©Печера Дракона

КУРСЬК УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Якщо хтось думає, що з уходом ЗСУ з Курської області для нас закінчилися проблеми з цим районом - він дуже крупно помиляється. Проблеми у нас лише починаються. І матимуть вони таку форму, що розбиратися доведеться довгі роки.

Кажучи просто - зараз на територіях з яких вийшли ЗСУ, Москва зклепає 4-5 "їхніх Буч", проведе показові суди і почне переслідувати українських військових через суди європейських держав.
Благо, європейська лівота московські байки рознесе миттю.

Так-так. Історія Віталія Марківа зараз буде масштабована багатократно.

Аби ви зрозуміли, з ким ми маємо справу і до яких глибин цинізму здатна дійти Москва, розповім вам цікаву історію, про яку точно чув кожен хто дивився радянські фільми про штурм Червоною армією Берліну весною 1945 р.

Затоплення берлінського метро нацистами під час штурму Берліну.
Про цю подію горлав кожен радянський підручник.
Її описували "очевидці" у художніх фільмах.
Її згадували у всіх творах, присвячених темі.

Мені трапилася навіть взагалі карколомна версія росіян, ніби Гітлер який захоплювався містицизмом (це правда), в останні дні свого життя намагався укласти угоду із Сатаною і що затоплене метро, мовляв, була його ритуальною жертвою яка мусила викликати самого Князя Темряви.
Одним словом, казилися як хотіли.

Єдина проблема.
У Західному Берліні все ж таки перебували представники країн НАТО і от вони не могли знайти ані технічного підтвердження цієї історії, ані очевидців, які б про неї розповіли.
Ба-більше.
Очевидці повідомляли що, так, вода у берлінському метро була - по коліно.
На окремих ділянках вода з'явилася ще до штурму Берліну - через бомбардування союзників.

Не вражала і кількість загиблих.
Під час розчищення берлінського метро звідти витягли... 57 небіжчиків.
Всіх, у тому числі, вбитих під час перестрілок у тунелях.
Навіть з усіма натяжками вийшло біля 90 загиблих. Явно не той масштаб, про який заявляла радянська історіографія.

Міф ударно тиражувався до самого падіння совка. А далі сталося неприємне.
У 2008 р. у Росії вийшла книжка полковника Нікіфорова "Штурмові бригади Червоної армії в бою" (автор - заслужений російський військовий історик, з масою регалій), де було визнано, що метро було затоплено через вибух здійснений... па-бам! 2-ю штурмової інженерно-саперною бригадою Червоної армії. Офіційно - аби не дати німцям заходити в тил РККА по переходах метро.

На Ютуб-каналі "Para Bellum" цю версію спростовують як безглузду і наводять більш реальну - командування РККА намагалося вигнати з метро цивільних (вони там ховалися), аби створити паніку на німецьких позиціях.

Конкретними відповідальними за потоп названі генерал (а згодом - маршал) Васілій Чуйков та генерал Хетагуров. Характерно, обидва вони за результатами штурму Берліну НЕ отримали звання героїв Радянського Союзу. Прибирати потоп довелося радянській окупаційній адміністрації, до речі.

Тобто оцініть глибину глибин.
В СССР знали, що метро топила Червона армія. Там знали конкретних виконавців.
Все відбувалося у Берліні на очах сотень людей, багато з яких штурм Берліну пережили. Існувало чимало комуністичних чиновників - етнічних німців, чиї родичі пережили всі ті події. Після війни, і в совку і на Заході, штурм Берліну розібрали по хвилинах...

І тим не менш совкова пропаганда методично десятиріччями прищеплювала по всій східній Європі міф "метро затопили гітлерівці".

Я не маю жодних сентиментів до гітлерівського нацизму.
Я онук в'язня концтабору і не з чуток знаю якими потворамм були гітлерівці.
Але метро вони не топили.

Це не завадило Москві переконати мільйони людей у протилежному. Як завжди, правда - не те що було, правда це те, що показали у кіно.

