#історія #культура #мова «Українське слово» в Парижі: 90 років української історії у Франції. У травні 1933 року в Парижі вийшов перший номер газети «Українське слово» («La Parole Ukrainienne»), що стала важливим голосом української діаспори у Франції. Заснована в період міжвоєнної Європи, коли українська еміграція активно шукала способи зберегти свою ідентичність, газета відіграла ключову роль у консолідації української громади. «Українське слово» висвітлювало не лише новини з України, яка тоді перебувала під різними окупаційними режимами, але й життя діаспори, культурні події, літературні новинки та політичні дискусії. Видання стало майданчиком для об’єднання українців, які прагнули підтримувати зв’язок із батьківщиною та популяризувати українську культуру за кордоном. Сьогодні, через понад 90 років, «Українське слово» залишається найстарішим українським періодичним виданням, яке продовжує виходити у Франції. Незважаючи на виклики часу, зокрема цифровізацію медіа, газета зберігає свою місію – бути голосом української громади. Сучасні номери поєднують традиційні теми з актуальними питаннями, такими як підтримка України в умовах війни, інтеграція нових емігрантів та збереження культурної спадщини. Історія «Українського слова» – це приклад стійкості та відданості ідеї. Видання не лише документує життя української діаспори, але й нагадує про важливість єдності та культурної пам’яті, залишаючись живим символом української присутності у Франції.

"Про большевиків Петлюра сказав: "Як червоні так і чорні є Москалями. - Вони всі є імперіялісти. Вони хочуть неподільної росії - росії поневолених народів... "Ми не хочемо російської культури",— говорив він. "Се є хороблива культура - культура душевного розладу. Ми хочемо цілковитої независимости від росії". З допису кореспондента американських часописів Вільяма Цукермана про розмову з Головним Отаманом військ УНР Симоном Петлюрою у Варшаві.

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ? Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування. Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури. Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер. Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я. Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися? Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище. Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує: Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав. Як знімати постійну напругу в окупації? Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті. Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію: Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі. Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм? Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці. Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору. Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня. Яких фраз варто уникати? «Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?» Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені. Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку? Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

НАновини‼️: День Києва в Тель-Авіві: подія, яку не можна пропустити! 25 травня 2025 "Як тебе не любити, Києве мій..." 25 травня 2025 року в Тель-Авіві відбудеться День Києва — унікальна подія, яка перенесе атмосферу української столиці прямо в Ізраїль. Приєднуйтеся до лекцій, культурних заходів і насолоджуйтеся київськими смаколиками! День Києва — це щорічне свято, яке традиційно відзначається в Києві в останню неділю травня. У 2025 році свято припадає на 25 травня, і в Тель-Авіві буде відтворена атмосфера Києва. Захід організовують Історичний Арсенал: Зустрічі та лекції з Іриною Сахно та Ukrainian Cultural Center in Tel Aviv. У самому центрі міста Тель-Авів, за адресою 22 Yirmeyahu street, Tel Aviv, Israel, відбудеться це яскраве подія, яке подарує атмосферу Києва в Ізраїлі. Для (про)української громади Ізраїлю ця подія має особливе значення. В умовах триваючої агресії путінської Росії, Україна, як ніколи, потребує підтримки і солідарності. День Києва в Тель-Авіві стає важливим моментом культурної єдності та демонстрації зв'язку між Ізраїлем і Україною. Дізнатися більше https://nikk.ua/uk/den-kiieva/ #НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #ДеньКиєва #Культура #ТельАвів

