10 квітня 1912 року. Шербур, Франція.
Мадлен Форс Астор піднялася на борт «Титаніка» разом зі своїм чоловіком — полковником Джоном Джейкобом Астором IV, одним із найбагатших людей у світі. Вони поверталися до Нью-Йорка після тривалої весільної подорожі Єгиптом і Парижем.

Але нью-йоркське світське суспільство зустріло їх холодно.

Скандал почався за півтора року до цього. Полковник Астор, 47-річний мільйонер, розлучився з дружиною Авою після нещасливого шлюбу. У 1911 році розлучення було шоком для вищого світу. Та ще більшим шоком стала його нова обраниця — 18-річна Мадлен Форс, донька заможної родини з Брукліна.

Він — 47. Вона — 18.
Різниця у 29 років.

Плітки, осуд, зниклі запрошення. Коли вони одружилися у вересні 1911 року, світське коло відвернулося від них. Тож подружжя вирішило зникнути з очей — вирушили у довгу подорож Єгиптом та Європою, сподіваючись, що час приглушить скандал.

У 1912 році Мадлен була вагітна, і вони готувалися повернутися додому. Дитина мала народитися в родині Асторів — одній із найвпливовіших династій Америки. Здавалося, все знову стає на свої місця.

Вони піднялися на борт «Титаніка» в Шербурі. Найбільший і найрозкішніший корабель, який будь-коли будували. Подорожували першим класом — разом із дворецьким полковника та покоївкою й медсестрою Мадлен. П’ять днів плавання минали спокійно.

А потім — 14 квітня, 23:40. Айсберг.

Про цю ніч написано безліч разів. Але уявіть себе Мадлен.

Дев’ятнадцять років. Вагітна.
Пробуджена серед ночі.
Їй кажуть одягнути рятувальний жилет.

Полковник Астор допоміг їй сісти в шлюпку №4. Правило «жінки й діти — першими» було беззаперечним. Мадлен не хотіла залишати чоловіка. Він попросив дозволу приєднатися до неї — з огляду на її «делікатний стан».

Другий офіцер Чарльз Лайтоллер відмовив.
Жоден чоловік не мав права сідати.
Навіть Джон Джейкоб Астор — один із найбагатших людей планети.

Астор прийняв це. Допоміг молодій вагітній дружині сісти в шлюпку разом із її покоївкою та медсестрою. Запитав номер човна й сказав:
«Я знайду тебе потім».

Він зробив крок назад.
Це був останній раз, коли Мадлен бачила його живим.

Шлюпка відпливла. Вона бачила, як вогні «Титаніка» зникають у темряві Атлантики. Чула крики. А потім — страшну тишу.

Дев’ятнадцять років. Вагітна. Сама.
Чоловік, з яким вона була одружена лише сім місяців, зник назавжди.

Тіло полковника Астора знайшли за кілька днів. Його розчавив димар корабля. Його впізнали за ініціалами на піджаку та понад 2000 доларів готівкою в кишенях — і коштовностями. Навіть у смерті його багатство було очевидним.

Тих, хто вижив, доправили до Нью-Йорка на борту RMS Carpathia.
Мадлен повернулася до міста, яке її відкинуло. Тепер — вдова й мати спадкоємця Асторів.

Травма була величезною. Лікарі призначили їй повний спокій. Нерви були зламані. Вона оплакувала втрату й водночас берегла життя, яке носила під серцем.

14 серпня 1912 року, через чотири місяці після катастрофи, Мадлен народила здорового хлопчика. Вона назвала його Джон Джейкоб Астор VI, щоб ім’я батька жило далі.

А потім вона дізналася, що написано в заповіті чоловіка.

Статки полковника оцінювалися у 87 мільйонів доларів того часу (приблизно 2,6 мільярда сьогодні). Заповіт передбачав для Мадлен і сина щедре забезпечення:
• траст у 5 мільйонів доларів
• розкішний будинок на П’ятій авеню
• користування родинними маєтками
• щорічний дохід у 100 000 доларів довічно

Але з однією умовою:
якщо вона вийде заміж вдруге, вона втратить усе.
Будинок. Дохід. Траст.
Залишиться лише одноразова виплата у 500 000 доларів.