Це було 80 років тому. Уявіть, які міфи Москва наклепає зараз.
Уявіть, які сили вона кине аби свої міфи тиражувати і створювати проблеми воякам ЗСУ.

Нам розхльобувати це доведеться десятиріччями.

#вистави
“Я, “Побєда” і Берлін”🎸
Вистава за текстами Кузьми Скрябіна – іронічна, музична та трохи божевільна, як ті самі 90-ті! Їдемо в Берлін на розбитій колимазі, щоб продати манекени… а потрапляємо на справжній рейв!

Жива музика, гострий гумор і знайомі кожному мелодії! Байки, пригоди, ностальгія – усе в одному вечорі!
Не пропустіть!
• Національний академічний драматичний театр ім.Лесі Українки
• 2 квітня
Квитки:
https://concert.ua/uk/events/ja-pobeda-berlin

Зброя масового впливу:як боти,фейки та ШІ перетворили TikTok на поле інформаційної війни проти України
Базова схема,за якою працює більшість російських вкидів, виглядає так:
📌По-перше,створюється ботоферма.Часто це найпримітивніші акаунти з випадковими аватарками та мінімумом інформації про профіль.
📌По-друге,генерується емоційне відео за допомогою ШІ або монтується з реальних кадрів.
📌По-третє,це відео протягом дня масово публікується на сотнях акаунтів.
📌По-четверте,боти в перші секунди після виходу відео масово ставлять йому вподобайки,коментують та "дивляться" до кінця.Це дає сигнал алгоритмам ТікТоку,що відео має популярність,і вони починають пропонувати його реальним користувачам.
📌Ще одне важливе завдання російських ботоферм–атакувати проукраїнський контент.Вони працюють за принципом-опублікувати 20 перших негативних коментарів.Як наслідок–пониження проукраїнського контенту у видачі ТікТок.
📌Із усіх популярних в Україні соціальних мереж,саме в ТікТоці інструментарій ботоферм досі працює з високою ефективністю й дозволяє впливати на інфополе.
📌Із початком розвитку штучного інтелекту проблема ботів у ТікТок зросла.ШІ фактично повністю автоматизував процеси створення та роботи ботоферм.

Історія про Петра Повчайла

У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

— Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

— Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

— Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

— А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

Петро засміявся:

— Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

— А ти що приніс? — спитали його.

— Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

— Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
— Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
— А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

— А це хто?

— Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

Приїхали туристи, почали питати:

— А де той мудрець?

І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".

Дивлюсь, багато кого тригернула згадка про Петра Порошенка (як можливого міжнародного перемовника важковаговика) в попередньому дописі.

«Ви можете хоча би в такий момент думати не партією, а головою?» (с)

Справа в тому, що в першу, другу та сьому чергу я думаю головою. В чотирнадцятому році. Девʼятнадцятому. І зараз також. Виключно головою. Що важливо, власною. Тому можу сказати, що одна з основних проблем України, це відоме прислівʼя, «На зло тещі, виколю собі око! Нехай у неї буде зять без ока». В цьому ми всі. Напевне це вже неможливо виправити. Якщо наприклад завтра до української перемовної групи додадуть Чалого, Огризка, Клімкіна та Пристайка, я лише буду вітати таке рішення. І мені БАЙДУЖЕ за кого вони голосували шість років тому, за Порошенка чи Зеленського. Це зараз неважливо. Зовсім. Важливий їх фах. Досвід. Звʼязки. Це зараз життєво важливо, надважливо для нашої країни. Це так важко зрозуміти?

Поясню на пальцях.

