📦. Але за ширмою натхненних промов і містичної музики ховається небезпечний механізм деструктивних стереотипів, що підміняють справжні людські цінності ерзацом «успішного успіху». Магія замість логіки: Примітивізація мислення Головна претензія до «Секрету» — це агресивне нав’язування магічного мислення. Фільм переконує, що думки мають фізичну силу і здатні змінювати матерію без жодних зусиль з боку людини. Це створює небезпечний стереотип: діяльність не має значення, головне — стан. Така концепція вводить глядача в оману, віддаляючи від реальних ідеалів саморозвитку через працю та подолання труднощів. Замість того, щоб вчитися, будувати соціальні зв'язки чи вдосконалювати навички, людина замикається у внутрішньому світі «маніфестацій», стаючи пасивною і вразливою до розчарувань 🧘‍♂️. Культ матеріального як вища мета буття Фільм «Секрет» підміняє пошук сенсу життя примітивним споживацтвом. Більшість прикладів у стрічці стосуються нових авто, великих будинків та ювелірних прикрас 💎. Глядачеві нав’язується думка, що його цінність як особистості прямо пропорційна здатності «притягнути» дорогі іграшки. Справжні ідеали — альтруїзм, духовний пошук, служіння суспільству чи глибокі міжособистісні стосунки — залишаються за бортом. Людина перетворюється на функцію з генерування бажань, а її щастя стає заручником володіння речами. Це шлях до екзистенційної порожнечі, адже жоден «візуалізований» Bentley не дасть відповіді на питання: «Хто я і навіщо я тут?» 🏎️. Віктимблеймінг та токсичний позитив Найбільш підступний аспект фільму — це твердження, що ми самі притягуємо в життя все, включно з негативом. Це породжує жахливий стереотип: жертви хвороб, війн чи катастроф нібито самі «надумали» собі ці нещастя 🧠. Така філософія вбиває емпатію. Навіщо допомагати нужденним, якщо вони «просто неправильно мислять»? Крім того, це провокує постійну тривожність у глядача: страх припуститися бодай однієї негативної думки, яка може «матеріалізуватися», веде до психологічного виснаження. Справжнє життя передбачає прийняття всього спектру емоцій, а не лише штучної посмішки. Ілюзія контролю в хаотичному світі «Секрет» експлуатує людську слабкість — бажання мати тотальний контроль над майбутнім. Фільм переконує, що всесвіт — це бездушна машина, якою можна керувати за допомогою пульту «позитивних вібрацій». Це віддаляє людину від прийняття непередбачуваності життя та вміння адаптуватися до реальних криз 🌪️. Замість того, щоб шукати стійкість у внутрішніх цінностях і моральних орієнтирах, глядач стає залежним від зовнішнього підтвердження своєї «правильності» через матеріальні блага. Висновок Фільм «Секрет» — це не посібник зі щастя, а майстерно сконструйований комерційний продукт, що продає інфантильність під виглядом мудрості. Він нав’язує стереотип, де успіх — це лотерея думок, а не результат характеру та вчинків. Справжній сенс життя та ідеали людства лежать поза межами візуалізацій чеків: вони — у відповідальності, здатності любити та вмінні бачити світ реальним, а не лише зручним майданчиком для власних забаганок 🧐.

#дати #свята Міжнародний день арабського леопарда: Краса на межі зникнення 🐆 ​9 лютого світ відзначає день, присвячений одному з найбільш невловимих і величних хижаків планети — арабському леопарду. Це не просто чергова дата в екологічному календарі, а сигнал «SOS» від природи, адже цей підвид перебуває у критичному стані. 🌍 ​Хто такий арабський леопард? ​Це найменший серед усіх леопардів, ідеально пристосований до життя в суворих умовах Аравійського півострова. 🏜️ ​Майстер маскування: Його світла, блідо-жовта шерсть із розетками дозволяє йому ставати буквально невидимим серед скель та пісків Оману, Ємену та Саудівської Аравії. ​Аскет пустелі: Він може довгий час обходитися без води, отримуючи вологу з їжі, і полює переважно на гірських газет і нубійських гірських козлів. ​Сумна статистика ​Ситуація з арабським леопардом є трагічною. У дикій природі їх залишилося, за різними оцінками, менше ніж 200 особин. 📉 ​Причини зникнення: Втрата природного середовища, полювання через загрозу худобі та нестача кормової бази. ​Останні фортеці: Сьогодні вони збереглися лише в невеликих ізольованих популяціях, переважно в горах Дофар у Омані. ​Чому цей день важливий? ​Міжнародний день арабського леопарда був офіційно встановлений (зокрема, за ініціативи Саудівської Аравії), щоб привернути увагу до програм з відновлення популяції. 🛡️ ​Розведення в неволі: Існують спеціальні центри, де вчені намагаються отримати потомство, щоб згодом випустити тварин у дику природу. ​Відновлення екосистем: Створення заповідників, де полювання суворо заборонене, а популяції диких травоїдних відновлюються штучно. ​Екологічна освіта: Зміна ставлення місцевих громад до леопарда — з «ворога пастухів» на «національне надбання». ​Арабський леопард — це символ дикої, непідборної природи Близького Сходу. Втрата такого виду була б непоправною катастрофою для біорізноманіття нашої планети. Цей день нагадує нам: ми — останнє покоління, яке може врятувати цього «привида гір» від повного забуття. 🕊️