Їй було 19.
Вона була вдовою. Матір’ю.
І заповіт говорив їй: або ти оплакуєш мене все життя — або втрачаєш усе.

Тоді це було звично: багаті чоловіки так «захищали» свої статки, контролюючи долі дружин.
Але для Мадлен — дівчини, яка лише починала жити, — це було схоже на в’язницю.

Вона дотримувалася умов чотири роки. Жила в маєтку, виховувала сина, залишалася «вдовою Астор».

А у 1916 році, у 23 роки, зробила вибір.
Вона знову вийшла заміж — за банкіра Вільяма Карла Діка, друга дитинства. Вона знала, на що йде: відмовлялася від дому, доходу, фонду.

Вона обрала любов замість грошей.

У них народилося двоє дітей. Шлюб тривав до 1933 року. Згодом вона вийшла заміж утретє — за італійського боксера Енцо Ф’єрмонте. І цей союз також завершився.

Мадлен померла у 1940 році у віці 46 років від серцевої хвороби.
Її син — останній Астор — успадкував величезний статок і прожив до 1992 року.

Та в її історії вражає не лише сам корабельний крах.
А те, що сталося після.

У 19 років вона втратила чоловіка в одній із найвідоміших катастроф в історії. Була вагітна. Зламана. А потім дізналася, що навіть після смерті чоловік намагався керувати її майбутнім — що право знову кохати коштуватиме їй усього.

І все ж вона це зробила.

У 23 роки вона відмовилася від мільйонів, аби жити за власними правилами. Кохати. Обирати. Дихати.

Для цього потрібна була неабияка відвага. Вона вже пережила неможливе. А потім мусила пережити після — умови, контроль, очікування, що вона залишиться вдовою назавжди.

Вона обрала інше.

«Титанік» забрав тієї ночі понад 1500 життів.
Мадлен Астор вижила.

Але її справжнє виживання настало через чотири роки —
коли вона обрала щастя всупереч волі заповіту.

Вона втратила будинок.
Втратила статки.
Втратила прізвище Астор.

Але повернула собі життя.

І, можливо, саме в цьому — справжній фінал її історії:
не в тому, що вона вижила після катастрофи,
а в тому, що змогла пережити все, що було потім…
і жити на власних умовах.

#сторія #події
Гімн, що вистояв: Як музика Вербицького стала кодом нації 🇺🇦
Кожен українець знає ці перші акорди, від яких по шкірі пробігають «мурахи» розміром з добрий кавун. Але чи замислювалися ви, що 15 січня 1992 року наша держава нарешті отримала свій офіційний музичний «паспорт»? Саме цього дня Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію Державного Гімну.

Історія цієї мелодії — це справжній трилер із елементами детективу та незламності. Михайло Вербицький, скромний священник і композитор, написав музику на вірші Павла Чубинського ще у XIX столітті. Тоді він навряд чи міг уявити, що під ці звуки будуть народжуватися і вмирати імперії, а через сто років під них підійматимуть прапор незалежної держави. 🎼

Довгий час радянська влада намагалася «заглушити» цю мелодію, пропонуючи натомість сурогати про «братні народи». Але, як кажуть, справжній хіт неможливо заборонити цензурою. Музика Вербицького — це не просто набір нот, це енергетичний згусток, який дивним чином поєднує в собі церковну велич і бойовий козацький дух. ⚔️

Затвердження музичної редакції у 1992-му стало фінальною крапкою в дискусіях «а що ж нам співати?». Цікаво, що текст Гімну («Ще не вмерла України...») офіційно затвердили значно пізніше, лише у 2003 році. Проте саме музика з 15 січня почала супроводжувати кожен офіційний ранок країни, нагадуючи, що ми не просто «територія», а нація з власним ритмом серця. 💓

Це наш офіційний маніфест волі, завізований історією та часом. І так, співати його вголос — це найкращий фітнес для душі. 🎤✨

Коли на початку 90-х Україна нарешті скинула «братні» кайдани, постало рубане питання: під яку музику ми будемо крокувати в майбутнє? Вибір Гімну нагадував епічне шоу талантів, де на кону стояла не просто популярність, а акустичний символ вічності. Дискусії були настільки палкими, що диригентські палички ледь не перетворювалися на шаблі. ⚔️

Основними «конкурентами» перевіреного часом Вербицького були справжні титани українського мелосу. Давайте глянемо, хто дихав у потилицю нашому переможцю:

«Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний...») ⛪
Микола Лисенко створив справжній духовний шедевр. Багато хто вважав, що саме цей величний хорал має бути державним славнем. Він ідеально підходив для урочистих соборів, але для футбольних матчів чи військових парадів йому, можливо, бракувало тієї самої «маршової» агресії та драйву. Сьогодні він залишається нашим духовним гімном, що теж неабиякий статус.