Коли ви приходите до лікаря, що вас більше всього цікавить? Його професіоналізм чи політичні вподобайки? Доки думаєте над цим надскладним питанням, скажу за себе. Коли наприкінці 2020 року мені робили операцію від якої напряму залежало моє подальше життя, то останнє що мене цікавило, за кого голосував нейрохірург та анестезіолог. Мені було байдуже. Навіть така дурня в голову не прийшла, бо відлік йшов на дні. Хоча можна було повийоб@ватись. Спитати перед операцією. А якщо ні, не той політичний напрямок, то знайти мануальщика з умовної Абрикосовки, але щоби ж точно за нас, та приїхати до нього із своєю проблемою. В моєму випадку, два його рухи і я інвалід. Назавжди…

Вважаєте, що пʼять, шість менеджерів з Банкової це зараз найкраще що є у нас в напрямку міжнародних відносин і все йде так як має йти? Окей. Я ж тільки за, якщо краще за них нікого не має в Україні і бути не може!

#поезія
І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.
Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все. 
Хай забуває навіть про мене. 
Лише про мене хай забуває в останню чергу.

Сергій Жадан

ПОТІК ЖИТТЯ

Життя – як ріка, що вперед несе
До моря свого по грішній землі.
Ти долаєш біль, забуваєш все,
І пливеш вперед, де є кораблі.

Можливо вже час пройти новий крок,
Закінчить етап для старих думок.
Не бійся цих змін, вони не важкі,
Це крок до мети, що змінить думки.

Ти серце відкрий майбутньому дню,
Залиш позаду сумніви ночі.
Життя не зрадить, якщо не схоче,
Де буде темно – дасть більше вогню.

Тримай надію на довгі роки,
Всі перепони – це тільки байки.
Життя поможе владнати зв’язок,
Якщо ти ідеш на світло зірок.

Пливи до моря, де є кораблі
І нехай серце по курсу несе.
Життя проживи на грішній землі,
В кожному кроці пам’ятай про все.

Мирослав Манюк
16.02.2025

‼️ СІМ ПОЗИТИВНИХ ОБСТАВИН

Історія про те як депутати коаліції "Слуга ОПЗЖ" ("слуги народу" + ОПЗЖ) спробували заборонити Петру Порошенко брати участь у пленарних засіданнях Верховної ради - показова. Так, я бачив що Яременко вже наманається виправдовуватися у звичній для себе брутальній манері, мовляв його-бідненького скривдив Порошенко.
Але очевидно, це історія не про скривдежного Яременка. Депутати-служки створили стільки прецедентів, що навіть підозрювати їх у принциповості - то треба бути надзвичайно наївними.
Очевидно. Відсторонення Порошенка - це форма розправи. Схвалена така розправа з самого верху - прямо з кабінету Єрмака, в офісі якого президентом числиться певний Володимир Зеленський.
Це демонстративне приниження і помста за те що в країні де служки підім'яли все і створили монополію на телебаченні, партія Пророшенка лишається останнім бастіоном опозиції, з яким влада зробити може цілковите ні фига.
Проте. Історія ця продемонструвала низку обставин, які нас не можуть не радувати. Отаких.
1. Влада вкотре підтвердила, що коаліція "Слуга ОПЗЖ" - реальність. ОПЗЖ все ще існує в українському політикумі і нікуди не подінуться завдяки своїм союзникам-служкам. Бо служкам потрібні голоси ОПЗЖ.
2. Як похідне. Забудьте. ЗЕвлада вже повідомила, що впроваджувати санкції проти Портнова вона не бачить підстав. У цієї влади Шуфрич мусить виконувати депутатські повоноваження прямо з СІЗО. У неї Бойко може робити будь-які провокаційні заяви. Льовочкін плете свої інтриги. Портнов, Шуфрич і Льовочкін для зеленої влади не вороги, ворог для них Порошенко. Проти Порошенка служки і ОПЗЖ - союзники.
3. Влада щойно остаточно довела що всі байки про "трубу Медведчука" - лише казочки для дурників. Яка така "труба Медведчука", якщо щойно служки атакували Порошенка спільно з поплічниками того таки Медведчука, який депутатом і лідером фракції став (і по-факту лишається) за ЗЕвлади і завдяки ЗЕвладі?
4. Попри всі байки влади і всупереч всім проплаченим "дослідженням", реальний рейтинг Петра Порошенка високий настільки що всерйоз непокоїть ОПУ. Інакше незрозуміло чому така люта навала на Порошенка і його політсилу? Петро Порошенко має рейтинг, який дозволить провести у ВР фракцію як зараз? Коаліція-ширка "Слуга ОПЗЖ" і так з нею співіснує. Очевидно, в разі виборів фракція ЄвроСолідарності у ВР зросте так, що зеленим єрмачикам доведеться з нею всерйоз рахуватися. І це їх сильно лякає, ЄС і в нинішньому стані їм спокою не дає.
5. Коаліція-ширка "Слуга ОПЗЖ" підтвердила, що подвійні стандарти - їхній стиль і життєве кредо. Бо якщо матюками загне Зеленський в інтерв'ю - про це зразу друкують марки. Якщо той самий Яременко прямо в сесийній залі ВР домовляється про сексуальні послуги зі шльондрою, це спустять на гальмах. Якщо Безугла зливає інформацію про ротацію бойової бригади під Вугледаром (і далеко не тільки) - наслідків не буде. Та якщо когось в ході парламентської перепалки пошле Порошенко - розправа прилетить миттю. Це до питання, наскільки взагалі можна вірити словам нардепів-служок ОПЗЖ.
6. Влада підтвердила що на питання національної єдності вона чхати хотіла. Їй не потрібні ніякі уряди народної довіри. Всі просторікування влади про єдність - брехня від і до. Владі чхати на національну єдність - влада зайнята війною з опозицією. Влада бореться з опозицією прямо тоді, коли країна веде виснажливу війну і коли українські території ми втрачаємо в режимі онлайн.
Ну й нарешті. Сьоме. Навіть гарно, що влада вдалася до такого. Бо, зліший буде. Так-так - він самий. Він довгі п'ять років намагався домовитися з опонентами, силився переконати їх об'єднати зусилля для розбудови нової України, в якій буде принципово інше життя та інші правила гри. Опоненти показали, що нової України їм не треба - їм треба годівничка і задля доступу до неї вони не гребуватимуть нічим. "Поганий мир кращий за добру чвару" - це не про них, миру вони не бажають.
З такими опонентами діяти треба адекватно. Опоненти, до речі, це розуміють - тому й шаленіють.
Печера Дракона