#природа Вишневі дерева на річці Каннондзі-гава: Символ весни та гармонії. Річка Каннондзі-гава, що протікає в Японії, є одним із тих мальовничих місць, де природа та культура переплітаються в гармонійному танці. Особливо вражаючою вона стає навесні, коли береги річки вкриваються ніжно-рожевими квітами сакури — японської вишні. Ці вишневі дерева, що ростуть уздовж Каннондзі-гава, створюють незабутню атмосферу, приваблюючи тисячі туристів і місцевих жителів, які прагнуть насолодитися традиційним японським ритуалом ханамі — спогляданням цвітіння сакури. Каннондзі-гава, розташована в префектурі Сайтама, не є найвідомішою річкою Японії, але її тиха краса та природна чарівність роблять її ідеальним місцем для спокійного відпочинку. Уздовж берегів річки висаджено сотні вишневих дерев, переважно сорту *Somei Yoshino* — найпоширенішого виду сакури в Японії. Ці дерева, що розквітають у кінці березня або на початку квітня, створюють справжній тунель із ніжних пелюсток, які віддзеркалюються у спокійних водах річки. У цей період Каннондзі-гава перетворюється на місце паломництва для любителів природи та фотографів. Ханамі на Каннондзі-гава має особливий шарм завдяки відносній віддаленості від галасливих туристичних центрів. Місцеві жителі та гості розстеляють килимки під деревами, влаштовують пікніки, насолоджуються традиційними стравами, такими як бенто, і діляться саке, милуючись пелюстками, що падають, мов легкий сніг. Цей образ пелюсток, що гойдаються на вітрі, часто порівнюють із швидкоплинністю життя — центральною темою японської естетики. Вишневі дерева на Каннондзі-гава не лише прикрашають ландшафт, а й мають глибоке культурне значення. Сакура є символом Японії, уособленням краси, оновлення та крихкості буття. Щороку цвітіння сакури нагадує людям про цінність миті та необхідність цінувати прості радості життя. Крім того, дерева вздовж річки доглядаються місцевою громадою, що відображає японську традицію поваги до природи та спільної відповідальності за її збереження. Відвідування Каннондзі-гава під час цвітіння сакури — це не лише можливість насолодитися красою природи, а й шанс доторкнутися до японської культури. Увечері, коли дерева підсвічуються ліхтарями, береги річки набувають магічного вигляду, створюючи ідеальні умови для романтичних прогулянок чи медитативного споглядання. Це місце, де можна відчути єдність із природою та знайти спокій у швидкоплинному світі. Тож, якщо ви шукаєте місце, де можна зануритися в атмосферу японської весни, Каннондзі-гава з її вишневими деревами стане ідеальним вибором. Це не просто річка чи дерева — це історія про красу, гармонію та плин часу, розказана мовою природи.

14.17 (відбій - 14.51) - попри сирени в Харкові триває життя... бізнес, культура, наука...

Ярослав Гашек — один зі знакових чеських письменників, найбільш відомий за текстом "Пригоди бравого солдата Швейка", перекладеним понад 60 мовами. Його шанують і читають, зокрема й в Україні: у Львові, в Києві, та інших містах і селах є топоніми на честь письменника. Українською мовою є багато перевидань "Пригод бравого солдата Швейка", а також збірки оповідань і фейлетонів "Ідилія в пеклі". До 142-ї річниці з дня народження Ярослава Гашека Суспільне Культура розповідає про творчість письменника, службу в трьох арміях, які воювали між собою, сприйняття його спадщини та чи підпадає комісар Червоної армії під декомунізацію. https://suspilne.media/culture/984229-aroslav-gasek-akij-napisav-prigodi-bravogo-soldata-svejka-neperedbacuvanij-divak-ci-komunist/

«В індустрії аніме панують нестримні домагання та токсична культура праці» – ось що розповів ілюстратор Хіро Кандзакі В серії твітів художник поділився думками про те, що аніме-індустрія насправді дуже токсична, погане ставлення до нижчих за рангом співробітників, хамство, відсутність елементарної поваги до оточуючих та навіть домагання є тут звичною справою. Кандзакі каже, що незважаючи на відсутність соціальної вихованості чи доброчесності, талановитим людям вдається зберегти роботу завдяки своїм талантам, залишаючи токсичну культуру незмінною. Та й нерідко старші працівники дозволяють собі знущатися над новачками, перетворюючи це в своєрідну розвагу чи хобі. Ілюстратор закликає молодих професіоналів ставити на перше місце власний добробут і за можливості змінювати студію, якщо вони опинилися у ворожому робочому середовищі. Проте не все так погано, і в індустрії є багато хороших та щирих людей, які готові ділитися досвідом, навчати та підтримувати молодших колег. Ці люди мають величезний вплив на кар’єру молодих творців та допомагають їм знайти свій шлях. Тим не менш, Кандзакі підкреслив, що потрапити в таке середовище це скоріше удача, оскільки загальний стан галузі залишає бажати кращого.