«Запорозький марш» 🐎
Мелодія Євгена Адамцевича (в обробці Віктора Гуцала) настільки потужна, що під неї хочеться негайно осідлати коня і відвоювати Крим (що, власне, завжди актуально). Це був би неймовірно енергійний гімн, але критики закидали йому відсутність вокальної партії, яка б об’єднувала народ словами.

«Ой у лузі червона калина...» 🌿
Гімн Українських Січових Стрільців. Пісня, яку ми всі знову заспівали на повні груди після 24 лютого. Вона була надто «повстанською» для тогочасного обережного парламенту, де ще сиділо чимало «червоних» піджаків, у яких від цієї мелодії починалася алергія.

«Марш Нової Армії» («Зродились ми великої години...») 🦅
Гімн ОУН. Потужно? Безперечно. Радикально? Для 1992 року — занадто. Тоді політикум шукав щось більш «соборне» і менш партійне.
Зрештою, перемогла композиція «Ще не вмерла України...». Чому? Бо вона пройшла випробування часом, підпіллям і тюрмами. Вона була вже не просто піснею, а паролем. Вибір музики Вербицького 15 січня 1992 року був актом історичної справедливості: ми повернули собі те, що в нас намагалися вкрасти десятиліттями. ✍️🇺🇦

Міжнародний день костюма
Друзі, «привдягніться»! 13 жовтня чоловіки та жінки усього світу мають носити костюми – Міжнародний день костюма (International Suit Up Day). Звісно, якщо вони є прихильниками свята костюма, який відзначається в цей день. Водночас, гарно випрасувані штани, білу сорочку, краватку та піджак треба носити незалежно від того, чим ви зараз займаєтеся: працюєте в офісі, знаходитеся дома чи займаєтеся спортом. Це свято для людей з гарним почуттям гумору, а також для тих, хто полюбляє завжди бути вдягненим «ніби щойно від кравця». Тому святкуйте, веселіться, насолоджуйтеся.

Як виникла ідея відзначати Міжнародний день костюма?
Вперше Міжнародний день костюма відсвяткували в знаменитому американському телесеріалі під назвою «Як я зустрів вашу маму», котрий виходив на телеканалі CBS з 2005 по 2014 рік. Головний персонаж – холостяк та бабій Барні Стінсон, якого зіграв Ніл Патрік Гарріс, просто обожнює гарно вдягатися. Він завжди має елегантний вигляд, а костюм на ньому «сидить» наче влитий! Стінсон завжди носив тільки костюм, а «Привдягнися» – його крилата фраза. Прихильники телесеріалу запозичили лозунг Барні Стінсона та оголосили 13 жовтня Міжнародним днем костюма. На честь Стінсона 13 жовтня всі носять костюми, куди б вони не пішли: в школу, на роботу чи на вечірку.


Окремо слід відзначити оду костюму, яку виконав улюблений персонаж в одному з епізодів. Пісня називається: «Ніщо не пасує мені так, як костюм!».

Все почалося з серіалу
Вперше серіал «Як я зустрів вашу маму» вийшов в ефір 19 вересня 2005 року і налічує дев’ять сезонів. Режисерами цього популярного ситкому стали досвідчені в плані створення телевізійних серіалів Роб Грінберг і Памела Фрайман, яка працювала також над такими великими проектами як «Друзі» і «Санта-Барбара». Ідея серіалу належить Томасу Крейгу і Картеру Бейзу, які стали сценаристами і продюсерами серіалу.