⛸💬🇺🇦«Вся важка праця була не марною», — Кирило Марсак про підготовку до Олімпійських ігор, віру в себе та рідний Херсон 😊Єдиний представник України у фігурному катанні на  XXV зимових Олімпійських іграх Кирило Марсак підходить до головного старту чотириріччя у статусі одного з топ-фігуристів континенту. Після тріумфального виступу на чемпіонаті Європи, де він посів рекордне для країни 8-ме місце, та золотої медалі на турнірі в Мерано (Італія), спортсмен в інтерв’ю пресслужбі НОК України поділився, як виглядає його щоденна підготовка до Олімпіади, у чому він відчуває найбільший прогрес і що для нього означає виходити на лід із думками про рідний Херсон. 😎На льоду він виглядає зосередженим та технічним, а за його межами — це щирий хлопець із Херсона, який попри всі виклики війни зумів повернути українське чоловіче одиночне катання до еліти світового спорту. Зараз, коли до відкриття Ігор залишаються лічені дні, підготовка Кирила вийшла на фінішну пряму: 💬«Підготовка проходить у базовому порядку, — розповідає Кирило Марсак. — Ми не змінювали кардинально курс тренувань, адже чемпіонат Європи показав, що я вже в гарній формі. Зараз акцент на деталях: допрацьовуємо програми до ідеального стану, шліфуємо обертання та хореографію, щоб на льоду все виглядало чітко та гарно. Важливо не просто виконати елементи, а довести їх до автоматизму». 🤩Цей сезон став для 21-річного фігуриста справжнім проривом. На чемпіонаті Європи в Шеффілді (Велика Британія) Кирило показав найкращий результат України за останні 26 років. Цей успіх не був випадковим — за ним стоїть планомірна робота:  💬«Найбільшого прогресу вдалося досягти у презентації та хореографії. Від старту до старту якість програм покращувалася, ми йшли сходинка за сходинкою вгору. Але найбільше я пишаюся стабільністю. Раніше мені її бракувало, а зараз я показую впевнені прокати протягом усього сезону. Це додає впевненості, хоча такий високий результат на Євро-2026 став для нас з тренером приємною несподіванкою. Ми зрозуміли, що я можу кататися чисто, але потрапляння у вісімку найсильніших — це підтвердження того, що вся важка праця була не марною». 👍Успіх Кирила — це також заслуга його тренерки Аліни Майєр-Віртанен. Їхній тандем побудований на глибокому взаєморозумінні, що критично важливо у такому виді спорту: 💬«Аліна для мене і психолог, і стратег. Вона детально планує кожен крок, у нас все чітко за розкладом. Сила нашого партнерства в тому, що вона вміє знайти правильний підхід у моменти, коли мені важко впоратися з нервами, і швидко приводить мене до тями», — зазначає спортсмен. 😇Здобуття олімпійської ліцензії стало для Кирила здійсненням мрії, хоча усвідомлення прийшло не одразу: 💬«Коли ми вибороли квоту в Китаї, я місяць не міг у це повірити. Боротьба була не за іменну квоту, а для країни, і лише після підтвердження від НОК та федерації я зміг повноцінно порадіти за свій прогрес і те що приніс Україні цю перемогу. Шкода, що я буду єдиним представником України у фігурному катанні, але це велика відповідальність». 👌Тепер, коли до старту в Італії залишились лічені дні, з’являється легкий мандраж, який Кирило називає «робочим». 💬«Зараз у мене вже починається такий передстартовий мандраж. Але я б сказав, що це абсолютно нормально, і що нерви завжди були з нами, вони нікуди не діваються, і що нам просто треба вчитися працювати під тиском». 💪Щодо планів на Мілан-Кортіну, фігурист вже має своє завдання мінімум:  💬«Показати свій найкращий результат і все те, над чим ми працювали. Я хочу насолодитися атмосферою, самим прокатом і тим великим шляхом, який ми вже пройшли». 💔Коротка програма цього сезону для фігуриста має особливе значення — він присвятив її батькові-військовому та вклав у неї власні переживання ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