УКРАЇНА БУЛА ! Є І БУДЕ ! ТРИПІЛЬЦІ... Феноменальність Української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення Незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші в історії людства, ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації. У пізньої трипільський період значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Просування степовиків у Побужжя спричинило відділення софіївських пам'яток в окрему після трипільську так звану «Софіївську культуру» що згодом частково поширилася на Волинь. В період Пізньої трипільського поселення трипільці винайшли ткацький верстат. І це після винаходу колеса, гончарного колеса та виробів з міді залишило відчутний слід у подальшому розвитку краян-аріїв.На відміну від арктичних і північно-східних сусідів (предків сучасних угрофінських народів), котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудове домоткане вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою. На шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла чи золота: ланцюжки, намиста, пекторалі, підвіски. Використовували кілька видів зачісок. Часто волосся заплітали в одну або дві коси. Користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованої до блиску бронзи чи срібла. Загалом, зовнішній вигляд оріянок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг. Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед чоловіків оріян був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією українців. А вояки, крім того, ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою Українських Воїнів та знатних людей… За періоду пізньої трипільського поселення, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад. Проте ставлення чоловіків до жінок було особливим, чим трипільці і відрізнялися від інших землеробних та кочових племен. Розвивалося гончарне мистецтво та урізноманітнились вироби з кераміки. Так, на трипільській кераміці періоду пізньої трипільських поселень відомі зображення людей, тварин, в першу чергу собак та змій, фантастичних істот та багато візерунків. Інколи ці елементи складають цілі «картини».Як вважають археологи, «більшість з них має землеробський зміст.»Відомо також багато трипільських статуеток – в першу чергу жінок та биків. Вважають, що ці статуетки були уособленням Великої Богині, а бик символізував чоловіче начало. Досі загадкою залишається призначення біноклевидних сосудів, які часто зустрічаються в рештках жител. Більшість з них не має денець, тож не могла використовуватися для зберігання чогось. Найпоширенішими версіями є, що ці «біноклі» використовувалися для землеробського обряду «напування землі», або, обтягнуті шкірою – як ритуальні барабани. Вважається, що культове значення мали і фігурки, моделі жител та возів, які знаходять у трипільських поселеннях. Трипільці досягли чималих успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої землі, яку нині називають Україною. В Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. [Інформацію взято з мережі інтернет] А якщо вам цікаво поринути в світ Пра-України та пройтись "ДОРОГАМИ ЧАСУ" епохи трипільської цивілізації, запрошую до аудіобіліотеки авторського телеграм_каналу UA🇺🇦«УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» посилання ось тут 👇 тисни: https://t.me/RuslanSpeaks.

#природа #світ Сан-Вісенте (São Vicente) – мальовниче містечко на північному узбережжі острова Мадейра, Португалія, яке вражає своєю природною красою та спокійною атмосферою. Розташоване в оточенні зелених гір, вулканічних печер і Атлантичного океану, воно є одним із найчарівніших куточків острова. Природні дива Сан-Вісенте славиться своїми вулканічними печерами (Grutas de São Vicente), утвореними близько 890 тисяч років тому під час виверження вулкана. Ці печери – одна з головних туристичних атракцій, де відвідувачі можуть досліджувати підземні тунелі та дізнатися про геологічну історію Мадейри. Поруч із печерами розташований Центр вулканізму, який пропонує інтерактивні експозиції про вулканічну активність. Ще одна особливість – пишні долини та водоспади, які приваблюють любителів піших прогулянок. Левди (традиційні іригаційні канали Мадейри) пропонують мальовничі маршрути для туристів, що дозволяють насолоджуватися видами на гори та океан. Культура та традиції Сан-Вісенте відоме своєю гостинністю та багатими традиціями. У серпні тут проходить фестиваль на честь покровителя міста, Сан-Вісенте, із музикою, танцями та місцевою кухнею. Відвідувачі можуть скуштувати традиційні страви, такі як espetada (м’ясні шашлики) та bolo do caco (хліб із часником). Чому варто відвідати? Сан-Вісенте ідеально підходить для тих, хто шукає спокій і єднання з природою. Це місце, де можна відпочити від метушні, насолоджуючись красою океану, гір і місцевою культурою. Завдяки м’якій погоді цілий рік, Сан-Вісенте приваблює туристів у будь-яку пору. Сан-Вісенте – це справжній скарб Мадейри, який поєднує природну велич і культурну автентичність, залишаючи незабутні враження у кожного, хто сюди завітає.