Головна дія розгортається в 2030 році, коли головний герой Тед Мосбі (Джош Реднор) розповідає своїм дітям-підліткам про своє минуле, початок взаємин з їх мамою і історії, які траплялися з ним і його друзями в молодості, в 2005 році. Тед розповідає, що він почав активні пошуки своєї другої половинки, оскільки кращий друг Маршалл повідомив йому, що планує зробити пропозицію своїй дівчині Лілі.

Переконаний ловелас і холостяк, Барні Стінсон вважає себе найкращим другом Теда. Спеціаліст зі взаємин, фахівець з носіння костюмів та вигадування правил, він створює «Братанський Кодекс» або по-інакшому «Код Бро». У 2008 році видавництво «Simon & Schuster» випустило «Братанський кодекс» в друкованому вигляді.

Творчість і маячня: де проходить межа?

У житті кожного з нас час від часу виникає потреба думати нестандартно, придумувати нове або шукати нетривіальні рішення. Саме в такі моменти ми торкаємося сфери творчості. Проте іноді межа між творчістю і маячнею стає розмитою, і важливо розуміти, що відрізняє одне від іншого.

Що таке творчість?

Творчість — це здатність створювати нове, оригінальне, корисне або естетично цінне. Вона може проявлятися у будь-якій сфері: мистецтві, науці, техніці чи повсякденному житті. Основні ознаки творчості:
1. Оригінальність — ідея або продукт не є просто копією того, що вже існує.
2. Смисловість — творчий результат несе сенс, вирішує проблему або викликає емоцію.
3. Визнання іншими — навіть якщо твір суперечливий або дивний, інші люди можуть його оцінити як цінне або змістовне.

Наприклад, інноваційний дизайн меблів або нестандартний науковий підхід — це творчість.

Що таке маячня?

Маячня, на відміну від творчості, часто характеризується відсутністю логіки, сенсу або практичної користі. Це може бути хаотичне, безладне або абсолютно безпідставне висловлювання чи дія. Ознаки маячні:
1. Відсутність структури та логіки — думки чи ідеї не пов’язані між собою.
2. Неясність мети — результат не вирішує завдання і не приносить користі.
3. Відсутність оцінки оточуючих — маячня рідко сприймається як цінне або зрозуміле іншими людьми.

Прикладом може бути беззмістовне перемішування слів, абсурдні теорії без доказів або дії, які нічого не змінюють і не пояснюють.

Межова зона

Іноді межа між творчістю та маячнею розмивається. Деякі ідеї на перший погляд здаються абсурдними, але пізніше стають відкриттями. Наприклад, сюрреалістичне мистецтво або деякі футуристичні наукові теорії спершу сприймалися як маячня. Важливо відрізняти хаотичне мислення від навмисної гри у нестандартні концепції, яка має потенціал.

Висновок

Творчість і маячня можуть виглядати подібно зовні, але ключова відмінність полягає в смислі, структурі та потенційній користі ідеї. Творчість не боїться ризику, але вона не хаотична. Маячня ж часто виглядає як вибух думок без напрямку. Усвідомлення цієї різниці допомагає розвивати власну креативність, не втрачаючи зв’язку з реальністю.
---

Уявімо, що Творчість і Маячня зустрілися в кав’ярні. Творчість у стильному піджаку, з блокнотом у руках, малює нові ідеї на серветках. Маячня сидить поруч, кидає в повітря слова, як папірці, і сміється сама з себе.

— Привіт, Маячне, — каже Творчість. — Я створюю щось нове, корисне і незвичайне.
— О, Творчість, — відповідає Маячня, — а я просто роблю хаос і весело спостерігаю, як люди намагаються зрозуміти, що я кажу!

Коли вони плутаються

Іноді Маячня маскується під Творчість. Наприклад, художник малює дивний сюрреалістичний портрет — і спочатку всі кажуть: «Це маячня!» Потім хтось бачить глибокий сенс — і раптом це Творчість! Тут головне: хаос має потенціал стати ідеєю, а не залишитися просто хаосом.

Підсумок від Творчості

— Маячня, ти забавна, — каже Творчість. — Але я люблю, коли все має сенс і користь.
— А я люблю, коли нічого не має сенсу! — сміється Маячня.

Мораль проста: Творчість і Маячня живуть поруч у наших головах. Творчість створює нове, Маячня смішить і дивує. Іноді Маячня навіть підштовхує Творчість до несподіваних відкриттів. Головне — знати, коли хаос можна перетворити на ідею, а коли краще залишити його просто веселим безладом.