ЗАБРАНО ЖИТТЯ ( В знак світлої пам'яті полеглого героя односельчанина Руслана Квецка ) Ось знову забрано життя, Потвора свічку загасила, У грудях тиша, без биття, Його орда вже зупинила. Ось знову забрано життя В односельчанина Русла́на, І знову сліз у нас лиття, Довічна у родини рана. Ось знову забрано життя, Щоб вижив - шансу не лишили, Ординське чинить так сміття – Бездушно знищили, убили. Ось знову забрано життя У молодого патріота, Родині щирі співчуття, Герою в рай тепер ворота. Ось знову забрано життя, Селом вже більше не пройде́ться, Обірвано земне буття, Не скаже слів, не відізве́ться. Ось знову забрано життя, Вернув додому в домовині, Немає вже серцебиття... В домівці вічній, у хатині. Ось знову забрано життя, Йому б ще жити й працювати, Та вже немає вороття Й тепер в землі сирій лежати. 19.12.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

#історія #речі Трубка для куріння — це об'єкт, який пройшов шлях від сакрального інструменту спілкування з духами до вишуканого аксесуара джентльмена, що роздумує над тлінністю буття. Якщо сигарета — це нервовий ритм сучасного міста, то трубка — це маніфест повільності та споглядання. 💨🪵 Все почалося в Америці задовго до Колумба. Для корінних народів «трубка миру» (калумет) не була способом згаяти час; це був юридичний документ і молитовник в одному флаконі. Пустити дим означало підписати мирну угоду, яку неможливо порушити, бо свідком виступало саме небо. ☁️🪶 Коли тютюн потрапив до Європи, трубка стала справжнім інженерним викликом. Майстри змагалися у виборі матеріалів: від тендітної білої глини (яку англійські джентльмени викидали після одного використання, бо «не комільфо») до розкішної морської піни (пінкові трубки), що з часом набувала благородного золотавого відтінку. Але королем матеріалів став бріар — наріст на корені деревоподібного вересу. Він не горить, чудово вбирає вологу і виглядає так, ніби його створили спеціально для кабінетів з дубовими панелями. 🌳🔥 Трубка сформувала цілий культурний код. Без неї Шерлок Холмс навряд чи розплутав би бодай одну справу (йому потрібні були «задачі на три трубки»), а Альберт Ейнштейн стверджував, що куріння трубки сприяє спокійному та об’єктивному судженню про людські справи. Це був інструмент паузи: трубку неможливо палити на бігу — вона вимагає чищення, набивання, правильного розпалювання та поваги. 🕵️‍♂️🎓 З часом цей предмет обріс критичними коментарями лікарів і втратив свою масовість, перетворившись на нішеве хобі для естетів. Але й досі людина з трубкою сприймається як персонаж, що володіє якоюсь таємницею або, принаймні, має розкіш нікуди не поспішати. Як казав Магрітт на своїй знаменитій картині: «Це не трубка». І він мав рацію — це ціла філософія, загорнута в ароматний дим. 🎨💨

#історія #події Як Симон Петлюра рятував українську державність «на папері» та в екзилі. Коли історики говорять про 1921 рік, перед очима зазвичай постає похмура картина: українські землі остаточно окуповані більшовиками, армія інтернована в польських таборах, а мрія про незалежність, здавалося б, розлетілася на друзки. Проте 4 лютого 1921 року Симон Петлюра зробив крок, який багатьом тоді здавався формальністю, але для майбутнього став юридичним фундаментом. Він підписав закон про створення Ради Республіки. 🖋️📜 Парламент без території, але з місією Після відступу за Збруч державні структури УНР опинилися в Польщі, у місті Тарнів. Уявіть собі ситуацію: у вас немає податків, немає контрольованих кордонів, а ваше «міністерство» може поміститися в одній кімнаті готелю. Але Петлюра, як досвідчений політик, розумів — якщо зникнуть державні інституції, УНР перетвориться на звичайну групу біженців. 🚉💼 Рада Республіки мала стати тимчасовим законодавчим органом. До її складу увійшли представники різних партій та громадських організацій. Це була спроба зберегти демократичний устрій навіть тоді, коли держава існувала лише в серцях та офіційних бланках. Вона мала контролювати діяльність уряду та готувати ґрунт для повернення в Україну. 🏛️ Легітимність проти забуття Навіщо це було потрібно? Відповідь проста: безперервність. Саме завдяки таким крокам Державний Центр УНР в екзилі проіснував аж до 1992 року. Рада Республіки стала тим містком, який дозволяв українцям десятиліттями заявляти світові: «Ми не зникли, ми — окупована нація, чий законний уряд продовжує роботу». 🌉 Звісно, скептики та більшовицькі пропагандисти з москви нещадно висміювали «тарнівську республіку», називаючи Петлюру «отаманом без війська». Але іронія історії полягає в тому, що саме ці «паперові» закони 1921 року дозволили останньому президенту УНР в екзилі Миколі Плав'юку в серпні 1992 року офіційно передати клейноди та повноваження першому президенту сучасної України Леоніду Кравчуку. 🤝🇺🇦 Це була гра в довгу. І Петлюра, підписуючи закон 4 лютого, можливо, не знав, коли саме це спрацює, але точно знав, що без закону держава вмирає швидше, ніж від куль.