#поезія
Завжди, коли темно, у небі розверзається безодня,
А я сідаю навпроти вікна і дивлюся їй в пащу:
Її ікла як леза – холодні-хижі-голодні/
Її зірки найцінніші й найкращі.

Вона бездоганна /не те щоб я могла з нею конкурувати –
Вона бездоганна настільки, що в мені не спалахує заздрість/...
Я всього лиш дрібненька безкрила комаха...
Що дивится як інші /крилаті комахи/ б'ються в плафон-випромінювач згарищ...

Зірки крізь безодні шугають. А мені здається, що розмовляють...
Я збожеволіла вже... Відростила крила в кукухи...
Їх тепер цілих вісім. Здається, як у якоїсь біблійної тварі...
І вона (кукуха з вісьмома крилами) все далі і далі...
А мені залишила лиш око і кухоль...

Глечик, в якому на дні витанцьовує море:
Я притискаю до вуха, як мушлю і слухаю байки...
Про два-три тижні. І милість якогось там бога...
І роздивляюсь на пальцях від опіків спайки...

Анна Щербак

Левко Боровиковський — провідна постать романтизму в українській літературі. Попри статус першопрохідця Левко Боровиковський постійно запізнювався і був людиною не свого часу— ніби над ним нависав якийсь фатум невчасності.
Плоди його праці: вірші, балади, байки, зрештою, укладений ним словник української мови, — губилися або залишалися без належного поцінування. Так, частина текстового спадку Боровиковського була віднайдена й уперше опублікована дослідником Агапієм Шамраєм майже через 100 років після написання. Відрив вражає. Коли ж поет «добіжить» до нас сучасних, сказати тим паче складно. Але можна принаймні подати йому руку.

https://chytomo.com/levko-borovykovskyj-akhilles-ukrainskoho-romantyz...