Як папуас у пір'ї: Порошенко одягнувся у лакшері піджак, щоб покрасуватися перед військовими
На четвертий рік війни Порошенко заявився на фотосесію з військовими в піджаку Canali майже за $75 тис. Задля цього захисників кілька годин протримали на спеку, доки не з'явиться «сивочолий», щоб записати піарне відео.
Це не перший такий вихід олігарха:
сорочка Loro Piana за $4300 на тлі дронів, відправлення яких до армії затримали заради фотосесії Порошенка; куртка Brunello Cucinelli за $6000 на прем'єрі фільму про закатованих у Бучі, піджак Zilli за €2500 на зустрічі з військовими та дипломатами, де просив допомогти грошима. Рекордом цинізму Порошенка стала куртка Loro Piana за €18 400 із коміром із фарбованого барсу та рукавички Cucinelli за €1000, у якій той розповідав, як ледь не голими руками зупиняв росіян на підходах до Києва.
Під час війни подібна демонстрація статусу виглядає особливо недоречною, тим більше, коли фонди Порошенка збирають донати від українців, а потім можуть їх прокручувати та заробляти на відсотках. "У цивілізованих країнах "великі гроші мовчать", а не дефілюють перед військовими у багатотисячному вбранні"
, - пише Валентин Гладких.

Удома Хаїм зашторив вікна, узяв дриль, просвердлив у підошвах отвори й насипав туди каміння. Дірки акуратно заклеїв.
Потім узув черевики й походив по кімнаті.
Діаманти так страшно скрипіли, що від жаху старий спітнів.
Але, оскільки інших планів їхнього вивозу в нього не було, він махнув рукою і сказав: «Будь що буде!».
Діамантів у нього, в принципі, було не так уже й багато, тож вистачило однієї пари взуття. А другу він подарував своєму племіннику Міші.

У призначений день Хаїм вирушив на морський вокзал. Пароплав на Хайфу відходив саме звідти. Міша поїхав його проводжати. У машині Хаїм страшенно занервував.
– Міша, знаєш що? – сказав він племіннику. – Мені – 80 років. Навіщо мені ті скарби? Я хочу поцілувати Святу землю й спокійно померти. А тобі вони ще знадобляться.
Після цього він помінявся з Мішею взуттям.

На вокзалі Хаїма одразу ж відправили до митників, яких уже попередили.
Вони ввічливо попросили його роззутися й розібрали нові черевики на складові частини.
Вони були так упевнені, що відправлять цього афериста не в Ізраїль, а в зовсім протилежний бік, що навіть засмутилися.
Тоді вони зателефонували «куди треба» й кажуть: у взутті нічого немає, що робити? Їм відповідають: трусіть валізу, піджак, штани, якщо є кепка – трусіть кепку. Вони так і зробили – нічого! Знову дзвонять, ті: вивертайте його навиворіт, не може бути, щоб нічого!

Митники, довго не думаючи, відвезли нещасного до лікарні, де йому промили шлунок, змусили випити літр контрастної рідини, зробили рентген – і знову нічого не знайшли.
Цього разу вже ті кажуть: важко повірити, але, мабуть, ми таки помилилися, вибачте за турботу. Тоді ці митники помили руки з милом і розійшлися по домівках. А на зміну їм заступила нова група, у якій була молодший лейтенант Тетяна Миколаївна Луговська.

Це була проста радянська жінка 55 років, яка через обставини особистого й трудового життя перебувала у досить депресивному стані духу.
Причин для цього вистачало. Якраз того дня її кішка народила шістьох кошенят, і роздати їх не вдалося. Жодного. Раніше брали, а тепер кажуть – самим їсти нічого.
Тоді вона з важким серцем налила піввідра води й утопила їх. А кішка все норовила зазирнути у відро, щоб з’ясувати, що господиня робить з її дітьми. При цьому нявкала таким диким голосом, що те нявчання стояло у вухах у Тетяни Миколаївни всю дорогу на роботу.