🧸 Життя в окупації — це постійна загроза для фізичного й ментального здоров’я дитини. Коли безпека родини залежить від рішень окупаційної влади, а не батьків, кожен день зволікання збільшує ризики. Повернення на підконтрольну територію стає єдиним способом забезпечити дітям стабільне майбутнє та захист від пропаганди 🇺🇦 У цій інструкції роз’яснюємо ключові етапи повернення: - Чому виїзд є критично важливим саме зараз. - Як фахівці Save Ukraine готують безпечні маршрути. - Які документи необхідні та як підготувати дитину до перевірок. - На яку гуманітарну, медичну та юридичну допомогу можуть розрахувати родини після прибуття. Детальний алгоритм дій та контакти для допомоги — у каруселі 👉 Для консультацій: Гаряча лінія: 0 800 33 31 29 Telegram-бот: @SaveUkraineOfficial https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #постаті Фелікс Мендельсон: Композитор, який подарував музику весіллям і «воскресив» Баха. ​Якщо ви хоча б раз були на весіллі, то точно знайомі з творчістю цього джентльмена. 3 лютого 1809 року народився Фелікс Мендельсон-Бартольді — вундеркінд, піаніст, диригент і людина, яка зробила німецький романтизм елегантним. 🎻🎹 ​Мендельсон народився в сім’ї заможних банкірів, тому йому не довелося помирати в злиднях, як Моцарту чи Шуберту. Проте він працював з таким фанатизмом, ніби від цього залежав його наступний обід. Вже в 17 років він написав увертюру «Сон літньої ночі» — шедевр, який досі вважається еталоном легкості та оркестрового чарівництва. Саме звідти через багато років «виплив» той самий Весільний марш. 💍🎶 ​Але головна заслуга Фелікса перед людством — це не марш для молодят. Мендельсон був справжнім музичним археологом. У 1829 році він витяг із забуття «Страсті за Матвієм» Йоганна Себастьяна Баха, якого на той час вважали безнадійно застарілим «математиком від музики». Мендельсон організував виконання цього твору в Берліні, чим запустив глобальне відродження бахівської спадщини. Без Фелікса ми б, можливо, ніколи не почули Баха в сучасному масштабі. 🎼🔍 ​Його стиль — це баланс між класичною стриманістю та романтичною пристрастю. Його «Пісні без слів» для фортепіано стали настільними книгами для кожного порядного піаніста XIX століття. Він заснував Лейпцизьку консерваторію (першу в Німеччині), де викладав разом із Шуманом, перетворюючи місто на музичну столицю світу. 🏛️🇩🇪 ​Помер він рано, у 38 років, буквально згорівши від перевтоми та родинних трагедій. Але він залишив по собі світ, у якому музика стала доступнішою, а весілля — урочистішими. Навіть якщо ви не фанат академічних концертів, Мендельсон наздожене вас у найщасливіший (або найвідповідальніший) момент життя під звуки фанфар. 🎷✨

Білорусь отримала партію нових російських винищувачів С-30СМ2 з далекобійними ракетами. На білоруську авіаційну базу в Барановичах прибула чергова партія російських винищувачів Су-30СМ2. Літаки оснащені далекобійними ракетами класу "повітря-повітря" Р-37М з дальністю ураження до 200 км. Про прибуття нової партії винищувачів повідомило Міністерство оборони Білорусі. Літаки, що прибули, мають червоні бортові номери, які були зафарбовані. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world