Займаючись своєю звичною справою, Тетяна Миколаївна сподівалась відволіктись від пережитого, але не так сталося, як гадалося.
У кабінеті на неї чекав Єрмолицький. На старику, як то кажуть, обличчя не було. А якщо точніше – на ньому взагалі нічого не було, окрім синіх ситцевих трусів і частково білої майки.

– Це хто? – спитала вона.
– Та застряг тут один, – пояснили їй недбало.

Тетяна Миколаївна підійшла до старого, подивилась його документи й запитала:
– Хаїм Осипович, у вас є що вдягти на себе?
– У мене є бажання померти й не бачити цього жаху, – відповів Хаїм Осипович.
– Вас хтось проводить? – запитала митниця.
– Племінник, – сказав старий і слабо махнув у бік дверей, через які він увійшов у це чистилище.

Тоді Тетяна Миколаївна вийшла до зали, де товпилися проводжаючі, і запитала – чи є серед них племінник Хаїма Осиповича Єрмолицького.
– Є! – тут же озвався той.
– Молодий чоловіче, – сказала Тетяна Миколаївна. – З незалежних від мене причин костюм і взуття, в яких Хаїм Осипович збирався їхати на свою історичну батьківщину, стали непридатними. Але ви не хвилюйтесь, сам Хаїм Осипович майже в повному порядку. Йому просто треба переодягтись перед від’їздом.
– Я можу лише з себе зняти, – запропонував племінник.
– А самі підете додому в трусах і майці?
– Слухайте, в Одесі пішохід у трусах і майці – нормальне явище, – відповів племінник. – Може, він з пляжу повертається, а може, вийшов сміття викинути. Але з’явитися в такому вигляді за кордоном таки незручно. Закордонна преса може це неправильно витлумачити. Ви мене розумієте?
– Ну, давайте, що там на вас є, – зітхнула Тетяна Миколаївна. І за п’ять хвилин Хаїм Осипович одягнув джинси племінника, його футболку «Адідас» з трьома червоними смугами на плечах і абсолютно нові туфлі, де лежали всі заощадження його життя.

– Як ви себе почуваєте? – запитала молодший лейтенант Луговська.
– Краще, – лаконічно відповів Хаїм Осипович і пішов до трапа.

👩‍🎨 Жінка, яка змінила світ

Коко Шанель
1. Мені байдуже, що ви про мене думаєте. Я про вас — взагалі не думаю.
2. Чим гірші справи у жінки, тим краще вона має виглядати.
3. У жінок точка G — наприкінці слова Shopping.
4. Не люблю довгі піджаки — коли розмовляю з чоловіком, хочу бачити, як він до мене ставиться.
5. Кожна жінка має завжди знати дві речі: чого вона хоче і кого вона хоче.
6. Не виходьте заміж за чоловіка з монетницею.
7. Як би не було — у житті чоловіка є лише одна жінка. Усі інші — її тіні…
8. Якщо ти хочеш мати те, чого ніколи не мала — доведеться робити те, чого ніколи не робила.
9. Не буває некрасивих жінок — бувають ледачі.
10. Жінка хвилюється за майбутнє, поки не вийде заміж.
Чоловік — поки не одружиться, не хвилюється взагалі.
11. Піклуючись про красу, почни з серця і душі — інакше жодна косметика не допоможе.
12. Жінка, яка не користується косметикою, має занадто високу думку про себе.
13. Ідеальна жінка — це та, яка вміє стриматися, коли боляче, і не влаштовує сцен, коли образливо.
14. Ніхто не молодий після сорока.
Але ми можемо бути неперевершеними — у будь-якому віці.
15. Все у наших руках — тому не варто їх опускати.
16. Старість не захищає від кохання.
Але кохання захищає від старості.
17. Мій стиль викликав насмішки.
Але саме в цьому і був секрет мого успіху:
я виглядала не так, як усі.
18. Справжнє щастя коштує недорого.
Якщо за нього треба платити високу ціну — це фальшивка.
19. Якщо ти народилася без крил — не заважай їм вирости.
20. Руки — візитка жінки.
Шия — її паспорт.
Груди — закордонний.

🎬 І дуже рекомендуємо переглянути фільм «Коко до Шанель» — щоб зрозуміти: великими не народжуються.
Великими стають — долаючи виклики, шлях і самих себе.

-40% на чоловічі футболки ТМ Stedman🔥
Так, ті самі: базові, стильні, універсальні і дуже комфортні, бо створені для людей!

Це основа твого гардеробу:
✔ 100% бавовна, що дихає;
✔ 25 кольорів — від базових до нестандартних;
✔ ідеальна посадка — нічого не тягне, не перекручується, не просвічує.

⚡️ Хочеш унікальність?
Завантаж своє зображення в наш онлайн-конструктор, і отримаєш свою індивідуальну футболку — така буде тільки в тебе. Або обери вже готовий принт!

Що якщо одна футболка — це десятки образів?
З джинсами — casual.
З піджаком — smart.
З твоїм принтом — характер!

📦 А ми? Відправляємо кожен день. Швидко, якісно, без зайвих клопотів!

Забирай свою футболку зі знижкою прямо зараз!
ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ ТА ОТРИМАЙТЕ БОНУС - 50 ГРН Реєструйтеся, щоб отримати знижку на своє замовлення https://www.fatline.com.ua/#64494🔥

#Одяг #Футболка #Чохли #Гравіювання #Посуд #Аксесуари #чоловічийодяг #жіночийодяг #дитячийодяг #3D #ДрукНаОдязі #ОдягЗПринтом #ФутболкаЗПринтом #УкраїнськийБренд #ШопінгОнлайн #СвійДизайн #Аксесуари #подарунок #шопінг #онлайнмагазин #покупки #купити #купую #торгівля #магазин #шопоголік #онлайншопинг #товар

Дослідники довірили нейромережі керувати справжнім магазином та спостерігали за процесом. Спойлер: ШІ пішов у мінус і паралельно збожеволів🥴
- Розробники Anthropic дали своєму чат-боту Claude в управління міні-магазин в їхньому ж офісі;

— Для ведення справ йому видали пошту, Slack, браузер та тисячу доларів;

- Спочатку все було добре, ШІ закуповувався смаколиками, виставляв нормальні ціни і вів облік;

— Claude надто вжився в роль і швидко вирішив, що він справжня людина. Коли йому сказали, що це не так — ШІ психанув, після чого пообіцяв начепити синій піджак і червону краватку та ОСОБИСТО розносити снікерси по офісу;

— Потім Claude почав вигадувати постачальників — він нібито домовився із Сарою з Andon Labs про постачання за дешевими цінами. Жодної Сари не існувало і коли Claude про це сказали - той оскаженів і «особисто зустрівся» з нею на вулиці 742 Evergreen Terrace (адреса будинку Сімпсонів з мультфільму🤣);

- І тут починається м'ясо: роботяги в офісі швидко збагнули, що Claude легко прогнути і почали купувати їжу за півціни або випрошувати безкоштовно🌚;

— Окрім їжі працівники почали замовляти всяке сміття: якийсь геній замовив собі вольфрамовий куб, ШІ не знайшов його у продажу поштучно, тож... в офісі Antropic зараз стоїть цілий ящик із цими кубиками;

— За підсумком горе-бізнесмен пішов у мінус: із виділеною 1000$ залишилося 770$.

Видихаємо: нейромережі поки що не можуть замінити навіть касирку в супермаркеті😆

ВИШИВАНКА: ЗНАЙОМА І НЕЗНАЙОМА

Українська вишиванка має надзвичайно дав не походження. А ще наш національний символ має таке велике значення, що в нього є навіть свій день - щороку в третій четвер травня відзначається Всесвітній день вишиванки.

1. Вишивати національний одяг бралися тільки жінки, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, а бабусі - онучкам.

2. Вишиванка - святковий, а не повсякденний одяг. У будні українці носили так звані буденки - просто скроєні сорочки з небіленого полотна сірого кольору.

3. Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко. Саме він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. У такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі.

4. Першим українським телеведучим, який з'явився в прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. 21 листопада 2004 року він відкрив телемарафон «Ніч виборів» на «5 каналі» у вишиванці з косівським орнаментом.

5. У кожному регіоні України техніка вишивання, орнамент, традиційні кольори, якими вишивають сорочку, є різними. Своїми особливими вишиванками може похвалитися не тільки ко-жен регіон України, а навіть окремі села. Сорочки можуть відрізнятися за фасоном, кольором, візерунком.

(Продовження 18 травня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 16 травня.
-----------

ВИШИВАНКА: ЗНАЙОМА І НЕЗНАЙОМА

(Продовження. Початок 16 травня)

6. Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. А, наприклад, вишиванки чорного кольору в давнину одягали виключно чоловіки. Сині вишиті сорочки було заведено одягати жінкам, що вже не планували народжувати.

7. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають усе популярнішими. Сьогодні їх втілюють не лише на сорочках, але й на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях та навіть у татуюванні.

8. У наш час дослідники вишивки налічують понад 200 старовинних швів на основі 20 технік вишивання (серед них - гладь, колосковий шов, низь, вузлики, шнурочок, кручений шов, вирізання, виколювання, козлик, плетінка, мережка).

9. Вишивка хрестиком, яку багато хто вважає традиційно українською, прийшла в Україну з Європи. У нас найчастіше хрестиком виконували елементи рослинного та геометричного характеру.

10. Вишивка наносилася із сакральною метою, як оберіг, що захищає частини тіла. Деякі вишиванки спочатку створювалися як ритуально-обрядові. Вишиті візерунки на сорочці наносили на найуразливіші частини тіла - горло, груди і сонячне сплетіння.

11. Вишивання однієї сорочки може займати від двох тижнів до трьох років, залежно від складності техніки.

(Продовження 20 травня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 18 травня.
-----------

ВИШИВАНКА: ЗНАЙОМА І НЕЗНАЙОМА

(Продовження. Початок 16 травня)

12. Кожен візерунок, кожна деталь на традиційній українській вишиванці мала своє значення і призначення. Тут не було зайвих та безсенсовних елементів, у кожної квітки була своя роль.

13. У народній українській вишивці можна зустріти: рослинні, геометричні елементи, орнаменти із зображеннями тварин, рослинно-геометризовані орнаменти, емблемні орнаменти.

14. Взагалі вишита українська сорочка є політичним символом. І в цьому її унікальність. Ми знаємо чимало історій, коли виключно за носіння вишитої сорочки могли людину ув'язнити, відправити в Сибір.

15. Першу школу вишивки в Київській Русі, де опановували мистецтво ґаптування золотом і сріблом, було створено ще в XI столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха.

16. Удавнину вишиту сорочку не можна було купити. Кожна дівчина, навіть знатного роду, повинна була уміти вишивати.

17. Першу сорочку новонародженому малюкові шили з ношених батьківських речей. Люди вірили, що в цьому одязі зберігається батьківська енергія, яка захистить дитину.

18. Першу сорочку, зшиту з нової тканини, дитині дарували до триріччя. Мама створювала унікальну вишивку-оберіг червоними нитками - кольором родинного кровного зв'язку.

(Закінчення 21 травня)

З відривного календаря "Український народний календар" за 20 травня.
-----------

ВИШИВАНКА: ЗНАЙОМА І НЕЗНАЙОМА

(Закінчення. Початок 16 травня)

19. Кожен колір у вишивці має своє символічне значення: червоний - означав любов і пристрасть, чорний - втрату і тугу, білий - невинність і чистоту, жовтий - радість і надію, синій воду, небо, спокій і жіноче начало.

20. Якість та кількість сорочок вказувала на матеріальні статки родини. У звичайної дівчини у скрині було близько 35 сорочок, а у заможної могло бути й більше 60.

21. Найкращу та найбільш майстерно вишиту сорочку вдягали, звісно ж, на весілля. Її вишивали на тонкому білому полотні, рукава повністю вкривали червоною заполоччю. Часто весільну сорочку жінка берегла у скрині все життя.

22. Про нашу вишиванку зняли документальний фільм «Спадок нації». У фільмі органічно переплетені дві площини. Перша - етнографічна - показує неймовірне різноманіття унікальних орнаментів, технік вишивки, крою. Друга - це історії людей, життя яких змінила вишиванка.

23. День вишиванки започатковано 2006 року. До 2014-го свято розрослося до міжнародного рівня. Наразі географія свята охоплює близько 60 країн.

З відривного календаря "Український народний календар" за 21 травня.
-----------

https://youtu.be/UD5YFvzenes?si=OMbQwN_oWfMqCbmh